Історії Восьми Безсмертних розкривають, як жадоба випробовує людину

Частина друга

У попередній історії ми торкнулися таких постатей як Чжунлі Цюань та Люй Дунбінь. Їхні історії вкрай глибокі та вказують нам на швидкоплинність мирського буття, що важливо не матеріальне становище, гроші та зовнішня краса, а навпаки — дещо значно глибше, не помітне людському оку: високі внутрішні моральні цінності та праведність думок і вчинків. Якщо Люй Дунбінь у народній уяві став символом просвітленого мандрівника, а Чжунлі Цюань — наставника, що веде до внутрішнього прозріння, то інші безсмертні відкривають ще глибші виміри традиційного китайського світогляду. І якщо уважно придивитися, більшість цих історій описує одну річ — жадібність.

Жадібність до краси.

До влади.

До безсмертя.

До визнання.

І щоразу — нездатність вчасно зупинитися.

Лі Тєґуай: коли зовнішнє руйнується, внутрішнє зазнає випробування

Як сказано у збірці “Історії та міфи про вісім безсмертних, перекладені з різних китайських джерел: Лі Яньцзя, Натаніель Ху”, народжений вродливим і надзвичайно здібним юнаком, Лі Сюань ніколи не прагнув державної кар’єри. Замість цього він присвятив себе духовному вдосконаленню згідно з ученням Дао.

Одного дня Лао-цзи запросив його на бенкет Безсмертних на горі Хуашань. Лі Сюань уже володів мистецтвом відділяти дух від тіла, тож не потребував з’являтися там фізично — він міг послати лише свій дух.

Перед відбуттям він наказав своєму слузі Ян-цзи стерегти його тіло протягом семи днів.

На шостий день Ян-цзи отримав звістку, що його мати тяжко занедужала й ось-ось помре. Вирішивши, що вчитель уже не повернеться, він кремував тіло Лі Сюаня (адже за китайськими віруваннями покинуте тіло може стати притулком для злих духів). Після цього Ян-цзи поспішив додому.

Коли дух Лі Сюаня повернувся, він із розпачем побачив, що його тіло перетворене на попіл. Якщо він негайно не знайде нової оболонки, його дух також розвіється.

У лісі неподалік він натрапив на тіло щойно померлого жебрака. Обличчя його було понуре, шкіра темна, тіло брудне, а нога — скалічена. Колишньому красеню Лі Сюаню було гірко прийняти таку долю, але вибору не лишалося — дух увійшов у це тіло.

Оскільки жебрак кульгав і спирався на залізну милицю, люди почали називати його Лі Тєґуай — Лі із Залізною Милицею.

Після цього Лі Тєґуай мешкав у небесній оселі поруч зі своїм учителем Лао-цзи. Одного разу він побачив небесного буйвола свого наставника й забажав покататися на ньому. Розв’язавши тварину, він скочив на спину.

Проте буйвол, злякавшись його потворного обличчя, кинувся навтікача й помчав у людський світ, залишивши Лі Тєґуая безсилим наздогнати його.

Довідавшись про це, Лао-цзи розгнівався:

— Адже ти знаєш, що востаннє, коли цей буйвол вирвався на землю, він спричинив великі лиха. А тепер, коли ти знову його відпустив, хто відає, які нещастя спіткають людство?

На покарання Святий Учитель вигнав Лі Тєґуая на землю. Повернутися на Небо він зможе лише тоді, коли назбирає достатньо добрих діянь, допомагаючи людям у їхніх стражданнях.

У своїй довгій земній мандрівці Лі Тєґуай наставляв багатьох майбутніх безсмертних: Хе Сянь-гу, Чжан Ґо-лао, Фей Чжанфана й навіть Ян-цзи — того самого слугу, який колись спалив його тіло.

Лі Тєґуай пробачив йому і, більше того, за допомогою свого еліксиру повернув до життя його померлу матір.

Образ цього Безсмертного уособлює глибоку ідею традиційного Китаю: зовнішнє — не визначає сутності, а потворність стає не тільки покаранням за легковажність, але й водночас перетворюється на шлях до очищення від марнославства. Лі Тєґуай мандрує землею не як зарозумілий небожитель, а як співчутливий цілитель. Він рятує хворих, наставляє учнів, карає жорстоких і викриває шахраїв — і кожен його вчинок має моральний зміст. Саме про це свідчить історія, відома як оповідь про «потворну наложницю».

У переказах йдеться про жінку, яка страждала від своєї непривабливої зовнішності. Вона прагнула краси й звернулася до Лі Тєґуая з проханням змінити її вигляд. Безсмертний погодився допомогти — і її обличчя стало вродливим.

Однак разом із новою зовнішністю змінилися її наміри: вона не обмежилася вдячностю за отриманий дар, навпаки, краса стала для неї засобом. Вона захотіла стати наложницею імператора, увійти до палацу, здобути становище й вигоду. Її бажання більше не обмежувалися самим перетворенням на красуню  — бажання почали зростати.

Її краса стала причиною ще більшої жадоби, ще більшого бажання піднятися вище, отримати більше.

І коли правда відкрилася, кара була неминучою — її веліли забити батогами до смерті.

І як сказано у завершенні цієї історії:

«А високо в небесах Вісім Безсмертних усміхалися, споглядаючи цю кару. Бо це просто відплата для шахраїв — жорстоких людей, які ніколи не бувають задоволеними тим, що мають».

Жадоба не знає меж — у цьому її небезпека. Вона може повністю заволодіти свідомістю і наректи на загибель — як у буквальному, так і в духовному сенсі. Адже повернення на праведний Шлях стає дедалі складнішим, коли людина вже втратила істинні орієнтири.

Фей Чжанфан: той, хто майже дійшов

Фей Чжанфан не входить до загальноприйнятого складу Восьми Безсмертних. І саме це робить його історію особливою.

Він був звичайним чиновником, коли зустрів дивного старця — Лі Тєґуая, що торгував ліками на базарі. За спиною в того висіла гарбузова посудина, і щойно торгівля завершувалася, старий стрибав усередину тієї горлянки. Зацікавлений, Фей Чжанфан наважився зазирнути всередину, там він побачив величний палац — просторий, сяючий, із накритими столами, повними доброго вина та вишуканих страв. Вони їли, пили, розмовляли, а згодом так само легко вийшли назовні.

Одного разу старець з’явився в покоях Чжанфана й сказав:

— Моє ім’я Лі Тєґуай. Колись я був безсмертним з Пенлаю. Але Небо вигнало мене на землю за давню провину. Тепер мій строк спокутування завершився, і я повертаюся туди, де моє місце. Чи підеш ти зі мною?

Це запитання стало початком учнівства Фей Чжанфана. Наставник одразу попередив: шлях до Дао — це не диво і не коротка дорога. Це випробування.

Одного разу Лі Тєґуай привів його в гори. Раптом із хащів вискочили тигри й кинулися просто на них. Фей Чжанфан здригнувся, але не зрушив із місця. Тигри розчинилися в повітрі.

Іншим разом наставник наказав йому медитувати під скелею, що висіла на старій, майже перегнилій мотузці. Вітер розгойдував камінь, мотузка рипіла. Здавалося, ще мить — і вона обірветься. Але учень стримав страх.

Та найважче випробування чекало попереду.

Лі Тєґуай поставив перед ним миску супу. З вигляду це була смердюча юшка з нечистот. Запах був нестерпний, вигляд — огидний.

— Якщо хочеш іти далі, випий, — сказав наставник.

Фей Чжанфан вагався. Усе його тіло протестувало. Розум шепотів: «Це бруд. Це огидно. Це принизливо». Учень відступив.

У ту ж мить усе зникло.

Наставник зітхнув:

— Ти витримав страх смерті. Але не витримав огиди. Шлях до Дао вимагає однакової твердості перед усім — перед страхом, перед болем, перед зневагою.

Фей Чжанфан не став безсмертним. Але він отримав частину духовної сили — достатню, щоб виганяти демонів і допомагати людям.

Його історія — про крок, якого забракло.

Мораль тут проста і водночас сувора: переконання не повинні хитатися перед випробуваннями долі. Іноді ці випробування не героїчні, а принизливі й бридкі. Та саме в такі моменти перевіряється щирість віри.

Хе Сяньґу: жадоба до безсмертя

Історія Хе Сяньґу — ще один приклад того, як жадоба стає рушієм трагедії.

Імператриця У Цзетянь, почувши про жінку-безсмертну, загорілася бажанням оволодіти секретом довголіття. Знову — прагнення вічного життя. Знову — нездатність зупинитися.

Чиновник, якого вона послала, дорогою грабував людей. За це він був покараний — перетворений на потвору. І лише повзучи до столиці, покаявшись у серці, повернув людський вигляд.

Коли ж Хе Сяньґу нарешті погодилася вирушити до палацу, вона зникла, залишивши у паланкіні лише велетенський камінь.

А з небес упав аркуш зі словами:

«Немає еліксиру довголіття, окрім як плекати чесноти та йти шляхом духовного вчення. Усі імператори й імператриці помирають, коли настає їхній час».

Чжан Ґолао: сміх над світом і зворотний шлях

Чжан Ґолао — одна з найбільш парадоксальних постатей серед Восьми Безсмертних. Його зазвичай зображують старцем із білою бородою, що їде верхи на віслюку задом наперед. Віслюк же, коли не потрібен, складається в тонкий паперовий згорток і зберігається в торбині.

Цей образ — не просто фольклорна химерність. Їхати задом наперед означає дивитися на світ інакше, ніж більшість. Коли всі женуться вперед — до посад, титулів, впливу — Чжан Ґолао рухається проти течії. Імператори не раз намагалися запросити його до двору. Вони хотіли почути секрет довголіття, опанувати алхімію, підкорити небесні сили. Та Чжан Ґолао уникав палаців. Легенди розповідають, що коли його все ж намагалися примусити служити при дворі, він удавав божевільного або навіть помирав — лише щоб не стати інструментом марнославців.

В одному з переказів імператор прагнув перевірити, чи справді старець безсмертний і дав випити отруту. Чжан Ґолао впав, наче мертвий. Тіло його почало розкладатися. Але щойно титуловані особи відвернулися — він підвівся і спокійно пішов геть.

Справжнє значення безсмертя

Всі ці історії мають спільну рису: безсмертні допомагають простим людям — селянам, вдовам, хворим, мандрівникам. Вони не будують імперій і не створюють армій. Їхня сила спрямована на відновлення гармонії. У цьому — принципово інший ідеал суспільства, ніж той, що постав у ХХ столітті. До приходу компартії китайська культура тисячоліттями формувалася навколо трьох опор: конфуціанської етики, даоського самовдосконалення та буддійського милосердя. Мета життя полягала не у перебудові зовнішнього порядку, а у внутрішньому самовдосконаленні відповідно до Небесних Законів.

У всіх легендах простежується одна ідея: гонитва за фізичним безсмертям. Вона помилкова, якщо вона не супроводжується духовним зростанням. Імператриця шукає еліксир — і зазнає поразки. Чиновник шукає вигоди — і стає потворою. Лише той, хто служить іншим і долає власні пристрасті, наближається до Дао.

Можливо, саме тому образи Восьми Безсмертних пережили династії, війни, падіння імперій. Вони нагадують: жодна влада не є вищою за моральний закон. І жодна епоха не може остаточно стерти в людині прагнення до чесноти, співчуття й духовного вдосконалення.

Світ змінюється, ідеології минають, але потреба в моральності залишається. Саме вона визначає, що витримає випробування часом, а що перетвориться лише на сторінку з минулого.

Джерела:

1. Stories And Myths Of Eight Immortals, Translated from various Chinese materials by: Li Yanjia, Nathaniel Hu
2.  W. Perceval Yetts, The Eight Immortals, London, 1916
3.  Williams, C. A. S. Chinese Symbolism and Art Motifs: A Comprehensive Handbook on Symbolism in Chinese Art Through the Ages. London, 1884

Ирина Танасова