Інтерв'ю з режисером фільму «Пастка» Сржаном Голубовічем
Велика Епоха
«Пастка» - це нова картина Сржана Голубовіча, що послідувала за його європейським хітом «Абсолютна сотня». Після показу «Пастки» на міжнародному кінофестивалі в Торонто Сржан Голубовіч зустрівся з Великою Епохою, щоб дати ексклюзивне інтерв'ю.
- Що надихнуло Вас на створення цього фільму?
Сржан Голубовіч: Існують три причини. Одна з них те, що в Сербії, країні, де ми живемо, ми часто не маємо вибору або навіть буває так, що обидва вибори неправильні. Ми живемо в країні, де постійно вибираємо менше зло. Це один з аспектів історії, який мені подобається. Інший момент, що надихнув мене, - те, що це історія про покаяння. У мене є відчуття, що все суспільство Сербії повинне пройти через покаяння і очищення, тому що під час війни ми зробили багато поганих речей. Ми не єдині винуватці, але ми більше винні, ніж інші, і відбулася безліч жахливих речей. Все суспільство і кожна людина повинні пройти через своє власне очищення, тому що без цього ми не можемо рухатися вперед. Це інший аспект, що захопив мене. Мені також хотілось зняти фільм про хорошу людину, про освічену людину з хоробрим серцем - універсальну історію, яка могла відбутися де завгодно і була б зрозуміла скрізь.
- В цьому фільмі зачіпаються дуже уперечливі питання. Як би ви вчинили на місці головного героя?
Сржан Голубовіч: Я зняв цей фільм, тому що я не знаю, що б я вибрав, це і є моя відповідь. Мої друзі говорять, що вони б пішли на вбивство, щоб врятувати власну дитину, але я не вірю в цю відповідь. Я думаю, що вони б прийшли до будинку хлопця, якого потрібно вбити і плакали б там три дні. Я думаю, що це дуже важко - вбити когось. Для мене було вкрай важливо зробити такий фільм, тому що в Сербії досі життя не має великої цінності. Я хотів зняти фільм про хорошу людину, яка повинна зробити щось подібне і про покаяння, через яке вона проходить після цього. Це фільм про крах всіх його моральних цінностей. Його і цілого суспільства.
- Похмура дійсність в Сербії служить сильним фоном для цього фільму. Яку роль вона відіграє?
Сржан Голубовіч: Для мене було дуже важливо зняти цей фільм для Сербії, тому що після війни люди не люблять дивитися драми, їм подобається дивитися комедії. Украй важливо створювати подібні реалістичні фільми і намагатися вести діалог, щоб освічені люди в Сербії почали замислюватися про нашу реальність. Більшість із них вирішили стати сліпими після всього, що з нами відбулося. Це дуже реалістично для Сербії, що інженер або вчитель не може вижити на свою зарплату, ось тоді і рушаться моральні норми - чесні люди не можуть вижити, не скоюючи злочинів. Насправді, сюжет з автомобілем дуже символічний у цьому фільмі: декілька кримінальних авторитетів водять дуже дорогі машини, я їжджу на своєму Opel Cadet, а на вулиці живуть цигани. Ми всі є різними сторонами однієї й тієї ж реальності. Я також знав, що цей фільм буде зрозумілий і за кордоном.
- Зима створює похмурий настрій фільму. Чому це було важливо для Вас?
Сржан Голубовіч: Це один з найважливіших аспектів фільму, тому що я знаю, що зима в Бєлграді - це найгнітючіша, але в той же час і найчистіша пора року, я хотів сумістити цих два уявлення. Я також хотів, щоб все було похмурим, без сонця.
- Чи можете Ви розповісти про життя в сучасній Сербії? Чи здійснює її минуле досі свій вплив?
Сржан Голубовіч: Ми досі живемо в тіні війни. Під час 90-х ми пройшли через три війни. У Бєлграді не відбувалося справжньої битви, але ми зазнавали бомбардувань протягом трьох місяців. Це не було настільки жахливо, як війна в Сараєво або в Боснії. За часів колишньої Югославії ми жили добре, але потім всі процеси зупинилися. Зараз ми знаходимося на самому початку шляху, і Сербія робить дуже маленькі кроки. Я б хотів, щоб Сербія розвивалася краще і швидше.
- Як ви оцінюєте кінофестиваль у Торонто цього року?
Сржан Голубовіч: Я приїжджаю на фестиваль у Торонто вдруге, і мені тут подобається. Для мене найважливішою річчю на цьому кінофестивалі є те, що люди в Північній Америці зможуть подивитися фільм. Для мене продаж фільму - це не найголовніше, але це єдиний спосіб добитися того, щоб люди по всьому світу змогли його побачити, в цьому сенс його створення. Я роблю фільми для глядачів. Я є розповідачем для аудиторії, і для мене найбільший успіх полягає не в нагородах, а в тому, що ми добилися показу в багатьох європейських кінотеатрах, і я сподіваюся, що те ж саме буде і в Північній Америці.