Мініатюри лялькових будиночків представлені в музейних колекціях вражають своєю точністю. ФОТОрепортаж

За розвитком і призначенням лялькових будиночків стоїть захоплююча історія. Ці мініатюрні споруди з’явилися в Європі наприкінці 1500-х років, а найперші відомі версії походять з Баварії. Спочатку вони не були забавкою для дітей, а радше своєрідною «вундеркамерою», або кабінетом дивовиж, як їх називали раніше. Заможні жінки, щоб продемонструвати свій достаток і смак, буквально зберігали їх у шафах.

У пізніших століттях лялькові будиночки почали використовуватись молодими дівчатами як засіб навчання навичкам ведення домашнього господарства, які допоможуть їм, коли вони стануть дружинами й матерями. Удосконалення методів виробництва дозволило збільшити масове виробництво лялькових будиночків у різних стилях, масштабах і цінах. Проте надзвичайно складні та вишукані зразки продовжували виготовлятися виключно як витвори мистецтва. Лялькові будиночки, віднесені до цієї категорії, відкривають захоплююче вікно в те, як колись прикрашали заможні оселі та як у них жили люди.

Ляльковий будинок Петронелли Оортман

Один з найвизначніших історичних лялькових будиночків сьогодні зберігається в Рейксмузеї, національному музеї Нідерландів. Його перша власниця, Петронелла Оортман, була дружиною заможного голландського торговця шовком. Вона зібрала ляльковий будиночок між 1686-1710 роками, витративши загалом 30 000 флоринів, що дорівнювало б вартості справжнього будинку на набережній в Амстердамі. Приділяючи час і кошти на створення лялькового будиночка, Оортман також вирішила зберегти його на полотні, замовивши картину Якобу Аппелю в 1710 році.

Картина Аппеля, що також є частиною колекції Рейксмузею, розкриває кілька елементів, які зараз відсутні на об'єкті. На картині можна побачити, що ляльковий будиночок спочатку мав захисні жовті штори зі шлейфами над зовнішніми дверцятами шаф, виготовленими зі шпонованого черепахового панцира та олов’яних інкрустацій. Коли завіси були закриті, конструкція нагадувала ліжко з балдахіном.

Збереглася лише одна оригінальна лялька: немовля в колисці. Крім того, біля лялькового будиночка колись був цілий сад з працюючим фонтаном. Механічна функція фонтану, як і мідний кухонний насос, зараз втрачена, але ці елементи підкреслюють реалістичність лялькового будиночка.

Однією з найпомітніших особливостей тривимірного «Лялькового будинку Петронелли Оортман» є те, що кожен об'єкт всередині зроблений точно в масштабі і з тих самих матеріалів, що й його натуральний еквівалент. Наприклад, в інтер'єрах можна побачити скульптурні рельєфи на стелі, мармурову підлогу, тканинні шпалери, шовкову оббивку, а також дубові та горіхові стіни. Оортман замовляла художникам мініатюрні фрески та картини, через Голландську Ост-Індійську компанію купувала мініатюрний порцеляновий посуд з Китаю, а для виготовлення меблів ручної роботи залучала майстрів лозоплетіння, червонодеревників, склодувів та сріблярів. Її прискіплива увага до деталей включає в себе білизну в кімнаті з її ініціалами, а також праски на горищі, виготовлені з міді, заліза та дерева.

Ляльковий будинок королеви Марії

Подібно до будинку Оортмана, «Ляльковий дім королеви Марії» є екстравагантною моделлю 20-го століття. Королівський фонд колекцій називає його «найбільшим і найвідомішим ляльковим будиночком у світі». Він був побудований для королеви Марії, дружини британського короля Георга V, як подарунок нації, і зараз знаходиться у Віндзорському замку.

Королева була відома своєю любов’ю до дрібних декоративних предметів.

Її подруга дитинства і двоюрідна сестра короля, принцеса Марія Луїза, вирішила створити для неї ляльковий будиночок. Принцеса сформувала комітет для нагляду за його будівництвом і забезпеченням точності масштабу та майстерності. Старший куратор декоративного мистецтва RCT Кетрін Джонс пояснює: «Після Першої світової війни… комітет дуже добре усвідомлював той факт, що життя швидкоплинне, і вони хотіли створити пам’ятку едвардіанської Англії». Це їм вдалося на славу.

Архітектором лялькового будинку та його виставкової зали у Віндзорському замку був сер Едвін Лютенс, який також є членом комітету. Лютенс, геніальний архітектор 20-го століття, найбільш відомий своїми англійськими заміськими будинками, військовими меморіалами та громадськими будівлями в Британії та Індії. Незважаючи на невеликий масштаб «Лялькового будиночка королеви Марії», на його створення пішло три роки, з 1921 по 1924 рік, і він відображає роботу понад 1500 провідних британських ремісників, художників, письменників і виробників.

Сад, що зберігся до наших днів, створила Гертруда Джекіл, новаторська садівниця і садова дизайнерка, яка часто співпрацювала з Лютенсом. Як і у випадку з інтер'єрами, квіти та дерева ручної роботи виконані в натуральну величину.

Всередині будинку знаходяться королівські покої, люкси для короля і королеви, укомплектовані грілками і мишкою Фаберже, великий салон і урочиста їдальня. Додаткові приміщення включають бібліотеку, обшиту горіховими панелями, в якій представлені мініатюрні книги, написані цілою низкою видатних авторів, серед яких: Дж. М. Баррі, сера Артура Конан Дойля, Томаса Гарді, Редьярда Кіплінга, Сомерсета Моема, А. А. Мілна та Віти Саквілль-Вест. Тут також є приміщення для персоналу, кухня, комора і повністю укомплектований винний погріб зі справжніми напоями. Все виконано в масштабі 1:12 і включає в себе сучасні зручності, такі як водопровід, електрика та ліфти.

Історичне декоративне мистецтво

Натхненний «Ляльковим домом королеви Марії», у Сполучених Штатах було започатковано амбітний персональний проєкт під назвою «Кімнати Торн», що мав на меті задокументувати насамперед американське та європейське історичне декоративне мистецтво. Ці кімнати були дітищем американської художниці Нарциси Ніблек Торн. З дитинства полюбляючи лялькові будиночки, вона розробила ідею, проєктувала та керувала майстернею досвідчених ремісників у 1920-1940-х роках. Вони виготовили трохи менше 100 складних мініатюрних кімнат; значну частину роботи Торн виконала власноруч. Віньєтки виконані в масштабі 1:12, і більшість з них, загалом 68, зараз є улюбленою частиною колекції Чиказького художнього інституту.

Ці кімнати відображають інтер'єри від 13-го до початку 20-го століття. Деякі з них містять крихітні предмети меблів та аксесуари, які Торн збирала під час закордонних подорожей, але окремі предмети також були виготовлені на замовлення. Її бачення полягало в тому, що ці захоплюючі моделі будуть виставлятися в музеях, щоб публіка могла насолоджуватися і пізнавати старовинні кімнати без необхідності витрачати великі гроші. Для того, щоб глядачі могли створювати власні уявні наративи, Торн не включила в експозицію жодної людської ляльки. AIC пише: «Результат — дві частини фантазії, одна частина історії — кожна кімната є сценою розміром з взуттєву коробку, очікуючи на персонажів і сюжети глядачів».

Серед визначних американських зразків — кухня і вітальня з Массачусетсу кінця 17-го століття та вітальня з Кейп-Коду 1750-1850 років. Обидві мають затишні каміни, наповнені справжнім попелом, який Торн назбирала з попільничок робітників, і плетені килими. У головній кімнаті в Массачусетсі на каміні висить мініатюрна модель «Мейфлауера» як нагадування про те, що пілігрими здійснили свою подорож приблизно за 50 років до того, як тут з’явилася ця кімната. У кімнаті Кейп-Код дитячий чайний сервіз стоїть на мідній таці, зробленій з кованого пенні. Торн блискуче передала ілюзію післяобіднього сонячного світла, що проникає в кімнату. Обидві ці кімнати втілюють ностальгію часів Депресії за старою Америкою.

У каталозі виставки «Надихаючи Волта Діснея: Анімація французького декоративного мистецтва» Вольф Берчард, куратор Метрополітен-музею, розповідає про Торн-румс: «Вони є свідченням смаку американських вищих класів ХХ століття до французького та англійського декоративного мистецтва від Людовика XIII до Георга IV, а також стану досліджень історії інтер'єрів, які тоді ще перебували в зародковому стані». Приклади цього можна знайти у двох прекрасних кімнатах Торна, французькій та англійській, кінця 18-го століття, які засновані на реальних аналогах.

На виставці «E-24: Французький салон періоду Людовика XVI, бл. 1780 р.» Торн надихалася неокласичним палацом Малий Тріанон на території Версаля, який тісно пов’язаний з Марією Антуанеттою. Королева любила музику і природу, що відображено в цій кімнаті Торна: Тут стоїть стілець зі спинкою у формі арфи, а в оздобленні домінують троянди. Меблі, представлені на виставці, були придбані в Парижі.

«E-10: Англійська їдальня грузинського періоду, c. 1770-90» походить від двох їдалень, розроблених видатним неокласичним архітектором житла Робертом Адамом, чий стиль характеризувався гармонією та елегантністю. Адам відмовився від традиційного вигляду дерев’яних панелей і шпалер, надавши перевагу декоративній штукатурці з різьбленим рельєфом і розписаним панелям у римському стилі.

Усі ці вигадливі лялькові будиночки були витворами любові. Виставлені зараз як витвори мистецтва і використовувані як навчальні посібники, ці мініатюри демонструють майстерність, мистецтво, архітектуру, світову торгівлю і суспільство свого часу, поширюючи радість і захоплення.