Ліванські студенти, які тікали від війни в Україні, тепер щосили намагаються завершити навчання у своїй країні, де на них чекає сумнівне майбутнє через безпрецедентну економічну кризу, що впливає на їхні кар'єрні перспективи.
«Краще на війні, ніж тут», — зітхає Ясір Харб, студент останнього курсу медичного факультету, який залишив Київ за два дні до російського вторгнення 24 лютого.
Ясір визнає, що повернувся до Лівану, щоб заспокоїти своїх батьків, і опинився в країні, де не вистачає електрики, де курс валюти впав, а вартість життя різко зросла.
Інші студенти зараз щосили намагаються продовжити своє навчання віддалено.
За офіційними даними, оприлюдненими наприкінці березня, Україну змогли залишити близько тисячі ліванських студентів.
Міністр освіти Лівану Аббас Халабі сказав, що жоден з абітурієнтів ще не вступив до приватного університету в Лівані, визнавши, що студенти з університетів, які зазнали бомбардування в Україні, навіть не змогли отримати заліковки, щоб продовжити перереєстрацію в навчальних закладах своєї країни.
Щодо тих, хто подає документи до Ліванського університету, єдиного державного університетського закладу, то «вони мають скласти вступні іспити на початку наступного навчального року», — пояснює ректор Бассам Бадран.
Не маючи іншого вибору, крім як вчитися віддалено зі своїми батьками в Набатії, на півдні Лівану, Ясір щосили намагається закінчити свій останній рік. Але вдома у нього лише одна година електрики на день, як і у більшості ліванців.
Для компенсації електрики використовують генератори, що впливає на підключення до Wi-Fi. «Інтернет повільний, важко почути пояснення вчителів, що впливає на наші оцінки», — жалкує учень, який не відкидає повернення в Україну після відновлення польотів.
«У Києві, попри війну, є стабільне електропостачання, працює громадський транспорт, життя поступово повертається до нормального, там у мене були хоча б базові послуги», — говорить він.
Самер Дакдук - студент п'ятого курсу медичного факультету Харкова. Зараз він навчається онлайн і ходить стажистом до лікарні у Бейруті, але дуже рідко, бо місць не вистачає.
«Практика медичних досліджень має вирішальне значення, це справді нервово», — каже він. Відсутність коштів та можливостей завадила йому вирушити до Європи.
Наталі Діб вважає везінням те, що вона одразу поїхала до Німеччини, оскільки тут студенти можуть спеціалізуватись і при цьому отримувати гідну зарплатню.
З Німеччини вона продовжує навчання в Інтернеті та чекає на повідомлення з лікарні про проходження практики. «Я не повернувся до Лівану, тому що Німеччина пропонує мені більше можливостей, а я не хочу бути тягарем для своїх батьків», — каже студент-медик.
Розвал ліванської університетської системи, яка раніше забезпечувала висококваліфікованими кадрами країни регіону, прискорила витік кваліфікованих кадрів.
З 2019 року ліванський фунт втратив понад 90 % своєї вартості, а мінімальна місячна зарплата, яка колись була еквівалентною $ 450 доларів, знизилася до $ 25 доларів.
Батькові Наталі довелося продати квартиру в Бейруті та повернутися до села на півдні країни, щоб вона могла продовжити навчання.
У Національному медичному університеті імені Богомольця у Києві студент платить $ 4 400 на рік, що приблизно вп'ятеро менше, ніж у більшості приватних ліванських університетів.
«Ті, хто повернувся до Лівану, шкодують про це», — каже вона.
За матеріалами Epoch Times Europe Fr