Нашим світом керує примара комунізму. Частина 18: Глобальні амбіції Комуністичної партії Китаю

Злий привид компартії не зник слідом за розпадом компартії у Східній Європі

Зміст

Вступ

1. Мета КПК — замінити США та встановити панування над світом

1) КПК завжди прагнула домінувати у світі

2) Щоб домінувати у світі, треба перемогти США

3) Стратегія КПК щодо всебічного агентурного проникнення і стримування США

4) Розпалювання ненависті до США і психологічна підготовка до війни

5) КПК більше не приховує своїх намірів щодо США

2. Стратегія комуністичного Китаю щодо досягнення світового панування

1) Проєкт «Один пояс, один шлях» — нарощування території під виглядом глобалізації

— «Один пояс, один шлях» виходить на головну сцену

— Проєкт «Один пояс, один шлях» охоплює весь світ

2) Стратегія «великої периферійної дипломатії» спрямована на витіснення США з Азійсько-Тихоокеанського регіону

— Австралія — слабка ланка західного світу

— КПК націлилася на стратегічні цінності тихоокеанських острівних держав

— КПК захоплює контроль над ресурсами Центральної Азії за допомогою боргових пасток

— Використання опорних країн для забезпечення стратегічних ресурсів

3) Розділяти й панувати у Європі, щоб розірвати союз з Америкою

4) КПК експортує «китайську модель» для колонізації Африки

5) Просування в Латинську Америку: підкоп під США

6) Військові амбіції комуністичного Китаю

3. «Необмежена війна» з китайською комуністичною специфікою

1) КПК на весь світ поширює партійну культуру

— Найбільша пропагандистська машина у світі

— Перетворення ЗМІ всього світу на агентство «Сіньхуа»

— Промивання мозку за допомогою культури, літератури й мистецтва

2) Робота єдиного фронту — зруйнувати вільний світ ізсередини

— Політики та бізнесмени

— Проникнення до академічних кіл та аналітичних центрів

— Залучення й використання лідерів китайських громад, бізнесменів і студентів

— Проникнення в кіноіндустрію та сферу розваг

— Залякування іноземців, які мають інші погляди

3) Необмежена економічна війна — потужна зброя КПК

— Пастка доступу до ринку в обмін на технології

— Виробнича наддержава, побудована на крадежі

— Програма «Тисяча талантів»: шпигунство й залучення здібних людей

— Зловмисна державна система

4) КПК використовує широкий загал людей для шпигунства

5) Інші форми необмеженої війни

— Дипломатична необмежена війна

— Необмежена війна у військовій сфері

— Необмежена фінансова війна

— Необмежена інтернет-війна

— Необмежена нарковійна

— Необмежена війна з залученням широких мас населення

— Необмежена війна на культурному фронті

— Інші форми необмеженої війни

4. «Китайська модель» та її руйнівний вплив

5. Отримані уроки й вихід із ситуації, що склалася

1) Політика умиротворення була серйозною помилкою

2) Чому Захід неправильно зрозумів Китай?

3) У чому ж вихід?

Попередня | Перейти до змісту |

Вступ

На початку минулого століття комуністи насильницьким шляхом захопили владу в Росії та заклали фундамент для виходу на світову арену головної дійової особи примари комунізму — комуністичної партії Китаю (КПК).

КПК було створено 1921 року Далекосхідним секретаріатом Комінтерну. Протягом десятків років КПРС відігравала провідну роль, протистоячи західному демократичному таборові в період Холодної війни. Для людей Заходу КПРС і комуністичні режими Східної Європи були зразками для розуміння комунізму. Це дало КПК досить часу для того, щоб розвинутися та зміцніти.

На початку 90-х років минулого століття Радянський Союз розпався, і на міжнародну арену як головний комуністичний гравець вийшла КПК. Прихованими ненасильницькими методами за допомогою спокус вона змусила весь світ танцювати під свою дудку. У цей період КПК змінилася і стала заявляти, що вона більше не вестиме ідеологічної боротьби. У такий спосіб під прапором «реформ і відкритості» вона почала активно просувати глобалізацію і розвивати капіталістичну економіку за тоталітарної системи. Тож численні західні вчені, підприємці та політики вважають КПК не звичайною комуністичною партією, а «альтернативною».

Але фактично компартія Китаю поєднала в собі фальш, злобу й боротьбу, а також найбільш підступні та згубні речі, які використовувалися в політичній владі впродовж тисяч років історії людства. КПК спокушає людей вигодами, контролює їх силою своєї влади й обманює. Вона досконало опанувала всі ці диявольські інструменти і довела їх ефективність до найвищої міри.

Китай має довгу історію і чудову традиційну культуру, яка налічує 5000 років. Багато людей у світі відчувають глибокі почуття до китайської землі та китайського народу. КПК повною мірою використала все це у своїх цілях. Захопивши владу, вона захопила китайський народ і всю країну, змішала разом поняття «КПК» і «Китай». Під виглядом «мирного підйому» Китаю вона приховує свої амбіції, що створює труднощі світовій спільноті для розуміння її справжніх мотивів.

Але, хоч би як змінювалася зовнішня оболонка, сутність від цього не змінюється. Стратегія економічної співпраці КПК полягає в тому, щоб просто використовувати «їжу для капіталістичного тіла» [1], для зміцнення свого власного соціалістичного тіла, стабілізації свого правління і втілення в життя своїх амбіцій. КПК не має мети зробити Китай справді сильною та успішною державою. Конкретні методи, які нею застосовуються, цілком суперечать загальнолюдським цінностям.

Традиційно в основі держави лежить мудрість її засновників та віра в Бога. Людське суспільство має слідувати нормам поведінки, визначеним Творцем, підтримувати високі принципи моралі, захищати право на приватну власність і дотримуватися загальнолюдських цінностей. Економічний розвиток нормального суспільства також повинний мати відповідні моральні опори.

Але КПК навмисне зробила прямо протилежне. Вона створила «економічну потвору», яка швидко зростає, що сприяло великому псуванню моралі. Мета цього «економічного дива» дуже проста — якщо немає економічної могутності, то КПК не зможе диктувати свої умови в міжнародній спільноті. Усе це спрямовано зовсім не на те, щоб зробити Китай розвиненим і сильним, а на те, щоб стимулювати людей у всьому світі поклонятися грошам і багатству і в такий спосіб поставити їх у залежність від КПК в економічних і міжнародних справах.

У внутрішніх справах КПК використовує тиранію і найгіршу частину капіталістичної системи. Вона підриває людську мораль, нагороджуючи зло і караючи за добро, перетворюючи найгірших людей на найуспішніших. Її стратегія в тому, щоб посилити лихий бік людської природи, щоб за допомогою атеїзму створити повний моральний занепад, коли люди нічого не бояться і ні перед чим не зупиняються.

Зовні КПК активно просуває свою ідеологію комунізму з «китайською специфікою». За допомогою спокус економічних переваг вона стимулює людей у вільному світі відмовитися від моральних принципів і мовчки прийняти масштабні переслідування вірян, а також порушення прав людини, які вона здійснює в Китаї. Численні політики та великі компанії в західних країнах пішли на поступки КПК, продали свою совість і стали діяти за правилами КПК.

Західні країни сподіваються, що за допомогою взаємодії зможуть допомогти КПК провести мирні перетворення. На вигляд у Китаї дійсно відбувається модернізація і вестернізація, але водночас сутність КПК залишилася незмінною. Можна побачити, що за кілька останніх десятків років справжнім наслідком взаємодії стало успішне мирне поглинання компартією Китаю основ державності США. У такий спосіб комуністи хочуть зруйнувати універсальні цінності людей.

КПК є головною силою комунізму. Її було створено спеціально для знищення людства. Нині КПК є найбільшою загрозою для цивілізації людства. Розширення глобальних амбіцій КПК потрібно для того, щоб поширювати її отруту в усьому світі й зрештою змусити людей зректися традицій і Бога. Навіть якщо глобальні амбіції КПК не буде втілено в життя, у процесі їх утілення люди активно піддаватимуться спокусам матеріальних вигід і перестануть дотримуватися моральних принципів, потраплять у фінансову пастку КПК, зазнають агентурного проникнення КПК у їхню політику, будуть введені в оману її зовнішньою пропагандою або ж їх буде залякано її військовими силами й вони більше не наважаться говорити про моральні принципи. Тобто примара комунізму досягне своєї мети в будь-якому разі.

Стоячи перед лицем такої великої небезпеки, ми маємо ретельно вивчити амбіції, стратегію і методи КПК, а також цілі, які за всім цим стоять.

1. Мета КПК — замінити США і встановити панування над світом

1) КПК завжди прагнула домінувати у світі

КПК незадоволена тим, що КНР є регіональною державою. Вона хоче контролювати весь світ. Це прагнення виходить із природи КПК, воно народилося разом з нею. Суть КПК в тому, щоб іти проти Неба й Землі, йти проти традицій. Вона вважає за потрібне за допомогою насильства зруйнувати «старий світ», знищити країни, народи, суспільні класи, одним словом, як вона це називає, «звільнити все людство». Такі цілі змушують її невпинно посилювати свій вплив, щоб зрештою встановити панування комуністів у всьому світі. Отже, від часу самого свого виникнення комунізм має певну доктрину глобалізму.

Оскільки колись сила традиційної культури була надзвичайно потужною, у визначений час та у визначеному місці комуністи були змушені вдаватися до поступових і непрямих методів. Сталін казав, що «спочатку треба побудувати соціалізм в одній країні», пізніше КПК заявила про побудову «соціалізму з китайською специфікою».

На відміну від змінюваності політичних партій у західних демократіях, КПК є єдиною панівною партією в Китаї. Її стратегічні цілі часто досягаються поетапно впродовж десятків років.

Після захоплення влади 1949 року компартія Китаю відразу висунула гасло «Перегнати Велику Британію і наздогнати США». Потім почалася кампанія «Великий стрибок». Пізніше через несприятливу внутрішню й міжнародну ситуацію КПК впродовж десятків років залишалася в тіні.

Після кривавої розправи над студентами на площі Тяньаньмень 1989 року КПК зазнала міжнародних санкцій. Вона оцінила ситуацію і зрозуміла, що поки не може прямо конкурувати з Америкою, тому вдалася до стратегії «триматися в тіні й не ставати помітною, вичікувати свого часу». Це сталося зовсім не тому, що КПК відмовилася від своїх цілей. Просто на різних етапах посилення свого впливу вона використовувала різний підхід і стратегію.

Якщо подивитися з іншого погляду, все це є лише відволікальним маневром. У глобальному масштабі примара комунізму спочатку підтримала СРСР. Це було потрібно для того, щоб дати змогу «дозріти» компартії Китаю, яка мала стати головною зброєю для знищення людства.

2) Щоб домінувати у світі, треба перемогти США

По завершенні Першої світової війни Сполучені Штати Америки стали наймогутнішою країною у світі й стали підтримувати світовий порядок. Будь-яка країна, яка хотіла змінити цей порядок, мала перемогти США. Тому, з погляду загальної стратегії, КПК неодмінно має сприймати США як свого головного ворога. Протягом кількох десятків років Америка була уявним ворогом компартії Китаю, яка ніколи не припиняла підготовку до всебічного наступу на США.

Відомий американський фахівець з питань Китаю Майкл Піллсбері у своїй книзі «Столітній марафон: Секретна стратегія Китаю із замінення Америки як глобальної супердержави» пише, що КПК має довготерміновий стратегічний план. Коли настане 100-річний ювілей захоплення компартією влади в Китаї, КПК підірве світовий економічний і політичний порядок, що перебуває під керівництвом США, і стане домінувати у світі.

Піллсбері зазначає, що у пропагандистському фільмі «Тихе суперництво», знятому Університетом національної оборони НВАК, виразно показано прагнення КПК змагатися зі США: процес утілення в життя компартією своєї «великої справи» щодо встановлення глобального панування «неминуче супроводжуватиметься боротьбою з американською системою домінування. Це столітнє суперництво, яке не повинно довільно відхилитися» [2].

Глобальний стратегічний план КПК спрямований на США. Артур Волдрон, китаєзнавець, професор Пенсильванського університету, повідомив на слуханнях у Сенаті США 2004 року, що армія КПК є єдиною у світі армією, спрямованою винятково на протистояння зі США [3]. Насправді не лише армія, а й велика частина дипломатичної діяльності та міжнародної стратегії КПК прямо чи побічно спрямовані проти США.

3) Стратегія КПК щодо всебічного агентурного проникнення і стримування США

КПК розробила всеосяжний план у своїй спробі домінувати у світі. В ідеологічному аспекті цей план має на увазі конкуренцію з Америкою та іншими вільними демократичними країнами. В економічній сфері КПК змушує інші країни передавати їй технології, а також краде інтелектуальну власність. Розвиваючи економіку, вона намагається скоротити своє технологічне відставання і показати свою впевненість у моделі розвитку, якої дотримується. У військовій сфері вона веде тихе суперництво зі США за допомогою асиметричної війни та «необмеженої війни» в таких районах, як Південно-Китайське море. КПК підтримує Північну Корею, Іран та інші диктатури, щоб створити проблеми США й НАТО.

У сфері дипломатії КПК просуває свою «велику периферійну стратегію» і проєкт «один пояс, один шлях». Вона дуже швидко розширила свій міжнародний вплив у сусідніх державах, а також країнах Європи, Африки, Океанії та Латинської Америки, намагаючись створити міжнародну коаліцію і сферу впливу Китаю, а також ізолювати США.

Щоб досягти цих цілей, КПК має кілька методів. Вона заснувала Шанхайську організацію співпраці (1996), Азійський банк інфраструктурних інвестицій (2015), а також співпрацю у форматі «16 + 1» із країнами Центральної та Східної Європи (2012). Крім того, вона активно співпрацює із п’ятьма країнами БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південноафриканська Республіка) і сприяє інтернаціоналізації своєї валюти. КПК прагне дістати право встановлювати технічні стандарти (наприклад, мережі мобільного зв’язку 5G) і домінувати в публічних дискусіях.

Водночас КПК скористалася демократією і свободою преси, яка існує у США та інших західних країнах, щоб проводити операції єдиного фронту, поширювати пропаганду та шпигувати. У такий спосіб вона намагається маніпулювати США та змінити їх ізсередини.

Вдаючись до цієї тактики, агенти КПК підкуповують урядовців США, конгресменів, дипломатів та офіцерів у відставці. За допомогою економічних вигід Пекін схиляє американських капіталістів лобіювати його інтереси, у такий спосіб впливаючи на політику США щодо Китаю. Це змушує високотехнологічні компанії співпрацювати з інтернет-цензурою КПК, стимулює закордонні китайські громади відігравати роль п’ятої колони, проникати в західні аналітичні центри та науково-дослідні відділи. КПК контролює закордонних китайських студентів, щоб вони здійснювали самоцензуру щодо чутливих для КПК тем, а також відстоювали позицію компартії. Китайські компанії, які контролюються КПК чи перебувають під її впливом, вкладають значні кошти в американські ЗМІ та кіноіндустрію.

Посилюючи свій вплив у різних країнах з метою стримання США, КПК також створює приховані опорні пункти на американській землі з тим, щоб можна було підірвати США зсередини. КПК має велику мережу агентів, які сприяють розколові суспільства у США, що створює серйозну внутрішню загрозу.

4) Розпалювання ненависті до США і психологічна підготовка до війни

Ідеологію КПК побудовано на ненависті. Патріотизм, який вона пропагує, також побудовано на ненависті. Наприклад, на ненависті до Японії, до Тайваню, тибетців, етнічних меншин регіону Сіньцзян, до вірян, дисидентів і найважливіше — ненависті до США. Серед китайських користувачів інтернету є приказка: «У дрібних проблемах звинувачують Японію, а у великих — Америку». Це спосіб відволікання уваги людей. Тобто, якщо влада КПК зіткнулася з невеликими труднощами, то в цьому можна звинуватити Японію, а якщо виникли великі проблеми, то винними є США. Розпалювання ненависті до «іноземних ворогів» допомагає компартії послабити суспільне невдоволення під час кризи її правління. Таких прикладів дуже багато.

До захоплення влади КПК неодноразово вихваляла США за дружбу з Китаєм, а також хвалила американську демократичну систему. Але, щойно КПК встановила свій режим, вона, миттєво скориставшись тим, що в сучасній історії Китай виявляв слабкість, а також прагненням китайців створити потужну державу, назвала себе рятівником Китаю і почала розпалювати ненависть до Америки та інших західних країн.

Фактично КПК не дбає про життя китайського народу, а також про територіальну цілісність і сталий довготерміновий розвиток Китаю. Неможливо описати, з якою злобою і несамовитістю КПК репресувала китайський народ, віддавала території, руйнувала мораль, традиційну культуру й майбутнє китайців.

Є чотири цілі, які переслідує КПК, розпалюючи в китайцях ненависть до іноземних держав: по-перше, КПК позиціонує себе як рятівника Китаю і в такий спосіб легітимізує своє жорстоке правління; по-друге, КПК використовує націоналістичні настрої, щоб відвернути увагу громадськості під час кризи свого правління; по-третє, це допомагає закласти основи для експансіоністських амбіцій КПК під прапором відродження нації та змивання ганьби; по-четверте, використовує ненависть для психологічної підготовки китайців до майбутньої війни та для зниження чутливості суспільства до злочинних дій КПК.

КПК, вселяючи молодому поколінню ненависть до США, перетворює молодь на свої інструменти, прагне перевершити Америку й домінувати у світі. Коли настане час, КПК має намір використати молодь Китаю для проникнення у США та їхні союзні держави. Якщо виникне потреба, вона може почати повномасштабний збройний конфлікт, вести необмежену війну і навіть ядерну війну.

Тріумфування китайців в інтернеті після «терактів 11 вересня», що сталися у США, показало, що КПК досягла успіху у своїй пропаганді. На великих китайських політичних і військових інтернет-форумах можна часто натрапити в різних варіаціях на таку фразу, як «Китай і США мають вести війну». Це ще одне свідчення успіху КПК в поширенні серед китайців ненависті до Америки. Це довготермінова поступова мобілізація людей до війни, що є спеціально спланованою, і, яка систематично проводиться компартією Китаю.

Пропаганда ненависті до США не обмежується лише Китаєм. На міжнародній арені в боротьбі проти Америки КПК прямо або побічно підтримує бандитські режими й терористичні організації, надаючи їм фінансову допомогу, зброю та обладнання, теоретичні основи, тактичне навчання і громадську підтримку. КПК стала ватажком антиамериканських держав і зарозуміло керує глобальними антиамериканськими силами.

5) КПК більше не приховує своїх намірів щодо США

2008 року, коли у США вибухнула економічна криза, у Пекіні пройшли найдорожчі Олімпійські ігри в історії. Одягнений у костюм процвітання, режим КПК вийшов на міжнародну сцену. У процесі глобалізації промисловість США поступово прийшла в занепад. Перед лицем економічних труднощів Сполучені Штати звернулися до Китаю по допомогу. «Америка виживає, позичаючи гроші у нас, китайців» — це стало гарячою темою у пропаганді КПК. «Америка котиться вниз, Китай здатний її замінити» — подібні заголовки були практично у всіх контрольованих партією ЗМІ в Китаї. Така ідея навіть стала популярною серед західних ЗМІ й серед науковців.

Із 2008 року в США спостерігаються ознаки ослаблення в економіці, військових силах і політиці. На економічному фронті Америка просуває загальну охорону здоров’я, розширює соціальні пільги, ставить у центр своєї політики проблеми клімату, посилює моніторинг довкілля і накладає обмеження на традиційну обробну промисловість. Але екологічно чиста енергетика зазнала поразки від продукції, виробленої в Китаї, а виробництво у США все ще перебуває в занепаді. Немає жодного способу протистояти атакам Китаю у сфері торгівлі та крадежу інтелектуальної власності.

За таких обставин багато хто просто почав уважати фактом те, що Китай на підйомі, а Америка в занепаді. Військові витрати США скоротилися, їхня дипломатична позиція ослабла. У політичній сфері Америки стрімко набирає силу соціалістична ідеологія, загострюються суперечності в суспільстві, демократична політика перетворилася на боротьбу між політичними партіями за свої вигоди. Як наслідок, це паралізувало функції держави. КПК, протиставивши цей хаос своєму тоталітаризмові, який нібито дає змогу «сконцентруватися і зробити великі справи», виставила американську демократію посміховиськом.

2010 року Китай обігнав Японію і став другою за величиною економікою у світі. Згідно зі статистикою Світового банку, якщо розраховувати на основі паритету купівельної спроможності, то ВВП Китаю 2014 року міг перевершити ВВП США [4]. КПК, побачивши, що в різниці сил між Китаєм і США відбулися значні зміни, припустила, що занепад Америки незворотній, відкинула свою стару стратегію «вичікувати, не випинаючи себе» і відкрито націлилася на міжнародний порядок, на чолі якого перебувають США. Офіційний Пекін, ЗМІ та експерти поступово почали відкрито говорити про експансіоністську «китайську мрію».

2012 року під час свого XVIII з’їзду КПК презентувала концепцію «спільноти єдиної долі людства». 2017 року КПК, провівши З’їзд світових політичних партій, створила хибний образ «візиту до двору безлічі князівств», які приїхали, щоб віддати пошану «китайському імператорові». На цьому з’їзді КПК озвучила своє бажання експортувати комуністичну «китайську модель» у решту світу.

Нині за всім тим, що КПК називає «китайською моделлю», світовим «китайським планом» або «китайською мудрістю», стоять амбіції КПК щодо встановлення своєї гегемонії у світі та створення нового світового порядку відповідно до своїх правил. КПК ретельно й різнобічно готувалася до цього протягом десятків років. Якщо цей новий світовий порядок справді буде створено, виникне справжня «вісь зла», яка стане більш загрозливим ворогом вільного світу, ніж країни «осі» під час Другої світової війни.

2. Стратегія комуністичного Китаю щодо досягнення світового панування

1) Проєкт «Один пояс, один шлях» — нарощування території під виглядом глобалізації

«Один пояс, один шлях» виходить на головну сцену

2013 року КПК офіційно презентувала план створення свого «Економічного поясу шовкового шляху» і «Морського шовкового шляху XXI століття». Загальна назва цих двох проєктів «Один пояс, один шлях» (ОПОШ). Під цією ініціативою мається на увазі, що Китай інвестує мільярди і трильйони доларів для створення в десятках країн ключової інфраструктури: мостів, залізниць, портів та електростанцій. ОПОШ — це найбільший інвестиційний проєкт однієї країни в історії.

«Один пояс» — це «Економічний пояс шовкового шляху», що охоплює три сухопутних напрямки: від Китаю через Центральну Азію і Росію до Європи та Балтійського моря; від північно-західного Китаю через Центральну Азію і Західну Азію до Перської затоки та Середземного моря; і з південно-західного Китаю через Індокитайський півострів до Індійського океану.

«Один шлях» — це «Морський шовковий шлях XXI століття», який включає два напрямки: перший — із портів Китаю до Європи через Індійський океан і Китайське море; другий — із портів Китаю в Південно-Китайському морі в бік Південно-Тихоокеанського регіону.

Сухопутний пояс охоплює шість економічних коридорів: Китай — Монголія — Росія; Китай —Центральна та Західна Азія; Китай — Індокитай; Китай — Пакистан; і Бангладеш — Китай — Індія — М’янма; а також Новий Євразійський сухопутний міст.

Планується, що Новий Євразійський сухопутний міст буде втілено в життя за допомогою залізничного сполучення між Китаєм та Європою, яке називається China Railway Express. Морські перевезення з Китаю до Європи займають понад 30 днів, а залізницею — трохи більше ніж 10 днів. China Railway Express почала свою роботу 2011 року і є важливою ланкою ОПОШ.

Економічний коридор Китай — Пакистан є спільним планом двох держав. Він охоплює шосе, що з’єднує Кашгар у провінції Сіньцзян з пакистанським портом Гвадар на узбережжі Індійського океану. 2013 року Китай дістав право на експлуатацію цього порту. Порт Гвадар має стратегічно важливе положення, оскільки є воротами з Пакистану до Перської затоки та Аравійського моря. Він з’єднується з Ормузькою протокою, через яку проходить 40% світового постачання сирої нафти, яка транспортується Аравійським морем.

Загальний план ОПОШ — побудувати низку стратегічних портів і встановити контроль над морськими перевезеннями. У фінансово стійких країнах китайські компанії вступають у пайові або спільні підприємства. В економічно слабших країнах Китай інвестує великі суми грошей на місцевому рівні й намагається заволодіти правами на експлуатацію місцевих портів.

Одного лише 2013 року китайські підприємства дістали права на експлуатацію щонайменше 17 портів і терміналів. Китайська компанія China Merchants Port Holdings Company Limited, придбавши 49% акцій французької компанії Terminal Link SAS, отримала права на експлуатацію 15 терміналів у 8 країнах на 4 материках [5].

До цих портів і терміналів входять: порти Антверпен і Зебрюгге (Бельгія); термінал на Суецькому каналі в Єгипті; термінал Кумпорт у Стамбулі; порт Пірей у Греції; порт Пасір Панджанг у Сінгапурі; найбільший порт у Нідерландах Euromax Terminal Rotterdam, який називають «воротами Європи»; другу чергу терміналу в порту Халіфа в Абу-Дабі (ОАЕ); порт Вадо в італійському регіоні Лігурія; порт Куантан у Малаккській протоці (Малайзія); порт Джібуті у східній частині Африки та Панамський канал.

Крім інвестицій, КПК також використовує боргові пастки, створені ОПОШ, щоб дістати контроль над стратегічно важливими районами. Наприклад, Шрі-Ланка не змогла погасити свій борг перед китайськими компаніями, тому 2017 року вона передала Китаю в користування порт Хамбантота терміном на 99 років.

2018 року КПК запустила свій новий проєкт «Цифровий шовковий шлях» з наміром змінити майбутній розвиток інтернет-інфраструктури. «Цифровий шовковий шлях» уважається наступним етапом проєкту ОПОШ і є його новітньою розробкою. Здебільшого це розвиток оптоволоконної інфраструктури, цифрових інформаційних послуг, міжнародних телекомунікацій та інтернет-магазинів.

Чимало держав, які беруть участь в ОПОШ, не мають повністю сформованої кредитної системи. КПК прагне просунути в цих країнах свої системи інтернет-магазинів та електронних платежів, таких як Alipay, щоб цілком захопити цей сегмент ринку. «Великий китайський фаєрвол», який фільтрує інтернет-трафік у Китаї, експортується у країни ОПОШ, як і системи масового спостереження, які вже прийнято КПК для використання в КНР.

Стратегічне охоплення КПК можна побачити з її інвестицій у глобальну інфраструктуру. Згідно з повідомленням «Нью-Йорк таймс», за даними на листопад 2018 року, КПК побудувала або будує понад 40 трубопроводів та іншу нафтогазову інфраструктуру, понад 200 мостів, автомобільних доріг і залізниць, майже 200 атомних, газових, вугільних і відновлюваних електростанцій та низку великих гребель. Інвестиційні проєкти КПК охоплюють 112 країн, більшість із них пов’язані з ініціативою ОПОШ. Тобто компартія Китаю вже простягла свої щупальця в усьому світі [6].

З появою ОПОШ посилилися спроби КПК витіснити США з позиції лідера на світовій арені. Пекін агресивно просуває юань як міжнародну валюту, а також свою власну платіжну систему. У багатьох країнах телекомунікаційні мережі китайського виробництва (включно з 5G) позиціюються як технології майбутнього, включно з побудованими Китаєм високошвидкісними залізничними лініями. Мета: у підсумку встановити стандарти, контрольовані КПК і, які не залежатимуть від нинішніх західних стандартів.

Проєкт «Один пояс, один шлях» охоплює весь світ

На ранній стадії проєкту «Один пояс, один шлях» (ОПОШ) КПК зосередила свою увагу на сусідніх з Китаєм державах, а також країнах Європи. Але незабаром її амбіції, поширившись на Африку, Латинську Америку й навіть Північний Льодовитий океан, фактично охопили весь світ. «Морський шовковий шлях» спочатку охоплював лише два маршрути. Третій маршрут, «Льодовий шовковий шлях» або «Полярний шовковий шлях», було додано пізніше для з’єднання з Європою через Північний Льодовитий океан. До запуску ОПОШ компартія Китаю вже інвестувала значні кошти в Африку й Латинську Америку. Країни цього регіону нині є частиною основної структури ОПОШ, що дало КПК змогу значно і в короткі терміни розширити в регіоні свої фінансові й військові можливості.

Однією з головних цілей ОПОШ є експорт надлишкових потужностей Китаю шляхом створення в інших країнах базової інфраструктури — залізниць, автомагістралей тощо. Ці країни багаті ресурсами, включно з енергоресурсами. Допомагаючи їм створювати інфраструктуру, КПК виконує одночасно два своїх завдання. По-перше, вона прокладає швидші й дешевші маршрути для транспортування китайських товарів до Європи. По-друге, отримує стратегічні ресурси країн-учасниць ОПОШ. Намір КПК в тому, щоб збільшити власний експорт і перенести частину свого виробництва, а не в тому, щоб допомагати країнам, розташованим уздовж «пояса» та «шляху», розвивати своє власне виробництво.

Активно просуваючи свій проєкт ОПОШ, Пекін має намір використовувати економічні засоби як авангард для встановлення контролю над найважливішими фінансовими та політичними аспектами життя інших країн, фактично перетворюючи їх на свої колонії, що є частиною її глобальної стратегії. Побічний ефект проєкту ОПОШ для країн-учасниць — імпортувати всі згубні аспекти комуністичного Китаю, такі як корупція, борги й тоталітаризм. Проєкт ОПОШ є пасткою, яка не принесе тривалого економічного процвітання його учасникам.

Чимало країн уже починають це усвідомлювати, тому вони або припиняють свою участь у проєкті, або повторно переглядають усі його аспекти. Унаслідок цього КПК була змушена визнати, що вона мала бути більш прозорою і вносити корективи щодо проблем з борговими пастками. Але плани КПК не можна недооцінювати. Західні підприємства, що працюють за принципами максимального отримання прибутку, не залишатимуться в нестабільних країнах більше кількох років. Але стратегія КПК розрахована на наступне століття. Вона може протягом тривалого часу вести свою діяльність у таких країнах, не беручи до уваги будь-які витрати чи втрати.

КПК хоче виплекати для себе дружні прокомуністичні держави, щоб вони підтримували її в ООН. Вона прагне стати лідером Азії, Африки й Латинської Америки, а потім замінити США і стати державою номер один у світі. Щоб досягти цієї мети, КПК готова пожертвувати життями багатьох людей. Партія також може змусити китайців оплачувати її витрати, що не можуть собі дозволити приватні західні компанії. У цій війні за контроль над світом КПК має велику перевагу — це сотні мільйонів китайців, яких вона тримає в заручниках і може використовувати за своїм бажанням. Вони є пішаками, яких приносять у жертву.

Колишній головний стратег Білого дому Стів Беннон запропонував унікальну інтерпретацію проєкту ОПОШ. На його думку, ініціатива Пекіна «Один пояс, один шлях» успішно об’єднала теорії Маккіндера, Махана і Спікмена про те, як домінувати у світі [7].

Сер Гелфорд Маккіндер був впливовим британським географом та істориком. Він висунув теорію про те, що той, «хто контролює Хартленд (центральна Азія), той керує Світовим островом (Євразією та Африкою); хто контролює Світовий острів, той править світом». Його американський сучасник Альфред Махан, історик військово-морського флоту, запропонував стратегію контролю над морем. На його думку, той, хто керує торговельними морськими шляхами, портами й каналами, може правити світом. На противагу цьому геополітик Ніколас Джон Спайкмен стверджував, що той, «хто контролює Римленд (прибережні землі, що оточують Азію), керує Євразією; а хто править Євразією, контролює весь світ».

Отже, думка Беннона відбиває дедалі більшу настороженість західного світу щодо амбіцій КПК, закладених у проєкті ОПОШ.

Насправді амбіції КПК далеко не обмежуються регіонами, які охоплює проєкт ОПОШ. Цей проєкт спрямований не лише на те, щоб заволодіти правами контролювати сухопутні маршрути, морські шляхи та великі порти. КПК хоче скористатися лазівками в усьому світі. Багато країн Азії, Африки та Латинської Америки є відносно новими незалежними державами, які виникли внаслідок деколонізації. У цих регіонах був вакуум влади, чим і скористалася КПК. Нові незалежні країни, які колись входили до складу СРСР і його сателітів у Східній Європі, слабко контролюють свій суверенітет, тому вони теж стали мішенню КПК. Інші нестабільні країни, від яких західні інвестори намагаються триматися якомога далі, теж легко потрапили в пастку КПК. Дрібні, острівні та слаборозвинені держави, що мають стратегічне положення, також перебувають під прицілом КПК.

Навіть деякі держави, які колись міцно облаштувалися в західному демократичному таборі, через економічний спад чи то великі борги стали легкою здобиччю КПК. З погляду геополітики КПК поступово й непомітно оточує США, беручи під контроль сусідні з ними держави за допомогою економічних вигід. Мета КПК: обмежити американський вплив і в підсумку цілком виключити його в цих країнах, а потім установити свій світовий порядок, що базується на комуністичній тиранії. Це не новий підхід. Своїм корінням він іде від старої стратегії КПК — «оточити міста селом». Ця стратегія допомогла КПК перемогти у Китайській громадянській війні.

Що таке «периферійна дипломатія»? Аналітичні центри КПК дають їй таке визначення: «Китай межує з 14 країнами вздовж сухопутного кордону, а навпроти нього через море лежать ще 6 сусідніх держав. Крім того, схід країни пролягає в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а захід — у Євразії. Тобто радіальна територія китайської периферії охоплює дві третини міжнародної політики, економіки й безпеки. Отже, периферійна дипломатія — це не просто регіональна, а справді грандіозна стратегія» [8].

Австралія — слабка ланка західного світу

У червні 2017 року медіакомпанія Fairfax Media Limited та Австралійська радіомовна корпорація зняли документальний фільм «Сила і вплив: твердий край м’якої сили Китаю», який став плодом їхнього п’ятимісячного дослідження. Цей фільм викликав стурбованість у всьому світі. У ньому докладно розповідається про агресивне й масштабне проникнення КПК в австралійське суспільство [9]. Шість місяців по тому Сем Дастьярі, австралійський сенатор-лейборист, оголосив про свій вихід із Сенату. Це сталося після того, як його звинуватили в отриманні грошей від китайських бізнесменів, пов’язаних із КПК, як оплату за заяви на підтримку Пекіна щодо територіальних суперечок у Південнокитайському морі. Його заяви з цього ключового питання суперечили навіть поглядам Лейбористської партії, членом якої він є [10].

У вересні 2016 року австралійська медіакомпанія SBS опублікувала статтю, у якій розповідається про політичні пожертвування великого китайського бізнесмена, зроблені з метою вплинути на торгову політику Австралії щодо Китаю [11]. Крім того, китайські державні ЗМІ підписали контракти з австралійськими медіа, і це дало їм змогу транслювати свій контент австралійській аудиторії [12].

Ще 2015 року Австралія дозволила китайській компанії, що має тісні зв’язки з Народновизвольною армією Китаю (НВАК), взяти в оренду на 99 років порт Дарвін. Цей порт має важливе значення для захисту північних кордонів Австралії. Річард Армітедж, колишній заступник держсекретаря США, сказав, що він був «приголомшений», коли дізнався про цю угоду, і що США стурбовані подальшим розвитком подій [13].

2017 року австралійські видавці тричі відмовлялися публікувати книгу Клайва Гамільтона «Тихе вторгнення: вплив Китаю в Австралії» побоюючись наслідків з боку Китаю. У підсумку один видавець усе ж дав згоду, і книга вийшла друком. Події, пов’язані з друком цієї книги, викликали великий резонанс в австралійському суспільстві. Австралійці стали проявляти занепокоєння щодо впливу Китаю в їхній країні [14].

Багато хто запитує: чому Китай спрямував стільки зусиль на Австралію? Яку роль їй відведено у військово-стратегічному плані КПК?

У грудні 2017 року Національний фонд демократії (NED) повідомив у своїй доповіді «Гостра влада: дедалі більший вплив авторитаризму», що компартія Китаю впливає і змінює австралійську політику й наукові кола за допомогою хабарів та агентурного проникнення з метою ослаблення військово-політичної співпраці між Австралією та США [15].

У «Білій книзі» з зовнішньої політики за 2017 рік уряд Австралії зазначив, що «США були керівною силою в нашому регіоні протягом усієї історії Австралії після Другої світової війни. Сьогодні Китай кидає виклик положенню Америки» [16]. Доктор Малкольм Девіс, старший аналітик Австралійського інституту стратегічної політики, сказав, що Пекін намагається дістати стратегічну перевагу в австралійському регіоні для досягнення своєї кінцевої мети — розпаду союзу Австралії та США [17].

Австралія є випробувальним полігоном режиму КПК для операцій «м’якої сили» в його стратегії периферійної дипломатії [18]. Агентурне проникнення КПК в Австралію почалося 2005 року, коли Чжоу Веньчжун, тодішній заступник міністра закордонних справ КНР, прибув до Канберри й поінформував керівництво китайського посольства про новий дипломатичний підхід КПК. Він сказав, що головна мета включення Австралії до великої периферії Китаю — перетворити цю країну на надійну і стабільну базу для економічного зростання Китаю у найближчі 20 років. Довготермінова мета: розірвати союз США та Австралії. Завданням присутніх на зустрічі було зрозуміти, як КПК може широко впливати на Австралію у сферах економіки, політики й культури [19].

Режим КПК використовує свою економічну силу, щоб змусити Австралію піти на поступки з низки військових питань і проблем прав людини. Стандартний підхід КПК у примушенні інших до співпраці — розвивати особисті відносини за допомогою економічних вигід і водночас створювати приховану загрозу шантажу [20].

Після багатьох років досліджень Клайв Гамільтон виявив: «Основні установи Австралії — від наших шкіл, коледжів і професійних асоціацій до наших ЗМІ; від гірничої справи, сільського господарства й туризму до таких стратегічних активів, як порти та електричні мережі; від наших місцевих рад та урядів штатів до наших партій у Канберрі — усі вони зазнають агентурного проникнення і трансформації з боку складної системи контролю та спостереження КПК» [21].

Після початку у 2008 році економічної кризи Австралія на практиці довела свою готовність служити сировинною базою для КПК, водночас уважаючи, що КПК врятувала Австралію від рецесії. За словами Гамільтона, причина, з якої проникнення і вплив КПК в Австралії може бути настільки успішними, у тому, що австралійці «дозволили цьому статися просто в себе під носом, бо ми засліплені вірою в те, що лише Китай може гарантувати наше економічне процвітання, і тому що ми не насмілюємося протистояти знущанням з боку Пекіна» [22].

Попри обізнаність щодо проникнення КПК і вплив на західне суспільство, особливо про контроль над закордонними китайськими громадами, більшість добродушних західних людей спочатку наївно вважали, що головна мета різних стратегій компартії була змусити замовкнути критиків Китаю і людей з іншими політичними поглядами. Але Гамільтон каже, що за цими зовні «пасивними» цілями стоять «активні» амбіції КПК: використовувати етнічних китайських іммігрантів для змінення структури австралійського суспільства, щоб змусити західних людей симпатизувати КПК, а отже, це б допомогло Пекіну посилити свій вплив. Тобто Австралія має допомогти КПК встановити її панування спочатку в Азії, а потім у всьому світі [23].

Так само КПК розширює своє проникнення і контроль з Австралії до Нової Зеландії. Доктор Енн-Марі Брейді, експерт з китайської політики з Університету Кентербері, опублікувала доповідь під назвою «Чарівна зброя». У своїй роботі Брейді як приклад наводить Нову Зеландію, щоб показати, як КПК посилює своє проникнення й політичний вплив за кордоном. У доповіді йдеться, що кілька членів парламенту Нової Зеландії, які народилися в Китаї, мають тісні зв’язки з КПК, і чимало політиків було підкуплено великими китайськими бізнесменами та організаціями єдиного фронту КПК, такими як Китайська торгова асоціація Нової Зеландії та інші [24]. Незабаром після публікації доповіді в офіс доктора Брейді хтось удерся. Перед цим вона отримала анонімного листа з погрозами, у якому детально перелічувалося, що чекає на тих, хто не слідує офіційній лінії Пекіна, і в кінці була приписка: «Ти наступна» [25].

Китай активно залучає на свій бік політиків Нової Зеландії. Наприклад, членам новозеландських політичних партій надають високі почесті під час їхніх поїздок до Китаю. Політикам, які вийшли на пенсію, пропонують високооплачувані посади на підприємствах з китайським капіталом та інші вигоди, щоб схилити їх слідувати директивам Пекіна [26].

КПК націлилася на стратегічні цінності тихоокеанських острівних держав

Попри свою невелику територію, тихоокеанські острівні держави мають надважливе стратегічне значення для створення на них морських баз. Загальна сухопутна площа цих держав становить лише 53 тисячі квадратних кілометрів, водночас загальна площа їхньої виключної економічної зони становить 19 мільйонів квадратних кілометрів, що в 6 разів більше площі аналогічної зони Китаю. Розвиток тісних зв’язків із тихоокеанськими острівними державами є частиною військової стратегії КПК.

Нині сфери впливу в Тихоокеанському регіоні поділено між США, Японією, Новою Зеландією, Австралією та Францією. Щоб поширити свої морські сили на Тихий океан, КПК має спочатку налагодити гарні відносини з острівними державами, а потім поступово витісняти з цього регіону США [27].

Новозеландський та австралійський професори Джон Гендерсон і Бенджамін Рейлі вважають, що довгострокова мета КПК в районі південної частини Тихого океану — замінити там домінування США [28]. КПК інвестувала величезні кошти в Меланезію, Мікронезію та Полінезію, щоб допомогти цим острівним державам розбудувати інфраструктуру. Це стимулювало розвиток туризму і зробило доступними платформи інтернет-магазинів. Зусилля КПК випереджають американську активність у цьому регіоні. Австралійський письменник Бен Богейн попередив, що США вже програють Китаю у впливі на Тихоокеанський регіон [29].

Після надання масштабної фінансової допомоги цим острівним державам зверхня поведінка посадовців КПК показує справжнє обличчя режиму, який відчуває свою силу й хизується своїми можливостями. КПК намагається ставитися до людей інших країн так само як до китайців, що перебувають під її тоталітарним контролем. Мета — цілком підпорядкувати собі слабші країни. Водночас, звичайно, не потрібно очікувати від КПК дотримання міжнародних норм і протоколів.

На саміті АТЕС, який відбувся наприкінці 2018 року в Папуа-Новій Гвінеї брутальна й нецивілізована поведінка китайських посадовців шокувала місцевих жителів та учасників заходу. По-перше, офіційні представники Китаю прямо заборонили журналістам (включно з журналістами з Папуа-Нової Гвінеї) брати інтерв’ю на тему форуму за участю голови КНР Сі Цзіньпіна й лідерів острівних держав Тихого океану. Представники КНР зажадали, щоб усі журналісти робили свої репортажі на цю тему відповідно до репортажів китайського офіційного агентства «Сіньхуа».

По-друге, щоб не допустити внесення до спільного комюніке саміту формулювань із засудженням несправедливої торговельної поведінки КПК, китайські посадовці зажадали зустрічі з міністром закордонних справ Папуа-Нової Гвінеї. Але міністр подумав, що приватна зустріч із китайськими посадовцями вплине на його неупередженість, і відхилив запит. По-третє, під час саміту китайські посадовці дозволяли собі волати та кричати, звинувачуючи інші країни у якійсь змові проти Китаю. Один американський можновладець назвав поведінку посадовців КПК в АТЕС «істеричною дипломатією» [30].

КПК захоплює контроль над ресурсами Центральної Азії за допомогою боргових пасток

Після розпаду Радянського Союзу КПК зробила великі зусилля для розвитку та зміцнення відносин з країнами Центральної Азії, такими як Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Її стратегію в Центральній Азії можна розглядати з кількох поглядів. По-перше, Центральна Азія є обов’язковим сухопутним маршрутом для розширення впливу Китаю на Захід. Крім того, коли Китай будує інфраструктуру для транспортування товарів, він також розширює і свої комерційні інтереси в Центральній Азії. По-друге, Китай прагне захопити великі природні ресурси цих країн, такі як вугілля, нафта, газ і дорогоцінні метали. По-третє, контролюючи країни Центральної Азії, які географічно й культурно близькі до китайського регіону Сіньцзян, Китай може посилити контроль над етнічними меншинами в Сіньцзяні.

Хоча КПК відкрито не заявляла про своє бажання домінувати в Центральній Азії, вона фактично вже відіграє ключову роль у цьому регіоні. Міжнародна кризова група (МКГ), що базується у Брюсселі, 2013 року опублікувала звіт, у якому йдеться про те, що Китай швидко перетворюється на державу, яка економічно домінує в Центральній Азії, користуючись соціальним хаосом у цьому регіоні. Пекін уважає Центральну Азію своєю сировинною і ресурсною базою, а також ринком для своєї дешевої низькоякісної продукції. До запуску ОПОШ компартія Китаю вже інвестувала значні кошти в Африку й Латинську Америку. Між іншим, КПК також вклала в країни Центральної Азії мільйони доларів у вигляді інвестицій і допомоги під приводом підтримки стабільності в Сіньцзяні [31].

Велика мережа автомобільних доріг, залізниць, повітряних шляхів, комунікацій і нафтопроводів тісно пов’язує Китай із Центральною Азією. Китайська дорожньо-мостова корпорація (CRBC) та її підрядники взяли на себе будівництво автомобільних доріг і залізниць, а також ліній електропередач у Центральній Азії. Прокладаючи дороги в найбільш небезпечних і складних ландшафтах, вони створюють нові шляхи для транспортування товарів із Китаю до Європи і на Близький Схід, а також у порти Пакистану та Ірану. За два десятиліття, з 1992 до 2012 року, унаслідок зміцнення дипломатичних відносин між Китаєм і п’ятьма центральноазійськими країнами, загальний обсяг торгівлі між Китаєм і Центральною Азією виріс у сто разів [32].

У Центральній Азії КПК робить інвестиції у великі державні інфраструктурні проєкти, що фінансуються кредитними коштами. Деякі фахівці припускають, що такі інвестиції стануть основою нового міжнародного порядку, в якому Китай відіграватиме керівну роль. Із цього погляду Центральна Азія, як і Австралія, є ще одним випробувальним полігоном для здійснюваної КПК концептуальної революції в її дипломатичній стратегії [33].

Зараз Пекін підтримує корумпованих авторитарних правителів країн Центральної Азії, а його непрозорі інвестиційні проєкти вважаються вигідними лише для нечисленної місцевої еліти. У доповіді Міжнародної кризової групи зазначається, що всі уряди країн Центральної Азії є слабкими й корумпованими, що створює в суспільстві соціальну та економічну нестабільність [34]. Великі інфраструктурні проєкти, які просуваються Пекіном, не лише пов’язані з великими кредитами, а й включають офіційні дозволи, пов’язані з корпоративними інтересами. Усе це породжує і посилює корупцію місцевої влади.

В Узбекистані Іслам Карімов, колишній перший секретар Комуністичної партії Узбецької РСР, обіймав посаду президента країни від здобуття нею незалежності 1991 року аж до своєї смерті 2016 року. Після розпаду СРСР Узбекистан перебував під авторитарним правлінням Карімова ще чверть століття. 2005 року у східному місті Андижані урядові війська відкрили вогонь по демонстрантах, які вимагали проведення реформ. Унаслідок цього загинули сотні людей. Але КПК, заявивши, що вона є твердою прибічницею Карімова, як завжди, надала регулярну підтримку Узбекистану та іншим країнам цього регіону в їх зусиллях щодо збереження статус-кво [35].

Тендітні економічні структури країн Центральної Азії в поєднанні з великими інфраструктурними позиками з Китаю підштовхують ці країни в китайську боргову пастку. Туркменістан перебуває на порозі економічної кризи: річний рівень інфляції там становить понад 300%, рівень безробіття піднявся до 50%. Крім того, в країні гостра нестача продовольства й нестримна корупція. Зараз Китай є єдиним споживачем туркменського газу [36], а також найбільшим власником його зовнішнього боргу, який становить 9 мільярдів доларів США (2018 року це становило 30% ВВП країни) [37]. Можливо, Туркменістан не мав іншого вибору, як віддати свої родовища природного газу Китаєві для погашення боргу [38]. Без перебільшення можна сказати, що ця країна віддала Пекіну свої головні економічні артерії.

Таджикистан позичив у Китаю понад 300 мільйонів доларів США для будівництва електростанції. Будучи не в змозі погасити такий борг, країна передала Пекінові право власності на золоту копальню [39].

Економіка Киргизстану теж у небезпеці, бо великі інфраструктурні проєкти Китаю теж завели її в боргову пастку. Країна, швидше за все, віддасть частину своїх природних ресурсів, щоб оплатити борг. Киргизстан також співпрацював із китайськими телекомунікаційними компаніями Huawei та ZTE для створення цифрового зв’язку, щоб посилити державний контроль над людьми. Це створило лазівки, через які Пекін може розширити своє спостереження у цих країнах [40].

Пекін скористався вакуумом влади після розпаду СРСР, щоб увійти в енергетичний сектор Казахстану. Економіка Казахстану залежить від видобутку нафти. Нафта продається за долари, а вони витрачаються на купівлю дешевих китайських товарів. За винятком буріння свердловин, промисловий фундамент цієї країни крихкий. Через приплив дешевої китайської продукції і без того слабка обробна промисловість Казахстану практично завалилася [41].

Іншим рушійним фактором розширення КПК у Центральній Азії є придушення уйгурських дисидентів із Сіньцзяну. Статут очолюваної Пекіном Шанхайської організації співпраці (ШОС) дозволяє видачу підозрюваних країнам-членам ШОС. Кожна з цих країн може навіть відправити своїх посадовців до іншої країни-учасниці для проведення розслідування. У такий спосіб КПК придушує уйгурів за кордоном і заарештовує уйгурських дисидентів, які знайшли притулок в інших країнах [42].

Використання опорних країн для забезпечення стратегічних ресурсів

Утілення в життя периферійної стратегії КПК включає передусім залучення ключових країн, які потім використовуються як опора для досягнення стратегічних цілей у всьому регіоні. Згідно з аналітичними центрами КПК, опорні країни — це країни, які мають певний регіональний вплив, і над владою й ресурсами яких Пекін має можливість установити свій контроль; вони не мають прямих конфліктів із КПК з погляду стратегічних інтересів, і вони не мають спільних інтересів з Америкою [43]. На додаток до вищезгаданих Австралії, Казахстану та інших держав, такими опорними країнами для КПК є Іран на Близькому Сході, М’янма в Південній Азії та інші.

З усіх країн Близького Сходу найбільші китайські інвестиції дістаються Іранові. Іран є важливою нафтовою країною в регіоні та з кінця 1970-х років перебуває в ідеологічній опозиції до Заходу, що робить його природним економічним і військовим партнером Пекіна. КПК підтримує тісні економічні та військові відносини з Іраном з 1980-х років.

1991 року Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) виявило, що КПК експортувала до Ірану уран, і 1990 року Китай та Іран підписали таємну ядерну угоду [44]. 2002 року, коли було розкрито іранський проєкт зі збагачення урану, західні нафтові компанії вийшли з країни, що дало КПК можливість отримати вигоду з цієї ситуації та розвивати більш тісні відносини з Іраном [45].

У 1992–2011 роках обсяг двосторонньої торгівлі між КНР та Іраном збільшувався у геометричній прогресії. За 17 років він виріс більш ніж у сто разів. Пізніше він зменшився через тиск, викликаний міжнародними санкціями проти Ірану [46]. Завдяки допомозі КПК Іран зміг витримати міжнародну ізоляцію та створити великий арсенал балістичних ракет малої та середньої дальності, а також протикорабельні крилаті ракети. Китайці також надали йому морські міни та швидкі штурмові катери. Крім того, Пекін допоміг Іранові створити таємний проєкт із виробництва хімічної зброї [47].

Іншою ключовою країною, яку підтримує КПК, є сусідня з Китаєм М’янма. Ця держава має довгу берегову лінію, що забезпечує стратегічно важливий доступ до Індійського океану. КПК вважає відкриття каналу Китай — М’янма стратегічним кроком, який сприяє мінімізації залежності від Малаккської протоки [48]. Погана ситуація з правами людини у М’янмі, де правила військова хунта, призвела до того, що міжнародна спільнота ізолювала цю країну. 1988 року військові придушили демократичний рух у М’янмі. Наступного року в Пекіні танки НВАК відкрили вогонь на площі Тяньаньмень по демонстрантах, які виступали за демократичні реформи.

Два авторитарних уряди, яких засуджувала міжнародна спільнота, згуртувалися один з одним і зав’язали тісні відносини. У жовтні 1989 року голова військової хунти М’янми Тан Шве відвідав із візитом Китай, і обидві сторони підписали угоду про співпрацю у військовій сфері на суму 1,4 млрд доларів [49]. У 90-х роках процвітала торгівля зброєю між двома країнами. Серед іншого КПК продавала М’янмі винищувачі, патрульні кораблі, танки та бронетранспортери, зенітну зброю і ракети [50]. Отже, військова, політична та економічна підтримка з боку КПК стала рятувальним кругом для м’янмарської військової хунти в її боротьбі за виживання [51].

2013 року Пекін інвестував 5 мільярдів доларів у трубопровід Китай — М’янма, який уважається четвертим за величиною стратегічним трубопроводом для транспортування нафти й газу до Китаю. Попри те, що цей проєкт спричинив великий спротив з боку населення, 2017 року його за підтримки КПК було втілено в життя [52]. Аналогічні інвестиції включають будівництво греблі «Мійцоне» (наразі тимчасово зупинено через протести місцевих жителів) і розробку мідного рудника «Летпадаунг». 2017 року обсяг двосторонньої торгівлі між Китаєм і М’янмою становив 13,54 мільярда доларів. Тепер КПК планує створити економічний коридор Китай — М’янма, 70% акцій якого належатимуть китайській стороні. Цей проєкт включає будівництво глибоководного торгового порту в Індійському океані [53] і промислового парку «Кяукфью» [54].

3) Розділяти й панувати у Європі, щоб розірвати союз з Америкою

У часи Холодної війни Європа була центром протистояння між вільним світом і комуністичним табором. Америка і країни Західної Європи підтримували тісний союз за допомогою НАТО. По завершенні Холодної війни економічне й політичне значення Європи стало знижуватися.

Щоб убити клин між Європою і США, КПК застосувала щодо європейських країн стратегію «діли й володарюй». Адаптуючись до місцевих умов, вона почала поступово проникати в регіон і посилювати там свій вплив. Останніми роками розбіжності між Європою і США з багатьох ключових питань стають дедалі очевиднішими. Це відбувається не без зусиль КПК.

Після початку у 2008 році світової фінансової кризи Пекін використав гостру потребу в іноземних інвестиціях, яка виникла у слабших європейських економіках. Він інвестував у ці країни великі суми грошей в обмін на компроміси з таких питань, як міжнародне право і права людини. У такий спосіб КПК вдалося, створивши й розширивши тріщини у відносинах між європейськими країнами, отримати від цього велику користь. До країн, на які націлилася КПК, належать Греція, Іспанія, Португалія та Угорщина.

Після виникнення боргової кризи у Греції КПК інвестувала в цю країну значні кошти, обмінюючи гроші на політичний вплив, а також використовуючи Грецію як важіль для посилення свого впливу в Європі. За кілька років Пекін отримав 35-річну концесію на контейнерні термінали №2 й №3 найбільшого грецького порту Пірей, а також здобув контроль над головним перевантажувальним пунктом у порту.

У травні 2017 року Китай і Греція підписали трирічний план дій, що охоплює будівництво залізниць, портів, аеропортів, енергетичних мереж, а також інвестиції в електростанції [55]. Інвестиції КПК вже отримали політичну віддачу. Із 2016 року Греція як член Європейського Союзу неодноразово виступала проти резолюцій ЄС з критикою щодо політики Пекіна та стану прав людини в Китаї. Як наслідок, чимало подібних ініціатив ЄС не було втілено в життя. У серпні 2017 року в аналітичній статті газети «Нью-Йорк таймс» ішлося: «Греція вже потрапила в обійми Китаю, її найбільш палкого та геополітично амбітного шанувальника» [56].

2012 року Пекін почав співпрацю з 16 країнами Центральної та Східної Європи у форматі «16 + 1». Угорщина була першою країною, що приєдналася до ініціативи «16 + 1», і першою європейською країною, яка підписала з КНР угоду щодо проєкту «Один пояс, один шлях». 2017 року обсяг двосторонньої торгівлі між Китаєм та Угорщиною перевищив 10 мільярдів доларів. Як і Греція, Угорщина неодноразово виступала проти критики ЄС щодо порушень прав людини з боку КПК [57]. Президент Чехії найняв багатого китайського бізнесмена своїм особистим радником і заявляв про те, що намагається триматися на відстані від Далай-лами [58].

Серед 16 країн співпраці 11 є членами ЄС. КПК запропонувала цю модель регіональної співпраці з певним умислом, маючи намір внести розкол у ЄС. Крім того, серед цих 16 країн чимало є країнами колишнього соціалістичного табору. В їхній історії був період правління комуністів, від якого залишилися ідеологічні та організаційні сліди. Тому керівництво цих країн легко знаходить спільну мову з КПК.

У Європі є багато невеликих країн, й окремо їм важко конкурувати з КПК. Пекін використав це і почав шукати індивідуальний підхід до кожного уряду, схиляючи їх не критикувати порушення прав людини в Китаї та зовнішню політику КПК. Найтиповішим прикладом є Норвегія. 2010 року норвезький Нобелівський комітет вручив Нобелівську премію миру китайському дисидентові, який перебував в ув’язненні. Помста КПК була миттєвою. Вона створила різні перешкоди для експорту до Китаю норвезького лосося, а також створила Норвегії труднощі в інших сферах. Шість років по тому відносини між двома країнами було «нормалізовано», водночас Норвегія більше не висловлюється щодо прав людини в Китаї [59].

Традиційні західноєвропейські держави також відчули дедалі більший вплив КПК. Із 2010 року значно зросли прямі інвестиції КНР у Німеччину. 2016 та 2017 року Китай був найбільшим торговим партнером Німеччини. 2016 року інвестори з материкового Китаю й Гонконгу придбали 56 німецьких компаній, а обсяг їхніх інвестицій досяг 11 мільярдів євро. Ці злиття й поглинання дали змогу китайським компаніям швидко вийти на ринок і придбати передові західні технології, бренди та інші активи [60]. Американський Інститут Гувера у своєму звіті за 2018 рік назвав це інвестиціями КПК в «озброєння» [61].

Промислове місто Дуйсбург на заході Німеччини стало європейським транзитним пунктом для ОПОШ. Щотижня до міста прибувають 30 поїздів, завантажених китайськими товарами, після чого ці товари прямують до інших країн. Мер міста сказав, що Дуйсбург — це «китайське місто» в Німеччині [62].

Щодо Франції КПК протягом тривалого часу дотримувалася стратегії «транзакційної дипломатії». Наприклад, коли 1999 року голова КНР Цзян Цземінь відвідав Францію, він подарував їй велику угоду на суму 15 мільярдів франків, закупивши близько тридцяти літаків Airbus. Як наслідок, французький уряд підтримав вступ Китаю до СОТ. Франція стала першою західною країною, яка встановила всебічне стратегічне партнерство з Китаєм після того, як КПК жорстоко придушила повстання студентів, і західні країни наклали на КНР санкції. Президент Франції був першим західним лідером, який виступив проти критики Китаю на Женевській конференції з прав людини, першим, хто виступив за скасування ембарго ЄС на постачання зброї до Китаю, а також першим головою західного уряду, який похвалив КПК [63]. Крім того, на ранній стадії своєї експансії КПК організувала у Франції масштабні «тижні китайської культури» з метою просування комуністичної ідеології під виглядом культурних заходів [64].

Велика Британія, традиційно міцна європейська держава, а також важливий союзник США, теж є однією з найбільш пріоритетних цілей КПК. Лондон 15 вересня 2016 року офіційно схвалив будівництво блоку C атомної електростанції Гінклі-Пойнт. Це був спільний проєкт Китаю і британського філіалу французької державної компанії — оператора атомних електростанцій. Електростанція «Гінклі-Пойнт С» розташована в Сомерсеті, на південному заході Англії, її потужність становить 3200 мегаватів.

Проєкт будівництва цієї електростанції зазнав жорсткої критики з боку експертів, включно з інженерами, фізиками, екологами, китаєзнавцями й бізнес-аналітиками, які особливо підкреслювали значну приховану загрозу для національної безпеки Великої Британії. Нік Тімоті, колишній радник прем’єр-міністра Терези Мей, зазначив, що експерти з безпеки як державні, так і неурядові, «стурбовані тим, що китайці можуть скористатися нагодою і створити слабкі місця в комп’ютерній системі, що дасть їм змогу за бажанням зупиняти виробництво електроенергії у Великій Британії» [65]. Британська газета «Ґардіан» назвала це «жахливою угодою» і «найдорожчою у світі електростанцією» [66].

Як і в інших частинах світу, методи, що їх китайська влада застосовує для розширення свого впливу в Європі, різноманітні. Це придбання європейських високотехнологічних компаній, купування контрольних пакетів акцій важливих портів, підкуп політиків, які вийшли на пенсію, щоб вони виступали на підтримку ініціатив КПК, підкуп китаєзнавців, щоб вони хвалили КПК, проникнення до вишів, аналітичних центрів і дослідних інститутів тощо [67]. У популярній британській газеті The Daily Telegraph раз на місяць з’являється сторінка англомовного видання підконтрольної КПК газети China Daily із хвалебними статтями на адресу режиму КПК. За цю вкладку Пекін платить до 750 тис. фунтів на рік [68].

Діяльність КПК у Європі викликає великі побоювання в численних дослідників. 2018 року Європейський інститут глобальної публічної політики (GPPI), який є провідним аналітичним центром Європи, опублікував звіт, який викриває діяльність КПК щодо проникнення до Європи. У документі, зокрема, йдеться:

«Китай має всеосяжний і гнучкий набір інструментів відкритого і прихованого впливу, які здебільшого використовуються у трьох сферах: політична та економічна еліта, ЗМІ й суспільна думка, а також громадянське суспільство та наукові кола. Розширюючи свій політичний вплив, Китай користується відкритістю Європи. Європейські двері широко відчинені, тоді як Китай прагне жорстко обмежити доступ на свій ринок іноземних ідей, учасників і капіталу.

Наслідки цих асиметричних політичних відносин починають проявлятися у Європі. Європейські держави дедалі частіше схильні коригувати свою політику в дусі «попереджувальної покори», щоб заручитися підтримкою китайської сторони. Політичні еліти в ЄС та сусідніх державах почали приймати риторику та інтереси Китаю, включно з тими сферами, де вони суперечать національним та/або європейським інтересам. Єдність ЄС постраждала від китайської тактики «розділяй і володарюй», особливо в тому, що стосується захисту цінностей вільного світу і прав людини. Пекін також дістає вигоду з «послуг» добровільних помічників серед представників європейських політичних і професійних кіл, які раді просувати китайські цінності та інтереси. Крім того, що Китай намагається активно нарощувати політичний капітал, також є великий вплив з боку тих політичних еліт у державах — членах ЄС, які прагнуть залучити китайські гроші чи домогтися більшого визнання у глобальному плані» [69].

На додаток до політичного, економічного й культурного проникнення до Європи, КПК також використовує різні форми шпигунства. Французька газета Le Figaro 22 жовтня 2018 року почала публікацію серії статей із заголовком «Одкровення Le Figaro про китайську шпигунську програму, націлену на Францію». В ексклюзивній серії спецстатей видання детально розповіло про різні шпигунські дії КПК у Франції. Вони охоплювали використання сайтів ділових соцмереж, особливо LinkedIn, для наймання французів, щоб ті надавали Пекінові інформацію, допомагаючи КПК глибше проникати в політичну, економічну і стратегічну сфери Франції, а також краще розуміти конкретні ситуації. У публікаціях наголошується, що це лише верхівка айсберга шпигунських операцій КПК у Франції [70]. Метою КПК є масштабне викрадання конфіденційної інформації про французьку державу та її економічні активи. Подібна шпигунська діяльність КПК відбувається і в Німеччині [71].

4) КПК експортує «китайську модель» для колонізації Африки

Після Другої світової війни Африку було деколонізовано, і чимало африканських країн здобули незалежність. Оскільки технології та капітал було перенесено з Заходу до Китаю, Африка поступово втратила увагу західних країн. Значно посилена Заходом компартія Китаю неухильно намагається поглинути Африку. Вплив КПК став заміняти те, що створили в Африці західні держави. КПК почала дедалі глибше проникати в політику, економіку та суспільство африканських країн. З одного боку, КПК заграє з африканськими державами під гаслом сприяння розвиткові цих країн, створюючи в ООН єдиний фронт проти США та інших західних держав. З другого боку, за допомогою економічного підкупу та військової допомоги, маніпулюючи африканськими урядами та опозиційними угрупованнями, КПК контролює діяльність африканських країн, а також нав’язує їм «китайську модель» і свої цінності.

З 2001 до 2010 року контрольований КПК Експортно-імпортний банк Китаю (Ексімбанк) надав африканським країнам кредити на суму 62,7 млрд доларів. Відсоткові ставки за цими кредитами були відносно низькими, і на вигляд вони не були пов’язані з жодними політичними вимогами, але, оскільки як заставу для цих кредитів було використано природні ресурси, КПК отримала широкі права на видобування великих обсягів корисних копалин.

2003 року як заставу для кредиту, наданого Ексімбанком Китаю Анголі, використали сиру нафту, що було названо «ангольською моделлю». Унаслідок цього в Африці виникла наступна ситуація: «Китайці добувають нафту, і побудованими китайцями трубопроводами та портами, які також охороняються китайськими силовиками, її доставляють у Китай. Китайці озброюють уряд, який скоює злочини проти людяності, і все ті ж китайці захищають цей уряд і підтримують його в Раді безпеки ООН» [72].

2016 року Китай став найбільшим торговим партнером і прямим іноземним інвестором африканських країн [73]. Модель управління, яку застосовує КПК в Африці, зазнавала різкої критики за численні біди, які вона принесла в цей регіон: низька зарплата, погані умови праці, низькосортна продукція, неякісне будівництво, забруднення довкілля, підкуп державних посадовців та інші корупційні дії. Діяльність Китаю з видобування корисних копалин в Африці також нерідко спричиняла протести з боку місцевих жителів.

Майкл Сата, колишній президент Замбії, під час своєї президентської кампанії 2007 року сказав: «Ми хочемо, щоб китайці пішли, а старі колоніальні правителі повернулися. Вони теж використовували наші природні ресурси, але принаймні добре про нас дбали. Вони побудували школи, навчили нас своєї мови і принесли нам британську цивілізацію. Принаймні західний капіталізм має людське обличчя. Китайці ж лише хочуть нас експлуатувати» [74]. У Замбії вплив Китаю можна побачити всюди. Сата не мав вибору, окрім як укладати угоди з КПК. Здобувши владу, він одразу ж зустрівся з послом КНР, а 2013 року поїхав із візитом до Китаю.

Судан був однією з перших баз, які КПК створила в Африці. За останні 20 років інвестиції КПК в Судан зростали в геометричній прогресії. Крім рясних запасів нафти, стратегічне розташування Судану на узбережжі Червоного моря також має життєво важливе значення для КПК [75]. У 90-х роках минулого століття, коли Судан було ізольовано міжнародною спільнотою через його підтримку тероризму та ісламських радикалів, КПК скористалася цим і, незабаром ставши найбільшим торговим партнером Судану, стала купувати велику частину експортованої Суданом нафти [76]. Інвестиції КПК допомогли вижити й розвиватися тоталітарному режимові Башира, попри стримування з боку Заходу. У той час КПК навіть експортувала зброю до Судану, що побічно сприяло геноцидові в Дарфурі (західний Судан) на початку цього століття.

У міжнародній спільноті КПК в цьому питанні відіграла двояку роль. З одного боку, Китай відправив миротворчу групу в ООН для посередництва у вирішенні конфлікту в Судані. З другого, Пекін запросив суданського президента — злочинця, який розшукується Міжнародним кримінальним судом за злочини проти людяності, відвідати Китай і заявив, що, незалежно від того, як зміниться світ, незалежно від ситуації в Судані, КНР завжди залишатиметься другом Судану [77].

КПК докладає всіх зусиль, щоб переманити на свій бік країни, що розвиваються. 2000 року в Пекіні відбувся перший Форум китайсько-африканської співпраці. На наступних форумах лідери КПК вкидали великі суми в Африку. 2000 року Цзян Цземінь оголосив про списання боргу в 10 мільярдів юанів для бідних країн Африки. 2006 року, коли Пекін знову став країною —організатором форуму, КПК не лише оголосила про списання заборгованості станом на кінець 2005 року для бідних африканських країн, із якими вона мала дипломатичні відносини [78], а й виділила їм понад 10 мільярдів доларів як фінансування, кредити, стипендії та різні проєкти допомоги.

2015 року, під час саміту в Йоганнесбурзі (Південно-Африканська Республіка), КПК оголосила, що надасть африканським країнам 60 мільярдів доларів для реалізації «десяти основних планів співпраці» [79]. 28 серпня 2018 року заступник міністра торгівлі КНР зазначив, що «97% продуктів із 33 найменш розвинених африканських країн були з нульовими митами» [80]. Під час чергового китайсько-африканського форуму, що проходив у Пекіні 3 вересня 2018 року, КПК знову пообіцяла, що надасть Африці 60 млрд доларів у вигляді безоплатної допомоги, безвідсоткових позик, а також капіталу та інвестицій для конкретних проєктів. Водночас КПК пообіцяла: для африканських країн, що мають дипломатичні відносини з КНР, вона анулює міжурядові борги, термін погашення яких настане наприкінці 2018 року [81].

Після кількох десятків років невпинних зусиль КПК за допомогою торговельних відносин здобула контроль над економікою Африки. Використовуючи економічні стимули, вона підкупила чимало африканських урядів, і тепер вони виконують усі вимоги Пекіна. Зовнішній світ уже усвідомлює, що КПК намагається підпорядкувати собі Африку й використовувати цей просторий регіон як плацдарм для просування своєї «китайської моделі». Один учений зі структури КПК заявив: «Прогрес Китаю за останні сорок років довів, що йому не потрібно йти шляхом Заходу, щоб домогтися успіху. Історія ще не закінчилася. Вплив усього цього на Африку виходить за межі уяви» [82].

Бажаючи мати схожість із Китаєм, колишній прем’єр-міністр Ефіопії Мелес Зенаві розробив п’ятирічний план для своєї країни. Організація і структура правлячого політичного блоку чотирьох лівих партій Революційно-демократичного фронту ефіопських народів (РДФЕН) також мають разючу подібність із КПК. Анонімне джерело в китайському МЗС повідомило, що багато високопосадовців РДФЕН проходили підготовку в Китаї, а діти багатьох його важливих членів вчаться в Китаї. Серед міністрів Ефіопії практично кожний читав «Обрані твори» Мао Цзедуна [83].

У березні 2013 року на саміті БРІКС прем’єр-міністр Ефіопії заявив, що Китай є для Ефіопії водночас торговим партнером і прикладом моделі розвитку. Сьогодні Ефіопію називають «Новим Китаєм» Африки. Її інтернет-цензура, тоталітарна форма правління, контроль держави над ЗМІ тощо цілком скопійовано з Китаю [84].

Ефіопія — не єдиний приклад. 2018 року Міністерство зовнішніх зв’язків ЦК КПК провело в місті Шеньчжені четвертий Форум молодих лідерів Китаю та Африки і Форум політичних партій Китаю та Латинської Америки. Ці форуми, які проходили у вигляді тренінгу, було орієнтовано на керівників і посадовців.

Юнь Сунь, одна з керівників програми щодо Китаю у вашингтонському аналітичному Центрі Стімсона, підкреслила, що така політична підготовка спрямована на експортування китайської моделі до країн, що розвиваються. Вона зокрема сказала:

«Вони організували це політичне навчання, маючи три мети. По-перше, довести, що влада КПК є легітимною. Це спроба розповісти світові, як КПК успішно править Китаєм, і як цей успіх може бути відтворено у країнах, що розвиваються. По-друге, КПК прагне просувати свій досвід розвитку під час так званого "обміну думками про те, як правити країною". Хоча КПК відкрито не експортує революцію, вона, безумовно, експортує свою ідеологію. Третя мета — зміцнення обміну між Китаєм та Африкою» [85].

5) Просування в Латинську Америку: підкоп під США

Географічно близько розташована до США, Латинська Америка історично завжди перебувала у сфері їхнього впливу. Незважаючи на те, що в середині XX століття, коли світ був охоплений комунізмом, у Латинській Америці з’явилася ціла низка соціалістичних держав, їхній вплив ніколи не становив загрози для США.

Після розпаду Радянського Союзу КПК палко накинулася на Латинську Америку. Під гаслом «співпраця Південь — Південь» вона почала активно проникати в цей регіон через економіку, торгівлю, військову співпрацю, дипломатію, культуру тощо. Уряди багатьох латиноамериканських країн, таких як Венесуела, Куба, Еквадор і Болівія, уже були вороже налаштовані щодо США. КПК повною мірою це використала. Простягнувши свої щупальця через океан, вона дедалі більше загострює напруженість між цими країнами та США і дедалі більше посилює їхню антиамериканську позицію.

З одного боку, це допомогло Пекінові послабити перевагу, яку США мали в регіоні. З другого, КПК могла вільно ввійти у вотчину США, підтримувати соціалістичні режими в Латинській Америці й у такий спосіб закладати основи для довгострокової конфронтації зі США. Не буде перебільшенням сказати, що проникнення КПК до Латинської Америки і її вплив на неї набагато перевершили аналогічні успіхи Радянського Союзу в минулому.

По-перше, для розширення свого впливу в Латинській Америці КПК використовує зовнішню торгівлю та інвестиції. Згідно зі звітом американського аналітичного центру Брукінгський інститут, 2000 року обсяг торгівлі Китаю з Латинською Америкою становив лише 12 мільярдів доларів, але на 2013 рік він становив уже 260 мільярдів доларів, збільшившись більш ніж у 20 разів. На 2008 рік кредитні зобов’язання Китаю не перевищували 1 млрд доларів США, а 2010 року вони збільшилися до 37 млрд доларів [86]. З 2005 до 2016 року Китай пообіцяв надати позики країнам Латинської Америки в розмірі 141 млрд доларів. Сьогодні китайські кредити в цьому регіоні перевищили кредити Світового банку та Міжамериканського банку розвитку разом узяті. КПК також пообіцяла, що до 2025 року надасть Латинській Америці 250 млрд доларів прямих інвестицій, і двостороння торгівля між Китаєм і Латинською Америкою досягне 500 мільярдів доларів. Нині Латинська Америка є другою за величиною інвестиційною метою Китаю після Азії.

Китай домінує в зовнішній торгівлі багатьох південноамериканських країн. КНР також є головним торговим партнером трьох найбільших економік Латинської Америки: Бразилії, Чилі та Перу. Крім того, Китай є другим за величиною імпортером для Аргентини, Коста-Ріки та Куби. Спостерігаючи за масштабним будівництвом Китаєм доріг в Еквадорі, за китайськими проєктами портів у Панамі, за прокладенням оптоволоконного зв’язку з Чилі до Китаю, можна побачити, наскільки потужним є вплив Китаю у всій Латинській Америці [87].

КПК використовує свої державні компанії, щоб перетворити Латинську Америку на свою ресурсну базу. Прикладами цього є величезні інвестиції китайської сталеливарної компанії Baosteel у Бразилію, а також контроль над залізними рудниками Перу з боку китайської металургійної компанії Shougang. КПК проявляє великий інтерес до еквадорської нафти, а також горючих матеріалів і золотих копалень Венесуели.

КПК також активно інвестує і в латиноамериканську інфраструктуру. В Аргентині Пекін пообіцяв інвестувати 25 млн доларів у порти, через які здійснюється перевезення харчових продуктів, і 250 млн доларів в автомагістралі, що зв’язують Аргентину й Чилі [88].

У військовій сфері КПК посилює проникнення в Латинську Америку як за масштабами, так і за глибиною. Дослідник з Американо-китайської комісії з питань економіки і безпеки Джордан Вілсон виявив, що до 2000 року обсяг продажів китайської зброї країнам Латинської Америки був невисоким, але потім почав рости й на 2010 рік досяг 100 млн доларів. Особливо після 2004 року експорт озброєнь із КНР до Латинської Америки істотно зріс. Імпортерами цієї зброї є режими, які виступають проти США, наприклад, влада Венесуели. Водночас збільшилася кількість проєктів співпраці в галузі підготовки військових. Серед них обміни у сфері освіти та професійної підготовки, а також спільні військові навчання [89].

2015 року в Пекіні відбувся двосторонній саміт Китай — Аргентина. Якщо досягнуті на цьому саміті угоди буде виконано, це ознаменує новий етап військової співпраці між двома країнами. Серед цих угод спільне виробництво передової високоякісної продукції військового призначення. Наприклад, створення першої станції космічного стеження, яка допоможе КПК, перебуваючи в межах Аргентини, посилити контроль у південній півкулі. Угоди також включають продаж Аргентині винищувачів китайського виробництва на загальну суму від 500 мільйонів до 1 мільярда доларів. Це значно перевищує загальний обсяг імпорту китайської зброї до країн Латинської Америки 2014 року, коли він становив лише 130 мільйонів доларів.

КПК швидкими темпами розвиває співпрацю з Латинською Америкою в дипломатичній, економічній, культурній та військовій галузях. У «Білій книзі» КНР з питань національної оборони, опублікованій 2015 року, зазначено вимоги до НВАК (Народно-визвольної армії Китаю) брати активну участь як у регіональній, так і в міжнародній співпраці в галузі безпеки та ефективно захищати інтереси Китаю за кордоном [90].

На дипломатичному фронті внаслідок стимулів і погроз з боку Пекіна такі держави, як Панама, Домініканська Республіка і Сальвадор, вирішили розірвати дипломатичні відносини з Китайською Республікою (Тайвань) і натомість прийняти широкі обійми КПК. У червні 2017 року Панама оголосила, що встановила відносини з КНР і припинила дипломатичні відносини з Тайванєм, які тривали понад століття. Три роки тому КПК почала активно планувати інвестиції в панамську інфраструктуру — порти, залізниці та автомагістралі, загальний обсяг яких становить 760 млрд тайваньських доларів (близько 24 млрд доларів США) [91]. КНР уже здобула контроль над обома сторонами Панамського каналу, що має велике міжнародне стратегічне значення.

КПК також інвестувала близько 30 млрд доларів у порт Ла-Уньйон у Сальвадорі. У липні 2018 року посол США в Сальвадорі Джин Мейнз попередила через газету «Сальвадор Ель Діаріо де Хой», що китайські інвестиції в Ла-Уньйон мають військову мету і заслуговують на пильну увагу [92].

На культурному фронті КПК створила у країнах Латинської Америки та Карибського басейну 39 Інститутів Конфуція й 11 класних кімнат Конфуція із загальною кількістю учнів понад 50 тисяч [93]. Уважається, що Інститути Конфуція є шпигунськими структурами КПК, які також використовуються для поширення у світі культури та ідеології компартії під виглядом традиційної китайської культури.

Розширення і проникнення КПК у країни Латинської Америки становить серйозну загрозу для США. Використовуючи залежність цих країн від китайського ринку, економічних інвестицій і військової допомоги, Пекін може впливати на їхню політику, втягнути їх у свою сферу впливу і використовувати для протистояння США. Канали, порти, залізниці та засоби зв’язку, які будує КПК, є важливими інструментами для майбутнього використання з метою розширення і встановлення гегемонії КПК у світі.

6) Військові амбіції комуністичного Китаю

2018 року увагу військових експертів привернув китайський безпілотний літальний апарат CH-7 Rainbow, уперше показаний у Міжнародному аерокосмічному салоні в китайському місті Чжухай. Серія Rainbow («Веселка») говорить про те, що Китай опанував технології виробництва військових безпілотників. Велика кількість попередньої моделі китайських безпілотників — CH-4 Rainbow — заволоділа військовими ринками Йорданії, Іраку, Туркменістану й Пакистану, тобто країн, яким заборонено купувати озброєння в західних країнах [94]. Нова модель CH-7 Rainbow обладнана так само добре, як і найкраща аналогічна американська модель X-47B. Спостерігачі відзначили, що CH-7 було презентовано на авіасалоні до того, як він пройшов потрібні випробування [95]. На авіашоу було показано відео імітації повітряного бою з ворогом, яким явно були США [96]. Усе це доводить очевидне прагнення Китаю кинути виклик гегемонії Америки.

В останні роки, коли військова міць Китаю стала розвиватися швидкими темпами, його амбіції не могли залишитися непоміченими. Ще 2009 року був випадок, коли китайські судна переслідували американський корабель спостереження USNS Impeccable у Південно-Китайському морі, коли останній виконував свої стандартні завдання в міжнародних водах [97].

Пізніше аналогічний інцидент стався в міжнародних водах Жовтого моря. Китайські судна неодноразово наближалися до американських кораблів спостереження USNS Victorious. У тумані вони, кілька разів сходячись з американським кораблем на небезпечній відстані, змушували його зупинитися [98]. Зовсім нещодавно, у вересні 2018 року, інцидент стався в Південно-Китайському морі. Китайський військовий корабель почав проводити агресивні маневри. Він наблизився до американського есмінця USS Decatur на 41 метр і змусив його зробити маневр, щоб уникнути зіткнення [99].

Пекін давно не приховує своїх військових амбіцій. Його військова стратегія полягає в тому, щоб мати не лише потужні наземні сили, а й стати морською наддержавою і в кінцевому підсумку встановити гегемонію як на суходолі, так і на морі. 1980 року стратегією Пекіна був активний захист. Основну його увагу було зосереджено на захисті своїх кордонів. Тієї пори його головним противником була армія СРСР. 2013 року Пекін, висунувши концепцію «оборони переднього краю», почав активний наступ з метою розширення передової лінії. Він запропонував «стратегічний наступ як важливий вид активного захисту» [100].

2015 року двоє китайських військових теоретиків і співавторів книги «Необмежена війна: Генеральний план Китаю зі знищення Америки» заявили: «Проєкт "один пояс, один шлях" вимагає, щоб армія мала експедиційні здатності», «Китайські сухопутні війська мають зробити великий стрибок і революціонізувати себе», «Національні інтереси, пов’язані з проєктом "один пояс, один шлях", є величезним стимулом для реформування китайської армії» [101]. Усе це свідчить про прагнення Пекіна за допомогою військових засобів стати континентальною наддержавою.

У щорічному звіті Міністерства оборони США за 2018 рік ідеться:

«Акцент Китаю на море і його увага до захисту своїх закордонних інтересів дедалі більше просувають НВАК за межі Китаю і його периферії. Розвиток плану [військово-морського флоту Китаю] від "захисту прибережних морських вод" до сполучення "захисту прибережних морських вод" і "захисту вод відкритого моря" відбиває дедалі більшу зацікавленість вищого командування НВАК у ширшому оперативному охопленні. Військова стратегія Китаю і реформа НВАК, яка триває, відображають відмову від його історичного орієнтування на суходіл. В аналогічний спосіб, доктринальні згадки про "оборону переднього краю" можуть відсунути потенційні конфлікти далеко від території Китаю. Це свідчить про те, що стратеги НВАК бачать себе такими, що відіграють дедалі більш глобальну роль» [102].

Мета Китаю — спочатку прорвати кордони першого ланцюга островів, а потім кинутися до міжнародних вод Тихого та Індійського океанів. Перший ланцюг островів простягається від Курилів на півночі до Тайваню і Борнео на півдні. Їх оточує Жовте море, Східно-Китайське море і західна частина Тихого океану.

Мета експансії Китаю в Південно-Китайському морі була в тому, щоб прорвати перший ланцюг островів. Китай побудував у Південно-Китайському морі штучні острови і воєнізовані рифові острівці, на яких розмістив аеродроми з береговими літаками й ракетами. Зараз на трьох стратегічно важливих островах у Південно-Китайському морі, а саме, на рифі Вогняний Хрест, рифі Субі і рифі Місчіф, розміщено китайські протикорабельні крилаті ракети, ракети класу «земля-повітря» та аеродроми. Можна сказати, що острови перетворено на стаціонарні авіаносці, які можна буде використати в разі воєнного конфлікту. З погляду стратегії китайський флот уже здатний прорвати кордони першого ланцюга островів і воювати у відкритому океані.

Колишній головний стратег Білого дому Стів Беннон неодноразово заявляв, що США наближаються до воєнного конфлікту з Китаєм. «Ми почнемо війну в Південно-Китайському морі за 5–10 років. У цьому немає жодних сумнівів», — сказав Беннон у березні 2016 року [103].

Лоренс Селлін, колишній полковник армії США і військовий коментатор, уважає: «Китай зараз намагається поширити свій міжнародний вплив за межі Південно-Китайського моря, зв’язавши його з аналогічною формою домінування в північній частині Індійського океану. Якщо дозволити завершити цей зв’язок, Китай може, зайнявши неприступну позицію, впливати приблизно на половину світового ВВП» [104].

Домінування в Південно-Китайському морі — це не територіальне питання, а глобальна стратегія. Щорічно Південно-Китайським морем переміщуються товари на суму приблизно 5 трлн доларів [105]. Для Китаю його «морський шовковий шлях» починається з Південно-Китайського моря, і за прогнозами, 80% китайського імпорту нафти проходитиме цим морем [106]. Після Другої світової війни миротворчу місію в Південно-Китайському морі виконували США та їхні союзники. Це створює велику загрозу для режиму КПК, який готується до війни зі США та вважає Південно-Китайське море ключовим районом для свого економічного зростання й військової експансії.

Професор політології в Массачусетському технологічному інституті Тейлор Фравел проаналізував те, як КПК владнувала свої територіальні суперечки в історії, і вказав на цікавий факт. Він зазначив, що з 1949 року Китай мав 23 територіальні суперечки з сусідами. Врегульовано 17 із них, і в 15 випадках Пекін зробив значні поступки в розподілі спірної території. Але щойно мова заходить про Південно-Китайське море, починаючи з 50-х років, коли міць військово-морського флоту Китаю була незначною, Пекін неухильно заявляє про свій незаперечний суверенітет над регіоном. Китай ніколи не був таким категоричним в інших територіальних суперечках [107].

Очевидно, що «боротьба за кожний шматочок землі» — це не той підхід, за допомогою якого КНР розв’язує свої територіальні питання. Професор Фравел перелічив кілька причин такої твердої позиції Пекіна щодо Південно-Китайського моря: «Китай уважає прибережні острови, такі як Спратлі, стратегічними. Із цих островів Китай може претендувати на юрисдикцію над прилеглими водами, які можуть містити значні природні ресурси, і навіть на юрисдикцію щодо деяких видів діяльності іноземних військово-морських суден. ... Острови Південно-Китайського моря можна також перетворити на форпости для демонстрації військової потужності. ... Вони також можуть допомогти підводному флотові Китаю, не даючи іншим державам відстежувати китайські підводні човни, які прагнуть увійти до західної частини Тихого океану з Південно-Китайського моря» [108].

Агресивні й експансіоністські дії КПК у Південно-Китайському морі, особливо кроки, які вона зробила в останні роки для зміни статус-кво, посилили військову напруженість у регіоні. Японія зупинила десятирічне скорочення військових витрат, а Індія активізувала модернізацію флоту [109].

Маскуючи свої зусилля під приводом безпечного коридору для транспортування електроенергії та вантажів, Пекін проводить активну експансію в Південно-Китайському морі, порушуючи баланс сил у регіоні та збільшуючи ймовірність воєнного конфлікту. Один з експертів зазначив, що «саме собою сприйняття Китаєм Південно-Китайського моря як проблеми безпеки призвело до підриву безпеки в регіоні» [110]. Цей погляд перегукується з позицією Беннона.

2017 року китайські військові створили свою першу закордонну військову базу в Джибуті. Західні вчені вважають, що китайські генерали націлилися за межі регіону західної частини Тихого океану й думають, як поширити свою військову міць ще далі [111]. Наприклад, останнім часом КПК активно працює з острівними державами Тихого океану, не звертаючи уваги на інвестиційні витрати. Довгострокова мета Пекіна — у майбутньому перетворити ці країни на станції постачання для китайського військового флоту [112]. Військове розширення КПК не обмежується традиційним контролем над сухопутною територією, морем і повітряним простором, воно також поширюється на космос та електромагнітні війни.

Військові амбіції КПК підкріплені величезною кількістю живої сили, устаткування та фінансів.

Пекін утримує найбільш чисельну регулярну армію у світі з двома мільйонами чинних військовослужбовців. Армія КНР також має найбільші у світі сухопутні сили, найбільшу кількість військових кораблів, третій за тоннажем військово-морський флот і великі військово-повітряні сили. Вона має можливість завдавати ядерного удару з трьох позицій — із суходолу, повітря й моря. Цей потенціал включає в себе міжконтинентальні балістичні ракети, підводні човни з балістичними ракетами та стратегічні бомбардувальники.

Крім того, у розпорядженні КПК 1,7 мільйона співробітників воєнізованої поліції, які підпорядковуються безпосередньо Центральній військовій комісії КПК, а також велика кількість резервних підрозділів і частин народного ополчення. У військовій доктрині компартії завжди підкреслюється важливість «народної війни». Завдяки тоталітарній системі правління КПК може за короткий термін мобілізувати для воєнних дій усі наявні ресурси. Отже, в армії КПК налічується понад мільярд людей (включно з китайцями за кордоном), які можуть швидко перетворитися на «народних ополченців» і бути використаними партією.

У 1997–2007 роках у Китаї спостерігалося швидке зростання ВВП. Пекін спирається на економічну міць для прискореного розширення виробництва озброєнь і модернізації армії. Згідно з оцінками, до 2020 року на озброєнні сухопутних військ НВАК буде 5 тисяч сучасних бойових танків, а військово-морські сили матимуть щонайменше два авіаносці. 90% винищувачів ВПС НВАК належать до четвертого покоління, і Китай уже почав випускати винищувачі п’ятого покоління.

На початку 2017 року Пекін оголосив про збільшення військового бюджету з поправкою на інфляцію на 6,5% до 154,3 мільярда доларів на рік. Аналіз даних за період із 2008 до 2017 року показує, що офіційний військовий бюджет Китаю за цей період щорічно збільшувався в середньому на 8% з урахуванням інфляції [113]. За оцінками спостерігачів, фактичні військові витрати КПК приблизно удвічі більші, ніж офіційні. Крім того, у військових витратах відбито далеко не повну картину військової могутності КНР, бо фактично ці витрати вищі, ніж офіційні дані, і до того ж КПК може на свій розсуд без фінансових витрат мобілізувати численні цивільні ресурси. Уся промислова система КНР може почати працювати на потреби війни. Це означає, що справжні військові можливості КПК набагато більші за офіційні дані та звичайні оцінки.

До кінця 2020 року КПК планує створити глобальну мережу, що складатиметься із більш ніж 30 навігаційних супутників системи Beidou з можливістю глобального військового позиціювання GPS. Масове виробництво військових дронів серії Rainbow надає КПК більше можливостей у військовій тактиці. Наприклад, у Тайванській протоці КПК може дістати переваги завдяки тактиці використання безпілотних літальних апаратів [114]. Велика кількість повітряних безпілотників може утворювати групи під керуванням супутників і штучного інтелекту, що зробить їх корисними в регіональних та асиметричних конфліктах.

Китайський винищувач «невидимка» п’ятого покоління J-20, представлений на авіасалоні в Чжухаї, нагадує американський F-22, а китайський J-31 виглядає як американський F-35. НВАК неухильно скорочує відставання від США в розробці сучасних реактивних винищувачів.

Крім того, КПК широко використовує шпигунство, щоб наздогнати США у сфері технологій. За деякими оцінками, понад 90% шпигунських дій проти США, що здійснюються за допомогою хакерських атак, походять із Китаю. Шпигуни КПК проникають у великі американські компанії та військові організації, крадуть технології, які китайці не можуть розробити самі [115]. Технології, які використовуються в китайських безпілотниках, було вкрадено у США.

З погляду тактики, НВАК прагне до асиметричних можливостей: асиметричної війни, асиметричної стратегії та асиметричної зброї [116]. Адмірал Філіп С. Девідсон, командувач Індо-Тихоокеанськими збройними силами США, визначив Китай як «рівного конкурента». Він сказав, що Китай не намагається зіставляти американську вогневу міць зі своєю у співвідношенні один до одного; він намагається наздогнати США, створюючи критичні асиметричні можливості, включно з використанням протикорабельних ракет і можливостей у підводній війні. Девідсон попередив: «Немає жодних гарантій того, що США виграють майбутній конфлікт із Китаєм» [117].

Китай спирається на розроблені ним ракети «Дунфен-21D» (протикорабельні балістичні ракети, призначені для використання проти авіаносців США) для протистояння, схожого на снайперську війну. 2018 року КПК публічно продемонструвала наземну надзвукову протикорабельну ракету Eagle-Attack-12B, відому як «вбивця авіаносців». Вона створила 550-кілометрову «зону смерті» в західній частині Тихого океану, у якій групам американських бойових авіаносців може бути завдано ударів з дуже низької висоти. Ці ракети стають важливим військовим засобом регіональних операцій НВАК, спрямованих на запобігання військовому втручанню США.

Після розширення своєї військової потужності Пекін став великим експортером зброї для авторитарних режимів, таких як Північна Корея та країни Близького Сходу. З одного боку, мета КПК — розширити свої військові альянси, а з другого — послабити військову міць США. КНР поширює і заохочує антиамериканські настрої в усьому світі. Для КПК не становить труднощів об’єднатися з іншими антиамериканськими режимами, щоб утілити в життя свої амбіції та стати світовим гегемоном.

Водночас Пекін підтримує військові теорії тероризму, такі як вищезгадана необмежена війна. КПК насаджує думку про неуникність війни, заявляючи, що «війна вже поряд, вона покладе початок китайській добі». Вона узаконює насильство й терор, кажучи, що «мертві є рушійною силою розвитку історії». Вона також виправдовує агресію, заявляючи, що «коли немає права на війну, то немає і права на розвиток», і що «розвиток однієї країни становить загрозу для іншої — це загальне правило світової історії» [118].

Чжу Ченху, декан Інституту оборони при Академії національної оборони НВАК, публічно заявив: «Якщо США втрутяться у війну в Тайванській протоці, Китай превентивно застосує ядерну зброю і зруйнує сотні американських міст, навіть якщо внаслідок цього буде знищено всю територію Китаю на схід від міста Сіань» [119]. Ця заява була публічною демонстрацією амбіцій КПК, а також методом вивчення реакції міжнародної спільноти.

Важливо усвідомити, що військові стратегії КПК завжди підкоряються її політичним запитам, і військові амбіції Пекіна є лише невеликою частиною його загальних амбіцій. Намір КПК — за допомогою економічних і військових важелів нав’язати свою комуністичну ідеологію всьому світові [120].

3. «Необмежена війна» з китайською комуністичною специфікою

Утілюючи в життя свої глобальні амбіції, КПК не визнає жодних моральних обмежень і не підкоряється жодним правилам. Як зазначається у книзі «Дев’ять коментарів про комуністичну партію», створення КПК — це процес поступового акумулювання зла, яке було в історії як у Китаї, так і в усьому світі, включно з дев’ятьма успадкованими компартією рисами: злом, обманом, провокаціями, бандитизмом, шпигунством, грабежем, боротьбою, знищенням і контролем [121]. У процесі глобальної експансії КПК ці риси помітні всюди. Водночас партія постійно вдосконалює і посилює свої методи та їх злостивість. «Необмежена війна» КПК є концентрованим проявом цих рис і важливою частиною її успіху.

Ідея необмеженої війни завжди пронизувала практичну військову діяльність КПК. 1999 року двоє китайських полковників офіційно вжили термін «необмежена війна» у своїй роботі з військової теорії. Як випливає з назви, необмежена війна — це «війна, яка перевищує всі кордони й межі», це «примушення противника підкоритися — будь-якими засобами, включно з насильницькими й ненасильницькими методами, військовими та невійськовими, за допомогою вбивств і мирним шляхом». Для ведення такої війни вдаються до «всеосяжних засобів, використовується будь-яка інформація й будь-яке поле битви». Ця війна відбувається «за межами всіх політичних, історичних, культурних і моральних обмежень» [122].

Необмежена війна означає, що «буде за бажанням використано будь-яку зброю і будь-які технології, що всі межі між регіонами, де ведуться і не ведуться воєнні дії, буде зруйновано». Для цієї війни буде використано методи, які перевищують кордони країн і будь-яку конкретну сферу діяльності. Фінанси, торгівля, ЗМІ, міжнародне право, космічний простір і багато іншого — усе це потенційні поля битви. Зброя цієї війни включає хакерські атаки, тероризм, біохімічну війну, екологічну, ядерну, кібервійну, наркотики, розвідку, контрабанду, психологічну, ідеологічну, санкційну війну тощо [123].

На думку авторів «Необмеженої війни», «генералізація» війни є неминучим напрямком майбутнього, усі сфери й галузі має бути мілітаризовано. Вони вважають, що велика кількість цивільного персоналу, який не носить військової форми, є ключовим фактором необмеженої війни, і держава має якомога швидше підготуватися до бою в усіх невидимих аспектах війни [124].

Чимало людей називають різні професійні чи соціальні сфери «полем битви». Але для них це просто метафора, тоді як для КПК це означає війну в повному розумінні цього слова. Усі сфери й галузі є для КПК полями битв, бо вона постійно перебуває у стані війни, і кожна людина для неї є її учасником. Усі конфлікти розглядаються КПК як боротьба не на життя, а на смерть. Дрібні проблеми роздуваються до принципових ідеологічних питань. Уся країна мобілізована, як на війні, для досягнення цілей компартії.

У 40-х роках минулого століття, під час Китайської громадянської війни, КПК, використовуючи економічну війну, завдала збитків економіці уряду Гоміньдану і привела його до краху. Компартія також використовувала шпигунство, щоб дізнатися про військові плани Гоміньдану. Вона плела численні змови, щоб перемогти його армію. Нині КПК як і раніше використовує всі ці необмежені засоби, але в ще більшому і ширшому масштабі. Необмежена війна означає порушення всіх загальноприйнятих правил і моральних обмежень. Через це більшість жителів Заходу, західних урядів і компаній не можуть зрозуміти, як діє КПК, і тим паче не здатні з нею в цьому конкурувати.

КПК веде необмежену війну в багатьох аспектах, використовуючи безліч різних засобів для досягнення своїх цілей:

● експортує партійну культуру і брехню на весь світ за допомогою зовнішньої пропаганди;

● контролює світові ЗМІ й веде ідеологічну необмежену війну;

● використовує прагнення до слави й вигоди, людські відносини, хабарництво, зловживання владою, щоб залучити на свій бік лідерів ООН, великих політиків різних країн, експертів з аналітичних центрів та академічних кіл, магнатів і впливових людей з усіх верств суспільства, перетворюючи їх на «старих друзів КПК», схиляючи їх підтримувати КПК і допомогати їй подолати кризу;

● підтримує, підбурює і виступає спільницею з іншими диктатурами, щоб відволікати уряди США й західних країн;

● вдається до торгової дипломатії, щоб вільні країни конкурували одна з одною за величезний китайський ринок;

● поглиблює економічну інтеграцію з метою поставити інші країни в економічну залежність від Китаю;

● порушує правила торгівлі СОТ;

● бере фальшиві зобов’язання щодо проведення реформ з метою накопичення торгового профіциту і валютних резервів;

● використовує плоди капіталізму для відгодовування свого соціалістичного тіла;

● використовує ринкові відносини, іноземну валюту та фінансові ресурси як зброю для придушення прав людини за допомогою необмеженої війни у сфері економіки, а також для примушення інших країн відмовитися від моральної відповідальності та загальнолюдських цінностей;

● підбурює китайців, які працюють за кордоном на приватних підприємствах розвинених країн, здійснювати промислове шпигунство;

● різними способами перетворює громадян Китаю та інших країн на заручників КПК.

1) КПК на весь світ поширює партійну культуру

У Лондоні було створено філію державної телерадіомовної компанії Китаю, і коли компанія почала набирати працівників, майже 6 тисяч осіб подали заявки на 90 позицій, де було потрібно повідомляти новини з погляду Китаю. КПК зіткнулася з цікавою проблемою: на вакансії відгукнулося надто багато кандидатів [125]. Прагнення людей працювати рупором КПК показує занепад західної медіаіндустрії та рівень загрози, яку становить для світу пропаганда КПК.

Найбільша пропагандистська машина у світі

Мао Цзедун одного разу зажадав від державного агентства новин «Сіньхуа»: «Узяти під контроль усю Землю, щоб увесь світ почув наш голос» [126].Тієї пори КПК не могла цього досягти, а зараз цілком на це здатна.

З початком у 2008 році фінансової кризи західні ЗМІ також зіткнулися із власною фінансовою та діловою кризою. КПК скористалася цим і розгорнула кампанію «масштабної зовнішньої пропаганди». People’s Daily, China Daily, агентство новин «Сіньхуа», Центральне телебачення Китаю (CCTV), Міжнародне радіо Китаю (CRI) та інші рупори КПК, «вийшовши у світ», установили свої газетні скриньки, радіостанції й телевізійні станції в усьому світі.

Чан Пін, колишній директор відділу новин великої китайської газети Southern Weekend, заявив, що з 2009 року китайська влада виділила 45 млрд юанів (6,52 млрд доларів США) на «національну стратегію пропаганди зовнішнього образу». За даними китайських ЗМІ, 45 млрд юанів є лише невеликою частиною загальних витрат, які було оголошено [127]. За оцінками «Бі-бі-сі», щорічно КПК витрачає на пропаганду 1,45 мільярда доларів [128]. У березні 2018 року КПК об’єднала CCTV, CRI і Китайське національне радіо для створення Китайської медіагрупи, яку також називають «Голос Китаю». Очолив цю нову структуру відділ пропаганди ЦК КПК. Так виникла найбільша пропагандистська машина у світі.

Агентство «Сіньхуа» орендувало величезний рекламний щит на Таймс-сквер у Нью-Йорку для реклами компартії Китаю. 2016 року КПК змінила назву свого державного телебачення CCTV за кордоном на CGTN (China Global Television Network).

Іноземна пропаганда КПК намагається не відставати від моди. Закордонні кореспондентські пункти рупорів дотримуються стратегії «адаптації до місцевих умов», наймаючи здебільшого місцевих репортерів і ведучих програм. Розміщена у США на стенді фотографія «відеоінтерв’ю Сі Цзіньпіна із представниками американської філії CCTV» свідчить про те, що 90% журналістів CCTV у США не є китайцями [129]. Зміст програм передається з Китаю до іноземних країн, а репортери наймаються місцеві. У такий спосіб державні ЗМІ Китаю, використовуючи місцеві обличчя й голоси, поширюють ідеологію КПК, її пропаганду і голос, а не голос китайського народу. Це є однією з найбільш яскравих особливостей пропаганди КПК за кордоном.

КПК також виплачує стипендії молодим міжнародним журналістам, забезпечує їх харчуванням і житлом, запрошує їх проходити навчання чи стажування в Китаї, де прищеплює їм свої уявлення про журналістику.

Разом з економічною колонізацією Африки Китаєм, китайські партійні ЗМІ вже простягнули свої щупальці в усі куточки чорного континенту. Китайська телевізійна і медійна компанія StarTimes Group нині працює у 30 країнах на африканському материку та заявляє, що є «оператором цифрового телебачення в Африці, який швидше за всіх зростає і має найбільший вплив». Один водій таксі в Уганді сказав: «Африканці поглиблюють своє розуміння китайського суспільства через перегляд сучасних китайських телесеріалів» [130].

Раніше закордонна пропаганда КПК була невдалою здебільшого через нестачу довіри. Але перетворення іноземних ЗМІ на представників ЗМІ КПК, варварські випади проти ЗМІ та окремих осіб, які критикують КПК, а також примушування всіх підтримувати КПК — це ефективні методи зовнішньої пропагандистської кампанії компартії.

Перетворення ЗМІ всього світу на агентство «Сіньхуа»

2015 року міністри закордонних справ десяти країн засудили КПК за створення штучних островів у спірному Південно-Китайському морі. Тієї пори одна з радіостанцій у західному передмісті Вашингтона повідомляла про це зовсім не так, як інші місцеві ЗМІ. Вона не лише не згадувала про те, що Пекін створює острови, а й заявляла, буцімто певні зовнішні сили намагаються сфабрикувати брехню, щоб посилити напруженість у Південно-Китайському морі [131]. Ця станція називається WCRW, вона транслює велику кількість програм, що виражають позицію КПК. Показово те, що на цьому радіо зовсім немає реклами. Єдиним її замовником є компанія G&E Studio Inc із Лос-Анджелеса, яку на 60% контролює китайська міжнародна державна радіокомпанія Міжнародне радіо Китаю (CRI). Компанія G&E має щонайменше 15 аналогічних станцій, які працюють не лише у Вашингтоні, а й у Лос-Анджелесі, Солт-Лейк-Сіті, Атланті, Філадельфії, Г’юстоні, Гонолулу, Портленді та Ванкувері.

Міжнародне радіо Китаю, яке є рупором КПК, використовує місцеві китайсько-американські компанії. Маючи контрольні пакети в цих компаніях, воно поширює пропаганду КПК через місцеві радіостанції США. Найбільшою перевагою такого підходу є те, що роль КПК приховано, й у введених в оману слухачів виникає відчуття, що самі американці висловлюють свою підтримку КПК.

2015 року радіостанція CRI керувала 33 такими станціями в 14 країнах. А на 2018 рік CRI вже мала 58 місцевих станцій у 35 країнах [132]. Оскільки вся ця діяльність провадиться з використанням місцевих китайських компаній, здається, що демократичні країни не здатні змінити ситуацію, не вдаючись до порушення законів, хоча чимало людей незадоволені прихованою пропагандою компартії. КПК скористалася лазівками в демократичних суспільствах для своєї зовнішньої пропаганди. Використовуючи лазівки в законах вільних країн, під прапором демократії КПК вибілює диктатуру й намагається схилити аудиторію прийняти погляди партії. У підсумку виходить, що під прапором демократії КПК намагається знищити демократію.

Використання вкладок газети China Daily, що китайською мовою називається «здійснити подорож на чужому кораблі», є ще однією важливою частиною зовнішньої пропагандистської операції КПК. Наприклад, новинна вкладка газети China Daily є в американській газеті «Вашингтон пост». Водночас у ній використовується дизайн, який може створити у читачів враження, що це зміст газети «Вашингтон пост». Уклавши аналогічні угоди з більш ніж 30 газетами, КПК охопила такі великі видання, як «Нью-Йорк таймс», «Волл-стріт джорнал», «Дейлі телеграф» і «Фігаро». Слово «реклама» на вкладці розміщено в непомітному місці, і читачі можуть легко прийняти цей матеріал за частину самої газети.

Газета China Daily 23 вересня 2018 року також розмістила в американській газеті Des Moines Register чотири сторінки реклами, які мали вигляд звичайних новин і коментарів. Матеріал містив випади проти президента США, і деякі назвали це спробою вплинути на проміжні вибори [134].

Комуністична партія вміло контролює закордонні китайські ЗМІ. За допомогою погроз і підкупу КПК залучила на свій бік велику кількість китайськомовних ЗМІ, включно зі ЗМІ з антикомуністичною спрямованістю, які було засновано тайванцями. Всесвітній форум китайськомовних ЗМІ, спонсором якого є КПК, використовується як платформа для передання партією інструкцій китайським ЗМІ в усьому світі. У китайському місті Фучжоу 10 вересня 2017 року відбувся дев’ятий Всесвітній форум китайськомовних ЗМІ, у якому взяло участь понад 460 керівників китайськомовних медіа більш ніж із 60 країн і регіонів на п’ятьох материках.

Як приклад результатів роботи щодо контролю КПК над китайськими ЗМІ можна навести репортаж однієї газети китайською мовою, що базується у США, яку західні ЗМІ назвали «підсилювачем пропаганди КПК». Під час XIX з’їзду КПК довгі новинні повідомлення цієї газети були майже ідентичними тим, які публікували офіційні китайські ЗМІ [135].

Коли 2014 року в Гонконзі проходили протести, які дістали назву «Революція парасольок», підконтрольна КПК Асоціація закордонних китайськомовних ЗМІ, до якої входить понад 160 медіа-компаній, терміново мобілізувала 142 ЗМІ в Азії, Європі, Африці, США та Австралії, щоб опублікувати так звану «Декларацію на захист Гонконгу», у якій озвучила погляди КПК. Масштаби та ефективність проникнення КПК в закордонні ЗМІ вразили зовнішній світ [136].

КПК також активно стимулює підконтрольні їй китайськомовні ЗМІ відігравати роль закордонних медіа і «третьої сторони». У такий спосіб вони від імені «закордонних журналістів» допомагають компартії просувати її пропаганду, створюючи ілюзію широкої підтримки КПК з боку численних світових ЗМІ.

Придушення небажаних для партії голосів є ще одним аспектом пропагандистської діяльності КПК за кордоном. Партія тисне на журналістів, які викривають її злочини, погрожуючи не дати їм візу до Китаю тощо. Як наслідок, журналісти та ЗМІ починають здійснювати самоцензуру на догоду КПК. Отже, далеко не всі великі медіакомпанії займають незалежну позицію щодо КПК, не побоюючись наслідків, якими погрожує Пекін.

КПК одночасно користується всіми цими методами протягом десятків років. Вона прагне різними способами змінити уявлення іноземців, змусити їх думати, що КПК зовсім не є злодієм. У деяких випадках для досягнення своєї мети вона навіть може, забруднивши їх мислення, перетворити їх самих на негідників, таких самих, як вона. Завдяки великим інвестиціям і хитрим маніпуляціям партія створила всесвітню систему промивання мозку.

Промивання мозку за допомогою культури, літератури й мистецтва

Промивання мозку є важливим інструментом КПК для знищення традиційної культури. Останніми роками компартія заявляє про те, що докладає всіх зусиль, щоб відновити традиційну культуру в Китаї. Але, як ми вже раніше казали, ця кампанія так званого відновлення традиційної культури насправді витравила душу традиційної культури, замінивши її фальшивою версією з мутованої партійної культури. Це не лише ввело в оману людей усього світу, а й ще більше спустошило традиційну культуру.

Крім того, експорт так званої традиційної китайської культури є одним із ключових елементів зовнішньої пропаганди компартії з метою розширення свого впливу на весь світ. Як наслідок, обираються такі звичаї та особливості традиційної культури, які можуть відігравати роль обілення КПК. Це ще одна форма маніпуляції сприйняттям чи промивання мозку. Типовим прикладом є Інститути Конфуція.

За неповною статистикою, на кінець 2017 року КПК створила 525 Інститутів Конфуція (на базі коледжів та університетів) у 146 країнах і відкрила 1113 класів Конфуція (на базі початкових і середніх шкіл) [137]. Фінансування Інститутів Конфуція здійснює пов’язана з єдиним фронтом КПК Державна канцелярія з поширення китайської мови за кордоном. Використання коштів контролюється персоналом посольств і консульств КПК. Інститути Конфуція підривають важливі принципи академічної незалежності та свободи. Вони просувають офіційну позицію КПК, а також спотворену компартією версію історії Китаю й уникають теми про порушення прав людини в КНР. У деяких класах Конфуція на стінах висять цитати Мао Цзедуна. Заявляється, що учням викладають китайську культуру, але насправді там просувають комуністичну доктрину та партійну культуру.

На додаток до культурних і мовних курсів Інститути Конфуція також організовують протести проти дій, які КПК вважає загрозою стабільності її правління. Наприклад, ці інститути запрошують доповідачів, які повторюють брехню КПК про Тибет, або ж розповідають, що війну в Кореї спровокували американці, почавши бомбити китайські села, і партія була змушена відправити війська [138].

2018 року в США було ухвалено «Закон про повноваження у сфері національної оборони», у якому міститься різке засудження спроб КПК впливати на громадську думку в американському суспільстві, особливо на «ЗМІ, культурні установи, бізнес, академічні та політичні групи». Закон прямо забороняє виділяти кошти з фондів національної оборони для фінансування факультетів китайської мови в університетах США, у яких є Інститути Конфуція [139].

З вересня до жовтня 2011 року відправлена компартією трупа із 300 китайських артистів показувала в Центрі мистецтв імені Кеннеді у Вашингтоні танцювально-драматичну постановку «Червоний жіночий загін», у якій містилася пропаганда насильства й жорстокості. У вересні 2016 року в Лос-Анджелесі відбувся великий концерт, присвячений 80-й річниці перемоги «Великого походу Червоної армії Китаю». Того ж року в Австралії, у мерії Сіднея і Мельбурна відбулися концерти «Червоні пісні», присвячені 40-річчю смерті Мао Цзедуна. Місцеві китайські організації в Австралії почали протестувати і в підсумку домоглися скасування цих шоу. 2017 року КПК показувала постановку «Червоний жіночий загін» в Австралії, а 2018 року в Сіднеї і Мельбурні продемонструвала ще одну наповнену пропагандою насильства комуністичну танцювальну драму «Червона гвардія на озері Хунху».

Коли справа доходить до інформаційної війни, режим КПК має переваги перед демократичними країнами. Компартія блокує в Китаї повідомлення ЗМІ демократичних країн, і водночас може довільно закидати свою інформацію в демократичних суспільствах. КПК не дозволяє ЗМІ демократичних країн додавати свої вкладки в китайські ЗМІ, але водночас може вставляти свою інформацію в західні ЗМІ або просто їх купувати. ЗМІ КПК передусім служать інтересам партії, західним журналістам туди дорогу закрито. Але КПК може вводити своїх людей у західні ЗМІ або навчати іноземних журналістів бути рупорами КПК. Якщо Захід і далі сприйматиме ЗМІ КПК як звичайні ЗМІ, то й далі програватиме Пекіну в інформаційній війні. 2018 року Міністерство юстиції США зажадало, щоб агентство новин «Сіньхуа» і China Global TV Network зареєструвалися у Штатах як іноземні агенти. Це був правильний крок, але цього все ще замало.

Кампанія масштабної пропаганди КПК за кордоном є великим проєктом зі змінення поглядів широкого загалу на комуністичний режим Китаю, який уже досяг певних результатів. За допомогою цієї кампанії КПК поширює свою отруйну ідеологію і вводить людей в оману щодо свого правління, ситуації з правами людини в Китаї та комунізму загалом.

2) Робота єдиного фронту — зруйнувати вільний світ із середини

18 грудня 2018 року КПК відзначила сорокову річницю так званої політики реформ і відкритості. Вона вручила медаль «За доброзичливе ставлення до китайських реформ» десятьом іноземцям, намагаючись у такий спосіб віддячити міжнародній спільноті «за підтримку і допомогу реформам у Китаї». Серед цих десятьох іноземців колишній президент Міжнародного олімпійського комітету (МОК) Хуан Антоніо Самаранч, який допоміг Китаєві здобути право приймати Літні Олімпійські ігри 2008 року, та американський бізнесмен Роберт Лоренс Кун, який назвав себе автором біографії колишнього голови КПК Цзян Цземіня. Фактично за останні кілька десятків років КПК допомогли незліченні західні політики та знаменитості. Залежно від своєї мотивації вони відіграли в цьому процесі різні ролі. На жаль, усі вони стали інструментами у втіленні планів єдиного фронту КПК і, відтак, спільниками злочинної влади компартії.

Щоб просунутися на шляху до мети встановлення остаточного панування у світі, КПК вдається до будь-яких засобів і залучає на свій бік будь-які можливі сили. Саме такою є тактика єдиного фронту компартії. Мао Цзедун називав цей фронт одним із «трьох магічних скарбів КПК». Під час Громадянської війни ця тактика обдурила уряд Гоміньдану і, як наслідок, він зазнав великих втрат. Сьогоднішні західні уряди також обдурені й зазнають великих збитків. На щастя, західне суспільство починає прокидатися. Останнім часом було опубліковано кілька звітів про діяльність єдиного фронту КПК.

Комісія американського конгресу з огляду відносин США й Китаю у сфері економіки та безпеки (USCC) 24 серпня 2018 року опублікувала звіт «Робота єдиного фронту Китаю за кордоном». У документі описано структуру і діяльність єдиного фронту КПК, включно з тим, як КПК використовує різні урядові й неурядові організації для розширення роботи єдиного фронту, і які наслідки це має для США та інших західних країн. Останніми роками КПК підкреслює важливість роботи єдиного фронту. У звіті йдеться: «Підвищення значущості роботи єдиного фронту привело до збільшення кількості посадовців єдиного фронту, призначених на вищі пости в КПК та держструктурах. Кількість нових кадрових працівників єдиного фронту вже зросла приблизно на 40 тисяч осіб» [140].

Європейський аналітичний центр Глобальний інститут державної політики (GPPI) 2018 року опублікував звіт, у якому детально описується діяльність єдиного фронту КПК у Європі [141]. 29 листопада 2018 року Інститут Гувера при Стенфордському університеті також опублікував докладний звіт на цю ж тему. У звіті, зокрема, мовиться: «Діяльність Китаю зі здійснення впливу вийшла за межі традиційної роботи єдиного фронту, що обмежувалася китайськими діаспорами. Вона охопила набагато ширше коло секторів у західних суспільствах — від аналітичних центрів, університетів і ЗМІ до державних, місцевих та держустанов. Китай прагне просувати позитивний образ китайського уряду, політики, суспільства й культури, придушувати альтернативні погляди та залучати до співпраці ключових американських гравців для підтримки цілей зовнішньої політики та економічних інтересів Китаю» [142].

Єдиний фронт КПК має кілька першочергових цілей на Заході:

Політики та бізнесмени

У звіті USCC ідеться, що КПК вважає роботу єдиного фронту важливим інструментом для посилення внутрішньої та міжнародної підтримки партії. До цього входить підкуп західних політиків. За допомогою переконання, спокус і побудови відносин КПК підтримує тісні зв’язки з багатьма високопосадовцями в західних урядах. КПК називає таких політиків «друзями китайського народу», щедро обдаровуючи їх подарунками та званнями, влаштовуючи їм пишні зустрічі. Серед них нинішні й колишні генеральні секретарі ООН, голови держав, високопосадовці урядів, члени Конгресу США, старші урядові радники, голови міжнародних організацій, відомі вчені та аналітики, а також власники великих ЗМІ. Припускається, що всі ці люди у ключовий момент заявлять про свою підтримку КПК.

У грудні 2018 року США звинуватили в хабарництві ексміністра внутрішніх справ Гонконгу Хе Чжипіна (Патріка Хо). Він мав тісні зв’язки з КПК і від імені китайської енергетичної корпорації підкуповував високопосадовців у двох африканських країнах з метою отримати права на видобуток корисних копалин. Хе також підкупив двох генсеків ООН, завдяки чому КПК змогла встановити тісні зв’язки з високопосадовцями в інших країнах [143].

У судових документах США також описано корупцію і шпигунство, якими займається китайський телекомунікаційний гігант — компанія ZTE. Два високопосадовці у сфері телекомунікацій у Ліберії виступили зі свідченнями про те, що в період з 2005 до 2007 року ZTE підкуповувала численних посадовців у цій країні, включно з президентом, урядовими службовцями й суддями.

За допомогою грошей і жінок КПК заманює політичних лідерів у пастку, а потім використовує їх як своїх пішаків. У меморандумі, опублікованому після проміжних виборів у США в листопаді 2014 року, пов’язана з КПК компанія CEFC China Energy висловила план зі встановлення дружніх відносин з політиками. Голова CEFC Є Цзяньмін, що потрапив під слідство, має тісні зв’язки з європейськими політичними лідерами. Одного разу він попросив радника президента США з безпеки переконати армію США не бомбити Сирію, бо він хотів би скупити там нафтові родовища. Він також хвалився зв’язками з високопосадовцями у Федеральному резерві США та ООН, а також із членами сімей урядовців США [144].

Коли виникає потреба, КПК може формувати різні тимчасові єдині фронти, щоб ізолювати своїх ворогів. Наприклад, КПК використовувала голоси країн, що розвиваються, чиїх посадовців підкупила раніше, щоб блокувати невигідні їй ініціативи ООН. Через посередників КПК підірвала зусилля США зі стабілізації Близького Сходу. Водночас вона змогла створити нові економічні альянси. У нинішній торговельній війні США й Китаю КПК прагне роздути конфлікт між Штатами та Європою з метою створення нового єдиного фронту проти США.

Західні політики також є важливими цілями КПК. До них належать лідери громад, члени міських рад, мери, сенатори та інші. Стандартний підхід КПК в таких випадках — щедрі пожертвування місцевим політикам через китайські організації або бізнесменів, а також запрошення їх відвідати Китай, де вони, як правило, отримують хабарі. Їхні родичі та друзі, які ведуть бізнес із Китаєм, отримують різні пільги, і навіть їхніх помічників підкуплено КПК. Крім того, КПК часто використовує пастки сексуального характеру, які називають «медовою пасткою», після чого вдається до шантажу.

Колишній співробітник китайського консульства в Сіднеї Чень Юнлінь 2005 року після своєї втечі розповів виданню The Epoch Times, що діячі єдиного фронту КПК вже проникли до австралійського уряду. Чень, зокрема, сказав: «Кількість приватних хабарів посадовцям набагато перевищували політичні пожертвування. Особливо стосовно високопосадовців хабарі були величезні. ... Іншою формою підкупу австралійських посадовців є цілком оплачені китайською стороною поїздки до Китаю, де їх приймають, як королів. Це включає в себе й повій, сплачених китайськими компаніями. Багато австралійських посадовців змінили свою позицію відразу після повернення з Китаю» [145].

Маючи великі фінансові можливості, КПК за допомогою грошей залучає на свій бік комуністичних і лівих політиків у всьому світі, перетворюючи їх на своїх агентів у цих країнах, що дає їй змогу дедалі ширше розповсюджувати комуністичну ідеологію. За допомогою цієї тактики КПК підкуповує представників фінансового сектора й ділових кіл. Їм надаються різні фінансові вигоди, в обмін на які вони стають голосом КПК, і лобіюють її інтереси в урядах, впливаючи на фінансову та економічну політику західних країн. Під час торговельної війни між США й Китаєм КПК часто контактувала з магнатами з Волл-стріт. Чимало великих американських фінансових компаній і міжнародних корпорацій ведуть бізнес із Китаєм. Щоб розширити там свою діяльність, вони найняли до себе на роботу дітей багатьох китайських високопосадовців, які є очима, вухами й голосом компартії в цих компаніях.

Проникнення до академічних кіл та аналітичних центрів

Чимало аналітичних центрів на Заході безпосередньо визначають політику і стратегію своєї країни щодо Китаю. Саме тому КПК приділяє їм особливу увагу. У звіті Інституту Гувера мовиться, що КПК вивчає перспективи обох політичних партій у США і створює корисні для себе теми. Вона здійснює контроль над аналітичними центрами, надаючи їм фінансування. Вона намагалася підкупити, взяти під контроль чи впливати майже на всі аналітичні центри, які займаються питаннями Китаю [146].

Газета «Вашингтон пост» повідомила, що деякі китайські компанії мають намір контролювати американські аналітичні центри. Наприклад, китайський телекомунікаційний гігант Huawei не лише створює загрозу безпеці США, а й, надаючи їм фінансову підтримку, намагається впливати на аналітичні центри у Вашингтоні [147].

Крім своєї діяльності у США, Huawei також спонсорує понад 20 вишів у Великій Британії, включно з Кембриджським та Оксфордським університетами. Британський експерт з питань національної безпеки, професор Ентоні Гліс сказав: «Ідеться про плани у сфері електроніки, які проявляються у вливанні китайських грошей у британські університети. Це проблема національної безпеки» [148]. Відповідно до програми «Насіння для майбутнього» Huawei залучила до себе велику кількість молодих талановитих іноземців, що є класичною тактикою в підривній діяльності компартії.

За допомогою грошей, звань і слави КПК підкуповує закордонних науковців, особливо тих, хто вивчає Китай. Деякі з них після цього починають тісно дотримуватися риторики КПК, публікуючи книги та статті, щоб у позитивному ключі пояснити «мирне зростання Китаю», концепцію «китайської мрії» чи «китайської моделі». Думки цих учених побічно впливають на політику західних урядів щодо Китаю, що якраз і є метою КПК.

Ще гіршим є те, що протягом останніх кількох десятків років західні гуманітарії та соціологи перебували під великим впливом комуністичної ідеології. Тому досить лише невеликого поштовху з боку КПК, і вони можуть перейти від пасивної підтримки лівої ідеології до активного прийняття комунізму.

Залучення й використання лідерів китайських громад, бізнесменів і студентів

КПК успішно конвертувала патріотизм закордонних китайських студентів у любов до партії та прийняття її ідеології. Щоб здобути підтримку китайців, що проживають за кордоном, КПК надає їм фінансову допомогу. Вона часто вживає фрази «любов до батьківщини» та «почуття до рідних», а також свідомо переплутує у їхній свідомості поняття «Китай» і «КПК», щоб стимулювати їх захищати інтереси партії. КПК також використовує велику мережу закордонних організацій, прихильників і шпигунів, щоб ізолювати й атакувати своїх противників і всіх незадоволених політикою Пекіна.

Під різними приводами КПК запрошує китайців, що живуть за кордоном, вести бізнес з Китаєм та інвестувати туди гроші. Лідерам китайських громад, які приїздять до Китаю, влада влаштовує пишні вітання, організовують зустрічі з високопосадовцями, запрошують на святкування Дня заснування КНР тощо.

Зак Дорфман, старший науковий співробітник Ради Карнегі з етики в міжнародних справах, опублікував у журналі Politico довгу статтю, присвячену шпигунській діяльності Китаю та Росії в американській Кремнієвій долині. Особливий акцент у статті зроблено на китайських агентах [149]. Як приклад Дорфман навів китайську політичну активістку з Сан-Франциско Роуз Пак. Він зазначив, що КПК використала Пак і зробила так, що Китайська торгова палата в Сан-Франциско, де Пак була консультантом, ізолювала групи Фалуньгун, тибетців, прихильників Тайваню та уйгурів, не даючи їм брати участь у параді, присвяченому китайському Новому року.

Згідно зі звітом USCC, КПК контролює китайські студентські й наукові асоціації. На сайтах деяких філій таких асоціацій прямо заявляється, що їх було створено місцевим китайським консульством або вони є його дочірніми компаніями [150], тоді як в інших випадках контроль з боку Пекіна здійснюється таємно. Ці організації отримують завдання від китайських консульств, придушуючи будь-які голоси китайських дисидентів. Крім того, посадові особи китайських консульств переслідують, залякують і тримають під наглядом китайських студентів, які не згідні з діяльністю КПК.

Китайські студентські й наукові асоціації (CSSA), а також пов’язані з ними структури, іноді навіть здійснюють промислове та економічне шпигунство. 2005 року французьке видання Le Monde повідомило, що CSSA, розташована в Левенському католицькому університеті в Бельгії, була основною шпигунською групою КПК в країні. Іноді такі мережі складаються з кількох сотень шпигунів, які працюють у різних компаніях у Європі [151].

Проникнення в кіноіндустрію та сферу розваг

Останніми роками КПК активізувала зусилля з проникнення в індустрію розваг у США. 2012 року китайська компанія Wanda Group витратила 2,6 мільярда доларів на придбання AMC Entertainment, другої за величиною мережі кінотеатрів у США. Далі вона придбала кінокомпанію Legendary Entertainment за 3,5 мільярда доларів і четверту за величиною мережу американських кінотеатрів Carmike за 1,1 мільярда доларів [152]. 2016 року китайська кінокомпанія Alibaba Pictures придбала частку в компанії Стівена Спілберга Amblin Partners і включила свого представника до ради директорів компанії для участі в ухваленні важливих рішень [153].

Одна з головних цілей КПК щодо проникнення в індустрію розваг — змусити весь світ слідувати за КПК, розповідати красиві історії про Китай, про «мирне процвітання» Китаю, водночас приховуючи тиранічні амбіції режиму. Така стратегія також допомагає КПК приховати її зусилля з поширення партійної культури на весь світ. З 1997 до 2013 року Китай брав участь у фінансуванні лише 12 голлівудських фільмів зі 100 найбільш касових кінострічок. Але в наступні 5 років Китай профінансував 41 фільм з найпопулярніших голлівудських фільмів [154].

Голлівуд прагне вийти на кіноринок Китаю, що швидко зростає, і його керівники добре розуміють, що їм не домогтися бажаного, якщо вони не стануть на бік партії. Отже, вони почали здійснювати самоцензуру на догоду Пекінові [155]. Американським кінозіркам, які відкрито висловлюють протилежні КПК думки, заборонено в’їзд до Китаю, або ж фільми з їх участю виключено з показів у Китаї. Наприклад, прямо висловлена позиція голлівудської зірки Річарда Гіра щодо тибетського питання не лише призвела до того, що йому було відмовлено у в’їзді до Китаю, а й навіть у США він зіткнувся з безліччю обмежень у своїй акторській діяльності. Щоб не образити й не розлютити КПК, деякі американські кінопродюсери відмовилися інвестувати кошти у фільми Гіра [156]. Багато інших кіно- та естрадних зірок занесено до чорного списку КПК за їх висловлювання і вчинки.

Залякування іноземців, які мають інші погляди

КПК вдається до залякування та використовує вигоди стосовно західних учених, особливо експертів щодо Китаю, які критикують КПК. Як наслідок, чимало з них стали здійснювати самоцензуру. Залякування також включає відмову у видачі віз до Китаю, що має особливо негативний вплив на молодих науковців. Заради професійного зростання багато з таких експертів добровільно уникають питань про права людини, проблеми Тибету та інших тем, які можуть викликати невдоволення компартії.

Професора східноазійських досліджень у Принстонському університеті Перрі Лінка було включено до «чорного списку» КПК за те, що він часто висловлював критичні зауваження на адресу Пекіна. У підсумку таке ставлення до нього стало для молодих учених уроком того, як діяти не слід [157].

У жовтні 2017 року заступник голови Комісії з прав людини Консервативної партії Британії та прихильник Демократичного руху Гонконгу Бенедикт Роджерс поїхав до Гонконгу з приватним візитом, але в гонконзькому аеропорту йому було відмовлено у в’їзді, і його депортували [158].

У згаданому вище звіті USCC також ідеться, що китайські розвідувальні структури намагаються завербувати представників етнічних меншин, включно з уйгурами, які проживають за кордоном, і зробити їх своїми інформаторами. Відмова з їх боку може призвести до переслідування їхніх сімей у Китаї. Уйгури, які зазнали таких погроз, розповідають, що метою цього є не лише збір інформації про уйгурску діаспору, а й створення внутрішніх суперечностей і запобігання будь-якій протидії владі КПК [159].

3) Необмежена економічна війна — потужна зброя КПК

Якщо зовнішня пропаганда й робота єдиного фронту є формами м’якої сили компартії, то її високотехнологічна індустрія має стати формою жорсткої сили партії. У 50-х роках минулого століття гасло КПК виголошувало «Перевершити Велику Британію і наздогнати США», але тоді це був просто фарс. Але сьогодні це гасло вже стало реальною стратегією і справжньою загрозою для Заходу.

З 80-х років КПК почала втілювати в життя низку стратегічних програм у галузі науки й техніки, включно з Програмою 863 (національна програма високотехнологічних досліджень і розробок), Програмою 973 (національна програма з основних проєктів фундаментальних досліджень), стратегічним планом «Зроблено в Китаї 2025» (програма з перетворення Китаю на світового технологічного лідера до 2025 року, що охоплює також ініціативу в галузі великих даних, таких як 5G тощо), а також амбітні плани у сфері штучного інтелекту, в яких Китай прагне стати світовим лідером до 2030 року. Мета — підвищити статус Китаю до передового виробничого гіганта, тим самим досягши світового панування.

Для будь-якої країни прагнення до промислового розвитку не є помилкою, як і виділення державних ресурсів на дослідження й розробки у ключових галузях. Чому ж стратегія КПК у сфері високих технологій є загрозою для Заходу?

Головна причина в тому, що Китай за комуністичного режиму не є звичайною нормальною країною. Мета технологічного розвитку, яким керує КПК, не в тому, щоб Китай міг на рівних конкурувати з іншими високотехнологічними країнами. КПК прагне використовувати будь-які засоби для усунення противників і знищення західних економік, особливо економіки США, що дасть їй змогу стати на крок ближче до світового панування. Розвиток комуністичним Китаєм своєї наукової і технічної потужності служить поширенню ідеології КПК, щоб у підсумку комунізм правив світом.

Технологічні інновації — це плід вільного мислення в капіталістичному суспільстві, яке перебуває у природному конфлікті з тоталітарним правлінням комуністів. Дослідники в материковому Китаї позбавлені навіть свободи користуватися закордонними пошуковими системами. Вони перебувають у середовищі, де мислення людей закували в кайдани, а вся інформація суворо цензурується партією. У такому становищі дуже важко зробити справжній технологічний прорив.

Щоб уладнати цю проблему, партія за допомогою різних залаштункових методів почала активно красти західні технології, залучати з-за кордону талановитих людей і намагатися підірвати західну промисловість. КПК вкрала технології, на які Захід витратив десятки років і величезні суми грошей. Вона абсорбує і допрацьовує викрадені технології, а потім просто починає масове виробництво з дуже низькими витратами. Далі вона, наповнюючи цією продукцією іноземні ринки, придушує приватні західні підприємства та економіки. У такий спосіб Пекін використовує методи необмеженої війни в технологічній конкуренції з Заходом.

Пастка доступу до ринку в обмін на технології

Останніми роками мережа високошвидкісних залізниць у Китаї стала майже візитною карткою висококласного промислового виробництва країни. У зв’язку з цим широкого розвитку набула так звана дипломатія високошвидкісних залізниць. Китайські державні ЗМІ назвали діяльність Китаю в цій сфері «дивом», враховуючи короткий період розвитку галузі, який становив лише близько десяти років. Але для західних компаній будівництво високошвидкісних залізничних колій у Китаї означало жахливий сон, у якому їхні технології було вкрадено, а вони, погнавшись за малим, утратили велике й, перехитривши самих себе, зазнали подвійних збитків.

Робота над проєктом високошвидкісного залізничного сполучення в Китаї стартувала на початку 90-х років минулого століття. На кінець 2005 року влада КНР відмовилися від ідеї самостійного розвитку потрібних у цій галузі технологій і звернулася до західних інновацій. Мета КПК була зрозумілою від самого початку: вона планувала спочатку придбати технологію, потім почати виробництво і в підсумку продавати ту ж технологію на світовому ринку, але набагато дешевше.

Китайська сторона зазвичай вимагає, щоб до початку торгів за контрактами на будівництво іноземні виробники підписали контракт з китайськими компаніями на передачу їм технологій, інакше їх не буде допущено до торгів. Крім того, китайська влада встановила офіційне внутрішнє оцінювання, так звану «оцінку передання-впровадження технологій». Ця атестація зосереджена не на тому, наскільки добре іноземні компанії навчають китайські компанії, а на тому, наскільки добре китайські компанії опановують ці знання. Якщо вітчизняні підприємства не опановують технологію, китайська сторона не вносить оплату. Влада КНР також вимагає, щоб 70% продукції в останній партії товару за контрактом виробляли винятково місцеві компанії [160].

Іноземні компанії вважають, що величезний ринок Китаю — це рідкісна можливість, яку не можна проґавити, тому вони приймають такі умови. Японська компанія Kawasaki, французька Alstom, німецька Siemens і канадська Bombardier подали заявки на участь у тендері. Усупереч політиці Пекіна дати доступ до ринку в обмін на технології, жодна західна компанія не хотіла передавати свої основні, найбільш ключові технології. Але КПК й далі грала в ігри з кількома компаніями в надії, що хоча б одна з них поступиться і відмовиться від чогось справді цінного в гонитві за короткостроковими вигодами. Звичайно, коли виявилося, що одна іноземна компанія отримає великий шматок китайського ринку в обмін на технології, інші почали побоюватися, що залишаться за бортом. Отже, деякі з них потрапили в пастку КПК, унаслідок чого Китай зміг отримати від чотирьох вищезгаданих компаній ключові технології будівництва високошвидкісних залізничних ліній.

Уряд Китаю інвестував у цей проєкт величезні суми, не звертаючи уваги на витрати. Згодом китайська мережа високошвидкісних залізниць вступила в період інтенсивного розвитку. Китайські компанії будували найдовшу систему швидкісних залізниць у світі. За кілька років Китай швидко опанував західні технології, які потім перетворилися на «незалежні права на інтелектуальну власність». Але ще більше шокувало західні компанії те, що Китай почав подавати за кордоном заявки на патенти у сфері високошвидкісних залізничних ліній, а також те, що китайські компанії стали жорстко конкурувати зі своїми колишніми «вчителями» на міжнародному ринку. Оскільки китайські компанії накопичили великий практичний досвід у цій галузі й отримали всі промислові переваги, пов’язані з великими виробничими потужностями і великою фінансовою підтримкою держави, галузь високошвидкісних залізниць Китаю має значну конкурентну перевагу в порівнянні з закордонними аналогами. Ця галузь стала ключовим елементом проєкту компартії «Один пояс, один шлях».

Іноземні компанії мріяли отримати свою частку на величезному ринку високошвидкісних залізничних перевезень у Китаї, але на якомусь етапі вони виявили, що їх просто витіснили з цього ринку, і що вони до того ж створили жорсткого міжнародного конкурента. Йошиюкі Касаї, почесний голова Центральнояпонської залізничної компанії, з гіркотою сказав: «Сінкансен [високошвидкісна мережа залізниць у Японії] є перлиною Японії. Передання технологій Китаю було величезною помилкою» [161].

Сама КПК визнає, що успіх Китаю у сфері високошвидкісних залізниць було досягнуто завдяки тому, що вони стояли на плечах гігантів. Насправді її метою від самого початку було вбити всіх інших гігантів. Якщо конкретніше, КПК поставила перед собою два завдання: її короткострокова мета — використати економічні досягнення, щоб довести легітимність свого правління, а також домогтися економічного й технічного прогресу для збудження націоналістичних настроїв у суспільстві; довгострокова мета — довести, що комуністична система перевершує капіталістичну. Тому КПК безсовісно краде технології та використовує сили всієї країни для конкурування з капіталістичним вільним підприємництвом.

Тактика Китаю щодо забезпечення доступу до китайського ринку в обмін на технології, примушування передавати технології, поглинання і вдосконалення іноземних технологій, використання демпінгу з метою перемогти конкурентів — усі ці недобросовісні методи торгівлі завдали великої шкоди західним компаніям. Деякі з них уже починають це усвідомлювати, тоді як інші все ще, наче метелики, летять на полум’я і все ще готові вести бізнес із КПК заради отримання швидких вигод. Амбіції КПК з придбання західних технологій ніколи не слабшали. Її програма «Зроблено в Китаї 2025» є втіленням цих амбіцій.

2015 року влада Китаю розробила десятирічну програму «Зроблено в Китаї 2025». Згідно з цією програмою, до 2025 року Китай перетвориться зі світової фабрики низькосортної продукції широкого вжитку на потужну виробничу силу; до 2035 року обробна промисловість КНР перевершить такі промислово розвинені країни, як Німеччина та Японія; до 2049 року Китай планує стати лідером з інновацій у ключових виробничих секторах. Тобто КПК підвищила статус свого виробничого сектора до «основи нації» та «інструменту для процвітання країни».

Виробнича наддержава, побудована на крадежі

Як за такий короткий проміжок часу Китаєві вдалося збільшити свій виробничий та інноваційний потенціал? Він використав ті ж самі старі прийоми. По-перше, як і у випадку з високошвидкісними залізницями, він змушував західні компанії передавати свої технології. Багато західних корпорацій готові надавати свої технології в обмін на доступ до китайського ринку, водночас навчаючи своїх майбутніх конкурентів. По-друге, Китай вимагає, щоб західні компанії створювали спільні підприємства з китайськими, і підтримує співпрацю китайських компаній та університетів з високотехнологічними західними компаніями, щоб вони могли отримувати технології. По-третє, Пекін стимулює китайські фірми купувати закордонні високотехнологічні компанії, безпосередньо вкладати кошти у стартапи з використанням ключових технологій і створювати закордонні центри дослідження й розробки. По-четверте, Китай спонукає провідні закордонні технічні й науково-дослідні інститути створювати центри дослідження й розробки в Китаї. По-п’яте, він використовує цілеспрямовану політику для залучення іноземних експертів у сфері технологій.

Чимало стартапів в американській Кремнієвій долині потребують грошей. КПК вкладає туди гроші китайських платників податків, щоб отримати у свої руки нові технології, включно з ракетними двигунами, датчиками для автономних військових кораблів і 3D-принтерів, які виробляють гнучкі екрани, що використовуються в кабінах винищувачів тощо [162]. Кен Вілкокс, почесний голова Банку в Кремнієвій Долині, 2017 року повідомив, що протягом шести місяців до нього звернулися три китайських державних підприємства з проханням виступити як їх агент для купівлі технологій. Він сказав, що відмовився від цих пропозицій: «У всіх трьох випадках вони заявили, що вони мають розпорядження з Пекіна, і вони й гадки не мають, що саме вони хотіли б купити. Просто будь-які технології» [163].

У листопаді 2018 року Торговельне представництво США (USTR) опублікувало результати свого розслідування. У документі йдеться, що компанія Danhua Capital (нині називається Digital Horizon Capital) використовує венчурний капітал Китаю, щоб допомогти китайському урядові придбати найновітніші технології та інтелектуальну власність у США. Вищезгаданий звіт американського уряду є у відкритому доступі [164].

Потужною зброєю Китаю для технологічного прориву є масштабне викрадення західних технологій. Здатність КНР до промислового шпигунства набагато перевершує можливості шпигунів у минулому. Щоб украсти в Заходу технології та секрети, КПК мобілізує величезні людські ресурси. Вона залучає абсолютно всіх, кого можна залучити, включно зі шпигунами, хакерами, китайськими студентами за кордоном, закордонними вченими, що відвідують Китай, спеціалістами, які працюють у західних компаніях китайських і тайванських іммігрантів та іншими іноземцями, яких заманюють матеріальними вигодами.

КПК завжди прагнула роздобути американський винищувач-невидимку F-35. 2016 року громадянина Китаю Су Біна було засуджено у США до п’яти років ув’язнення за крадіж технологій, пов’язаних із цим винищувачем. Су працював спільно з двома армійськими хакерами КНР, проникав у комп’ютерні системи військово-промислової корпорації Lockheed Martin і викрадав комерційні секрети, включно з такими, що пов’язані з винищувачем п’ятого покоління F-22. Розслідування в цій справі показало, що група Су Біна також викрала близько 65 гігабайтів даних, пов’язаних із технічною інформацією щодо стратегічного військово-транспортного літака «Боїнг C-17» [165]. Пізніше Пекін представив власний стелс-винищувач J-20, який дуже схожий на американський F-22, а також винищувач FC-31, який є імітацією американського F-35.

Експерт з метаматеріалів з дослідного Університету Дьюка доктор Девід Сміт винайшов своєрідний плащ-невидимку, тобто важливий матеріал, який може використовуватися у військових цілях. Військові США вклали великі суми на підтримку досліджень Сміта. 2006 року до лабораторії доктора Сміта відправили китайського студента Лю Жопена. На думку співробітника ФБР, Лю мав особливу місію. 2007 року Лю привів із собою ще двох осіб, відрядження яких оплачувалося владою Китаю, і деякий час вони працювали разом з доктором Смітом над розробкою цього плаща. Пізніше Сміт з подивом дізнався, що їхню лабораторію було цілком продубльовано в Китаї [166].

Міністерство юстиції США 20 грудня 2018 року висунуло позов двом громадянам КНР з китайської хакерської групи APT 10, яка має тісні зв’язки з КПК. Відповідно до обвинувального акту, із 2006 до 2018 року група APT 10, здійснивши масштабні хакерські атаки, викрала величезні обсяги інформації більш ніж у 45 американських організацій і відомств, включно з НАСА та Міністерством енергетики. Вкрадена інформація стосується фармацевтики, біотехнологій, фінансів, виробництва, нафти та природного газу. Директор ФБР Крістофер Рей сказав: «Простіше кажучи, мета Китаю — замінити США як провідну світову наддержаву, і для досягнення цієї мети вони вдаються до незаконних методів» [167].

Дуже важко вберегтися від викрадення технологій і патентів з боку Китаю. Колишня співробітниця контррозвідки США в Сан-Франциско Кетлін Пакетт сказала, що Китай вкладає всі свої сили у шпигунство та отримує все безкоштовно [168].

Китай моралізував, раціоналізував, нормалізував і мілітаризував свою шпигунську діяльність у сфері викрадення технологій. Пекін, почавши «народну війну», безсовісно краде передові західні технології й використовує для цього патріотизм, націоналізм, гроші та славу. За масштабами і шкідливістю ці вчинки є безпрецедентними в історії.

Деякі не бачать у цьому великої проблеми і стверджують, що, збираючи з хати по нитці, можна лише побачити, як це працює, але не розуміти, чому воно працює; неможливо вкрасти всю систему виробництва й побачити повну цілісну картину. Така позиція щодо промислового шпигунства КНР дуже небезпечна. Промислове шпигунство в епоху електроніки цілком відрізняється від шпигунства в минулому, коли шпигунам удавалося лише сфотографувати деякі документи. Китай краде бази даних цілком і в багатьох випадках дістає не лише технології, а й фахівців, які ці технології розробляли. Завдяки потужності світової фабрики, на яку Пекін перетворював країну протягом десятків років, а також накопиченому потенціалу у сфері науково-дослідних робіт, влада КНР дійсно здатна й бажає створити виробничу наддержаву, побудовану на крадежі. КПК йде саме таким шляхом.

Програма «Тисяча талантів»: шпигунство й залучення здібних людей

Відтоді як у 70-х роках минулого століття Китай широко відчинив двері для зовнішнього світу, мільйони китайських студентів пройшли навчання за кордоном і досягли чималих успіхів. КПК прагне наймати та використовувати цих підготовлених Заходом фахівців, щоб безпосередньо «залучати» в Китай технології та багато іншої важливої інформації, яку ці студенти роздобули. Усе це робиться задля втілення в життя амбіцій КПК у досягненні світового панування.

2008 року влада Китаю почала програму «Тисяча талантів». На перший погляд, мова йде про залучення кращих китайських фахівців з-за кордону назад до Китаю на тривалу або короткотермінову високооплачувану роботу. Але справжня мета цієї програми — отримати нові технології та інтелектуальну власність Заходу.

У вересні 2015 року ФБР розсекретило документ про ці китайські програми із залучення талановитих людей. У ньому робиться висновок, що набір цільових співробітників може дати Китаю: 1) отримати доступ до досліджень та експертних знань у сфері передових технологій; 2) отримати вигоду, використовуючи результати багаторічних наукових досліджень, проведених у США, за підтримки урядових грантів США і приватних компаній; 3) серйозно впливати на економіку США [169].

Національний інститут охорони здоров’я США 13 грудня 2018 року опублікував звіт про китайську програму «Тисяча талантів», у якому зазначено, що, отримуючи фінансування від американського уряду, іноземні громадяни, які проводять дослідження у США, передають американську інтелектуальну власність до своїх країн. Від їхніх дій постраждали всі академічні установи США [170]. Співголова Консультативного комітету NIH М. Рой Вілсон, який є одним з авторів звіту, сказав, що ключовою умовою участі у програмі «Тисяча талантів» є доступ до цінної інтелектуальної власності. Він підкреслив, що ця проблема не є дрібною і незначною, і що не можна недооцінювати серйозність утрати інтелектуальної власності [171].

Старший науковий співробітник програми з енергетики, економіки й безпеки з аналітичного Центру нової американської безпеки Пітер Харрелл сказав: «Китай застосовує підхід мобілізації всього суспільства для посилення своїх технологічних можливостей. Це включає придбання інноваційних компаній через закордонні інвестиції, вимога до західних компаній передавати передові технології Китаєві як умова доступу на китайський ринок, надання величезних державних ресурсів для фінансування внутрішнього технологічного розвитку, фінансування навчання найкращих китайських студентів і дослідників за кордоном, а також виплату величезних премій за залучення талантів назад до Китаю» [172].

Програма «Тисяча талантів» націлена майже на всіх китайських студентів, які приїхали до США з 1980-х років і які мають доступ до корисної інформації у промисловому, технологічному та економічному секторах. Тобто це десятки тисяч людей. КПК мобілізує сили всієї країни, щоб вести необмежену війну за талановитих людей та інтелектуальну власність.

Зловмисна державна система

Крім прямого крадежу, важливим засобом для КПК у досягненні її амбіцій є державна підтримка та субсидії. Державна підтримка означає, що влада може використати величезні суми грошей для підтримки ключових галузей. Фактично мова йде про використання державних ресурсів Китаю для здійснення тиску на приватний бізнес на Заході. Це створює серйозний виклик для країн, лідери яких обираються демократичним шляхом і не втручаються в діяльність приватних підприємств. Можна сказати, що західні компанії програли ще до того, як гра почалася. Китайські державні субсидії дають змогу китайським виробникам не замислюватися про витрати, що дає їм величезну конкурентну перевагу й перетворює їх на справжніх хижаків на міжнародному ринку.

Індустрія сонячної енергетики є класичним прикладом субсидій з боку влади КНР. Десять років тому серед десяти провідних виробників сонячних батарей не було китайських компаній, а тепер у цьому списку шість компаній з Китаю, включно з двома, які перебувають на найвищих позиціях. Індустрію екологічно чистої енергії активно підтримував Барак Обама під час своєї першої президентської каденції. Але незабаром десятки американських виробників сонячних панелей заявили про своє банкрутство або змушені були скоротити своє виробництво через посилення конкуренції з боку Китаю. У той час це дуже підірвало у США ентузіазм щодо чистої енергії [173]. Значної шкоди було завдано демпінговими цінами на китайські сонячні панелі на світовому ринку. Це сталося внаслідок активного субсидування Пекіном китайської сонячної енергетики.

У західних країнах влада також фінансує ключові проєкти, включно з такими, що перебувають на передньому краї технологічного розвитку. Наприклад, прототип інтернету був уперше розроблений Міністерством оборони США. Але на Заході участь держави в таких проєктах обмежена. Щойно технологія стає комерційною, далі її цілком розкручують приватні компанії. Наприклад, НАСА поширює результати своїх передових досліджень у промисловості через свою Програму передання технологій. Чимало з її програмних продуктів розміщено в інтернеті з відкритим вихідним кодом. Натомість КПК використовує повноваження держави для прямої участі в комерціалізації високих технологій. Це рівнозначно тому, що використовувати бренд China Inc. для конкурування із приватними західними компаніями.

Проєкт «Зроблено в Китаї 2025», безумовно, невіддільний від державних субсидій і державного промислового планування. Якщо КПК не змінить свою тактику, то історію сонячних панелей буде відтворено в інших галузях, і китайські товари стануть глобальними вбивцями робочих місць у всьому світі. Завдяки необмеженій економічній і технологічній війні КПК успішно заманила в пастку багато західних компаній, включно з транснаціональними корпораціями. Вони передали Китаєві капітал і передові технології, але не змогли витримати конкуренції на китайському ринку. Натомість вони допомогли створити собі сильних конкурентів, яких підтримує держава. КПК використала їх як пішаків для досягнення своїх цілей.

4) КПК використовує широкий загал людей для шпигунства

КПК вважає будь-яку інформацію зброєю у своєму арсеналі. Незалежно від того, з якої сфери ця інформація, чи то урядові структури, приватні підприємства або фізичні особи, уся вона розглядається як засіб для втілення стратегічних планів Пекіна.

КПК також використала законодавство, щоб змусити всіх китайців брати участь у її необмеженій війні. У Законі про національну розвідку Китайської Народної Республіки, ухваленому Постійним комітетом Всекитайських зборів народних представників, чітко прописано, що «державні розвідувальні органи можуть вимагати від відповідних установ, організацій і громадян надання потрібної підтримки, допомоги і співпраці» [174]. Це означає, що КПК може змусити будь-якого громадянина Китаю збирати розвіддані і стати шпигуном. Такого масштабного збору розвідданих ніколи не було в історії.

Судовий комітет Сенату США 12 грудня 2018 року провів слухання про «нетрадиційну шпигунську діяльність» КПК. Білл Прістап, заступник директора департаменту контррозвідки ФБР, розповів про специфіку цієї діяльності: «Іноді вони грають за правилами, коли це в їхніх інтересах, а в інших випадках вони спотворюють і порушують правила для досягнення своїх цілей. Вони також намагаються переписати правила і змінити світ відповідно до своїх вимог».

Помічник генерального прокурора Відділу національної безпеки Міністерства юстиції США Джон Демерс прямо сказав, що проєкт КПК «Зроблено в Китаї 2025», хоча на перший погляд і спрямований на поліпшення інновацій, насправді є статутом з розкрадання. За його словами, у США в період з 2011 до 2018 року понад 90% випадків економічного шпигунства на користь інших країн були пов’язані з Китаєм, і понад дві третини справ, що стосуються комерційного шпигунства, пов’язані з Китаєм (тобто з КПК) [175].

Вище ми розповідали про те, що КПК, використовуючи хакерів і підкупаючи західних фахівців з високих технологій, краде інтелектуальну власність західних компаній. Насправді шпигунство КПК зовсім не обмежується сферою інтелектуальної власності.

КПК контролює всі великі приватні компанії в Китаї і під виглядом звичайних приватних компаній використовує їх для збору даних у всьому світі. Американський сенатор від штату Техас Тед Круз сказав, що китайська компанія Huawei є «шпигунською структурою КПК, слабко завуальованою під телекомунікаційну компанію». Він також додав: «Мережі спостереження Huawei охоплюють увесь світ, а її клієнтами є бандитські режими, такі як Іран, Сирія, Північна Корея та Куба» [176].

За повідомленням французької газети Le Monde, опублікованим у січні 2018 року, конфіденційну інформацію з розташованої в Ефіопії штаб-квартири Африканського союзу щоночі протягом п’яти років відправляли до Шанхаю. КПК звинуватили в тому, що вона всім цим керувала. Опублікований 13 липня Австралійським інститутом стратегічної політики (ASPI) звіт показав, що Huawei є постачальником деяких компонентів інфраструктури мережевих технологій у будівлі штаб-квартири Африканського союзу [177].

Науковий співробітник Центру військових досліджень Копенгагенського університету Андре Кен Якобссон сказав: «Занепокоює те, що КПК може отримувати дуже важливу й конфіденційну інформацію. Вони можуть увійти в систему, яка контролює все наше суспільство. У майбутньому все буде під’єднано до мережі 5G. Ми стурбовані тим, що країна, яка надає таке обладнання, — це Китай [КПК], і вона контролює перемикач» [178].

У Китаї КПК використовує відеокамери, комп’ютерні мережі і штучний інтелект з технологією розпізнавання облич для створення повсюдної мережі стеження за людьми. Якщо її не зупинити, то ситуація, що склалася сьогодні в Китаї, завтра може поширитися на весь світ.

Водночас КПК широко використовує хакерів. Ще 1999 року стався інцидент, коли хакери КПК замаскувалися під закордонний сайт Фалуньгун й атакували Міністерство транспорту США. Потім влада США провела розслідування і виявила, що сліди цих хакерів ведуть до розвідувальної структури, якою керує КПК [179].

У червні 2015 року хакери КПК проникли в комп’ютерну базу федерального уряду США і викрали велику кількість конфіденційної інформації, пов’язаної з 21,5 млн американців. Унаслідок цієї атаки постраждали понад 19,7 млн державних службовців та 1,8 млн членів їхніх сімей.

У листопаді 2018 року міжнародна компанія з управління готельними мережами Marriott International повідомила, що зазнала нападу хакерів, які викрали персональні дані близько 500 мільйонів її клієнтів починаючи з 2014 року. Держсекретар США Майкл Помпео 12 грудня підтвердив, що проникнення було здійснено КПК. Компанія Marriott є найбільшим постачальником готелів для військових і цивільних посадовців США.

5) Інші форми необмеженої війни

КПК користується й іншими методами ведення необмеженої війни. Кілька з них ми наведемо нижче.

Дипломатична необмежена війна

Типовий метод дипломатії, яким користується КПК, — це «розділяй і пануй». Коли весь світ критикує КПК за порушення прав людини, вона пропонує кожній країні окремо обговорювати права людини. Чимало країн обговорювали питання прав людини наодинці з КПК, і в підсумку це не здійснило жодного стримувального впливу на Пекін. КПК просто сперечається з різними країнами окремо, але ніколи нічого суттєво не змінює. Ба більше, вона зробила міжнародні сили, які захищають права людини, розрізненими й дуже їх послабила. КПК вдалася до такого методу, щоб уникнути загального осуду й санкцій. Після вступу до Світової організації торгівлі (СОТ) Китай відразу ж почав використовувати економічні важелі для залучення на свій бік інших країн, а потім знову застосував метод «розділяй і пануй» для досягнення масштабних проривів у різних сферах.

КПК також, вдаючись до шахрайської тактики дипломатичних заручників, погрожує як китайцям, так і не китайцям, доки її вимоги буде виконано. До того, як Китаю було надано статус нормального торговельного партнера США, КПК заарештовувала дисидентів майже перед кожним раундом переговорів з Вашингтоном, а потім використовувала звільнення дисидентів під час переговорів для досягнення своїх цілей. КПК не дбає про права й життя китайців, але вона знає, що західне суспільство надає таким питанням великої ваги. Тому вона використовує своїх громадян як заручників, приставляє ніж до горла китайського народу й використовує його, щоб погрожувати своєму ворогові — США. Це наочно демонструє тактику необмеженої війни КПК.

Услід за стрімким розвитком економіки КПК стала сміливішою, а її іноземні заручники стали її дипломатичними пішаками. Вищезгаданого Су Біна у США було звинувачено у проникненні 2014 року до бази даних військових сил США. Одразу після цього в Китаї було заарештовано канадську пару Кевіна та Джулію Гарратт і звинувачено у шпигунстві.

Арешт віцепрезидента й фінансового директора компанії Huawei Мен Ваньчжоу у Ванкувері 1 грудня 2018 року спричинив різкий протест з боку Міністерства закордонних справ Китаю. Консульство КНР у Канаді мобілізувало велику кількість прокомуністичних китайців, що там проживають, для проведення акцій протесту. Крім того, щоб помститися, КПК заарештувала трьох канадських громадян у Китаї [180]. Такими діями Пекін намагався чинити прямий тиск на Канаду, а також вбити клин між Канадою і США.

У Китаї для КПК не існує жодних законів чи обмежень. Будь-який іноземець, який перебуває в КНР, може стати заручником і бути використаним як розмінна монета для досягнення політичних, економічних і дипломатичних цілей. Ба більше, коли КПК погрожує китайцям за кордоном, особливо дисидентам, вона часто використовує як заручників їхніх родичів у Китаї.

Необмежена війна у військовій сфері

КПК розробила асиметричну зброю, таку як протикорабельні ракети. Що стосується звичайних озброєнь, КПК намагається кількістю перевершити технологічну перевагу США. КПК виросла в економічному й технічному плані, що надало їй більше оперативного простору для ведення проти США кібервійн, космічних війн та інших нестандартних для звичайної війни високотехнологічних атак, про що ми вже розповідали.

Китайські військові публічно заявляють, що війна, якої вони прагнуть, «буде міжнаціональною і міжтериторіальною, у якій використовуватимуться будь-які потрібні засоби». В ідеальній війні Китаю «матеріальні національні кордони, нематеріальні кордони кіберпростору, міжнародне право, національне законодавство, кодекси поведінки та етика не є обов’язковими [для НВАК]»; «Вони не несуть відповідальності за будь-кого й не обмежені жодними правилами. Ціллю може бути будь-хто, і може бути використано будь-які засоби». Два китайських полковники, автори книги «Необмежена війна», заявляють своїм читачам: «Чи розглядали [ви] об’єднання традиційного поля битви з тим, що зазвичай не вважається полем битви, воєнних і не воєнних дій, зокрема об’єднання літаків-невидимок, крилатих ракет і мережевих убивць, ядерної війни, фінансової війни і терактів? Або, простіше кажучи, Шварцкопф [командувач багатонаціональними силами війни у Перській затоці] + Сорос + Морріс [творець комп’ютерного вірусу «хробак Морріса»] + бін Ладен? Саме це є нашим справжнім козирем» [181].

Необмежена фінансова війна

КПК почала просувати свою власну систему платежів і національну валюту під приводом «економічної допомоги» приватним підприємствам, намагаючись у такий спосіб замінити юанем панівне становище долара США в міжнародному грошовому обігу. Згідно зі стратегією необмеженої війни в галузі фінансів, за потреби Пекін може досягнути своїх цілей, просто друкуючи величезні суми грошей, руйнуючи тим самим фінансову систему. Мозкові центри КПК виступають за використання валютних резервів як зброї.

Необмежена інтернет-війна

За допомогою компаній Huawei і ZTE КПК прагне зайняти панівне положення у стандартах зв’язку 5G, а також відігравати провідну глобальну роль у нових технологіях. Колишній голова Федерального резервного банку Далласа сказав: «Якщо Китай виграє ці перегони, він установить протоколи для інтернету, так само як англійська мова замінила німецьку як мову науки, а потім стала мовою всієї важливої діяльності у глобальному масштабі» [182].

Інтернет сформував світ, у якому інформаційні потоки зовсім відрізняються від традиційних способів передавання інформації. Своєю чергою, онлайновий світ може впливати на наш реальний світ і контролювати його. Зараз інтернет проходить новий виток еволюції, в основі якого лежить технологія 5G. З комбінацією 5G і штучного інтелекту інтернет рухається до «інтернету речей», до цифрування всього світу. Контроль інтернету над фізичним світом значно розширюється, і правила гри всього світу переписуються. Якщо КПК домінуватиме в мережах 5G, вона більше не матиме жодних перешкод.

Крім того, в інтернеті переміщується величезна кількість інформації. Щойно зовнішню пропаганду КПК буде інтегровано в контрольовані Пекіном мережі 5G, «м’яке промивання мозку» з боку партії значно перевищить нинішній масштаб і рівень впливу.

Необмежена нарковійна

16 серпня 2018 року на засіданні Кабінету США президент Трамп заявив, що широке розповсюдження у країні опіоїдів на основі фентанілу, що надходять з Китаю, — це «майже війна» [183]. 2017 року у США було зареєстровано понад сімдесят тисяч випадків передозування наркотиків, понад 40% із яких були пов’язані з синтетичними опіоїдами (передусім фентаніл та його аналоги). Ці наркотики здебільшого виробляються в Китаї, а потім ввозяться до Америки поштовою службою США або контрабандою через кордон з Мексикою [184].

Старший співробітник Центральноєвропейського університету, а також запрошений співробітник Інституту Гувера Маркос Куналакіс у листопаді 2017 року написав про фентаніл: «Це фактично хімічна речовина. Вона використовується як зброя в опіумній війні XXI століття Китаю проти Америки». Він також наголосив, що фентаніл убив тисячі американців, і це один з прикладів стратегії Пекіна: «КПК, експортуючи цю хімічну речовину, отримує від цього фінансовий прибуток, а також руйнує американські громади й розхитує політичний ландшафт США» [185].

Необмежена війна з залученням широких мас населення

У вересні 2018 року китайська сім’я, що подорожувала Швецією, зчинила істерику у шведському готелі, а також неправдиво заявила, що з ними погано поводилися в поліції. Після цього китайське посольство й китайські ЗМІ роздули цей інцидент, і китайці почали бойкотувати торговельні мережі IKEA та H&M [186]. Шведський телеканал SVT висміяв цей інцидент у своїй передачі, що ще більше погіршило ситуацію. Десятки тисяч китайців — користувачів інтернету стали «бомбардувати» сайти посольства Швеції, телеведучого Єспера Рьонндаля і сторінку телеканалу у Фейсбуці [187].

Після шістдесяти років знищення традиційної культури та замінення її партійною культурою КПК, остання здатна просто розмахуючи прапором націоналізму, швидко мобілізувати безліч китайців і перетворити їх на численну армію. 2017 року, напередодні свого 90-річчя, Народно-визвольна армія Китаю презентувала додаток, за допомогою якого будь-хто може вдягнутися у військову форму, завантаживши своє зображення. Усього за кілька днів цим додатком скористався понад мільярд людей.

КПК може використовувати націоналізм для контролю над суспільством, бо китайці не знають справжньої історії партії, особливо її історії вбивств. Тому покоління китайців, які виросли в партійній культурі, несуть із собою цю культуру всюди, куди приїздять. Коли вони їдуть за кордон, то везуть із собою цю партійну культуру та автоматично стають частиною зовнішньої армії КПК.

КПК вже успішно створила покоління людей, які виконуватимуть її накази без примусу або жорсткого контролю. Це допомагає КПК ефективно керувати своєю армією у вільному світі та використовувати її для підривної діяльності. Якщо спалахне справжня війна, то ця тактика може мати дуже важкі наслідки.

Необмежена війна на культурному фронті

КПК багато років нав’язує свою культуру й цінності під прапором традиційної китайської культури та звичаїв. Люди в усьому світі виявляють великий інтерес до довгої історії та багатої культури Китаю, але їх розуміння цих речей дуже обмежене. КПК добре це знає і повною мірою використовує. За допомогою деяких зовнішніх форм традиційної культури КПК видає себе за захисника та справжнього представника китайської культури. Людям в інших країнах надзвичайно важко розпізнати цей обман.

Інші форми необмеженої війни

Комуністичний режим Китаю, оголосивши асиметричну гібридну війну проти США та їхніх західних союзників, 1986 року запустив державну Програму 863. Кінцева мета цієї війни — перевершити Америку на економічному і військовому фронтах і в такий спосіб замінити США в їхній ролі світового лідера. Ця війна базується на обмані та повній зневазі до будь-яких правил. Стратегія, що лежить у її основі, є частиною необмеженої війни КПК [188].

Під час кривавого придушення студентів 4 червня 1989 року КПК наказала солдатам і поліції замаскуватися під цивільне населення Пекіна. Вони мали організувати заворушення, щоб потім партія, використовуючи це як виправдання масових убивств, заявила, що була змушена застосувати силу для «придушення заворушень». Під час переслідування Фалуньгун КПК сфабрикувала інцидент «самоспалення» на площі Тяньаньмень, щоб виправдати ескалацію репресій, яка відбувалася після цього інциденту. Під час руху «Займи центральний район з любов’ю і миром» у Гонконзі КПК привезла людей з міста Шеньчжень для підбурювання до заворушень. Як наслідок, гонконзька поліція застосувала силу.

Для КПК вбивства є звичайними методами, тому в майбутньому вона цілком може використати ці методи, серед яких отруєння, вибухи, руйнування електромереж або транспортної інфраструктури, для створення хаосу на Заході.

Суть необмеженої війни полягає в руйнуванні моральності суспільства та мобілізації зіпсованих людей для поступового знищення всього людства. КПК досягає великих успіхів у тому, щоб спонукати людей іти проти моралі і їхньої власної совісті. Вона успішно схиляє людей активно чи пасивно ставати на бік зла. Тому для впливових діячів у політичній, економічній, військовій, медіа, культурній, технологічній, освітній та інших сферах КПК намагається всіма способами знайти їхні людські слабкості. Потім вона, використовуючи ці слабкості, змушує потрібних людей добровільно з нею співпрацювати. Коли ж це не спрацьовує, КПК може вдатися до погроз і залякування. Вона знаходить помилки цих людей та ефективно шантажує їх, щоб змусити надавати їй сприяння й допомогу. У деяких випадках КПК навіть дарувала органи для трансплантації, отримані шляхом убивств, щоб підкупити впливових фігур, які потребують пересадки.

Ресурси, які КПК може витратити для проникнення до інших країн, кидають виклик уяві, а нині розкриті факти є лише верхівкою айсберга. Люди з усіх сфер, особливо з політики та бізнесу, стали інструментами КПК в її необмеженій війні. Згодом ставатимуть відомими нові факти про те, скільки людей потрапило в цю пастку. Майже всі країни світу почали відчувати глобальні амбіції КПК, для якої немає жодних обмежень. Вони також побачили руйнівну дію агентів КПК.

4. «Китайська модель» та її руйнівний вплив

В останнє десятиліття рупори компартії, а також деякі західні вчені й журналісти активно рекламують концепцію «китайської моделі» або, як її ще називають, «китайського шляху», «китайського дива» або «пекінського консенсусу». Під так званою китайською моделлю мається на увазі поєднання політичного тоталітаризму і кланового капіталізму для досягнення «стабільності в суспільстві» та швидкого економічного зростання. Насправді «китайська модель» — це «модель КПК», політична потвора, якої ніколи не було в історії людства.

Пропаганда, націлена на підтримку легітимності комуністичного «китайського шляху», зазвичай має чотири основні теми: економічний розвиток, стабільність у суспільстві, громадська думка (коли цивільні особи діють, як підлеглі суб’єкти) і міжнародне визнання.

Але для вдумливих людей усі ці чотири пункти є неповноцінними. Високі темпи економічного зростання не можуть приховати мутовану й часто відверто лиху форму економічного розвитку, яку застосовує КПК.

Створене КПК так зване економічне диво насправді є плодом енергії, вивільненої китайським народом після десятків років придушення, а також часткового повернення до нормальних ринкових принципів під час проведення політики реформ і відкритості. Такого зростання було досягнуто завдяки нехтуванню правами людини, крадежу інтелектуальної власності, неконтрольованій експлуатації природних ресурсів і руйнуванню довкілля. Таке зростання не є ні етичним, ні стійким. Китайська економіка має безліч структурних проблем, жодну з яких не може бути владнано за нинішньої політичної системи. Коли ці проблеми дійдуть до критичної точки, вони принесуть біди китайському народу та решті світу.

Інші три аргументи тим паче не витримують жодної критики. Комуністичний режим Китаю контролює всі збройні сили в країні й підтримує стабільність за допомогою залізного кулака і тотального контролю над населенням. У такий спосіб партія справді може довго утримувати «стабільність» у суспільстві. КПК монополізувала всі ЗМІ в Китаї і придушує іншодумство ще в зародку. У сучасному світі, коли мораль загалом перебуває в занепаді, неважко знайти за кордоном корисних ідіотів і змусити їх виступати в ролі друзів Китаю і прославляти КПК. Але так звані досягнення «китайської моделі» явно не можуть приховати гидкі злочини, скоєні режимом.

Виходячи з природи КПК, вона завжди протиставлятиме себе традиційній культурі, традиційній моралі та загальнолюдським цінностям. Нинішня КПК є віссю зла у світі і ворогом людства. Якщо світ не зможе прокинутися і вжити заходів проти неї, то виникне загроза глобальної катастрофи. Відбудеться це з наступних причин.

Китай має величезну територію та населення. Він став другою за величиною економікою світу, а з 2010 року і другою за величиною військовою державою, що має ядерну зброю. Жодний злочинний режим в історії та в наші дні не мав такої величезної економічної та військової могутності, як КПК. Компартія Китаю, увібравши надзвичайно згубні й лихі елементи сучасних і давньокитайських тоталітарних режимів, зробила їх керівною ідеологією свого правління. Тому КПК ніколи не грає за правилами, а її стратегія часто є водночас глибокою і нещадною, що виходить за межі уяви й розуміння лідерів і стратегів інших країн. Захопивши 1,3 мільярда китайців у заручники, КПК презентувала світові величезний омріяний ринок. Залучаючи іноземний капітал, бізнесменів і політиків, КПК змушує їх заплющувати очі на порушення прав людини в Китаї, а в деяких випадках навіть схиляє їх до співпраці у скоєнні злочинів.

КПК вбила 80 мільйонів китайців. Вона скоїла жахливі злочини проти послідовників Фалуньгун, парафіян домашніх християнських церков, тибетців, уйгурів, дисидентів і представників нижчих верств суспільства. Щойно режим КПК зазнає краху, його судитимуть і покарають за всі його злочини. Щоб уникнути цієї долі, КПК, не бажаючи піти зі світової сцени, пішла шляхом посилення тоталітаризму й переслідувань. Як злочинець, якому винесено суворий вирок, КПК, прагнучи втекти, без вагань скоює ще жахливіші злочини, аби лише врятуватися.

Компартія Китаю є головним агентом примари комунізму у світі людей. Від початку приречена на знищення, КПК постійно відчуває кризу і страх. Під впливом цього почуття вона вдається до засобів, які зазвичай застосовуються у критичні моменти, і вживає крайніх заходів для захисту себе. Під дією цього відчуття кризи КПК вважає США, чия роль — підтримувати міжнародний порядок, своїм головним ворогом, і таємно накопичує сили, щоб спробувати замінити Америку у світовому домінуванні.

Водночас КПК вдалася до цілої низки засобів, щоб експортувати свою модель та ідеологію, що отруює світ. Проєкт «Один пояс, один шлях» та інші подібні ініціативи демонструють геополітичні амбіції компартії. Ще страшніше те, що КПК рішуче й невпинно готується до фінальної битви зі США.

Усі амбіції КПК, які вона переслідує за допомогою «м’якої сили», «жорсткої сили», а також «гострої сили», базуються на повному ігноруванні моралі. Вони спрямовані на те, щоб служити більш масштабним амбіціям, які пов’язані зі знищенням традиційних загальнолюдських цінностей. Мета КПК — утвердитися в ролі імперії зла та світового гегемона. Її зусилля спрямовані на те, щоб принести світові тотальне пригнічення шляхом створення світової поліцейської держави, для якої характерні промивання мозку, контроль над свідомістю, масове стеження, ліквідація приватної власності, офіційний атеїзм, ліквідація релігії і традиційної культури, нестримне потурання плотським бажанням, корупція й моральне псування. КПК хоче втягнути світ у біди й хаос, перетворити людей на звірів і зіштовхнути людство у прірву моральної деградації. Саме цей шлях запланувала примара комунізму, яка прагне знищити людство.

КПК — це унікальний політичний режим, механізм і суспільний феномен. Метою цього утворення є знищення традиційних культур і загальнолюдських цінностей, які визначив людям Бог. Якщо одного разу традиційну мораль, яка протягом тисяч років допомагала людству вижити, буде справді зруйновано, наслідком цього стане знищення всього людства на планеті. Тому, на додаток до своїх зусиль у сфері військових справ, економіки, науки й техніки, КПК також прагне нав’язати всьому світові свою ідеологію атеїзму та спотворені погляди щодо добра і зла. Лише в такому разі вона відчуватиме себе в безпеці. КПК застосовує різні методи, щоб корумпувати політичних діячів і представників ЗМІ, щоб з їхньою допомогою насадити іншим країнам свою партійну культуру. Вона хоче змусити цих людей шкідливо впливати на все суспільство й допомагати тягнути його за собою. Саме такою є справжня мета просування в усьому світі так званої китайської моделі.

5. Отримані уроки й вихід із ситуації, що склалася

1) Політика умиротворення була серйозною помилкою

У березні 2018 року у статті британського журналу The Economist «Як Захід неправильно зрозумів Китай» розповідалося про політику, яку західні країни запровадили щодо Китаю. Автори статті визнали, що зусилля західних країн привести Китай до демократії та ринкової економіки зазнали невдачі. Китай під владою КПК не є ринковою економікою і, виходячи з його нинішнього курсу, ніколи нею не буде. Навпаки, КПК розглядає бізнес і торгівлю як розширення своєї державної влади, тому жорстко контролює ці сфери. Вона використовує свою монополію на владу для формування глобальної економіки і за допомогою грошей маніпулює торговими партнерами й карає окремих осіб і групи, з позицією яких вона не згідна [189].

Амбітна КПК, яка прагне утвердити свою глобальну гегемонію, становить серйозну загрозу світові. На жаль, і донині чимало країн, урядів і політичних діячів усе ще хочуть дружити з КПК, не усвідомлюючи небезпеки. Ці відносини можна проілюструвати китайським прислів’ям «Вирощувати тигра, щоб у майбутньому наразити себе на небезпеку».

Без допомоги розвинених західних країн і підтримки багатьох транснаціональних корпорацій, високотехнологічних гігантів і великих фінансових інститутів КПК не змогла б лише за кілька десятків років розвинутися зі слабкої економіки з режимом на межі краху до нестримної осі зла. Вона значно розширила свій вплив і тепер нахабно кидає виклик США у різних сферах у всьому світі.

Експерт із національної безпеки Майкл Пілсбері вважає, що Захід увесь час мав ілюзії щодо КПК, наприклад, гадаючи, що вона неминуче стане більш демократичною, що вона прагне до капіталістичного суспільства американського типу, що вона неминуче інтегрується в міжнародний порядок, що обмін між США й Китаєм приведе до повної всебічної співпраці, або що мілітаристські погляди КПК є слабкими тощо. Пілсбері наполегливо рекомендував владі США якомога швидше побачити реальну картину і вжити контрзаходів проти КПК, інакше Пекін переможе [190].

Стів Беннон також про це попередив: «Китайське керівництво ніколи не збиралося приєднуватися до міжнародного післявоєнного ліберального порядку, який базується на правилах. Вони мали свій власний план і дуже чітко його виконували» [191]. Цей план у тому, що КПК використовує державну владу для контролю над ключовими галузями у світі, сміливо бере участь у геополітичній експансії з метою досягти глобальної гегемонії у сфері технологій і фінансів, водночас цілком ігноруючи глобальні правила.

2) Чому Захід неправильно зрозумів Китай?

Є безліч причин, із яких Захід неправильно зрозумів Китай. Серед них складні плани примари комунізму, згадані вище, лукавство і хамелеоноподібна природа КПК, а також нездатність Заходу відокремлювати Китай від КПК. Крім того, Захід в особі окремих людей, компаній чи цілих країн націлений на короткотермінові вигоди, що й дало КПК ще одну лазівку.

Морально зіпсована КПК націлилася на моральні прогалини людей у вільних суспільствах. Прагнення цих людей до незначного короткострокового прибутку дає КПК змогу проникати в західне суспільство й руйнувати його основи. Якщо ми детально розглянемо політику США щодо КПК, то побачимо, що вона значною мірою базується на міркуваннях короткотермінової вигоди, а не на фундаментальних і довготермінових інтересах Америки, не в тому дусі, який було покладено в основу державотворення.

Слава і влада людини йдуть від Бога і визначаються моральним рівнем цієї людини. Процвітання й сила, якими Бог наділяє державу й націю, також пов’язані з рівнем моралі цих суспільств. Людина просто не здатна звичайними засобами позбутися впливу планів примари комунізму. За такою логікою стає зрозуміло, у чому була помилка Заходу. Хоч би якими були людські методи, з їх допомогою не вдасться врятувати людей з кігтів зла.

Уряди, великі компанії та бізнесмени можуть упродовж деякого часу отримувати так звані вигоди від КПК, жертвуючи під час цього своїми моральними принципами. Але в підсумку вони втратять більше, ніж отримають. Ці поверхові вигоди подібні до отрути. Люди матимуть світле майбутнє, лише якщо позбудуться нестримного прагнення отримати короткотермінову вигоду.

КПК не є політичною партією чи владою у звичайному значенні цього слова. Вона не є представником китайського народу. Вона є примарою комунізму. Спілкуватися з КПК означає спілкуватися з дияволом. Доброзичливо ставитися до КПК означає потурати дияволові, допомагати йому заганяти людей у пастку. І, отже, навпаки, дати відсіч КПК означає вступити в битву між добром і злом на боці добра. Це не просто питання боротьби якихось країн за свої національні інтереси. Це битва за майбутнє всього людства.

3) У чому ж вихід?

Зараз Китай і весь світ перебувають на роздоріжжі. Що стосується китайців, не можна очікувати, що КПК, за якою тягнуться численні криваві борги, проведе будь-які реальні реформи та зміниться на краще. Для Китаю найкращим виходом буде цілком позбутися компартії як злоякісної пухлини. Лише тоді Китай стане на шлях справжнього процвітання.

Людям у всьому світі Китай відомий як країна з давньою історією, для якої характерні етикет і обов’язок. Вільний від компартії, Китай знову стане нормальною частиною цивілізованого світу. Його людські та природні ресурси, багаті прадавні традиції та культурна спадщина стануть частиною спільного багатства людства.

Нині дедалі більше китайців усвідомлюють лиху природу КПК. Після публікації в листопаді 2004 року книги «Дев’ять коментарів про комуністичну партію» безліч людей відновили свою моральну сміливість і вирішили відокремити себе від примари комунізму. Цей процес набирає обертів. Понад 300 мільйонів китайців уже вийшли з лав КПК і її дочірніх організацій. Якщо вільний світ зможе підтримати цю тенденцію й також розірве всі зв’язки з червоною примарою, то КПК не зможе й далі так розперезано діяти у глобальному масштабі, як це відбувається зараз.

Радянський Союз, який здавався надзвичайно могутнім, миттєво розпався. Хоча КПК простягнула свої лапи на весь світ, щойно люди у світі зможуть зрозуміти її лиху природу і зроблять правильний вибір, вона може зазнати краху так швидко, що люди не встигнуть навіть отямитися.

Підйом КПК здебільшого обумовлений моральною зіпсованістю людей, їхнім нестримним прагненням до матеріальних вигід, яке заблокувало їхню мудрість. Щоб уникнути лиха, нам треба набратися сміливості, відродити традиційні цінності й зміцнити віру в Бога.

Щоб перемогти таку примару як КПК, недостатньо просто спиратися на людські сили. Злий дух має більшу силу, ніж людина, і це є головною причиною невпинного розширення КПК. Але ця примара ніколи не зможе змагатися в силі з Богом. Люди дістануть благословення і будуть наділені великою силою, лише якщо вони стануть на Божий бік і виконуватимуть Божу волю.

КПК є ворогом усього людства. Протистояти амбіціям КПК означає рятувати людську цивілізацію і майбутнє людства. КПК приречена на знищення, тому відкинути КПК означає уникнути долі бути знищеним разом з нею. Насправді саме це і є порятунком для людства.

Попередня | Перейти до змісту |