Коментар 6. Комуністична партія Китаю зруйнувала традиційну культуру

Передмова

Культура є душею нації. Як духовна складова. Вона так само важлива для людства, як і матеріальні складові: нація і держава.

Історія розвитку нації визначається її культурною спадщиною. Повне знищення традиційних культурних цінностей призведе до зникнення нації. Не має значення, наскільки визначною є культура, навіть у випадку виживання самого населення, зі зникненням культури нація зникне. Наприклад, ніхто не ставить знак рівняння між сьогоднішніми мешканцями Латинської Америки та давньою цивілізацією Майя. Руйнування традиційної культури є невиправданим злочином; руйнування давньої 5000-літньої культури Китаю є ще більш тяжким гріхом.

Традиційна культура Китаю починається з міфів про те, як Паньгу створив небо і землю[1], і про те, як Нюйва створила людину[2], Шень Нун відкрив сотні лікарських рослин[3] та Цан Цзе створив китайську писемність[4]. Мудрість Дао та моральні переконання конфуціанства течуть в жилах китайської культури. Ідея Лао Цзи про єдність Неба і людства ясно викладена в «Дао-де-цзині»[5]: «Людина слідує землі, земля слідує небу, небо слідує Дао, а Дао слідує природності». У класичному каноні конфуціанства «Велике вчення» розкривається цей шлях: «Велике вчення спонукає до вивчення чеснот». Це є основною ідеєю конфуціанства, що явило суспільству п’ять основних чеснот: гуманність, справедливість, дотримання правил поведінки, освіченність та відданість. У першому столітті до Китаю прийшов буддизм, що суттєво збагатив кульутру Китаю ідеями співчуття та спасіння всіх живих істот. З часом конфуціанство, даосизм і буддизм стали основними віровченнями китайського суспільства, що призвели, як відомо, династію Тан до вершини слави і процвітання.

Недивлячись на те, що китайська держава неодноразово піддавалась нападам і руйнувалась, китайська культура проявила величезну стійкість і запас життєвих сил, і її суть послідовно передавалась з покоління до покоління. Єдність Неба і людини втілює знання наших пращурів. Широко поширене переконання, що добро буде винагороджене, а за зло буде кара. Простий принцип не вчиняти з іншими так, як не хотілося б, щоб вчиняли з тобою, відданість, шановне ставлення до батьків, освіченість і справедливість встановили суспільні норми, а п’ять основних чеснот Конфуція заклали основу суспільної моралі та особистих моральних норм. На основі цих цінностей китайська культура втілювала чесність, доброту, згоду і терпимість. Звичайні китайські люди шанували Небо, Землю, імператора, родичів та вчителів. Це відображалось у глибоко вкорінених традиціях, коли шанували Бога, підтримували відданість своїй країні, сімейні цінності та дружбу, і поважали вчителів і старших. Традиційна китайська культура прагнула гармонії людини зі Всесвітом та особливу увагу приділяла індивідуальній моральності.вона засновувалась на конфуціанстві, даосизмі та буддизмі, забезпечуючи терпимість, соціальний прогрес, моральність і праведну віру китайського народу.

На відміну від закону, що встановлює жорсткі рамки, культура відіграє роль м’якого обмеження. Закон передбачає покарання після скоєння злочину, а культура, просякнута моральністю, попереджає саме винекнення злочину. Моральні засади суспільства часто втілюються в його культурі.

В історії Китаю традиційна культура досягла свого розквіту в часи династії Тан, співпавши за часом з піком могутності китайської нації. Наука також розвивалась за своїм унікальним шляхом, заслугувавши на визнання інших народів. Багато хто з Європи, Близького Сходу та Японії приїздили навчатися в Чан’ань, столицю династії Тан. Країни, що межували з Китаєм, сприймали його як суверенну державу. Багато країн шанувало Китай, отримуючи у відповідь великодушне ставлення.

Після династії Цинь (221-207 р.р. до н.е.) на територію Китаю часто скоювали напади окремі племена. Це відбувалось переважно у часи династії Суй (581-618), Тан (618-907), Юань (1279-1368) і Цин (1644-1912), але також ставалось і в інші часи. Але ці етнічні групи повністю асимілювались з китайським способом життя. Це показує об’єднуючу силу традиційної китайської культури. Як сказав Конфуцій: “Таким чином, якщо люди здалеку не поступливі, змініть їх, розвиваючи нашу культуру і чесноти”.

З того часу, як у 1949 році КПК дійшла до влади, вона кинула ресурси держави на знищуння багатої традиційної культури Китаю. Цей хворобливий намір виходив не з відданості КПК технічному розвитку та не з простої дурості вклоніння перед західної цивілізацією. У значній мірі це виходило з вродженого ідеологічного протистояння КПК традиційній китайській культурі. Руйнування китайської культури компартією Китаю було спланованою, добре організованою та систематичною справою, що здійснювалась з використанням державного насилля. З часу своєї появи, КПК, не зупиняючись, проводить «революцію», докорінне ламання культури Китаю, прагнучи повністю знищити її дух.

Ще більш низьким під час правління компартії Китаю є цілеспрямоване викривлення та прихована підміна традиційної культури. КПК більше заохочує низькість, ніж чесноти, проголошуючи боротьбу за владу, змову та диктатуру – все те, що відбувалося в історії Китаю, коли люди відходили від традиційних цінностей. КПК створила свій моральний кодекс, спосіб мислення, стиль мовлення, створивши хибне уявлення, що ця «партійна культура» в дійсності є продовженням традиційної культури Китаю. КПК скористалась навіть неприйняттям деякими людьми «партійної культури» для того, щоб налаштувати суспільну думку проти традиційної культури, ще більше відмовляючись від справжніх традицій Китаю.

Зруйнування компартією Китаю традиційної культури призвело до летальних наслідків Китай. Люди не тільки втратили свої моральні підвалини, вони ще більше просякли згубними ідеями КПК.

Чому КПК прагне підірвати культуру Китаю?

Справжня культура китайської держави почалась близько 5000 років тому з легендарного імператора Хуан-ді, якого вважають найранішим правителем китайців. У дійсності, імператору Хуан-ді також приписують заснування досизму, що його також називають школою Лао Цзи (Хуан-Лао). Величезний вплив конфуціанства на даосизм можна побачити у висловлюваннях конфуціанства: «Йти до Дао, рівнятися на доброчесність, залишатися вірним доброті та присвячувати себе наукам»; «Вранці почув Дао, ввечері можна померти без жалю»[6]. Один з найважливіших класичних творів Китаю, «І Цзин» («Книга Змін»), є історичним свідченням, що описує Небо і Землю, інь та ян, космічні знамення, соціальний злет та занепад, закони людського існування. Пророча сила книги набагато перевищила те, що здатна осягнути сучасна наука. На додаток до даосизму та конфуціанства, буддизм, особливо Чань-буддизм (Дзен-буддизм), здійснив непомітний, але тим не менш значний вплив на інтелігенцію Китаю.

Конфуціанство являло «суспільну» частину традиційної культури Китаю. Воно надавало великого значення етиці сімейних стосунків, де обов’язок сина відігравав надзвичайно важливу роль. Китайці вірили, що все добро починається зі слухнаності сина. Конфуцій виступав за “гуманність, справедливість, дотримання етикету, освіченість і щирість”, але також говорив: “Хіба обов’язок сина та братерська любов не беруть свій початок в гуманізмі?”

Етика сімейних цінностей природньо переноситься на управління суспільною моральністю. Обов’язок сина розглядається як вірність мудрому правителю. “Той, хто дотримується обов’язку сина і братерської любові, рідко має намір, щоб виступати проти вищестоящих”. Братерська любов розглядається як стосунки між друзями. Конфуціанство вважає, що в сім’ї батько має бути добрим, син – шанобливим, старший брат – дружнім, а молодший – шанованим. У ньому батьківська любов розширювалась до рівня гуманності імператора до своїх підлеглих. Допоки підтримуються традиції в сім’ї, природньо підтримується у суспільстві мораль, і, таким чином, вдосконалення самого себе може привести до розквіту сім’ї та держави, і врешті-решт, принести всім мир під небесами.

Буддизм та даосизм, на відміну від конфуціанства, пропонували “позасуспільну” частину китайської культури, ведучи людей шляхом духовного самовдосконалення. Вплив буддизму та даосизму можна побачити з того, як глибоко вони просякли всі сфери життя людей. Китайська медицина, цигун, фен-шуй та пророкування мають глибоке коріння в даосизмі. Ці практики, а також буддійські концепції про небесне царство та пекло, про кармічне воздаяння за добро та відплаті за зло сформували разом з конфуціанством сутність традиційної культури Китаю.

Ідеї конфуціанства, буддизму та даосизму дали китайському народу міцну моральну систему, незмінну, “поки існує небо”[7]. Ця етична сисетма давала основу для стабільності, миру і гармонії в суспільстві.

Моральність належить до духовної сфери, таким чином, вона часто сприймається як дещо абстрактне. Важлива роль культури полягає в тому, щоб висловити подібну абстрактну моральну систему загальнозрозумілою мовою.

Візьмемо, наприклад, чотири відомих романи Китаю. Роман «Подорож на Захід» сам по собі є містичною казкою. «Сон у червоному теремі» починається з розмови даоса зі скелею – цей діалог дає ключ до людської драми, що розгортається у романі. «Річкові затоки» починаються з історії про сановника Хун Синя, який, помилившись, випустив 108 злих духів. «Троєцарствіє» починається з небесних віщувань про біду, що віщували неминучий результат божественної волі: «Світські події плинуть, як нескінченний потік; доля, визначена небом, безмежна за розмірами, все наперед визначає». Інші відомі твори, такі як «Сказання про Східне Чжоу» і «Сказання про Юе Фея» також починаються з подібних легенд.

Використання міфів авторами романів є не збігом, а відображенням основної філософії китайських мислителів щодо природи та людини, розмірковування про божественну сутність людського життя. Ці романи здійснили такий глибокий вплив на свідомість китайців, що імена героїв використовувались як називні у визначенні певних моральних якостей. Наприклад, розмовляючи про «праведність» як про поняття, люди згадують Гуань Юй (160-219) з «Троєцарствія»; про те, як його чесність перевищувала хмари, досягаючи неба, як його стійка відданість своєму імператору Лю Бею завоювала повагу навіть у ворогів, як його хоробрість у бою перемагала у найважчих обставинах, згадувалась навіть його поразка в місті Май, і особливо, його розмова, як святого, зі своїм сином. Коли говорять про «відданість», люди зазвичай згадують про Юе Фея (1103-1141), воєводу династії Сун, який єдність країни ставив вище за власне життя. Чжуге Лян (181-234), полководець царства Шу часів Троєцарствія був втіленням повної відданості своїй країні.

Традиційне китайське оспівування відданості та справедливості повністю втілилося у цих видатних літературних творах. Абстрактні моральні цінності, втілившись у художніх персонажах, набули конкретного змісту.

Даосизм робив наголос на істині, буддизм – на доброті, а конфуціанство оспівувало гуманізм і справедливість. «Хоча форми відрізняються, їхня мета одна… усі вони надихають людей повернутися до доброти».

Традиційна культура Китаю передавала людям важливі поняття і принципи, такі як Небо, Дао, Бог, Будда, доля, напередвизначеність, милосердя, праведність, дотримання етикету (правила поведінки), мудрість, відданість, ощадливість, почуття сорому, обов’язок сина, розсудливість і т.д. Було багато неписьменних китайців, але вони добре знали традиційні п’єси та опери, завдяки яким дізнавались про традиційні моральні цінності. Ці культурні форми були надзвичайно важливими у передачі китайських традицій.

Тому зруйнування компартією Китаю традиційної культури країни є безпосереднім замахом на моральність китайців, що підриває засади мирного й гармонійного існування суспільства.

Згубна комуністична теорія заперечує традиційну культуру

«Філософія» комуністичної партії заперечує справжню традиційну культуру Китаю. Традиційна культура вшановує Небо. Як сказав Конфуцій: «Життя та смерть напередвизначені, добробут та становище визначаються Небом»[8]. І буддизм, і даосизм, вірять в Богів, цикли перевтілень (реінкарнацію) і кармічне воздаяння за добро та зло. Компартія, навпаки, не просто проповідує атеїзм, а люто бореться з Дао, критикуючи небесні принципи. Конфуціанство підтримує сімейні цінності, а «Маніфест Комуністичної партії» ясно пропагує заперечення сім’ї. Традиційна культура демонструє відмінність національних особливостей китайців від інших націй, а “Маніфест…” витсупає за знищення національних ознак. Конфуціанство заохочує терпимість до інших, а комуністична партія закликає до класової боротьби. Конфуціанство заохочує лояльність до вищих за посадою та любов до держави, проте “Маніфест…” висуває ідею про знищення націй.

Для завоювання і підтримання влади в Китаї, комуністична партія мала посіяти насіння аморальності на китайській землі. Мао Цзедун заявив: “Щоб повалити ту чи іншу політичну владу, завжди необхідно, передусім, підготувати суспільну думку, провести роботу в галузі ідеології”[9]. КПК усвідомила, що комуністична теорія насилля, що підтримується за допомогою зброї, є західним ідеологічним сміттям, що не може йти у порівняння з багатою 5000-літньою культурою Китаю. Тому КПК повинна повністю зруйнувати традиційну культуру, щоб ідеї марксизма-ленінізма могли бути втілені в Китаї.

Традиційна культура є перепоною для диктатури КПК

Одного разу Мао Цзедун сказав, що він не слідує ні Дао, ні Небу.[10] Без сумнівів, традиційна культура Китаю була величезною перепоною для КПК у її протистоянні Дао і Небу.

Відданість у традиційній культурі Китаю ніколи не означало сліпе вклоніння. В очах народу імператор був «сином Неба», вище якого існувало тільки Небо. Імператор не міг завжди мати рацію. Тому існувала необхідність у протестах для того, щоб вказати на помилки імператора. Літописи Китаю також містять історичні записи слів та вчинків імператора. Вчені мужі могли стати вчителями своїх мудрих правителів, і поведінка імператора оцінювалось відповідно до конфуціанства. Якщо імператор був аморальний, не приймав Дао, люди могли повстати і повалити його, як це сталося внаслідок повстання Чентана проти Цзе або повалення Чжоу правителем У.[11] Якщо оцінювати з точки зору традиційної культури, ці повстання не вважалися порушенням відданості або Дао. Навпаки, вони розглядались як зміцнення Дао з боку Неба. Візьмемо, наприклад, відомого воєначальника Вень Тяньсяна (1236-1283). Воюючи за єдність династії Південна Сун з монгольським військом, Вень ніколи не коливався, навіть коли колишній імператор Сун намагався переконати його здатися після захоплення у полон. Послідовники конфуціанства вірили, як говорив Мен-цзи (Менций), у наступне: «Найціннішим у країні є народ, потім вже – влада, а найменшу цінність має правитель»[12].

КПК ніяк не могла прийняти ці традиційні переконання. КПК збиралась канонізувати своїх лідерів, сприяючи особистому вклонінню, тому не могла дозволити, щоб концепції Неба, Дао та Бога, котрі підтримуються протягом довгого часу, впливали на суспілдьство. КПК повністю усвідомлювала, що те, що вона робить, є злочином проти Неба і Дао, якщо розглядати це з точки зору традиційної культури. Поки існує традиційна культура, люди не будуть вважати КПК «великою, чудовою та правильною»; вчені, ризикуючи своїм життям, будуть для підтримання справедливості слідувати традиціям критики неправильних дій режиму, ставлячи народ вище правителів. Таким чином, люди не стануть маріонетками КПК, і КПК не зможе уніфікувати мислення мас.

Повага до традиційної культури Неба, Землі та природи стало перепоною для КПК у її «боротьбі з природою» у спробі «змінити Небо і Землю». Традиційна культура цінувала людське життя, що вважалось дуже цінним і розглядалось у взаємозв’язку з Небом. Подібне сприйняття стало перепоною для масового геноциду та терористичного методу правління КПК. Моральні засади “небесного Дао” традиційної культури заважали КПК маніпулювати моральними принципами. Тому КПК розглядала традиційну культуру як ворога свого власного правління.

Традиційна культура ставить під сумнів законність правління КПК

Традиційна китайска культура вірить у Бога і «волю Неба». Прийняття ідеї «волі Неба» означає, що правитель повинен бути мудрим, слідувати Дао та долі. Віра в Бога означала прийняття ідеї про те, що джерелом світської влади є небо. Принципи влади КПК заперечують Бога та наділяють владою виключно людей: «Никто не даст нам избавленья: ни Бог, ни царь и не герой. Добьемся мы освобожденья своею собственной рукой».[13]

КПК проповідує історичний матеріалізм, заявляючи, що комунізм є земним раєм, шлях до якого прокладений пролетарями першопрохідцями, членами комуністичної партії. Віра в Бога, таким чином, безпосередньо ставить під питання законність правління КПК.

Як компартія руйнує традиційну культуру

Усе, що робить компартія, - заради політичної мети. З метою, захоплення, утримання та підсилення своєї тиранії КПК необхідно підмінити людяність своїми згубними партійними принципами, а традиційну культуру Китаю – партійною культурою «брехні, зла і боротьби». Це зруйнування та підміна охоплює кульутрні реліквії, історичні місця та давні книги, що є матеріальною складовою, погляди людей на моральність, життя та оточуючий світ. У той же час КПК розглядає незначні зовнішні прояви культури як «сутність», робить на них наголос, висуваючи цю «сутність» в якості фасада. Артія зберігає зовнішнє дотримання традицій, підміняючи їхнє значення. Потім вона обдурює людей та міжнародну громадськість, ховаючись за фасадом «продовження і розвитку» традиційної культури Китаю.

Одночасне знищення трьох релігій

Внаслідок того. Що джерелом традиційної культури Китаю є конфуціанство, буддизм і даосизм, першим кроком КПК у напрямку знищення традиційної культури було знищення прояву цих божественних принципів у людському світі, тобто знищення трьох релігій, пов’язаних з ними.

Ці три основні релігії: конфуціанство, буддизм і даосизм, переживали руйнування у різні історичні періоди. Наприклад, буддизм пережив чотири основні періоди гонінь, відомі як «Сань У І Цзун» (переслідування послідовників буддизму чотирма імператорами Китаю). Імператор Тай-у[14] царства Північний Вей (386-534) та імператор У-цзуна[15] династії Тан (618-907) обидва намагались викорінити буддизм для панування даосизму. Імператор У[16] Північного Чжоу (557-518) намагався знищити одночасно і буддизм, і даосизм, але шанував конфуціанство. Імператор Шицзун[17] династії Пізній Чжоу (951-960) намагався викорінити буддизм виключно заради того, щоб використовувати статуї Будди для карбування монет, і не чіпав даосизм і конфуціанство.

КПК є єдиним режимом в історії, що знищує три релігії одночасно.

Незабаром після того, як КПК стала керувати країною, вона почала знищувати храми, спалювати священні писання та примушувати буддійських монахів повернутися до мирського життя. Не м’якіше вона поводилася і з іншими релігіями. До 1960-х років у Китаї було важко знайти який-небудь релігійний храм. Велика Культурна революція призвела до ще більшої релігійної та культурної катастрофи під час кампанії “Відкинути чотири пережитки”[18], тобто стару ідеологію, стару культуру, старі звичаї та вдачі.

Наприклад, найдавнішим буддійським храмом у Китаї був храм Білого Коня[19], побудований на початку династії Східної Хань, недалеко від міста Лоян. Його шанують як “колиску буддизму в Китаї” та “Дім Засновника”. Під час кампанії “Відкинути чотири пережитки” храм Білого Коня, звичайно ж, не міг уникнути пограбування.

Поряд з храмом розташовувалась мистецька артіль храму Білого Коня. Партійний секретар повів селян руйнувати храм під ім’ям “революції”. Керамічні статуї Вісімнадцяти Архатів, яким понад 1000 років, було зруйновано. Стародавні буддійські сутри на пальмовому листі[20], котрі відомий буддійський ченець привіз до Китаю 2000 років тому, було спалено. Рідкісний скарб – Нефритовий Кінь – було побито на шматки. Кілька років потому король Камбоджи у вигнанні Нородом Сіанук звернувся з проханням здійснити паломництво у храм Білого Коня. Прем’єр Китаю Чжоу Еньлай у той час поквапився розпорядитися перевезти до Лояну священні тексти на пальмовому листі, що зберігалися в Імператорському палаці в Пекіні, і статуї Вісімнадцяти Архатів, зроблені за часів династії Цин, з храму Лазурових Хмарин, розташованого в парку Сяншань[21] у Пекіні. Завдяки цій підміні дипломатичну проблему було “вирішено”[22].

Культурна революція почалась у травні 1966 року. Ця революція в дійсності “революціонізувала” китайську культуру руйнівним чином. Починаючи із серпня 1966 року люте полум’я кампанії “Відкинути чотири пережитки” палало по всьому Китаю. Буддійські та даоські храми, статуї Будд, історичні місця, каліграфія, живопис і предмети старовини, що розглядалися як предмети “феодалізму, капіталізму та ревізіонізму”, стали головними об’єктами руйнування “червоними вартовими” (хунвейбінамі), як уламок минулого.[23] Візьмемо, наприклад, статуї Будд. 1000 вкритих кольоровою емаллю рельєфів Будд прикрашають гору Довголіття у Літньому палаці[24] в Пекіні. Після кампанії “Відкинути чотири пережитки” усіх їх було пошкоджено. Не залишилось жодної статуї, у якої збереглися б неушкодженими усі п’ять органів почуття.

Подібне відбувалося не тільки у столиці, але й у всій країні. Навіть віддалені місця не уникнули цього.

“У містечку Дай провінції Шаньсі розташований храм Тяньтай. Він був побудований у період Тайянь царства Північний Вей 1600 років тому. У ньому були статуї та фрески, що мали величезну цінність. Недивлячись на те, що він був розташований на схилі досить далеко від населеного пункта, люди, які брали участь у кампанії “Відкинути чотири пережитки”, недивлячись на труднощі, повністю знищили там статуї та фрески. Храм Лоугуань[25]], де Лао Цзи залишив свій відомий «Дао-де-цзин»[26] 2500 років тому, розташований у районі Чжоучжи провінції Шаньсі. Навколо місця проповіді Лао Цзи, в радіусі 10 лі[27] розташовано понад 50 історичних місць, включаючи храм Пошани Мудреця, що його імператор династії Тан Гао-цзу[28] побудував на знак поваги Лао Цзи понад 1300 років тому. Храм Лоугуань та інші історичні місця було знищено, а даоських монахів було вигнано. Згідно даоських канонів, монах не повинен голитися на стригти волосся. Даоських монахів примушували стригти волосся, знімати даоський одяг і ставати членами народних комун[29]. Дехто з них одружувався з дочками місцевих селян. У святих для даосів місцях гори Лаошань у провінції Шаньдун, храмі Вищого Світу, храмі Вищої Чистоти, храмі Доуму, жіночому монастирі Хуаянь, храмі Нінчжень, храмі Гуань Юй статуї божеств, ритуальний посуд, звитки буддійських сутр, культурні реліквії і храмові таблички були побиті та спалені. Один з чотирьох найвідоміших конфуціанських храмів у Китаї – Храм Літератури в провінції Цзилінь – був серйозно пошкоджений під час кампанії “Відкинути чотири пережитки”.

Особливий шлях зруйнування релігії

Одного разу Ленін сказав: «Найпростіший спосіб узяти фортецю – узяти її зсередини». Як спадкоємиця марксизму-ленінізму, КПК природньо розуміла це.

У Махапарінірвана сутрі[30] говориться, що Будда Щакьямуні передрік, що після того, як він піде у нірвану, демони переродяться в ченців, черниць і буддистів, які не прийняли постриг, для руйнування дхарми. Звичайно, ми не можемо сказати, про що конкретно говорив Шакьямуні. Проте КПК дійсно почала руйнування буддизму, сформувавши «єдиний фронт» з деякими буддистами. Партфя навіть напрявляла своїх таємних агентів задля безпосереднього проникнення в релігійне середовище з метою підірвати його зсередини. Під час одного з зібрань, під час культурної революції, замісника керівника китайської буддійської асоціації Чжао Пучу спитали: «Ви є членом комуністичної партії. Чому Ви вірити в буддизм?»

Будда Шакьмуні отримав просвітління шляхом «утримання, споглядання, осяяння». Тому перед тим, як піти у нірвану, він заповідав своїм учням «Берегти та дотримуватися заповідей. Не викривляти і не порушувати їх.» Він також попереджав: «Людей, які порушують заповіді, зневажають небеса, дракони, духи та божества. Їх зла репутація поширюється далеко й широко… коли завершиться їх життєвий шлях, вони будуть страждати в пеклі за свою карму й зустрінуть свій невблаганний фатум. Потім вони повернуться і будуть страждати в тілі голодних духів і тварин. Вони будуть страждати в подібному циклі нескінченно без звільнення.»[31]

Буддійські монахи, які беруть участь у політиці, не звертають уваги на застереження Шакьямуні. У 1952 році КПК послала своїх представників на збір, присвячений заснуванню китайської буддійської асоціації. На зборі багато буддистів асоціації пропонували скасувати буддійські заповіді. Вони заявляли, що дотримання їх привело до смерті багатьох молодих чоловіків і жінок. Деякі навіть виступали за так звану «свободу релігії», коли ченці та черниці можуть побратися, їсти м’ясо та вживати алкогольні напої, і ніхто не може цьому перешкодити. У той час вчитель Сюйюань, який був на зборі, побачив, що буддизму загрожує в Китаї знищення. Він виступив проти цих пропозицій і закликав до збереження буддійських заповідей та одягу. Це був саме той вчитель Сюйюань, якого заклеймили як “контрреволюціонера” та посадили у келію, залишивши без води та їжі. Йому не дозволяли навіть вийти до туалету. Йому також наказали віддати своє золото, срібло та зброю. Коли Сюйюань відповів, що у нього нічого цього немає, його жорстоко побили. Йому розбили голову та зламали ребра. На той час йому було вже 112 років. Військова міліція зірвала його з ліжка, жбурнувши на землю. Коли вони прийшли наступного дня і побачили, що Сюйюнь не помер, вони знов побили його.

Китайська буддійська асоціація, заснована в 1952 році та китайська асоціація даосизму, заснована в 1957 році, відкрито заявили в заяві про своє створення, що вони слідують "керівній ролі народного уряду". Насправді, вони слідують керівній ролі атеїстичної комуністичної партії Китаю. Обидві асоціації показали, що вони братимуть активну участь в роз'ясненні й здійсненні державної політики. Вони повністю перетворилися на мирські організації. А зраджені буддисти і даоси, що дотримувалися заповідей, були оголошені "контрреволюціонерами" або членами єретичних сект і таємних спільнот. Під революційним гаслом "очищення буддизму і даосизму" їх запроторювали у в'язниці, піддавали трудовому перевихованню і навіть розстрілювали. Не жаліли навіть релігії, що прийшли із заходу, такі як християнство і католицизм. Згідно статистиці, приведеній у книзі "Як комуністична партія Китаю переслідувала християн", надрукованій у 1958 році, лише з відкритих опублікованих даних витікає, що з числа священиків, засуджених як "поміщиків" або "порушників порядку", було убито приголомшуючу кількість - 8840 чоловік і 39200 було заслано в трудові табори; серед осуджених як "контрреволюціонерів" 2450 було убито і 24 800 було заслано в трудові табори.[32]

Поза сумнівом, релігії є шляхом відходу людей від світу з метою самовдосконалення. Вони надають значення "Іншому берегу" (берегу абсолютного просвітління) і "небесному царству". Шакьямуні був індійським принцом. У пошуках мукті[33], стану, в якому можна знайти мир в своїй душі, вищої мудрості та повного просвітління і досягти нірвани[34] , він відмовився від трону і пішов в ліси для старанного вдосконалення. Перед просвітлінням ("отриманням сили духу") Ісуса, диявол звів його на гору і показав Йому всі царства миру і славу їх і сказав Йому: "Все це дам тобі, якщо, пав, поклонишся мені". Ісус не піддався спокусі. Проте ченці-політикани і пастирі, що сформували єдиний фронт з КПК, придумали ряд брехливих висловів, таких як "мирський буддизм", "релігія істинна і соціалізм теж", "не існує різниці між тим берегом і цим". Вони спонукали буддистів і послідовників даосизму прагнути щастя, слави, багатства і положенню в суспільстві, підміняючи релігійні доктрини і їх зміст.

Буддизм забороняє вбивства. КПК вбиває людей як комах в ході "придушення контрреволюції"[35]. Ченці-політикани у зв'язку з цим приготували наступне виправдання: "Вбивство контрреволюціонера є проявом ще більшого співчуття". В ході війни проти американської агресії і допомоги Кореї[36] ченців відправляли прямо на фронт для здійснення вбивств.

Візьмемо, наприклад, послідовників християнства. У 1950 році У Яоцзун організував рух "Трьох самостійностей" християнства в Китаї, що означає рух за самоврядування, самозабезпечення і саморозповсюдження. Він заявляв, що вони порвуть з імперіалізмом і візьмуть активну участь у війні проти американської агресії і допомоги Кореї. Його друга за відмову приєднатися до руху "трьох самостійностей" посадили на 20 років. Він піддавався всім видам тортур і нелюдського поводження. Коли він запитав У Яоцзуна, як останній ставиться до чудес, які творив Ісус, той відповів: "Я всі їх заперечую".

Невизнання чудес Ісуса дорівнює неприйняттю Воскресіння Ісуса. Як можна вважати християнином того, хто не визнає Воскресіння Христа? Проте, як засновник руху "трьох самостійностей", У Яоцзун став членом постійного комітету політико-консультативної ради. Коли він входив до залу народних зібрань, він, мабуть, повністю забув слова Ісуса "… полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всім розумінням твоїм: ця є перша і найбільша заповідь" (від Матвія, 22:37-38), "…віддавайте кесареве кесарю, а Божіє Богу" (від Матвія, 22:21).

Комуністична партія Китаю "конфіскувала майно церков, примушувала ченців і черниць вивчати марксизм-ленінізм з метою "перевиховання" (промивання мізків) і навіть використовувала примусову працю. Наприклад, в місті Нінбо провінції Чжецзян існує "буддійський цех". Колись тут примушували працювати більше 25000 ченців і черниць. Ще абсурднішим є те, що, прагнучи зруйнувати буддизм, КПК спонукала ченців і черниць до шлюбу. Інший приклад. Якраз перед святкуванням Міжнародного Жіночого Дня 8 березня в 1951 році федерація жінок міста Чанша провінції Хунань розпорядилася, щоб всі черниці в провінції вирішили протягом декількох днів вийти заміж. На додаток, всіх молодих і сильних ченців примусили вступити в армію і відправитися на поля битв, граючи роль гарматного м'яса![37]

Різні релігійні групи в Китаї розпалися в ході жорстокого придушення КПК. Справжній колір буддизму і даосизму піддавався придушенню. Серед тих, хто залишився, багато хто повертався до мирського життя, а багато інших були таємними членами комуністичної партії, що одягнули одяг священика, даоське і буддійське одіяння для спотворення буддійських сутр, даоських канонів і Біблії, і виправдання політичних кампаній КПК в цих релігіях.

Руйнування реліквій культури

Знищення культурних цінностей є важливою частиною руйнування традиційної культури Китаю комуністичною партією. У ході кампанії "Відкинути чотири пережитки" величезна кількість книг, творів каліграфії і живопису, зібраних інтелігенцією і що існували в єдиному екземплярі, було віддано вогню або розірвано. Сімейна колекція Чжан Боцзюня налічувала 10 000 книг. Предводителі червоних охоронців палили їх, щоб зігрітися. Те, що залишилося, було переправлене на паперову фабрику і знищене. "Фахівець з відновлення картин і каліграфії Хун Цюшен відомий як "диво-доктор" старовинної каліграфії і картин. Він відновив незліченну кількість шедеврів світового класу, таких як пейзаж, намальований імператором династії Сун Хуейцзуном, зображення бамбука Су Дунпуо[38], і картини Вень Чженміна[39] і Тан Боху[40]. Декілька десятиліть понад сто врятованих ним картин і каліграфій представляли собою першокласну національну колекцію. Каліграфія і картини, заради збору яких він нічого не жалів, були названі "чотирма пережитками" і знищені у вогні. Пізніше пан Хун зі сльозами на очах сказав: "Більше 100 катті (50 кг) каліграфії і картин. Знадобилося багато часу, щоб спалити їх!"[41]

"Поки течуть мирські події

Стародавні, сучасні, туди і сюди,

Річки і гори незмінні в своїй славі,

Будучи очевидцями цих подій..."

Якщо сьогоднішні китайці все ще пам'ятають свою історію, вони, можливо, по-іншому сприйняли б ці рядки Мен Хаожаня[42]. Історичні місця у знаменитих гір і річок були зруйновані й зникли з лиця землі в урагані кампанії "Відкинути чотири пережитки". Була знищена не тільки "Альтанка орхідей", де Ван Січжи[43] написав знаменитий Ланьтін сюй (Вступ до збірки віршів, складений в "Альтанці орхідей")[44], але й сама могила Ван Січжи. Колишній дім У Чен'еня[45] в провінції Цзянсу був знесений, колишній дім У Цзінцзи[46] в провінції Аньхой був зруйнований, кам'яна брила, на якій Су Дунпо особисто написав "Альтанку п'яного старця" була зруйнована "молодими революціонерами"[47], які зіскоблили з плити навіть ієрогліфи.

Суть китайської культури успадковувалася і накопичувалася декілька тисяч років. Якщо її знищити, то відновити буде неможливо. Та все ж КПК жорстоко знищувала її в ім'я "революції". Коли ми жалкували про Старий Літній палац, відомий як "палац палаців", який спалили союзні війська Великобританії і Франції, і оплакували "Енциклопедію Юнле"[48], знищену загарбниками, як ми могли чекати, що руйнування, викликані КПК, будуть більш широкомасштабними, тривалими і повними, ніж це зробив би будь-який загарбник?

Знищення віри

На додаток до знищення матеріальних пам'ятників релігії і культури, КПК також використовувала всі свої можливості, щоб знищити духовну індивідуальність людей, сформовану вірою і культурою.

Візьмемо за приклад те, як КПК ставиться до вірувань етнічних груп. КПК розглядала традиції мусульман народності Хуей як "чотири пережитки": стара ідеологія, стара культура, старі звичаї і стиль життя. Тому вона примушувала людей народності Хуей їсти свинину. Селяни-мусульмани і мечеті повинні були розводити свиней. Кожне господарство повинне було щороку здавати країні по дві свині. Під час одного з найбільш жорстоких випадків червоні охоронці примусили другого за станом живого Будду Тибету Панчен Ламу їсти людські екскременти, тоді як трьом ченцям з буддійського монастиря в Харбіні, провінція Хейлунцзян, наказали тримати плакат з написом "Пекло з сутрами - вони повні лайна".

У 1971 році після передбачуваного невдалого перевороту і захоплення влади, заступник голови ЦК КПК Лінь Бяо втік з Китаю, але загинув, коли його літак, за повідомленнями, розбився на території Монголії в районі Ундерхана. Пізніше в домі Лінь Бяо в Пекіні були виявлені вислови Конфуція. Тоді КПК почала люту кампанію "Критика Лінь Бяо і Конфуція". Один письменник під псевдонімом Лян Сяо[49] надрукував статтю в журналі КПК "Червоний Прапор" під назвою "Хто такий Конфуцій?" Стаття описувала Конфуція як божевільного, такого, що намагався повернути назад історію, як брехливого і обачливого демагога. Далі послідували серії карикатур і пісень, що обчорнили Конфуція.

Так само знищувалася гідність і священна основа релігії і культури.

Безперервне викорінювання

У стародавньому Китаї було централізоване правління. Нижче слідували патріархальні клани, що здійснювали самостійне управління. Тому в історії Китаю викорінювання подібне до спалювання конфуціанських книг імператором Цинь Шихуан-ді[50] династії Цинь (221-207 рр. до н.е.), і чотири кампанії переслідування буддизму з п'ятого по десяте століття йшли в одному напрямі - зверху вниз не викоренили буддизм повністю. У широких прошарках суспільства продовжували жити ідеї і тексти конфуціанства і буддизму.

На противагу цим кампаніям, компартія Китаю здійснювала тотальний контроль суспільства. Незрілі хлопці та дівчата, що підбурюються КПК в ході загальнодержавної масової кампанії, знищували "чотири пережитки" "добровільно і з ентузіазмом". Насадження партійних організацій в селах дозволяло КПК контролювати суспільство настільки сильно, що кампанія КПК по знищенню "чотирьох пережитків" торкнулася практично кожної людини в кожному куточку країни.

КПК пішла далі за імператорів, що використовували насилля. Вона очорняла і відкидала те, що люди вважали найбільш прекрасним і священним. Знищення духовних засад є ще більш руйнівним, і його наслідки тривають ще довше, ніж при одному лише фізичному знищенні.

Знищення інтелігенції

Китайська писемність утілила в собі основний зміст п'яти тисяч років культури. Зображення ієрогліфів, їх вимова, манера виразу і викладу виражають глибокий культурний зміст. КПК не тільки спростила китайську писемність, але й намагалася замінити ієрогліфи латинськими буквами (піньін), що знищило б усі культурні традиції китайської мови і писемності. Проте план заміни провалився, що уберегло китайську мову від подальшого руйнування. Китайській інтелігенції, носію традиційної культури, повезло менше, і вона не змогла уникнути винищення.

До 1949 року інтелігенція в Китаї нараховувала 2 мільйони чоловік. Недивлячись на те, що деякі здобули освіту в західних країнах, вони успадкували деякі ідеї конфуціанства. КПК ніколи не послаблювала свій контроль над інтелігенцією, оскільки спосіб мислення інтелігентів, як носіїв традиційної школи, грав важливу роль у формуванні мислення звичайних людей.

У вересні 1951 року КПК розгорнула широкомасштабну кампанію "реформи мислення". Інтелігентів примушували визнати їх історичні "помилки", щоб провести чистку від всіх контрреволюційних елементів.

Мао Цзедун ніколи не любив інтелігенцію. Одного разу він сказав: "Вони (інтелігенти) повинні знати, що насправді багато хто з так званих інтелігентів є, взагалі кажучи, абсолютно неосвіченими, і часто робітники і селяни знають значно більше від них"[51]. "У порівнянні з робітниками і селянами, неперевиховані інтелігенти не чисті, і останній аналіз показує, що робітники і селяни є набагато чистішими людьми, недивлячись на те, що їх руки вкриті грязюкою і ноги забруднені коров'ячим гноєм..."[52]

Переслідування інтелігенції компартією Китаю розпочалося з різних докорів: від критики в 1951 році У Суня[53] за за "жебрацтво на створення шкіл" до особистих нападок Мао Цзедуна в 1955 році на письменника Ху Фена, як контрреволюціонера. На початку інтелігенція не розглядалася як реакційний клас, але в 1957 році після перемоги над основними релігійними групами під час кампанії "єдиного фронту", КПК змогла зосередити свої сили на інтелігенції. Так почалася кампанія проти "реакціонерів".

У лютому 1957 року, заявивши "хай розцвітуть сто кольорів і сто думок", КПК звернулася до інтелігенції із закликом висловити свої пропозиції і критичні зауваження відносно партії, пообіцявши не застосовувати репресії. Незадоволені методами придушення КПК і чисткою контрреволюціонерів[54], її тоталітарною манерою правління, включаючи ті області, про які КПК мала поверхове уявлення, таких як наука, філософія, культура і мистецтво, інтелігенти подумали, що КПК раптово стала відкритою і терпимою. Вони почали відкрито висловлювати свою думку, і критика партії ставала все більш інтенсивною. Через роки потому багато людей все ще вірять, що Мао Цзедун почав атаку інтелігенції за її надмірно жорстку критику. Проте дійсна причина зовсім інша.

15 травня 1957 року Мао Цзедун написав статтю "Ситуація змінюється", котра почала циркулювати серед вищих функціонерів КПК. У статті говорилось: "Останнім часом поведінка реакціонерів стала лютою. Вони хочуть роздути семибальний тайфун і спробувати знищити КПК". Після цього партробітники, що байдуже відносилися до кампанії "хай розцвітуть сто кольорів і сто думок", раптово стали активними. Незабаром однією з жертв став заступник голови Демократичного Союзу Китаю і начальник центрального організаційного відділу КПК Чжан Боцзюнь. Його дочка в своїх мемуарах "Минуле не зникає подібно до серпанку" розповідає про те, як її батько став реакционером номер один. Начальник відділу єдиного фронту КПК Лі Вейхань особисто подзвонив Чжан Боцзюню, запросивши його на збори по обговоренню роботи КПК. Чжан сидів в першому ряду. Не підозрюючи, що це пастка, Чжан виклав свою критику КПК. Зі слів дочки Чжана, "Лі Вейхань виглядав спокійно. Чжан подумав, що Лі згоден з тим, що він сказав. Ніхто не знав, що Лі був радий спостерігати за тим, як його жертва попалася в пастку". Після зборів Чжана оголосили реакціонером Китаю номер один.

Можна привести довгий перелік дат 1957 року, коли інтелігенти виступали з пропозиціями і критикою партії: виступи Чжан Боцзюня "Інститут політичних прогнозів" 21 травня, Лун Юня "Абсурд антирадянських поглядів" 22 травня, Ло Лунцзи "Виправний комітет" 22 травня, промова Лінь Силіна в пекінському університеті "Критика феодального соціалізму КПК" 30 травня, виступи У Цзугуана "Партія повинна припинити керувати мистецтвом" 31 травня і Чу Аньпіна "Партія панує над світом" 1 червня. Всі ці виступи заохочувалися і були спровоковані вже після того, як Мао Цзедун заточив свій "ніж м'ясника". Всі ці інтелігенти, як і очікувалося, пізніше були оголошені реакціонерами. У Китаї понад 550 000 представників інтелігенції були оголошені реакціонерами і піддалися репресіям.

Раніше в Китаї говорили, що "учених можна вбивати, але не можна принижувати". КПК здійснювала найсильніше приниження інтелігентів, позбавляючи їх права виживання до тих пір, поки вони не приймали це приниження. У це були залучені і їх сім'ї. Багато інтелігентів визнали себе винними, деякі з них говорили іншим, щоб ті рятували себе. Тих, хто не визнавав приниження, знищували, що служило прикладом для страхання інших інтелігентів. Таким чином, був знищений традиційний "клас вчених", що є зразком суспільної моралі.

Мао Цзедун з гордістю говорив про свої досягнення: "Чим міг похвалитися імператор Цинь Шихуан-ді? Він убив всього 460 вчених конфуціанців, а ми убили 46 000 представників інтелігенції. Під час нашого придушення контрреволюції, хіба ми не убили також деяких інтелігентів контрреволюціонерів? Я сперечався з тими прихильниками демократії, які звинувачували нас у тому, що ми діємо як імператор Цинь Шинуан-ді. Я сказав, що вони не мають рації. Ми перевершили його в сто разів".

Насправді Мао не просто вбивав інтелігенцію. Він знищував її дух і серце.

Створення видимості культури шляхом поверхневого збереження традицій і підміни їх змісту

Після того, як КПК прийняла економічну реформу і політику відкритих дверей, вона відновила багато церков, а також багато буддійських і даоських монастирів. Вона також організувала ярмарки в багатьох монастирях у Китаї, а також виставки культури Китаю за кордоном. Це останні зусилля КПК по остаточному знищенню традиційної культури, що залишилася. З одного боку, партія робить це для того, щоб заспокоїти внутрішню доброту, яка все ще зберігається в людях. Ця доброта не відповідає і, врешті-решт, приведе до руйнування "Партійної культури". З іншого боку, КПК має намір використовувати традиційну культуру для прикрашання своєї особи, намагаючись приховати свою суть обману, злості і насильства.

Суть культури полягає в її внутрішньому етичному змісті, тоді як зовнішні форми мають лише розважальну цінність. КПК відновила зовнішню форму культури, котра служить розвазі, щоб приховати свою мету - знищення моральності. Неважливо, як багато КПК організує виставок картин і каліграфії, як багато проводить фестивалів з драконами і танцями левів, скільки провела кулінарних ярмарків або побудувала класичних архітектурних будівель. Партія просто відновлює зовнішню сторону, а не суть культури. Тим часом КПК сприяє показу культурних експонатів у Китаї і за кордоном з єдиною метою підтримки своєї політичної влади.

Візьмемо знов за приклад монастирі. Вони є місцем духовного вдосконалення людей. У монастирі люди з ранку чують звуки дзвонів, і на заході - бій барабанів, бачать світло масляних лампад і виражають своє шанування Будді. Звичайні люди також можуть молитися і сповідатися тут. У духовному вдосконаленні украй важливо чисте серце, яке нічого не прагне. Для молитви і сповіді необхідне серйозне і священне навколишнє оточення. Проте ці місця заради економічних вигод перетворили в популярні туристичні визначні пам'ятки. Чи багато хто, відвідуючи монастирі, зробив обмивання і надів чистий одяг, щоб очистити себе? Чи у багатьох серце сповнене щирою пошаною до Будди і прагненням виправити свої помилки?

Відновлення зовнішнього вигляду традиційної культури з одночасним знищенням внутрішнього змісту є тактикою КПК, що робиться для обману людей. Будь то буддизм, інша релігія або їх культурні форми, КПК в ім'я своїх цілей повинна зруйнувати їх до такої міри.

Тоді як КПК руйнувала традиційну напівбожественну культуру, за допомогою постійних політичних кампаній вона тихо створювала свою власну культуру. Партійна культура змінила старе покоління, отруїла молоде покоління і також злійснила вплив на дітей. Вона досягла глибокого і широкого впливу. Навіть коли багато людей намагалися показати злу суть КПК, вони не могли уникнути шляхів оцінки добра і зла, способів аналізу і термінології, створених КПК, що неминуче несло на собі відбиток партійної культури.

Партійна культура не тільки успадкувала і розвинула народжену за кордоном марксистсько-ленінську культуру, але за допомогою партійної пропаганди також вміло об'єднала все погане, що було протягом декількох тисяч років у китайській культурі, з жорстокістю революції і філософією боротьби. До цих негативних рис належить внутрішня боротьба, формування груп, переслідуючих свої інтереси, політичний обман для спотворення мислення людей і заохочення видимості культури з одночасною підміною змісту. Під час боротьби КПК за виживання протягом останніх десятиліть, її характерні риси "обману, злості і насильства" все більше посилювалися, відточувалися і розвивалися.

Деспотизм і диктат є дійсною природою партійної культури. Вона служить своїм власним цілям в ході політичної і класової боротьби. Нижче наведено чотири аспекти, що створюють середовище народної культури в умовах диктатури терору.

Аспект панування і контролю

А. "Культура" ізоляції

Культура комунізму є ізольованою монополією на мислення людей за відсутності свободи думки, слова, зборів і переконань. Механізм панування КПК дуже схожий на гідравлічну систему, що залежить від високого тиску та ізоляції для підтримки управління. Навіть крихітний витік може привести до краху всієї системи. Наприклад, партія відмовилася піти на переговори із студентами в ході інциденту "Четвертого червня"[55], злякавшись, що у разі "виникнення витоку" робітники, селяни, інтелігенти і військові також зажадають переговорів. Таким чином, Китай з часом рухався б до демократії, і однопартійна диктатура була б поставлена під сумнів. Тому КПК віддала перевагу вбивству над переговорами із студентами. Блокада Інтернету в наші дні є тією ж самою тактикою, вживаною КПК, щоб закрити людям доступ до інформації, забороненої при її правлінні.

Б. «Культура» терору

За минулі 55 років КПК пригнічувала мислення свого народу за допомогою терору. Вона вміло орудувала хлистом і кинджалом, щоб підкорити людей: люди ніколи не знали, коли на них впадуть чергові непередбачені біди. Люди, які живуть у страху, стають покірними. Люди, виступаючи за демократію, володіючі незалежним мисленням, філософи і послідовники різних духовних груп, стали об'єктами вбивств, що служили застереженням суспільству. Партії необхідно душити будь-яку опозицію у зародку.

В. «Культура» поголовного контролю

Органи влади і партійні комітети різних рівнів існують навіть на рівні окремого дому, району. Ось декілька прикладів партійних гасел. "Партійні організації створені на кожному рівні суспільства". "Кожне село повинне мати свій партійний осередок". Члени партії і комуністичного союзу молоді проводять регулярні заходи. "Захищай свої двері і стеж за своїми людьми". "Не давай своїм людям звертатися зі скаргами". "Для системи украй важливо забезпечити виконання обов'язків і встановити відповідального. Пильнуйте. Серйозно ставтеся до дисципліни та інструкцій, щоб забезпечити запобіжні й профілактичні заходи 24 години на добу". "Комітет 610[56] сформує комітет нагляду для проведення перевірок діяльності в кожному районі на кожному робочому місці у будь-який час". Також існує Комітет у справах народонаселення і планового народження дітей.

Г. «Культура» причетності

Родичів "поміщиків", "багатих", "реакціонерів", "шкідливих елементів" і тих дітей, яких уряд визнав необхідним піддати перевихованню, партія примушувала "справедливість ставити вище сімейної відданості". Була установлена система архівів, що відстежує і реєструє політичну діяльність кожної людини протягом всього її життя. Також існує система, що відстежує переміщення кадрів. Людей спонукали викривати інших, а тих, хто відповідав цілям партії, нагороджували.

Щоб стримати публічні звернення тих, хто практикують Фалуньгун, партія заявила, що "розбиратиметься і покладатиме відповідальність на безпосередніх керівників, які не змогли здійснити свою керівну роль, які не вжили адекватних заходів і змусили практикуючих Фалуньгун поїхати до Пекіна створювати неприємності. Їм буде оголошена суспільна догана. Якщо ситуація є серйозною, буде вжито дисциплінарних заходів".

Аспект пропаганди

А. «Культура» одного кабінету, одного голосу

Під час культурної революції Китай був наповнений гаслами "Вищі вказівки", "Одна фраза (Мао) несе в собі силу десяти тисяч фраз, і кожна є істиною". Всі засоби масової інформації оспівували і колективно підтримували партію. У разі потреби, керівники кожного рівня партії і уряду, військові, робітники, представники союзу молоді та організації жінок повинні були висловити свою підтримку. Кожен повинен був пройти це суворе випробування.

Б. Впровадження «культури» насилля

Впровадження насильства є іншою рисою партійної культури. Мао Цзедун одного разу сказав: "Чи можливо існування 800 мільйонів чоловік без боротьби?" Під час переслідування Фалуньгун Цзян Цземінь заохочував поліцію тим, що "за побиття до смерті практикуючого Фалуньгун покарання не буде". КПК урочисто присягалася "битися до кінця", "атомна бомба є лише паперовим тигром... навіть якщо загине половина населення, половина, що залишилася, відновить нашу батьківщину з руїн".

В. Насадження «культури» ненависті

КПК вимагала, щоб люди "не забували про страждання бідних класів і твердо пам'ятали криваві сльози протистояння". Жорстокість по відношенню до класових ворогів звеличувалася КПК як чеснота. Подібна жорстокість була яскраво показана в популярній сучасній опері: "Вбирайте в себе ненависть, постійно підживлюйте і насичуйте її. І ненависть у вашому серці ростиме".[57]

Г. «Культура» обману і брехні

Зі всіх заяв, про те, що "урожай з одного му[58] складає більше десяти тисяч цзинь[59]» під час "великого стрибка" (1958 р.), "Ніхто не був убитий на площі Тяньаньмень" в ході бійні "Четвертого червня" в 1989 році й "Ми повністю контролюємо ситуацію з атиповою пневмонією" в 2003 році, і так весь час до недавніх заяв про те, що "сьогодні в Китаї права людини переживають якнайкращі часи" і про "трьох представників" - кожне є брехнею.

Д. «Культура» ідеологічної обробки («промивання мозку»)

КПК придумала багато гасел для ідеологічної обробки людей: "Без комуністичної партії не буде нового Китаю"; "Нашою рушійною силою є Комуністична партія Китаю, що керується теорією марксизму-ленінізму"[60], "Твердо дотримуватися лінії центрального комітету партії" і "Виконуйте розпорядження партії, якщо ви розумієте їх. Навіть якщо Ви не розумієте їх - виконуйте у будь-якому випадку і в процесі виконання наказів прийде глибше розуміння".

Е. «Культура» самосхвалення

КПК заохочує вирази, що зводять її на вищий п'єдестал: "Небо і Земля великі, але ще більшою є доброта партії"; "Всі наші досягнення здійснені завдяки партії"; "Я сприймаю партію, як свою матір"; "Присвячую життя захисту центрального комітету партії". КПК заявляє, що вона довела, що є "великою, видатною і єдино правильною партією", "непереможною партією".

Ж. "Культура" лестощів і солодких розмов

Створюючи один за іншим зразки і приклади для наслідування, партія почала кампанії "соціалістичного ідеологічного і духовного будівництва" та "ідеологічного виховання". В кінці люди продовжували робити те, що вони робили до почала кампанії. Всі збори, обмін досвідом були формальними, а суспільна моральність продовжувала швидко падати.

Аспект міжособистих стосунків

А. «Культура» заздрості

Партія пропагувала "абсолютну зрівнялівку", так що "кожен, хто виділяється, стає мішенню для нападів". Люди стали заздрісні до тих, у кого більше здібностей, хто багатше - так звана "хвороба червоних очей".[61]

Б. "Культура" людей, які переступають один через одного

КПК проводила навчання "боротьбі обличчям до обличчя і доносам за спиною", вимагаючи, щоб люди билися один з одним і доносили один на одного. Скарги на товаришів, письмові доноси і наклеп, фабрикація фактів і перебільшення помилок колег - подібна порочна поведінка служила мірилом близькості партії і бажання одержати підвищення.

Непомітний вплив на поведінку і душі людей

А. «Культура», що перетворює людей на машини

Партія хоче, щоб люди стали "неіржавіючими гвинтиками революційної машини", "слухняними інструментами партії" і "марширували в напрямі, який вкаже нам партія". "Солдати голови Мао слухають партію; вони йдуть туди, де вони потрібні й берутся за будь-яку важку справу".

Б. «Культура», що змішала хороше і погане

Під час культурної революції КПК віддавала перевагу "соціалістичним бур'янам над капіталістичним урожаєм". Двома десятиліттями пізніше армія одержала наказ стріляти і вбивати "в обмін на 20 років стабільності". "Поступай по відношенню до інших так, як не хочеш, щоб поступали з тобою" - це характеризує моральну установку КПК.

В. «Культура» добровільної ідеологічної обробки і беззастережної покори

"Нижчестоячі підкоряються вищестоячим, і вся партія підкоряється центральному комітету партії". "Нещадно боріться, викорінюючи будь-які егоїстичні думки, що з'являються в свідомості". "Здійсніть революції в глибині своєї душі". "Максимально рівняйтесь на центральний комітет партії". "Без компартії Китай зануриться в хаос". "Уніфікувати розум, поведінку, порядок і владу".

Г. «Культура» перетворення людей в добровільних рабів

"Без комуністичної партії Китай зануриться в хаос". "Китай такий величезний. Хто окрім КПК зможе керувати ним?" "Якщо Китаю прийде кінець, це буде світова біда, тому ми повинні допомогти КПК підтримувати її керівну роль". Унаслідок страху і спроби самозахисту, групи, що регулярно пригнічуються КПК, часто проявляють себе ще радикальніше, ніж КПК.

Це лише деякі з гасел, що використовуються КПК. Існує ще багато інших. Люди, які пройшли культурну революцію, можливо, дотепер ще добре пам'ятають опери тих років, пісні на слова Мао і танці безмежної відданості. Багато хто все ще згадує слова з "Сивої дівчини", "Війни в тунелі"[62] та "Мінної війни"[63]. За допомогою цих творів КПК здійснювала промивання мозку людям, наповнюючи їх свідомість фразами "якої чудової і великою є партія", як "невтомно" партія б'ється з ворогами, як "зраджені" солдати партії бажають пожертвувати собою в ім'я партії і наскільки дурними і злими є вороги. День за днем машина пропаганди КПК насильно прищеплювала кожній людині переконання, необхідні комуністичній партії. Якщо сьогодні подивитися мюзикл епічну поему "Червоний Схід", то можна побачити, що основною думкою вистави є "вбивати, вбивати і ще раз вбивати".

У той же час КПК створила власну манеру виступів і манеру спілкування: образливі вирази під час масової критики, улесливі вирази, що звеличували партію, і банальні офіційні штампи подібно до "шаблону з восьми пунктів"[64]. Робили так, що люди несвідомо говорили, використовуючи розумові шаблони, що пропагують ідеологію "класової боротьби", і "вихваляли партію". Стримане і розумне аргументування було замінено мовою гегемона. КПК також перекрутила релігійні терміни, спотворивши їх зміст.

Але і це ще не все. Партійна культура КПК також перекручує традиційні етичні цінності. Наприклад, традиційна культура цінує "вірність", також вчиняє комуністична партія, заохочуючи "вірність і відданість партії". Традиційна культура оспівує "синів борг". КПК може посадити людей у в'язницю, якщо вони не піклуються про своїх батьків, але дійсна причина полягає в тому, що інакше ці батьки стануть "тягарем" для уряду. Коли це задовольняє партійні вимоги, КПК вимагає, щоб діти відрікалися від своїх батьків. Традиційна культура також робить наголос на "відданості" і на тому, що люди в порівнянні з правителем і державою є більш важливими. Проте КПК віддає перевагу "сліпому поклонінню", настільки сліпому, що від людей вимагають, щоб вони безумовно вірили КПК і покорялися без жодних питань.

Слова, звичайно використовувані КПК, украй брехливі. Наприклад, вона називає громадянську війну між Гоміньданом і комуністами "Визвольною війною", неначе людей "звільнили" від гніту. КПК називає період після 1949 року періодом "після утворення держави", хоча насправді Китай існував задовго до того, як КПК встановила новий політичний режим. Трирічний Великий Голод[65] був названий "трирічною стихійною бідою", хоча насправді він не мав відношення до стихійної біди, а був створений руками людей. Проте, чуючи подібні слова в повсякденному житті, люди підсвідомо вбирали їх і ту ідеологію, яку вони несли, що і було потрібно КПК.

У традиційній культурі музика сприймається як спосіб обмеження бажань людини. У 24-й главі "Історичних записів", у "Записах про музику", Сима Цянь[66] говорить, що за своєю природою людина чиста і спокійна, а її емоції викликані зовнішніми впливами. Якщо любов і ненависть не обмежувати, то людина захопиться нескінченними зовнішніми спокусами і зробить багато поганих вчинків. Так, говорить Сима Цянь, стародавні імператори використовували ритуали і музику для впорядкування дій людей. Музика повинна бути "веселою, але не непристойною, сумною, але не надмірно сумною". Вона повинна виражати відчуття і бажання, проте, контролювати їх. Конфуцій сказав: "Триста віршів можна висловити в одній фразі - не думай про погане".

Проте, така прекрасна річ, як музика, використовувалася КПК для промивання мізків людям. "Великий соціалізм", "Без комуністичної партії не буде нового Китаю" і багато інших пісень співали, починаючи з дитячого садка до університету. В процесі виконання цих пісень люди поступово вбирали значення цих слів. Більш того, КПК привласнювала мелодії найпопулярніших народних пісень, підміняючи слова текстами, що прославляють партію. Це використовувалося як для руйнування традиційної культури, так і для прославляння партії.

Будучи одним з класичних прикладів партійних виступів, "Промова Мао на зборах в Ян'ань, присвячених літературі і мистецтву" визначала культурні та військові зусилля як "два фронти". У ній заявлялося, що недостатньо мати лише озброєну армію, також необхідна "літературна армія". У ній підкреслювалося, що "література повинна служити політиці" і "література пролетаріату... є "шестірнями і гвинтиками" революційної машини". Ця система мислення породила "атеїзм" і "класову боротьбу" як суть "партійної культури". Це в корені суперечить традиційній культурі.

"Партійна культура" зіграла дійсно відмінну службу, допомагаючи завоюванню влади комуністичною партією і здійсненню контролю над суспільством. Подібно до її армії, в'язницям і поліції, партійна культура належить до тієї ж найжорстокішої політичної машини, навіть, недивлячись на те, що ця жорстокість іншого вигляду - "культурна жорстокість". Ця культурна жорстокість, знищуючи 5000-річну традиційну культуру, підриває мораль суспільства, послаблює волю народу і підриває єдність китайської нації.

Сьогодні знання традиційної культури у багатьох китайців дуже мізерні. Деякі навіть плутають 50 років "партійної культури" і п'ятитисячолітню китайську традиційну культуру. Це дійсно сумно для китайців. Багато хто не усвідомлює, що, виступаючи проти так званої традиційної культури, вони, насправді, виступають проти "партійної культури" КПК, а не справжньої традиційної культури Китаю.

Багато людей сподіваються замінити існуючу політичну систему Китаю західною демократичною системою. Насправді, західна демократія також була створена на основі культури, в значній мірі християнської, в якій "всі рівні перед Богом" і, таким чином, поважає природу людини і вибір людини. Як можна використовувати деспотичну, нелюдяну "партійну культуру" КПК як основу для побудови західної демократичної системи?

Традиційна культура піддавалася нападам, починаючи з династії Сун, і почала потім відхилятися від традицій. Після руху "Четвертого травня" 1919 р. найбільш діяльна частина інтелігенція швидко відвернулася від традиційної культури. Вона намагалася знайти для Китаю шлях, звернувшись від традиційної культури до західної цивілізації. Але конфлікти і зміни в культурній сфері залишалися в площині академічних суперечок без залучення сил держави. Проте з появою КПК цей культурний конфлікт перетворився на життєво важливе для КПК питання боротьби. Таким чином, КПК почала прямі нападки на традиційну культуру, використовуючи способи явного руйнування, а також неявні нападки у формі "прийняття нечистот і відкидання суті".

Руйнування національної культури також супроводжувалося процесом створення "партійної культури". КПК руйнувала совість і моральні засади людей, таким чином примушуючи їх відвернутися від традиційної культури. Якщо культуру нації повністю знищити, з нею зникне сутність нації, залишаючи від нації лише пустий звук. І це не перебільшення.

В той же час, руйнування традиційної культури принесло суспільству немислимі матеріальні збитки.

Традиційна культура цінує єдність Небо і людей і гармонійне співіснування людини і природи. КПК переживала нескінченну радість від "боротьби з Небом і Землею". Ця культура КПК безпосередньо привела до серйозного руйнування навколишнього середовища, що охопило Китай сьогодні. Візьмемо за приклад водні ресурси. Китайці, відмовившись від традиційних цінностей, згідно яким "благородний чоловік цінує добробут, але приймає його із стриманістю", по-хижацьки відносилися до навколишнього середовища, погубивши річкову систему. Сьогодні 75% з 50 000 кілометрів річок Китаю непридатні для існування риби; 33% підземних вод забруднені більше, ніж навіть десять років тому, і ситуація продовжує погіршуватися. На річці Хуайхе одного разу стався такий випадок: під час гри маленької дитини біля річки, повної нафти, виникла искра, від якої зметнулося полум'я заввишки п'ять метрів. Від полум'я обгоріло більше десяти верб. Неможливо пити подібну воду і не захворіти раком або іншими захворюваннями. Інші проблеми навколишнього середовища, такі як розширення пустель і засолення грунтів на північному заході Китаю і промислові забруднення в розвинених районах - всі пов'язані з втратою в суспільстві пошани до природи.

Традиційна культура цінує життя людини. КПК проголошує, що "бунт має виправдання" і "боротьба з людьми повна насолоди". В ім'я революції партія могла убити і примусити померти з голоду десятки мільйонів людей. Це знецінило життя в очах людей, що згодом викликало збільшення підроблених і отруйних товарів на ринку. Наприклад, в місті Фуян провінції Аньхой у багатьох здорових немовлят з розвитком ручки і ніжки залишалися короткими, тіла ставали слабкими, і збільшувалася голова. В результаті подібного захворювання загинуло вісім дітей. Після розслідування з'ясувалося, що захворювання викликане отруйною молочной сумішшю, що виготовляється жорстоким і жадібним виробником. Деякі годують крабів, змій і черепах гормонами і антибіотиками, підмішують технічний спирт в алкогольні напої, готують рис на технічному маслі і вибілюють хліб технічними освітлюючими домішками. Протягом восьми років виробник з провінції Хенань використовував перероблену нафту, продукти сирої нафти та інші канцерогени для щомісячного виробництва тисяч тонн "масла для приготування їжі". Виробництво отруйних харчових продуктів широко поширене в Китаї, не будучи приватним або окремим явищем. Руйнування культури і моральний занепад внесли свій внесок в це нестримне прагнення до матеріальної вигоди.

На відміну від абсолютної монополії і нетерпимості партійної культури, традиційна культура володіла величезною об'єднуючою здатністю. Під час процвітання династії Тан буддизм, християнство та інші релігії гармонійно співіснували з ідеями даосизму і конфуціанства. Традиційна культура Китаю зберігала відкрите ставлення до сучасної західної цивілізації і культури. Чотири "тигри" Азії (Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Гонконг) створили культурні риси "нового конфуціанства", об'єднавши мораль конфуціанства з раціональністю сучасної економіки. Їх прогрес підтвердив, що традиційна культура не є перешкодою науці і розвитку.

В той же час, справжня традиційна культура оцінює людське життя з позиції внутрішнього щастя, а не зовнішнього матеріального комфорту. Тао Юаньмін[67] жив у бідності, але зберігав радісний настрій, насолоджуючись "збором квітів біля східної огорожі і спогляданням здалека південних гір".

Культура не пропонує відповіді на питання, як збільшити об'єм промислової продукції, або перевагу якій соціальній системі віддати. Натомість вона грає важливу роль, здійснюючи етичне керівництво і етичні обмеження. Відродження традиційної культури є відновленням пошани до Неба, Землі і Природи, пошани до людського життя і повернення шанування Бога. Це дозволить людству жити в гармонії з Небом і Землею і спокійно зустріти старість, що дарували Небеса.


[1] У китайскій міфології Паньгу був першою живою істотою, творцем усього сущого.

[2] У китайській міфології Нюйва є богинею, яка створила людство, у той час як інші перекази приписують це Паньгу. Її та її чоловіка Фу Сі, котрий являється першим з Трьох Правителів, часто звуть «прабатьками людства». Її разом з Фу Сі часто зображували з хвостом змія або дракона замість нижньої половини тіла, бо саме в образі драконів вона разом зі своїм чоловіком створювала ріки, прибираючи розливи. Вона наглядає за стіною, що підтримує Небо, якщо стіна зруйнується, все буде знищено.

[3] Шень Нун (Божествений землероб) був другим з легендарних правителів, героєм китайської міфології, який жив біля 5000 років тому та навчав людей землеробству. Він також класифікував сотні медичних рослин (у тому числі й отруйних), самовіддано випробовуючи їх на собі, що було надзвичайно визначним для розвитку традиційної китайської медицини.

[4] Цян Цзе є легендарним міфологічним персонажем давнього Китаю. Його вважають офіційним істориком Жовтого імператора Хуан-ді (останнього з Трьох Правителів) та винахідцем китайської писемності. Ім’ям Цян Цзе названо метод комп’ютерного набору китайських ієрогліфів.

[5] «Дао-де-цзин» («Книга Шляху та Сили»): Один з найбільш важливих канонів Даосизму, написаний Лао Цзи (Шановний Вчитель). Лао Цзи жив у VI ст. до н.е. в державі Чу династії Чжоу. Вважається, що справжнім ім’ям Лао Цзи було Лі Ер або Лао Тань. Він був архіваріусом при дворі та консультував Конфуція з питань ритуалів. Переказ говорить, що в літах Лао Цзи пішов з держави Чу, прямуючи до західних гір. На західному кордоні Китаю його зупинив вартовий, попрохавши викласти своє вчення. Тоді Лао Цзи написав працю, що складалась приблизно з 5000 ієрогліфів, відому як «Дао-де-цзин». Завершивши свою працю, Лао Цзи продовжив свій шлях на захід, і більше про нього ніколи не чули.

[6] Літературна збірка конфуціанства («Книга пісень»).

[7] Дун Чжуншу (біля 179-104 рр. до н.е.) - мислитель конфуціанства династії Хань, який сказав у своєму трактаті «Як шлях правителя єднає трійцю»: «поки існує Небо, Дао не зміниться».

[8] Літературна збірка конфуціанства («Книга пісень»).

[9] Промова Мао на десятому пленумі ЦК КПК восьмого скликання.

[10] В оригінальному висловлюванні Мао китайською використано гру слів: «Я схожий на ченця під парасолькою – ні Дао (або Фа, омонім для слова «волосся»), ні Неба (омонім для слова «небо»)».

[11] Цзе – останній правитель царства Ся (біля 21-16 рр. до н.е.), а Чжоу – останній правитель царства Шан (біля 16-11 рр. до н.е.). Обидва відомі як тирани.

[12] Зі спадщини Менція.

[13] Інтернаціонал – гімн комуністів.

[14] Імператора Тай-у царства Північний Вей також звали То Дао (бл. 424-452)

[15] Імператора У-цзуна династії Тан також звали Лі Янь (бл. 840-846)

[16] Імператора У царства Північний Чжоу також звали Юй Юн (бл. 561-579)

[17] Імператора Шицзуна династії Пізній Чжоу також звали Чайжун (бл. 954-959)

[18] Заклик, поширений в середині 1960-х рр. Під час культурної революції в Китаї.

[19] Храм Білого Коня (Бай Ма Си), найдавніший буддійський монастир у Китаї, був побудований у 68 році, в 11 рік Юн Піна династії Східна Хань.

[20] Мовою народності Дай, письмена Бейе промовляються як Таньлань. Бейе (кит.) – субтропічна рослина сім’ї пальмових. Це високе дерево з цупким листям, що захищене від поїдання комахами і дуже довго не сохне. У давні часи, коли ще не було винайдено папір, пращури дайців писали на литі. Ієрогліфи, викарбувані на листі, називають письмена Бейе, а священні книги – Таньлань.

[21] Парк Сяншань (Духмяні Гори) розташований за 28 кілометрів на північний захід від Пекіна. Побудований у 1186 році в період династії Цинь, він став улюбленим місцем відпочинку влітку імператорських родин у часи династій Юань, Мін і Цин.

[22] Як багато культурних реліквій було віддано вогню Дін Шу.

[23] Червоні вартові (хунвейбінамі) – передові загони Великої Культурної революції. Більшість з них були підлітками.

[24] Розташований за 15 кілометрів від Пекіна, Літній палац є найбільшим, що найліпше зберігся, імператорським парковим ансамблем у Китаї. Його історія нараховує 800 років.

[25] Лоугуань – відомий даоський храм у Китаї. Його шанують як «першу благословенну землю під небесами». Храм розташований на схилі на північ від гір Чжуннань, за 15 кілометрів на південний схід від Чжоучжи та за 70 кілометрів від міста Сіань.

[26] «Дао-де-цзин» («Книга Шляху і Сили»): Один з найбільш важливих канонів Даосизму, написаний Лао Цзи (Шановний Вчитель). Лао Цзи жив у VI ст. до н.е. в державі Чу династії Чжоу. Вважається, що справжнім ім’ям Лао Цзи було Лі Ер або Лао Тань. Він був архіваріусом при дворі та консультував Конфуція з питань ритуалів. Переказ говорить, що в літах Лао Цзи пішов з держави Чу, прямуючи до західних гір. На західному кордоні Китаю його зупинив вартовий, попрохавши викласти своє вчення. Тоді Лао Цзи написав працю, що складалась приблизно з 5000 ієрогліфів, відому як «Дао-де-цзин». Завершивши свою працю, Лао Цзи продовжив свій шлях на захід, і більше про нього ніколи не чули.

[27] Лі – китайська міра довжини, 1 лі = 0,5 кілометра.

[28] Імператора Гао-цзу династії Тан також звали Лі Юань (бл. 618-626).

[29]Народні комуни (Женьмінь Гунше), в Китайській Народній Республіці раніше були вищим з трьох адміністративних рівнів управління у сільських районах країни в період з 1958 по 1982 роки. Пізнише їх було замінено на невеликі міста. Комуни, найбільші колективні одиниці, у свою чергу поділялись на великі виробничі бригади та виробничі загони. Комунам доручались урядові, політичні та економічні функції.

[30] Махапарінірвана сутра (сутра Махаяна Буддизму) описує останні місяці земного життя Шакьямуні. Вважається, що вона є квінтесенцією всіх сутр Махаяни.

[31] Неофіційний переклад. Найімовірніше, з «Тріпітаки Тайсе». T.1, No. 7.

[32] «Теорія і практика придушення релігій комуністичною партією Китаю» Бай Чжи. Китайський текст: http://www.dajiyuan.com/gb/3/4/15/n300731.htm.

[33] «Мукті» перекладається як звільнення від пут та набуття свободи, свободи від перевтілень, від карми, від ілюзій, від страждань.

[34] Нірвана в буддизмі та індуїзмі – стан благості та гармонії, поза стражданнями і пристрастями індивідуального існування; звільнення від пут матерії, циклів перевтілень.

[35] Кампанія «придушення контрреволюції» належить до жорстокого придушення багатьох колишніх лідерів таємних спільнот, релігійних спільнот та Гоміньдана на початку 1951 року.

[36] Війна проти американської агресії та допомоги Кореї, як називала її КПК, розпочалася в 1950 році. Це була перша війна, в яку КПК вступила одразу після заснування Китайської Народної Республіки.

[37] «Теорія і практика придушення релігій комуністичною партією Китаю» Бай Чжи. Китайський текст: http://www.dajiyuan.com/gb/3/4/15/n300731.htm.

[38] Су Дунпо (1036-1101) - відомий китайський поет династії Сун.

[39] Вень Чженмін (1470-1559) - китайський художник.

[40] Тан Боху (1470-1523) - китайський вчений, художник і поет династії Мін.

[41] Як багато культурних реліквій було віддано вогню Дін Шу.

[42] Мен Хаожань (689 - 740) - поет династії Тан.

[43] Ван Січжи (321-379) – найвідоміший в історії каліграф Китаю, жив у часи династії Тан.

[44] Ланьтін сюй імовірно написаний Ван Січжи на початку його кар’єри каліграфа (в 353 році йому було 51 рік). Ланьтін сюй став всесвітньо визнаним найвеличнішим зразком каліграфії Китаю.

[45] У Чен'ень (1506?-1582) - китайський письменник і поет династії Мін.

[46] У Цзинцзи (1698-1779) – витончений письменник династії Цин.

[47] Інша назва «червоних охоронців».

[48] «Енциклопедія Юнле» або «Юнле дадянь» була складена в період династії Мін у часи імператора Чжу Ді, який правив під гаслом Юнле в 1403-1408 роках. Це найдавніша та найбільша енциклопедія в світі, що складається з 22937 томів.

[49] «Лян Сяо» - псевдонім групи призначених письменників, одним з яких був Чжоу Ілян, чия причетність до групи призвела до анонімного листа від старого друга, який назвав це «украй безсоромним».

[50] Імператор Цинь Шихуан-ді (259-210 рр. до н.е.), якого також звали Ін Чжен, приводить у захоплення людей, коли мова заходить про Велику Китайську стіну або "Теракотову армію" - його два знаменитих спадки, залишених Китаю. Як перший імператор Китаю, він дійсно зробив величезний вплив на історію і культуру Китаю.

[51] З роботи Мао «Виправити партійний стиль роботи» (1942 р.)

[52] З роботи Мао «Промова на зібранні в Ян’ань, присвяченому літературі та мистецтву» (1942 р.)

[53] У Сунь (1838 – 1896), початково У Ци, народився в Таньі провінції Шаньдун. Втративши батька у ранньому віці, його сім’я дійшла до зубожіння. Йому доводилося просити подаяння, щоб годувати свою матір, і він став відомий як жебрак, що дотримується обов'язку сина. Після смерті матері жебрацтво стало його єдиним засобом існування. На гроші, що випросив у жебрацтві, він відкрив безкоштовні школи.

[54] Це відноситься до кампанії придушення контрреволюціонерів в 1950-1952 рр. і подальшим чисткам контрреволюціонерів у 1955-1957 рр.

[55] Інцидент "Четверте червня" став результатом серії протестів у Китаї, що відбувалися з 15 квітня 1989 р. по 4 червня 1989 р., центром яких стала площа Тяньаньмень у Пекіні. Студенти інститутів і університету, виступаючи за демократичні перетворення, зайняли площу. Для очищення площі від демонстрантів була залучена Народна Визвольна армія. В ході інциденту "Четверте червня" багато протестуючих були убиті та одержали вогнепальні поранення. Приблизні оцінки жертв варіюють від 400-800 осіб ("Нью-Йорк Таймс") до 2600 осіб (китайський Червоний хрест). Число постраждалих варіює від 7 000 до 10 000 осіб.

[56] «Комітет 610» (або «Офіс 610») - організація, спеціально створена для здійснення репресій Фалуньгун, що володіє абсолютною владою на кожному рівні партійного управління, юридичної та інших систем.

[57] Слова сучасної пекінської опери "Легенда про червоний ліхтар", однієї із знаменитих восьми зразкових постановок, які офіційно розроблялися, досягнувши свого золотого віку під час Великої культурної революції в 1966-76 рр.

[58] Му – китайськая міра площі, 1 га = 15 му.

[59] Цзинь – китайська міра ваги, 1 цзинь= 0,5 кг.

[60] Промова на відкритті Першої сесії ВСНП (15 вересня 1954 р.).

[61] Вираз "хвороба червоних очей" використовується для опису людини, яка відчуває дискомфорт, коли бачить, що люди роблять щось краще за неї, вважаючи, що вона зробила б краще.

[62] "Війна в тунелі" (Дідао Чжань B&W, 1965) - фільм описує героїчну боротьбу китайців у центральному Китаї, що билися з японськими солдатами в підземних тунелях.

[63] "Мінна війна" (Ділей Чжань B&W, 1962) - фільм показує, як партизани провінції Хебей билися з японськими окупаційними військами за допомогою саморобних мін. мина

[64] Літературна форма, прийнята при проведенні імперських перевірок державної служби, відома своєю жорсткістю форми і бідністю ідей.

[65] Великий голод в 1959-1961 рр. в Китаї є найсильнішим голодом в історії людства. Приблизне число загиблих "неприродньою смертю" під час голоду складає від 18 до 43 мільйонів чоловік.

[66] Сима Цянь (145-85 рр. до н.е.) був першим великим китайським історіографом. Його Ши Цзи, Історичні записки, описують історію Китаю і прилеглих країн, починаючи зі стародавніх часів до часу, коли жив історіограф.

[67] Тао Юаньмін (365-427), також відомий як Тао Цянь, є одним з найвеличніших поетів Китаю.