Рання музична освіта в Європі має свої корені в відомих методах навчання ритму Далькроза та інтегрованого навчання системі Орфа. З часом ці підходи еволюціонували в те, що зараз відомо як навчання ритмічній музиці, яке охоплює такі елементи, як ритм, мова, рух, танець та ансамблеве виконання. Акцент робиться на цілісному розвитку дітей, а не лише на набутті окремих навичок. До 1980-х років методи навчання Орфа навіть дали початок галузі музичної терапії.
У 1993 році пані Роше, віолончелістка, яка закінчила Джульярдську школу, а згодом отримала ступінь доктора філософії з психології в Колумбійському університеті, провела серію тестів у дитячих садках. Вона порівняла дві групи дітей: тих, хто брав участь у музичному навчанні, і тих, хто не брав. За допомогою психологічних тестів для вимірювання просторових здібностей до мислення експериментальна група набрала на 46 відсоткових пунктів більше за просторову кмітливість, ніж контрольна група.
У 2004 році німецький видавник Густав Боссе випустив книгу, співавторами якої були доктор Ренате Кльоппель і професор Сабіне Влікс з Тросінгенського університету музики. Книга під назвою «Допомога дітям з поведінковими розладами за допомогою ритмічного музичного навчання: розпізнавання, розуміння та правильне лікування» використовує приклади з практики для ілюстрації різних типів поведінки дітей з розладами, такими як боязкість, невпевненість, агресивна поведінка, дефіцит уваги та гіперактивність. У ній аналізуються причини таких типів поведінки та пояснюється, як ритмічне музичне навчання може допомогти вирішити ці проблеми на практиці.
Використання музичної освіти для розвитку інтелекту дітей та допомоги їм у подоланні поведінкових проблем, спричинених генетикою, захворюваннями органів або несприятливими життєвими обставинами в ранньому віці, стало спільною темою досліджень серед експертів з музичної освіти, психологів та нейробіологів у розвинених країнах.
Музична освіта має вирішальне значення для немовлят. Музичні заняття можуть покращити їхню пам’ять, уяву та творчі здібності, а також підвищити слухову чутливість і здатність розрізняти звуки. Однак більшість батьків потребують допомоги у забезпеченні музичної освіти для своїх дітей.
На цьому етапі батьки повинні шукати авторитетні матеріали з виховання дітей і займатися аудіюванням, навчанням та спостереженням. Вони повинні уникати нав’язування музичних технік своїм дітям, оскільки це може легко призвести до нелюбові до музики. Зрештою, на здоровий розвиток дитини значний вплив має ставлення батьків. Тому батьки мають застосовувати найбільш відповідний підхід до музичної освіти своїх дітей.
З нашого досвіду, коли батьки зберігають правильне і спокійне ставлення, діти швидко прогресують, а деякі навіть повністю змінюються. Наприклад, коли Сяолінь почав займатися музикою у віці п’яти років, його мати повідомила нам після двох-трьох уроків, що він страждає на аутизм. Він був не дуже товариським, мало говорив, часто плакав і мав погану координацію рухів. Однак Сяолінь добре володів музичною теорією і гарно співав.
З часом Сяолінь показав значне покращення. Він перестав плакати, його незрозуміла тривога і страх поступово зменшилися, і він став більш веселим. Він навіть міг співпрацювати з однолітками в музичних виставах і фізичних заняттях. Кожного разу, коли Сяолінь зазнавав невдач або коливань, вчитель просив його матір про більш детальний догляд і допомогу. Зараз Сяолінь вчиться грати на духових інструментах і навчається в третьому класі, майже не відрізняючись від інших дітей.
Сяосінь — улюблениця своєї родини, але вона боязка, часто відповідає «не знаю», щоб уникнути відповідальності або шкоди. Такі діти мають труднощі в спілкуванні та взаємодії з іншими, що ускладнює вчителям оцінку їхніх успіхів у навчанні, що є ознакою поведінкових розладів. Однак після чотирьох років музичної підготовки Сяосінь досягла значних успіхів. Вона впевнено грає на флейті на сцені, а її однолітки люблять співпрацювати з нею в творчих проєктах та іграх. Усі кажуть, що вона значно змінилася.
Анан народився з гідроцефалією і виявляв деякі ексцентричні риси поведінки, мало розмовляв. Його уважний батько записав його на різні навчальні програми, зокрема музичні та спортивні. Завдяки спільним зусиллям вчителів і батьків Анан тепер прекрасно грає на фортепіано і майстерно виступає в театральних виставах.
Музична освіта відіграє важливу роль у інтелектуальному розвитку дітей та формуванні здорової особистості. Батькам не варто зосереджуватися виключно на тому, наскільки добре дитина опановує певний інструмент. Навчання в колективному мистецькому середовищі може зробити дітей щасливішими, веселішими та більш схильними до спілкування з іншими, що сприяє формуванню нормальної поведінки. Це найважливіша перевага. Маючи таку міцну основу, навчання грі на інструментах також буде просуватися швидше.
Психологи на основі широких досліджень виявили, що хороші міжособистісні стосунки є вирішальними для щасливого життя. Численні дослідження показали, що люди, які живуть у позитивному міжособистісному середовищі, розвивають здоровішу особистість. Тому ми вважаємо, що соціальні навички дітей є важливішими за академічну успішність і їх не слід розвивати лише тоді, коли вони вступають до університету. Хороші міжособистісні стосунки також є життєво важливими для дорослих, тому вдосконаленню соціальних навичок приділяється все більше уваги.
Вдосконалення соціальних навичок передбачає розвиток здатності аналізувати ситуації в суспільстві, розуміти психологічний стан інших людей та використовувати художні засоби, особливо музичні заходи, для сприяння міжособистісній взаємодії.
Ще в 1973 році дослідження Фаррелла з Університету Фрайбурга в Швейцарії показало, що навчання музиці може покращити соціальні навички та академічні здібності учнів. У 1994 році американський дослідник Еджертон провів цікаве дослідження. Він інтегрував музику в соціальні ігри для дітей віком 6-9 років, які мають затримки в розвитку (включаючи аутизм), та тих, які розвиваються нормально. Він виявив, що музика значно покращила розуміння та участь обох груп у соціальних іграх. Він також зазначив, що діти з затримкою розвитку відчували менший рівень тривоги в стресових ситуаціях.
Дослідження показало, що коли діти слухали фонову музику, вони більше взаємодіяли з однолітками. У підсумку було зроблено висновок, що соціальна взаємодія є найкращим засобом розвитку соціальних навичок, і чим більше люди ізолюють себе, тим більше вони бояться взаємодіяти з іншими.
Однією з основних функцій музичних занять є викликання емоцій. Доктор Гоулман, прихильник «емоційного інтелекту», продемонстрував, що емоційна система контролює значну частину ефективності та задоволеності життям. Ці позитивні почуття можуть зменшити соціальну тривожність. Отже, якщо час і умови дозволяють, прослуховування музики та гра на музичних інструментах можуть допомогти встановити зв’язок зі світом.