Недоліки системи відкритих регіональних партійних списків
Давайте розберемося. Я не маю нічого принципового проти системи відкритих регіональних партійних списків. Але бачу цілий ряд проблем, пов'язаних із нею:
1. У депутата як і раніше не буде СВОГО округу. Території, для жителів якої він є представником у парламенті. У такому варіанті в країні будуть депутати від областей, від 2-х половин Києва (саме так — пропонується поділити столицю на два територіальні округи), від 2-х половин Донецької та Дніпропетровської області.
2. Наслідок першого — навіть теоретично прописати механізм відкликання депутата неможливо.
3. Проблема купівлі голосів ніяк не знімається. А може навіть загострюється. Адже оскільки далеко не кожен виборець буде голосувати за кандидата (а тільки проголосує за партію), то ціна кожного голосу, відданого безпосередньо за кандидата значно зросте.
4. Увага кандидатів переключиться на території з великою щільністю населення — тобто міста. Судіть самі. В Одеській області є Миколаївський район з площею більше 1 тисячі квадратних кілометрів (для порівняння — площа Люксембурга 2,5 тисячі квадратних кілометрів) і кількістю виборців в 10 тисяч. Стільки ж виборців живуть у двох дворах у спальних районах Одеси — Таїрове та селищі Котовського.
5. До парламенту знову буде закритий доступ самовисуванцям. Тільки представники партій зможуть боротися за депутатський мандат. І це при дуже низькому рівні довіри українців до всіх партій.
6. Ну і найголовніше. Починаючи з 1999 року я працював у день виборів на дільницях. Спостерігав за процесом підрахунку голосів. І ось мені дуже складно уявити — як деякі наші співгромадяни будуть вписувати (!) до бюлетеня номер партії, яку вони підтримують і ще вписувати (!!) номер кандидата. Вже бачу суперечки при підрахунку голосів — «Це номер 8. — Ні, це 9! — Ні, це 8. — Та це взагалі 6» і т.д.
Готовий до дискусії.
Олексій Гончаренко, заступник голови Одеської облради, голова громадської організації «Якість Життя»
Джерело: блог Олексія Гончаренко на Українській правді.