ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Нашим світом керує примара комунізму. Частина 7: Примара комунізму знищує наші сім’ї

Велика Епоха
Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі
Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі

Зла примара компартії не зникла услід за розпадом компартії у Східній Європі

Частина 7: Знищення сім'ї

Зміст

Вступ

1. Встановлена Богом традиційна форма сім'ї

2. Мета комунізму — ліквідувати сім'ю

3. Комунізм пропагує розпусту

4. Практика обміну дружинами за комуністичних режимів

1) Обмін дружинами в СРСР

2) Сексуальна свобода в китайському Яньані

5. Як комунізм руйнує сім'ї на Заході

1) Пропаганда сексуального визволення

2) Сприяння фемінізмові призвело до відмови від традиційної сім'ї

  • Комуністична ідеологія, що стоїть за феміністським рухом
  • Результати феміністського руху: сім'ї зруйновано, стосунки дегенерували, ролі чоловіків і жінок переплутано

3) Через оспівування гомосексуалізму мутує визначення слова сім'я

4) Звеличування права на розлучення та права на аборти

5) Використання соцзабезпечення для заохочення утворення неповних сімей

6) Пропагування мутованої культури

6. Як руйнує сім'ї компартія Китаю

1) Руйнування структури і стабільності сім'ї в ім'я рівності

2) Використання політичної боротьби, щоб змусити чоловіків і дружин ворогувати одне з одним

3) Використання примусових абортів для контролю над чисельністю населення

7. Наслідки руйнування комунізмом сім'ї

Посилання

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Вступ

Починаючи з 1960-х років на Заході виникло безліч антитрадиційних рухів — фемінізм, сексуальне визволення, рух за права гомосексуалістів тощо. Від цього найбільше постраждав насамперед інститут сім'ї. 1969 року в американському штаті Каліфорнія було ухвалено закон, що дав зелене світло розлученням в односторонньому порядку. Незабаром цей закон з'явився і в усіх інших штатах.

У період з 1960-х по 1980-ті роки співвідношення розлучень і шлюбів у США збільшилося більш ніж удвічі. У 1950-х роках близько 11% дітей, що народилися в повноцінній сім'ї, були свідками розлучення батьків, а в 1970 році кількість таких дітей зросла до 50% [1]. За даними американського Центру з контролю і профілактики захворювань (CDC), 2016 року більш ніж 40% дітей у США було народжено поза шлюбом. 1956 року цей показник становив менш ніж 5%.

У традиційних суспільствах Сходу і Заходу чистоту в стосунках між чоловіком і жінкою вважали чеснотою. Сьогодні це вважають дивним і навіть смішним. Рух за право на одностатеві шлюби, що з'явився слідом за феміністським рухом, намагається домогтися правового перегляду понять сім'ї та шлюбу.

Професор права, який зараз є членом Федеральної комісії з рівних можливостей у сфері зайнятості в США, 2006 року ініціював підписання декларації під назвою «Крім одностатевих шлюбів: нове стратегічне бачення всіх наших сімей і стосунків». Він виступив за те, щоб люди створювали будь-які сім'ї в залежності від своїх бажань, які тільки можуть у них виникнути (включно з полігамними шлюбами, сім'ями з двох гомосексуальних пар тощо). Професор також стверджував, що традиційний шлюб і сім'я не повинні мати більше встановлених законом прав, ніж будь-яка інша форма «сім'ї» [2].

У державних школах дошлюбний секс і гомосексуалізм, які в традиційному суспільстві тисячоліттями вважали ганебними, не лише прищеплюються як нормальні, а й у деяких школах вони навіть мовчазно або явно заохочуються. Виправданням цьому виступає те, що сексуальна орієнтація дитини нібито повинна розвиватися «вільно» і формуватися без будь-яких перепон, розвиваючись у гомосексуальність, бісексуальність, трансгендерність тощо.

Наприклад, 2012 року в Род-Айленді оголосили, що в державних школах забороняється проводити танцювальні вечори тата з дочкою чи мами із сином. Там заявили, що державні школи не мають права прищеплювати дітям такі концепції, як «дівчинки люблять танцювати, а хлопчики — бейсбол» [3].

Тенденція до поступового руйнування традиційної сім'ї вже стала явною. Проголошена комуністами ліквідація сім'ї втілюється в життя як частина процесу досягнення ліквідації класів.

У західних суспільствах є багато чинників руйнування сім'ї. Це не лише фемінізм, сексуальна свобода та гомосексуалізм. Цьому також сприяє ширший соціальний фон пропагування лівого лібералізму, прогресивізму тощо, тобто все, що захищають під прапором «свободи», «справедливості», «права» і «звільнення». Ці мутовані ідеї явно або приховано підкріплюються законами, юридичними інтерпретаціями та економічною політикою. Усе це призводить до того, що люди відмовляються від концепції традиційного шлюбу й сім'ї та трансформують її.

Усі ці так звані сучасні віяння й рухи походять з початку XIX століття і глибоко просякнуті комуністичними чинниками. Злий дух комунізму майстерно проводить невпинну мутацію і поширює брехню, яка вводить людей в оману, а вони підтримують його політику та ідеологію. Як наслідок, люди переймають світогляд, впроваджуваний дияволом комунізму. Нинішня трагічна ситуація — деградування традиційної сім'ї та нерозуміння людьми справжнього характеру цієї тенденції — це результат ретельного і поступового втілення планів диявола комунізму впродовж останніх двохсот років.

Прямим наслідком цього є не лише руйнування сім'ї як фундаментального осередку суспільної стабільності, руйнується також і традиційна моральність, яку встановив Бог. Крім того, втрачається роль сім'ї у вихованні наступних поколінь і в прищепленні їм традиційної віри та цінностей. Отже, молоде покоління, виховане поза рамками традиційних концепцій, стає легкою здобиччю для злого духа комунізму, який здобуває владу над душами цих людей.

1. Встановлена Богом традиційна форма сім'ї

У традиційних культурах Сходу і Заходу шлюб було встановлено Богом. Він уважався «шлюбом, укладеним на Небесах», який не можна руйнувати. Чоловіків і жінок створив Бог за своєю подобою, і перед Богом вони рівні. Водночас, за задумом Бога, чоловіків і жінок створено з різною фізіологією, і для них встановлено відповідні їй ролі.

У західній традиції жінки є «кісткою від кістки» і «плоттю від плоті» чоловіка. Чоловік має кохати та оберігати свою дружину, так, неначе вона є частиною його тіла, і в разі потреби жертвувати собою, щоб захистити свою дружину. Своєю чергою, жінка має жити у злагоді з чоловіком і йому допомагати. Чоловік відповідає за зовнішнє, тобто важко працює, щоб прогодувати сім'ю й забезпечити її всім потрібним, а жінка зазнає страждання під час пологів. Усе це пов'язано з різними первісними гріхами, що їх скоїли люди.

Так само і в східній традиційній культурі: чоловіка асоціюють з ян, що символічно пов'язано із сонцем і Небом, тому чоловік має постійно прагнути успіху і, попри труднощі, нести відповідальність за сім'ю. Жінку асоціюють з їнь, що пов'язано із Землею, і це означає, що вона повинна мати велику чесноту, бути лагідною і турботливою, має піклуватися про чоловіка і виховувати дітей. Лише коли кожний з них буде добре виконувати свою функцію, буде гармонія між їнь і ян, діти ростимуть у здоровій атмосфері й успішно розвиватимуться.

Традиційні сім'ї несуть функцію наслідування і передачі духовної віри, моральності та підтримки стабільності суспільства. Сім'я є колискою духовної віри та з'єднувальною ланкою для передачі цінностей. Батьки є першими вчителями в житті дітей. Якщо діти зможуть навчитися в батьків традиційних чеснот, таких, як самовідданість, скромність, вдячність, витривалість тощо, ці якості служитимуть їм усе життя.

Традиційне сімейне життя допомагає чоловікам і жінкам разом підтримувати високу моральність. Це вимагає, щоб чоловік і дружина по-новому ставилися до своїх почуттів і бажань і були уважними й терплячими одне до одного. Це принципово відрізняється від форми співжиття. Людські почуття нестійкі. Якщо чоловік і жінка живуть разом лише тому, що їм просто подобається бути разом, а коли перестане подобатися, то відразу розлучаються, то такі стосунки не дуже відрізняються від звичайної дружби, яку немає потреби пов'язувати шлюбним союзом. У сфері почуттів Маркс проголошував «нічим не обмежені сексуальні стосунки» [4], які, звичайно, призведуть до руйнування традиційного шлюбу і зрештою до знищення інституту сім'ї.

2. Мета комунізму — ліквідувати сім'ю

Комуністи вважають, що сім'я є однією з форм приватної власності. Тому, щоб ліквідувати приватну власність, треба ліквідувати і сім'ю. У первісних принципах комунізму йдеться про те, що у формуванні родинних стосунків ключовими мають бути економічні чинники. А сучасний марксизм-фрейдизм у питаннях, пов'язаних із сім'єю, ключовим вважає сексуальне бажання. Спільним у цих двох ідеологіях є усунення основ людської моральності, поклоніння матеріалізму і бажанням. Усе це фактично перетворює людей на тварин. Це спотворені ідеології, які зрештою руйнують сім'ї.

У теорії комунізму є фундаментальна концепція, яка вводить людей у глибоку оману — «визволення всього людства». Це пов'язано не лише з так званим економічним визволенням, а й зі звільненням самого людства.

Протилежністю визволення, звичайно, є пригнічення. Тоді звідки, згідно із цією концепцією, виникає пригнічення, з яким треба боротися? Відповідь, яку дає комунізм: пригнічення бере початок з особистих уявлень людей, нав'язаних їм традиційною суспільною моральністю: патріархат традиційної сім'ї пригнічує жінок; традиційна статева моральність пригнічує людську природу тощо.

Фемінізм і рух за права гомосексуалістів успадкували, а потім і розширили комуністичну теорію визволення. Це призвело до широкого розповсюдження антитрадиційних концепцій про шлюб і сім'ю, а також про сексуальну свободу, гомосексуалізм тощо.

Усі ці концепції стали основними інструментами диявола, які він використовує для ліквідування сім'ї. Комуністи хочуть повалити всі традиційні моральні цінності, про що відкрито зазначено в «Маніфесті Комуністичної партії».

3. Комунізм пропагує розпусту

Злий дух комунізму виступає проти традиційної сім'ї і хоче її знищити. На початку XIX століття він обрав Роберта Оуена, представника утопічного соціалізму, щоб посіяти насіння цієї диявольської секти. Бувши першопрохідником комуністичної ідеології, Оуен 1824 року заснував у штаті Індіана утопічну громаду «Нова гармонія». За два роки ця витівка завершилася провалом.

У день заснування громади Оуен заявив: «Я оголошую вам і всьому світові, що Людина досі була в усіх частинах світу рабом Трійці найжахливіших зол, які тільки могло бути об'єднано, щоб завдати психічної й фізичної шкоди всьому людству. Я маю на увазі приватну або особисту власність, абсурдну та нерозумну систему релігії та шлюб, який базується на приватній власності в поєднанні з якоюсь однією із цих нерозумних систем релігії» [5].

Після смерті Оуена іншим впливовим комуністом-утопістом був француз Шарль Фур'є. Його ідеї глибоко вплинули на Маркса й марксистів. Після смерті Фур'є його учні привнесли його ідеї до революції 1848 року і Паризької комуни, а потім поширили їх у США. Фур'є вперше ввів термін «фемінізм» (фр. Féminisme).

У його ідеальному комуністичному суспільстві (що називалося Фалангою) зневажалася традиційна сім'я, а високу оцінку здобули вакханалії та оргії, як повне звільнення внутрішньої пристрасті людини. Фур'є також заявив, що у справедливому суспільстві мають дбати про тих, хто має «слабкий сексуальний статус» (наприклад, люди похилого віку чи особи з непривабливою зовнішністю), щоб забезпечити кожному право на сексуальне задоволення. Він уважав, що будь-яка форма сексуального задоволення, включно із садомазохізмом і навіть інцестом та зоофілією, має бути дозволеною, якщо в ній немає примусу. Тому Фур'є можна вважати першопрохідником квір-теорії (за якою, стать і сексуальна орієнтація індивіда визначаються не стільки його біологічною статтю, скільки соціокультурним оточенням та умовами особистого виховання, — прим. пер.) — гілки сучасного гомосексуального руху (включно з ЛГБТ та ін.).

Під впливом Оуена та особливо Фур’є в XIX столітті у США було створено десятки комуністичних утопічних комун. Але більшість із них проіснували недовго і розпалися. Найдовше за всіх — 32 роки — протрималася комуна Онайда, що базувалася на теорії Фур’є. У цій комуні зневажали традиційні моногамні шлюби, і практикували багатоженство та групові статеві стосунки. Члени комуни мали «справедливу» можливість щотижня мати статеві стосунки із будь-ким за їхнім вибором. Зрештою засновник комуни Джон Хамфрі Нойєс якось вночі втік через побоювання позову з боку церкви. Після цього комуна була змушена відмовитися від системи обміну дружинами. Пізніше Нойєс написав книгу «Біблійний комунізм».

Ген статевої розпусти, який міститься в комунізмі, є неминучим наслідком його теоретичного розвитку. Від самого початку диявол комунізму спокусами змушував людей відмовитися від істинних учень, заперечувати Бога і первородний гріх.

За цією логікою, коренем суспільних проблем (які насправді викликані псуванням людської моральності) вважали приватну власність. Комунізм змушує людей вірити, що якщо приватну власність буде знищено, то люди за неї не боротимуться. Однак навіть якщо все майно стане спільним, люди можуть конфліктувати через своїх дружин. Тому представники утопічного соціалізму для владнання цієї проблеми використовують «систему спільних дружин».

Ці «земні парадизи», які створювали сіячі комунізму, або прямо виступали проти традиційних сімей, або виступали за «систему спільних дружин», що призвело до того, що місцеві громади, церкви та уряди вважали їх викликом традиційній моральності та етиці і вживали заходів для їх придушення. Так набуло значного поширення скандально відоме комуністичне поняття про «спільне майно і спільних дружин».

Крах утопічних комун навчив Маркса та Енгельса ось чого: для відкритої пропаганди «системи спільних дружин» ще не дозріли умови. Хоча мета ліквідування сім'ї в «Маніфесті Комуністичної партії» не змінилася, вони стали вдаватися до більш обережного і прихованого підходу у висуванні своїх теорій, спрямованих на знищення традиційної сім'ї.

Після смерті Маркса Енгельс випустив книгу «Походження сім'ї, приватної власності та держави» у світлі досліджень Льюїса Х. Моргана, щоб завершити теорію Маркса про сім'ю і продовжити виклад марксистського погляду на шлюб. У цій книзі, зокрема, йдеться: «Поява в історії моногамних шлюбів зовсім не є результатом статевого потягу людини. Вони з'явилися для збереження і наслідування приватної власності. Саме це є основною метою виникнення моногамних шлюбів».

Енгельс уважав, що моногамія базується на приватній власності, і коли все майно буде розділено, буде створено абсолютно нову модель шлюбу, яка базуватиметься винятково на коханні. Коли сім'ю не зв'язують пута приватної власності, а лише кохання — це звучить дуже піднесено, але це не так.

Намагання Маркса та Енгельса захистити свої ідеї під час утілення комуністичної теорії в життя стають слабкими. Почуття ненадійні. Якщо людина сьогодні кохає одного, а завтра іншого, хіба це не є заохоченням розпусти? Насправді статева розпуста, що виникла після заснування СРСР і встановлення комуністичного режиму в Китаї (див. наступну частину цієї книги), є наслідком втілення саме марксистської доктрини.

Стосунки між чоловіком і дружиною не можуть бути завжди стабільними. Обітниця «лише смерть нас роз'єднає», яку дають чоловік і жінка під час традиційного одруження, насправді є клятвою Богові. Промовляючи цю клятву, чоловік і жінка висловлюють свою рішучість разом протистояти всім труднощам, з якими зіткнуться, включно з важкими періодами у їхніх взаєминах. Шлюб підтримують не стільки емоції чи почуття. Більшою мірою це відповідальність. Це турбота про дружину і дітей, що перетворює подружжя на зрілих чоловіка і жінку, які мають почуття відповідальності.

Маркс та Енгельс хвалилися у своїй книзі «Походження сім'ї, приватної власності та держави», що в комуністичному суспільстві приватна власність стане державною, домашнє господарство професіоналізується, якщо народиться дитина, не треба буде хвилюватися про те, як її виростити, оскільки відповідальність за дітей і їх навчання візьме на себе держава.

Вони писали: «Це усуне все занепокоєння щодо будь-яких "наслідків", які сьогодні є найважливішим соціально-моральним та економічним чинником, що заважає дівчині цілком присвятити себе чоловікові, якого вона кохає. Хіба це не призведе до того, що статевий акт не буде нічим обмежуватися, і суспільство поблажливіше ставитиметься до питання дівочої честі?»

Маркс та Енгельс просували свої ідеї, використовуючи красиві слова «свобода», «визволення» і «кохання», хоча насправді вони просто приховували справжній зміст своїх теорій — повна відмова від особистої моральної відповідальності. Вони спонукали людей діяти, керуючись лише своїми бажаннями. Однак за часів Фур'є і Маркса більшість людей усе-таки не відмовилися повністю від релігійних настанов і з побоюванням ставилися до заохочення розпусти, які містяться в теорії комунізму. Але навіть сам Маркс навряд чи міг уявити, що люди з початку XX століття під різними приводами підхоплять і втілять у життя його ідеї статевої розпусти та ліквідування традиційної сім'ї.

Червоний диявол обрав певних людей, щоб посіяти насіння розпусти. Він також систематично заохочує людей потурати своїм бажанням і порушувати Божі заповіді. Мета — поступово розбестити людей, поки зрештою не буде досягнено головної мети — повного ліквідування традиційної сім'ї. Зрештою це призведе до мутування людської душі, і люди цілком потраплять до лап диявола.

4. Практика обміну дружинами за комуністичних режимів

Як зазначалося вище, статеву розпусту закладено в генах комунізму. Засновник комунізму Маркс зґвалтував служницю, і вона народила дитину, яку пізніше утримував Енгельс. Енгельс жив разом з двома сестрами. Ленін протягом десяти років мав позашлюбний зв'язок з Інесою Арманд. Крім того, він скоїв блуд із француженкою, а також заразився сифілісом, користуючись послугами повій. Інший вождь Сталін був таким же розпусним і, як відомо, спокушав чужих дружин.

Після захоплення влади в Росії комуністи запровадили практику обміну дружинами. Радянський Союз того часу можна вважати першопрохідником сексуальної революції на Заході. У десятому виданні російського журналу «Родіна», що вийшов 1990 року, було розкрито явище обміну дружинами в початковий період радянської влади. У ньому також описано особисте життя радянських лідерів Троцького, Бухаріна, Антонова, Коллонтай та інших. Там розповідалося, що вони довільно спаровувалися, наче собаки.

1) Обмін дружинами в СРСР

Ще 1904 року Ленін написав, що «розкріпачення духу чуттєвості, енергії, яку спрямовано не на псевдосімейні цінності, допоможе виплеснути цей згусток на користь перемоги соціалізму» [6].

На III з'їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії Лев Троцький заявив, що після того, як більшовики переможуть і захоплять владу, буде розроблено нові базові принципи статевих стосунків. Теорія комунізму вимагала ліквідування інституту сім'ї та переходу до етапу безумовного задоволення сексуального бажання. Він також заявив, що відповідальність за виховання дітей має цілком лежати на державі.

1911 року Троцький у листі Леніну написав: «Без сумніву, сексуальне пригнічення — це головний засіб поневолення людини. Поки існує таке пригнічення, не може бути й мови про справжню свободу. Сім'я як буржуазний інститут цілком себе віджила. Треба більше говорити про це робітникам...» Ленін відповів: «... І не лише сім'я. Усі заборони, що стосуються сексуальності, треба зняти... Нам є чому повчитися в суфражисток (аналог феміністок тих часів — прим. пер.): треба зняти заборону навіть на одностатеве кохання» [7].

Після того, як більшовики захопили владу, в опублікованих 19 грудня 1917 року декретах Леніна містився декрет «Про цивільний шлюб», «Про скасування покарання за гомосексуалізм» та інші [8].

У ті часи в СРСР надзвичайно популярним був лозунг «Сором — геть!» Це було частиною спроби більшовиків створити «нову людину» соціалістичного ґатунку, і навіть включало ідею влаштовувати марш, крокуючи вулицями голими. Люди ходили вулицями і захоплено та істерично кричали: «Сором — геть!», «Сором — це буржуазне минуле радянського народу» [9].

На честь річниці декрету «Про цивільний шлюб», що фактично ліквідовував шлюб, 19 грудня 1918 року в Петрограді провело святковий захід товариство лесбійок. Це підтвердив у своїх мемуарах і Троцький. Він написав, що новина про святковий марш лесбійок привела Леніна в захват. Ленін також заохочував, щоб ще більше людей вийшли на марш голими: «Так тримати, товариші!» [10].

1923 року після виходу радянського оповідання «Кохання трьох поколінь» дуже популярним став вираз «теорія склянки води». Автором оповідання була народний комісар (міністр) державного піклування (соцзабезпечення — прим. пер.) Олександра Коллонтай. Коллонтай виросла в традиційній сім'ї, але, ставши революціонеркою, пробилася до фракції більшовиків у пошуках «розкріпачення жінок». Прославлена в оповіданні «теорія склянки води» фактично була синонімом статевої розпусти: у комуністичному суспільстві задовольнити сексуальне бажання має бути так само легко й пересічно, як випити склянку води. «Теорія склянки води» набула поширення серед робітників і особливо серед молоді.

У ті роки в СРСР масово поширилися позашлюбні сексуальні стосунки. Статева розбещеність молоді стала відкритою. «Нинішня моральність нашої молоді в короткому викладі полягає в наступному, — стверджувала відома комуністка Смидович у газеті «Правда» за 21 березня 1925 року. — Кожний, навіть неповнолітній, комсомолець і кожний студент робітфаку має право і зобов'язаний задовольняти свої сексуальні потреби. Це поняття стало аксіомою, і стриманість вважають обмеженістю, властивою буржуазному мисленню. Якщо чоловік має хтивість до юної дівчини, нехай вона є студенткою, робітницею чи навіть дівчинкою-підлітком, то дівчина зобов'язана підкоритися цьому бажанню, інакше її будуть уважати буржуазною дочкою, не гідною називатися справжньою комуністкою...» [11].

Також широко розповсюдилися і набули масштабного характеру розлучення. Пол Кенгор у своїй книзі «Ліквідація: від комуністів до прогресивістів. Як ліві зруйнували сім'ю і шлюб» написав: «Рівень розлучень злетів до рівня, небаченого в історії людства. За короткий термін у Москві немов усі розлучилися». 1926 року впливовий американський журнал «Зе Атлантік монзлі» (The Atlantic Monthly) опублікував статтю під назвою «Росіяни намагаються ліквідувати шлюб», яка описувала ситуацію в СРСР. Ця стаття шокувала американців [12].

Також у цей період сексуальної революції виникло явище «шведських сімей». Це явище не має нічого спільного зі Швецією, але стосується групи з чоловіків і жінок, які живуть разом і займаються сексом, утворюючи одну велику «сім'ю». Це було чисто комуністичне явище. Воно широко розкрило двері сексуальній розпусті і викликало обвал моральних норм, розпад сімей, різке зростання гомосексуалізму, венеричних хвороб, зґвалтувань тощо [13].

Слідом за розвитком соціалістичних комун «шведські сім'ї» поширилися в усьому Радянському Союзі. Це явище називалося «націоналізуванням» (а також «усуспільненням») жінок. Наведемо як приклад «соціалістичних жінок» Єкатеринбурга в березні 1918 року. Після того, як більшовики захопили це місто, в газеті «Ізвєстія» було опубліковано постанову, в якій ішлося, що молодих жінок від 16 до 25 років буде «усуспільнено». З ініціативою ввести цей закон виступив і підписав розпорядження член НКВС Бронштейн. Командир Карасьов виконав завдання і негайно «усуспільнив» десятьох молодих жінок [14].

Проте більшовики дуже скоро, наприкінці 1920-х років, обмежили політику щодо статевих стосунків. Клара Цеткін у своїй книзі «Спогади про Леніна» розповіла, що Ленін у бесіді з нею нібито різко засудив «теорію склянки води» і назвав її «антимарксистською та антисуспільною». Адже, як він висловився, сексуальне визволення має небажаний побічний ефект — дітей, про яких нікому дбати й нікому утримувати, а розпад сімей, як наслідок, призводить до розпаду суспільства.

2) Сексуальна свобода в китайському Яньані

У ранні роки після захоплення компартією влади в Китаї ситуація була аналогічною до ситуації в Радянському Союзі. Звичайно, ці комуністичні партії є лише різновидами отруйних плодів одного дерева. Лідер КПК Чень Дусю був відомий своїм розпусним особистим життям. У мемуарах Чжен Чаоліня і Чень Білана описується, як Цюй Цюбо, Цай Хесень, Чжан Тайлей, Сян Цзін'юй, Пен Шучжи та інші втрачали голову через любовні пригоди, їхнє ставлення до статевого життя було таким самим, як у «теорії склянки води» в ранніх радянських революціонерів.

Коли в Китаї було створено Центральний радянський район і радянський район Еюйвань, сексуальна революція охопила не лише лідерів партії, а й пересічних громадян. Через пропаганду рівності чоловіків і жінок та абсолютної свободи укладення та розірвання шлюбів масово виникали ситуації, коли через захоплення сексуальною пристрастю завдавалася шкода справі революції. Молодь у радянських районах активно брала участь у сексуальній революції заради «зближення з народними масами». Молоді жінки мали аж по шість статевих партнерів. Згідно зі «Збірником історичних документів про революцію в радянському районі Еюйвань», у Хунані, Хуанма, Хуанпу, Ґуаншані та інших місцях з партійних відповідальних осіб «приблизно три чверті вступили у статеві зв'язки з десятками та сотнями жінок» [15].

Наприкінці весни 1931 року, коли Чжан Ґотао очолив радянський район Еюйвань, він виявив надзвичайно велику епідемію сифілісу. Йому довелося доповісти про це центральній владі та вимагати «лікарів, що спеціалізуються на лікуванні сифілісу і корости». Багато років по тому, коли Чжан Ґотао писав мемуари, у нього все ще були свіжими в пам'яті спогади про флірт із жінками в радянських районах і про коханок деяких членів вищого керівництва.

1937 року Лі Кенуна призначили головою штабу Восьмої армії КПК, що дислокувалася в Пекіні. Він відповідав за отримання для військовослужбовців грошового забезпечення, медикаментів, матеріальних ресурсів тощо. Одного разу співробітники головного управління Національного уряду, перевіряючи розрахункову відомість про медикаменти Восьмої армії, виявили велику кількість ліків для лікування захворювань, що передаються статевим шляхом. Тоді інспектори запитали Лі Кенуна: «Невже у ваших військах стільки людей, що страждають на такі хвороби?» Лі Кенун на короткий час розгубився і збрехав, що вони потрібні для лікування місцевих жителів [16].

Однак у 1930-ті роки сексуальна свобода в Китаї стала сприйматися як загроза режиму. Та сама проблема деморалізування суспільства, що й у Радянській Росії, стала явною, а солдати Червоної Армії почали хвилюватися, що їхні дружини будуть їм зраджувати чи вийдуть заміж за іншого. Це негативно вплинуло на боєздатність армії. Ба більше, сексуальна свобода погіршила погану славу гасла «спільна власність, спільні дружини». Тому в радянських районах стали провадити політику, що захищає військові шлюби, а також обмежувати кількість розлучень тощо.

5. Як комунізм руйнує сім'ї на Заході

Усілякі мутовані тенденції, які викликав злий дух комунізму, беруть свій початок у XIX столітті. Після століття трансформації та еволюції на Заході вони зрештою в 1960-х роках вийшли на перший план передусім у США.

У 60-х під впливом і заохоченням неомарксизму і всіляких інших радикальних ідеологій з'явилися різні соціальні та культурні рухи, якими керував злий дух. Наприклад, контркультура хіпі, радикалістський рух «нових лівих», феміністський рух, сексуальна революція тощо. Ці суспільні рухи, як бурхливий потік, вдарили по політичній системі США, традиційній системі цінностей і структурі суспільства. Ці рухи швидко поширилися Європою і змінили в людей уявлення про суспільство, сім'ю, статеві стосунки та культурні цінності.

Водночас невпинно зростав рух за права гомосексуалістів. Злиття цих сил призвело до послаблення традиційних західних сімейних цінностей, занепаду інституту традиційної сім'ї та її ролі в суспільному житті. Водночас суспільні потрясіння викликали цілу низку проблем, включно з поширенням порнографії, наркоманії, крахом моральності у сфері статевих стосунків, зростанням підліткової злочинності, а також розширенням категорій груп людей, залежних від соціальної допомоги.

1) Пропаганда сексуального визволення

Сексуальне визволення (також відоме, як сексуальна революція), виникло в 1960-х роках у США. Його подальше стрімке поширення у світі завдало нищівного удару по традиційних моральних цінностях, особливо по традиційних сімейних цінностях і моральності у сфері статевих стосунків.

Злий дух провів ретельну підготовку, щоб використати сексуальну революцію проти західних суспільств. Рух «вільного кохання» (free love) проклав шлях до поступового руйнування традиційних сімейних цінностей. Прихильники вільного кохання зневажають традиційну сім'ю і вважають, що сексуальна активність усіх форм має бути вільною від суспільних правил. Вони виступають за те, щоб держава чи суспільство у жодний спосіб не обмежували особисте статеве життя, ключно зі шлюбами, абортами чи позашлюбними зв'язками.

Послідовники Фур'є і християнський соціаліст Джон Хамфрі Нойєс були першими, хто ввів поняття «вільного кохання».

Нині майже всі головні пропагандисти вільного кохання є соціалістами чи тими, хто зазнав глибокого ідеологічного впливу соціалізму. Наприклад, «батько» вільного кохання у Великій Британії, філософ-соціаліст Едвард Карпентер був раннім активістом руху за права гомосексуалістів. Найвідоміший захисник руху геїв, англійський філософ Бертран Рассел був відкритим соціалістом, а раніше членом фабіанського товариства. Він заявляв, що моральність не повинна стримувати інстинктивне прагнення людей до задоволення, і ратував за дошлюбні і позашлюбні статеві стосунки.

Головний провісник вільного кохання у Франції Еміль Арман у ранній період був комуністом-анархістом, а пізніше розвинув утопічний комунізм Фур'є. Він заснував французький індивідуалістичний анархізм (підпадає під широке трактування соціалізму), ратував за безладне статеве життя, гомосексуалізм і бісексуальність. Анархіст (інше соціалістичне відгалуження) Чаммі Флемінг був першопрохідником руху вільного кохання в Австралії. Тощо.

Рух за вільне кохання у США дав свої плоди — 1953 року було засновано еротичний журнал «Плейбой». Цей журнал тоді виходив на крейдованому папері та створював враження високохудожнього видання. Там також використовувався дорогий на той час кольоровий друк. Тематика журналу, яка за традиційними уявленнями є низькопробною і вульгарною, дуже швидко зайняла провідну позицію в суспільстві. «Плейбой» стали вважати висококласним журналом про дозвілля. Упродовж понад пів століття він поширює отруту вільного кохання на людей в усьому світі та незримо атакує традиційні моральні уявлення про статеві стосунки.

До середини XX століття з ростом популярності руху хіпі та вільного кохання, що отримали широке визнання, вибухнула сексуальна революція (також відома як сексуальне визволення). Термін «сексуальна революція» ввів німецький комуніст Вільгельм Райх, засновник комуністичного психоаналізу. Райх об'єднав марксизм і фрейдівський психоаналіз. Він вважав, що марксизм звільняє людину від «економічного пригноблення», а фрейдівський психоаналіз — від «сексуального пригноблення».

Ще одним засновником теорії «сексуального визволення» був Герберт Маркузе з Франкфуртської школи. Під час руху контркультури в 60-ті роки на Заході його гасло про сексуальне визволення «кохайтеся, а не воюйте» (англ. Make love, not war — прим. пер.) глибоко проник у свідомість людей.

Після опублікування звітів біолога Альфреда Кінсі «Сексуальна поведінка самця людини» і «Сексуальна поведінка самки людини», а також з початком повсюдного вживання оральних протизаплідних засобів ідея сексуальної революції охопила весь Захід. Проте сучасні вчені виявили, що Кінсі у своїх так званих звітах вдався до перебільшень, надмірного спрощення та інших хитрощів для спотворення статистичних даних. Кінсі мав намір показати, що позашлюбні стосунки, гомосексуальні зв'язки тощо — це повсюдно поширені явища. У такий спосіб він намагався змусити суспільство підтримувати ці явища. Це завдання, яке він значною мірою успішно виконав [17].

Сексуальна революція миттєво стала модною. Серед підлітків розпуста вважалася нормою. Якщо дівчинка-підліток наважувалася зізнатися, що вона незаймана, то однолітки висміювали її за це. Статистика показує, що в період з 1954 по 1963 роки 82% американців у віці від 15 до 30 років мали досвід дошлюбних статевих стосунків [18]. На 2010 рік показник наречених-незайманих становив лише 5%; тоді як 18% наречених до шлюбу мали понад 10 статевих партнерів [19]. Секс став популярною і головною темою в попкультурі. Сфера культури стала насиченою сексом, включно з літературою, кіно, рекламою й телебаченням.

2) Сприяння фемінізмові призвело до ліквідування традиційної сім'ї

Комуністична ідеологія, що стоїть за феміністським рухом

Феміністський рух є ще одним інструментом, за допомогою якого злий дух комунізму руйнує інститут сім'ї. Ранній період феміністського руху (також відомий як фемінізм першої хвилі) почався у XVIII столітті у Європі. Його прихильники виступали за те, щоб жінкам було надано рівні з чоловіками права у сфері освіти, працевлаштування та політики. У середині XIX століття центр феміністського руху перемістився з Європи до США.

Коли виникла перша хвиля фемінізму, громадський фундамент традиційних уявлень про сім'ю був усе ще досить міцним. Тоді феміністський рух ще не виступав безпосередньо проти традиційної сім'ї. Впливові прихильники фемінізму того часу, такі, як Мері Волстонкрафт у XVIII столітті в Англії, Маргарет Фуллер у XIX столітті в США, Джон Стюарт Мілль у XIX столітті в Англії, виступали за те, щоб після вступу в шлюб загалом жінки приділяли пріоритетну увагу сім'ї, щоб потенціал жінок розвивався в межах сім'ї, щоб жінки займалися саморозвитком заради сім'ї (наприклад, заради виховання дітей, домашнього господарювання тощо); але суспільство не повинно стримувати деяких особливо талановитих жінок, і їм можна вільно використовувати свої таланти, навіть якщо вони конкурують із чоловіками.

Після 1920-х років слідом за тим, як у багатьох країнах законом було визнано право жінок голосувати на виборах, перша хвиля феміністського руху поступово пішла на спад. У наступні роки у вирі Великої депресії та Другої світової війни феміністський рух здебільшого затих.

Але злий дух комунізму вже посіяв насіння руйнування традиційної сім'ї та етики статевих стосунків. Ранні соціалісти-утопісти ще у XIX столітті заклали фундамент для сучасного радикального фемінізму. Шарль Фур'є, названий «батьком фемінізму», заявив, що шлюб робить жінок приватною власністю, а Оуен кляв шлюб, як зло. Ідеї цих утопічних соціалістів продовжили і розвинули більш пізні феміністки, включно, наприклад, із Френсіс Райт, яка в XIX столітті продовжила ідеї Фур'є і виступала за сексуальну свободу для жінок. Британська активістка боротьби за права жінок Анна Вілер продовжила ідеї Оуена. Вона люто засуджувала шлюб за те, що він нібито перетворює жінок на рабинь і т.п. Соціалістичні активістки фемінізму також були важливою частиною феміністського руху в XIX столітті. Серед найвпливовіших у ті часи феміністських видань були, наприклад, перша щоденна феміністська газета «Голос жінок», що виходила тоді у Франції, а також брошура «Вільна жінка» (пізніше перейменована на «Жіночу трибуну»), «Політика жінок», «Жіночий коментар». Їх засновниками були або сенсімоністи (послідовники вчення утопічного соціалізму, засновником якого був Анрі де Сен-Сімон — прим. пер.), або послідовники Фур'є. З огляду на тісний зв'язок тодішніх фемінізму і соціалізму влада піддавала ці видання суворій цензурі.

Як ми бачимо, коли почалася перша хвиля фемінізму, червоний диявол також вжив заходів для запровадження всіляких радикальних течій з метою нападів на традиційні концепції сім'ї та шлюбу, завдяки чому проклав шлях до більш радикального феміністського руху, який виник пізніше.

Друга хвиля феміністського руху почалася наприкінці 1960-х років у США, після чого перекинулася на Західну і Північну Європу і поширилася на весь західний світ. Американське суспільство наприкінці 1960-х років переживало період заворушень, викликаних рухами за права чорношкірих і проти війни у В'єтнамі, а також різними радикальними суспільними тенденціями. Феміністський рух, скориставшись збігом обставин, став радикальнішим і швидко поширився в усьому світі.

Наріжним каменем цієї хвилі феміністських рухів була книга «Загадка жіночності» Бетті Фрідан, що вийшла друком 1963 року, а також Національна організація жінок (NOW), яку вона заснувала. З погляду домогосподарки середнього класу, яка живе в передмісті, Фрідан жорстко розкритикувала роль жінки у традиційній сім'ї. Вона стверджувала, що образ щасливої, радісної і благополучної домогосподарки — це міф, створений патріархальним суспільством. На її думку, сім'ї середнього класу, що живуть у передмісті, — це комфортний концтабір для американських жінок, і жінці, яка здобула сучасну освіту, слід перестати вдовольнятися тим, що вона піклується про чоловіка і виховує дітей, а реалізувати себе за межами сім'ї [20].

Кілька років по тому в Національній організації жінок домінували більш радикальні феміністки. Вони продовжили й розвинули ідеї Фрідан про права жінок. На їхню думку, жінки з давніх-давен зазнають пригноблення з боку патріархату. Вони звинуватили інститут сім'ї в тому, що він нібито є місцем пригноблення жінок, і виступили за повну трансформацію суспільної системи і традиційної культури та боротьбу за досягнення рівності на економічній, освітній, культурній та сімейній ниві.

Поділ суспільства на пригноблених і гнобителів і подальше провокування боротьби за звільнення і рівність якраз і є центральною ідеєю комунізму. Традиційний марксизм ділить людей за їхнім економічним статусом, а неофеміністські рухи ділять людей за ознакою статі.

Насправді автор «Загадки жіночності» Бетті Фрідан зовсім не була, як зазначалося у книзі, приміською домогосподаркою із середнього класу, якій набридло домашнє господарство. Професор Коледжу Сміта (штат Массачусетс, США) Деніел Горовіц 1999 року написав книгу «Бетті Фрідан і створення "Загадки жіночності"». Його дослідження свідчать, що Фрідан під своїм дівочим прізвищем Бетті Гольдштейн була радикальною активісткою-соціалістом з часів її навчання в коледжі у 1950-х роках. У різний час вона виконувала обов'язки вузькопрофільного журналіста кількох друкованих видань — рупорів профспілкових організацій, якими керувала комуністична партія. Горовіц навіть знайшов статті, які написала Фрідан у ті часи. Під час навчання в Каліфорнійському університеті в Берклі Фрідан вступила до комсомолу, а також двічі подавала заяву на вступ до компартії США, але компартія її не прийняла (щоб вона могла ефективніше проявити себе у статусі безпартійної). Джудіт Геннессі, якій Фрідан особисто довірила написати свою біографію, також не приховувала, що Фрідан була прихильницею марксизму [21].

Американська вчена Кейт Вайганд у своїй книзі «Червоний фемінізм» зазначила, що фемінізм насправді не був бездіяльним у США з початку XX століття до 60-х років. Протягом цього періоду велика група червоних феміністських письменниць з комуністичним ухилом проклала шлях для подальшого феміністського руху другої хвилі. До них належать С'юзен Ентоні, Елеонор Флекс, Герда Лернер, Єва Мерріам та інші. Ентоні вже 1946 року використовувала аналітичний метод Маркса, згідно з яким білі пригнічують чорних. За аналогією вона стверджувала, що так само чоловіки пригнічують жінок. Але через вплив антикомуністичної діяльності Маккарті репутація комунізму дуже постраждала, тому відтоді ці письменниці не згадували про свою прихильність до лівих поглядів [22].

У Європі французька письменниця Симона де Бовуар своєю культовою роботою «Друга стать» відкрила ворота для другої хвилі фемінізму. Бовуар у молодості була соціалісткою. 1941 року вона з комуністом і філософом Жаном-Полем Сартром та іншими письменниками спільно заснувала у Франції підпільну соціалістичну організацію «Соціалізм і свобода». З ростом популярності фемінізму в 1960-х роках Бовуар заявила, що більше не вірить у соціалізм, і вона лише феміністка.

Бовуар дотримувалася думки, що «жінками не народжуються, а стають», і хоча стать визначається фізіологічними особливостями людини, але гендерні відмінності є абстрактним поняттям самосвідомості, яка формується в процесі життя під впливом суспільства. Вона вважала, що слухняність дітей жіночої статі, їхня тямущість, їхня схильність вередувати, прихильності та материнство повністю є набутими й походять з ретельно створених у патріархальному суспільстві міфів. Їх мета нібито в тому, щоб зберігати пригнічення жінок патріархальним суспільством. Бовуар виступала за те, щоб жінки зламали традиційні ідеї та реалізовували себе, не зазнаючи будь-якого контролю. Така ідея фактично створила парникові умови для гомосексуалізму, бісексуальності, трансгендерності тощо. Після цього одне за одним невпинно стали виникати феміністські ідеї всіх видів. Практично всі вони дивляться на світ крізь призму жінок, пригноблених традиційним патріархальним суспільством, що робить сім'ю головною перешкодою для досягнення рівності чоловіків і жінок [23].

На думку Бовуар, у шлюбі чоловіки сковують жінок, і це робить шлюб таким же огидним, як проституція. Бовуар усе життя перебувала у «відкритих стосунках» із Сартром, відмовляючись укладати шлюб. Сартр також мав статеві контакти з іншими жінками. Погляди Бовуар на шлюб стали стандартом серед сучасних радикальних феміністок. Насправді такі хаотичні та нерозбірливі статеві зв'язки — це фактично те ж саме, що система спільних дружин, яку в XIX столітті запропонував попередник утопічного комунізму Фур'є.

Результати феміністського руху: сім'ї зруйновано, стосунки дегенерували, ролі чоловіків і жінок переплутано

Фемінізм зараз превалює в усіх аспектах життя. Згідно з опитуванням, проведеним Гарвардським університетом 2016 року, близько 59% жінок висловили підтримку феміністським поглядам.

Одне з головних тверджень сучасного фемінізму полягає в тому, що, крім фізіологічних відмінностей репродуктивних органів чоловіків і жінок, жодних інших фізіологічних і психологічних відмінностей між ними немає. На їхню думку, відмінність у поведінці й мисленні чоловіків і жінок цілком виходить із соціальних і культурних чинників. За такою логікою, чоловіки й жінки мають бути абсолютно рівними в усіх аспектах життя і в усіх сферах суспільства. А всі прояви нерівності між чоловіками й жінками є результатом того, що культура і суспільство є репресивними і сексистськими.

Наприклад, кількість чоловіків-керівників великих компаній, учених в елітних університетах, і високопосадовців в урядах пропорційно значно перевищує кількість жінок на аналогічних посадах. Чимало феміністок уважають, що це через сексизм. Хоча насправді справедливе порівняння між статями може бути, тільки якщо брати такі фактори, як здібності, витрачений робочий час, ставлення до роботи тощо. Наприклад, робота на високих посадах часто вимагає понаднормової роботи з високою інтенсивністю, жертвування вихідними днями та вечорами, супроводжується несподіваними терміновими зустрічами, частими відрядженнями тощо.

Пологи, як правило, переривають кар'єру жінки, водночас жінки схильні приділяти більше часу сім'ї та дітям, а не роботі. Крім того, люди, які обіймають високі посади, зазвичай мають твердий і сильний характер, водночас жінки, як правило, більш м'які й поступливі. Це основні причини, через які жінки становлять такий невеликий відсоток на посадах високого рівня [24].

Однак феміністки вважають, що схильність жінок бути м'якими та орієнтованими на сім'ю нав'язана їм сексистським суспільством. Відповідно до фемінізму, ці відмінності має бути виправлено державними соціальними службами, які візьмуть на себе догляд за дітьми та інші обов'язки.

Сучасний фемінізм не сприймає жодних пояснень щодо «нерівності» між чоловіками та жінками, що базуються на існуванні природних фізіологічних і психологічних відмінностей між чоловіками й жінками. Уся провина покладається на соціальні умови і традиційну моральність.

2005 року Лоренс Саммерс, президент Гарвардського університету, виступив на науковій конференції на тему того, чому жінки з меншою ймовірністю викладатимуть наукові предмети та математику в найкращих університетах. Саммерс припустив, що чоловіки й жінки просто від природи мають різні таланти у сфері розвитку науки та математики. Попри те, що Саммерс підкріпив свої заяви результатами досліджень, він став мішенню для нападів з боку феміністичної організації NOW, яка звинуватила його в сексизмі й зажадала звільнити з обійманої посади. Саммерс зазнав різкої критики в ЗМІ й був змушений публічно вибачитися за свої висловлювання. Потім він виділив 50 мільйонів доларів на розмаїття викладацького складу Гарвардського університету.

1980 року журнал Science опублікував результати дослідження, яке показує, що здатність засвоювати математику у хлопчиків і дівчинок у середніх школах істотно відрізняється. Виявилося, що хлопчики в цій сфері здібніші, ніж дівчинки [25]. Подальше дослідження, у якому порівнювали стандартні тести з математики під час приймання до вищих навчальних закладів, показало, що чоловіки в чотири рази частіше набирали понад 600 балів. Цей розрив був ще більш разючим на порозі 700 балів, де чоловіків було у 13 разів більше, ніж жінок [26].

2000 року та сама дослідницька група провела інше дослідження і виявила, що й чоловіки, й жінки, які продемонстрували видатні здібності в математиці на вступних іспитах до вишів, як правило, змогли отримати наукові ступені у сферах, пов'язаних із наукою та математикою, і були задоволені своїми успіхами [27]. Тобто аргументи Лоренса Саммерса було підтверджено даними дослідження.

У деяких новинах ЗМІ зазначалося, що тиск на Саммерса після конференції 2005 року був аналогічний політиці перевиховання, яку використовував комуністичний режим для переслідування іншодумців. Хоча причини нерівності ще не було чітко визначено, але вже почалося заохочення «розмаїття», тобто залучення більшої кількості жінок-викладачів у сфери математики та науки.

Легко побачити зв'язок між фемінізмом і соціалізмом. Французький дипломат і політолог XIX століття Алексі де Токвіль сказав: «Демократія і соціалізм не мають нічого спільного, окрім одного слова: рівність. Різниця лише в тому, що демократія прагне рівності у свободі, а соціалізм прагне рівності в обмеженні та рабстві». Із цього легко можна побачити, що за фемінізмом ховається соціалізм [28].

Треба підкреслити, що із цього не слід робити висновок про інтелектуальну чи іншу перевагу чоловіків над жінками. Таланти чоловіків і жінок проявляються в різних аспектах. Штучні спроби усунути відмінності між статями суперечать здоровому глузду і не дають чоловікам і жінкам реалізувати свій потенціал.

Хоча психологічні та інтелектуальні відмінності між чоловіками й жінками можуть проявлятися не миттєво, заперечення фемінізмом фізичних і репродуктивних відмінностей між двома статями — це просто очевидний абсурд. У традиційних поглядах людей на Заході та на Сході чоловіки є захисниками. Наприклад, завжди вважалося нормальним, що пожежниками працюють чоловіки. Але феміністки заявляють, що між чоловіками й жінками є абсолютна рівність, і вимагають, щоб жінки виконували традиційно чоловічі обов'язки. Результати цього можуть бути дуже несподіваними.

2005 року пожежна служба Нью-Йорка не дозволила жінці стати вогнеборцем без проходження тестів на фізичну підготовку. Ці тести зазвичай включають участь у змаганнях, під час яких учасники несуть на собі кисневий балон та інше устаткування вагою близько 20 кілограмів. Інші пожежники висловили побоювання, що колеги, які не можуть виконати встановлених норм, неминуче створять труднощі решті команди, а також небезпечні ситуації під час пожежі. Але зрештою пожежна служба все ж вирішила прийняти цю жінку на роботу. Вони пояснили це небажанням того, щоб феміністські групи подали на них судовий позов [29].

Феміністські групи тривалий час звинувачували пожежну службу Нью-Йорка в завищених фізичних стандартах для більш тендітних жінок, які хотіли стати пожежниками. Пожежна служба Чикаго також зіткнулася з подібними звинуваченнями і була змушена знизити стандарти, щоб збільшити кількість жінок-пожежників.

В Австралії численні міські пожежні служби ввели гендерні квоти. На кожного найнятого чоловіка потрібно найняти і одну жінку. Щоб виконати цю вимогу, було встановлено різні фізичні стандарти для чоловіків і жінок, незважаючи на те, що вони призначалися для однієї й тієї ж небезпечної роботи з високим ризиком і нервовим напруженням.

Як наслідок, ці квоти стали причиною суперечностей між вогнеборцями-чоловіками та жінками. Жінки скаржилися, що колеги-чоловіки звинувачують їх у некомпетентності та відсутності належної кваліфікації. Феміністські групи відразу ж назвали це «образою» і «психологічним тиском» [30]. Ця ситуація дала феміністкам ще одну можливість у їхній боротьбі за рівність.

Ці дії феміністок, що здаються абсурдними, є частиною цілеспрямованих кроків у планах злого духа комунізму. Його мета — кинути виклик так званому патріархату, тобто традиційному суспільству, і ліквідувати традиційну сім'ю. Це подібно до того, як класову боротьбу використовують для підриву капіталістичної системи.

У традиційній культурі само собою зрозуміло, що чоловіки мають бути мужніми, а жінки — жіночними. Чоловік несе відповідальність за сім'ю та суспільство. Він захищає жінок і дітей. Це патріархальна структура, якій фемінізм кидає виклик на тій підставі, що вона дає несправедливі переваги чоловікам, а жінок обмежує. У фемінізмі немає місця традиційному духу лицарства чи джентльменській поведінці. У феміністському світі чоловіки, які були на борту «Титаніка», не поступилися б місцем жінкам у рятувальних шлюпках, щоб ті мали більше шансів урятуватися.

Хрестовий похід фемінізму проти патріархату зачепив і сферу освіти. Після ухвалення американським штатом Пенсильванія Поправки про рівність прав (ERA, поправка проти так званої гендерної дискримінації) у 1975 році суд виніс вердикт у позові проти Міжуніверситетської спортивної федерації Пенсильванії. Згідно з ним, виші зобов'язані включати студентів у всі спортивні заходи, включно з боротьбою та регбі, незалежно від статі. Тобто студенткам не можна не відвідувати уроки з боротьби та регбі на підставі їхньої статі [31].

У своїй книзі «Війна проти хлопців», яка вийшла 2000 року, американська вчена Крістіна Гофф Соммерс навела багато прикладів пригнічування студентів-хлопців. Один з них — про Вищу школу авіації у районі Квінз міста Нью-Йорка, яка приймає здебільшого абітурієнтів з малозабезпечених сімей. Школа виховує дітей за найвищими стандартами. Журнал «US News & World Report» назвав її однією з найкращих у США середніх шкіл старшого ступеня. Вона спеціалізується на будівництві електричних і механічних літаків, виконаному вручну. Не дивно, що переважну частину учнів школи становили хлопчики. Хоча дівчинок там було набагато менше, ніж хлопчиків, вони також показували відмінну успішність і заслужили повагу з боку вчителів та інструкторів.

Проте ця Вища школа авіації дедалі частіше стала наражатися на критику і погрози з боку феміністських організацій, які погрожували подати на неї позов і вимагали приймати в школу більше дівчинок [32].

Виголошуючи 2010 року промову в Білому домі, засновниця «Національного жіночого юридичного центру» спеціально наводила приклад Вищої школи авіації як випадок «гендерної дискримінації». Вона заявила: «Ми не спочиватимемо на лаврах, поки не досягнемо абсолютної рівності».

Для феміністок виховання мужніх хлопчиків становить загрозу їхній незалежності та свободі, а благородне бажання дівчинок бути м'якими, турботливими та орієнтованими на сім'ю — це не більше ніж утиск і нерівність двох статей.

Агресивне заперечення сучасними феміністками відмінностей, властивих чоловікам і жінкам, штовхає суспільство в майбутнє без статевих відмінностей. Це особливо згубно позначається на дітях і молоді, які ще формуються, і серед яких, як очікується, стане більше гомосексуалістів, бісексуалів та трансгендерів.

Усе це вже відбувається в деяких країнах Європи. Там дедалі більше дітей повідомляють, що вони відчувають, що народилися не в тому тілі. 2009 року «Служба розвитку гендерної ідентичності» (GIDS), що базується в Лондоні, отримала 97 запитів на визначення статі. Станом на 2017 рік GIDS щорічно стала отримувати понад 2500 подібних запитів [33].

Звичайно, це діють присутні у фемінізмі гени комунізму. Намагаючись досягти своєї мети, феміністки використовують будь-які способи, щоб зруйнувати в людях уявлення про традиційну сімейну моральність і, як наслідок, ліквідувати сім'ю.

У традиційній культурі вважається, що народжувати дітей і дбати про них — це священний обов'язок жінки, який поклав на неї Бог (Небо). У літописах Сходу та Заходу йдеться, що кожного великого героя виховала велика мати. Фемінізм же називає це патріархатом, який утискає жінок, і заявляє, що відповідальність жінки за виховання дітей є «нескінченною, нудною, одноманітною і такою, що нічим не винагороджується».

За результатами досліджень, більшість найвідоміших активісток феміністського руху — це жінки, у яких розпався шлюб, або ті, хто ніколи не виходив заміж; а якщо вони заміжні, то не мають дітей. Тому, звичайно, їм неможливо зрозуміти, що нормальна жінка вважає шлюб і сім'ю важливою частиною свого життя, і що, виховуючи дітей, вона відчуває природне материнське задоволення.

Сьогодні фемінізм породив різноманітні мутовані віяння. Наприклад, є ті, хто стверджує, що «особисті справи мають політичну значущість». Вони вважають сімейні конфлікти війною статей. Деякі вважають чоловіків паразитами, які поневолюють свідомість і тіло жінок. Інші вважають дітей перешкодою для жінок, які прагнуть повною мірою розкрити свій потенціал, і стверджують, що сім'я є джерелом пригноблення.

Сучасний фемінізм відкрито заявляє про свою мету зруйнувати традиційне уявлення про сім'ю. Типові заяви лідерів феміністського руху звучать так: «Неодмінна умова для звільнення жінок — покласти край шлюбній системі» [34], «Не можна дозволити, щоб (жінка) мала як варіант вибору служити сім'ї і планували стати домогосподаркою» [35], «Знищити нерівність можна, лише ліквідувавши інститут шлюбу» [36].

За допомогою «визволення» феміністський рух намагається владнати суспільні проблеми, які виникли внаслідок падіння моральності. Отже, це призводить до мутування людських уявлень і ще більше посилює псування моральності суспільства.

Американський економіст і фахівець із гендерних питань Сільвія Енн Г'юлетт зазначила, що сучасний фемінізм — це головний чинник, який викликає збільшення кількості самотніх матерів і водночас посилює уявлення про те, що розлучення не є помилкою, що, своєю чергою, надає зручну можливість чоловікам ухилятися від відповідальності. Феміністки намагаються зруйнувати чи змінити споконвічну структуру сім'ї. А сім'я якраз і є тією рятівною гаванню, яка дає змогу безлічі жінок протистояти кризі суспільства. Більшість жінок мріють про міцну нездоланну сім'ю [37].

Усупереч словам феміністок, розлучення аж ніяк не принесли жінкам свободи, про яку вони мріяли. Згідно з дослідженнями, 27% розлучених жінок живуть за межею бідності, і цей відсоток у три рази вищий, ніж серед розлучених чоловіків [38]. Але в цьому немає нічого дивного, оскільки злого духа комунізму зовсім не хвилюють «права» жінок. Його мета — ліквідувати сім'ю і зіпсувати нормальні людські стосунки.

3) Через оспівування гомосексуалізму мутує визначення слова «сім’я»

Рух лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів (ЛГБТ) від початку тісно пов'язаний з комунізмом. Ще утопічні соціалісти заявляли, що гомосексуалізм є правом і вільним вибором людини. Комуністичний рух пропагує звільнення людей від «рабства» традиційної моральності і заявляє, що так звані права представників ЛГБТ-спільнот — це свобода, яку повинні мати люди. Серед прихильників сексуального визволення дуже багато хто є комуністами чи попутниками комунізму, які також підтримують гомосексуалізм.

Перший великий світовий рух ЛГБТ розпочали відомі члени Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) у 90-х роках XIX століття. Ця група, якою керував Магнус Гіршфельд, заявляла, що гомосексуалізм є «природним» і «моральним». 1897 року Гіршфельд заснував Науково-гуманітарний комітет. Це була перша у світі організація, яка виступала за права ЛГБТ-спільнот.

1895 року щодо британського письменника Оскара Вайлда проводилося розслідування через його статеві стосунки з чоловіком. СДПН була єдиною організацією, яка встала на його захист. Лідер СДПН Едуард Бернштейн запропонував законопроєкт, який би зняв заборону на сексуальний зв'язок між чоловіками.

Як один з найяскравіших прикладів можна навести сексуальну революцію в Росії, яка сталася після Жовтневого перевороту більшовиків, про який ми розповідали в четвертому розділі сьомої частини цієї книги. СРСР зняв юридичні заборони на гомосексуальні стосунки і зробив Радянський Союз найбільш ліберальною до гомосексуалістів країною на планеті.

1997 року «Африканський національний конгрес» (АНК) Південної Африки перший у світі ухвалив конституцію, яка визнає гомосексуалізм правом людини. Бувши членом Соціалістичного інтернаціоналу (колишнє відділення Другого інтернаціоналу), АНК постійно підтримував гомосексуалізм.

1924 року Генрі Гербер, натхнений діяльністю Гіршфельда, заснував «Товариство з прав людини (ТПЛ)» — першу американську організацію із захисту прав ЛГБТ. Вона проіснувала недовго, оскільки кількох її членів було заарештовано незабаром після заснування цієї організації. 1950 року американський комуніст Геррі Гей (Garry Hay) заснував у своїй резиденції в Лос-Анджелесі товариство Маттачіне. Ця організація була першою впливовою групою ЛГБТ у США. Організація розширила свою діяльність на інші регіони та заснувала свої друковані видання.

1957 року зоолог Евелін Гукер заявила у своїх дослідженнях, що немає психічної різниці між гомосексуальними та гетеросексуальними чоловіками. Її робота стала головним «науковим підґрунтям», яке використовували для виправдання гомосексуалізму. Гукер мала зв'язки з членом товариства Маттачіне, і він переконав її підтримати гомосексуалізм. Об'єктивність її досліджень наразилася на критику, оскільки всіх її піддослідних було обрано з членів товариства Маттачіне [39].

У 60-х роках XX століття разом з хвилею сексуальної революції і руху хіпі, на поверхню суспільного обговорення підняли питання про гомосексуалізм. 1971 року феміністська «Національна організація жінок» (NOW) стала першою великою організацією у США, яка заявила про підтримку прав гомосексуалістів.

1974 року «Американська психіатрична асоціація» (АПА), спираючись на дослідження Евелін Гукер, вилучила гомосексуальність зі списку психічних розладів. Але під час голосування проти цього рішення проголосувало 39% членів АПА. Інакше кажучи, далеко не для всіх це дослідження було переконливим.

Гукер і дослідники, які пішли за нею, мірою для визначення психічного стану гомосексуалістів обрали так звану адаптацію результатів тестів. Простіше кажучи, якщо людина може адаптуватися в суспільстві, підтримувати почуття власної гідності та добрі міжособистісні відносини, не має психологічних бар'єрів у своєму повсякденному соціальному житті, то її можна вважати психічно нормальною.

2015 року доктор Роберт Л. Кінні III опублікував у медичному журналі Lincore статтю, у якій вказав на недоліки у застосованому Гукер методі визначення відсутності чи наявності психічного розладу.

Наприклад, є такий тип психічного розладу, як «синдром чужорідної кінцівки». Під час нього в людини виникає непереборне бажання відрізати собі здорову функціональну кінцівку. Подібно до того, як деякі гомосексуалісти переконані, що вони народилися з неправильними статевими органами, пацієнти, які страждають на синдром чужорідної кінцівки, упевнені, що одна чи більше частин їхнього тіла їм не належать. Водночас така людина цілком здатна адаптуватися в суспільстві, підтримувати нормальну самооцінку і добрі міжособистісні відносини та не має психологічних бар'єрів для життя в суспільстві. Пацієнти з таким розладом відчували задоволення, коли «чужорідну кінцівку» ампутували, і повідомляли, що їхнє життя після цього покращилося [40].

У статті Кінні наводяться й інші психічні захворювання. Наприклад, люди з певним типом психічного розладу насолоджуються вживанням у їжу пластика. Жертви іншої хвороби мають сильне бажання заподіювати собі фізичну шкоду (але не скоюючи самогубства) тощо. Часто вони мають гарний соціальний статус, багато хто з них має вищу освіту та наукові ступені. Але всі ці стани наукова спільнота визначає як психічні відхилення. Кінні вказує, що використання як критерію «адаптацію» для визначення наявності чи відсутності в людини психічних відхилень суперечить логіці [41].

Численні дослідження підтверджують, що гомосексуалісти значно більш схильні до зараження СНІДом, схильні до самогубств та вживання наркотиків, ніж інші члени суспільства [42]. Це виявлено також і в таких країнах, як Данія, де одностатеві шлюби давно узаконено і не засуджуються [43]. СНІД і сифіліс у гомосексуалістів виникає у 38–109 разів частіше, ніж в інших людей [44]. До того, як у 90-х роках XX століття стався прорив у лікуванні СНІДу, середня тривалість життя гомосексуалістів була на 8–12 років меншою, ніж у решти населення [45]. Хіба ці факти не вказують на те, що гомосексуалізм є ненормальним та нездоровим явищем?

Оскільки рух ЛГБТ і далі зростає, політкоректність навішує ярлик «гомофоб» для нападів на тих, хто виступає проти гомосексуалізму. А експертів, які представляють результати досліджень, які показують, що гомосексуалізм є психічною хворобою, витісняють на периферію. Чимало гомосексуалістів отримали наукові ступені в галузі психології та психіатрії і стали «експертами» у питаннях гомосексуалізму.

Так зване наукове дослідження, яке сьогодні широко використовується для підтримки гомосексуалізму як «нормальної» поведінки, — це «Звіт робочої групи про терапевтичні відповіді на питання про сексуальну орієнтацію», складений групою, що її призначила «Американська психіатрична асоціація» (АПА) у 2009 році. Кінні зазначив, що із сімох членів цієї робочої групи шість, включно з головою, є гомосексуалістами чи бісексуалами. Отже, їхнє дослідження не можна вважати нейтральним з погляду науки.

Джозеф Ніколосі, останній президент Національного інституту досліджень геїв і лесбійок, розповів, що тоді більшість кваліфікованих експертів подали заявки на вступ до робочої групи. Але оскільки вони належали до академічної школи, що підтримувала застосування лікування для виправлення гомосексуальності, нікого з них не включили в групу [46]. Ніколас Каммінгс, колишній президент АПА, сказав у своїй заяві, що в цій Асоціації політика перевищує науку, яку полонили захисники прав гомосексуалістів [47].

Сьогодні «адаптація» як стандарт, підтримуваний «експертами» і прихильниками руху гомосексуалістів, також широко застосовується АПА для оцінки інших сексуально-психічних розладів. Наприклад, педофілії. AПA вважає, що ознаки педофілії — це коли доросла людина відчуває сильне збудження чи в неї виникають сексуальні фантазії, коли вона бачить дитину, незалежно від того, чи було ці імпульси втілено в реальних учинках. Але поки вона здатна проявляти «стриманість», така схильність до педофілії вважається «нормальною». Якщо ж педофіли відчувають сором, внутрішній конфлікт чи інший психологічний тиск, тоді це вважається розладом.

Цей стандарт для визначення розладу цілком суперечить нормальним людським цінностям. AПA вважає, що людина, яка відчуває сором і провину за те, що в неї проявляються неприйнятні імпульси, є психічно хворою, а той, хто відчуває себе комфортно під час появи цих імпульсів, — здоровий. Гомосексуальний шлюб було легалізовано за такою ж самою логікою, і досить скоро педофілія також може стати «нормою».

Девід Торстад, троцькіст і член Комуністичної партії США, заснував «Північноамериканську асоціацію чоловіків-любителів хлопчиків» (NAMBLA), яка виступає за «припинення утисків чоловіків і хлопчиків, які взаємно і вільно вступають у близькі стосунки».

Іншою важливою фігурою в американському русі ЛГБТ і пропагандистом педофілії є Аллен Гінсберг, комуніст і великий шанувальник Фіделя Кастро. Крім NAMBLA, ще однією великою організацією, яка підтримує педофілію, є «Коло почуттів дитинства» (CSC), яке 1971 року заснували в Каліфорнії учні німецького комуніста і першопрохідника сексуальної революції Вільгельма Райха.

Скриню Пандори вже відкрито. За новим критерієм сьогоднішньої психіатрії, різні збочення в сексуальній сфері, які пропагував соціаліст-утопіст Шарль Фур'є, включно з інцестом, груповими шлюбами та зоофілією, можна також вважати нормальними психічними станами. Сім'я, що є союзом чоловіка і жінки, який визначив людям Бог, зазнала мутації і вже включає одностатеві шлюби. Із цього витікає, що також може бути легалізовано і кровозмісні сім'ї, шлюби між людьми і тваринами тощо. Це опускає людину до стану тварини, яка не має моральних норм, щоб це зрештою знищило людей.

Поєднання руху ЛГБТ, сексуальної революції та фемінізму остаточно перевернуло шкереберть традиційну етику статевих стосунків і поняття сім'ї. Це зрада традиційним шлюбу і сім'ї, які встановив людям Бог.

Бажання ставитися до гомосексуалістів так само, як до інших людей, є добрим. Але диявол маніпулює людською добротою. Він хоче обдурити і знищити людей. Люди забули, що Бог створив чоловіків і жінок за своєю подобою і встановив людські моральні норми. Якщо люди зрадили Бога і, слухаючи диявола, потурають своїм бажанням, піддають себе мутації, якщо чоловік більше не є чоловіком, а жінка не є жінкою, якщо люди відкинули встановлені Богом моральні норми, які роблять людину людиною, то на них чекатиме страшний кінець. Бог їх покине, і вони потраплять у вічну безодню.

Тим, хто збився з пуття і йде до краю прірви, ми можемо з добротою сказати: «Ми поважаємо ваш вибір». Але це лише підштовхне їх ще ближче до прірви. Щоб бути по-справжньому добрим, потрібно сказати тим, хто втратив орієнтир у визначенні правильного і хибного, що вони перебувають у небезпечному становищі, щоб повернути їх на праведний шлях і допомогти уникнути загибелі — навіть якщо це означатиме, що тебе ненавидітимуть і засуджуватимуть.

4) Звеличування права на розлучення та права на аборти

До 1969 року в США закони про розлучення в кожному штаті базувалися на релігійних традиціях.

Причиною розлучення обов'язково повинний був бути якийсь проступок чоловіка чи дружини. За релігійними традиціями Заходу, шлюб дав людям Бог. Стабільна сім'я приносить користь чоловікові, дружині, дітям і всьому суспільству. Із цієї причини церква і державні закони США підкреслювали важливість збереження шлюбу, за винятком випадків, коли є дуже вагомі підстави для його розірвання. Однак у 60-х роках XX століття на суспільство почала впливати ідеологія Франкфуртської школи. Традиційний шлюб зазнав нападів. І найбільшої шкоди йому завдали лібералізм і фемінізм.

Лібералізм заперечує священність шлюбу і спрощує його до світського договору за обопільною згодою. Своєю чергою, фемінізм уважає традиційну сім'ю патріархальним інструментом для пригнічення жінок. Для жінок, які через «пригнічення» занепадають духом чи розчаровані, і для любительок пригод розлучення дає законний привід утекти зі шлюбу. Ці два підходи — «свобода укладення договору» та «боротьба проти пригнічення» — проклали шлях для ухвалення такого закону, який дозволяє розлучатися без вагомих на те причин. Відтоді для розірвання шлюбу достатньо того, щоб чоловік чи дружина в односторонньому порядку заявили, що в шлюбі є «нерозв'язні розбіжності».

У 70-х роках XX століття у США швидко зріс відсоток розлучень. Уперше в історії США більшість шлюбів завершувалися не через смерть одного з подружжя, а через розбіжності між ними. Приблизно половина шлюбів, укладених у 70-х роках, розпалася.

Розлучення має глибокий і тривалий вплив на дітей. Майкл Рейган, прийомний син колишнього президента Рональда Рейгана, описував розлучення своїх батьків так: «Розлучення — це коли двоє дорослих беруть усе, що важливо для дитини — його дім, сім'ю, безпеку, почуття любові та захищеності, — і все це руйнують, залишаючи ці руїни на підлозі. Потім виходять і залишають дитину, щоб вона прибирала цей безлад» [48].

Ще один метод, що його використовує диявол для знищення людей, — це просування права на аборт. Із самого початку обговорення про легалізацію абортів обумовлювалися специфічними обставинами, такими як зґвалтування, інцест чи загроза життю матері під час пологів, психічні та психологічні проблеми тощо.

Прихильники сексуального визволення вважають, що секс не повинен бути обмежений рамками шлюбу. Але природною перешкодою для такого способу життя є небажана вагітність. Протизаплідні засоби можуть не спрацювати, тому пропаганда вільного кохання стала причиною легалізації права на аборт. 1994 року на Конференції ООН з питань демографії в Каїрі було заявлено, що «репродуктивне право» є природним для людини, і це охоплює право на «задоволення і безпечне статеве життя», а також право на аборт [49].

Крім того, феміністки зажадали «права на тілесну недоторканність» для жінок. Вони ратують за те, щоб жінки мали право самі вирішувати, народити дитину чи вбити ембріон. Так аборти від початкового «я змушена це зробити» розвинулися до того, що можна обривати життя ембріона «як тобі тільки заманеться». Водночас із потуранням людським бажанням диявол також використовує фемінізм і сексуальне визволення, щоб заохочувати вбивства ембріонів. Він не лише закликає людей до скоєння страшного злочину, а й підштовхує їх до зневажання традиційних уявлень про священність життя.

5) Використання соцзабезпечення для заохочення утворення неповних сімей

1965 року в США лише 5% дітей народжувалися в незаміжніх матерів [50]. Тоді вважалося само собою зрозумілим те, що дитина має рости поряд зі своїм рідним батьком.

Проте на кінець 2010 року незаміжні матері становили 40% серед усіх породіль [51]. З 1965 по 2012 роки у США кількість неповних сімей збільшилася з 3,3 млн до 13 млн [52]. Хоча деякі батьки залишалися жити як співмешканці, більшість дітей, які народилися в матерів-одиначок, виросли без батька.

Батько є зразком для сина. Він подає приклад того, як бути чоловіком, і показує своїй дочці, як чоловіки проявляють до жінок повагу, на яку ті заслуговують.

Відсутність батька згубно позначається на дітях. Дослідження показують, що діти, які ростуть без батька, часто страждають від низької самооцінки. З імовірністю в 71% вони пропускатимуть уроки і кинуть школу. Вони рано починають статеве життя, стають членами банд і скоюють злочини. 85% хлопців, які потрапляють за ґрати, і 90% наркоманів і волоцюг росли без батька. Ранній сексуальний досвід, підліткова вагітність і нерозбірливі статеві стосунки — широко розповсюджене явище серед таких дітей. Імовірність того, що люди, які ростуть без батька, скоять сексуальний злочин, у 40 разів вища, ніж серед решти населення [53].

Інститут Брукінгз запропонував три ключових поради хлопцям, щоб уникнути бідності: по-перше — закінчити школу, по-друге — знайти роботу на повний робочий день, по-третє — не вступати у шлюб і не заводити дітей до 21 року. За статистикою інституту Брукінгз, лише 2% американців, які виконали ці три умови, живуть у бідності, а 75% належать до середнього класу [54]. Інакше кажучи, здобути освіту, знайти роботу, одружитися у правильному віці та завести дітей у шлюбі — це найкращий шлях, щоб стати відповідальною дорослою людиною і жити здоровим і продуктивним життям.

Більшість матерів-одиначок сподіваються на державні субсидії. У звіті, опублікованому «Фондом спадщини», було наведено докладну статистику, яка показує, що система соціального забезпечення, яку так завзято захищають феміністки, насправді сприяє появі більшої кількості матерів-одиначок. Аж до того, що пари утримуються від вступу в шлюб, оскільки тоді одержать менше субсидій і платитимуть більше податків. Отже, держава фактично замінила чоловіків на субсидії.

Але політика виплат субсидій не допомогла сім'ям жити безбідно. Замість цього вона просто збільшує кількість неповних сімей. Діти з таких сімей самі з великою ймовірністю стануть бідними, бо це заворожене коло змушує їх сподіватися на допомогу держави [55]. Це і є тим, чого хоче домогтися злий дух комунізму: за допомогою високих податків і високого соцзабезпечення контролювати кожний аспект життя людини.

6) Пропагування мутованої культури

Американська газета «Волл-стріт джорнал» опублікувала звіт з результатами дослідження Бюро перепису населення США. У звіті йдеться, що 2000 року 55% людей віком від 25 до 34 років були одружені, а 34% ніколи не вступали в шлюб. На 2015 рік ці цифри змінилися до 40% і 53% відповідно. Молодь у США уникає шлюбу, бо в нинішній культурі секс і шлюб повністю розділено. Тоді навіщо молоді вступати в шлюб? [56]

Через мутовані уявлення сьогодні довільні статеві зв'язки (так звана hook-up-культура) стали модним способом життя — статеві акти без почуттів і тим паче без зобов'язань та відповідальності. Найстрашніше — те, що ця мутована культура заохочує молодь пробувати обрати свою серед багатьох гендерних ідентичностей: Фейсбук зараз дає користувачам можливість обрати із близько 60 різних гендерних ідентичностей. Якщо молодь не може навіть визначити, є вони чоловіком чи жінкою, то як вони дивитимуться на шлюб? Злий дух повністю перевизначив ідею започаткованого Богом шлюбу — як на законодавчому рівні, так і в уявленнях суспільства.

Гомосексуалізм та інші форми збоченої сексуальної поведінки раніше називалися «содомією». Содомія походить від згаданого в Біблії міста Содом, що його Бог стер з лиця землі за розпусту його жителів. Слово «содомія» є попередженням людству про те, що людей спіткатимуть жахливі наслідки, якщо вони відхиляться від Божих заповідей. Рух за права гомосексуалістів наполегливо працює над тим, щоб замінити слово «гомосексуаліст» на слово «гей», яке раніше перекладалося з англійської як «радісний». Так вони дедалі більше затягують людей у болото.

«Адюльтер» раніше було зневажливим словом, яке вживалося для позначення розпусного статевого життя. Сьогодні воно перетворилося на беззмістовні «позашлюбний секс» та «співжиття». Таким, як Гестер Принн із роману Натаніеля Готорна «Червона Літера», що зрадили свого чоловіка, сьогодні не лише не потрібно каятися, а й можна з високо піднятою головою отримувати соцзабезпечення. Раніше як у східній, так і в західній традиційній культурі цнота вважалася чеснотою. Сьогодні це слово перетворилося на смішне уявлення про «обмеження свободи».

Диктатура політкоректності забороняє обговорювати гомосексуалізм і статеву моральність. Єдина прийнятна позиція — це поважати «вільний вибір». Це проявляється не лише в повсякденному житті, а і в системі освіти. Поступово культурне життя людей цілком віддаляється від традиційної моральності, унаслідок чого люди нітрохи не відчувають, що це розпусна поведінка. Мутоване і зіпсоване сприймають як норму. Як наслідок, ті, хто потурає своїм бажанням, зовсім не відчувають морального тиску чи провини. Це спосіб, за допомогою якого лиха примара комунізму приховано занапащає людей.

Сьогоднішні західні люди, яким менше 50 років, уже майже не пам'ятають, що в їхньому суспільстві раніше була така культура, коли практично кожна дитина жила разом зі своїм рідним батьком. Це було так природно! У ті часи слово «гей» означало «радісний». Білосніжне весільне плаття означало цнотливість нареченої. У ті роки на телебаченні і в масових друкованих виданнях були забороненими порнографічні сцени та непристойна лексика. Усе це змінилося всього за 60 років. Диявол цілком перевернув шкереберть звичні для людей традиційну культуру та спосіб життя.

6. Як руйнує сім'ї компартія Китаю

1) Руйнування структури і стабільності сім'ї в ім'я «рівності»

Гасло Мао Цзедуна «Жінки можуть утримати половину неба» вже проник на Захід і став модною фразою фемінізму. Концепція комуністичної партії Китаю (КПК) про те, що «чоловіки й жінки є рівними», фактично не відрізняється від гасел західного фемінізму. На Заході як зброю політкоректності використовують термін сексизм. У Китаї аналогічний, але більш руйнівний ефект має ярлик «чоловічий шовінізм».

Гендерна рівність, яку відстоює західний фемінізм, вимагає досягти рівності результатів між чоловіками та жінками за допомогою гендерних квот, фінансових компенсацій, знижених стандартів тощо. Своєю чергою, гасло, яке просуває КПК про те, що жінки тримають половину неба, передбачає здатність жінок виконувати ту ж роботу, що й чоловіки. Водночас стандарти знижувати не можна. Коли жінка виконує роботу, яку раніше вважали непосильною для неї, її звеличують як героїню або нагороджують званням «Жінка-прапороносець "8-го березня"» (в Китаї почесне звання жінки, яка домоглася успіхів у роботі чи громадській діяльності — прим. пер.).

Пропагандистські плакати 60–70-х років XX століття зазвичай зображували жінок фізично міцними та сильними. Мао Цзедун завзято звертався до жінок із закликом: «Не любіть жіноче вбрання, а любіть військову форму». Жінкам було відкрито дорогу в гірничу справу, лісозаготівлі, сталеливарне виробництво та до участі у воєнних діях. Вони могли буквально все.

1 жовтня 1966 року газета «Женьмінь жибао» опублікувала статтю під назвою «Дівчата також можуть навчитися вбивати свиней». У статті розповідалося про 18-річну дівчину, яка стала місцевою знаменитістю, працюючи ученицею на скотобойні. Вона вивчала цитатника з думками Мао Цзедуна, і це допомогло їй набратися достатньої хоробрості та сили, щоб убивати свиней. Героїня цієї розповіді заявляла: «Якщо не можеш убити свиню, то як ти зможеш убити ворога?»

Хоч навіть китайські жінки й «утримували половину неба», феміністки на Заході критикували гендерну нерівність у Китаї. Наприклад, серед членів Постійного комітету Політбюро ніколи не було жінок. Головною причиною цього було те, що КПК побоювалася, що якщо жінки доможуться для себе основних політичних прав, це може стимулювати і весь народ вимагати таких самих прав, наприклад, права на участь у загальних виборах, що може поставити під загрозу тоталітарне правління компартії.

З тих самих причин партія утримується і від публічної підтримки гомосексуалізму. Однак гомосексуалізм — це один з інструментів злого духу комунізму для знищення людства, тому щодо цього питання КПК обрала позицію «не підтримувати і не виступати проти». Водночас вона приховано заохочує розвиток гомосексуалізму, використовуючи ЗМІ та попкультуру. Починаючи з  2001 року, офіційний довідник з діагнозів Китайської психіатричної асоціації більше не відносить гомосексуальність до психічних хвороб. Китайські ЗМІ також непомітно замінили слово «гомосексуаліст» на більш позитивне «товариш». 2009 року КПК мовчки схвалила перший захід ЛГБТ-спільнот — «Шанхайський тиждень гордості».

На Заході й на Сході комуністичний диявол використовує різні методи, але переслідує одну й ту саму мету: зруйнувати традиційне поняття доброї жінки та люблячої матері, змусити жінок відмовитися від їхнього природного ласкавого та ніжного характеру і зруйнувати сімейну гармонію твердості та м'якості, потрібну для збалансованого сімейного виховання дітей.

2) Використання політичної боротьби, щоб змусити чоловіків і дружин ворогувати одне з одним

Традиційні китайські цінності базуються на сімейній моральності. Диявол знає, що найефективніший спосіб підірвати традиційні цінності — це почати з руйнування людських стосунків. У невпинній політичній боротьбі, яку веде КПК, члени сімей робили доноси одне на одного в шаленому змаганні за покращення політичного статусу. Зраджуючи близьких людей, вони могли продемонструвати більш тверду, більш лояльну позицію до партійної ортодоксії. Інакше, їх могли підозрювати в нетвердій політичній позиції. Причому вважалося, що чим ближчим до людини є родич, якого він «викрив», тим більш тверду він має позицію.

У грудні 1966 року Ху Цяому, секретаря Мао Цзедуна, доставили до пекінського інституту металургії. Під час зборів на трибуну піднялася його дочка і жорстко розкритикувала батька. Вона вигукнула: «Я розтовчу цю собачу голову Ху Цяому!» Дочка Ху не вбила свого батька, але був випадок, коли учень середньої школи вбив свого батька, проломивши йому голову. Це було в околицях району Дунси. Хунвейбіни знайшли там сім'ю «капіталістів» і майже забили до смерті чоловіка і дружину. Потім вони змусили їхнього сина бити своїх батьків. Він схопив гантель і вбив батька, пробивши йому голову. Як наслідок, хлопчик збожеволів (цей випадок описано в документальній книзі Юй Ловеня «Моя сім'я: мій брат Юй Локе»).

Найчастіше ті, кого партія затаврувала як класового ворога, просто зрікалися своєї сім'ї, щоб їх теж не почали переслідувати як спільників. Навіть ті класові вороги, хто наклав на себе руки, спочатку повинні були відректися від сім'ї, щоб КПК не переслідувала їхніх рідних.

Наприклад, коли літературознавця Є Їцюня під час «Культурної революції» довели до самогубства, він написав своїй родині прощального листа, у якому зазначив: «Єдине, що від вас вимагається — це чуйно дослухатися до слів партії, твердо стояти на позиції партії, поступово усвідомити мої злодіяння, розпалити в серці ненависть до мене і без коливань розірвати зі мною всі родинні зв'язки» [57].

Переслідування духовної практики Фалуньгун, яке почалося 1999 року, є наймасштабнішим політичним рухом КПК в сучасну епоху. Однією з основних тактик, які КПК використовує проти послідовників Фалуньгун, стало примушування членів їхніх сімей до участі в репресіях проти них. Щоб змусити послідовників Фалуньгун відмовитися від їхньої віри в «Істину, Доброту, Терпіння» (основне кредо вчення Фалуньгун — прим. пер.), КПК застосовує до членів їхніх сімей адміністративні та фінансові заходи, а також різні форми залякування. У такий спосіб КПК змушує їх здійснювати на своїх рідних психологічний і навіть фізичний вплив, перетворюючи впроваджувані нею репресії на сімейні конфлікти. Родичі послідовників Фалуньгун, що перебувають під тиском з боку КПК, заявляють: «Ми теж виявилися в це залученими, бо ти не хочеш співпрацювати з владою» і навіть їм погрожують: «Якщо ти не відмовишся від своєї віри, то я з тобою розлучуся або ж розірву всі родинні зв'язки».

Унаслідок такої форми переслідувань численні послідовники Фалуньгун втратили сім'ї. З огляду на велику кількість людей, що займаються Фалуньгун, репресивна кампанія КПК зруйнувала величезну кількість сімей.

3) Використання примусових абортів для контролю над чисельністю населення

Незабаром після того, як західні феміністки домоглися легалізації абортів, до жінок у комуністичному Китаї почали застосовувати насильницькі аборти як частину політики контролю за народжуваністю. Як наслідок, масові вбивства ненароджених дітей призвели до масштабної гуманітарної та соціальної катастрофи.

КПК сповідує марксистський матеріалізм і вважає, що пологи, як і сталеливарне виробництво чи вирощування зернових, — це форма матеріального виробництва. Звідси випливає, що теорія планової економіки, природно, має поширюватися і на сім'ю. Мао Цзедун казав: «Людство має контролювати себе і здійснювати плановий приріст населення в такий спосіб, щоб він іноді міг бути невеликим, а іноді міг на певний час припинятися» [58].

У 80-х роках XX століття КПК почала провадити політику однієї дитини в сім'ї із застосуванням крайніх і жорстоких заходів. Ця політика проявлялася в гаслах: «Якщо одна людина народила більше норми, усе село стерилізують!», «Першого народити, після другого перев'язати [маткові труби], третього і четвертого вискоблити!», «Хай краще кров ллється рікою, ніж ми допустимо народження навіть одного понад норму», «Нехай краще буде додано десять могил, але не додано жодної людини». Такі нелюдські гасла були поширені в усьому Китаї.

Комісія з планування сім'ї, що безпосередньо відповідала за втілення цієї політики, часто застосовувала великі штрафи, обшуки, знесення будинків, напади, незаконні затримання та інші подібні способи покарання. Були навіть випадки, коли посадовці із цієї комісії топили немовлят, кидаючи в залиті водою рисові поля. Також часто бувало, що жінок на останніх термінах вагітності змушували робити аборт.

Відповідно до неповної статистики, опублікованої в щорічнику «Охорона здоров'я в Китаї», у 1971–2012 роки загальна кількість абортів у КНР становила щонайменше 270 мільйонів. Тобто за цей період КПК у такий спосіб убила понад чверть мільярда ненароджених дітей.

Одним з найсерйозніших наслідків політики однієї дитини є велика кількість дівчинок, яких або вбили в материнській утробі, або покинули батьки. Як наслідок, це призвело до серйозного статевого дисбалансу китайців у віці до 30 років. За оцінками, через брак дівчинок на 2020 рік у Китаї буде близько 40 мільйонів молодих чоловіків, які не зможуть знайти собі дружину.

Штучний статевий дисбаланс у Китаї створив серйозні соціальні проблеми, такі як зростання сексуального насильства та проституції, комерційні шлюби, торгівля жінками тощо.

7. Наслідки руйнування комунізмом сім'ї

Логіка Маркса та інших комуністів, які виступали за ліквідування сім'ї, базувалася на існуванні таких явищ, як адюльтер, проституція, байстрюки тощо. Вони тлумачили ці явища однобоко і перебільшували їх, попри те, що самі комуністи також були в цьому винними.

Поступове псування моральності, яке відбулося у вікторіанську епоху, призвело до поступової появи подружньої невірності. Фактично це вже було відступництвом від Божих заповідей і зневажанням священності шлюбу. Через це комуністи штовхають жінок порушувати їхні священні подружні клятви і прагнути так званого особистого щастя. Але це лише погіршило проблему. Це як тамувати спрагу отруєним вином.

«Лікарський рецепт», який прописала людям примара комунізму, полягає в тому, щоб опустити загальнолюдський рівень моральності до рівня пекла, щоб поведінка, яку раніше всі засуджували, стала звичною нормою, щоб усі стали «рівними» і всі разом стрибнули в гибельну прірву.

Комуністичний диявол породив у людей помилкову віру в те, що злодіяння пов'язані не із занепадом моральності, а із соціальним пригнобленням. Так він змусив людей шукати вихід у відмові від традицій, що ще далі веде їх геть від Бога. Диявол комунізму пропагує фемінізм, гомосексуалізм, сексуальну свободу тощо, використовуючи красиві слова про свободу та визволення. Як наслідок, це призвело до приниження гідності жінок, до втрати чоловіками почуття відповідальності та зневажання священності шлюбу. Моральність обох статей мутувала, майбутнє дітей знищено. І лише диявол злобливо посміхається.

Посилання:

[1] W. Bradford Wilcox, “The Evolution of Divorce,” National Affairs, Number 35, Spring 2018. https://www.nationalaffairs.com/publications/detail/the-evolution-of-divorce.

[2] “Beyond Same-Sex Marriage: A New Strategic Vision for All Our Families and Relationships,” Studies in Gender and Sexuality, 9:2 (July 1, 2006): 161-171. DOI:10.1080/15240650801935198.

[3] Victoria Cavaliere, “Rhode Island school district bans father-daughter, mother-son events,” http://www.nydailynews.com/news/national/rhode-island-school-district-bans-father-daughter-mother-son-events-article-1.1162289#nt=byline.

[4] [德]恩格斯著,谷风出版社编辑部译:《家庭,私有制和国家的起源》(台北:谷风出版社,1989年)。

[5] Robert Owen, “Oration Containing a Declaration of Mental Independence,” Public Hall, New Harmony, Indiana (July, 4, 1826), http://www.indiana.edu/~kdhist/H105-documents-web/week11/Owen1826.html.

[6], [7], [8], [9], [10] Олександр Мельниченко, Велика жовтнева сексуальна революція:

http://ruskline.ru/opp/2017/avgust/21/velikaya_oktyabrskaya_seksualnaya_revolyuciya/

[11] Наталя Коротка, «Ерос революції: Комсомолка, не будь міщанкою — допоможи чоловіку зняти напругу!» https://lady.tut.by/news/sex/319720.html?crnd=68249.

[12] Paul Kengor, Takedown: From Communists to Progressives, How the Left Has Sabotaged Family and Marriage (WND Books, 2015), 54.

[13] Олександр Мельниченко, Велика жовтнева сексуальна революція: http://ruskline.ru/opp/2017/avgust/21/velikaya_oktyabrskaya_seksualnaya_revolyuciya/

[14] 夏侯:〈共产主义的淫乱基因──性解放〉,大纪元新闻网,http://www.epochtimes.com/gb/17/4/9/n9018949.htm。

[15] 黄文治:〈“娜拉走后怎样”:妇女解放、婚姻自由及阶级革命──以鄂豫皖苏区为中心的历史考察(1922~1932)〉《开放时代》,2013年第4期。

[16] 杨宁:〈八路军为何大量购买治花柳病的药品?〉,大纪元新闻网,http://www.epochtimes.com/gb/18/1/18/n10069025.htm。

[17] 揭露金赛报告学术造假的众多学者中,比较突出的是莱斯曼博士的研究(Judith A. Reisman, Ph.D., Edward W. Eichel, Kinsey, Sex and Fraud: The Indoctrination of a People (Lafayette, Louisiana: Lochinvar-Huntington House, 1990)。知名医学期刊《柳叶刀》评价其工作说:“朱蒂‧莱斯曼博士和她的同事摧毁了两个金赛报告的基础。”( “Dr. Judith A. Reisman and her colleagues demolish the foundations of the two (Kinsey) reports.”)(“Really, Dr Kinsey?”, The Lancet, Vol. 337 (March 2, 1991): 547)

[18] Finer LB, “Trends in Premarital Sex in the United States, 1954–2003,” Public Health Reports 122(1) (2007): 73-78.

[19] Nicholas H. Wolfinger, “Counterintuitive Trends in the Link Between Premarital Sex and Marital Stability,” Institute for Family Studies, https://ifstudies.org/blog/counterintuitive-trends-in-the-link-between-premarital-sex-and-marital-stability.

[20] Betty Friedan, The Feminine Mystique (New York: W.W. Norton & Company, 1963).

[21] 比如,从1946 到1952年,弗里丹担任激进的联合电器广播和机械工会专业记者。历史学家罗纳德‧莎茨(Ronald Schatz)指该工会是美国共产党领导的最大组织( “the largest Communist-lead institution of any kind in the United States”)。见Daniel Horowitz, Betty Friedan and the Making of The Feminine Mystique: The American Left, the Cold War, and Modern Feminism (Amherst, Massachusetts: University of Massachusetts Press, 2000), 133. 1942-43年,弗里丹是共青团员 (同上,93)。弗里丹第一次申请加入共产党是她在伯克利加大期间,见她的自传:Betty Friedan, Life So Far: A Memoir (Simon & Schuster, 2000), 57-58。弗里丹第二次申请加入共产党是1944年,见Daniel Horowitz, Betty Friedan and the Making of The Feminine Mystique: The American Left, the Cold War, and Modern Feminism 93。函妮斯称弗里丹大学时代就成为马克思主义信徒,见Judith Hennesee, Betty Friedan: Her Life (Harmondsworth: Penguin, 1999), 26. 更多关于弗里丹的共产主义背景介绍,请参考:David Horowitz, “Betty Friedan’s Secret Communist Past,” Salon Magazine January 1999, http://www.writing.upenn.edu/~afilreis/50s/friedan-per-horowitz.html ;以及Joanne Boucher, “Betty Friedan and the Radical Past of Liberal Feminism,” New Politics, vol. 9, no. 3, http://nova.wpunj.edu/newpolitics/issue35/boucher35.htm#n32.

[22] Kate Weigand, Red Feminism: American Communism and the Making of Women’s Liberation (Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press, 2002).

[23] Simone de Beauvoir, The Second Sex, trans. Constance Borde, Sheila Malovany-Chevallier (New York: Vintage Books, 2011).

[24] “Jordan Peterson Debate on the Gender Pay Gap, Campus Protests and Postmodernism,” Channel 4 News, January 16, 2018, https://www.youtube.com/watch?v=aMcjxSThD54&t=781s.

[25] C. P. Benbow and J. C. Stanley, “Sex Differences in Mathematical Ability: Fact or Artifact?” Science, 210 (1980):1262–1264.

[26] Benbow, C., “Sex Differences in Ability in Intellectually Talented Preadolescents: Their Nature, Effects, and Possible Causes,” Behavioral and Brain Sciences 11(2) (1988): 169-183.

[27] Camilla Persson Benbow et. al., “Sex Differences in Mathematical Reasoning Ability at Age 13: Their Status 20 Years Later,” Psychological Science 11(6) (2000): 474-480.

[28] Friedrich Hayek, The Road to Serfdom (Chicago: University of Chicago Press, 1994).

[29] Susan Edelman, “Woman to become NY firefighter despite failing crucial fitness test,” New York Post, May 3, 2015, https://nypost.com/2015/05/03/woman-to-become-ny-firefighter-despite-failing-crucial-fitness-test/.

[30] Una Butorac, “These Female Firefighters Don’t Want a Gender Quota System,” The Special Broadcasting Service, May 24, 2017, https://www.sbs.com.au/news/the-feed/these-female-firefighters-don-t-want-a-gender-quota-system.

[31] Commonwealth v. PA Interscholastic Athletic Association (1975).

[32] Christina Hoff Sommers, The War Against Boys: How Misguided Feminism Is Harming Our Young Men (New York: Simon & Schuster, 2000).

[33] Simon Osbone, “Angry Parents Blame New NHS Guidelines for Rise in Children Seeking Sex Changes,” The Daily and Sunday Express, October 30, 2017, https://www.express.co.uk/news/uk/873072/Teenage-gender-realignment-schoolchildren-sex-change-nhs-tavistock-clinic-camhs.

[34] “The Declaration of Feminism,” November 1971.

[35] Vivian Gornick, as quoted in The Daily Illini (April 25, 1981).

[36] Robin Morgan, Sisterhood Is Powerful: An Anthology of Writings from the Women’s Liberation Movement (New York: Vintage, 1970), 537.

[37] Sylvia Ann Hewlett, A Lesser Life: The Myth of Women’s Liberation in America (William Morrow & Company, 1986).

[38] Darlena Cunha, “The Divorce Gap,” The Atlantic, https://www.theatlantic.com/business/archive/2016/04/the-divorce-gap/480333/.

[39] Hilary White, “The Mother of the Homosexual Movement – Evelyn Hooker PhD,” The Life Site News, July 16, 2007, https://www.lifesitenews.com/news/the-mother-of-the-homosexual-movement-evelyn-hooker-phd.

[40], [41] Robert L. Kinney, III, “Homosexuality and Scientific Evidence: On Suspect Anecdotes, Antiquated Data, and Broad Generalizations,” Linacre Quarterly 82(4) (2015): 364–390.

[42] Cameron, P., Playfair, W. L., & Wellum, S., “The Longevity of Homosexuals: Before and after the AIDS Epidemic,” Omega 29 (1994): 249-272.

[43] Cameron, P., Cameron, K., Playfair, W.L., “Does Homosexual Activity Shorten Life?” Psychological Reports 83(3 Pt 1) (1998): 847-66.

[44] David W Purcell, Christopher H Johnson, Amy Lansky, Joseph Prejean,Renee Stein, Paul Denning, Zaneta Gau, Hillard Weinstock, John Su, and Nicole Crepaz, “Estimating the Population Size of Men Who Have Sex with Men in the United States to Obtain HIV and Syphilis Rates,” The Open AIDS Journal 6 (2012): 98–107.

[45] Hogg RS, Strathdee SA, Craib KJP, O’Shaughnessy MV, Montaner JSG, Schechter MT., “Modelling the Impact of HIV Disease on Mortality in Gay Men,” International Journal of Epidemiology 26(3) (1997): 657–61.

[46] Joseph Nicolosi,“Who Were the APA ‘Task Force’ Members?” https://www.josephnicolosi.com/collection/2015/6/11/who-were-the-apa-task-force-members

[47] Matthew Hoffman, “Former President of APA Says Organization Controlled by ‘Gay Rights’ Movement,” The Life Site News, June 4, 2012, https://www.lifesitenews.com/news/former-president-of-apa-says-organization-controlled-by-gay-rights-movement.

[48] Phyllis Schlafly, Who Killed The American Family? (Nashville, TN: WND Books, 2014).

[49] “Programme of Action of the International Conference on Population and Development,” International Conference on Population and Development (ICPD) in Cairo, Egypt (5–13 September 1994).

[50], [51] The Vice Chairman’s Staff of the Joint Economic Committee at the Request of Senator Mike Lee, “Love, Marriage, and the Baby Carriage: The Rise in Unwed Childbearing,” https://www.lee.senate.gov/public/_cache/files/3a6e738b-305b-4553-b03b-3c71382f102c/love-marriage-and-the-baby-carriage.pdf.

[52] Robert Rector, “How Welfare Undermines Marriage and What to Do About It,” Heritage Foundation Report (November 17, 2014), https://www.heritage.org/welfare/report/how-welfare-undermines-marriage-and-what-do-about-it.

[53] Phyllis Schlafly, Who Killed The American Family? (Nashville, TN: WND Books, 2014).

[54] Ron Haskins, “Three Simple Rules Poor Teens Should Follow to Join the Middle Class,” Brookings, March 13, 2013, https://www.brookings.edu/opinions/three-simple-rules-poor-teens-should-follow-to-join-the-middle-class/.

[55] Robert Rector, “How Welfare Undermines Marriage and What to Do About It,” Heritage Foundation Report (November 17, 2014), https://www.heritage.org/welfare/report/how-welfare-undermines-marriage-and-what-do-about-it.

[56] Mark Regnerus, 〈上床如此容易 婚姻怎不衰落〉,华尔街日报中文版(October 31, 2017)。

[57] 叶舟:〈叶以群的最后十年〉,《文汇月刊》,1989年第12期。

[58] 逄先知、金冲及:《毛泽东传(1949—1976)》(北京:中央文献出版社,2003)。

Посилання

[1] W. Bradford Wilcox, “The Evolution of Divorce,” National Affairs, Number 35, Spring 2018. https://www.nationalaffairs.com/publications/detail/the-evolution-of-divorce.

[2] “Beyond Same-Sex Marriage: A New Strategic Vision for All Our Families and Relationships,” Studies in Gender and Sexuality, 9:2 (July 1, 2006): 161-171. DOI:10.1080/15240650801935198.

[3] Victoria Cavaliere, “Rhode Island school district bans father-daughter, mother-son events,” http://www.nydailynews.com/news/national/rhode-island-school-district-bans-father-daughter-mother-son-events-article-1.1162289#nt=byline.

[4] [德]恩格斯著,谷风出版社编辑部译:《家庭,私有制和国家的起源》(台北:谷风出版社,1989年)。

[5] Robert Owen, “Oration Containing a Declaration of Mental Independence,” Public Hall, New Harmony, Indiana (July, 4, 1826), http://www.indiana.edu/~kdhist/H105-documents-web/week11/Owen1826.html.

[6], [7], [8], [9], [10] Александр Мельниченко, Великая октябрьская сексуальная революция: http://ruskline.ru/opp/2017/avgust/21/velikaya_oktyabrskaya_seksualnaya_revolyuciya/

[11] Наталья Короткая, «Эрос революции: Комсомолка, не будь мещанкой – помоги мужчине снять напряжение!» https://lady.tut.by/news/sex/319720.html?crnd=68249.

[12] Paul Kengor, Takedown: From Communists to Progressives, How the Left Has Sabotaged Family and Marriage (WND Books, 2015), 54.

[13] Александр Мельниченко, Великая октябрьская сексуальная революция: http://ruskline.ru/opp/2017/avgust/21/velikaya_oktyabrskaya_seksualnaya_revolyuciya/

[14] 夏侯:〈共产主义的淫乱基因──性解放〉,大纪元新闻网,http://www.epochtimes.com/gb/17/4/9/n9018949.htm。

[15] 黄文治:〈“娜拉走后怎样”:妇女解放、婚姻自由及阶级革命──以鄂豫皖苏区为中心的历史考察(1922~1932)〉《开放时代》,2013年第4期。

[16] 杨宁:〈八路军为何大量购买治花柳病的药品?〉,大纪元新闻网,http://www.epochtimes.com/gb/18/1/18/n10069025.htm。

[17] 揭露金赛报告学术造假的众多学者中,比较突出的是莱斯曼博士的研究(Judith A. Reisman, Ph.D., Edward W. Eichel, Kinsey, Sex and Fraud: The Indoctrination of a People (Lafayette, Louisiana: Lochinvar-Huntington House, 1990)。知名医学期刊《柳叶刀》评价其工作说:“朱蒂‧莱斯曼博士和她的同事摧毁了两个金赛报告的基础。”( “Dr. Judith A. Reisman and her colleagues demolish the foundations of the two (Kinsey) reports.”)(“Really, Dr Kinsey?”, The Lancet, Vol. 337 (March 2, 1991): 547)

[18] Finer LB, “Trends in Premarital Sex in the United States, 1954–2003,” Public Health Reports 122(1) (2007): 73-78.

[19] Nicholas H. Wolfinger, “Counterintuitive Trends in the Link Between Premarital Sex and Marital Stability,” Institute for Family Studies, https://ifstudies.org/blog/counterintuitive-trends-in-the-link-between-premarital-sex-and-marital-stability.

[20] Betty Friedan, The Feminine Mystique (New York: W.W. Norton & Company, 1963).

[21] 比如,从1946 到1952年,弗里丹担任激进的联合电器广播和机械工会专业记者。历史学家罗纳德‧莎茨(Ronald Schatz)指该工会是美国共产党领导的最大组织( “the largest Communist-lead institution of any kind in the United States”)。见Daniel Horowitz, Betty Friedan and the Making of The Feminine Mystique: The American Left, the Cold War, and Modern Feminism (Amherst, Massachusetts: University of Massachusetts Press, 2000), 133. 1942-43年,弗里丹是共青团员 (同上,93)。弗里丹第一次申请加入共产党是她在伯克利加大期间,见她的自传:Betty Friedan, Life So Far: A Memoir (Simon & Schuster, 2000), 57-58。弗里丹第二次申请加入共产党是1944年,见Daniel Horowitz, Betty Friedan and the Making of The Feminine Mystique: The American Left, the Cold War, and Modern Feminism 93。函妮斯称弗里丹大学时代就成为马克思主义信徒,见Judith Hennesee, Betty Friedan: Her Life (Harmondsworth: Penguin, 1999), 26. 更多关于弗里丹的共产主义背景介绍,请参考:David Horowitz, “Betty Friedan’s Secret Communist Past,” Salon Magazine January 1999, http://www.writing.upenn.edu/~afilreis/50s/friedan-per-horowitz.html ;以及Joanne Boucher, “Betty Friedan and the Radical Past of Liberal Feminism,” New Politics, vol. 9, no. 3, http://nova.wpunj.edu/newpolitics/issue35/boucher35.htm#n32.

[22] Kate Weigand, Red Feminism: American Communism and the Making of Women’s Liberation (Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press, 2002).

[23] Simone de Beauvoir, The Second Sex, trans. Constance Borde, Sheila Malovany-Chevallier (New York: Vintage Books, 2011).

[24] “Jordan Peterson Debate on the Gender Pay Gap, Campus Protests and Postmodernism,” Channel 4 News, January 16, 2018, https://www.youtube.com/watch?v=aMcjxSThD54&t=781s.

[25] C. P. Benbow and J. C. Stanley, “Sex Differences in Mathematical Ability: Fact or Artifact?” Science, 210 (1980):1262–1264.

[26] Benbow, C., “Sex Differences in Ability in Intellectually Talented Preadolescents: Their Nature, Effects, and Possible Causes,” Behavioral and Brain Sciences 11(2) (1988): 169-183.

[27] Camilla Persson Benbow et. al., “Sex Differences in Mathematical Reasoning Ability at Age 13: Their Status 20 Years Later,” Psychological Science 11(6) (2000): 474-480.

[28] Friedrich Hayek, The Road to Serfdom (Chicago: University of Chicago Press, 1994).

[29] Susan Edelman, “Woman to become NY firefighter despite failing crucial fitness test,” New York Post, May 3, 2015, https://nypost.com/2015/05/03/woman-to-become-ny-firefighter-despite-failing-crucial-fitness-test/.

[30] Una Butorac, “These Female Firefighters Don’t Want a Gender Quota System,” The Special Broadcasting Service, May 24, 2017, https://www.sbs.com.au/news/the-feed/these-female-firefighters-don-t-want-a-gender-quota-system.

[31] Commonwealth v. PA Interscholastic Athletic Association (1975).

[32] Christina Hoff Sommers, The War Against Boys: How Misguided Feminism Is Harming Our Young Men (New York: Simon & Schuster, 2000).

[33] Simon Osbone, “Angry Parents Blame New NHS Guidelines for Rise in Children Seeking Sex Changes,” The Daily and Sunday Express, October 30, 2017, https://www.express.co.uk/news/uk/873072/Teenage-gender-realignment-schoolchildren-sex-change-nhs-tavistock-clinic-camhs.

[34] “The Declaration of Feminism,” November 1971.

[35] Vivian Gornick, as quoted in The Daily Illini (April 25, 1981).

[36] Robin Morgan, Sisterhood Is Powerful: An Anthology of Writings from the Women’s Liberation Movement (New York: Vintage, 1970), 537.

[37] Sylvia Ann Hewlett, A Lesser Life: The Myth of Women’s Liberation in America (William Morrow & Company, 1986).

[38] Darlena Cunha, “The Divorce Gap,” The Atlantic, https://www.theatlantic.com/business/archive/2016/04/the-divorce-gap/480333/.

[39] Hilary White, “The Mother of the Homosexual Movement – Evelyn Hooker PhD,” The Life Site News, July 16, 2007, https://www.lifesitenews.com/news/the-mother-of-the-homosexual-movement-evelyn-hooker-phd.

[40], [41] Robert L. Kinney, III, “Homosexuality and Scientific Evidence: On Suspect Anecdotes, Antiquated Data, and Broad Generalizations,” Linacre Quarterly 82(4) (2015): 364–390.

[42] Cameron, P., Playfair, W. L., & Wellum, S., “The Longevity of Homosexuals: Before and after the AIDS Epidemic,” Omega 29 (1994): 249-272.

[43] Cameron, P., Cameron, K., Playfair, W.L., “Does Homosexual Activity Shorten Life?” Psychological Reports 83(3 Pt 1) (1998): 847-66.

[44] David W Purcell, Christopher H Johnson, Amy Lansky, Joseph Prejean,Renee Stein, Paul Denning, Zaneta Gau, Hillard Weinstock, John Su, and Nicole Crepaz, “Estimating the Population Size of Men Who Have Sex with Men in the United States to Obtain HIV and Syphilis Rates,” The Open AIDS Journal 6 (2012): 98–107.

[45] Hogg RS, Strathdee SA, Craib KJP, O’Shaughnessy MV, Montaner JSG, Schechter MT., “Modelling the Impact of HIV Disease on Mortality in Gay Men,” International Journal of Epidemiology 26(3) (1997): 657–61.

[46] Joseph Nicolosi,“Who Were the APA ‘Task Force’ Members?” https://www.josephnicolosi.com/collection/2015/6/11/who-were-the-apa-task-force-members

[47] Matthew Hoffman, “Former President of APA Says Organization Controlled by ‘Gay Rights’ Movement,” The Life Site News, June 4, 2012, https://www.lifesitenews.com/news/former-president-of-apa-says-organization-controlled-by-gay-rights-movement.

[48] Phyllis Schlafly, Who Killed The American Family? (Nashville, TN: WND Books, 2014).

[49] “Programme of Action of the International Conference on Population and Development,” International Conference on Population and Development (ICPD) in Cairo, Egypt (5–13 September 1994).

[50], [51] The Vice Chairman’s Staff of the Joint Economic Committee at the Request of Senator Mike Lee, “Love, Marriage, and the Baby Carriage: The Rise in Unwed Childbearing,” https://www.lee.senate.gov/public/_cache/files/3a6e738b-305b-4553-b03b-3c71382f102c/love-marriage-and-the-baby-carriage.pdf.

[52] Robert Rector, “How Welfare Undermines Marriage and What to Do About It,” Heritage Foundation Report (November 17, 2014), https://www.heritage.org/welfare/report/how-welfare-undermines-marriage-and-what-do-about-it.

[53] Phyllis Schlafly, Who Killed The American Family? (Nashville, TN: WND Books, 2014).

[54] Ron Haskins, “Three Simple Rules Poor Teens Should Follow to Join the Middle Class,” Brookings, March 13, 2013, https://www.brookings.edu/opinions/three-simple-rules-poor-teens-should-follow-to-join-the-middle-class/.

[55] Robert Rector, “How Welfare Undermines Marriage and What to Do About It,” Heritage Foundation Report (November 17, 2014), https://www.heritage.org/welfare/report/how-welfare-undermines-marriage-and-what-do-about-it.

[56] Mark Regnerus, 〈上床如此容易 婚姻怎不衰落〉,华尔街日报中文版(October 31, 2017)。

[57] 叶舟:〈叶以群的最后十年〉,《文汇月刊》,1989年第12期。

[58] 逄先知、金冲及:《毛泽东传(1949—1976)》(北京:中央文献出版社,2003)。

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Джерело: EpochTimes