У Стародавньому Китаї ідеалом була чесна людина, благородна і шаноблива, з багатою духовною культурою, яка прагне істини. Тому особлива увага у вихованні приділялася гуманності, справедливості, довірі, етикету, розуму, синівській повазі.
Діти імператорських сімей виростали хорошими людьми і досягали успіхів, тоді як звичайні люди, незважаючи на освіту, таких успіхів не мали. Це тому, що звичайним людям освіта давала правила поведінки, тоді як імператори і святі вже з колиски знали їх. Будучи вагітною, жінка імператора переходила в інший палац і там керувалася правилом завжди дивитися вперед без поганих думок, уникаючи недобрих розмов. Слухаючи музику чи спілкуючись з довколишніми, вона мала поводитись доброчесно, дотримуватися правил високого етикету.
З пелюшок у спеціально найнятих викладачів дитина імператорської сім’ї навчалася благочестивості, доброті, праведності, правилам ґречності. Звичайно, діти з простих сімей так не виховувалися, проте норми моральності мали засвоїти обов’язково. Дивлячись на батьків, вони мали розуміти правильність своїх учинків. Батьківська гідність і любов виховують синівську пошану і повагу.
Причина, через яку батьки не можуть добре виховувати дітей, полягає у побоюванні психічно чи фізично травмувати дитину. Але коли людина хворіє, її лікують гіркими ліками чи голковколюванням, незважаючи на те, що цим завдають хворому болю. Батьки, які дійсно старанно виховують своїх дітей, зовсім не хочуть сварити чи травмувати своїх чад. У ситуаціях виховання вони проявляють твердість. Це правильне виховання.
Батьківська ласка не завжди проявляється рівною мірою. Нерівність здавна дуже поширена, і це недобре. Звісно, яскраві і красиві діти приємніші, та неслухняні, неквапливі потребують більшої любові. Маючи добрі наміри, деякі батьки надмірно вихваляють одну дитину перед іншою і цим шкодять своїм дітям.
Батько й син мають серйозно ставитися один до одного, уникати легкодумності, бути щирими; батьки і діти мусять любити одне одного, не допускати зневаги чи ліні. Зневага і лінь зменшують любов і благочестя, а погорда й нешанобливість викликають лінощі.
Коли діти поводяться нерозумно, батьки мусять попереджувати та сварити їх. Замість цього вони обдаровують пестощами та нахваляннями, і діти ведуть себе вільно, як забажають, навіть погані вчинки приймають за норму. Їхня зверхня поведінка узаконюється. Та коли батьки захочуть взятися за виховання, то навіть з палкою не зможуть виховати повагу своєї кровинки. Дитячий гнів зростатиме і поступово виллється у презирство до батьків. Виростають аморальні люди. Конфуцій прорікав: «Сформовані в дитинстві звички схожі на інстинкти. Звички стануть суттю людини». Великий мудрець висвітлив ту ж істину, що і прислів’я: «Навчання дитини має починатися з дитинства».