Коли мова заходить про Китай, Обама звучить як Буш

Можливо, 2:00 ранку – це зарано для перегляду передвиборчих кампаній. Можливо, жаркий клімат Тайбею грає з моїм розумом. Але в один момент, під час промови Обами, можу заприсягнутися, мені здалося, що я слухаю президента Джорджа Буша.

Правда, оформлення було на висоті: вступні танці, різнорідний натовп людей, добре освітлення, так що промені сонця освітлюють обличчя Обами, переконлива вступна промова. Але це не те, на що я звертаю увагу при виборі наступного президента. Для мене важлива зарубіжна політика, особливо, коли справа доходить до Китаю.

Будучи заарештованим та побитим у Пекіні за протести проти переслідування духовного руху Фалуньгун*, будучи людиною європейської раси, яка взяла інтерв’ю в десятків китайців, що постраждали від катувань, та свідків смерті їхніх друзів під ударами електричних палиць, я з моїми друзями проводив одну прес-конференцію за іншою, в той час як західні ЗМІ поверталися до нас спиною. Я вважаю, що настав «час змін».

Але в Берліні Обама дав нам теж саме. Безумовно, він раніше називав Пекін забруднювачем навколишнього середовища в своїх промовах. Але що стосується прав людини, порушень норм викидання шкідливих речовин, геноциду, вбивств невинних людей, що тривають, – це залишилося поза увагою.

Наш діючий президент є цікавим прикладом: коли згадують людей у світі, що живуть без демократії та без інших свобод, які є для нас природними, президент Буш постійно називає Іран, Сирію та Північну Корею, але завжди опускає Китай, чиє населення в 13 разів перевищує чисельність цих трьох країн разом узятих.

Справа не в тому, що Китай повинен стати демократичною державою – це цілком і повністю вибір китайського народу (хоча їх мислення само по собі могло би бути демократичним). Скоріш за все, це Обама увічнює «китайський виняток». Як пише Джеймз Ман у своїй книзі «Китайська фантазія», кожний американський президент, починаючи з Ніксона, знаходив виправдання порушенням прав китайців, навіть якщо це суперечило уявленням про права людини (Картер) або антикомуністичній риториці (Рейган).

В Берліні Обама мовив як президент. Він питав: «Чи встанемо ми на захист прав дисидентів у Бірмі, блогерів в Ірані та виборців у Зімбабве?»

Певна річ, ми повинні. Але чи не повинні ми також захистити права тисяч дисидентів, яких заарештували прямо перед Олімпійськими іграми в Китаї?

За відважних інтернет-блогерів в Ірані теж, безумовно, слід боротися. Тим не менш, за даними організації «Репортери без меж» в усьому світі було кинуто в тюрму 67 кібер-дисидентів, із яких 50 – у Китаї. Чи заступиться за них Обама? І що зробить він стосовно компанії CISCO, чиє обладнання для слідування в Інтернеті відправило цих бідних людей у тюрми?

Або ж він, як і попередні президенти Буш і Клінтон до нього, повністю проігнорує той факт, що деякі уряди вбивають своїх невинних людей та заробляють на продажу їхніх органів?

Клінтон і Буш, принаймні, почали піднімати це питання. Якщо ж Обама, будучи кандидатом, уже звучить так як зараз, то що ми можемо очікувати в майбутньому – ділові лоббування та насолода від теплих прийомів у Пекіні?

І я питаю, сенатор Обама: «Чи станете ви на захист тибетських ченців, яких принижували перед портретом Далай-лами, та жінки, яку катували електричними палицями за те, що вона не зреклася своєї віри в Фалуньгун*? Чи станете ви на захист вагітної жінки, якій зробили ін’єкцію, щоб убити її другу дитину? Як щодо адвокатів, посаджених в тюрми за пошук справедливості, журналіста, якого заарештували за те, що він розповів про священика, який хотів вести проповідь у місцевій церкві, і мати, яка намагалася знайти миру для своїх синів, але була застрелена на вулицях Пекіна?»

Якщо ви хочете зупинити геноцид у Дарфурі, то треба змусити Пекін припинити поставки зброї в Судан. Якщо ви бажаєте спинити геноцид у Дарфурі, стіна мовчання навколо угод Пекіна і Хартума має бути зруйнована. Якщо ви хочете допомогти дисидентам у Бірмі та блогерам в Ірані, стіну мовчання, що оточує Пекін, слід знищити. Якщо ви мрієте про світ без ядерної зброї, якщо ви хочете стабільного майбутнього, якщо ви хочете спасти світову економіку, зніміть маску лицемірства, яку носили багато світових лідерів у своїх відносинах із Пекіном. Сенатор Обама, настав час змін.

Автор Лішай Леміш закінчив Лондонську школу економіки і має ступінь магістра з міжнародних відносин. Він є нью-йоркським позаштатним правозахисником, який спеціалізується на проблемі прав людини в Азії. Після написання цієї статті йому було відмовлено у в’їзді до Гонконгу, і він був депортований без пояснення причини.

*Фалуньгун (або Фалунь Дафа) – один із видів ціґун (традиційна китайська гімнастика). В 1999 році комуністичний режим Китаю всупереч китайським законам і Конституції незаконно заборонив Фалуньгун через велику кількість послідовників (близько 100 млн.) З того часу в Китаї здійснюється жорстоке пригноблення практикуючих Фалуньгун, яке супроводжується катуваннями та вбивствами. Більше того, в 2004 році стало відомо про масові вилучення внутрішніх органів для продажу в живих послідовників Фалуньгун у Китаї, що тривають донині.