Інтерв’ю з Олександром Кондратюком про реформи української освіти
Українська освіта стоїть на порозі великих змін. Вже незабаром 10–12 класи стануть профільними, учні зможуть самі обирати напрям навчання, а школи повинні будуть запропонувати їм сучасні програми та підхід. Повноцінне впровадження цієї реформи заплановане на 2027 рік, але чи готова країна до неї, особливо в умовах війни? Про це ми поговоримо з Олександром Кондратюком, засновником Всеукраїнської освітньої компанії «Setstud».
Розкажіть, будь ласка, які основні зміни відбуваються в системі загальної середньої освіти в Україні і що означатиме те, що вона стане профільною?
Я назвав би дві великих зміни. Перша — це Нова українська школа. По суті, це означає, що в 2029 році у школах не буде випускників, адже всі переходять на 12-річну систему освіти. Таким чином, перший випуск цих «оновлених» дітей буде в 2030 році, і ми побачимо, з якими вони знаннями вийдуть. Що буде відбуватися з набором до університетів, наразі невідомо. Відомо точно, що ці діти будуть навчатися за трохи іншою системою. На словах це взагалі щось футуристичне, на ділі, звісно, може бути трохи не так, тому що багато викладачів, навіть згідно офіційних опитувань, та і сам я спілкувався, реально не до кінця розуміють, що таке Нова українська школа, в чому її зміст.
А друга реформа, яку теж не можна не згадати — це те, що в серпні минулого року озвучували навіть держслужбовці найвищих чинів, не тільки з Міністерства освіти, — називається школа офлайн. Звучить цікаво, звучить, ніби всіх повертають за парти в офлайн. Разом з тим, там є багато нюансів. Ця реформа викликає багато запитань. Там говориться, що, мовляв, давайте всіх дітей повернемо за парти в офлайн. А як ми повернемо першу категорію, найбільшу — тих, хто за кордоном? Ну, давайте їх виженемо з українських шкіл, зарахуємо до окремих українознавчих класів, де вивчаються чотири дисципліни: українська мова, українська історія, захист України, одним словом, чотири дисципліни зі словом «Україна». А все решта, ну, іще українську літературу я не назвав, а все решта нехай вони вивчають в іноземних школах, а ми ці оцінки зарахуємо в свої атестати. Ось така школа офлайн.
Та це перша найбільша категорія людей, яка таким чином вчитиметься типу офлайн. А друга категорія людей — це внутрішньо переміщені особи, які, і це відбудеться з 1 вересня 25-го року, не матимуть змоги тепер навчатися у своїх звичних школах, а будуть вимушені піти в школи за місцями, тобто щоб навчатися офлайн. Наскільки та школа, в яку вони підуть, дійсно навчає офлайн… Тобто це не означає, що вони все ж вчитимуться офлайн, але зі свого звичного оточення вирвані будуть. Однокласників умовно своїх десь загублять, педагогів теж. І тут важливо було би якось не просто їх вирвати, а централізовано перевести, наскільки це можливо, згрупувати, заохотити, залишити ті групи, як інтерактив певний, мовляв, тут ви вчитеся, але ті групи ми зберігаємо. Вашому педагогу платимо певну там невелику зарплату, нехай і хоча би для того, щоб він вас далі здружував, якось там онлайн зідзвонювалися, бо інакше це стресово теж.
А щодо людей, які знаходяться на окупованих територіях, сказали: «Теж вчити не будемо, як усіх, будемо вчити якось там за індивідуальними освітніми траєкторіями». І ще сказали 30 таких новомодних, цікавих слів, з якими легко загубити суть. Якщо не допрописати, не зарегламентувати це, то є ризик, що ніяк цих дітей нормально не вчитимуть там, крім як домашки у Вайбері від батьків. Я багатсько таких випадків чув, як навчають дітей на окупованих територіях. Тому, по суті, люди, які не мали змоги ходити офлайн, тепер будуть ходити офлайн. Ось такий доволі суперечливий спосіб. Чи це краще, чи це гірше? Взяти, наприклад, дітей за кордоном і так підрізати трохи зв’язок з українським суспільством, їм таким чином залишивши лише чотири дисципліни, при тому їх з їхніх шкіл відрахувавши і зарахувавши до окремих класів, або і взагалі окремих шкіл, якщо в їхній школі не буде таких класів українознавчих, і якось навчати їх таким чином.
Ось такі дві я назвав би центральні реформи, які у нас відбуваються. Нова українська школа уже з 2017 почала працювати, і ось ця реформа, а школу офлайн з 1 вересня 25-го року, кажуть, будуть повноцінно впроваджувати.
Давайте зупинимось на реформі, яка передбачає можливість обирати предмети старшокласникам. Як це насправді працюватиме і чи є ризик, що частина предметів залишиться без достатньої кількості учнів, а інші класи будуть переповненими?
Звісно, подивіться на НМТ. На НМТ є вибір четвертої дисципліни, та наразі їх чотири, хоча погрожували вести і п’ять, тому, можливо, скоро побачимо і п’ять. В будь-якому випадку, остання дисципліна, четверта вона чи п’ята, йде на вибір, і ця дисципліна на вибір показує побажання абітурієнтів. Звісно, лідером є англійська мова, але й недалеко «втекла» українська література. Щоправда, в минулому році цю літературу зробили такою, що результати її залишають бажати кращого. Наприклад, на 140 балів її не склали 56% — це більше ніж половина тих, хто її обрав. 140 балів — це межа виживання, менше 140 балів ви не зможете… Ну, скажімо так, там є складна межа, 130–150, якщо ви не маєте 130, жодні бюджетні для вас не відкриті, з деяких спеціальностей треба, щоб навіть на контракт подаватись, тому умовно середина це 140 балів. Немає 140 — більшість бюджетів для вас закриті, практично всі, більшість контрактів для вас, а якщо й відкриті, бо деякі взагалі закриті на законодавчому рівні, то ви туди просто нормально можете не пройти.
Уявіть собі, літературу 56% не змогли скласти, а англійську склали значно краще. Тому, звісно, література з року в рік може ставати менш популярною, якщо не зробити її більш зрозумілою на НМТ. Далі йде географія з біологією, з доволі непоганими цифрами, а от фізику з хімією складають в 10 плюс разів менше, ніж ось ці інші дисципліни, тобто вони абсолютно непопулярні. Так само, звісно, ймовірно буде із вивченням тих дисциплін в школах.
Що ще важливо, кажуть, що після дев’ятого класу людина зможе обрати профіль, але і може змінити його без проблем після 10-го, якщо зрозуміла, що пішла не туди, тобто можна буде якось переводитися. (...)
В багатьох країнах для учнів старших класів передбачена така можливість, що вони можуть поєднувати частково навчання з роботою чи стажуванням в якихось компаніях. Яка ситуація в нас, чи передбачена в нас така можливість у новій системі, щоб старшокласники могли здобувати практичний досвід ще під час навчання?
Не чув я про такі новації в нашій Новій українській школі, ні разу ніде не чув. Тому, ймовірно, це, якщо і десь буде, то лише будуть впроваджувати. Поки що ні. (...)
Не той рівень, ймовірно, в нас розвитку поки що на загал освіти.
…От якби організовувалися централізовано якісь стажування, і так далі, це було б непогано, але це теж питання до організації Міністерства освіти. Я не впевнений, що це потягнеться паралельно з іншими реформами, які дійсно доволі складно йдуть.
Одна з ключових проблем української освіти — це нерівний доступ до якісного навчання між містами і селами. Як у межах цієї реформи планується цю проблему розв’язати, особливо в громадах, де школи постраждали від війни або повністю закрилися?
Будують укриття для того, щоб люди в прифронтових територіях мали змогу навчатися чи в укриттях, чи, як мінімум, туди ховатися, і взагалі процес міг відбуватися. Звісно, часто в таких укриттях все одно навчання йде, типу, один день на тиждень навчаються люди, а другий день якісь інші діти, а третій день — інші, і так далі. Тому це офлайном все одно не назвеш. Це якась офлайн-манія, розумієте, не відпускання ситуації. Це все «померло», все, зупиніться, офлайну повноцінного в багатьох місцях впровадити буде неможливо.
Це звучить жорстко, подекуди, для когось, але так воно є. Нам треба онлайн качати так, щоб він став «вау», і це можливо зробити. Тому так, я згоден, що за можливості необхідно впроваджувати офлайн, це правильно, але це не можливо подекуди. Не я це придумав, не вчителі це придумали, і не Міністерство освіти, це просто реальність, яку нам диктує війна та інші обставини. Тому нам важливо розуміти, що замість того, щоб говорити про цей офлайн, який подекоди є реально «мертвим», і в принципі, давайте чесно, чи буде через 30 років, чи будуть всі вчитися офлайн? Я маю сумнів, що це буде чистий офлайн, величезний сумнів.
Коронавірус, навіть не говорячи про війну, показав нам, що чистого офлайну тепер може не бути. Та подивіться тільки на величезну кількість дітей, які зараз за кордоном. Тому офлайн — це, розумієте, про маленьку лише частину людей, кому він доступний. Тому не можна акцентуватись на цьому настільки багато, наскільки намагаються, одним словом, я за те, щоби визнавати реальність, якою б вона не була, брати цей онлайн і впроваджувати його теж, наскільки це можливо, так само і офлайн там, де це можливо.
…З однієї сторони, звісно, треба їх будувати, з іншої сторони, питання, який порядок розподілу коштів на побудову цих укриттів, це питання дуже таке морально-дискусійне.
Як Ви вважаєте, наскільки вчителі готові до всіх цих змін, коли треба буде і більше практики впроваджувати, інтегрованих курсів, і чи передбачено підвищення кваліфікації викладачів?
Звісно, воно відбувається, але питання в тому, що після таких підвищень кваліфікації у багатьох викладачів запитували (було загальнодержавне таке опитування), як вони ставляться до НУШ, наскільки вони це розуміють. І лише третина вказала, що так, ми все чудово розуміємо, а дві третини, мовляв, фiфтi-фіфті, як то кажуть, або «зовсім не розуміємо». (...)
Дивіться повне інтерв'ю: