• Нашим світом керує примара комунізму. Частина 2: Зародження комунізму у Європі

  • Від авторів книги «Дев’ять коментарів про комуністичну партію»
  • Середа, 2 січня 2019 року

Зла примара компартії не зникла услід за розпадом компартії у Східній Європі

Частина 2. Зародження комунізму у Європі

Зміст

Передмова

  1. Маркс сповідував єретичний культ атеїзму
  2. Історичні передумови виникнення марксизму
  3. Велика французька революція і комунізм
  4. Паризька комуна — з неї у нашому світі почався комунізм
  5. Комунізм поширюється по всьому світу

Посилання

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

* * *

Передмова

У ортодоксальних релігіях є пророцтва, багато з яких вже збулися. Такі пророцтва існують не лише в релігіях. Наприклад, француз Нострадамус залишив нам книгу «Центурії». Є також відомі пророцтва з Перу, Кореї й так далі. Що стосується Китаю, то в періоди династій Хань, Тан, Сун і Мін були зроблені систематичні пророцтва, точність яких викликає у людей велике здивування [1].

Це явище говорить про те, що історія є зовсім не просто деяким природним довільним процесом. Вона розвивається за заздалегідь написаним сценарієм. Напрям її розвитку та усі великі важливі події були заплановані дуже давно. У самий останній період історії (можливо, цей період також є і початком нового циклу історії) усі світові релігії чекають приходу Спасителя.

Коли пишуть сценарій драми, то намагаються зробити його максимально захопливим. Для досягнення цієї мети необхідно ввести в дію безліч персонажів і такі події, які зробили б кульмінацію захопливою. [2] Дивлячись з цієї позиції, кульмінацією історії людства є нинішній самий останній етап боротьби Добра і Зла, перш ніж Спаситель проявить свою чудотворність. Безліч подій була запланована саме заради цього. Диявол розробив детальний план з знищення людства, але всемогутній, милосердний Творець запланував свій шлях порятунку, щоб в самому кінці пробудити людей, що заблукали, і звільнити їх з мереж диявола. Усе це зумовило нинішні складні обставини у світі людей.

Багато світових ортодоксальних релігій передбачили прихід Творця у кінці часів. Релігії також передбачили, що в майбутньому стануться дуже страшні події, світ заповнять демони та приведуть його в хаос, оскільки моральність людей стане дуже низькою. Це не що інше, як сучасний світ.

Такий стан занепаду стоянів виник не за один день. Однією з головних причин виникнення нинішнього стану суспільства є широке поширення атеїзму, а також неправдивих теорій, які одурманюють людей. Ці теорії з’явилися ще до Маркса. Але Маркс зібрав ці різноманітні теорії та сформував одну «усеосяжну» теорію. Далі Ленін на основі марксизму ввів цю теорію в жорстоку практику. Сам Маркс зовсім не був атеїстом, він поклонявся диявольському культу. Його концепції — це концепції диявола. Маркс став тим демоном, чия місія полягала в тому, щоб в самому кінці люди не змогли упізнати Творця.

1. Маркс сповідував єретичний культ атеїзму

За своє життя Маркс видав безліч книг. Найбільш відомі з них дві — це виданий в 1848 році «Маніфест Комуністичної партії» і виданий з 1867 по 1894 роки «Капітал». Ці дві книги стали ідеологічною основою комуністичного руху. Проте мало кому відомо, що Маркс був перетворений дияволом і став одним з його представників, як це виявили західні дослідники марксизму.

У юності Маркс був набожним християнином. Але потім сталося щось незвичайне, і виник зовсім інший Маркс.

У вірші «Прокляття втратившего надію» (Invocation of One in Despair) Маркс дає нам ключ до розуміння його трансформації:

«Усім моїм заоволоділо божество із-за прокляття і тортур долі.

Всі його світи забуті. У мене не залишилося нічого, окрім помсти.

Я споруджу свій трон високо над головою. Його вершина буде холодна і жахлива.

Адже його бастіоном буде забобонний страх, а його маршалом — чернеча агонія». [3]

У листі до свого батька Маркс написав: «Епоха завершується. Моя свята святих розбилася на дрібні шматочки. Її місце повинне зайняти нове божество», «Мене просто-таки захопила тривога. Я ніяк не можу змусити цю неспокійну примару угамуватися, поки я і ти — той, хто гаряче мене любить, — не будемо знову разом».

У вірші «Бліда діва» Маркс сказав: «Таким чином, я вже втратив рай, і я точно знаю це. Моя душа, яка колись вірила у Бога, зараз вже приречена потрапити в пекло».

Родичі Маркса дуже ясно відчували, що він перетворюється на диявола. 2 березня 1837 року батько Маркса в листі сказав йому: «Раніше я сподівався, що одного разу ти станеш відомим і доб’єшся великого успіху. Але зараз я можу точно сказати тобі, що ці речі не доставлять мені радості. Я буду щасливий, тільки якщо ти не дозволиш дияволові змінити своє серце».

Син Маркса Едгар у своєму листі батьку від 21 березня 1854 року на самому початку так прямо і написав: «Мій дорогий диявол».

Дочка Маркса написала книгу, в якій згадала, що коли була маленькою, батько розповідав їй і її сестрам безліч історій. Найбільше їй подобалися історії про деякого Ганса Рекле. Маркс розповідав ці історії декілька місяців, і вони не закінчувалися. Ганс Рекле — це чарівник, у нього був ляльковий магазин і величезні борги. Попри те, що він був чарівником, у нього часто не було грошей. Таким чином, усупереч своїй волі він був вимушений продавати чорту своїх красивих ляльок одну за іншою.

Проте сам Маркс продав чорту не ляльку, а власну душу натомість на той успіх, до якого прагнув. У вірші «Скрипаль» є такі одкровення Маркса:

«Як же так?! Я встромлю, без промаху встромлю

У твою душу заплямований чорною кров’ю меч.

Цієї майстерності Бог не хоче і не відає

Воно встрибує в мозок з чорної Пекла мли.

Поки серце зачароване, поки почуття крутяться:

Я угоду з Сатаною уклав». [4]

Роберт Пейн у своїй книзі «Маркс» написав: «Ми можемо здогадатися, що ті нескінченні історії [про Ганса Рекле] були автобіографією самого Маркса. Він дивився на світ диявольським поглядом, у нього також були присутніми характерні риси диявола. Іноді він майже усвідомлював, що виконує роль диявола». [5]

Душа Маркса спрямувалася до зла й атеїзму. Одночасно з цим він також звернувся в єретичний культ, повністю протилежний до ортодоксальних релігій.

Єрик Фегєлін із цього приводу написав: «Маркс вважав, що він є божеством, що створило світ. Він не хотів вважати себе чиїмось творінням. Він не хотів дивитися на цей світ з позиції того, хто був кимось створений. Він хотів дивитися на цей світ з протилежного боку, з позиції Бога». [6]

У вірші «Людська гордість» (Human Pride) Маркс виразив свій намір позбавитися від впливу Бога і бути з Ним на рівних:

«З презирством я кину світу виклик,

в його нічим не захищену особу

метну свою панцерну рукавичку,

цей подібний до карлика гігант впаде, хлипне і помре,

і це викличе у мене невгамовну радість.

Тоді я, немов рівний Богові, перейшовши царство,

що перетворилося на руїни, повернуся з тріумфом.

Кожне моє слово — це вогонь і дія,

і я почуваю себе рівним Творцеві».

Проявляючи свій бунтівний дух, Маркс, що наслідує єретичний культ, написав: «Я увесь час хочу помститися Творцеві», «Ідея Бога — це лейтмотив збоченої цивілізації, яку потрібно знищити».

Незабаром після смерті Маркса його служниця Олена Дємут сказала: «Він [Маркс] відчував благоговійний трепет перед Богом. Коли його хвороба загострювалася, він усамітнювався в кімнаті, надівав на голову пов’язку і молився перед свічкою, що горіла». Проте дослідники вказують, що форма, в якій Маркс здійснював молитви, не є іудаїстською або християнською. Справжній Маркс не був атеїстом.

У людській історії були великі особи, які, наставляючи людей на істинний шлях, заклали основи для декількох великих цивілізацій. Наприклад, Ісус заклав основи християнської цивілізації. Лао-цзи передав даосизм як одну з основ китайської цивілізації; Шак’ямуні створив буддизм. Люди намагаються зрозуміти, звідки відбувалися думки цих великих осіб. Адже Ісус практично не вчився в школі. А Шак’ямуні і Лао-цзи, хоч навіть і прочитали безліч книг, але їх мудрість виходила зовсім не з людських знань, а з їх просвітленого стану, який вони досягли завдяки самоудосконаленню.

На зорі цивілізації, коли закладалися її основи, своєчасно з’являлися великі люди — Просвітлені. А коли цивілізація входить в період самої останньої битви Добра і Зла, неодмінно повинні з’явитися агенти диявола. Хоч навіть знання Маркса якоюсь мірою й були запозичені з теорій його попередників, але у кінці їх джерелом був безпосередньо злий дух. У вірші «Про Гегеля» він написав божевільну фразу: «Оскільки, вдаючись до роздумів, я виявив найвищу з істин — що я грубий, як Бог, і, як Він, покритий мороком».

Маркс прийшов у світ людей по велінню диявола і створив злісний комуністичний культ. Цей культ став найкоротшим шляхом до знищення моральності людей з метою в самому кінці відвести їх від Бога та у результаті піддати вічним мукам пекла.

2. Історичні передумови виникнення марксизму

Щоб розповсюдити марксизм, злий дух впровадив у світі різні теорії, а також створив соціальні умови, відповідні для поширення злого культу комунізму. Коротко розглянемо ці два аспекти.

Багато учених вважають, що на теорію Маркса зробив великий вплив Людвіг Фейєрбах (німецький філософ-матеріаліст, атеїст, прим. пер.). Фейєрбах відкидав існування Бога і вважав, що релігія — це не більше ніж розуміння «нескінченності сприйняття». [7] Тобто, що люди винайшли Бога, перебільшивши свої здібності уяви.

Теорія Фейєрбаха дозволяє нам по-новому зрозуміти появу і широке поширення комунізму. Ця теорія свідчить, що з розвитком науки, створенням нової техніки, матеріальним добробутом, медичним прогресом і розвитком усього того, що надає людям матеріальні блага і розваги, люди можуть досягти щастя. Якщо ж людина як і раніше незадоволена, то залишається ще одна перешкода — це обмеження облаштування суспільства. Таким чином, розвиваючи науку і техніку, а також реформуючи суспільство, люди можуть побудувати «рай» на Землі, і їм більше не потрібний ніякий Бог. Це також є одним з важливих способів злого культу комунізму, за допомогою якого він веде людей до загибелі або примушує їх вірити у свою єретичну теорію.

Проте Фейєрбах був далеко не першим, хто став заперечувати християнство. Наприклад, німецький філософ Фрідріх Штраус у своїй книзі «Життя Ісуса» (1835 рік) виразив сумнів в правдивісті Біблії та божественному походженні Ісуса. Ми можемо простежити такі ідеї та дійти до епохи Просвітництва XVII-XVIII віків і навіть до часів Древньої Греції. Але не це мета написання цієї книги.

Попри те що «Маніфест Комуністичної партії» Маркса був виданий на 11 років раніше книги Дарвіна «Походження видів», абсурдна теорія еволюції Дарвіна все ж дала марксизму нібито наукове обґрунтування. Якщо усі біологічні види сталися природним чином в результаті «природного відбору», а люди є усього лише вищою формою життя, то в такій моделі немає місця Богові. У теорії еволюції є безліч аргументів, що суперечать один одному, і безліч пропусків, на яких ми тут детально не зупинятимося.

У грудні 1860 року Маркс у своєму листі Енгельсу написав: «Хоч навіть книга „Походження видів“ англійською мовою написана досить грубо, але вона надала основу для наших переконань» [8], цю книгу «Можна використати як наукове обґрунтування класової боротьби в історії». [9]

Теорія еволюції увійшла до області природних наук, а матеріалізм — до області філософії, і надала марксизму два потужні інструменти для введення людей в оману.

Окрім теоретичної підготовки, саме суспільство часів Маркса також піддалося глибокій трансформації. Маркс народився в період першої промислової революції. У 1769 році Джеймс Уатт удосконалив парову машину, і Європа перейшла з ремісничого виробництва до механізованої промисловості. В результаті розвитку техніки сільського господарства з’явилася велика кількість незайнятої робочої сили, яка могла бути залучена на промислових підприємствах. В ході розвитку вільної торгівлі значно розширилися ринки збуту товарів. Фінансова революція дозволила влити велику кількість капіталів в промислову революцію. В результаті усього цього в суспільстві сталися глибокі зміни. Індустріалізація дала великий імпульс для розвитку міст і появи нових спеціальностей, информацій і ідей. У містах люди не так пов’язані один з одним, як в сільських місцевостях. У місті навіть ізгой може влаштуватися і писати наукові праці. Так сталося з Марксом. Після вигнання його з Німеччини він перебрався у Францію, у Бельгію, а потім в Англію, де оселився в діккенсівському середовищі лондонських нетрищах.

В останні роки життя Маркса у світі вже почалася друга промислова революція. Одно за іншим з’явилися електрика, двигуни внутрішнього згорання, хімія і так далі. Потім були винайдені телеграф і телефон, що значно прискорило ведення листувань і передачу інформації.

Кожна соціальна зміна викликає в суспільстві потрясіння, і люди намагаються адаптуватися до нової реальності. Багато хто не міг йти в ногу з прогресом, що привело до поляризації класу заможних і незаможних, економічній кризі й тому подібним проблемам. Це створило ґрунт для поширення поглядів Маркса на соціальні норми й традиції як на репресивні пережитки, які неодмінно мають бути знищені. Одночасно, у міру того як технології дозволяли масштабно підкорювати природу, зарозумілість людства росла.

Тут необхідно ще раз підкреслити, що називаючи вищеперелічені зміни в суспільстві і появу різних теорій підготовкою для виникнення і поширення марксизму, правильніше було б сказати, що це диявол спеціально заздалегідь створив такі умови для появи та поширення марксизму. Нема потреби вдаватися до подробиць про те, що для досягнення своїх злісних цілей диявол також використав і вже наявні соціальні явища.

3. Велика французька революція і комунізм

У 1789 році вибухнула Велика французька революція. Її вплив виявився масштабним і далекосяжним. В результаті цієї революції була не лише повалена традиційна монархія, підірваний традиційний суспільний устрій, але, що ще більше відмінно, почалися бурхливі веселощі погромників. Саме так і сказав Енгельс: «Революція, поза сумнівами, — наймогутніша річ у світі. Революція — це коли одна частина населення за допомогою рушниць, багнетів і гармат, тобто за допомогою дуже сильного засобу, змушує іншу частину населення погодитися з їх волею. Якщо сторона, що перемогла, не бажає втратити плоди своїх зусиль і завойованої перемоги, їй необхідно підтримувати своє правління за допомогою терору, викликаючи у реакціонерів страх перед її зброєю» [10].

Якобінці, що захопили владу після Великої французької революції добре розуміли це. Їх лідер Робесп’єр керував за допомогою терору. Він не лише відправив на ешафот короля Франції Людовика XVI, але і страчував не менше 70 тисяч чоловік, більшість з яких були абсолютно ні в чому не повинні люди. Нащадки написали на могильній дошці Робесп’єра : «Перехожий, молися. Не засмучуйся, що я мертвий. Адже, якби я був живий, ти був би тут замість мене!»

Усі три аспекти політики терору під час Французької революції — політичного, економічного і релігійного, яку проводили якобінці, були прелюдією тиранії комуністичної партії.

Їх дії під час політичного терору були абсолютно такими ж, як під час боротьби з контрреволюціонерами в епоху Леніна і Сталіна. Революціонери встановили в Парижі і у багатьох інших місцях гільйотини, революційні комітети виносили ухвали про винність або невинності підозрюваних, спеціальні представники в усіх місцях і в армії мали усю повноту влади. Санкюлоти (клас незаможних) мали в політичному житті найвищий статус, а всілякі революційні організації посилювали боротьбу проти ворогів і т. д.

Характерним для них можна рахувати закон від 10 червня (прєріаля) 1794 року. За цим законом ліквідувалася система попереднього слідства та адвокатури, а покаранням в усіх без виключення випадках встановлювалася страта; якщо на суді бракувало доказів, то можна було робити укладення та ухвалювати вирок «на основі відчуттів» і своїх поглядів. Втілення в життя Преріальского закону привело до значного зростання терору. За деякими оцінками, за увесь період терору під підозру потрапили та були поміщені у в’язниці від 300 до 500 тисяч чоловік [11].

Економічний терор якобінців був аналогічний політиці «воєнного комунізму» Леніна. Наприклад, 26 липня 1793 року були прийняті нормативні акти, що строго забороняють спекуляцію товарами: «Всякий, хто запасатиме товари або предмети першої необхідності, ушкоджуватиме товари та ховатиме їх, відмовляючись продавати, вважатимуться кримінальними злочинцями. Будь-хто, хто порушить цей пункт закону, окрім конфіскації його товарів, буде також засуджений до страти» [12].

Релігійний терор якобінців був характерний викорінюванням католицизму. Спочатку Франція була найбільшим поборником римсько-католицької церкви. Проте Жак Эбєр, Пьер Шометт і їх прибічники створили атеїстичну релігію і назвали її «Культом розуму» (так званого «розуму», що високо піднісся в «епоху Просвіти»). Її мета полягала в тому, щоб знищити католицизм [13]. 5 жовтня 1793 року Національні збори скасували християнський календар і ввели республіканський. 10 листопада Собор Паризької Богоматері перетворили на «храм розуму», а одна актриса виконувала роль «богині розуму», котрій усі повинні були поклонятися. Ґрунтований на атеїзмі новостворений «культ розуму» дуже швидко поширився в Парижі. За тиждень в місті закрили усі храми, окрім трьох. Рух релігійного терору нестримно поширився по всій країні. Заарештували багато поп»в, а деяких з них стратили [14].

Велика французька революція не лише подала приклад, як поступати виниклій пізніше Паризькій комуні і Леніну, який встановив радянську владу. У ідеологічному плані вона також утворила внутрішній зв’язок з марксизмом.

Соціаліст-утопіст Франсуа Ноель Бабеф, що особисто пережив Велику французьку революцію, запропонував «ліквідовувати систему приватної власності». Маркс хвалив його як першого «дійсно активного засновника комуністичної партії». У XIX столітті Франція підпала під якнайглибший вплив соціалістичних віянь. Під впливом ідей Бабефа в Парижі стало нестримно розвиватися таємне товариство «Спілка знедолених». Німецький кравець Вільгельм Вейтлінг, переїхавши до Парижа, в 1835 році вступив в цю організацію. Під його керівництвом «Спілку знедолених» в 1836 році перейменували в «Спілку певних». На з’їзді в червні 1847 року «Спілка певних» злилася з «Комуністичним кореспондентським комітетом», який за рік до цього заснували Маркс і Енгельс. В результаті був утворений «Союз комуністів», який очолювали дві людини. У лютому 1848 року Маркс і Енгельс опублікували основний документ міжнародного комуністичного руху — «Маніфест Комуністичної партії».

З початком Великої французької революції Європа занурилася в період великих потрясінь. Хвиля за хвилею всюди спалахували так звані революції — від приходу до влади Наполеона до його скидання. Потім ця хвиля захлеснула Іспанію, Грецію, Португалію, різні міста Італії, Німеччину, Бельгію, Польщу і т. д. До 1848 року революції і війни поширилися по усій Європі. Такі потрясіння перетворилися в середу швидкого поширення комуністичних ідей.

У 1864 році Маркс з соратниками заснував «Міжнародне трудівниче товариство», яке в історії стало відоме як Перший Інтернаціонал. Маркс став його головою. За допомогою комуністичної теорії Маркс став духовним лідером руху робітників. «Маніфест Комуністичної партії» отримав широке поширення.

Маркс був головним лідером Першого Інтернаціоналу. З одного боку, він намагався створити ядро, що складається зі строго дисциплінованих революціонерів, яке б підбурювало робітників до насильства. З іншою, він також хотів ліквідовувати з цієї нової організації незгодних з ним людей. Наприклад, Бакунін був першим росіянином, який зацікавився революцією. Причому він захоплено поширював марксизм. Проте через те, що його лідерські здібності притягнули до нього безліч членів Першого Інтернаціоналу, Маркс звинуватив Бакуніна в тому, що він — шпигун царя, і виключив його з Першого Інтернаціоналу [15].

Перший Інтернаціонал керував найбільшим комуністичним рухом. А члени його французького осередку очолили рух 1871 року — «Паризьку комуну».

4. Паризька комуна — з неї у нашому світі почався комунізм

Передумовою виникнення Паризької комуни була поразка Франції у франко-пруській війні, і хоча імператор Франції Наполеон III оголосив про капітуляцію, німці все ж узяли Париж в облогу. Незабаром вони пішли, але із-за ганьби поразки та накопиченого за довгий час у французьких робітників невдоволення урядом стався соціальний вибух. Тимчасовий глава новоствореної Третьої Республіки Адольф Тьєр втік у Версаль. Внаслідок цього в Парижі утворилося безвладдя.

У 1871 році очолювана погромниками й маргіналами з дна суспільства Паризька комуна почала озброєний заколот. Представниками її керівництва були соціалісти, комуністи, анархісти й екстремісти будь-яких мастей. Спираючись на теорію марксизму, а також при безпосередній участі французької філії Першого Інтернаціоналу, вони використали незаможних для звершення соціальної революції та руйнування традицій людської цивілізації, щоб змінити політичну та економічну систему суспільства. Вони почали великомасштабні руйнування, масові вбивства. Вони зруйнували Париж і масу його культурних пам’ятників, пам’яток і витворів мистецтва. Це завдало французькій культурі величезного збитку. Один робітник одного разу запитав: «Яке мені пуття від пам’яток, оперного театру і кавового музичного салону, якщо у мене взагалі немає грошей, щоб купити квиток і піти туди?» [16]

Самовидець тих подій якось сказав: «Паризька комуна була жорстокою і безжальною. Вона була спадщиною кривавої революції 1789 року. Комуною було здійснено більше злочинів, ніж коли-небудь бачив світ. Це була кривава і сповнена насильства революція.

Люди, що брали участь в ній, були закоренілими злочинцями, бандитами, атеїстами та божевільними. Вони були до нестями п’яними від алкоголю і крові» [17].

Коли почалася Велика французька революція, усередині Франції вже виникло протистояння традицій і антитрадицій. Почесний голова Паризької комуни сказав: «Францію розколюють надвоє два принципи: принцип традицій і принцип народного суверенітету. Принцип народного суверенітету об’єднує усіх, хто бореться за майбутнє. Вони досить хлиснули знегод експлуатації, тому вимагають повалити рамки, що їх душать» [18].

Їх переконання частково беруть свій початок з ненависті соціаліста-утопіста Анрі де Сен-Сімона: «Якщо в країні стане менше на одного робітника, то вона стане бідніше; а якщо в країні стане менше на одну неробу, вона стане багатіше; смерть одного багача — це благо». В ті часи обстава була така, що «незаможні, як розбійники, готувалися захопити майно».

У брошурі «Громадянська війна у Франції» Маркс відмітив: «Прямою протилежністю імперії є комуна — вимагається заснувати форму, при якій буде заміщена не лише монархія, що здійснює класове панування, але і сама республіка. Абсолютно очевидно, що комуна якраз і є такою формою республіки». «Комуна прагне знищити класову форму власності, при якій праця більшості перетворюються на багатства меншості. Якщо це не комунізм, то що ж тоді є „вірогідним“ комунізмом?» [19]

Паризька комуна мала типові риси комунізму. У місті Вандом зруйнували колону, встановлену в пам’ять про героя Франції Наполеона Бонапарта; члени комуни конфіскували церковне майно і вбили священиків, заборонили в школах викладати предмети з релігійним змістом, а на статуї божеств наділи мирській одяг і вставили в рот курильні трубки (це дуже схоже на пізніше реалізоване в країнах з комуністичною диктатурою насадження державного атеїзму за допомогою збройних сил, який приніс безпрецедентне лихо релігій і традиційним переконанням); з точки зору діячів правого крила тих часів, комуна була синонімом збору і подальшого перерозподілу майна багатіїв вже як «загального майна».

Широке поширення тоді отримав і фемінізм. Справа дійшла навіть до того, що жінки підбурювали чоловіків спалювати та розбивати витвори мистецтва. Китаєць Чжан Деі так описував ті обставини: «Серед солдатів-бунтівників творили варварство не лише чоловіка, але і жінки. Куди б вони не приходили, звідти усі відразу ж кидалися врізнобіч. Жили вони у багатоповерхових будинках, живилися вишуканими стравами й делікатесами. Вони раділи сьогоднішньому дню і не замислювалися про смерть. Коли вони бачили, що ось-ось зазнають поразки, то спалювали палаци дотла, і рідкісні коштовності наполовину перетворювалися на золу. Зараз сотнями заарештовують жінок-бійців, і вони відразу ж у всьому зізнаються. З тих, хто влаштовував підпали в спробі учинити опір при арешті, багато хто діяв по розробленому плану» [20].

У світлі усього цього немає нічого дивовижного у божевільних діях Паризької комуни напередодні її загибелі. 23 травня 1871 року, перед тим, як адміністрації комуни завдали поразки на останньому рубежі оборони, вона віддала наказ спалити дотла Люксембурзький палац (де розташовувався сенат Франції), палац Тюїльрі, Лувр, Паризьку Оперу, паризьку ратушу, міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції, Пале-Рояль, а також розкішні готелі й прекрасні багатоквартирні будинки по обидві сторони Єлісейських полей. «Вже краще нехай вони загинуть, чим дістануться ворогові». О 19 годині члени комуни принесли з собою дьоготь, смолу і скипидар і вчинили безліч підпалів. Колись блискучий і прекрасний палац Тюїльрі, що належав французьким королям (резиденція династії Бурбонів і імператриці Другої імперії) перетворився на попелище. Палії також планували спалити і сусідній Лувр, але, на щастя, війська Адольфа Тьєра вчасно приспіли й загасили пожежу [21].

Незабаром після Паризької комуни, ґрунтуючись на цій події, Маркс переглянув свою теорію і зробив єдине «виправлення» в «Маніфесті Комуністичної партії», відмітивши, що робочий клас повинен розбити вщент і знищити «готовий державний апарат», а не просто захопити його.

5. Комунізм поширюється по всьому світу

Таким чином комунізм став ще руйнівнішим. Його сфера впливу також стала більше. У 1889 році пройшло шість років після смерті Маркса, 13 років після розпуску Першого Інтернаціоналу і рівно 100 років після Великої французької революції. У цей рік відродився «Міжнародний з’їзд трудівників», і марксисти почали наново збиратися на заході з історичною назвою «Другий Інтернаціонал». Під керівництвом комунізму під прапорами «звільнення людства», «скасування класів» і т. п. на прикінці XIX століття європейський рух робітників, пов’язаний з ім’ям Маркса, став нестримно рости. Ленін прокоментував це так: «Заслугу Маркса й Енгельса перед робочим класом можна в спрощеному виді виразити так: вони навчили робочий клас самопізнанню і самосвідомості, а також тому, що потрібно замінити фантазії наукою».

За допомогою брехні та промивання мізків диявол вводив в людську ідеологію комунізм, і все більше і більше людей погоджувалося з комуністичними ідеями. До 1914 року у світі вже налічувалося близько 30 соціалістичних партій, і в кожній країні було засновано безліч профспілкових і кооперативних організацій. Напередодні Першої світової війни членів профспілок налічувалося понад 10 млн, а членів кооперативів — більш ніж 7 млн. «У цих європейських країнах майже усі громадські ідеї, незалежно від того, чи були вони політично пов’язані з рухом соціалістів або робітників, явно підпали під вплив Маркса» [22].

Між тим комунізм почав поширюватися через Європу в Росію і на Схід. У 1886-1890 роках Ленін почав вивчати працю Карла Маркса «Капітал», а потім перекладати «Маніфест Комуністичної партії» російською мовою. Пройшовши в’язницю і посилання, Ленін оселився в Західній Європі. Якраз в цей час почалася Перша світова війна.

Війна світових масштабів стала зручним інструментом впровадження комунізму. Коли царя Миколу II врешті-решт повалили в ході Лютневої революції 1917 року, Ленін був замкнутий у Швейцарії. Через півроку він завдяки Жовтневому перевороту захопив владу.

Перша світова війна створила у світі опорний пункт для комунізму. Росія, ця найбільша по площі країна у світі, що розтягнулася уздовж усього материка Євразії, мала древні традиції, а також велике населення і масу ресурсів, перетворилася на комуністичну країну.

У той час комунізм продовжував поширюватися по всьому світу. СРСР був сусідом Східної Азії. Комуністична ідеологія завдяки географічним перевагам проникла до Східної Азії, і в континентальному Китаї виникла компартія.

Перша світова війна полегшила компартії захоплення влади в Росії, а Друга світова зробила комунізм таким могутнім, як стихійне лихо, яке поглинуло Євразію.

КПРС за допомогою керування обставинами у світі, за допомогою військових дій і дипломатичних засобів почала експансію комунізму по всьому світу. Сталін тоді сказав: «Ця війна не така, як минула. Хто звільнить територію, той і встановить свій суспільний устрій там, куди прийшло його військо» [23].

«Як тільки союзні республіки отримають перемогу над землями, освітленими світлом, як тих вже накриває тінь. Ніхто не знає, що в найближчому майбутньому планує робити Радянська Росія і її комуністичні міжнародні організації. Так само як і те, де буде межа їх експансії і місіонерських напрямів» [24].

В період «холодної війни» комуністичні режими встановилися в країнах в усіх куточках світу. Вільний світ і комуністичний табір знаходилися в запеклій конфронтації один з одним. А зараз весь світ, точно так, як інь і ян, наполовину складається з холодного комунізму, а наполовину — з гарячого. Країни вільного світу формально не є комуністичними, але на практиці демонструють комунізм або соціалізм — початковий ступінь комунізму.

Попередня | Перейти до змісту | Наступна

Посилання:

[1] 《伟大的时代──预言中的今天》,正见网: https://www.zhengjian.org/node/14087

[2] Robert McKee, Story: Style, Structure, Substance, and the Principles of Screenwriting (New York: Harper-Collins Publishers, 1997).

[3] Richard Wurmbrand, Marx & Satan (Westchester, Illinois: Crossway Books,1986).

[4] Karl Marx, Book of Verse Scenes from Oulanem, Early Works of Karl Marx. (Marxists Internet Archive).

[5] Robert Payne, Marx. (New York: Simon and Schuster, 1968).

[6] Eric Voegelin, The Collected Works of Eric Voegelin, Volume 26, History of Political Ideas, Volume VIII, Crisis and the Apocalypse of Man (Baton Rouge: Louisiana State University Press, 1989), 326-327.

[7] 费尔巴哈著,荣震华译:《基督教的本质》(北京:商务印书馆,1984)

[8] 《马克思恩格斯文集》,第9卷(北京:人民出版社,2009)

[9] 《马克思恩格斯文集》,第10卷(北京:人民出版社,2009)

[10] 〈论权威〉,《马克思恩格斯全集》第18卷。中文马克思主义文库

[11] The New Cambridge Modern History, Vol.IX (Cambridge: Cambridge University Press,1965), 280-281.

[12] Miguel A. Faria, Jr.,The Economic Terror of the French Revolution, Hacienda Publishing, http://www.haciendapub.com/articles/economic-terror-french-revolution.

[13] Gregory Fremont-Barnes, Encyclopedia of the Age of Political Revolutions and New Ideologies, 1760-1815 (Greenwood, 2007).

[14] William Henley Jervis, The Gallican Church and the Revolution, 239–241.

[15] W. Cleon Skousen, The Naked Communist (Salt Lake City: Izzard Ink Publishing, 1958, 2014).

[16] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune (New York: Basic Books, 2014).

[17] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune (New York: Basic Books, 2014).

[18] [法] 奥古斯特‧布朗基:《布朗基文选》(北京:商务印书馆,1979)

[19] Karl Marx, The Civil War in France (Marxists Internet Archive).

[20] 张德彝:《三述奇》 (上海:上海古籍出版社, 1995)

[21] John M. Merriman, Massacre: The Life and Death of the Paris Commune Massacre (New York: Basic Books, 2014).

[22] Eric Hobsbawm, How to Change the World: Reflections on Marx and Marxism (New Haven & London: Yale University Press, 2011).

[23] [南斯拉夫]米‧杰拉斯:《同斯大林的谈话》(吉林:吉林人民出版社,1983)

[24] Winston Churchill, Sinews of Peace (Speech at Westminster College, Fulton, MO March 5, 1946).

Джерело: EpochTimes

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...