Отже, звинувачення проти Ю. Тимошенко, начебто, виходять на фінішну пряму, пише Петро Олещук, політолог, у своєму блозі на Кореспонденті.
Тимошенко. Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP/Getty ImagesНещодавно Генпрокуратурою були пред'явлені звинувачення, які, в принципі, повинні привести «Леді Ю.» на лавку підсудних. Але що цікаво у всій цій історії?
Якщо проаналізувати всі основні аспекти звинувачень, які були пред'явлені Тимошенко (підписання невигідних газових контрактів з Росією в розріз з директивами, запозичення $ 526 млн. (€ 380 млн.) з фондів з охорони навколишнього середовища для виплати пенсій в умовах гострої економічної кризи, витрачання $ 8,4 млн. (€ 6 млн.) на погано обладнані машини швидкої допомоги для сільських дільничних лікарень, які використовувалися з метою передвиборної агітації), то вимальовується парадоксальна ситуація.
Начебто, звинувачення пред'явлені серйозні, але що цікаво. Ні в одній із справ не простежується явна особиста вигода Юлії Володимирівни у зловживанні службовими повноваженнями.
Тобто зловживання є, але ніхто не вказує, скільки вона чи її родичі отримали з цих зловживань. Вимальовується образ такого собі «безсрібника».
Перший епізод, пов'язаний із «Кіотськими грошима», взагалі нагадує варіацію легенди про «Робіна Гуда», в особі якого виступила сама Юлія Володимирівна. «Відібрала» у багатих японців гроші й віддала їх «бідним» пенсіонерам.
До речі, з часом, дурість ситуації зрозуміли і в Генпрокуратурі з урядом, і почали казати, що гроші пішли не на пенсії. Але: 1) «перше слово дорожче другого», 2) треба тоді показати на що пішли гроші, і який у цій справі особистий інтерес у Тимошенко.
Далі, в такому ж «робінгудівському» аспекті можна, за бажанням, тлумачити і купівлю автомобілів «швидкої допомоги». Мовляв, не розібралися, поспішали, хотіли терміново вирішити соціальну проблему, а влада тепер «вишукує дрібниці».
Проте все це не так цікаво, як горезвісна «газова справа».
Для стороннього спостерігача у «справі Тимошенко» нескладно побачити одне фундаментальне логічне нестикування.
З одного боку, Юлію Володимирівну звинувачують у перевищенні повноважень в ході підписання домовленостей про постачання газу з російською стороною. З іншого боку — абсолютно не пояснюються мотиви її дій, і не вказується, для вигоди якої сторони вони безпосередньо здійснювалися.
Хоча, в принципі, зрозуміло, що виграла від цих контрактів російська сторона. Якщо це так, то Тимошенко, виходить, діяла в інтересах Росії, а це вже — державна зрада, але якраз від таких звинувачень Генеральна прокуратура відхрещується. Зрозуміло чому. Дуже не хочеться «зачіпати» Росію.
Як відомо, в будь-якій справі слід шукати мотиви і цілі скоєння злочину. А за логікою наших прокурорів, екс-прем'єр просто впала в кількаденне божевілля, і почала «перевищувати повноваження» направо й наліво. А навіщо вона це робила? В інтересах кого? Хто від цього всього отримав вигоду? Про це скромно замовчується. Уклала неправильний контракт, але ані сама, ані хто інший від цього вигоди не отримав. Тобто мова йде про якийсь психоз, а не про злочин.
А з російським керівництвом ми тепер «дружимо», але й справу проти Тимошенко порушити потрібно. Отже, ми «ліпимо» її, доводячи виключно до «транзитної станції».
З одного боку, звинувачується колишній глава уряду за те, що були підписані угоди з Росією, які, очевидно, виходячи з логіки справи можна кваліфікувати не лише як невигідні, але і злочинні (а якщо не злочинні, то звідки тоді братися справі?). Але з іншого боку, самі ці домовленості ніхто не ставить під сумнів, чи не намагається скасувати або переглянути. Більше того, вони санкціонуються на вищому державному рівні, підтверджуються новими домовленостями.
Схоже, що у відповідних структурах це вже зрозуміли самі, що на підставі версії Генеральної прокуратури Тимошенко постає Робіном Гудом, лицарем без страху, докору й особистої вигоди.
Тому почали «витягати» на світ божий інші справи. Наприклад, про давання хабара судді 5-річної давності. Це вже серйозніше, і мотив особистої вигоди тут очевидний. Але от біда, якщо доводиться піднімати настільки давні справи, то що, виходить, що Юлія Володимирівна не скоювала нічого подібного за всі роки свого прем'єрства?
Звичайно, копати будуть і далі, але ось з яким результатом? Можна і з цими звинуваченнями довести справи до суду і до в'язниці, але як буде сприйматися такий суд у нас і закордоном?
