Коментар 8. Чому Комуністична партія Китаю — злий культ
Перейти до попереднього коментаря (сьомого). Повернутися до початку.
Передмова
У сьогоднішньому Китаї ніхто, навіть члени партії, вже не вірить у комунізм. Після п'ятдесяти років соціалізму компартія визнала приватну власність, з'явилася фондова біржа. Відкриваючи нові підприємства, компартія вдається до іноземних капіталовкладень, посилено експлуатуючи робітників і селян. Це повністю суперечить ідеалам комунізму. Незважаючи на компроміс з капіталізмом, компартія продовжує свій деспотичний контроль над населенням Китаю. Переглянута в 2004 році Конституція, як і раніше, твердо заявляє, що «під керівництвом компартії Китаю китайський народ всіх національностей у своїх діях керується марксизмом-ленінізмом, ідеями Мао Цзедуна і теорією Ден Сяопіна».
«Леопард помер, але шкура його ще залишилася» [1]. У сучасної Комуністичної партії Китаю (КПК) залишилася лише «ця шкура». КПК успадкувала її і використовує для підтримування своєї влади в Китаї.
Яка ж сутність цієї «шкури», тобто що ж являє собою сама КПК?
Характерні ознаки культу компартії
По суті, комуністична партія є демонічним культом, що завдає шкоди людству.
Незважаючи на те, що комуністична партія ніколи не визнавала свого культу, вона відповідає всім характерним ознакам релігійного культу (див. таблицю). З початку свого існування вона розглядала марксизм як абсолютну істину. Вона побожно поклонялася Марксу як своєму духовному богу, закликаючи людей до боротьби не на життя, а на смерть з метою побудови «комуністичного раю на землі».
Таблиця. Характерні ознаки культу КПК
|
№ |
Основні ознаки релігійного культу |
Відповідні ознаки в КПК |
|
1 |
Церква чи трибуна (сцена) |
Партійні комітети всіх рівнів від партійних зборів до засобів масової інформації, контрольованих компартією |
|
2 |
Віровчення |
Марксизм-ленінізм, ідеологія Мао Цзедуна, теорія Ден Сяопіна, «потрійне представництво» Цзян Цземіня і статут партії |
|
3 |
Обряд посвячення |
Церемонія вступу, під час якої вимовляються клятви у вічній відданості компартії |
|
4 |
Прихильність тільки одному культу |
Член партії повинен вірити тільки в комуністичну партію |
|
5 |
Служителі культу |
Секретарі партії та відповідальні партійні працівники всіх рівнів |
|
6 |
Поклоніння |
Хула на всіх богів і негласне проголошення себе «богом» |
|
7 |
Смерть вважається «сходженням на небо або падінням у пекло» |
У разі смерті кажуть «пішов побачитися з Марксом» |
|
8 |
Книги віровчення |
Теорія і праці вождів комуністичної партії |
|
9 |
Проповіді |
Всі види зборів, промови вождів |
|
10 |
Читання і вивчення книг віровчення |
Політичні навчання, періодичні збори і заходи членів партії |
|
11 |
Релігійні співи |
Пісні, що вихваляють партію |
|
12 |
Грошові пожертви |
Обов'язкові членські внески; обов'язкові відрахування на витрати партії з державного бюджету, що складається з грошей, зароблених кров'ю і потом людей |
|
13 |
Дисциплінарні покарання |
Покарання партії варіюються від «домашнього арешту і обшуку», «виключення з партії» до смертельних тортур і навіть покарання родичів і друзів |
Комуністична партія докорінно відрізняється від будь-якої істинної релігії. У всіх справжніх релігіях вірять у Бога і милосердя і, говорячи про моральність, наставляють людей на шлях спасіння душі. Комуністична партія не вірить у Бога і виступає проти традиційної моральності.
Те, що зробила комуністична партія, підтверджує, що вона є демонічним культом. «Віровчення» комуністичної партії, засноване на класовій боротьбі, насильницькій революції і диктатурі пролетаріату, призвело до так званої комуністичної революції, повної крові і насильства. Червоний терор за комунізму, що тривав ціле століття, приніс лихо десяткам країн світу і забрав життя десятків мільйонів людей. Комуністична віра, яка створила пекло на землі, є нічим іншим, як найстрашнішим культом у світі.
Риси культу в комуністичної партії можна узагальнено представити в наступних шести пунктах.
1.1. Вигадування «віровчення» і знищення інакомислення
Комуністична партія розглядає марксизм як своє «віровчення», представляючи його як «незаперечну істину». У «віровченні» комуністичної партії відсутнє милосердя і терпимість. Навпаки, воно повне самовпевненості. Марксизм був продуктом раннього капіталізму, коли продуктивність праці була низькою, а наука розвинута слабо. У ньому було відсутнє щире розуміння всіх відносин людини та суспільства або людини та природи. На жаль, ця зла ідеологія переросла в міжнародний комуністичний рух, понад століття завдаючи шкоди людському суспільству, перш ніж люди, пізнавши на практиці повну її помилковість, від неї відмовилися.
Партійні вожді, починаючи з Леніна, завжди вдосконалювали «віровчення» культу. Починаючи з теорії Леніна про насильницьку революцію, теорії Мао Цзедуна про перманентну революцію в умовах диктатури пролетаріату до «Потрійного представництва» Цзян Цземіня, історія комуністичної партії сповнена подібних злісних теорій і помилок. Хоча ці теорії повні внутрішніх протиріч і постійно приводили на практиці до бід, комуністична партія досі заявляє, що вони цілком правильні, і змушує людей вивчати свої доктрини.
Знищення інакомислення є найефективнішим методом демонічного культу комунізму під час поширення його доктрини. Оскільки доктрина і дії цього культу вкрай безглузді, КПК змушувала людей приймати їх, використовуючи насильство задля усунення інакомислення. Після того як КПК захопила кермо влади в Китаї, вона розпочала «земельну реформу», щоб усунути клас землевласників; «Соціалістичну реформу» в промисловості і торгівлі, щоб усунути капіталістів; «Рух чистки реакціонерів», щоб усунути народні вірування і чиновників, які займали посади до того, як комуністи прийшли до влади; «Рух проти правих», щоб змусити інтелігенцію замовчати; і Велику культурну революцію, щоб знищити традиційну китайську культуру. КПК змогла об'єднати весь Китай під демонічним культом комунізму і досягти становища, коли кожен читав «Червоний цитатник», виконував «танець вірності» та «запитував вказівки партії вранці і доповідав партії ввечері». Після епохи правління Mao і Дена КПК заявляє, що Фалуньгун (традиційна практика вдосконалення, в основі якої лежить принцип «Істина-Доброта-Терпіння») боровся з нею за маси, і тому вона має намір знищити Фалуньгун. КПК почала цілеспрямований геноцид Фалуньгун, що триває й донині.
1.2. Нав'язування ідеї поклоніння вождям і свого панування
Від К. Маркса до Цзян Цземіня портрети вождів КПК виставляються для явного поклоніння. Абсолютна влада вождів комуністичної партії забороняє будь-який сумнів. Mao Цзедун був представлений як «червоне сонце» і «великий керманич». Партія виявляла крайність у вихвалянні його праці, стверджуючи, що «одне речення дорівнює 10 тисячам звичайних речень». Ден Сяопін, будучи «рядовим членом партії», колись керував китайською політикою, як повелитель. Ідея «Потрійного представництва» Цзян Цземіня містить у собі трохи більше 40 ієрогліфів, між них ієрогліфи і пунктуація, але четвертий Пленум ЦК КПК уславив її: мовляв, вона «дає творчу відповідь на питання про те, що таке соціалізм, як будувати соціалізм, яку партію ми будуємо і як її будувати». Партія також непомірно хвалила ідею «Потрійного представництва», лицемірно стверджуючи, що це продовження і розвиток марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна і теорії Ден Сяопіна.
Звірячі вбивства невинних людей Сталіним, катастрофічна Велика культурна революція, розпочата Мао Цзедуном, наказ Ден Сяопіна про розправу на площі Тяньаньмень і тривале переслідування Фалуньгун Цзян Цземінєм — жахливі результати демонічної диктатури комуністичної партії.
З одного боку, КПК передбачає в Конституції: «Вся влада в Китайській Народній Республіці належить народові. Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) і місцеві Збори народних представників різних рівнів є органами, через які народ здійснює державну владу». «Жодна організація або приватна особа не має привілеїв перед Конституцією або законом» [2]. З іншого боку, Статут КПК передбачає, що керівна роль компартії є ключовою в побудові китайського соціалізму, відкидаючи країну і людей. Голова Постійної комісії ВЗНП виступав з «важливими промовами» по всій країні, заявляючи, що ВЗНП, вищий орган державної влади, повинен дотримуватися керівної ролі КПК. Згідно з принципом «демократичного централізму», вся партія повинна коритися Центральному комітету партії. Говорячи конкретніше, те, на чому ВЗНП дійсно наполягає, — це на диктатурі генерального секретаря, який, у свою чергу, захищений законодавством.
1.3. Насильницьке «промивання мізків», контроль свідомості, жорстка організація і ніякого виходу, якщо ти вступив до партії
Організація КПК надзвичайно жорстка: для вступу до партії людині потрібні рекомендації двох її членів; кандидат у члени партії, вступаючи до її лав, повинен поклястися у вірності партії; члени партії повинні платити членські внески, відвідувати організаційні заходи і брати участь у групових політичних заняттях. Партійні організації пронизують всі рівні влади. У кожному селі, місті і провінції існують первинні організації та осередки компартії. КПК керує не тільки партійними справами та членами партії, але також безпартійними і всією структурою суспільства, яке має підкорятися «керівній ролі партії». У ті роки, коли проводилися кампанії класової боротьби, служителі культу КПК, партійні секретарі всіх рівнів часто не знали, що робити, окрім того що карати людей. «Критика і самокритика» на партійних зборах служили загальним постійним засобом управління умами членів партії. У період свого існування компартія ініціювала безліч політичних кампаній, щоб здійснити «чистку рядів партії», «поліпшити партійну атмосферу», «виявити зрадників», «вичистити антибільшовицький корпус» («Корпус AБ» [3]) і «дисциплінувати партію». Вона, використовуючи насильство і терор, періодично перевіряла «партійний дух», щоб упевнитися у відданості членів самої партії і в тому, що вони завжди йдуть з нею в ногу.
Вступ до КПК подібний до підписання безповоротного договору на продаж душі та тіла. Своїми постановами, котрі завжди перевищують закони держави, партія може на свій розсуд виключити будь-якого члена, в той час як окремий член партії не може вийти з КПК, не зазнавши суворого покарання. Вихід з партії розглядається як невірність і зрада і накликає страшні наслідки. В ході Великої культурної революції, коли культ КПК володів абсолютною владою, всім було відомо, що, якщо партія захотіла вас убити, ви не зможете вижити; якщо партія захотіла, щоб ви жили, ви не зможете померти. Якби людина скоїла самогубство, то її назвали б людиною, яка «боїться народної кари за свої злочини», і було б покарано членів її сім'ї.
Процес прийняття рішення партією нагадує «чорний ящик», оскільки внутрішньопартійна боротьба повинна бути збережена в абсолютній таємниці. Партійні документи є конфіденційними. Боячись викриття своїх злочинних дій, КПК часто нападає на дисидентів, звинувачуючи їх у «розголошенні державних таємниць».
1.4. Примушування до насильства, вбивств і жертв заради партії
Мао Цзедун сказав: «Революція — не званий обід або написання есе, або створення картини, або вишивання; вона не може бути настільки витонченою, настільки неквапливою і ніжною, настільки помірною, доброю, чемною, стриманою і великодушною. Революція — це повстання, акт насильства, за допомогою якого один клас скидає інший» [4].
Ден Сяопін рекомендував «вбивство 200 тисяч чоловік в обмін на 20-річну стабільність».
Цзян Цземінь наказав «знищити їх (послідовників Фалуньгун) фізично, зганьбити їхню репутацію і розорити їх матеріально».
У ході своїх попередніх політичних кампаній КПК, використовуючи насильство, згідно з доповіддю Мао «Про розслідування селянського руху в Хунані» (1927), убила незліченну кількість людей. Вона вчить людей поводитися з ворогом «по-зимовому холодно». Мається на увазі, що червоний прапор червоний від того, що був «пофарбований червоною кров'ю мучеників». Партія поклоняється червоному кольору внаслідок своєї жаги до крові та вбивств.
КПК демонструє «героїчні» приклади, заохочуючи людей жертвувати собою заради партії. Коли Чжан Сиде помер, працюючи біля печі з виробництва опіуму, Мао Цзедун похвалив його, сказавши, що його смерть «важка, як гора Тайшань» [5]. У ті шалені роки «сміливі слова», такі як «не бійся ні труднощів, ні смерті» і «гірка жертва посилить сміливе рішення; ми змусимо сонце і місяць сяяти в нових небесах», піднімали ентузіазм, необхідний тоді, коли матеріальних ресурсів вкрай бракувало.
Наприкінці 70-х років В'єтконг направив війська до Кампучії і скинув режим «червоних кхмерів», насаджений КПК, і зробив огидні злочини. Хоча китайська компартія була розлючена, але не могла послати війська, щоб підтримати «червоних кхмерів», оскільки Китай і Кампучія не мали спільного кордону. У відповідь КПК розпочала війну проти В'єтнаму на китайсько-в'єтнамському кордоні, щоб покарати В'єтконг під виглядом «самооборони». Десятки тисяч китайських солдатів пожертвували кров'ю і життям заради цієї боротьби між двома комуністичними партіями. Їхня смерть фактично не мала жодного стосунку до територіального суверенітету. Однак кілька років потому КПК ганебно увічнила пам'ять безглуздих жертв, багатьох наївних і яскравих молодих життів, як «революційний героїчний дух», безсоромно використовуючи пісню «Бездоганна поведінка, забарвлена кров'ю». 154 китайських мученики загинули в 1981 році, повертаючи Китаю гору Фака в провінції Гуансі, але КПК легко віддала її В'єтнаму, коли Китай і В'єтнам переглядали кордон.
Коли на початку 2003 року поширення атипової пневмонії загрожувало життю людей, компартія з готовністю прийняла на роботу велику кількість молодих медсестер. Цих жінок було відразу приставлено доглядати за хворими на атипову пневмонію. КПК посилає молодих людей на найнебезпечнішу лінію фронту заради створення «величного образу» партії, яка «не боїться ні труднощів, ні смерті». Однак партія не пояснює, де були інші 65 мільйонів її членів, який образ партії створили вони.
1.5. Заперечення віри в Бога і знищення людської природи
КПК пропагує атеїзм і стверджує, що релігія — «духовний опіум», який може запаморочити людей. Вона використовувала свою владу, щоб знищити всі релігії в Китаї, і потім обожествила себе, давши абсолютну владу в країні культу компартії.
Водночас, знищуючи релігію, компартія також руйнувала традиційну культуру. Вона стверджувала, що традиції і моральність — це середньовіччя, марновірство і мракобісся, і знищувала їх заради революції. В ході Великої культурної революції були поширені потворні явища: чоловік і дружина звинувачували один одного; студенти били своїх викладачів; батьки і сини ополчилися один на одного; хунвейбіни довільно і безжально вбивали невинних; незгодних били; здійснювався грабунок і мародерство. Все це руйнувало китайські традиції. Ці явища були природним наслідком знищення людської сутності.
Після встановлення свого режиму компартія змусила національні меншини запевнити комуністичне керівництво у своїй відданості, наражаючи на небезпеку багату і барвисту національну культуру, яку вони створили.
4 червня 1989 року так звана «Народна визвольна армія» влаштувала побоїще студентів у Пекіні. Це призвело до повної втрати китайцями надії на політичне майбутнє своєї країни. Відтоді весь народ зосередився на зароблянні грошей. З 1999 року до цього дня компартія жорстоко переслідує Фалуньгун, виступаючи проти принципу «Істина-Доброта-Терпіння», прискорюючи таким чином падіння норм моралі китайського суспільства.
З початку XXI століття новий виток незаконного землекористування [6] та конфіскації грошово-кредитних і матеріальних засобів, здійснюваний корумпованими чиновниками КПК у змові зі спекулянтами, залишив багатьох людей без засобів до існування, зробив їх безхатченками. Число людей, що звертаються до уряду у спробі відновити справедливість, різко збільшилася, і соціальний конфлікт посилився. Великомасштабні протести стали частими явищами, їх люто придушує міліція і збройні сили. Фашистська природа «республіки» стала очевидною, і суспільство втратило мораль і совість.
У минулому зловмисник не завдавав шкоди своїм сусідам, тобто, як кажуть, «лисиця полювала далеко від свого дому». Сьогодні, коли люди хочуть нашкодити кому-небудь, вони підставляють своїх родичів та друзів і називають це «перериванням стосунків». У минулому китайці цінували чесність, а сьогодні люди висміюють бідних, але непідкупних людей. Історію руйнування людської природи та моралі в Китаї яскраво показано в наведеному нижче вірші:
«У 50-і один одному всі допомагали,
У 60-ті один з одним змагались,
У 70-ті один одного в дурні пошивали,
У 80-ті про себе лиш дбали,
У 90-ті на кожному наживались».
1.6. Військове захоплення влади, монополізація економіки і безмежні політичні та економічні амбіції
Єдиною метою створення КПК було захоплення влади збройним шляхом з наступною побудовою системи державної власності, в якій держава є монополістом за планової економіки. Дикі амбіції комуністичної партії далеко перевершують прагнення звичайних злісних культів, які просто накопичують гроші.
У країні з соціалістичною державною власністю, якою управляє компартія, партійні організації, наділені величезною владою, тобто партійні комітети й осередки різних рівнів захопили всю державну інфраструктуру. Партійні організації як власники керують на різних рівнях державним апаратом, витягуючи кошти прямо з державного бюджету. Компартія, подібно до вампіра, висмоктує з нації величезні кошти.
2. Збиток, завданий культом КПК
Коли згадують про вбивство сектою «Аум Сенрікьо» людей нервово-паралітичним газом «Зарін», про самогубства ордена «Храм Сонця», масове самогубство більше 900 послідовників «Народного Храму» Джима Джонса, усі здригаються від страху і обурення. Однак компартія, демонічний культ, що зробив у тисячу разів гірші злочини, завдає шкоди величезній кількості життів. Це відбувається тому, що КПК володіє наступними унікальними рисами, яких немає у звичайних культів.
2.1. Демонічний культ став державною релігією
У більшості країн, якщо ви не сповідуєте якусь релігію, то можете насолоджуватися своїм життям, не читаючи літератури й не слухаючи інформації про принципи цієї релігії. Проте в Китаї людині неможливо жити без постійної обробки доктринами КПК і пропагандою її культу, оскільки партія з моменту захоплення влади перетворила цей демонічний культ на державну релігію.
Компартія починає прищеплювати свої політичні ідеї вже в дитячому садку і початковій школі. Не можна здобути вищу освіту або підвищення на посаді без проходження політичного іспиту. Жодне з питань на політичному іспиті не допускає незалежного мислення. Для успішного складання іспитів у навчальних закладах абітурієнти або студенти зобов'язані заучувати стандартні відповіді, підготовлені компартією. Нещасні китайці змушені повторювати «проповіді» КПК навіть у молодому віці, багаторазово «промиваючи собі мізки». Коли працівників висувають на більш високі посади в уряді, незалежно від членства в компартії, вони повинні закінчити партійну школу. Випускник партійної школи не отримає просування, поки не буде повністю відповідати вимогам цієї школи. У Китаї, де КПК є державною релігією, не дозволено існувати групам з відмінними від партії поглядами. І навіть «демократичні партії», які просто створені КПК як політична ширма, і реформована церква, що існує за принципом «трьох самостійностей» («самоврядування, самофінансування і самоорганізація»), повинні формально визнати керівну роль компартії. Відданість КПК повинна бути понад усе, згідно з істинно сектантською логікою компартії.
2.2. Громадський контроль доведений до крайності
Цей демонічний культ зміг стати державною релігією завдяки тому, що КПК заволоділа повним контролем над суспільством, відібравши в людей свободу. Цей вид контролю безпрецедентний, оскільки партія позбавила людей приватної власності, яка є основою свободи. До 80-х років XX століття люди в містах могли заробити на життя, працюючи тільки на керованих партією підприємствах. Селяни в сільських районах повинні були жити на земельних ділянках, що належать партійним комунам. Ніхто не міг уникнути контролю КПК. У такій соціалістичній країні, як Китай, організації КПК всюдисущі на всіх рівнях: від уряду до низів суспільства, зокрема, в сільській місцевості. Через партійні комітети й осередки на всіх рівнях компартія утримує абсолютний контроль над суспільством. Такий жорсткий контроль повністю знищує особисту свободу: свободу пересування (реєстраційна система прописки за місцем проживання), свободу слова (500 тисяч «реакціонерів» було репресовано КПК, тому що вони скористалися свободою слова), свободу свідомості (Лінь Чжао і Чжан Чжисінь [7] було вбито за те, що вони сумнівалися в КПК) і свободу отримання інформації (читання заборонених книг або прослуховування «ворожих радіостанцій» незаконне; пошук в інтернеті також контролюється).
Можливо, хтось скаже, що наразі приватна власність дозволена партією, але ми не повинні забувати, що ця політика реформ і відкритості з'явилася тільки тоді, коли соціалізм досяг стану, за якого люди голодували, а народне господарство було на межі краху. КПК мала відступити, щоб врятувати себе. Однак навіть після курсу реформ і відкритості вона ніколи не послаблювала свого контролю над людьми. Звіряче переслідування послідовників Фалуньгун, що триває досі, могло відбутися тільки в країні, якою керує комуністична партія. Якби КПК змогла стати економічним гігантом, чого вона й бажає, тоді посилила б свій контроль над китайським народом.
2.3. Пропаганда насильства і зневаги до життя
Майже всі злі культи управляють своїми послідовниками або протистоять зовнішньому впливу шляхом насильства. Однак ніхто з них не вдавався до насильства з таким розмахом, як це робить без жодних докорів сумління КПК. І навіть загальна кількість смертельних випадків, викликаних всіма іншими злими культами по всьому світу, не може зрівнятися з числом людей, убитих компартією Китаю. Культ КПК розглядає людину лише як засіб для досягнення своєї мети, а вбити людину — ще один засіб. Таким чином, КПК не ставить перед собою ніяких обмежень і не сумнівається в необхідності переслідування людей. Будь хто, навіть прихильник, член або лідер КПК, може стати мішенню для нападок.
Сприяння компартією Китаю режиму «червоних кхмерів» у Кампучії є типовим прикладом жорстокості комуністичної партії та її зневаги до людського життя. Натхненна і ведена вченням Мао Цзедуна кампучійська компартія під керівництвом Пол Пота за три роки і вісім місяців свого панування вирізала два мільйони людей (приблизно чверть населення цієї маленької країни), щоб «знищити систему приватної власності». Із загальної кількості загиблих понад 200 тисяч жертв були етнічними китайцями.
Як нагадування про злочини компартії і для вшанування пам’яті жертв у Кампучії створено меморіальний музей, який документально підтверджує і розповідає про злодіяння «червоних кхмерів». Музей розташований у колишній в'язниці «червоних кхмерів». Спочатку це була середня школа, будівлю якої Пол Пот переробив під в'язницю S-21, призначену для політв'язнів. Тут утримували багатьох представників інтелігенції, і багато з них було закатовано до смерті. Поряд з тюремними будівлями і різними інструментами тортур представлені також фотографії жертв перед стратою. Документально підтверджено багато страхітливих знущань: перерізання горла, висвердлювання мозку, вбивство немовлят, яких кидали об підлогу, і т.д. Повідомлялося, що всім цим методам тортур навчали «експерти та технічні професіонали», яких китайська компартія послала на підтримку «червоних кхмерів». КПК навіть навчала фотографів, які спеціалізувалися на зйомках ув'язнених перед стратою, або для документального підтвердження, або для розваги.
Саме в цій в'язниці С-21 у в'язнів витягували мозок з метою виготовлення високопоживної їжі для лідерів кампучійської компартії. Ув'язнених прив'язували до стільця перед машиною для свердління голови. Жертва була надзвичайно налякана, коли швидкообертове свердло проколювало голову ззаду і швидко й ефективно витягувало мозок, поки жертва була ще жива.
3. Демонічна сутність комуністичної партії
Що робить компартію настільки тиранічною і злою? Комуністичний привид прийшов у цей світ з місією залякування. Наприкінці «Маніфесту комуністичної партії» можна прочитати відомі слова: «Комуністи вважають ганебним приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягнуті лише шляхом насильницького повалення всього наявного суспільного ладу. Нехай панівні класи здригаються перед комуністичною революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній, окрім своїх кайданів. Отримають вони весь світ».
Місія цієї примари полягала в тому, щоб, використовуючи насильство, відкрито кинути виклик людському суспільству, зруйнувати старий світ, «знищити приватну власність», «усунути характер, незалежність і свободу буржуазії», усунути експлуатацію, знищити сім'ю і дозволити пролетаріату керувати світом.
Ця політична партія відкрито демонструвала бажання «бити, трощити і грабувати», не приховуючи своєї злої суті, і оголосила, переконана у своїй правоті, в «Маніфесті комуністичної партії»: «Комуністична революція — це найбільш рішучий розрив з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в ході свого розвитку вона найрішучішим чином пориває з ідеями, успадкованими від минулого».
Яке походження традиційного мислення? Відповідно до атеїстичної теорії, традиційне мислення виникає на основі законів природи і суспільства. Воно є результатом безперервного руху Всесвіту. У розумінні тих, хто вірить у Бога, людські традиції і моральні цінності походять від Бога. Але звідки б вони не походили, найбільш фундаментальна людська етика, поведінкові норми і критерії оцінки доброго і поганого досить стійкі; вони були основою регулювання людської поведінки і підтримки громадського ладу протягом тисяч років. Якби людство втратило моральні цінності і критерії оцінки доброго і поганого, хіба люди не перетворилися б на тварин? Коли «Маніфест комуністичної партії» заявляє, що «категорично порве з традиційними ідеями», це загрожує основі нормального існування людського суспільства. Комуністичній партії було призначено стати демонічним культом, який веде людство до знищення.
Весь «Маніфест комуністичної партії», який формулює керівні принципи компартії, пронизаний різкими заявами, в ньому немає ні краплі доброти і терпимості. Маркс і Енгельс думали, що за допомогою діалектичного матеріалізму вони знайшли закон суспільного розвитку. Спираючись, таким чином, на «універсальний» засіб, вони піддали сумніву все і заперечували все. Вони вперто нав'язували людям ілюзії комунізму, не вагалися у використанні насильства для руйнування наявних суспільних структур і культурних основ. Те, що приніс «Маніфест» новонародженої комуністичної партії, було демонічним привидом, який протистоїть законам Неба, винищує людську природу і проявляється в зарозумілій, надзвичайно егоїстичній і абсолютно розгнузданій формі.
4. Теорія судного дня комуністичної партії — страх смерті партії
Маркс і Енгельс прищепили комуністичній партії злий дух. Ленін заснував комуністичну партію в Росії і насильно скинув Тимчасовий уряд, створений після Лютневої революції [8], перервав хід буржуазної революції в Росії, захопив владу і отримав точку опори для комуністичного культу. Однак успіх Леніна не означав перемоги пролетаріату в усьому світі. Навпаки, як мовиться на початку «Маніфесту комуністичної партії», «всі сили старої Європи об'єдналися для святого цькування цієї примари». Після народження компартії Європа одразу зіткнулася з проблемою виживання і боялася бути знищеною будь-якої миті.
Після Жовтневої революції [9] російські комуністи (більшовики) дали людям не мир і хліб, а лише блюзнірське вбивство. Війська на фронтах програвали війну, а революція руйнувала економіку суспільства. Як наслідок, люди розпочали заколот. Громадянська війна швидко поширилася по всій країні, і селяни відмовилися забезпечувати продуктами міста. Масштабне повстання почалося серед донських козаків; їхня боротьба з Червоною армією привела до жорстокого кровопролиття. Опис варварської, звірячої братовбивчої сутності цих битв можна знайти в літературі, наприклад, у «Тихому Доні» Шолохова і його збірці «Донські розповіді». Війська під керівництвом адмірала російського флоту Олександра Колчака і генерала Антона Денікіна в якийсь момент були близькі до повалення влади російської комуністичної партії. Комуністичну партію як новоявлену політичну силу не приймала майже вся країна, можливо, внаслідок того, що комуністичний культ був занадто злим, щоб завоювати народні серця.
Досвід КПК був подібний до досвіду російської партії. Починаючи з «Інциденту Мажи» і «Різанини 12 квітня» [10] до п'ятикратного придушення в областях, якими управляли китайські комуністи, і в кінцевому підсумку до розпочатого «Довгого маршу» за 25 тисяч кілометрів, КПК завжди стояла перед загрозою знищення.
Комуністична партія зародилася з наміром неодмінно зруйнувати старий світ. Тоді їй довелося зіткнутися з реальною проблемою: як вижити і не бути знищеною. Компартія жила в постійному страху своєї власної загибелі. Виживання стало головною справою комуністичного культу, його всепоглинальним фокусом. З розвалом міжнародного комуністичного табору криза виживання компартії поглибилася. Починаючи з 1989 року, її страх власного Судного дня став більш реальним, оскільки термін її падіння наблизився.
5. Жорстока боротьба — головний засіб виживання комуністичного культу
Компартія робила акцент на тому, що її члени повинні бути абсолютно віддані їй, робила акцент на організованості та залізній дисципліні. Ті, хто вступав до КПК, обов'язково повинен був дати клятву:
«Я добровільно вступаю до лав Комуністичної партії Китаю і зобов'язуюсь підтримувати програму партії, дотримуватися її статуту, виконувати обов'язки члена партії, втілювати в життя рішення партії, суворо дотримуватися партійної дисципліни, зберігати партійні секрети, бути відданим партії, активно працювати, віддавати всього себе заради боротьби за комунізм; коли потрібно, готовий пожертвувати всім заради партії і народу, ніколи не критикувати партію» (див. статут КПК, перший параграф, 6 розділ).
КПК назвала цей дух відданості партії, що нагадує обожнювання, «партійним духом». Вона вимагала, щоб член партії обов'язково був готовий за необхідності відкинути всі людські принципи і розуміння, абсолютно підкоритися волі партії та її вождя. Якщо потрібно, щоб ти робив добро, ти повинен робити добро; якщо потрібно, щоб ти творив зло, ти маєш творити зло. В іншому випадку, ти не досягнеш критерію члена партії, оскільки це вважатиметься проявом слабкого «партійного духу».
Мао Цзедун казав: «Марксистська теорія — це теорія боротьби». У спонуканні і підтримці «партійного духу» КПК спиралася на механізм періодичної внутрішньопартійної боротьби. Шляхом безперервної внутрішньої і зовнішньої жорстокої боротьби компартія, з одного боку, знищувала все чужорідне шляхом червоного терору; з іншого боку, безперервно ставила на свої місця членів партії, суворо ставилася до догматів свого вчення, зміцнювала «партійний дух» своїх членів, посилювала бойову міць партійної організації. Це і стало найціннішою зброєю компартії, яку вона використовувала для виживання.
Серед вождів КПК Мао Цзедун був кращим фахівцем з володіння цінною зброєю жорстокої внутрішньопартійної боротьби. Безжалісність цієї боротьби і злостивість її методів почали виявлятися вже на початку 1930-х років у районах, контрольованих китайськими комуністами, у так званих радянських районах.
У 1930 році Мао Цзедун розв'язав широкомасштабну кампанію революційного терору, відому як знищення антибільшовицьких сил (корпусу АБ). Тисячі солдатів Червоної армії, членів партії, комуністичного союзу молоді та простих громадян було жорстоко вбито. Причиною інциденту було деспотичне керівництво Мао. Незабаром після того, як Мао заснував радянський район у провінції Цзянсі, він зіткнувся з протистоянням Червоної армії і партійних організацій південного заходу Цзянсі на чолі з Лі Веньлінєм. Мао не міг дозволити, щоб поруч з ним існувала якась організована сила, що протистоїть його впливу і волі. Він без жалю використовував крайні заходи придушення товаришів по партії, яких підозрював в інакомисленні. Для насадження похмурої атмосфери чистки Мао, не вагаючись, почав з військ, що перебували під його безпосереднім контролем. Таким чином, з кінця листопада до середини грудня Перший фронт Червоної армії зазнав «стрімкої військової чистки». На кожному рівні армії, зокрема, дивізії, полку, батальйона, роти і чоти, створювалися організації зі знищення контрреволюціонерів, які заарештовували і вбивали членів партії — вихідців з багатих сімей, заможних селян і всіх незадоволених. Не минуло й місяця, як із 40 з гаком тисяч солдатів Червоної армії більше 4400 було названо елементами «корпусу АБ», серед них більше десяти вищих воєначальників. Всіх їх було страчено.
Далі Мао почав займатися інакодумцями в радянських районах. У грудні 1930 року він направив першого секретаря політичного управління Першого фронту Червоної армії Лі Шаоці, що був також головою комітету з викорінення контрреволюціонерів, до району Футянь [11] провінції Цзянсі, де розташовувався комуністичний уряд. Лі Шаоці заарештував членів місцевого комітету і вісьмох вищих воєначальників 20-го полку Червоної армії, серед яких були Дуань Лянбі, Лі Байфан та інші. До них застосовували різноманітні тортури і побили так, що «на всьому тілі не залишилося живого місця», «пальці на руках були переламані, все тіло було обпалене і гноїлося, вони не могли рухатися». Зі спогадів тих років відомо, що «крики і плач жертв потрясали небо, вони безперервно звучали у вухах; використовувалися найбільш крайні види звірств і жорстокості».
8 грудня дружини Лі Байфана, Ма Міна і Чжоу Мяня прийшли побачитися зі своїми чоловіками, які перебували в ув'язненні. Їх схопили як членів «корпусу АБ» та піддали тортурам. Жорстоко били, припікали статеві органи, ножем відрізали груди. В умовах жорстоких тортур Дуань Лянбі зізнався, що Лі Веньлін, Цзінь Ваньбао, Лю Ді, Чжоу Мянь, Ма Мін та інші були керівниками «корпусу АБ», і що в навчальних закладах Червоної армії існувала велика група «корпусу АБ».
З 7 по 12 грудня, всього тільки за п'ять днів, Лі Шаоці і його соратники заарештували в ході жорстокої чистки контрреволюціонерів у Футянь більше 120 імовірних членів «корпусу АБ» та десятки керівників контрреволюціонерів. Понад 40 людей було страчено. Жорсткі дії Лі Шаоці зрештою призвели до «зіткнення в Футяні», яке сильно потрясло радянський район (див. «Історичне дослідження знищення Мао Цзедуном „корпусу АБ“ в радянському районі провінції Цзянсі» Гао Хуа).
Від радянського району до Яньані Мао, покладаючись на «теорію і практику боротьби», поступово захопив абсолютну владу в партії. Після приходу КПК до влади в 1949 році Мао й далі спирався на подібну внутрішньопартійну боротьбу. Наприклад, на восьмому пленумі ЦК КПК восьмого скликання, що проходив у Лушані в 1959 році, Мао Цзедун несподівано напав на Пен Дехуая [12], звільнивши його від займаної посади. Всі керівники центральної ланки, які були присутні на цьому пленумі, були змушені висловити свою позицію з цього питання. Тих кількох людей, що висловили протилежну думку, було оголошено членами антипартійного блоку Пен Дехуая. Коли прийшов час Культурної революції, всіх старих кадрів Центрального комітету було «опрацьовано», але всі вони покірно прийняли це — хто ж насмілиться сперечатися з Мао? Компартія завжди робила акцент на відданості їй, робила акцент на організованості і залізному порядку, на абсолютній покорі вождеві. Подібний партійний дух було виковано в ході постійної політичної боротьби.
Колишній генеральний секретар КПК Лі Лісань під час Культурної революції був доведений до крайності. Йому було 68 років, але кожен місяць його більше семи разів «обробляли». Його дружину Лі Ша назвали шпигункою, «радянським ревізіоністом» і кинули до в'язниці; про її долю він нічого не знав. Перебуваючи в абсолютній безвиході, Лі Лісань заподіяв собі смерть, проковтнувши велику кількість снодійного. Перед смертю Лі Лісань написав Мао листа, що є відображенням істинного «партійного духу», згідно з яким член КПК не сміє навіть перед смертю відректися від партійних поглядів:
«Генеральний секретарю, позбавляючи себе життя, я став на шлях зради партії; ніщо не може виправдати мій злочин. Хочу сказати тільки одне: я і моя сім'я не скоювали абсолютно ніяких злочинів, не підтримували таємних зв'язків із закордоном. Прошу про одне, щоб Центральний комітет провів ґрунтовну перевірку і зробив висновки, виходячи з реальних фактів».
Лі Лісань. 22 червня 1967 року («Лі Лісань: людина, за якою чотири рази проводили громадянську панахиду»).
Теорія боротьби Мао Цзедуна кінець кінцем привела Китай до страшного лиха, небувалого в історії, але ці політичні рухи «раз на сім-вісім років» і внутрішньопартійна боротьба дійсно стали певним механізмом, що гарантує збереження компартії. Щоразу ці кампанії «впорядковували» близько 5% комуністів, тобто невелике число людей, але врешті-решт 95% з них, тобто більшість, всі як один починали йти шляхом партії. Таким чином, посилювалася могутність і боєздатність партійних організацій. Це дозволяло здійснювати відсів тих, хто не бажав відмовитися від своїх принципів, так званих нестабільних елементів, і атакувати будь-яку силу, що наважувалася чинити опір. Спираючись на цей механізм, заволодіти владою могли тільки люди, в яких найкраще розвинута психологія внутрішньопартійної боротьби і які найбільше готові застосовувати підступні й грубі прийоми; тобто в лідера демонічного культу компартії повинен бути гарантований багатий досвід боротьби і стовідсотковий партійний дух. Ця жорстока боротьба за допомогою насильства і «кривавих уроків» «промивала мізки» тим, хто до неї вступав; одночасно з цим, процес цієї безперервної боротьби заряджав компартію, підсилював її психологію боротьби, що гарантувало її виживання і неможливість перетворення на якусь м'якотілу групу, яка відмовилася від боротьби.
Подібний партійний дух, необхідний КПК, виникає безпосередньо із суті демонічного культу комуністичної партії. Заради здійснення своїх цілей компартія рішуче знищувала всі традиційні принципи, не гребуючи ніякими прийомами, приймаючи за ворога будь-яку силу, яка стояла в неї на шляху, тому їй було необхідно виховувати своїх членів так, щоб вони стали покірними інструментами партії, що не мають почуттів, понять справедливості, віри. Ця сутність КПК виникає з ненависті до людства і його традицій, її дикої переоцінки самої себе, крайньої егоїстичності і презирства до життя будь-якої людини. Заради досягнення своїх так званих ідеалів компартія готова розгромити весь світ, знищити будь-яке інакодумство. Такий демонічний культ неодмінно повинен зустріти протистояння всіх, хто має добру природу, тому вона неодмінно повинна вишукувати способи, щоб знищити добрі думки і природу людини, і тільки тоді люди зможуть повірити в її зле вчення. Тому, якщо компартія хоче гарантованого існування, то, в першу чергу, їй потрібно знищити саме добрі думки і природу людей, а також норми моралі, перетворити людей на покірних рабів, на інструменти. Виходячи з логіки КПК, життя партії, її інтереси стоять понад усе, навіть вище інтересів усіх членів партії разом узятих, тому кожен окремий член партії повинен бути готовий у потрібний час принести себе в жертву.
Озираючись на історію КПК, ми бачимо, що люди, які зберегли традиційну свідомість інтелігенції, подібно до Чень Дусю і Цюй Цюбая; або дбали про інтереси людей, подібно до Ху Яобана і Чжао Цзияна; або ті, хто вирішив залишитися чесним і щиро служити народу, як Чжу Жунцзі; незалежно від свого внеску в справу партії і відсутності особистих амбіцій, неминуче зазнавали чищення і відставки, або підпорядковувалися партійним інтересам та дисципліні.
Партійний дух чи партійна придатність, які пронизали комуністів до глибини мозку в ході довгих років боротьби, часто призводили до того, що вони в критичний момент йшли на компроміс і відмову від своїх переконань, оскільки в їхній підсвідомості виживання партії було найвищим пріоритетом. Їм було простіше пожертвувати собою або дивитися на те, як демонічні сили в партії здійснюють убивства, ніж підійти до питання виживання партії з позиції своєї совісті і своїх добрих думок. Це фактично є результатом дії механізму боротьби компартії, яка хороших людей перетворювала на інструменти для свого використання і за допомогою партійного духу максимальною мірою стримувала і навіть знищувала добру природу людини. Провівши більше десяти «кампаній боротьби», КПК скинула більше 10 лідерів або ж їхніх наступників. У жодного з лідерів партії не було доброго кінця. Незважаючи на те, що Мао Цзедун правив подібно до імператора 43 роки, незабаром після його смерті його дружину і племінника кинули до в'язниці, і вся партія радісно кричала, що це велика перемога маоїзму. Що це: комедія чи фарс?
Після того як компартія захопила владу в Китаї, пішли безперервні політичні кампанії від внутрішньопартійної боротьби до боротьби за її межами. Так було за часів Мао Цзедуна і досі триває після Мао в епоху реформ і відкритості. У 80-і роки, коли в людей з'явилася незначна можливість свободи мислення, КПК почала кампанію «протистояння буржуазній лібералізації» і висунула «чотири фундаментальних принципи» [13], щоб підтримати свою абсолютну владу. У 1989 році студентів, що мирно вимагали демократії, було придушено в крові, оскільки КПК не виносить прагнення до демократії. 90-ті роки стали свідками швидкого зростання числа послідовників Фалуньгун, які вірять в істину, доброту і терпіння. Однак ці люди зіткнулися в 1999 році з репресіями у формі геноциду, що триває донині, оскільки компартія не може терпіти проявів людської природи і добрих думок, і вона неодмінно повинна застосувати насильство, щоб знищити добру природу, яка виходить із серця людини. Тільки в цьому випадку компартія може не турбуватися за свою владу. У XXI столітті інтернет об'єднав увесь світ, але лише КПК, побоюючись вільного доступу людей до інформації, витрачає величезні суми на блокаду інтернет-сайтів і арешти людей — користувачів цієї мережі.
6. Розкладання демонічного комуністичного культу
Демонічний культ КПК у самій своїй суті відкидає небесні принципи і знищує природу людини. Основа партії — це безмежне самозвеличування, крайній егоїзм і вседозволеність. Безперервно здійснюючи беззаконство, гублячи країну і народ, вона ніколи не визнає свої злочини і ніколи не насмілиться дозволити людям ясно побачити свою природу. З іншого боку, компартія завжди, навіть не замислюючись, змінювала гасла і заклики, оскільки все це, з позиції КПК, є її методами, і вона готова робити все, що завгодно, заради головної мети — утримати свою владу, і тому повністю ігнорує моральність, справедливість і людські цінності.
Демонічний культ компартії, що має повний вплив на все китайське суспільство, закономірно рухається до свого краху. В результаті концентрації влади громадську думку було придушено, всілякі механізми контролю було знищено, й не залишилося жодної сили, яка могла б зупинити рух КПК до корупції і розкладання.
Сьогоднішня китайська компартія вже впала до такої міри, що стала найбільш жадібною та корумпованою партією у світі. За офіційною китайською статистикою, у всьому Китаї 20 млн державних чиновників, членів КПК, які займають різні пости. За 20 років понад 8 млн цих чиновників було викрито в корупції, і за законами Китаю вони зазнали дисциплінарного або кримінального покарання; до них ще можна додати тих, кого не викрили в корупції. Насправді, число корумпованих партійних діячів вже перевищило дві третини їх числа, але викрито в цьому тільки малу їх частину.
Жадібність і корумпованість заради власної наживи, заради своїх інтересів — ці риси є найяскравішими і найхарактернішими для сьогоднішньої компартії. Жадібні та корумповані партійні функціонери знають, що якби не було компартії, то в них не було б і шансу поживитися. Якщо компартію буде повалено, то їх не тільки позбавлять владних повноважень, а й, можливо, притягнуть до відповідальності. У романі «Гнів Небес», який оголює закулісні відносини посадових осіб, його автор Чен Фан устами Хао Сяншоу, представника секретаря міськкому, висловив велику партійну таємницю: «Корупція може дозволити нашій політичної могутності стати ще міцнішою».
Простий народ бачить дуже ясно: «Якщо йти проти корупції, то це знищить партію; якщо не йти проти корупції, то це знищить країну». Але КПК навіть перед лицем небезпеки знищення не може боротися з корупцією. Вона робить це тільки в найбільш крайньому випадку і для показу страчує кількох корумпованих партпрацівників, і, таким чином, за допомогою кількох жертв вона продовжує своє існування ще на кілька років. Дійшовши до сьогоднішнього моменту, демонічний культ компартії визначив єдину лінію свого вчення — це збереження влади, уникнення краху і загибелі партії.
У сьогоднішньому Китаї дуже сильно зруйновані норми етики і моралі. Недоброякісна продукція, проституція, наркоманія, співробітництво чиновників зі злочинним світом, організовані мафіозні угруповання, азартні ігри, хабарництво, корупція і тому подібні небезпечні для суспільства прояви поширюються з дуже великою швидкістю. КПК сильно потурає всьому цьому, до того ж, високі чиновники безпосередньо є закулісними покровителями цих явищ і отримують від правопорушників гроші за забезпечення їхньої безпеки. Цай Шаоцін, фахівець з вивчення злочинних угруповань при Універсітеті Нанцзіна, припускає, що в Китаї є близько мільйона членів організацій мафіозного характеру. Кожна профспілка пов'язана з членами уряду, суддями, міліцією та корумпованими партійними працівниками, які стоять за ними.
Китайська компартія боїться, що в людей з’являться їхні добрі природні думки, тому не насмілюється надати людям свободу віри. КПК жорстоко репресує таких добропорядних людей, що мають віру, як учні Фалуньгун, які прагнуть до істини, доброти й терпіння; або як члени підпільної християнської церкви, які вірять в Ісуса Христа і Єгову. КПК боїться, що демократія може принести кінець її однопартійному правлінню, тому й не насмілюється дати людям політичну свободу. Вона діє без затримки, запроторюючи до в'язниці незалежних лібералів і активних захисників громадянських прав. Але КПК дійсно дала китайцям (за умови їх невтручання в політику, непротивлення керівникам партії) іншу свободу — свободу задоволення будь-яких своїх бажань, аж до вчинення будь-яких злодіянь і аморальних справ. Таким чином, компартія йде до загибелі, а норми моралі китайського суспільства котяться вниз, що дуже сумно.
«Блокувала дорогу до небесного раю, відкрила двері до пекла» — цей вислів дійсно дуже влучно вказує на те, як злісний культ КПК руйнує сьогоднішнє китайське суспільство.
7. Деякі роздуми про злісне панування КПК
7.1. Що таке компартія?
Здається, що це просте питання, але на нього відповісти непросто. Під гаслом «заради людей» і в образі політичної партії вона дійсно ввела в оману дуже багатьох, але КПК все ж не є політичною партією в прямому сенсі цього слова, а є «футі» (злим духом), злісним культом, що завдає шкоди людям. Компартія є якоюсь живою сутністю: партійні організації, що проявляють злий культ у світі людей, — це її тіло; а злий дух, який від початку вселився в неї, визначає сутність злісного культу партії.
Вожді компартії, будучи лідерами культу, все ж були лише виразниками і слугами цього злого духа партії. Коли їхні наміри та цілі збігалися з лінією партії, і коли їх можна було використовувати для партії, то таких людей вибирали як керівників. Але коли вони не задовольняли потребам партії, то їх жорстоко скидали. Механізм партійної боротьби гарантує, що тільки найбільш підступний, найбільш злісний і найжорстокіший зможе перебувати на посаді духовного наставника комуністичної партії. В історії КПК всім, більш ніж десяти її вождям, було дуже важко спокійно зійти зі сцени, що пояснюється дією цього механізму. Фактично десять найбільш високопоставлених партійних керівників «робили гріхи», йдучи дуже вузьким і напруженим шляхом, існування якого підтверджує істинність висловленої тези. Вони могли або вийти з партії і залишити в історії хорошу пам'ять про себе, як це сталося з Михайлом Горбачовим, або бути «проковтнутими» КПК, як багато інших генеральних секретарів.
Люди — це ті, кого поневолює і гнобить компартія. У сфері, керованій КПК, люди не мають права суперечити компартії, вони повинні навіть наперекір собі визнавати її лідерів і підтримувати її. Вони також повинні під загрозою жорстокої розправи з боку партії приймати «промивання мізків», що проводиться злісним культом. КПК змушує всю націю вірити в цей злісний культ і підтримувати його. Сьогодні у світі це дуже велика рідкість, і навіть можна сказати, що в цьому сенсі вона — єдина у світі.
Члени партії — це фізична маса, яку вона використовує для заповнення тіла компартії. Багато хто з цих людей дуже чесний і добрий, своїми успіхами заслужив повагу в суспільстві. КПК з радістю приймає до своїх лав таких людей, оскільки може використовувати їхній авторитет і здібності для своєї користі. Також є дуже багато людей, які заради того, аби стати чиновником, стати членом вищого прошарку суспільства, докладають багато сил і активно вступають до партії, допомагаючи цьому злому культу. Також є ті, хто хоче приєднатися до партії тому, що мріє досягти чогось у житті, але знає, що, крім вступу до партії, більше немає ніякого шансу для особистого розвитку. Деякі приєдналися до партії, бо хотіли отримати квартиру або ж поліпшити свої життєві умови. Таким чином, серед десятків мільйонів членів компартії є і хороші, і погані люди. Але, незалежно від того, заради чого вступив до партії, за своєю волею чи ні, якщо тільки ти присягнув перед прапором партії, то це означає, що ти по своїй волі віддаєш їй всього себе. З цього моменту політосвіта, організаційна діяльність — все це є безперервним процесом «промивання мізків», який проходить доти, доки досить велика частина людей практично перестає мати свою власну волю, доки не буде введена в оману «зрівнялівкою мислення» і не стане повністю контролюватися головним тілом злого духа. Діяльність таких людей всередині компартії можна порівняти із функціями клітин тіла людини, які повинні безперервно працювати заради підтримки життєдіяльності всього тіла. Навіть до того, як вони стали членами партії, ці люди були поневоленими членами суспільства. Ще більш прикро те, що після того, як на вас буде надіто цей тугий обруч «партійності», його буде дуже важко зняти. Як тільки одного разу оголиться ваша людська природа, то дуже можливо, що ви зазнаєте репресій і чистки. У цей час, навіть якщо захочеш вийти з партії, то, оскільки злісний культ компартії дозволяє тільки вступати до неї і не дозволяє виходити, ти відразу можеш бути оголошений зрадником. Тому люди часто помічають у членах компартії поширену двоїсту натуру: одна — це «партійність» на політичних зборах і друга — це природа людини в повсякденному житті.
Партійні кадри — це ті, хто має владу над членами партії. Хоча в певний час, у певних випадках, за певних обставин вони і можуть робити свій вибір між хорошим і поганим, приймати власні рішення, але, в цілому, вони можуть лише робити справи відповідно до волі партії. Це означає, що «вся партія кориться Центральному комітету». Партійні кадри на різних рівнях є головною силою партії, але роль, яку вони грають, — це бути інструментом партії. Кожен раз у політичних рухах вони були використані і потім зазнали переслідування. КПК перевіряла людей, використовуючи критерій: чи вірно ви прямуєте за главою культу, чи віддані й непохитні ви.
7.2. Чому люди не усвідомлюють злісний культ?
КПК панує в Китаї 50 з лишком років, всюди творячи зло. Але чому у китайських людей не вистачає розуміння сутності цього злісного культу? Хіба китайці дурні? Ні. Китайці — одна з наймудріших націй у світі, і до того ж має більш ніж п'ятитисячолітні древні традиції. Але китайці до сьогоднішнього дня живуть під пануванням компартії і не насмілюються висловити їй своє невдоволення. Ключова причина цього полягає в тому, що злий дух компартії наскрізь пронизав мислення китайців.
Спробуйте уявити собі ситуацію, за якої китайці насолоджувалися б свободою слова і могли б відкрито обговорювати переваги і недоліки компартії. У цьому випадку мудрі китайці давно змогли б розпізнати злісну природу партії і звільнити себе від цього злісного культу. Але, на жаль, перебуваючи під більш ніж п'ятдесятилітнім пануванням КПК, китайці втратили свободу думки і слова. Мета переслідування ультраправих представників інтелігенції в 1957 році полягала в тому, щоб «кліщами» затиснути їм рота і контролювати їхнє мислення. У такому безправному суспільстві під час Культурної революції молодь щиро вивчала роботи Маркса і Енгельса, але більшості з них було інкриміновано створення «антипартійної кліки» і репресовано. Тим більше, годі було й говорити про те, щоб обговорювати, чи права компартія.
КПК — це злісний культ, але дуже багато китайців навіть не насмілюються і подумати, щоб так про неї сказати. Але, як тільки буде висловлено таку думку, людям, які прожили в Китаї, напевно буде неважко знайти достатні підтвердження цьому з пережитого ними самими та їхніми друзями.
Свідомість людей не тільки позбавили свободи думки, а ще й заповнили комуністичним вченням і партійною культурою. Люди могли чути тільки оспівування заслуг компартії, і, на жаль, у головах людей, крім речей компартії, немає майже нічого іншого. Наприклад, під час придушення виступу студентів, коли на площі Тяньаньмень відкрили вогонь, дуже багато людей інстинктивно відразу кинулися в кущі. І коли ситуація трохи заспокоїлася, вони всі, як один, вийшли зі своїх сховищ і стали голосно співати «Інтернаціонал», сміливо вийшли вперед. Ці люди, хоч навіть і були сміливими, щиросердими і заслуговували поваги, але чому, будучи свідками такого жорстокого ставлення з боку компартії, вони все ж співали «Інтернаціонал»? Причина дуже проста: під тиском партійної культури ці жалюгідні люди знали тільки ідеї комунізму. Крім «Інтернаціоналу» та інших пісень, що вихваляють партію, їм більше нічого було співати.
7.3. Де ж вихід?
Китайська компартія вже йде до краху, і сумно те, що перед своїм знищенням вона всіма силами намагається пов'язати свою долю з китайською нацією.
КПК згасає, і очевидно, що згасає і її сила, і все менше і менше діє її контроль над свідомістю людей. Зараз, коли широко розвиваються телемережі та інтернет, партії дуже важко утримати монополію на інформацію, а також контролювати свідомість людей. Оскільки корумповані чиновники все більше грабують і пригнічують народ, люди починають пробуджуватися від своїх ілюзій, пов'язаних з компартією; багато з них стали на боротьбу за свої права. У репресіях Фалуньгун компартія не тільки не досягла мети щодо утримання контролю над свідомістю людей, а й, навпаки, ще послабила себе, оголивши всю свою жорстоку сутність. У такому середовищі люди отримали шанс переглянути своє ставлення до компартії, звільнити китайську націю від ідеологічного контролю, повністю вийти з-під впливу злого духа компартії.
Китайцям, що прожили більше 50 років під пануванням КПК, необхідна не революція із застосуванням насильства, а порятунок через очищення їхніх душ. Але необхідно, щоб китайці самі рятували себе, тільки тоді можна цього досягти. Перший крок самопорятунку — це зрозуміти сутність злого культу компартії.
Настане день, коли люди відкинуть партійні організаційні структури, які пронизують державний апарат, і тим самим дозволять вільно діяти суспільним системам, що підтримують основні сили суспільства. Коли буде скорочено диктаторські партійні організації, збільшиться й ефективність дій влади. Цей день вже близький. Насправді ідея видалення компартії з уряду вже була визнана, і навіть ще в 80-ті роки була спроба реалізувати її всередині партії в русі «відділення партії від влади». Але, оскільки у свідомості людей тоді ще не було відкинуте «абсолютне лідерство партії», ці реформи не змогли здійснитися.
Партійна культура — це середовище, яке необхідне для виживання злого культу КПК. Звільнення свідомості людей від контролю партії може бути більш важке, ніж викорінення контролю партії над держорганами, але це єдиний вірний шлях для корінного знищення злого культу компартії. Це може бути досягнуто тільки безпосередньо зусиллями самих китайців. Коли їхнє мислення стане нормальним, коли їхній характер повернеться до природного, тільки тоді стане можливим заново відтворити мораль суспільства і перейти до нормального, некомуністичного суспільства. Засіб для знищення цієї «одержимості» — це саме усвідомити природу і згубний вплив цього злого духа, видалити його із свідомості, щоб йому більше ніде було сховатися. КПК найбільше звертає увагу на контроль над свідомістю, адже компартія саме і є формою свідомості. Коли китайці повністю, всією душею відкинуть перекручені принципи злісного вчення компартії, активно знищать партійну культуру і той всебічний вплив, який вона справляє на їхнє життя, а також позбудуться концепцій, нав’язаних цим злісним вченням, то компартія як форма свідомості загине, розкладеться, і люди самі врятують себе.
Зазвичай у країнах, де панує компартія, існує бідність, тоталітаризм і переслідування. Таких країн вже залишилося дуже небагато: це Китай, Північна Корея, В'єтнам і Куба. Їх дуже мало, і дні їхніх компартій полічені.
Якщо, спираючись на мудрість, блиск і славу китайської нації, про які можна судити з історії, Китай позбудеться демонічного духу компартії, то це буде суспільство, що подає великі надії.
Висновок
Компартія вже більше не вірить у комунізм; її душа вже померла, але тінь її ще не розсіялася. КПК успадкувала «шкуру» радянської компартії і досі проявляє характер цього злого культу, основні риси якого: пихатість, марнославство, егоїзм, вседозволеність. Цей єретичний культ — компартія — відкидає небесні принципи, знищує природну сутність людини, і все це триває десятки років і зовсім не змінилося.
Сьогодні КПК панує в Китаї — це форма панування за допомогою накопичених за багато років методів боротьби, контролю з боку секретних організацій і «злого духа партії», а також злої пропаганди, яка діє подібно до державної релігії. Підсумок вищеописаних шести особливостей злісного культу компартії такий, що КПК сьогодні не приносить нічого доброго, а тільки творить зло.
Злісний культ компартії, все ближче підходячи до своєї загибелі, як наслідок, прискорює темп своєї корумпованості та виродження. Найстрашніше в тому, що цей злий культ, який не хоче гинути, всіма силами намагається затягнути китайське суспільство за собою в прірву корупції та виродження.
Читайте далі:
Коментар 9. Про злочинну сутність КПК
------------------------------------
1 — «Леопард помер, але шкура його ще залишилася» — це фраза з давньої китайської книги пророцтв «Поема квітів сливи» Шао Юна (1011—1077 рр.). Під леопардом тут, згідно з припущенням, мається на увазі географічна територія колишнього Радянського Союзу, яка за формою нагадує леопарда, що біжить. З крахом Радянського Союзу сутність комуністичної системи розпалася, залишивши лише «шкуру» (форму), яку успадкувала КПК.
2 — Конституція Китайської Народної Республіки (офіційний переклад, 1999 р.).
3 — Мається на увазі операція зі знищення антибільшовицьких сил («Корпусу АБ») в 1930 році, коли Мао наказав убити тисячі членів партії, солдатів Червоної армії і невинних мирних жителів у провінції Цзянсі в спробі посилити свою владу в провінціях, керованих КПК.
4 — З доповіді Мао «Про розслідування селянського руху в Хунані» (1927).
5 — Гора Тайшань — одна з п'яти знаменитих гір Китаю, в 1987 році визнана ООН об'єктом світової спадщини.
6 — Рух «передачі землі» має стосунок до тіньової сторони економічних реформ Китаю. Подібно до індустріальної революції в Англії (1760—1850 рр.), орні землі в сьогоднішньому Китаї було розмежовано, щоб створити різні економічні зони. В результаті передачі землі китайські селяни втратили свої наділи. У містах жителі в більш старих районах часто були змушені переїжджати, щоб звільнити ділянки для комерційного розвитку з мінімальною компенсацією для колишніх власників. Додаткова інформація: http://www.uglychinese.org/enclosure.htm.
7 — Лінь Жао, студентку Пекінського університету, в 1957 році було названо реакціонером за незалежне мислення і відверту критику комуністичного ладу. Її звинуватили в змові з повалення народної влади і заарештували. У 1962 році вона була засуджена до 20 років ув'язнення, але була вбита КПК 29 квітня 1968 року. Чжан Чжисінь — представник інтелігенції, доведена КПК до смерті в ході Культурної революції за критику провалу «Великого стрибка» Мао. Тюремні охоронці багато разів роздягали її, сковували її наручниками і кидали до чоловічих камер, де її піддавали груповому зґвалтуванню, поки вона не втратила розум. Тюремники боялися, що вона викрикуватиме гасла на момент страти, тому перерізали їй горло.
8 — Лютнева революція — російська буржуазно-демократична революція в лютому 1917 року, що повалила царську владу.
9 — Жовтнева революція, також відома як більшовицька, сталася в жовтні 1917 року. Революція знищила учасників Лютневої революції, таким чином придушивши розвиток буржуазної революції Росії.
10 — «Інцидент Мажи» 21 травня 1927 року в місті Чанша провінції Хунань і «Різанина 12 квітня» 1927 року в Шанхаї — результат нападу Гоміньдану на КПК. В обох випадках деякі члени КПК та активісти, що підтримують КПК, зазнали арешту або були вбиті.
11 — Лю Ді, офіцер Червоної армії, звинувачений у причетності до «корпусу АБ», підняв повстання у місті Футянь. Повстанці захопили місто і звільнили більше 100 ув'язнених, яких звинувачували в причетності до «корпусу АБ». Вони викрикували гасло — «Геть Мао Цзедуна».
12 — Пен Дехуай (1898—1974 рр.) — командувач збройними силами, головком під час війни в Кореї, міністр оборони в 1954—1959 рр. Відправлений у відставку в результаті дій лівих елементів в оточенні Мао.
13 — Ці чотири принципи: соціалістичний шлях, диктатура пролетаріату, верховенство компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао.