Китай — це країна з найгіршими у світі показниками з цензури ЗМІ і кількості журналістів, які сидять у в'язниці. Нещодавно тут відзначили національне свято — День журналіста. Для комуністичних чиновників цей день є справжнім святом, а для китайських журналістів — нагадуванням про тягар, який на них звалили.
Пекін, 10 вересня 2009 року. Журналісти беруть інтерв'ю у китайського солдата в тренувальному таборі, де відбувається підготовка до параду напередодні національному свята. Фото: LIU JIN/AFP/Getty ImagesСеред численних офіційних привітань та пропагандистських матеріалів, які отримали китайські ЗМІ під час святкування Дня журналіста, найцікавішою була одна директива, видана главами відділів пропаганди місцевих офісів компартії. Цей документ знову нагадав про важливу роль журналістів — «рішуче контролювати правильний напрямок громадської думки».
Інший приклад — це повідомлення радіо Тибету: «Ми повинні ретельно виявляти і критикувати опозиційну спрямованість групи Далай [Лами], охопити інтернет для боротьби з поширеною громадською думкою щодо Тибету і контролювати різні інформаційні кампанії в ЗМІ».
А що говорили в цей день самі журналісти?
«Ще один раз відзначають День журналіста, медіа технології постійно розвиваються, проте не так багато залишилося журналістів з моральними принципами», — пише на Weibo.com, найбільшому сайті мікроблогів у Китаї, репортер із китайського центру новин Yahoo.
Цао Лінь, редактор китайської молодіжної газети, заявив: «Раніше з нагоди Дня журналіста ми закликали дотримуватися свободи слова і захищати репортерів від насильства. У цьому році ми будемо боротися за право не публікувати сфабриковані новини», — говорить Цао.
«Щоб не публікувати сфабриковані новини, перше, що потрібно зробити — це відмовитися від запропонованих владою шаблонів для новин, які застосовуються для контролю і придушення громадської думки. Вони [шаблони] започатковують випуск сфабрикованих новин», — підкреслює він.
Чень Веньдін, репортер гуанчжоуської газети Southern Metropolis, сказав: «У Китаї в журналістському середовищі нараховується понад один мільйон людей. У нас ще є надія, незважаючи на те, що реальність сувора, похмура і іноді змушує відчувати себе безпорадними».
Ціна за достовірні повідомлення або Скільки коштує правда
«Завдання преси та електронних засобів масової інформації [у Китаї] полягає в служінні уряду, а не в тому, щоб повідомляти достовірну інформацію», — повідомила австралійська газета Sunday Morning Herald з посиланням на виступ китайського журналіста Мужун Сюецуня в Будинку літератури Осло 25 листопада.
Публікація правдивої інформації, яка псує імідж комуністичного режиму, обертається для журналістів у Китаї звільненнями або фізичною розправою.
Репортери без кордонів розробили «альтернативний» логотип до Олімпіади 2008 у Пекіні, щоб привернути увагу світової громадськості до жорсткої цензурі, яка супроводжувала цей захід. Фото: rsf.orgЗгідно з індексом про становище свободи слова у світі за 2010 рік, який склала правозахисна організація Репортери без кордонів (RSF), Китай посідає 8 місце з кінця із 178 країн. У листопаді 2010 року 31 журналіст і 75 користувачів інтернету було затримано в Китаї. У списку RSF «Вороги інтернету» КНР — на 171 місці серед 178 країн.
Нещодавно Чень Цзежень і Ши Юй стали жертвами придушення журналістів комуністичною владою.
Чень працював головним редактором онлайн-видання газети Женьмінь жибао в місті Цзянсу. Він сказав, що його звільнили тому, що він занадто багато критикував уряд. «Пропагандистська машина компартії Китаю не може приймати на роботу тих, хто не співпрацює з нею», — говорить Чень.
Ши проводив журналістське розслідування про Чен Гуанчена, сліпого правозахисника. Саме тому редакція фінансового журналу the Economy & Nation Weekly, власником якого є державне агентство Сіньхуа, усунула журналіста з роботи. Ши був першим репортером, який втратив свою роботу внаслідок публікації інформації про Чен Гуанчена. Про це 21 жовтня повідомило німецьке агентство Deutsche Welle.
Інше видання, щомісячний журнал Great Wall, було змушене припинити свою діяльність. Головного редактор Чжу Шуньчжуна разом із десятьма співробітниками звільнили з роботи. Основною причиною закриття виявилася політична помста. Чжу брав участь у розробці передвиборчої кампанії незалежного кандидата на виборах мера в місті Чженчжоу. Також кажуть, що Чжу повідомляв про права людини в Китаї.
У вересні репортер гуанчжоуської газети Southern Metropolis Цзі Сюйгуан, який повідомив про секс-рабство в місті Лоян, зазнав переслідувань і погроз з боку місцевої влади. Цзі звинуватили в розголошенні «державної таємниці». Через мікроблог Weibo він звернувся по допомогу і покинув місто зі своєю дружиною та братом. Кажуть, що Цзі має безліч шрамів по всьому тілу, отриманих у результаті насильства, з яким він зіткнувся протягом десяти років роботи журналістом.
У липні закрили відділ журналістських розслідувань у фінансовому журналі China Economics Times, де працював відомий журналіст Ван Кецінь.
12 травня з нагоди третьої річниці землетрусу в провінції Сичуань газета Southern Metropolis опублікувала статтю з підтримкою художника Ай Вейвея і критикою неякісно побудованих будинків. У Китаї їх зазвичай називають «проекти на залишках соєвого соусу». Після публікації автор статті Сун Чжибяо був змушений піти у відставку.
У жовтні 2010 року на телерепортера Ден Цуньяо з міста Луньянь провінції Фуцзянь напали, коли він ішов на роботу. Дену зламали ногу, він став інвалідом. Причиною нападу стало те, що Ден звинуватив директора місцевої клініки Лунмень у привласненні грошей, виділених для виплати заробітної плати сільським лікарям.
У серпні 2010 року відділ пропаганди провінції Гуандун заборонив відомому коментатору і репортеру Чан Піну публікувати свої статті в газеті Southern Metropolis. Статті Чана — це в основному актуальні новини та коментарі з критикою режиму. Раніше, після публікації про протести тибетців у березні 2010 року, Чена також змусили замовкнути.
Китайська молодіжна газета (China Youth Daily) писала, що багато китайських журналістів відчувають глибоке почуття безпорадності, «раз у раз стукаючись головою об стіну в своєму прагненні до свободи». Журналістська етика в Китаї опинилася на межі прірви.
«Коли журналісти не можуть захистити себе і свої сім'ї, як вони можуть слідкувати за діями уряду, підтримувати справедливість, або намагатися захистити знедолених?», — йдеться в статті.
Чжань Цзян, прихильник права на свободу преси в Китаї, розповів Deutsche Welle: «З 80-х років існував такий вираз, що китайські журналісти танцюють у кайданах. Майже 28 років минуло, а ситуація не змінилася».
