Західний світ проти Каддафі

Отже, французи, а за ними й інші європейці та американці привели у виконання свої погрози і завдали по Муамару Каддафі військовий удар. Те, що дні лівійського лідера полічені, передбачали з самого початку, але ось що лівійським революціонерам доведеться допомагати, вгадали небагато, пише Олексій Малашенко, голова програми «Релігія, суспільство і безпека» у Московському центрі Карнегі.

Які попередні висновки можна зробити з усього, що сталося 19 березня 2011 року? По-перше, Європа і Америка, схоже, й надалі не будуть залишатися байдужими до політичних процесів в арабському і мусульманському світі. На відміну від афганських талібів і Саддама Хусейна, Каддафі, хоча і вів себе в політиці досить зухвало, давно нікому не погрожував. Він не виготовляв хімічної зброї і останні роки не допомагав міжнародним терористам. Думаю, якби він зумів швидко придушити повстання, то навряд чи його стосунки з Європою і США зазнали б суттєвих змін.

Таким чином, по-друге, у потенційних революціонерів (наприклад, в Ємені) з'являється шанс отримати підтримку зі сторони, якщо їхні супротивники — тобто влада — будуть діяти занадто жорстко, ігноруючи гуманітарні норми. Останнє ж у гострій революційній боротьбі неминуче.

Тому, по-третє, акцію в Лівії можна вважати свого роду натяком деяким диктаторським режимам: вести себе більш охайно, не перетинати якоїсь «червоної лінії», заступивши за яку вони можуть опинитися перед небезпекою серйозного зовнішнього тиску.

По-четверте (а можливо, це навіть «по-перше»), створений прецедент, наслідки якого можуть виявитися несподіваними. Наприклад, хтось може злякатися, а хтось — навпаки — поспішить убезпечити себе від вторгнення, прискоривши створення руйнівної зброї, про яку, між іншим, свого часу мріяв і сам Каддафі.

Цікаво також, яким чином удар по Лівії позначиться на ситуації на Близькому Сході. Адже там теж хтось може злякатися рішучості американо-європейців, а для когось, навпаки, лівійська акція стане приводом до ще більш радикальних дій.

Нарешті, цікаво: чи залишаться пасивними ісламісти, які й так фактично перебували на задвірках політичних чвар нинішнього року?

Ще одне питання пов'язане з лівійськими подіями лише побічно, і тим не менше: яку реакцію викличе те, що відбувається, у мусульманських мігрантів в Європі? Наприклад, чи побачать вони в шаленому пориві Ніколя Саркозі, направленому проти Каддафі, його рішучість розрубати нарешті «ісламський гордіїв вузол» у Франції?