На чому можна прогоріти, інвестуючи в Китаї — іноземний підприємець

Сеул. Корейський підприємець багато років намагався налагодити прибутковий бізнес у Китаї, але втратив понад 7 млрд вон ($6,8 млн). Зрештою Кім Кван-нам, бізнесмен і винахідник пилососа WELVA, заявив про закриття бізнесу і оголосив про повний вихід з китайського ринку.

Кім Кван-нам жестикулює, розповідаючи про те, як він втратив понад $6.8 млн, спробувавши побудувати бізнес у Китаї.
Фото: Велика Епоха

«Потенціал китайського ринку може бути величезним, але соціальні інститути та мораль людей в Китаї створили проблеми на моєму шляху», — сказав Кім Великій Епосі.

Колишній голова Асоціації виробників міста Пучхон в Кореї сказав, що його китайський досвід дав можливість добре ознайомитись зі складними умовами, з якими стикається зараз більшість корейських підприємств малого та середнього бізнесу в Китаї.

Кім прожив у Китаї кілька років, інвестуючи свій час і гроші в розробку нових продуктів. Однак кожного разу, коли він був готовий представити свій продукт на ринку, його не переставали дивувати бюрократичні перепони, з якими йому доводилось стикатись.

«Наприклад, зазвичай потрібно близько 40 днів на те, щоб отримати патент та дозвіл на виробництво нового продукту, але в Китаї цей процес займе щонайменше вісім місяців», — сказав він.

Окрім таких затримок, які дорого обходяться, Кім також виділив питання довіри в роботі з багатьма китайськими бізнесменами.

«Нещодавно деякі клієнти з Чженчжоу висловили бажання співпрацювати зі мною і попросили мене приїхати до Чженчжоу, щоб зустрітися з ними, — сказав Кім. — Коли я приїхав, вони схотіли, що я їх добре пригостив у ресторані. Коли я зайшов до ресторану, то побачив, що близько 30 чоловік вже чекає там на мене. Потім, коли вони почали їсти, то стали вимагати, щоб я пригостити їх вином та іншими напоями. Тоді я сердито крикнув, що вони шахраї і відразу ж замовив квиток на зворотній рейс до Кореї. Як я можу довіряти цим людям і вести з ними справи?»

Перша невдача в бізнесі спіткала корейського бізнесмена, коли він спробував продавати унікальний лікувальний пристрій в таких китайських містах, як Шанхай, Ціньдао, Дацін, Харбін та Ціцікар. В розробленому ним пристрої використовувався електричний струм, за допомогою якого можна було видалити тромбоцити у кровоносних судинах.

«Я пропонував безкоштовне медичне обстеження і лікування. На сеанс такого лікування витрачається близько години. Деякі літні пацієнти, які ледве пересувалися на початку лікування, змогли нормально ходити вже через два тижні», — сказав Кім.

«Я безкоштовно лікував кожного з пацієнтів близько трьох місяців, і багато з них були вилікувані. У Кореї більшість людей придбали мій пристрій після того, як особисто переконалися в його перевагах. Але у Китаї навіть після безкоштовного лікування впродовж цілого року ніхто не купив жодного», — додав Кім.

«Моя друга невдача трапилася п'ять років тому. Я винайшов розумний пилосос і розмістив виробництво на заводі у Юнкані провінції Чжецзян. Продукт був дуже популярним. Близько 1400 пилососів продавалося кожного дня у Південній Кореї, в Китаї також продавалось багато. Але згодом китайський завод почав створювати мені проблеми. Вони намагалися позбутися мене і продавати цей продукт як свій власний. Наприклад, коли я замовив у них тисячу пилососів, вони поставили мені тільки 900, пояснюючи це тим, що витрати на виробництво зросли в ціні. Їхня мета полягала в тому, щоб витіснити мене», — розповів Кім.

«Один виробник автомобілів в Чанчуні замовив мою продукцію і навіть зробив передплату. Однак, коли вони дізнався, де виготовляється цей продукт, то зв'язались безпосередньо з керівниками китайського заводу і зробили замовлення їм, а потім стали вимагати, щоб я повернув передплату», — сказав Кім.

«Китайські технології виробництва важких опорних кранів відстають від південнокорейських. Кілька років тому один південнокорейський виробник кранів спробував зайти на китайський ринок і передав свою технологію кільком заводам у Яньтаї провінція Шаньдун. Пізніше ці заводи змусили корейську компанію вийти з бізнесу, що привело її до банкрутства. Після того, як китайські фабрики отримали технології корейської фірми, вони скопіювали продукт і перехопили китайський ринок. До того ж, не зважаючи на те, що корейська фірма вже продавала свої крани у Китаї дуже дешево, вона не могла конкурувати зі своїм китайським партнером, тому що останній отримував підтримку місцевих органів влади, які таємно контролювали ринок», — розповів Кім.

«Насправді багатьом китайцям подобаються корейські товари і вони намагаються не купувати китайські підробки. Саме тому багато китайців купують товари у Кореї і везуть їх до Китаю. Але, незважаючи на таку ситуацію, ризики південнокорейських компаній при інвестуванні китайських заводів занадто високі», — додав Кім.

«Є чимало південнокорейських інвесторів, які втратили всі свої заощадження в Китаї. Їм надто соромно повертатися до Кореї, і тому вони вирішили, що краще залишитись в Китаї нелегально. Зараз багато корейських інвесторів незаконно перебуває у Ціндао і Шеньчжені. Якщо б я вирішив продовжити вести бізнес в Китаї, то закінчив би так само: витратив усі свої заощадження», — підсумував Кім.

Вень Лун, Велика Епоха

Читайте також:
Невдала бізнес-поїздка в Китай: історія одного американця