Скам’янілі сліди розкрили несподівану анатомію динозавра з качиним дзьобом (ФОТО)
Від більшості динозаврів до нас дійшли лише скам'янілі кістки. Однак відкриття, зроблене в США, свідчить про рідкісний випадок і доводить, що гігантські рептилії доісторичних часів ходили, зокрема, на копитах.
Коли йдеться про динозаврів, багато хто відразу уявляє собі величезних ящірок або істот, схожих на птахів і риб. Однак 66 мільйонів років тому на Землі ще існувала інша істота, яка мала зовнішні ознаки одразу трьох сучасних тварин.
Це динозавр едмонтозавр з качиним дзьобом (Edmontosaurus annectens). Цей травоїдний плазун мав, як вже вказує його назва, пащу, що нагадувала качиний дзьоб.
Однак палеонтологи з Чиказького університету в США нещодавно виявили ще одну дивовижну деталь: копита. Таким чином, паща динозавра нагадувала голову качки, тіло — ящірку, а ноги — коня.
Слід життя
Це відкриття стало можливим завдяки тонкому шару глини, який осідав на тілах двох тварин незабаром після їх смерті. Таким чином, збереглися не тільки скам'янілі кістки, але й відбитки хрящів, рогів і шкіри.
На основі цієї знахідки дослідники під керівництвом професора Пола Серено нарешті відтворили м'ясистий вигляд тварини. Нові деталі, що були виявлені, варіювалися від високого гребеня, що простягався по шиї та тулубу, до пластин на хвості та копитах. У поєднанні зі скам'янілими відбитками лап, зовнішній вигляд динозавра з качиним дзьобом, про який давно припускали, але ніколи не доводили так детально, тепер став реальним.
Відкриття було зроблено нещодавно в пустелі Вайомінгу, США, де на початку XX століття вже було знайдено кілька відомих мумій динозаврів. Мова йде про двох динозаврів з качиним дзьобом: старшого підлітка та молодого дорослого.
«Це перший випадок, коли ми маємо повне і детальне зображення великого динозавра», – заявив автор дослідження Пол Серено.
Рідкісне збереження динозаврів
Хоча дослідники називають місце знахідки «унікальною зоною муміфікації», в строгому сенсі це не справжні мумії, як у Стародавньому Єгипті або місцевих болотах, оскільки органічні матеріали не збереглися.
Як у нововиявлених зразках, так і в «муміях», знайдених у XX столітті, шкіра, пластини та копита не збереглися у вигляді тканини, а у вигляді надзвичайно тонкого шару глини.
«Це маска, трафарет, шар глини, настільки тонкий, що його можна було б здути», — пояснив Пол Серено.
Детальні дослідження показали, що повінь раптово покрила динозаврів, і на поверхні трупів утворився біоплівка. Вона електростатично притягнула глину з вологих відкладень, утворивши надзвичайно тонкий глиняний шар. Потім органічна речовина розклалася, а скелет, що лежав під нею, протягом тривалого часу перетворився на скам'янілість.
Гребені, пластини та луски
На основі двох нових знахідок вчені відтворили повний профіль динозавра з качиним дзьобом. «Ці два зразки чудово доповнювали один одного», — стверджує Пол Серено. «Вперше ми змогли побачити весь профіль, а не лише окремі частини».
Вони виявили м'ясистий гребінь, що простягався по шиї та тулубу по центру тіла. Він переходив у єдиний ряд пластин на рівні стегон — аж до кінця хвоста. Кожна пластина розташовувалася над окремим хребцем і ідеально прилягала до інших.
Шкіра гігантських доісторичних рептилій також викликала подив. Так, лише нижня частина тіла і хвіст були вкриті великими багатокутними лусками, тоді як решта тіла була прикрашена крихітними лусками, схожими на гальку, діаметром від 1 до 4 міліметрів. Для динозавра довжиною понад 12 метрів луски були напрочуд маленькими. Збережені складки над грудною кліткою також вказують на те, що шкіра динозавра була напрочуд тонкою.
Однак найбільшою несподіванкою стали лапи дорослої тварини: копита. Так, кінці трьох задніх пальців були оточені клиноподібним копитом з плоскою основою – подібним до копита коня. На відміну від передніх лап, які торкалися землі тільки копитами, задні лапи мали додаткову м'ясисту подушечку на п'яті, за копитами.
«Ці динозаври з качиним дзьобом приховують у собі стільки надзвичайних першовідкриттів: найдавніші відомі копита наземного хребетного і перша підтверджена рептилія з копитами [...] », — підсумовує Пол Серено.
