Китайська розповідь-притча: під ковдрою

У старому храмі сиділи двоє ченців, молодий та в літах.

Юний монах зі сльозами поскаржився своєму наставнику: «У нашому напіврозваленому храмі всього двоє ченців. Коли я спускаюся з гір, щоб попросити милостиню, люди лають мене і ставляться до мене неприязно».

Витерши мокрі від сліз очі, він продовжив: «Сьогодні я знову ходив просити милостиню. На вулиці було холодно, але ніхто не відчинив мені двері. Вчителю, ви постійно говорите про те, що одного разу наш храм буде відбудовано заново і процвітатиме. Боюся, що це нездійсненна мрія».

Старий чернець сидів із заплющеними очима, закутавшись у рясу і спокійно слухав, нічого не кажучи.

Молодий чернець продовжував нарікати на їхнє важке життя і недружніх людей навколо. Коли він виговорився і замовк, старий чернець повільно розплющив очі, подивився на нього і запитав: «Сьогодні такий сильний вітер, на вулиці сніг і мороз, чи не замерз ти?»

Юний чернець одразу відповів, що сильно змерз і що його ноги досі ще не відігрілися. Тоді старий чернець сказав: «Давай сьогодні раніше ляжемо спати, то ти швидше зігрієшся».

Вони загасили вогонь, лягли на свої ліжка та сховалися ковдрами. Через деякий час між ними стався наступний діалог:

— Ну, як, відігрівся?

— Звісно. Зараз я ніби лежу під теплим сонцем.

— Ковдра холодна і лежить у холодній кімнаті, але як тільки людина ним ховається, вона відразу стає теплою. Як ти думаєш, ця ковдра гріє людину чи людина гріє ковдру?

— Вчителю, ну ви даєте, хіба ви справді не знаєте? Звичайно, це людина нагріває ковдру.

— Якщо ковдра нас не гріє, а навпаки це ми гріємо ковдру, і можна сказати, що вона гріється за рахунок нас, тоді навіщо вона нам потрібна?

— Так, воно не дає нам тепло, але оскільки воно товсте, воно допомагає нам зберігати тепло нашого тіла, щоб ми могли солодко спати.

— Хіба численні люди також не є товстою ковдрою для нас, ченців, які дзвонять у дзвін і читають сутри? Якщо тільки ми постійно всім серцем прагнутимемо до доброти, ми зможемо нагріти цю холодну «ковдру» і відчути приємне тепло. Ця «ковдра» зберігатиме наше тепло і тоді процвітання нашого храму вже не здаватиметься нездійсненною мрією.

Молодий чернець почув це і на нього раптом зійшло осяяння. Починаючи з наступного дня, він щоранку спускався з гір за милостиною. Як і раніше, він зустрічав безліч недобрих поглядів, образ і докорів від людей, але він більше не гнівався і не сердився на них. Він ставився до них чемно і з великою добротою. Його поведінка глибоко зворушила мирських людей.

Через десять років їхній храм став найбільшим на десятки миль навколо. У ньому жили сотні ченців і нескінченним потоком йшли парафіяни. Той молодий чернець став настоятелем храму.

У цьому світі кожна людина є «ковдрою» для нас. Коли ми намагаємося зігріти цю «ковдру» своєю добротою, тоді і вона зігріватиме нас.

Лянь Хуа