• Про кого не пишуть китайські видання. Фоторепортаж

  • Вівторок, 20 липня 2010 року
Китайські апелянти. Ці люди ніколи не потрапляють в кадри фото- і кінокамер китайських кореспондентів, так як матеріал про них неможливо буде розмістити в жодному медіа у Китайській Народній Республіці, звичайно, якщо кореспондент не боїться втратити роботу або ж потрапити до в'язниці за «розголошення державних таємниць» і «наклеп з метою порушення громадського порядку».

Правлячий в Китаї режим цих людей називає «нестабільними елементами», які «заважають нормальній роботі чиновників» і «порушують громадський порядок».

Саме існування цих людей і збільшення їх числа є одним з великих чорних плям на репутації компартії, яка позиціонує себе в Китаї, як «велика, світла і правильна», а за кордоном як «мудрий правитель, здатний вивести країну з будь-якої кризи». Тому будь-яка інформація про цих людей вважається «негативною» та суворо блокується.

Цих людей - китайських апелянтів (скаржників), у КНР налічується десятки або навіть сотні тисяч.

Це звичайні китайські громадяни, які зазнали несправедливого або незаконного ставлення до себе з боку місцевої влади, а також різних державних організацій, і які намагаються відновити справедливість за допомогою використання свого конституційного права за звернення до уряду.

Для вирішення подібних проблем в Китаї прийняті деякі закони, наприклад «Закон про звернення громадян», і навіть повсюдно створені держструктури, які називаються «офіс прийому звернень громадян». Але поняття «закон» в тоталітарній державі значно відрізняється від цього поняття в демократичних країнах. Багато законів у КНР грають лише роль красивої обгортки, за допомогою якої компартія сподівається інтегруватися в цивілізований світ. Насправді інтереси партії і місцевих чиновників в країні часто стоять вище законів і Конституції.

Щоб перешкоджати апелянтам звертатися зі своїми скаргами на свавілля місцевих чиновників до центрального уряду або не дати поширити інформацію у західні ЗМІ, місцева влада утримує штат спеціальних агентів. Ці агенти за допомогою залякувань, побиття, не законного утримання змушують апелянтів замовкнути.

Місцеві чиновники суворо стежать, щоб з апелянтам не контактували іноземні репортери, а також блокують репортажі про них усередині країни.

З дитинства зазнаючи потужну психологічну обробку комуністичною ідеологією, численні з них все ще наївно вірять, що беззаконня творять окремі місцеві «погані» чиновники, а що вище керівництво компартії нічого про це не знає, а якщо дізнається, то неодмінно вирішить проблему і покарає винних. Тому апелянти довгі роки ходять по інстанціях і їздять до столиці до вищих чиновників.

У Пекіні їм доводиться вистоювати довгі черги, жити в бараках або ж просто на вулиці, оскільки у них або немає грошей для оплати оренди кімнати, або квартиронаймачі під тиском місцевої влади, просто не хочуть мати з ними справу і здавати їм житло. Крім цього вони можуть у будь-яку хвилину бути затримані поліцейськими і відправлені в так звані «чорні в'язниці», де їх утримують у поганих умовах, б'ють і ображають. Там вони очікують представників з їх місця прописки, які відвозять їх додому, де потім з ними проводять численні «бесіди» і застосовують різні види обмеження їх особистої свободи.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...