Стародавній Єгипет

Основні етапи

Архаїчна доба

Основою економічної й політичної організації були громади. В ієрогліфічних написах для слова "громада" (пізніше для слова "край", по-грецьки "номос") до пізньої доби зберігається знак - схематичне зображення прямокутної ділянки, порізаної іригаційними каналами. Археологічні знахідки з початку четвертого тисячоліття до н.е. свідчать про широке вживання металів, в основному міді, досить високий розвиток ремесла й торгівлі (навіть зовнішньої: наприклад, обсидіан, із якого виробляли ножі й серпи, привозили з Нубії й Передньої Азії) і на диво високий рівень мистецтва обробки металів. Досліджені археологами могили свідчать про формування релігійних уявлень та розвиток майнового розшарування. З розпадом первісної громади й формуванням класового суспільства виникають дрібні держави, які об'єднуються (застосовуючи військову силу) у два царства - Верхній Єгипет (на півдні) і Нижній Єгипет (на півночі). Далі вже починається історичний період, тобто період, з якого до нас дійшли письмові пам'ятки.

За Манефоном, "історія Єгипту" починається з об'єднання Верхнього й Нижнього Єгипту царем Міною або Менесом (на думку деяких єгиптологів, його звали Нармер). Коли це сталося, докладно не встановлено. Шампольйон відносив його до 5687 року до н.е., Маріетт до 5004 року до н.е., Позенер і Авдієв приблизно до 3200 року до н.е., Стейндорф до 2900 року до н.е. Тепер найбільш вірогідною датою вважають 3000 рік до н.е. з можливою похибкою на 100- 200 років. У кожному разі, Міну вважають основоположником першої династії єгипетських царів. Спочатку його столицею був Таніс у Нижньому Єгипті, а після об'єднання обох частин країни він переніс столицю в щойно заснований Мемфіс.

Період царювання двох перших династій називають архаїчним. З цього періоду ми знаємо імена п'ятнадцяти царів: вони придушували сепаратистські прагнення місцевих володарів, зміцнювали єдність держави й організовували великі воєнні походи, що мали (як і протягом усієї історії Єгипту) характер грабіжницьких воєн. За їх царювання виникли передумови створення імперії - першої з імперій стародавнього світу.

Старе царство (приблизно 3100-2700 роки до н.е.)

Імперія була створена за доби Старого царства, коли царювали фараони III-VI династій, "будівники пірамід". Першим царем Старого царства, а також першим будівником піраміди був Джесер. Його східчаста піраміда поблизу Саккари - найстародавніша монументальна будівля з каменю у Старому Світі. Слідом за нею з'явилася незакінчена піраміда Сехемхета. Найбільші піраміди збудували фараони четвертої династії у XXVI-ХХУ століттях до н.е.:

Снофру, Хеопс (Хуфу), Хефрен і Мікерін (Менкаура). За наступника Хеопса, певно за Джедефра, відбулося перше історично засвідчене повстання народних мас. За переказами, причиною його була неймовірно важка трудова повинність, яку Хеопс наклав на єгипетський люд, силуючи його працювати на будівництві своєї піраміди. З володарів V династії найбільші піраміди залишили фараони Уніс, Сахура та Усеркаф, з VI - Теті, Меренра, Пепі І й Пепі II. За царювання приблизно тридцяти фараонів Старого царства Єгипетська держава перетворилась на міцну централізовану рабовласницьку деспотію, головною опорою якої була сильна армія, чиновництво й жерці; економічну основу країни становило розвинене землеробство з високо організованою іригаційною системою; особливо збагачували фараонів загарбницькі війни.

Півтисячоліття Старого царства було також періодом пишного розквіту культури: завершився розвиток ієрогліфічного та ієратичного письма; окрім архітектури, високого рівня сягнуло рельєфне мистецтво та скульптура. З цього давнього періоду збереглися, наприклад, такі шедеври реалістичної скульптури, як сільський староста (прикрашає тепер Єгипетський музей у Каїрі) та єгипетський писар (зберігається в Луврі).

Перший перехідний період (приблизно 2700-2270 роки до н.е.)

Перший перехідний період починається послабленням центральної влади, яке поступово привело до розпаду єдиної держави на окремі номи. Роздрібнена держава не мала сили вести загарбницькі війни, неминуче потрібні для забезпечення господарства рабами, іригаційна система була занедбана - Єгипет переживав глибокий з анепад.

У країні панував хаос, кожний ном став окремою державою, якою правив свій царьок; лише останньому цареві Х династії Хеті пощастило "відновити порядок". Принаймні, як він пише: "Кожен урядовець був на своєму місці, ніхто не воював, ніхто не стріляв. Не вбивали біля матері її дітей, а чоловіка біля його жінки... Як наступала ніч, мандрівник, який ліг при дорозі, віддавав мені хвалу, бо почував себе як удома: страх перед моїми воїнами був йому захистом".

Середнє царство (приблизно 2070-1790 роки до н.е.)

Середнє царство охоплює XI-XII династії. Починається воно новим об'єднанням країни, що його здійснив весетський володар Ментухотеп І, який "закував у пута володарів обох країн, підкорив собі Верхній і Нижній Єгипет та чужі країни". За його наступників збільшилася мережа іригаційних каналів, єгиптяни збудували канал між Мерідовим озером та Нілом і колонізували великі території у підкорених країнах. Єгипет став (за словами похвального гімну, що зберігся до наших днів) "квітучим зеленим садом". Ремісники вдосконалили обробку металів, особливо високого рівня досягло виробництво прикрас. Знову почали будувати піраміди: до найвизначніших із них належить незакінчений пірамідний храм Ментухотепа в Дейр-ель-Бахрі, Аменемхетова піраміда в Ховарі й групи пірамід у Лішті, Дахшурі й Ілла-хуні. Збудовано пишне місто Хотеп-Сенусерт у Фаюмському оазисі, відвойованому в пустелі іригаційними спорудами.

Зберігся його план: вулиці рівні й перетинаються під прямим кутом, як у сучасних великих містах Америки, квартали бідноти й ремісників відокремлені кам'яною стіною від кварталів багачів і урядовців. Центральна споруда цього міста, резиденція управителя, одержала назву "лабіринт": ніби мала 3000 кімнат і ряд колонних залів, оздоблених статуями. Згодом цим словом стали називати будь-яку велику будівлю з багатьма заплутаними ходами. Геродот вважав лабіринт чудом світу: "Я його бачив і не маю слів, щоб його описати... Він перевершив навіть піраміди". Збудував той лабіринт - а також створив Мерідове озеро і спорудив канал між цим озером та Нілом - цар Аменемхет III (приблизно 1850- 1805 роки до н.е.). Він приніс Єгиптові набагато більше користі, аніж його попередник Сенусерт III, який відзначився лише тим, що підкоряв інші країни.

Другий перехідний період (1790-1580 рр. до. н.е.)

Другий перехідний період починається великими народними повстаннями; ми й досі не знаємо, з якого приводу вони почалися, але нам відомо, що керівну роль у них відігравала сільська біднота, до якої приєдналися раби й частина середніх верств міського населення. У зруйновану країну, на троні якої дуже часто змінювалися володарі, на довершення безладдя вдерлися кочові племена з Азії - гіксоси - і повністю її підкорили. Незабаром у Єгипті вибухнули нові повстання, тепер уже проти володарів-чужинців. Зрештою, країну об'єднав фіванський цар Яхмос І, з якого починається XVIII династія.

Нове царство (1580-1090 рр. до. н.е.)

Нове царство збігається з царюванням фараонів XVIII - XX династій. У цей час Стародавній Єгипет сягнув найбільшого політичного, господарського й культурного розквіту. Почався цей розквіт за царювання фараонів Тутмоса III й Аменхотепа II, що проводили традиційну завойовницьку політику й здійснили чимало успішних походів. Цар Аменхотеп IV (приблизно 1367- 1350 роки до н.е.) зробив спробу провести в Єгипті своєрідну релігійну реформу: він замінив стародавній політеїзм (культ багатьох богів) культом одного бога сонця Атона (сам він теж змінив своє ім'я на Ехнатон, "Блиск Атона").

Реформа була розрахована на те, щоб підірвати могутність фіванських жерців і зосередити владу в руках володаря.

Але її наслідки не пережили Ехнатона. Його син і наступник Тутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона місто Ахетатон.

За Рамсеса II (1290-1224 роки до н.е.), фараона, який походив із XIX династії, могутність Єгипту досягла вершини. Про це свідчить і той факт, що ім'я цього царя, якого прозвали "Великим", було відоме ще до того, як учені розшифрували ієрогліфи. Воно жило в переказах, які переходили з покоління в покоління. Про Рамсесову славу і досі свідчать величезні будови в Абу-Сімбелі, Карнаку, Луксорі та в інших місцях. (Як вважають історики, саме за його царювання в Єгипті проживав біблійний пророк Мойсей; з тих самих часів до нас дійшло слово "фараон", яке було зафіксоване у Біблії.)

Та велике будівництво й безкінечні війни, які вів Рамсес II, виснажили країну. Після його смерті в Єгипті настає хаос, і лише Сетнахт, засновник XX династії, міг про себе сказати: "Я навів лад в усій країні, де раніш не вщухали повстання. Я розгромив повстанців, що були в єгипетській землі. Я очистив великий трон Єгипту". Після нього на троні змінилося дев'ять Рамсесів, які мали тільки спільне ім'я зі своїм великим предком.

За першого з них, Рамсеса III, близько 1160 року до н.е. відбувся перший відомий в історії страйк, який переріс у повстання. Робітники з фіванського міста мертвих, здебільшого каменярі, постановили припинити роботу, "пройшли крізь п'ять мурів, що відокремлювали робітниче гетто від міста панів, проникли до храму Тутмоса III, де сховалися перелякані службовці, і, як це зазначено в повідомленні цареві, подали скаргу: "Ми прийшли сюди, бо нас пригнав голод і спрага. Немає в нас одягу, немає риби, немає овочів". Страйк закінчився (як не раз бувало в історії) тим, що на робітників послали військо, яке вчинило різанину; їхні керівники були закатовані.

Пізнє царство (1090-332 рр. до н.е.)

Пізнє царство починається з царювання фараонів XXI династії; столицею Єгипту стало місто Саїс у дельті Нілу. За двадцять другої династії столицю перенесли в Бубастіс, звідки єгипетські царі керували загарбницькими походами на сусідні країни. Особливо прославився такими походами Шешонк І, який здобув Єрусалим і спустошив храм Соломона.

Після його смерті держава поступово хилилася до занепаду. Зрештою, Єгипет попав під владу ефіопів, цар яких Шабако заснував ХХУ династію. Це були володарі, виховані на єгипетській культурі. Вони правили Єгиптом згідно з єгипетськими традиціями, і життя в країні покращилося. "У своїх справах люди керувалися правдою, а брехня була прибита до землі",- писав передостанній з них, Тахарка.

670 року до н.е. Єгипет здобули війська ассірійського царя Асаргаддона, але вже 663 року до н.е. владу захопив правитель Саїса Псамметіх І, основоположник XXVI династії (саме за цих часів у єгиптян починають учитися греки; їх вразили культурні й наукові досягнення єгиптян - і це були єдині чужинці, яких греки не називали варварами).

Тим часом на сході утворилася сильна Перська держава, царі якої прагнули здобути собі цілий світ, а Єгипет уже так підупав у силі, що не міг захиститися. 525 року до н.е. цар Камбіз вторгся в Єгипет, розгромив єгипетські війська у битві під Пелузієм і скинув з трону останнього царя останньої династії Псамметіха III.

Майже двісті років після цього Єгипет був провінцією Перської імперії, а 332 року до н.е. його підкорив Олександр Македонський. Він заснував там нове місто, яке надовго стало столицею Єгипту й понині носить Олександрове ім'я. Відтоді починається грецько-римський період єгипетської історії, який тривав майже тисячу років, аж до захоплення Єгипту арабами (640 року н.е.).

Державний устрій Стародавнього Єгипту

Фараон

На чолі держави знаходився фараон - деспот. Він був верховним жерцем, суддею, військовим начальником.

Його влада була необмеженою і він прирівнювався до бога сонця Ра. За життя фараона перед ним схилялись як перед земним богом. Ідеологія обожнювання фараона провадилася за допомогою урочистих церемоній, обрядів і свят. Ім'я "Гор" стає одним із священних титулів фараона. Уже найбільш давня титулатура ототожнювала його з Гором, підкреслюючи, що, як нащадок творця й володаря світу, фараон має владу не лише над своєю країною, а й над усім Всесвітом.

Джаті

Другою особою у країні був візир - джаті, глава усього бюрократичного апарату. Він поєднував як адміністративну, так і судову владу. Джаті був головою великої ради десяти, яка, очевидно, була вищою судовою інстанцією Єгипту і, разом з тим, одним із органів управління. Візирові особисто належала вища судова влада. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх державних складів і керівником усіх царських робіт. Йому доповідали про свої справи усі чиновники, незалежно від свого рангу.

Жерці

Єгипет був класичною теократичною державою, у якій зосередження влади в руках жрецького прошарку зумовлювалось, насамперед, особливостями зрошувального землеробства в долині Нілу. Від спроможності заздалегідь передбачати його розливи й відливи залежали успіхи праці єгипетських землеробів-общинників. Уміли це лише жерці, тому спеціальні знання були основою панування цього інтелектуального прошарку над землеробським суспільством. Єгипетські жерці ефективно використовували для управління масами простолюдинів нагромаджені протягом тривалого часу дані систематичних астрономічних спостережень, відкривши циклічність сонячних затемнень й навчившись передбачати їх.

Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі. Вони ділились на групи відповідно до кількості культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богові. Особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя-бога. Тому вони одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Єгипетські жерці звільнялись від усіляких робіт на користь царя та від сплати будь-яких податей.

Військові

Армія у Стародавньому Єгипті складалася з ополченців. Збройними силами, як правило, командував представник царської сім'. Постачанням зброї і всією військово-господарською частиною завідувало військове відомство - "Будинок зброї". На чолі відомства перебували представники вищої знаті або навіть царевичі. Військові чиновники були серед панівного класу єгипетського суспільства.

Джерело: http://svit.ukrinform.com:8101/world_history4.shtml