Мінеральна зброя XXI століття: хто контролює рідкісноземельні елементи — той контролює майбутнє (ВІДЕО)
Увага до рідкісноземельних мінералів у світі стрімко зростає. Фондові ринки реагують на будь-які новини про їхній видобуток і постачання, а політики дедалі частіше говорять про необхідність “мінеральної незалежності”. Але що саме стоїть за цими 17 елементами з періодичної таблиці і чому вони перетворилися на інструмент геополітичного впливу?
Про це в інтерв’ю з Тіффані Маєр розповів Томаш Надровскі — менеджер фонду Amvest Terraden Critical Minerals Fund та автор книги «Мінеральна війна: прагнення Китаю до зброї мінерального враження».
Що таке рідкісноземельні елементи — і чому вони не такі вже й «рідкісні»
Рідкісноземельні елементи — це група з 17 хімічних елементів, які зустрічаються у різних частинах світу. Проблема не в тому, що їх мало, а в тому, що їх складно видобувати й ще складніше — розділяти. На відміну від золота чи міді, ці елементи доводиться добувати разом, а вже потім відокремлювати цінні компоненти від менш цінних. Саме технологічна складність переробки робить їх стратегічно чутливими.
Чому вони критично важливі
Ключове застосування рідкісноземельних елементів — виробництво постійних магнітів. А магніти — це серце сучасної енергетики та промисловості. За словами Надровскі, близько 60% світового виробництва електроенергії пов’язано з використанням магнітів, і 70% таких магнітів містять рідкісноземельні елементи.
Це означає, що майже половина електрики, якою користується світ, прямо чи опосередковано залежить від цих мінералів. Вони необхідні для електродвигунів, вітрових турбін, електромобілів, а також для сучасної військової техніки — від систем наведення до авіації.
Якщо уявити, що постачання буде зупинене, це не вимкне світло миттєво, але зупинить будівництво нової інфраструктури, розвиток промисловості й виробництво військових систем.
Контроль важливіший за геологію
Надровскі наголошує: критичність мінералів визначає не геологія, а контроль. Рідкісноземельні елементи є у багатьох країнах, але виробництво й переробку переважно контролює одна держава — Китай.
Сектор видобутку й первинної переробки у Китаї ніколи не був повністю приватизований. Металургія, банківська система, телекомунікації та енергетика залишилися під державним контролем. Завдяки цьому держава могла впливати на ціни та інвестиційні потоки, особливо у 1990-х і на початку 2000-х років після вступу Китаю до СОТ.
На Заході ж мінерали сприймалися як біржовий товар. У Китаї — як стратегічний актив.
Як Китай отримав перевагу
За словами Надровскі, Китай мислив категоріями “контролю над засобами виробництва” — тобто над секторами, що забезпечують економічну й військову силу. Метали стали основою цієї стратегії.
Крім того, китайські компанії працюють за принципом вертикальної інтеграції. Вони не лише видобувають руду, а й фінансують, страхують і забезпечують збут через державні банки та переробні підприємства. Це знижує ризики для проєктів у країнах Африки, Азії чи Латинської Америки.
На відміну від західних компаній, які залежать від ринкового фінансування та стикаються з високими регуляторними ризиками, китайські оператори мають державну підтримку й гарантований ринок збуту.
Спроби Заходу змінити ситуацію
Останніми роками США активізували зусилля. Було запущено програму створення стратегічних запасів критичних мінералів, а також ініційовано переговори з десятками країн щодо диверсифікації постачання.
Втім, Надровскі вважає, що одних заяв недостатньо. Проблема накопичувалася десятиліттями через деіндустріалізацію та занепад гірничодобувної галузі в західних країнах.
США мають найбільший у світі ринок капіталу, Японія й Південна Корея — потужну переробну промисловість, Австралія й Канада — сильні позиції у видобутку. Але без реальної координації та стимулів для бізнесу ініціативи можуть залишитися на папері.
Мінерали як інструмент впливу
Рідкісноземельні елементи дедалі частіше розглядаються як елемент економічного тиску. У світі, де енергетичний перехід, цифровізація й військові технології залежать від спеціалізованих матеріалів, контроль над мінералами перетворюється на важіль стратегічного впливу.
Фактично йдеться про нову форму конкуренції — не за території, а за ланцюги постачання.
Світ входить у період, який Надровскі називає «мінеральною війною» — боротьбою за контроль над ресурсами, що визначають економічну й військову потужність XXI століття. І питання вже не лише в тому, де лежать ці елементи, а в тому, хто контролює шлях від родовища до готового продукту.