Галина Старовойтова: російська декабристка

20 листопада 1998 року у власному місті, власному під’їзді була вбита на замовлення дочка, мати, вчений, державний діяч – Галина Василівна Старовойтова. Вона залишила яскравий слід в історії Росії завдяки чесності, щирості, благородству й безстрашній боротьбі за права людини.
 
Ця трагедія вже стала давньою історією, та й часи в нас неспокійні, список жертв росте. Всіх вже не пам’ятаємо? Пам’ятаємо. Соціологи встановили, що тільки для 4,4 % мешканців Санкт-Петербургу ім’я Г. Старовойтової невідоме.

Значить, залишила ця постать пам’ять про себе своїми працями, справами чималими, піклуванням про людей. Ця пам’ять, як жива сутність, продовжує направляти людей: в середині листопада 2007 року у Санкт-Петербурзі були проведені Дні толерантності „Ми різні, але ми разом”.

Скориставшись книгою „Галина Старовойтова – продовження життя”, нагадаємо про її життєвий шлях.

Ленінградська дівчина (народилася у Челябінську 17 травня 1946 р.), студентка (Військмех, потім факультет психології ЛГУ), етносоціолог (дослідження етнічних груп Ленінграду, татарської громади, народів Кавказу), депутат 1-го з’їзду народних депутатів СРСР (1989 р. – від Вірменії), політик (1991-92 рр. – радник Б. Єльцина з питань міжнаціональних відносин), депутат Держдуми 1995 р., вчений (в США написана книга „Національне самовизначення”), в 1998 р. – голова партії Демократична Росія, правозахисник.

Д. С. Ліхачьов так сказав про свою однодумницю: „У Галини Василівни був особливий, променистий образ..., потреба робити добро та стояти за правду”.

Більшість з нас пам’ятає про неї як про рішучу, розумну, елегантну жінку на екрані телевізору. Якою вона була у житті та у своїх непохитних боріннях? Висловлювання з цитованої книги близьких людей та принципових опонентів:

– Єдина у своєму роді. Яскрава особистість, яку одні палко любили, інші люто не любили. Рідке поєднання політика та правозахисника.

– Яскрава зірка – соратник Сахарова.

– Вона жила й поводила себе нераціонально, керуючись інтуїцією.

– Її приоритетні поняття – „духовна свобода” і „права людини”. Єльцин її різко звільнив. Кремль готувався до Чеченської війни. Взяло гору грубе, радянське ставлення до вирішення питань. Старовойтова з її гуманітарним підходом стала перешкодою.

– Харизматична людина з яскравим характером і темпераментом.

– Правозахисниця за покликанням, захищала знедолених, репресованих.

– Виділялася серед ораторів своєю яскравою емоціональною промовою. Вперше на екранах телевізорів була правда.

– Щирість, благородство, впевненість у собі, безстрашність.

– Перебування в суворих коридорах влади змінило її, але не зіпсувало.

– Особисте спілкування – мила, доброзичлива людина.

– Втілення першої чистоти та наївної фази перебудови.

– Дім відкритий для друзів, в ньому особливе енергетичне поле.

Маленька дівчинка:
– Вона російська декабристка.

Зовсім нещодавно сестра Галини Василівни, Ольга, запросивши журналістів до меморіального кабінету-музею, повідала гірку, незбагненну історію. Незабаром після загибелі її сестри в „Комсомольській правді” з’явилася явно замовлена стаття, яка порочила пам’ять Г. Старовойтової. 20 тисяч сторінок судової справи розкрили брехню, суд затребував заперечення.

Пройшло сім років, рішення суду не виконане. Суд безсилий? „Як бути, як захистити честь померлої людини?” – питає Ольга Василівна. Відповідь існує, вона підготовлена її працями та піклуванням про пам’ять та справи сестри та її рішенням: „Берегти та передавати спадщину Г. Старовойтової, очищати пам’ять про неї від міфів та наклепів”.
 
Створений Фонд імені Г. В. Старовойтової, який проводить конкурси підтримки молодих талановитих учених та студентів з питань етнології. Премія на її честь звучить так – „За внесок у справу захисту прав людини”. Організуються дискусійні клуби, видаються книги. В Єревані, Карабаху, Санкт-Петербурзі школи носять її ім’я.

У Санкт-Петербурзі, за численними проханнями, створений її меморіальний музей-кабінет як депутата Державної Думи, де на робочому столі очікують хазяйку листи та документи. Музей відвідують старі та молоді, пітерці та нетутешні, бувають й іноземці. Якщо люди приходять, значить, їм це потрібно, значить, її думки та ідеї допомагають їм і тепер.

Продовження її справи – це невидима, але явна участь духу та образу Г. В. Старовойтової у щорічних Маршах проти ненависті у Санкт-Петербурзі. Ці марші присвячені не тільки пам’яті померлого соратника та колеги Галини Василівни – Миколи Гиренко, але й всім, хто усвідомлює, поважає та готовий захищати права інших.

Її поради з найгостріших питань нашого життя – „Як нам, різним, жити разом?” – актуальні й зараз. Г. В. Старовойтова: „Не можна на вулицях Москви ловити осіб кавказької національності. Це призведе до відчуження. Росія втратить Кавказ. Країна наповниться біженцями, російськими біженцями”. „Що треба робити з національними меншинами? Їх треба любити”. „...Навчитися розуміти й поважати культуру, традиції, історію, душу інших народів”.

Кому ж така чесна хороша людина стала на заваді?

Відповіді знаючих людей:

– Нещасний герой нещасної країни, палкий і благородний боєць.

– Дуже заважала реакційним силам, тому й усунули.

– Політиків, які говорять правду, знищують фізично.

Підсумки підбиває відгук М. С. Горбачова: „Вона завжди була незручною, тому що була чесною, відкритою, правдивою”.

Кажуть, що зараз Земля набуває нової енергетики, очищується і з часом стане прекрасною. Такого майбутнього нашій планеті зичила Г. В. Старовойтова

Тетяна Серебрякова. Велика Епоха