Загадка Леонардо да Вінчі — Джоконда
Велика Епоха
Леонардо першим винайшов багато досягнень цивілізації, здійснити які вдалося тільки незадовго до наших днів. Йому належать перші креслення повітряно-літального апарату, рухомих механізмів, складна система подання води у каналізації та багато іншого.
Великий учений за життя говорив загадками й осипав сучасників метафоричними пророцтвами, писав лівою рукою справа наліво, перевертаючи букви в дзеркальному відображенні. Леонардо не підписував своїх творів, але залишав на них пізнавальний знак — птаха, що злітає. Деякі його твори несподівано виявляються через століття.
Окрім численних загадок і ребусів, Леонардо створив геніальний і неймовірно загадковий портрет — портрет Джоконди (Мони Лізи). Глядачі, дивлячись на зображення, по-різному сприймають її відчуття, і неможливо однозначно охарактеризувати внутрішній стан цієї жінки. Незбагненним залишається те, що криється за незвичайною технікою, використаною в портреті — адже головна його загадка в непоясненному виразі обличчя, в незрозумілій усмішці, яка ніби вислизає.
Думки дослідників стосовно портрета Джоконди та її загадкової усмішки розбігаються. Одні вважають її піднесеним ідеалом жіночності й чарівності, іншим вона здається неприємною. Біограф Леонардо да Вінчі Джорджіо Вазарі, захоплюючись глибокодумним змістом портрета, пише, що у зображеної Мони Лізи незвичайний й позитивний духовний стан: «Оскільки Мона Ліза була дуже красивою, то під час написання портрета він тримав людей, які грали на лірі або співали, і тут постійно були блазні, що підтримували в ній веселість та усували меланхолію».
У Леонардо ж у цьому творі усмішка подана такою приємною, що здається, нібито споглядаєш скоріше божественну, ніж людську істоту; сам же портрет цінувався як твір надзвичайний, бо й саме життя не могло бути іншим».
А.Л. Волинський — літератор XIX століття й дослідник художньої діяльності Леонардо да Вінчі — характеризує портрет Мони Лізи зовсім інакше. Аналізуючи роботи Леонардо, дослідник схиляється до висновку, що живопис був для цього могутнього генія швидше науковим експериментом, ніж самим мистецтвом із його призначенням. А.Л. Волинський впевнений, що великий художник не прагнув надати своїм персонажам святості і піднесеної духовності і не мав на меті зворушити душу глядача.
Волинський також вважає, що в портреті Джоконди, з усією неперевершеною технікою зображення людини й естетичної гармонії, відсутня душевна теплота, чиста моральність й високі устремління, що є головним у витворах мистецтва. А загадкову усмішку дослідник мистецтв охарактеризував як отруйну посмішку, разом із неприємним та глузливим поглядом вузьких очей. От як він описує своє враження від побаченого портрета й усмішки Джоконди: «Незрозуміла усмішка викликала в мені якісь неприємні відчуття... у душу зовсім не проникало світло художньої краси, а розум не встановлював ніякої певної точки зору на цей портрет».
«Щось хитре, приховано-отруйне вбивало всі мої сприйняття. У Джоконді... відсутній найтиповіший й найлюдяніший елемент — етична сила, яка оживляла стародавнє мистецтво, зливалася там із релігійними устремліннями, і яка тут замінилася етичним безсиллям, прикритим загадковою усмішкою», — додав він.
Сучасні вчені також аналізують таємничий портрет. За допомогою комп'ютера спробували розшифрувати усмішку Джоконди — комп'ютерна програма Urbana-Сhampaign, створена ученими з Нідерландів та США, проаналізувала основні риси обличчя, вигин губ й зморшки навколо очей, а потім оцінила особу відповідно до шести головних груп емоцій. Якщо вірити програмному обчисленню, то можна сказати, що Мона Ліза на картині Леонардо да Вінчі на 83% щаслива, на 9% — переживає почуття огиди, на 6% — сповнена страху і на 2% — зла.
Припускається, що Леонардо використовував у своїй картині властивості людського зору, що створюють дивовижний вираз обличчя Джоконди. Зір у людини буває прямим та периферичним. Прямий — добре сприймає деталі, гірше — тіні. Професор Маргарет Лівінгстон із Гарвардського університету вважає, що усмішку Мони Лізи видно лише, якщо дивитися не на губи, а на інші деталі її обличчя: «Характер усмішки Мони Лізи, який ніби вислизає, можна пояснити тим, що вона майже вся розташована в низькочастотному діапазоні світла і добре сприймається тільки периферичним зором».
Ось вже кілька сотень років дослідники сперечаються про таємничий портрет, секрет створення якого до цього часу залишається нерозгаданим. Наблизився до розгадки техніки живопису самого Леонардо да Вінчі французький дослідник Жан Франк. Досліджуючи протягом кількох років портрет Джоконди, він дізнався і навіть зміг повторити ту техніку, завдяки якій Джоконда здається живою.
«Із погляду техніки виконання, Мона Ліза завжди вважалася чимось непояснимим. Тепер, думаю, я можу відповісти на цю загадку», — говорить Франк. За його словами, Леонардо використовував розроблену ним техніку «сфумато» (італійське «sfumato», буквально — «зниклий, як дим»). Прийом полягає в тому, що предмети на картинах не повинні мати чітких меж, все повинно плавно переходити з одного в інше, контури предметів пом'якшені за допомогою світло-повітряного серпанку, що оточує їх.
Головна складність цієї техніки полягає в найдрібніших мазках (близько чотирьох міліметрів), не доступних для розпізнавання ні під мікроскопом, ні за допомогою рентгена. Таким чином, для написання картини да Вінчі було потрібно кілька сотень сеансів. Зображення Джоконди складається приблизно із 30 шарів рідкої, майже прозорої масляної фарби. Для такої ювелірної роботи художникові, мабуть, доводилося використовувати лупу. Можливо, застосування такої трудомісткої техніки пояснює тривалий час роботи над портретом — майже 4 роки.
На цьому, напевно, дослідження портрета та інших робіт Леонардо да Вінчі не закінчується. Можливо, ми тільки думаємо, що знаходимо відповіді на загадки майстра, а насправді ми ще безкінечно далекі від них.
Вікторія Тюріна. Велика Епоха, Україна