Світло, що виходить від посмішки

В сьогоднішньому світі так рідко можна побачити щиру посмішку від людей, повну тепла й добра. Людина, у погоні за славою й вигодою, зовсім забуває про світ між людьми, і всі свої сили направляє на боротьбу з ними. Все це виходить через особисте бажання - одержувати матеріальні вигоди.

Виходячи зі свого досвіду спілкування з людьми й подорожуючи по різних містах, я помітила одну характерну ознаку нинішнього суспільства. Люди, що мають статок і живуть у великих містах, рідко посміхаються або посміхаються нещиро.

Зустрічаючись із таким типом людей, у мене рідко з'являється бажання відповідати їм посмішкою. Найчастіше, такі люди посміхаються тільки для того, щоб одержати яку-небудь вигоду. Іноді виникає таке відчуття, що спілкуєшся зі слизькими людьми.

Часом такі люди мають нещирість. Бувають і такі особистості, які зовсім не посміхаються – їх обличчя завжди мають похмурий і злий вираз. Вони увесь час перебувають у занепокоєнні, боячись за благополуччя своїх справ, вони дивляться на всіх як на своїх ворогів.

Люди прості, що найчастіше живуть у провінційних містах, мають відкритий і щирий характер. З ними завжди легко спілкуватися, їхній сміх завжди щирий, від якого завжди стає легко й безтурботно, тепло й затишно. Такі люди вміють думати про інших, їхні голови не заповнені думками про особисті проблеми.

Я можу привести свій приклад про те, наскільки різними можуть бути ці два типи людей. У Пекіні в мене є вчитель англійської мови, вона з Москви. На її обличчі завжди можна побачити воскову посмішку, від якої в багатьох учнів мурашки пробігають по спині.

Коли я тільки надійшла в цю школу, я ще не знала про другу сторону її натури. Пізніше я побачила, наскільки вона може бути злісною й крикливою. У цей момент вона ставала просто потворною, від неї завжди віяло якоюсь напруженою злістю. Вона була дуже неврівноваженою - у будь-який момент могла й розлютитися, і раптом надягти маску дружелюбності.

Такі щоденні зустрічі з нею для мене не пройшли даром - у рідне місто я повернулася в розпатланих нервах і у вкрай напруженому стані. У рідному місті я теж навчалася в репетитора англійської мови, вона була повною протилежністю першого вчителя.

З нею завжди було легко спілкуватися, хоча ми й зустрічалися тільки два рази на тиждень, але їй вдалося усунути мій напружений стан за місяць. За місяць я пройшла з нею стільки, скільки не проходила за весь навчальний рік у школі, у Пекіні. Від неї завжди віяло спокоєм і веселістю.

Цей випадок наочно демонструє, наскільки важливі щира посмішка й добрий стан для сьогоднішнього суспільства. Чому ми не хочемо відчути легкість у своїй душі й позбутися своїх проблем? Одна світла посмішка, наповнена турботою й теплом, може розчинити всі злі думки людини. Потрібно тільки спробувати зробити це.

 Міланова К. Іркутськ