«Не читаю чужі думки»

Знаєте, хто б там що не говорив, а наше покоління — це покоління розумних людей. Але чомусь більшість із нас не бажають дивитися далі свого носа, вважаючи маленький світ, який вони збудували навколо себе, істиною в останній інстанції, пише Кирило Пазюк у газеті «Столичні новини».

А все через те, що більшість втратила інтерес до книг, які є основним джерелом духовних і інтелектуальних цінностей. Причина добре відома — бал править Інтернет! Погоджуся, що Всесвітня павутина — це чудове творіння людини і завдяки їй ми зараз інформаційно більш ніж «підковані», але ж саму звичайну книгу вона замінити не в змозі. Недолік читання у багатьох має схожий прояв: бідний словарний запас, слова-паразити та невміння як слід висловлювати власні думки як усно, так і письмово. Прикро, але на зміну цінностям, які пропонує нам література, приходять інші... і повірте, вам не захочеться про них читати, щоб зайвий раз не турбуватися. Цю ситуацію якнайбільш точно висловлюють слова героя з фільму Андрія Тарковського «Сталкер»: «Вони нічого не хочуть знати, вони тільки жеруть».

Хто ж буде нашими майбутніми філософами, просвітителями та іншими мислителями? Адже так і до морального виродження недалеко, друзі мої. Як-то раз на питання «Чому не читаєш?» отримав відповідь: «Не читаю чужі думки». Досі цікаво, як можна було прийти до такого неймовірно ідіотського виправдання. Звідки взятися своїм думкам, якщо в тебе навіть немає їжі для роздумів? Кому ж буде цікаво спілкуватися з тим, з ким поспілкуватися, власне, і нема про що?! Невже такі великі імена, як Достоєвський, Толстой, Хемінгуей, брати Стругацькі і багато-багато інших, приречені бути забутими через те, що хтось вирішив не слухати їхньої мудрості, підкріпленої життєвим досвідом, якого якраз поки що дуже бракує нашому поколінню? Тим більше це дивно в наш час, коли зняті практично всі заборони та цензури і література в усьому своєму обсязі та розмаїтті доступна як ніколи раніше. Потрібно схопити бика за роги! Поки є час, а то ж, як кажуть, «життя бентежне», хто знає, що готує нам майбутнє... Саме тому нам зараз важливо взяти зі скарбниці знань під назвою «книга» якомога більше і долучитися до її культу.

Ну, якщо з прозою ще сяк-так, то з поезією зовсім біда! Нею моє покоління зовсім перестало захоплюватися, а якщо і захоплюється, то якимись зовсім позбавленими смаку і до божевілля банальними віршиками про кохання «модернових» авторів. Про Маяковського, Єсеніна, Стуса, Костенко і багатьох інших, як правило, ніхто не згадує! Тому й голови забиті різними дурницями! Адже взятися там чомусь мудрому і корисному, за великим рахунком, немає звідки. А якісні віршики хоч іноді почитати варто...

Це проблема, друзі, серйозна проблема! На чому ми будемо ростити своїх дітей і онуків, якщо самі не хочемо нічому вчитися і слухати прекрасного, важливого і такого необхідного для нашої душі, та й розуму теж? Привчайте своїх дітей з пелюшок до книги, читайте їм казки, ненав'язливо рекомендуйте до ознайомлення свої улюблені твори. З часом вони будуть вам вдячні і так само будуть виховувати своїх дітей.

Мені чомусь ця тема здається дуже важливою, адже мета більшої частини літератури (у всякому разі художньої) — зрозуміти, хто є людина і що він робить на цій землі. Якщо ми перестанемо читати зовсім, то і перестанемо думати про такі важливі речі. А якщо ми перестанемо думати, чи зможемо ми залишатися Людьми з великої літери?