Синівська шанобливість

Традиційна культура Китаю встановлює правила для людей, які живуть між небом і землею. «Етикет трьох найважливіших принципів і п'яти незмінних чеснот» є  наріжним каменем і джерелом традиційної китайської моралі, традиційного образу мислення і культури.

«Синівська шанобливість лежить в основі всіх чеснот». Але що насправді розуміється під синівською шанобливістю? Конфуцій  відповідав на це питання своїм учням таким чином: «Якщо батьки зробили помилку, то дітям слід з добротою і ввічливістю вказати на це. Приймуть чи ні батьки це зауваження, діти все ж таки повинні любити і поважати батьків. Забезпечення батьків продуктами харчування і надання матеріальної підтримки не може бути прирівняне  до поняття синівська шанобливість. Найважча річ полягає в тому, щоб не показувати на своєму обличчі що ти відчуваєш до своїх батьків».

За часів династії Хань, коли людині виповнювалося 70 років, уряд дарував  їй тростину, зроблену з нефриту і прикрашену різьбленням у вигляді зозулі. Стародавні люди  в Китаї називали зозулю «невтомним у їжі птахом, який їсть і ніколи не давиться». Цією тростиною ніби благословляли  літню людину на те, щоб вона могла їсти і пити та не давитися їжею. Це також було нагадуванням дітям і внукам про те, щоб вони готували смачну їжу своїм людям похилого віку.

У різних династіях стародавнього Китаю від високопоставлених людей до нижчих шарів, від королів до простого люду, всі слідували ідеям Конфуція, що стосуються синівської шанобливості. Якщо людина поважала і любила своїх батьків, вона також зазвичай була і вірнопідданим. В одній історії, яку часто розповідають, йдеться: «Одного разу імператор Кансі з династії Цин  влаштував банкет, на який запросив тисячу людей похилого віку, яким було за вісімдесят років». Цим він показав, що дуже підтримує в суспільстві синівську шанобливість, поважає і любить людей похилого віку.

Якби він вчинив інакше, то змусив би людей іти в протилежному напрямі, тобто не проявляти пошану до літніх людей. Якщо людина не поважає і не любить людей похилого віку, вона не має права знаходитися в суспільстві. Іншими словами, Боги і люди  не вважають її більше людиною. І якщо вона не розкається, то не зможе в наступному своєму житті перевтілитися в людину. Відсутність синівської шанобливості пророкувалось і вважалося найганебнішою річчю, що стосується людської гідності.  

Конфуціанство, Буддизм і Даосизм існували в Китаї протягом тисячоліть, і своїм блиском освітлювали історію людської цивілізації. Під час розвитку людської цивілізації в Китаї Конфуцій вперше встановив  норми моральності і обряди для людей. На землі Китаю  люди спочатку повинні були зрозуміти правила і етичні засади для людських істот, а потім вже починати самовдосконалюватися.

У біографії безсмертних один із даоських святих Люй Дунбінь  одного разу запитав свого вчителя  Хань Чжунлі:  «Чому Майстер навчив тільки одного учня, мене, хоча той став Майстром понад 1100 років тому? Чи не тому це, що наш шлях самовдосконалення по Дао недостатньо великодушний і чи не виявляється тут небажання врятувати якомога більше людей?» Його вчитель розсміявся і сказав: «Ти не знаєш людей на цьому світі. У багатьох із них відсутня синівська шанобливість. Багато хто з них неправедний і у них немає такого поняття як відданість. Як же ці люди можуть стати святими?»  Слова вчителя не переконали Люй Дунбіня... Він похвалився, що спуститься в людський світ і врятує три тисячі чоловік. Його вчитель знову розсміявся, але все-таки дав свою згоду. Кінцевий результат  цієї добре відомої історії, а також коментарі зроблені Люй Дунбінем ми всі чули: «Легше врятувати тварину, ніж людину». Йому нікого не вдалося забрати на небо, коли він, врешті-решт,  повернувся туди і впав перед вчителем на коліна.

З давніх часів люди, у яких не було  синівської шанобливості, праведності і відданості, ніколи не могли досягти просвітління, неважливо яким шляхом вдосконалення вони йшли. Шляхи вдосконалення у школі Дао не дозволяли нікому з таких людей увійти до їхніх дверей.