Тимошенко прагне повторити киргизький переворот в Україні?

У нашій країні можуть спробувати повторити киргизький сценарій. На роль Рози Отунбаєвої вже претендує Юлія Тимошенко. Але чи вдасться українській опозиції перетворити Віктора Януковича в екс-президента Курманбека Бакієва? — питається оглядач Валентин Ковальский у своїй колонці видання «Столичні новини».

Як відомо, півроку тому в Киргизії стався переворот: прикриваючись «хвилею народних протестів» (які переросли у мародерство і вандалізм), опозиція силою захопила ряд урядових установ разом із президентським палацом. Колишній президент країни Курманбек Бакієв зник у невідомому напрямку і опинився в Білорусі. Політичне протистояння переросло в міжетнічні зіткнення, жертвами яких стали сотні і тисячі людей. У результаті кривавих подій до влади прийшла Роза Отумбаєва: спеціальним декретом тимчасового уряду її проголосили главою держави «перехідного періоду» (термін повноважень встановлено до 31 грудня 2011 року). Посилаючись на результати референдуму, Отумбаєву проголосили президентом і привели до присяги. Зібравши сили, вона нещодавно організувала парламентські вибори, щоб переформувати законодавчу гілку під нові, «демократичні» реалії.

Наскільки такий хід подій можливий в Україні? За неофіційними даними, «подвиг» Рози Ісааківни дуже хоче повторити… Юлія Володимирівна. Як не дивно, цю «качку» запустили через видання, що претендує на роль захисника демократії. Воно, як з’ясувалося, люб’язно допомогло пані Тимошенко заявити про необхідність скасування рішення Конституційного суду України на прикладі… Киргизії!

Процитуємо уривок з інтерв’ю лідера БЮТ: «Ми звернулися за оцінкою ситуації у Венеціанську комісію… Я сподіваюся, що вона скаже своє вагоме слово. І що її слово буде настільки ж адекватним, як у випадку зі схожим рішенням киргизького Конституційного суду в 2007 році. Представники нашої команди переконують членів Венеціанської комісії, що рішення киргизького Конституційного суду ідентичне українському…».

Що далі? Ще раз цитуємо Юлію Володимирівну: «Є вагомий шанс примусити владу провести парламентські вибори в 2011 році». Цікаво, що означає фраза «примусити владу»? Спробувати організувати переворот по-киргизькому? Як це не сумно, але факт залишається фактом: з подачі українських опозиціонерів і деяких «акул пера» сьогодні дійсно намагаються провести киргизько-українські паралелі. І не тільки тому, що обидві країни — вихідці з СРСР, а наш Сімферополь та їхній Бішкек розташовані майже на одній паралелі.

Киргизька «революція тюльпанів» дуже нагадує українську «помаранчеву революцію» (між обома подіями — лише кілька місяців різниці). Аналогічним був і розвиток політичних сценаріїв: в обох державах до влади прийшли колишні прем’єри — Віктор Ющенко і Курманбек Бакієв. Крім того, є ще одна цікава схожість: опинившись у непростій економічній ситуації, Україна (як і Киргизія) продовжує залишатися ареною геополітичної боротьби, де зіткнулися інтереси не тільки Росії і США. Українці, як і киргизи, розділені не тільки за етнічними, а й за релігійними ознаками. Але, мабуть, найбільша схожість — в іншому: Юлія Тимошенко, здається, охоплена манією організації «кольорових» контрреволюцій не менше (а може, й більше), ніж Роза Отумбаєва.

Але для втілення цієї ідеї фікс у життя потрібно вирішити найголовніше питання: як «допомогти» Віктору Федоровичу повторити долю поваленого Курманбека Бакієва? Поки що внутрішньополітична ситуація в Україні залишається стабільною. Президентська команда має достатньо вагому підтримку не тільки в Кабінеті Міністрів, але і у Верховній Раді. Навіть найзапекліші опоненти Партії регіонів змушені визнати, що основні гілки влади консолідовані як ніколи. Новий господар Банкової може спиратися (і спирається) на парламентську більшість. Це нещодавно показав новий закон про Кабмін: після його прийняття глава держави посилив свій вплив на формування виконавчої влади. Основа нової політичної стабільності стала одним із головних досягнень Януковича. Це, до речі, нещодавно визнав і Леонід Кучма: «Президент після п’ятирічного хаосу просто зобов’язаний показати себе господарем і наводити порядок. Без цього не можна. Мені здається, саме цього від нього чекали виборці. Що стосується авторитаризму, то Україна поки не знає, що це таке».

Зрозуміло, з такою позицією не погодяться ті, хто за п’ять років політреформи звик жити за правилами парламентської форми правління. Вони, очевидно, підуть в оборону, а коли ситуація буде для них сприятливою, перейдуть у наступ. Але чи означає це, що головна опозиціонерка країни вірить в те, що коли-небудь стане президентом? На це питання (яке, до речі, було поставлене у вищезгаданому виданні) сама Юлія Володимирівна вже відповіла: «Моя робота — політика»… Цього разу вона, схоже, не злукавила.