Від чого страждають кримські ліси
Велика Епоха
Фото: Велика Епоха
У 1941 році, коли розпочиналася війна, заповзятливі німці ешелонами вивозили цінну деревину кримських лісів. Уже пів століття живемо без загарбників, а ліси вимирають. Сьогодні лісистість Криму становить 11%, і ця цифра все зменшується.Працівник Сімферопольського лісопаркового лісництва, який побажав не називатися, розповів Великій Епосі про причини неконтрольованого зменшення лісового масиву у цьому районі. За його словами, це і недбальство під час посадки дерев, і збитки від пожеж, що, як правило, є справою рук горе-відпочивальників і самих же сімферопольців, і самовільне захоплення лісових земель під будівництво.
Яскравим прикладом є нашуміла справа Заліського лісу, частину якого сам Апеляційний суд у грудні минулого року віддав під забудову. Ніяк не зваживши на законність, протести громадян та всеукраїнський розголос. А йшлося про 30 соток лісного масиву Сімферопольського лісового господарства.
На жаль, такі випадки непоодинокі. «Історія ця не нова, а схема стандартна, — прокоментував ситуацію Олександр Спиридонов, юрист, член ініціативної групи, член партії «Русское единство» на офіційному сайті Партії Зелених України.
А ось вже інша, не менш печальна, справа. Жителька Сімферопольського району розповідає, що її чоловікові місцеві підприємці запропонували підзаробитися. Робота не важка: сікатором різати гілки ялівцю, за кожний кілограм — 10 грн. Поїхали до Ялти, а коли поверталися, їх зупинила міліція. Виявилося, що ніякого дозволу у підприємців не було. Та справу залагодив хабар. 250 грн — і все обійшлося простим порушенням правил.
Розповіла і про те, що за один пролісок платять по 3 грн, і що деякі її односельчани уже встигли підзаробитися.
А ось автор самовільного смітника на окраїні лісу (що належить Бахчисарайському лісовому господарству) має не одне обличчя, — це місцеві селяни, які, не зважаючи на протести лісника (тепер, майстра лісу) продовжують викидати під молоді сосни різний непотріб та навіть звозити його причепами.
Ліс — не нічийна територія, з якої можна поживитися, покористуватися і забути. І ми ніби не загарбники на своїй землі. І ніби всім хочеться жити все краще і краще. Та, мабуть, треба задуматися, чого ліс вимирає, і чому в незалежній державі люди не бажають відкрито говорити і називати свої імена.
