Молодь і антиамериканські країни часто бачать в Уго Чавесі кумира, державного лідера, що доводить, що протистояти США можливо. Проте наслідування йому з ряду причин може виявитися небезпечним. Будь-хто, хто спробує проаналізувати політичний, суспільний і економічний стан Венесуели, відзначить політику Чавеса з обмеження свободи преси, промови в комуністичному дусі, величезні особисті амбіції та непослідовність у відносинах з Америкою.
Президент Венесуели Уго Чавес (праворуч) на тлі плаката вражаючих розмірів із своїм зображенням вітає прихильників під час передвиборної кампанії 7 листопада 2006 року в Каракасі. Фото: Juan Barreto/AFP/Getty ImagesВідтоді як він прийшов до влади в 1999 році, для посилення цензури було прийнято кілька заходів, таких як закон про громадську відповідальність для радіо і телебачення, а також реформа кримінального кодексу, проведена в 2004 році. Обмеження свободи слова спричинили певну кількість погроз, залякувань і арештів як місцевих, так й іноземних журналістів. На думку організації «Репортери без кордонів», ці заходи вимушують ЗМІ до самоцензури через страх до репресій.
У січні 2006 року в Каракасі, столиці Венесуели, відбувся Всесвітній соціальний форум (ВСФ). Цей саміт, проведений у 2001 році, поставив собі за мету стати альтернативою іншим найбільшим економічним зустрічам, наприклад, саміту в Давосі. Проте, за словами Луіса де Сілви, який сам є організатором альтернативного суспільного форуму з подібним напрямом, але позбавленого авторитарних тенденцій, що спостерігаються у Венесуелі, ВСФ відійшов від своїх цілей, зазнавши тиску політичних партій і урядів*.
Насправді, судячи з усього, ВСФ перетворився на платформу для підтримки Чавеса. Це проявилося у великій кількості статуеток, кіосків, браслетів, рекламних оголошень та інших товарів із його зображенням, що продавалися під час заходу.
Офіційно не будучи комуністом і не виражаючи бажання встановити марксистко-ленінський режим, Чавес, проте, черпає натхнення для своїх промов із сказаного основоположниками або послідовниками комунізму. Цитати Маркса, Че Гевари, Кастро, Рози Люксембург наповнюють його нескінченні промови, під час яких, на думку молодої мешканки Квебеку, присутньої на ВСФ минулого року, публіка повністю опиняється у владі харизми Команданте. У венесуельських містах плакати й афіші з його зображенням розміщені поруч із портретами Кастро, Че, Каддафі * та інших відомих авторитарних діячів.
Систематично посилаючись на цих соціалістичних мислителів, Чавес створив політичну ідеологію, що має зв'язок із диктаторськими й авторитарними тенденціями. Утілення на практиці цієї ідеології кінець кінцем призводить до обмеження свобод, репресій, бюрократії, депортацій, трудових таборів, корупції, плачевного стану економіки і т. ін.
Крім культу особи, до якого вдається Чавес, він висловив відкрите бажання стати довічним президентом і заснувати соціалістичну республіку. Початок цьому планові може покласти його неминуче переобрання головою держави в наступному грудні. За повідомленням французької газети Le Nouvel Observateur новий президент задіє 14-річний план із перетворення Венесуели на соціалістичну республіку до 2021 року. Тінь особистої диктатури нависнула над Венесуелою у зв'язку із запланованим у 2010 році референдумом, який би дозволив Чавесу стати довічно вибраним президентом і змінити конституцію.
Крім того, Чавес має гарні відносини з найбільшими світовими диктаторами, такими як Кастро, Каддафі, Ахмадінеджад, з урядами Сирії, Північної Кореї, Китаю. Яскравим прикладом служить його поїздка до Білорусії. Він охарактеризував президента Лукашенка, як свого нового друга, якого інші називають останнім диктатором Європи, і чий режим придушує кожного, хто чинить опір. Так молодий журналіст La Presse, що освітлював виборчу кампанію білоруського президента в березні 2006 року, був арештований.
Голосно й відкрито висловлюючи свою неприязнь до США, якими за його словами управляють божевільні, охочі його змістити або навіть убити, Чавес у зв'язку з цим підвищує боєздатність своєї армії. За повідомленням радіо «Radio France Internationale», під час візиту до Росії минулого літа, він придбав більше 100 000 автоматів Калашникова. Лідер Венесуели також висловив бажання побудувати у своїй країні завод із виробництва цієї знаменитої марки зброї.
Не зважаючи на постійну критику кабінету Буша, Венесуела, проте, залишається важливим економічним партнером Вашингтона, поставляючи до США великі об’єми нафти. Венесуела також є все більшим споживачем автомобільних компаній «Ford», «General Motors» та інших американських виробників. У результаті у вересні 2006 року торговий обіг між двома країнами зріс на 35 %.
Підтримуючи Чавеса в його прагненні дискредитувати США і перетворюючи його на ікону антиамериканізму, багато хто забуває про те, який насправді із себе політичний устрій Венесуели. Забувають про його цілі, мілітаризм, культ особи і зв'язки зі світовими диктаторами. Таким чином, тим, хто шукає альтернативу американської моделі, перш ніж підтримувати й наводити як приклад якого-небудь політичного лідера, необхідно ретельно проаналізувати його цілі та дії.
* Цитата AFP. Каддафі – один з головних організаторів соціалістичної революції у Лівії. Ніколи не встановлюючи типову диктатуру марксистко-ленінського типу, він є прихильником державного соціалізму і панарабизма. Проте, Каддафі все-таки можна розглядати як диктатора через неодноразове нехтування правами людини.
