Каламбур з українською візою в Австралії

Австралія була однією з країн, які прийняли українських біженців після російського вторгнення до України 24 лютого. Згідно з даними на вебсайті Міністерства внутрішніх справ Австралії, громадянам України було надано близько 8600 віз для тимчасового захисту. Станом на 30 червня понад 3800 власників цих віз прибуло до Австралії.

Однак після того, як 14 липня закінчився термін дії тимчасової візової схеми, його продовжили лише до кінця місяця. Ця подія розчарувала українських громадян, оскільки війна в Україні триває, і все ще є постійний потік людей, які хочуть виїхати з країни. Здебільшого це жінки й діти, бо чоловіки не можуть покинути країну згідно з умовами воєнного стану.

Попри те, що термін дії тимчасової візової схеми закінчився, українські біженці можуть скористатися звичайними способами отримання візи в Австралії. А ті, хто не може отримати звичайну візу або не може повернутися до України, можуть подати заяву на проміжну візу або постійну захисну візу.

Термін дії візового режиму закінчився вже через чотири тижні після того, як прем’єр-міністр Австралії Ентоні Албанезе 3 липня відвідав Київ і зустрівся з президентом Володимиром Зеленським. Прем'єр відвідав міста Бучу та Ірпінь під Києвом, де було вбито та поховано в братських могилах близько 1300 людей, серед яких і діти. Він також пообіцяв надавати фінансову та матеріально-технічну допомогу Україні.

Зокрема він запропонував 99,5 мільйонів австралійських доларів (70,5 мільйонів доларів США) у вигляді військової допомоги, зокрема 14 бронетранспортерів, 20 броньованих транспортних засобів Bushmaster та інше військове обладнання, надане оборонною промисловістю Австралії. А також пообіцяв зробити внесок до Цільового фонду Україна-НАТО.

Таким чином, загальна допомога Австралії становить 388 мільйонів доларів.

Візи Європейського Союзу для українських біженців

Проте, попри фінансову щедрість Австралії, факт закінчення терміну дії та не продовження її тимчасової візової схеми невигідно контрастує з допомогою, яку пропонує Європейський Союз українським біженцям.

4 березня Рада Європейського Союзу ухвалила імплементаційне рішення, яке констатує масовий приплив переселенців з України. Воно передбачає надання українським біженцям віз для тимчасового захисту й засуджує «неспровоковану й невиправдану воєнну агресію» Росії і грубе порушення міжнародного права.

Ці тимчасові захисні візи також поширюються на громадян третіх країн, які легально проживали в Україні до вторгнення. Рішення передбачає, що «тривалість тимчасового захисту повинна становити один рік», який, однак, може бути продовжено на два наступних періоди по шість місяців.

Стосовно осіб без громадянства та громадян третіх країн, окрім України, держави-члени можуть запропонувати «належний захист» відповідно до свого національного законодавства. Існує невизначеність щодо того, що насправді означає «належний захист», і це може відрізнятися в різних країнах. Однак можна очікувати, що Суд Європейського Союзу ухвалить ліберальне тлумачення цієї фрази.

Українська війна «Уникнення новин»

Уважні спостерігачі за війною в Україні зазначають, що зростає рівень «уникнення новин» щодо української війни. Існують також неофіційні свідчення того, що за останні кілька тижнів ЗМІ зменшили інформацію про війну. Це викликає занепокоєння, враховуючи, що інтенсивність і жорстокість війни не вщухає, особливо на сході й півдні України. Але «спеціальну військову операцію» Путіна все частіше сприймають як стару або неварту уваги новину.

Якщо ці спостереження правдиві, то млявість ЗМІ є нагадуванням про те, що зрештою навіть найзлісніші епізоди людської історії будуть принижені й описані як сумні наслідки людських недоліків і нерозумності.

Щоб описати це явище, політичний теоретик Ханна Арендт стверджувала, що з часом навіть найжорстокіші події стають буденними історичними подіями.

Арендт придумала фразу «банальність зла», коли була присутня на суді над колишнім нацистським офіцером СС Адольфом Ейхманом. Ця фраза втілює ідею про те, що злі вчинки не обов’язково здійснюють вроджені злі люди, а затяті бюрократи, які, рабськи виконуючи накази, несуть відповідальність за жахливі злочини.

Фраза «банальність зла» актуальна для українського конфлікту. Оскільки телеглядачі та спостерігачі впродовж кількох місяців стикалися з кривавим, жахливим і негуманним поводженням з людьми, тепер вони, можливо, стали байдужими до становища українських біженців.

Нам потрібні довгострокові програми

Призупинення схеми тимчасових захисних віз в Австралії та обмеження такої схеми в ЄС одним роком свідчать про ставлення до війни в Україні як до найприкрішої, але тимчасової події, що відбувається на східних кордонах ЄС.

Це різко контрастує з мільйонами ісламських людей на Балканах, яким канцлер Ангела Меркель дозволила назавжди оселитися в Німеччині, навіть незважаючи на випадки серйозних культурних зіткнень і суспільних конфліктів.

Ольга Олейнікова, Джая Дантас і Тетяна Богаченко нещодавно заявили, що «виключно важливо, щоби підтримка України з боку Австралії та інших країн не припинялася поступово, оскільки війна затягується».

Вони повідомляють, що з моменту вторгнення близько однієї третини українців були змушені покинути свої домівки, тобто це понад дев’ять мільйонів людей. Також коло 1,2 мільйона біженців тимчасово оселилися в Польщі, інші знайшли притулок у Німеччині, Чехії, Італії, Сполучених Штатах і Канаді — усі ці країни є неавторитарними.

Вони зазначили, що ті, хто приїхав до Австралії, зробили вибір тому, що в них тут є родичі, або вони хотіли бути подалі від театру військових дій, або тому, що Австралія пропонує трирічну гуманітарну програму порівняно з річною у ЄС, а також доступ до освіти та можливості працевлаштування.

Безглуздо обмежувати можливості поселення українських біженців шляхом згортання гуманітарної візової програми Австралії. В Австралії кількість українських біженців все ще невелика, і, враховуючи неефективне використання державних ресурсів у різних інших галузях, гроші, витрачені на біженців, запам’ятаються в історії як співчутлива та пропорційна відповідь на війну в Україні.

Погляди, висловлені в цій статті, є думкою автора й не обов’язково відображають погляди The Epoch Times.

Габріель А. Моенс AM є почесним професором права в Університеті Квінсленда, а також був проректором і деканом Університету Мердока. У 2003 році прем'єр-міністр нагородив Моенса медаллю сторіччя Австралії за заслуги в галузі освіти. Він багато викладав в Австралії, Азії, Європі та Сполучених Штатах. Нещодавно Моенс опублікував два романи: «Звивистий вибір» (2020) і «Збіг» (2021).

За матеріалами The Epoch Times Australia