Олімпійські помилки

Як відомо, Олімпійські ігри несумісні з насильством. На час Олімпійських ігор оголошувалося Священне Перемир'я. Це благородні змагання під егідою братерства та миру. І цей порядок був порушений лише двічі: під час Першої та Другої світової війни. Тож як кваліфікувати Ігри 2008 р., особливо у світлі останніх подій у Бірмі, Дарфурі і Тибеті?

"Ми вважаємо, що Олімпійські ігри - це не місце для демонстрацій, і сподіваємося, що важливість цього визнають усі ті, хто має намір узяти участь в Іграх". Таку заяву зробила компанія Samsung Electronics, одна з 12 корпорацій-спонсорів Олімпійських ігор, відповідаючи минулого тижня на питання про те, чи викликають у неї стурбованість останні події в Тибеті. Компанія Coca-Сola, ще один олімпійський спонсор, заявила, що "коментарі з приводу політичної ситуації в окремих країнах" недоречні, проте компанія твердо переконана в тому, що "Олімпійські ігри - це сила добра". Президент Міжнародного олімпійського комітету Жак Рогге теж не забув заявити, що "бойкот нічого не вирішує", а також засудив демонстрантів, які на церемонії запалення олімпійського факела в Греції розмахували чорним прапором із зчепленими наручниками - пародією на олімпійський символ. "Завжди сумно бачити, як зривається така церемонія", - досить помпезно заявив він.

І ніхто цьому не здивувався: компанії, що вклали мільйони в спонсорство, і олімпійські бюрократи, які роками намагаються виправдати своє спірне рішення про проведення Ігор 2008 р. у Пекіні, мають природну схильність до використання такого роду аргументів. Але це не означає, що всі інші мають їм вірити.

І дійсно, варто поглянути трохи пильніше, і виявиться, що жодне з цих тверджень не витримує критики. "Бойкот нічого не вирішує". Невже? Інколи бойкот дещо вирішує. Ймовірно, бойкот ЮАР, де не проводилися міжнародні змагання, був найефективнішою зброєю, застосованою міжнародним співтовариством проти держави апартеїду. ("Економічні санкції їх не хвилювали, - казав мені один південноафриканський друг, - але крикет - більш ніж"). Бойкот московської Олімпіади 1980 р. став ударом по радянській пропаганді про вторгнення до Афганістану і допоміг західному світові об'єднатися проти неї. Не знаю напевно, але припускаю, що з радянської точки зору бойкот Радами Олімпіади в Лос-Анджелесі чотири роки потому теж був успішним. Мабуть, він був покликаний укріпити серед радянської еліти негативне ставлення до Сполучених Штатів Рейгана, і, мабуть, ця мета була досягнута.

"Олімпійські ігри - це сила добра". Не завжди! Олімпіада 1936 року, проведена в нацистській Німеччині, була приголомшливим пропагандистським успіхом Гітлера. Так, зоряний виступ великого чорного американського легкоатлета Джесі Оуенса зробив кілька проломів у нацистській теорії расової переваги арійців. Але все-таки Гітлер отримав від Ігор те, що було йому потрібно. За допомогою таких американських газет, як New York Times, яка заявила, що Ігри "повернули Німеччину в сім'ю націй", він переконав багатьох німців і багатьох іноземців прийняти нацизм як щось "нормальне". Вже діяли нюрнберзькі закони, німецькі війська вступали в Рейнську область, у Дахау було повно в'язнів, але світ уболівав за своїх атлетів у Берліні. В результаті багато хто і в Німеччині, і за її межами дійшов висновку, що все гаразд і що Гітлера можна потерпіти ще трохи.

"Олімпійські ігри - не місце для демонстрацій". Справді? Насправді Олімпійські ігри здаються ідеальним місцем для демонстрацій. Річ не лише в тому, що там будуть світові ЗМІ з відеокамерами, але і в тому, що сучасні Олімпійські ігри були створені з політичною метою: боротися за мир у всьому світі, сприяючи здоровій конкуренції між державами. Звідси акцент на національних командах замість окремих атлетів; звідси церемонія відкриття, пізніше перейнята іншими спортивними змаганнями, а також національні прапори і національні гімни.

Ці елементи роблять Олімпійські ігри чимось особливим, що відрізняється від інших міжнародних змагань, але деколи стають їхньою темною стороною. Давнє баскетбольне суперництво між США і СРСР; парад східних німок із хрипкими голосами, списки, в яких указується, скільки хто завоював медалей - усе це свідчить про політизацію Олімпійських ігор, що триває не одне десятиліття. На Олімпіаді в Мюнхені група палестинців захопила й убила ізраїльських спортсменів. Австралійські аборигени протестували проти Ігор 2000 року в Сіднеї. А все, що пов'язане з Олімпіадою 2008 року - від широкомасштабної програми будівництва в Пекіні до пронесення олімпійського факела через Тибет, до сайту Олімпійського комітету Китаю (який повідомляє про підтримку Китаєм "масової спортивної активності, яка поліпшує фізичний стан народу і стимулює соціалістичну модернізацію Китаю") - теж покликане просувати позитивний образ китайської держави в країні та світі.

Отже, не дивно, що кожен, хто ненавидить Китай або боїться його - в Бірмі, Дарфурі, Тибеті або Пекіні - закликає до бойкоту. А китайський уряд і Міжнародний олімпійський комітет налякані тим, що цих закликів можуть послухатися. Ніхто з причетних до організації Олімпіади, яка відбудеться цього року, насправді не вважає, що "це просто спорт", або що пекінські Ігри будуть безневинним проявом спортивної майстерності, або що вони не мають стосунку до китайської політики. Не бачу причин, через які в це мають вірити всі інші.


Джерело: ІноСМІ