Історія Китаю (42): Хен Жун — учений, що жив без прагнення до слави та влади

У період правління Східної династії Хань* жив чоловік на ім'я Хен Жун. У віці шістдесяти років він керував школою в місті Цзюцзяні.

Один із його учнів Хе Тан обіймав посаду головнокомандувача при імператорі Гуан-ву і порекомендував імператорові призначити Хен Жуна імператорським наставником. У перший день, коли Хен Жун з'явився при дворі імператора, його учень сказав йому: «Посада чиновника зовсім не схожа на роботу вченого. Вченому слід бути суворим і чесним, а чиновник повинен бути гнучким і вміти пристосовуватися. Ви маєте таку гарну можливість стати вчителем сина імператора. Будь ласка, не будьте занадто впертими».

Хен Жун не промовив жодного слова, тоді Хе Тан додав: «Хоча імператор дуже мудрий, проте він любить лестощі. Зокрема, Ви не повинні ображати спадкоємця. Не будьте з ним дуже суворі».

Вислухавши все це, Хен Жун сказав: «Ти мій учень. Невже ти не знаєш мене? Все своє життя я проводив дослідження. Я високо ціную правила виховання і не прагну бути чиновником. Я хочу прийняти призначення на посаду, тому що імператор мудрий і підтримує мирні відносини між державами. Ти обійняв посаду чиновника зовсім недавно і вже встиг пізнати політичний обман і лестощі і навіть намагаєшся вчити мене таким речам. Мені щиро шкода тебе».

Дізнавшись про цю розмову, імператор Гуан-ву був задоволений Хен Жуном і похвалив його: «Ви говорите дуже правильні речі. Мені дуже пощастило, що я познайомився з вами, і шкодую, що цього не трапилося раніше». Імператор призначив Хен Жуна імператорським наставником. Але, Хен Жун рішуче відмовився, здивувавши імператора. Він сказав: «Я не маю необхідних чеснот та здібностей. Якщо ваша величність удостоює мене офіційною посадою тільки тому, що в цей момент я подобаюся вам, то це не розсудливе рішення. Я не на стільки хороший, як міністр Пен Хун або чиновник з Янчжоу Гао Хун. Було б правильніше запропонувати цю посаду одному з них».

Імператор сказав, зітхнувши: «Хоча вчені мужі й кажуть, що не треба прагнути до особистої вигоди і жадати слави, хто з них дійсно може досягти цього? Ви на рідкість вихована й порядна людина. Ви не тільки скромні, але навіть рекомендуєте мені інших, не бажаючи влади безпосередньо для себе». Імператор Гуан-ву наполіг на тому, щоб призначити Хен Жуна на посаду імператорського наставника. Пен Хун і Гао Хун дістали посади високих чиновників судової системи.

Коли Пен і Гао прийшли до Хен Жуна щоб висловити подяку, то він не прийняв їх, але пізніше відправив їм повідомлення, в якому мовилося: «Імператор — мудрий, і тому ви дістали такі посади. Це не має ніякого стосунку до мене. Якщо ви хочете віддячити комусь, то повинні благословляти імператора, бути старанними у роботі і безкорисливо виконувати державні справи. Ось що я раджу вам».

Одного разу імператор Гуан-ву вирішив відвідати імператорську школу. Сталося так, що в цей момент між ученими відбувалася запекла суперечка, і їхні обличчя почервоніли від збудження. Протягом довгого часу вони сварили один одного. Хен Жун був єдиним, хто висловлював свою думку спокійно і демонстрував повагу до опонентів. Імператор Гуан-ву сказав чиновникам, що його супроводжували: «Сперечатися і думати про інших — це може робити тільки високоосвічена людина. І тільки Хен Жун так чинить».

Імператор Гуан-ву кілька разів пропонував Хен Жуну більш високу посаду, але той чемно відмовлявся. Він казав: «Ваша довіра — велика честь для мене. Я не дуже багато роблю для країни. Якби я прийняв підвищення по службі заради власної слави, то вашу величність піддали б критиці, а я б опинився у незручному становищі».

Старанність спадкоємця радувала Хен Жуна, але незабаром він попросив звільнити його з посади наставника. Він кілька разів писав імператорові: «Дякую вашій величності за надану мені можливість викладати вашому синові. Юний імператор дуже старанний і грамотний, він вивчив усю класику. Настав час мені повернутися додому».

Інші радили Хен Жуну не йти у відставку: «Це велика честь бути вчителем імператорського сина. У майбутньому, коли він стане імператором, ваш авторитет тільки зросте. Інші жадають такої слави, але не спроможні її здобути. Як ви можете так легко піти з цієї посади?»

Хен Жун відповів: «Хіба міг би я стати вчителем сина імператора, якби думав так, як ви? Саме тому, що ця посада є почесною, я не смію займати її довгий час».

Згодом, коли спадкоємця імператора проголосили імператором на ім’я Мін-ді, він не забув Хен Жуна. У Стародавньому Китаї існувала приказка: «Того, хто був твоїм учителем один день, шануй як батька рідного все своє життя». Тому Мін-ді ставився до свого колишнього вчителя з чемністю учня. Коли Хен Жун важко захворів, імператор Мін-ді особисто відвідував його. Після смерті свого вчителя, Мін-ді одяг траурне вбрання і був на похоронах Хен Жуна.

Культура Стародавнього Китаю вважається «культурою чеснот» (кит. де). Літописці різних династій записали багато історій, коли чиновники не шкодували сил, щоб служити своїй державі. Вони чесно висловлювали свою думку імператорові та його міністрам, не боячись ні критики, ні покарання. Могутність Піднебесної в різні часи пов'язують із тим, що імператор усував з посад підлабузників, які прагнули особистої вигоди, і залучав доброчесних чиновників. Одним з таких був Хен Жун. Хоча він не прагнув пошани за життя, проте своїми вчинками і благородним характером уславив своє ім'я на віки.

*Східна Хань — династія в Китаї, заснована родом Лю. Проіснувала з 25 по 220 рік н.е.