ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Росія при Єльцині та після нього

Велика Епоха
В ці дні, коли країна прощається з першим президентом Російської держави Борисом Єльциним, проводиться аналіз заслуг та недоліків його правління.

Борис Єльцин відвернув країну від комуністичної системи управління, вивів на демократичний шлях розвитку. Фото: Dima Korotayev/Epsilon/Getty Images
Борис Єльцин відвернув країну від комуністичної системи управління, вивів на демократичний шлях розвитку. Фото: Dima Korotayev/Epsilon/Getty Images
Про те, що Борис Єльцин відвернув країну від комуністичної системи управління, вивів на демократичний шлях розвитку, говорили багато політиків, і ця заслуга більшістю з них визнається беззаперечною.

Так як Росія грала ведучу роль в комуністичному союзі, після розвалу СРСР багато держав змогли вступити на вільний шлях розвитку. Таким чином, Єльцин поклав кінець існуванню комуністичного табору. Закінчилася епоха протистояння між комуністичними та вільними країнами, між двома таборами-супротивниками: демократичним та комуністичним.

Можна сказати, світ перестав ділитися на дві ворогуючі полярні сторони, коли будь-який конфлікт міг би закінчитися трагедією для всього людства в силу накопичених за роки холодної війни всіх видів зброї. Чи це добре? Здавалося б, дивне питання: країни мирно співіснують, протиріччя та конфлікти вирішують за переговорним столом, відстоювання своїх інтересів відбувається на основі законів економіки, бізнесу, нормальної конкуренції - що ж тут поганого?

Але в останні роки в Росії знову стали роздувати ідею багатополярного світу. Полярність, з точки зору того, що кожна країна має свій шлях розвитку, свої особливості, інтереси, - це природна полярність, яка відображає різноманіття цього світу.

Однак в Росії заговорили про полярність в той час, коли в країні відбуваються зміни, схожі з добою комунізму: посилення цензури та взяття під контроль практично всіх головних ЗМІ, жорстка централізація влади, зусилля силових структур, придушення будь-якого виступу, що йде врозріз з правлячою партією, зростання культу особистості, вибірковість у відношенні підпорядкування законам країни.

В чому полярність? В тому, що Росія стала тоталітарною країною, на відміну від вільних країн. Тоді чи потрібна народу Росії така полярність? На це питання можуть відповісти ті люди, які по власному бажанню прийшли проститися з першим демократичним лідером Росії, а також відгуки, що публікуються в ЗМІ.

Сьогодні коли уряд Путіна відмовився від багатьох досягнень Єльцина в розвитку демократичних інституцій, росіяни особливо гостро можуть відчути і оцінити сміливість та вірність першого президента демократичному шляху розвитку країни.

Найнебезпечніша тенденція, що намітилася сьогодні в Росії, - це зближення з окріплим комуністичним Китаєм. Це зближення проходить на фоні ряду подій, які наводять на думку про створення табору, подібного комуністичному за часів холодної війни, табору, який протистоїть вільним країнам і є полярним по відношенню до демократичних країн.

Судіть самі: російський уряд йде на конфлікт з демократичними країнами, не піклуючись про свій власний імідж, різко критикує однополярний світ, в ЗМІ йде установка на критику західних країн і особливо США, наступником Путіна почали висувати колишнього міністра оборони, який, отримавши великі повноваження, розпочав курс на нарощення воєнного потенціалу, побудову довгострокових планів в тісному співробітництві з Китаєм у воєнно-промисловій сфері.

Комуністичний Китай зміг перетягнути Росію на свою сторону для ще більш успішного протистояння вільним країнам. Найближчим другом Росії стає країна, в якій вчиняються масові вбивства та переслідування, я якій існують трудові табори по типу ГУЛАГу, яка використовує людські органи, видалені з живих людей в якості прибуткового бізнесу. Росія не тільки не осуджує ці злочини, а ще й збирається перейти до табору злочинця.

Сьогодні ще є можливість повернутися назад та оцінити ті досягнення, які російський народ зміг досягнути при Єльцині. Оглядітися та задуматися - чи хочемо ми лишитися цього та повернутися до епохи холодної війни?

Світлана Ріс. Велика Епоха