• Подорож до Екваторіальної Гвінеї

  • Четвер, 31 липня 2014 року
Напевно, багатьом із нас хотілося б побувати на екваторі. Дізнатися який там клімат, рослинність і як, зрештою, там живуть люди.

Любов до подорожей зробила мене геологом, і, звичайно, на пропозицію побувати в Екваторіальній Гвінеї я відповів «так». Дорога туди не з легких, але сучасні засоби пересування полегшили мою долю мандрівника. Зліт, посадка і знову зліт. І ось я вже в столиці Екваторіальної Гвінеї Малабо. Після комфортабельного перельоту духота і тридцятиградусна спека здалися нестерпними, але очікування дива і чогось незвичайного змусили озирнутися. Тут нас спіткало перше розчарування — зйомки заборонені, чомусь відразу згадався Чуковський «не ходіть діти в Африку гуляти».

Ночували в цілком пристойному готелі. Готель і гаряча вода зняли напругу. Вранці розбудили півні, з'явилася думка — Африка, а півні співають по-нашому. Це викликало приємні емоції і відчуття чогось хорошого попереду.

Португалець Фернандо По відкрив цей острів у Гвінейській затоці в 1472 році й до 1973 року острів носив його ім'я. У 1973 році острову, що перестав бути колонією, дали ім'я першого президента незалежної республіки Масіас-Нгема-Бійого. У 1979 році після військового перевороту острів був перейменований і став називатися Біоко. Основне населення країни — це племена фанг і бубі, європейців тут можна бачити тільки зрідка.

Устрій життя корінного населення досить простий. Програма уряду переселити населення в цивілізовані будинки закінчилася невдачею, і нові міста-примари досі чекають своїх господарів. Народ звик жити вільним життям у халупах і не захотів переселятися. Незважаючи на те, що збудовано водогін зі станцією очищення води, населення не може оцінити цієї турботи уряду. Посуд миють як і раніше в струмку. Але населення не повністю цурається цивілізації і основний транспорт у країні — таксі.

Торгують у супермаркетах в основному араби-ліванці. Будують дороги, будинки, видобувають щебінь та камінь, заготовляють червоне дерево китайці. На більш кваліфікованих роботах, таких як екскаваторник, бульдозерист, водій, працюють люди з Камеруну та Гани. У країні багато дрібних крамничок, перукарень, ательє, на ринках продають багато запчастин.

Їдять тут усе, що повзає і літає — великих равликів, жуків, гусениць, ловлять рибу. Основною їжею служить коріння рослини юка, яке добувають із землі, сушать, перетирають у борошно, загортають у листя і варять у каструлі. Їдять вміст, розгорнувши лист, який не їстівний. За смаком ця страва нагадує галушки. Городи тут не в моді, овочі везуть з Камеруну.

Жінки тут — великі модниці й дуже за собою стежать. Волосся у мешканців коротке й для того, щоб бути привабливішими, жінки приховують його під перуками. Діти рухливі й красиві, про дітей батьки дуже піклуються. 3—5 дітей — це норма. Багато чоловіків не живуть з дружинами, і основний тягар виховання дітей лягає на жіночі плечі.

У Баті, місті на континентальній частині Екваторіальної Гвінеї, є університет. Освіта в країні безкоштовна, і уряд країни заохочує навчання.

Цікавість не залишала нас ні на мить. Мікроавтобус віз нас на місце проживання, і на всьому шляху нас супроводжувало дружелюбне населення, яке проводжало наш автобус, махаючи вслід нам руками.

Олександр Африканець, для Великої Епохи


Читайте також:
Країни Африки не розвиваються через епідемії
Інша сторона Африки
Маленька дівчинка врятувала 60 тисяч африканців
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...