Притягальна сила канадських міст
За даними, оприлюдненими Організацією економічного співробітництва та розвитку, Канада є однією з найбільш урбанізованих країн світу. Через розширення міст зменшуються первинні орні землі, а через відтік сільського населення назавжди змінюється структура сімейних ферм.
Згідно з Канадським федеральним бюро статистики, у 2001 році 64% населення Канади проживало у 27 мегаполісах. Зростання населення в семи з них у два рази перевищує середній у країні показник: це південне Онтаріо, область Монреаля, коридор Калгарі – Едмонтон, низовина британської Колумбії та південний острів Ванкувер.
Найсильніше зростання кількості мігрантів, у порівнянні з іншими містами, спостерігалося в Калгарі, що не дивно, зважаючи на стрімкий розвиток нафтової промисловості Альберти. Молодь виїжджає з провінційних міст, і відбувається зменшення общин.
Професор демографії та соціології з університету Альберти Франк Травато стверджує, що міграція до міст – це ознака індустріалізації, яка є природною прогресією пропорційною переходу від аграрної економіки до індустріальної.
”Це відображає нашу природу, – каже він, – ми живемо в сучасному суспільстві, що стрімко розвивається, і це одна з причин урбанізації. Міста надають людям більше можливостей не тільки у сфері роботи, але й освіти, розваг і дозвілля”.
Джойслін Хейнсворт, яка разом зі своїм чоловіком управляє 800-акровою тваринницькою фермою в Редверсі, Саскетчеван, припускає, що масова втеча із сільських громад, принаймні в провінції, в основному, обумовлена економічними причинами. Сільське господарство – ненадійний бізнес, який вимагає великих позик, і молоді люди не хочуть цим займатися.
”Ми живемо в країні-експортері нафти, – говорить Хейнсворт, – молодь прагне знайти роботу на нафтових родовищах. Там настільки хороші зарплати, що молоді люди не бачать необхідності в такого роду позиках”.
Вона розповіла, що містечко Редверс, яке раніше процвітало, тепер ризикує втратити свою лікарню через труднощі з утриманням персоналу. Єдина причина, через яку школа ще працює – це те, що її відвідують діти із сусідніх общин. Деякою втіхою для общини стало повернення деяких її членів. Вони повернулися та відкрили компанії з постачання нафти або відкрили інший, теж пов'язаний з нафтою бізнес.
Через зниження ринкових цін, наявність субсидій в іноземних конкурентів і нечесні методи торгівлі, канадські фермери зазнають труднощів у бізнесі. Хейнсворт вважає себе удачливою, оскільки одна з її дочок планує управляти фермою, про що багато фермерів тепер і не мріють. Маючи дітей, які не хочуть займатися сільським господарством, багато фермерів працюють до самої старості, замість того, щоб продавати свої ферми.
Оскільки чисельність населення в сільських містах знижується, агломерації продовжують розширюватися, не зважаючи на деякі спроби управляти їхнім зростанням. Більша частина Торонто втратила 150 000 акрів первинних орних земель під час урбанізації з 1976 по 1996 рік. Прогнози показують, що через 20-40 років кількість населення південного Онтаріо подвоїться.
Відповідно до сайту Мережі екологічних спостережень і оцінок (Ecological Montoring and Assessment Network – EMAN), при такому темпі зростання екозона рівнин Міксвуд, і без того вся посмугована шосе та магістралями, буде повністю вкрита шляхами сполучення. Долини Міксвуд включають Великі озера та долину Св. Лоуренса, які є одними з найщільніше заселених і активно експлуатованих регіонів у країні.
EMAN цитує американські дослідження 1992 року, які стверджують, що тільки 5% Канади – сільськогосподарські угіддя вищого класу, тобто ті, що мають якісний ґрунт і гарний клімат. Тут урбанізація створює значно більше проблем, ніж на південь від кордону. За оцінками дослідників зростання урбанізації дорівнює приросту населення Флориди, розташованої у серці американської кукурудзяної індустрії.
Колишній прем'єр Монітоби Говард Полі вважає, що зростаюча урбанізація призводить до збільшення бідності у містах. Полі, тепер виконуючий обов'язки директора Дослідницького центру соціального рівноправ'я при Вінзорському університеті, вважає, що багато емігрантів вважали б за краще жити у менш великих містах і сільських центрах, якби їхні дипломи визнавалася в Канаді. На сьогодні лікарі й інженери з інших країн вимушені залишатися у великих містах і працювати на низькооплачуваних роботах, оскільки їхня освіта не знаходить реалізації.
”Конкретної економічної політики нема, – говорить Полі, – мають бути чіткі зусилля, спрямовані на те, щоб сільські райони, північні області та дрібніші міста також отримували вигоду від еміграції, але цього не відбувається”.
Звичайно, існує деяка кількість охочих виїхати з міст. Мешканка Оттави Лорена Дункан, яка нещодавно купила церкву в маленькій общині в Саннібрае, Нова Скотія, каже, що, не зважаючи на привабливість сільського життя, в їхньому з чоловіком віці такий крок є нездійсненним. Таким чином, вони використовують церкву, що перебуває у процесі ремонту, як літній особняк.
”У нашому віці, на пенсії, потрібно бути реалістами, – додала Дункан, – мешкати в селі, коли в 60-70 років ви повинні розчищати сніг, щоб вийти на дорогу, просто не розумно”.
Колись процвітаюча, община Саннібрае зараз забезпечує діяльність лише двох галузей промисловості. Через відтік населення навіть відвідини церковних служб тут настільки нечисленні, що їхнє подальше проведення стало неможливим.
Джойслін Хейнсворт, у якої сільське господарство “у крові”, пише для Сі-Бі-Сі (CBC), щоб збільшити свій прибуток. Вона також створила веб-блог, через який сподівається розповісти городянам про сільське господарство, ”звідки береться їхня їжа”. Хейнсворт не планує найближчим часом переїздити в місто.
”Раніше було 10 сусідів через кожні дві милі, тепер – два сусіди через кожні 10 миль, – говорить Джойслін, – ми тут живемо, тому що нам тут дуже подобається. Тут багато землі, свіже повітря, можливість усамітнитись. Це чудове місце”.