В Україні існує серйозна загроза міліційного стеження за громадянами, їх особистими даними та приватним життям.
Фото: Володимир Бородін/Велика ЕпохаПринаймні, так вважає голова Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. Приводом до такого занепокоєння став прийнятий Верховною Радою у першому читанні в листопаді 2006 р. проект Закону «Про національний демографічний реєстр», згідно з яким незабаром буде забезпечено накопичення та перевірка інформації про особу при досягненні нею шістнадцятирічного віку. Правозахисник розказав, що всi дані про громадян будуть зберігатися в цифровому форматi на спецiальних пластикових картках, якi згодом замiнять паспорти. Такі нововедення створять загрозу стеження за людиною та неконтрольованого поширення даних про неї. При чому такі ініціативи вводяться народними обранцями під приводом адаптації законодавства України до європейського зразка та міжнародних стандартів.
- Створення єдиної інформаційної системи ідентифікації особи в Україні – це пряма загроза правам людини та основним свободам, - наголосив Євген Захаров на прес-конференції в УНІАН. Окрім цього, занепокоєння викликає й постанова Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V, якою затверджено «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон». Згідно з нею дозволяється розміщувати чіпи з біометричними даними громадян (фотографія, підпис, відбиток пальців тощо) у ці паспорти, що встановлює умови для тотального стеження за людиною та неконтрольованим поширенням її біометричних даних.
До речі, в Росії такі ініціативи вже діють. Державна Дума РФ 17 жовтня 2003 року прийняла в першому читанні президентський законопроект „Про основні документи, що посвідчують особу громадянина РФ”. Відповідно до цього проекту до паспорту вноситься прізвище, ім’я, по-батькові власника документу, його стать, дата та місце народження, а також особистий код. При цьому, багато депутатів порівнювали особистий код з клеймом у тварин і номером в’язнів таборів. Багато хто оцінювали це як образу релігійних почуттів. Також російські правозахисники вважають неправомірним записувати в цей документ інформацію, яка є недоступною для самого громадянина.
До того ж, у таких нововведеннях, жодним словом не сказано про відсутність будь-якого нормативного регулювання захисту персональних даних. На думку експертів, таке одностороннє застосування євростандартів призведе до того, що ці ж самі політики, які зараз погоджуються з таким вирішенням проблеми, вже завтра будуть виступати проти, коли побачать на своєму столі погодинне дос’є власного життя, як приватного так і публічного.
Та це не єдиний законопроект, що викликає занепокоєння в українських правозахисників. Зокрема, проект Закону „Про внесення змін до деяких Законів України щодо впорядкування системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю” щодо контролю народних депутатів за слідством. На думку правозахисників, цей закон встановлює неформальний контроль народних депутатів за слідством, що є небезпечним, сприятиме росту корупції та унеможливить розслідування злочинів за участю народних депутатів. На відміну від попереднього законопроекту, цей не набув чинності за рахунок накладання Президентом вето. Але, як показує досвід, депутати навчились обходити заборону Глави держави, приймаючи так звані нормативні акти, які не вимагають затвердження їх Ющенком. Отже, виходить, що від горе-законів наша держава не застрахована. Особливо зважаючи на те, що часто депутати голосують за законопроекти тільки тому, що так вирішила їхня фракція й провалюють їх тільки через те, що вони є чужими.
Щодо самих політичних партій та блоків, то Українська Гельсінська спілка з прав людини зробила моніторинг їхньої діяльності у сфері прав людини після виборів. Результати були оформлені в збірку „Діяльність політичних партій і блоків у сфері прав людини після виборів».
Результатом дослідження стало вироблення рейтингу ефективності діяльності партій і блоків у сфері утвердження прав та основних свобод людини. Він ґрунтується на результатах голосування протягом року в парламенті за 60 законопроектів щодо дотримання різних прав і свобод, а також на аналізі реалізації права законодавчої ініціативи парламентарями. Найбільш ефективною виявилась робота депутатів від партії „Наша Україна”, другим йде Блок Юлії Тимошенко, за ним Партія Регіонів, Соціалістична й завершує рейтинг Комуністична партія.
Не зважаючи на те, що в цьому рейтингу й були визначенні кращі, швидше вони лише трохи обігнали гірших, адже за результатами дослідження жодна з політичних сил не розпочала реалізовувати свої передвиборчі програми.
Такі сумні результати тільки ще раз підтверджують що політичні партії, які так голосно ратували за наші права рік тому, забули свої обіцянки.
