ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

«Я літаю в повітрі, у мене просто немає слів»

Велика Епоха
Берлін. Вразивши глядачів під час своєї прем'єри в берлінському Міжнародному центрі конгресів 15 березня, Китайська феєрія трупи «Шень Юнь» («Божественне мистецтво») завершилася вибухом овацій - глядачі, аплодуючи стоячи, три рази просили артистів вийти на сцену.

Мануела Інгонга на прогляданні Китайської феєрії в Берліні, 15 березня. Фото: Цао Дун /The Epoch Times
Мануела Інгонга на прогляданні Китайської феєрії в Берліні, 15 березня. Фото: Цао Дун /The Epoch Times
Мануела Інгонга, родом з Екваторіальної Гвінеї, співробітник посольства цієї країни в Берліні, відвідала Феєрію разом зі своєю колегою Людмилою Стефановою. Вони отримали квитки як подарунок під час китайського Нового року, і з нетерпінням чекали дня прем'єри.


«Шоу просто фантастичне. Мені сподобалося абсолютно все. Особливо мені сподобався танець «Фортізія навесні». Кольори, їх співзвуччя з музикою танцю, рухами тіла. Я літаю в повітрі, просто немає слів», - зізналася Інгонга. Вона також розповіла про враження від номера «Жінка на Місяці»: «Той номер з місяцем, незважаючи на те, що він пов'язаний з вічним життям, так само як зв'язаний і з концертом, цей номер якимсь дивовижним чином пов'язаний з кожним із нас. «Жінка на Місяці» нагадала мені про мою рідну землю. Танець дуже красивий».

Інгонга додала, що в Екваторіальній Гвінеї теж існує легенда, пов'язана з Місяцем. «Тут людина просить щось у Місяця. У легенді мого народу, Місяць звертається з проханням до жінки - насправді до дитини, оскільки у Місяця не може бути дітей. Місяць просить у жінки, що працює в полі, її дитину. У нас в країні вважають, що якщо придивитися до Місяця, то можна побачити жінку і дитину. Місяць вкрав у жінки дитину. Тому «Жінка на Місяці» нагадала про дім».

Постановки з барабанами, Переможні барабани і Барабанщики при дворі Тан, теж нагадали Інгонзі про її дім. «Це теж частина нашої культури, адже ми багато граємо на барабанах. Під час гри на барабанах відчуваються потужність і сила - як африканка, я дуже глибоко це відчуваю».

Олександр Хамрле. Велика Епоха