Китай доводить, що боротьба зі змінами клімату насправді не має відношення до клімату
Вам не потрібно бути вченим-кліматологом, щоб знати, що призвідники пропаганди «зміни клімату» насправді не вірять у те, що вони «продають».
І справа не тільки в тому, що вони літають по всьому світу на приватних літаках, щоб читати вам лекції про ваш автомобіль та ваші гамбургери.
Якби люди на самому верху вірили в те, що викиди вуглекислого газу (CO2) справді є «забрудненням», що спричиняє «кліматичну кризу», вони б робили прямо протилежне тому, що роблять.
Вивчення кліматичної політики та комуністичного Китаю доводить цю тезу.
Розглянемо Паризьку угоду ООН. Ця глобальна угода, укладена на 21-й Конференції сторін (COP21) у Парижі 2015 року, закликає національні уряди взяти на себе зобов'язання по боротьбі з передбачуваною «кліматичною кризою».
Згідно з цією угодою, адміністрація Обами в односторонньому порядку зобов'язалася скоротити викиди CO2 у США більш ніж на 25% до 2025 року. Це мало бути нав'язано американцям за допомогою виконавчих указів і федеральних постанов, щоб уникнути участі Конгресу. Інші західні уряди дали аналогічні обіцянки.
Китайський комуністичний режим, навпаки, викидаючи CO2 більше, ніж весь західний світ разом узятий, зобов'язався продовжувати збільшувати свої викиди протягом наступних 15 років. І це не жарт.
У своєму документі, представленому в ООН, Комуністична партія Китаю (КПК) погодилася «досягти піку викидів вуглекислого газу приблизно до 2030 року».
Інакше кажучи, режим з гордістю оголосив світові, що його викиди CO2 продовжуватимуть зростати протягом щонайменше 15 років, після чого ніхто навіть не згадає про паризькі обіцянки.
Коли я попросив членів китайської делегації прокоментувати ситуацію на саміті ООН, замість відповіді вони послали одного зі своїх поплічників стежити за мною всією конференцією й фотографувати мене, про що я негайно повідомив службі безпеки ООН і французькій поліції.
Для КПК добре, що ніхто не згадає про її обіцянки до 2030 року, тому що практично кожен аналітик, який дивився на бурхливе будівництво вугільних електростанцій режимом, визнав, що немає жодної можливості «досягти піку» викидів до 2030 року. Як показує історія, комуністичні обіцянки ніколи не коштували паперу, на якому вони були надруковані.
Згідно з даними брифінгу Global Energy Monitor за лютий 2021 року, у 2020 році КПК побудувала більш ніж утричі більше вугільних електростанцій, ніж увесь інший світ разом узятий. І вона вже має близько половини всіх світових вугільних електростанцій, згідно з дослідженням Global Energy Monitor «Бум і спад 2020: відстеження глобального конвеєра вугільних електростанцій» (Boom and Bust 2020: Tracking the Global Coal Plant Pipeline).
За даними Global Carbon Project, Китай уже викидає більш ніж удвічі більше CO2, ніж Сполучені Штати. Його викиди стрімко зростають, навіть попри те, що викиди у США та інших західних країнах продовжують знижуватися.
У 2021 році американці викинули близько 5 мільярдів тонн CO2, а Китай — близько 11,5 мільярдів. Якщо нинішні тенденції збережуться, то в недалекому майбутньому КПК може викинути більше CO2, ніж весь інший світ разом узятий.
Подумайте про це. Якби хтось справді був занепокоєний тим, що викиди CO2 призведуть до «кліматичного пекла», як стверджували світові лідери на останньому «кліматичному» саміті ООН у Єгипті, на якому я був присутній, вони б панікували, а не святкували.
Переміщення виробництва
Знову ж таки, переміщення виробництва із Заходу до Китаю призведе до того, що в атмосферу потрапить набагато більше CO2, ніж якби це виробництво залишалося в США, Канаді або Європі.
І все ж таки, західні уряди, кліматичні активісти, що фінансуються коштом податків, лідери ООН та їхні союзники із засобів масової інформації святкували та продовжують святкувати Паризьку угоду й наступні угоди як величезний успіх у справі порятунку клімату.
Можливо, Дональд Трамп мав у чомусь рацію, коли 2012 року написав у Twitter: «Концепцію глобального потепління створили китайці для китайців, щоб зробити американське виробництво неконкурентоспроможним».
Зрозуміло, саме так і сталося, оскільки тарифи на електроенергію з часом ставали дедалі вищими й вищими. У 1975 році електроенергія коштувала в середньому близько 3 центів за кіловат-годину, що допомагало американській промисловості залишатися конкурентоспроможною на світовому ринку. До 2010 року, почасти завдяки політиці Обами, ціна зросла втричі. А до 2021 року вона наблизиться до 15 центів.
Для порівняння, ціни на електроенергію в Китаї приблизно вдвічі нижчі.
Існує багато причин для перенесення виробництва зі США до Китаю — частина з них безпосередньо пов'язана з політикою США, але одним із ключових чинників була вартість енергії.
При цьому Обама відкрито заявляв, що підвищення цін на енергоносії є однією з цілей його політики. Як він заявив в інтерв'ю газеті San Francisco Chronicle 2008 року, «згідно з моїм планом... тарифи на електроенергію обов'язково злетять до небес».
Зіткнувшись зі зростанням вартості робочої сили й посиленням нормативно-правової бази, американські компанії та підприємці вже боролися за збереження виробництва в США в умовах шахрайського режиму глобальної торгівлі, що приносить користь КПК коштом Америки.
Стрімке зростання цін на енергоносії в багатьох випадках змушувало компанії переносити виробництво до Китаю або закриватися перед обличчям китайської конкуренції.
Знову ж таки, якщо ви справді вірите, що CO2 є забрудненням, то найгіршим можливим результатом «кліматичних» переговорів буде перенесення ще більшого обсягу виробництва до Китаю, де викиди CO2 на одиницю продукції значно вищі.
Але це якраз і є результат знаменитого «кліматичного» процесу ООН.
Перехід на так звані «поновлювані джерела енергії», ініційований адміністрацією Байдена й федеральними політиками, був і буде величезним благом для КПК — і не тільки тому, що це призведе до зростання цін і зробить енергетичну мережу США більш нестабільною.
Згідно з даними Bloomberg, майже 80 відсотків сонячних батарей, вироблених у 2019 році, були виготовлені в Китаї. КПК також домінує у вітроенергетиці та виробництві акумуляторів. Вона контролює й ланцюжок постачання рідкоземельних матеріалів, необхідних для виробництва всіх цих продуктів «зеленої енергетики».
Хто виграє?
Хто виграє від усього цього? Вже точно не «клімат». Знову ж таки, перенесення американської промисловості в Китай призведе до збільшення викидів CO2 в атмосферу, а не до зменшення. І в будь-якому разі, виходячи з розвінчаних «моделей» ООН, повна ліквідація всіх викидів CO2 у США практично не призведе до зниження глобальної температури.
Згідно з рецензованою роботою доктора Бьорна Ломборга, опублікованою в журналі Global Policy, навіть якщо всі значні зобов'язання, прийняті в Парижі, будуть виконані, глобальна температура до 2100 року стане лише на 0,05 градуса Цельсія нижчою.
Великим переможцем, звісно, стала КПК, яка сміялася до упаду, поглинаючи заводи, робочі місця й виробництво багатства, які американська та інша західна влада закриває, щоб «врятувати клімат».
Схоже, що це робиться навмисно.
Понад десять років тому один із керівників Міжурядової групи експертів ООН зі зміни клімату Оттмар Еденхофер у коментарі німецькому виданню NZZ Online розкрив програму дій.
«Необхідно чітко сказати, що ми де-факто перерозподіляємо світове багатство за допомогою кліматичної політики», — сказав він. «Необхідно позбутися ілюзії, що міжнародна кліматична політика — це екологічна політика. Це вже не має майже нічого спільного з екологічною політикою».
Коли Трамп вийшов із Паризької угоди, кліматичні алармісти з усього світу заявили, що Пекін є новим глобальним «лідером» зусиль із порятунку клімату — той самий режим, що контролює найбільші викиди CO2, будує вугільні станції швидше, ніж їх можна порахувати, та який обіцяв продовжувати збільшувати викиди CO2 до 2030 року.
Якщо дійсно йдеться про порятунок клімату від CO2, то як КПК може бути новим лідером? Це просто абсурд.
Попри все це, адміністрація Байдена продовжує активізувати «співпрацю» щодо «кліматичних заходів» і Паризької угоди з Пекіном, що, безсумнівно, викликає веселощі й радість у членів Політбюро КПК.
Виграє не тільки Китай. Насправді дослідники Конгресу виявили, що підтримувані державою російські енергетичні інтереси фінансували американські «зелені» групи, які виступають проти американської енергетики, через підставну компанію на Бермудах під назвою Klein Ltd.
Режим у Венесуелі теж сміється до упаду, поки адміністрація Байдена саботує американську енергетику й благає диктатуру Мадуро відправляти нафту в Америку.
Для ясності, я не засуджую викиди CO2 Китаєм або будь-ким ще. Багато вчених говорили мені, що більша кількість цього «газу життя» була б надзвичайно корисною для планети й людства.
Професор фізики з Принстона доктор Вільям Гаппер, який був радником Трампа з питань клімату, сказав мені багато років тому на конференції з питань клімату, на якій ми обидва виступали, що планеті потрібно більше CO2 і що рослини були створені для життя в атмосфері з набагато більшою кількістю CO2, ніж зараз.
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що якщо людина дійсно вірить у те, що CO2 шкідливий для клімату, то відправлення американського виробництва до Китаю — найгірший із можливих способів розв'язання цієї проблеми. Логічно припустити, що у політиків, які стоять за цим, має бути прихований мотив.
Звісно, КПК обожнює Паризьку угоду: вони не роблять нічого, окрім як будують більше вугільних станцій для забезпечення електроенергією тих галузей промисловості та заводів, які тікають з Америки до Китаю, оскільки американський уряд змушує США вчинити економічне самогубство.
Це не просто економічне або «кліматичне» питання. Економічна руйнація створює серйозну загрозу національній безпеці. Сильні збройні сили не можуть фінансуватися без сильної економіки, це очевидно.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора і не обов'язково відображає точку зору The Epoch Times.
Алекс Ньюман - позаштатний автор. Ньюман - лауреат міжнародних премій, журналіст, педагог, автор і консультант, співавтор книги "Злочини педагогів: як утопісти використовують державні школи для знищення американських дітей". Він є виконавчим директором організації Public School Exit, обіймає посаду генерального директора Liberty Sentinel Media і пише для різних видань у США та за кордоном.
За матеріалами The Epoch Times USA