Минулого тижня міф про єдність президента і прем`єра зліз, мов шкаралупа з писанки. Віктор Ющенко показав «жовту картку» урядові за високу інфляцію, а Юлія Тимошенко разом з Андрієм Портновим відчайдушно боролася за контроль над Фондом держмайна. Країна так і не побачила президентську редакцію Конституції, а БЮТ і Партія регіонів свої варіанти Основного Закону обіцяють подати після травневих свят.
Президент не став подавати власний проект нової Конституції, прикрившись раптово-хворим спікером Арсенієм Яценюком. Проте «дипломатична нежить» голови парламенту навряд чи може приховати деяку розгубленість Банкової. Хвацько виписуючи параметри накачування конституційних м`язів голови держави президентські соратники опинилися в цугцвангу: Конституційний Суд ухвалив, що на нинішньому етапі без законодавців процес реформування Основного Закону не обійдеться, а посилення президентських повноважень через сесійний зал не пройде. Доведеться Ющенку тримати паузу як доброму акторові.
Представникам БЮТ і Партії регіонів наслідувати президента ні до чого, вони готуються після відновлення роботи Верховної Ради вразити громадськість своїми конституційними проектами. Єдина надія Банкової на те, що владні прагнення Віктора Януковича і Юлії Тимошенко не дадуть їм змоги домовитися. Утім, «сердечники» і «регіонали» вже демонстрували, що задля удару по Ющенку вони готові на різноманітні компроміси. Та й соціологія показує, що в країні є дві згадані політичні сили, лідерів яких підтримує близько чверті виборців кожного. А ось президентові Ющенку давно вже не вдається наблизитися до показників популярності колишнього і діючого прем`єрів.
Але Віктору Андрійовичу не з руки складати руки – становище зобов`язує діяти активно. Можливо, тому щоквартальну прес-конференцію Ющенко багато в чому присвятив жорсткій критиці економічної політики і конституційних намірів Юлії Тимошенко. Урядові глава держави показав «жовту картку» за високі показники інфляції. Схоже, наш президент вельми проникся підготовкою України до Євро-2012, тому невимушено вдається до футбольної термінології. Ющенко також спробував розкрити очі пресі на суть парламентської республіки, зазначивши, що це – республіка прем`єр-міністра. Неозброєним оком видно, як бракує Віктору Андрійовичеві можливості відправити уряд Тимошенко у відставку. Здавалося б, створення «Єдиного Центру» дозволяє порушити питання про відповідальність уряду з надією набрати 226 депутатських голосів за вотум недовіри. Але в такому разі сам Ющенко одержить з легкої руки Тимошенко, яка оперативно реагує на зміну політичної обстановки, ярлик «вбивці коаліції», з яким важко розраховувати на ефективне продовження політичної кар`єри.
Схоже, на Банковій поки що роблять ставку на іншу двоходівку. З одного боку, соратники Віктора Андрійовича по Майдану переконують країну і світ, що заплановане альянсом БЮТ і Партії регіонів урізання президентських повноважень може загрожувати суверенітету країни. З іншого – представники «НУНС» шантажують БЮТ розпадом коаліції у разі, якщо «серцева» фракція з обачливим цинізмом підтримає створення парламентської комісії для розгляду конституційних змін. Одразу кілька бютівців після скасування засідання Національної конституційної ради констатували її смерть і закликали перенести обговорення реформування Основного Закону до парламентських стін. Юлія Тимошенко, зазначимо, не осмикнула соратників.
Куди цікавішими виявилися дії прем`єра на Страсну п`ятницю, коли озброєна рішенням суду Тимошенко прибула до Фонду держмайна представляти виконуючого обов`язки голови Андрія Портнова. Юлія Володимирівна своїми діями не просто показала зацікавленість у приватизації стратегічних об`єктів, а й натякнула президентові, що судова влада в нашій країні часто грає на боці сильного. Схоже, Валентину Семенюк-Самсоненко від ганебного вигнання з робочого місця врятувала тільки вчасно надана президентом охорона. Останній соціаліст у системі влади звинуватила прем`єра в спробі рейдерського захоплення Фонду держмайна і прагненні за всяку ціну дістати кошти для виконання передвиборчих обіцянок. До речі, приватизаційні плани уряду і Віктор Ющенко порівняв під час підсумкової прес-конференції з розпродажем у столичному універмазі. Наступальний порив дуету Тимошенко – Портнов спробувала опротестувати Генеральна прокуратура, але її протести в уряді проігнорували, пообіцявши натомість зібрати підписи за відставку Олександра Медведька з посади Генпрокурора.
У сухому залишку пристрастей за приватизацією – збереження печатки за старим головою Фонду, переведення валютних і гривневих рахунків у Держказначействі на ім`я виконуючого обов`язки голови і прем`єрське доручення Портнову не виконувати президентські укази, спрямовані на обмеження приватизації. 29 квітня Юлія Володимирівна збирає регіональних керівників ФДМ, пригрозивши звільненням тим, хто не з`явиться.
Видно, у владі починається війна нервів. Зрозуміло, що Тимошенко сьогодні мусить продати Одеський припортовий завод, щоб швидше залатати дірки в Державному бюджеті, який під тиском соціальних виплат перетворюється на “охримову свитку”. Тому прем`єр діє з чималим натиском, не звертаючи уваги на свої давнішні обіцянки змінити бюджет-2008 1 березня і ухвалити незабутню програму уряду «Український прорив для людей, а не політиків». Не забула лідер БЮТ пообіцяти своєму давньому заклятому другові Віктору Ющенку «червону картку» за його політичні дії.
По суті Юлія Володимирівна вирішує не тільки фінансово-економічну, а й політичну задачу: енергійно-замашними діями вона намагається спровокувати голову держави на незаконну спробу свого звільнення, після якої можна відкрито починати боротьбу за розширення електорального поля, яке досі у Тимошенко і Ющенка багато в чому одне на двох. Дивує, що відома холоднокровністю і обачністю Тимошенко починає бойові дії одразу на трьох фронтах: встановлення контролю над ФДМ, зміна Конституції і боротьба за владу в Києві. Передбачити наслідки цієї запеклої сутички буде вкрай складно, так само як і вирахувати напрям головного удару.
Віктор Ющенко встиг пообіцяти, що ні під яким соусом не підпише закон про проведення виборів мера Києва в два тури, назвавши його політичною технологією. Леоніду Черновецькому після такої президентської заяви саме пити шампанське, хоч би ковток. Утім, столичні вибори вже встановили своєрідний рекорд: боротися за посаду київського мера будуть 79 претендентів. Час видавати спеціальний довідник для виборців «Хто є хто серед претендентів на крісло Черновецького». Один з найпослідовніших і цілеспрямованих опонентів Леоніда Михайловича, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, не приховує, що вибори 25 травня можуть стати перехідними. Колишній польовий командир Майдану вважає головним сколупнути діючого міського голову, після чого вже можна й розбиратися, хто найбільш гідний права управляти Києвом. Отже спокійного життя столичним жителям ніхто не обіцяє.
Утім, не тільки в столиці барометр показує бурю. Україна занурюється в політичну кризу, з якої можливі тільки два виходи, здатних якщо не вирішити проблему, то зняти її гостроту. Це проведення конституційної реформи, або дострокові парламентські й президентські вибори. На жаль, в українській еліті немає і не передбачається консенсусу щодо шляхів виходу з кризи, тому передбачити, яка антикризова конфігурація буде вибрана, не візьметься, мабуть, ніхто.
Євген Магда, unian.net