Коментар 7. Історія вбивств Комуністичної партії Китаю

55-річна історія КПК писалася кров'ю і брехнею з моменту її створення. Ця кривава історія страшна, але мало хто знає про неї. Коли китайці свого часу втратили 60-80 мільйонів безневинних життів, і дуже багато сімей було розбито, багато людей задумалися: «Чому КПК вбиває людей?» Сьогодні КПК вбиває тих, хто практикує Фалуньгун, а на початку листопада 2004 р. в Ханьюань навіть стріляли в людей, які виражали незадоволеність урядом. Багато хто ще думає: «Чи зможе КПК коли-небудь перестати вбивати людей, навчитися говорити мовою, а не зброєю?»

Коли Мао Цзедун давав оцінку культурній революції, він сказав: «Під небом з'являється безлад, за допомогою якого під небом встановлюється порядок, і через 7-8 років знову повторимо це» . Простіше кажучи, через 7-8 років знов піднімемо цей рух і знов уб'ємо групу людей. КПК вбиває людей, що випливає з комуністичної ідеології і є для неї реальною необхідністю.

Теоретично КПК вірить в «диктатуру пролетаріату» і «перманентну революцію під керівництвом диктатури пролетаріату». Тому після захоплення влади вона, використовуючи «ліквідацію крупних землевласників», вирішувала питання з виробничими відносинами в селі, а «ліквідувавши капіталістів» – з виробничими відносинами в місті. Після ліквідації цих двох класів питання з економічною базою було майже вирішене. Питання з надбудовою також потрібно було вирішувати за допомогою вбивства людей, включаючи репресії «кліки Ху Фен, яка виступає проти партії» і «заперечує проти «правих», щоб «упорядкувати інтелігентів».

Шляхом «ліквідації релігійних сект» розв'язувалося питання з релігіями; шляхом «вбивств в культурній революції» вирішилося питання абсолютного керівництва партії в культурі і політиці; шляхом вбивств в ході подій «Четвертого червня» 1989 р. вдалося уникнути політичної кризи, і було «вирішене» питання з демократичними свободами; шляхом «переслідувань Фалуньгун» розв'язується питання з вірою і заняттями для гартування здоров'я і т.д. Все це говорить про те, що КПК підсилює свої позиції, і її неминуча реакція в процесі підтримки влади – безперервно вирішувати економічну кризу (після захоплення влади ціни на товари різко підскочили, а після культурної революції економіка майже розвалилася), політичну кризу (деякі не підкорялися партії, деякі хотіли розділити політичні права з партією), кризу віри (подія з розпадом СРСР, подія з Фалуньгун).

Окрім подій з Фалуньгун, всі колишні політичні рухи давали якийсь імпульс злій суті КПК, дозволяючи їй проявити бойовий революційний дух, що також було організаційною перевіркою партії: комуністи, які не відповідали вимогам партії, були відсіяні. Компартія вбиває людей, оскільки це є для неї реальною необхідністю. КПК свого часу підійнялася, завдяки розбою і вбивствам. Раз почавши вбивства, не можна зупинятися, а необхідно безперервно здійснювати терор, щоб залякати народ, щоб народ в цьому процесі визнав факт наявності дуже сильного супротивника, щоб народу довелося підкорятися.

На перший погляд здається, що у багатьох випадках КПК «вимушена вбивати людей», начебто одна «випадкова подія» в суспільстві «випадково» зачепила злий дух КПК і її механізм вбивства людей. Насправді періодичні вбивства людей, які прикриваються «випадковістю», для КПК є неминучість. Образно кажучи, «коли рани загоїлися, то забувся і біль». Якщо протягом декількох років не вбивати людей, то люди помилково вважатимуть, що КПК змінилася, навіть можуть, як молодь в 1989 році з вірою в ідеали, підійматися з вимогою демократії. Через кожні 7-8 років партія вбиває людей, що допомагає їй відновити пам'ять людей про терор, і також може служити попередженням молодому поколінню: хто чинить опір КПК, хто хоче викликати абсолютну владу КПК на бій, хто намагається відновити дійсну зовнішність історії, той повинен спробувати «залізний кулак диктатури пролетаріату».

Виходячи з цієї позиції, вбивства людей є один з найнеобхідніших способів, яким КПК підтримує владу. В ситуації, коли кривавих злочинів стає все більше і більше, зупинити ножа для вбивств означає віддати себе народу для зведення рахунків. Тому КПК необхідно вбивати людей в таких масштабах, щоб земля була усіяна трупами, а кров текла рікою, причому використовуються дуже жорстокі способи, особливо на початку захоплення влади, інакше вона не змогла б залякати народ. Раз потрібно вбивати людей для створення терору, тоді відносно того, кого вбивати, кого не вбивати, не існує ніяких принципів, яких треба дотримуватись.

У різних політичних рухах КПК завжди використовує політику «геноциду». Візьмемо за приклад «придушення контрреволюції». Репресії КПК спрямовані не на самі дії «контрреволюції», а на «контрреволюціонерів». Якщо людина була спіймана і декілька днів служила в гомінданівській армії, а після захоплення влади КПК нічого не робила, її все одно вбивали, оскільки він належав до історичних контрреволюціонерів». В процесі земельної реформи КПК іноді використовувала спосіб знищення «вирвати траву з коренем», коли вбивали не тільки самого поміщика, але і всіх членів його сім'ї.

Після 1949 року більше половини населення Китаю було репресовано КПК. Близько 60-80 мільйонів чоловік загинуло насильницькою смертю, що перевищує загальну кількість загиблих в двох світових війнах.

Як і в інших комуністичних країнах КПК не тільки здійснює масові вбивства населення, але і проводить криваві внутрішні чистки, використовуючи при цьому також украй жорстокі способи з метою знищення тих, у кого «людяність» перевищила «партійність». Їй потрібно не тільки залякати народ, але і залякати своїх, щоб утворилися «непорушні бойові фортеці».

У нормальному суспільстві культура наповнена турботою і любов'ю, пошаною до життя людей і шануванням Бога. Східні люди кажуть: «Не давай іншим те, що тобі не подобається» . Західні люди говорять: «Полюби ближнього свого, як самого себе» . Лише одна компартія вважає, що «історія людства є історія класової боротьби» . Для підтримки «боротьби», необхідно роздувати в людях ненависть. КПК не просто сама вбиває людей, але і провокує людей на вбивства, щоб люди в процесі безперервних вбивств навчилися байдуже відноситися до життя і горя інших, щоб люди звикли до цього, ставши байдужими до нелюдяних і жорстоких вчинків, щоб вони раділи тому, що уникнули жорстоких покарань, щоб влада КПК існувала, спираючись на жорстокі репресії. Тому, вбиваючи людей протягом декількох десятків років, КПК не тільки губила незліченні життя, але і губила дух китайської нації. У багатьох людей в жорстокій боротьбі утворився відповідний умовний рефлекс. Коли КПК піднімає ніж, то ці люди відразу залишають всі принципи, всі оцінки і здаються. У якомусь сенсі їх дух вже помер. Це набагато страшніше, ніж фізична смерть.

Вбивати людей, як косити траву

До захоплення влади Мао Цзедун в своїй статті сказав: «Ми категорично не приймаємо політику терпимості відносно підривних дій реакціонерів і реакційного класу». Іншими словами, до того, як КПК увійшла до Пекіна, вона вже вирішила здійснювати «тиранію», прикриваючись красивою назвою «диктатура народної демократії». Нижче наводяться як приклад деякі політичні кампанії.

Придушення реакціонерів і земельна реформа

У березні 1950 року КПК випустила «Указ про строгі репресії реакціонерів», який в історії називають «кампанією придушення реакціонерів». На відміну від імператорів кожної династії, які після отримання влади оголошували загальну амністію, КПК відразу після приходу до влади підняла меч ката. Мао в одному документі сказав: «У багатьох регіонах всього бояться і не сміють в широких масштабах вбивати реакціонерів» В лютому 1951 року Центральний Комітет КПК вказав, що окрім провінції Чжецзян і півдня провінції Аньхой «в інших місцях, де недостатньо вбивали, особливо у великих і середніх містах, треба продовжувати сміливо ловити; і, зловивши групу, вбивати; не можна передчасно зупинятися». Мао Цзедун навіть зробив спеціальну вказівку: «У селах треба вбивати реакціонерів, кількість яких звичайно повинна перевищувати одну тисячну чисельності населення. У містах звичайно повинно бути менше однієї тисячної».  У той час чисельність населення Китаю складала 600 мільйонів чоловік. Звідси витікає, що унаслідок одного «високого рескрипту» Мао злетіло, як мінімум 600 тисяч голів. Звідки з'явилася ця «одна тисячна», нікому невідомо. Напевно, Мао поплескав себе по голові і вирішив, що 600 тисяч занапащених життів закладуть основу для формування страху у народу, і тому дав таку норму.

Що стосується людей, яких убили або які повинні бути вбитими чи ні, то це зовсім не те питання, над яким треба роздумувати КПК. У 1951 році були опубліковані «Правила покарань реакціонерів КНР», де було визначено, що навіть за «розповсюдження брехні» можна «негайно убити».

Разом з бурхливим рухом «придушення реакціонерів» проходив такий же бурхливий рух «земельної реформи». Насправді в кінці 20 років минулого століття КПК на зайнятих нею територіях, розпочала «земельну реформу». На поверхні – це реалізація мрії «Мирного небесного царства» про « спільну оранку землі», а насправді мета в тому, щоб знайти привід для вбивства людей. Тао Чжу, який в КПК займав четверте місце, запропонував гасло: «У кожному селі тече кров, в кожній сім'ї ведуть боротьбу», тобто в кожному селі треба вбивати поміщиків. Прикриваючись земельною реформою, цілком можна було вбивати людей, можна було використовувати метод уряду Тайваню, тобто викуп. Проте КПК, що має розбійницьке походження, розуміє тільки слово «відібрати». Вона, відбираючи майно людей, боїться, що її ненавидітимуть, тому прямо «вириває траву з коренем».

У земельній реформі способом вбивства людей найчастіше були «збори для боротьби». Для цього вигадували якусь неіснуючу провину для багатих селян, а потім запитували до натовпу: що робити? Серед присутніх заздалегідь були впроваджені комуністи або активісти, які кричали: «Треба убити!» І поміщиків, і багатих селян відразу на місці вбивали. У той час тих, у яких в селах були землі, називали «гегемонами». Тих, хто часто кривдив народ, називали «злими гегемонами»; тих, хто часто будував мости, ремонтував дороги, підтримував учбові організації, надавав допомогу потерпілим від стихійних лих, називали «добрими гегемонами»; тих, хто нічого не робив, називали «бездіяльними гегемонами». Такі визначення по суті не мали відмінностей, тому що, не дивлячись на тип «гегемона», результат звичайно був однаковим – вбивали на місці.

КПК опублікувала дані, згідно до яких до кінця 1952 року було знищено більше 2 мільйонів 400 тисяч реакціонерів. Насправді загиблих від начальників повіту до місцевих чиновників, було більше 5 мільйонів чоловік, а в ході земельної реформи вбито близько 10 мільйонів чоловік. Ці «придушення реакціонерів» і «земельна реформа» мають декілька прямих наслідків: по-перше, раніше в Китаї нижчі органи управління в основному належали до родового самоврядування, заможні люди села керували районами. В результаті «придушення реакціонерів» і «земельної реформи» були вбиті всі особи колишньої системи управління з метою повного контролю села за принципом «в кожному селі є філіал партійного комітету». По-друге, шляхом «придушення реакціонерів» і «земельної реформи» була вилучена велика кількість грошей і майна. По-третє, шляхом жорстоких репресій поміщиків і багатих селян КПК добилася мети залякування народу.

«Боротьба проти трьох», «Боротьба проти п'яти»

Якщо говорити, що «придушення реакціонерів» і «земельна реформа» в основному направлені на нижчі шари сіл, то кампанії «Три заперечення» і «П'ять заперечень», організовані пізніше, ознаменували вбивства в містах.

Рух «Боротьба проти трьох» почався в грудні 1951 року, і був спрямований на «морально нестійких» партійних функціонерів: «боротьба проти розкрадання, проти марнотратства, проти бюрократизму». В ході цього руху були вбиті кадри, що морально розклалися, але потім КПК вирішила, що кадри стали такими, оскільки були завербовані капіталістами. Тому в січні наступного року виник рух «Боротьба проти п'яти», тобто «боротьба проти підкупу, ухилення від сплати податків, розкрадання державного майна, несумлінного виконання державних підрядів і замовлень, крадіжки державної економічної інформації».

«Боротьба проти п'яти» насправді була експропріацією капіталу у буржуазії і, більш того, вбивством з метою пограбування. У той час голова адміністрації Шанхаю Чень І кожен вечір, сидячи на дивані з чашкою чаю в руках, слухав доповідь і спокійно питав: «Скільки парашутистів з'явилося сьогодні?», що насправді означало «скільки капіталістів викинулося з висотних будівель». Жоден капіталіст не міг уникнути кампанії «Боротьба проти п'яти». Так звана «боротьба проти несплати податків» вела свій рахунок з часу імператора Гуансюй династії Цин, коли Шанхай ще тільки почали будувати. Капіталісти навіть всім своїм майном не могли розрахуватися з такими «податками». Якщо людина хотіла накласти на себе руки, втопитися в річці Хуанпу було не можна, тому що тоді сказали б, що він поплив до Гонконгу, і членам сім'ї все одно довелося б платити податки, тому викидалися з висотних будівель, щоб КПК бачила труп. Говорять, що у той час біля висотних будівель Шанхаю не сміли ходити, боялися, що хто-небудь несподівано викинеться і задавить.

У доповіді «Висновки відносно історичних політичних рухів після створення КНР», який в 1996 році склали чотири організації, включаючи Кабінет при Центральному Комітеті з вивчення історії компартії Китаю, мовиться про те, що в ході кампаній «Боротьба проти трьох» і «Боротьба проти п'яти» було заарештовано більше 323 100 чоловік і більше 280 чоловік покінчили життя самогубством або пропали без вісті; «кампанія проти Хуфен» в 1955 році торкнулася близько 5 тисяч чоловік, з них близько 500 чоловік було заарештовано, було близько 60 випадків самогубств, 12 чоловік померли насильницькою смертю; потім в русі «знищення реакціонерів» засудили до смерті близько 21 300 чоловік, більше 4 300 чоловік покінчили життя самогубством або пропали без вісті.

Великий голод

Після створення КНР під час великого неврожаю зернових, унаслідок руху «великого стрибка»7, загинуло людей більше, ніж у всіх інших рухах. У лютому 1994 року видавництво «Червоний прапор» випустило книгу під назвою «Історичні записи про КНР», в якій сказано: «...з 1959 року по 1961 рік кількість людей, які померли неприродною смертю, зменшивши, тим самим народжуваність, складало близько 40 мільйонів чоловік... Населення Китаю зменшилося на 40 мільйонів, що, напевно, є «найбільшим неврожаєм миру» в цьому столітті». Фактично ж вчені в результаті досліджень дійшли висновку, що кількість, померлих тільки з голоду в цей час, приблизно 30-45 млн. чоловік.

Китайська компартія пояснила цей великий неврожай зернових «трирічними стихійними лихами». Насправді протягом цих трьох років були найсприятливіші умови, оскільки жодного разу не було у великому масштабі серйозних паводків, засухи, ураганів, цунамі, землетрусів, морозів, граду, нашестя сарани та інших стихійних лих. Це відбулося повністю з вини людини. Заради «великого стрибка» весь народ займався виплавкою сталі, тому велика кількість урожаю залишалася в полі, нікому було прибирати його і, врешті-решт, весь урожай погнив. Одночасно в різних місцях «прагнули запустити супутник». Хе Іжань, перший секретар комітету провінції Лючжоу навіть придумав приголомшливу новину про те, що в повіті Хуаньцзян урожай рису з одного му8 склав 6,5 тонн. Якраз після «зборів в Лушань» китайська компартія по всій країні підняла рух «боротьба проти правих ухильників». Щоб показати одвічну правильність, по всій країні по непродуманих нормах експропріювали зерно, внаслідок чого забрали весь прожиток селян, а також зерно, призначене для посіву і корму. Коли не вистачало, то наклепували, що селяни ховали зерно. Хе Іжань сказав: «Не дивлячись на те, скільки людей в Лючжоу загинуть з голоду, все одно треба намагатися зайняти перше місце!» У деяких селян вдома залишалося тільки небагато рису, який був захований в нічному горщику. Щоб селяни не могли їсти те зерно, яке у них було, комітет району Сюньле повіту Хуаньцзян дав команду «загасити всі вогні і закрити всі каструлі». Солдати народного ополчення вночі несли патрульну службу: якщо вони бачили вогонь, то перевіряли і ловили. Багато селян навіть не сміли варити траву, кору дерев і гинули з голоду.

Раніше, коли траплявся неврожай, власті завжди відкривали склади і видавали зерно, людям дозволялося йти з голодних районів. Але китайська компартія, очевидно, вважає, що існування біженців шкодить «авторитету партії». Солдатів народного ополчення направляли на охорону доріг, щоб голодуючі не тікали. Навіть коли голодні люди не витримували, йшли в зернові склади, щоб його відняти, то давали команду стріляти в них, а потім наклепували, що голодні люди були реакціонерами. У той час в провінціях Ганьсу, Шаньдун, Хенань, Аньхой, Хубей, Хунань, Сичуань, Гуансі та інших скрізь голодували. Селян, яким не було, чого їсти, примушували працювати, докладати «великих зусиль в області будівництва гідротехнічних споруд», «збільшувати виплавку сталі». Багато людей на ходу падали і не могли встати. Врешті-решт, ні у кого не було сил, щоб закопати померлих; у багатьох селах вмирали сім'ями.

В історії Китаю під час найважчого неврожаю був випадок, коли «мінялися дітьми, щоб з'їсти їх». Але при владі КПК відбувалися і такі історії: живі люди не тільки з'їдали померлих, але і вбивали тих, хто втік з інших місць, і навіть своїх дітей. «У селі була така сім'я, якій, врешті-решт, нічого було їсти, залишилися тільки батько і двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Одного разу батько відправив дівчинку на вулицю. Коли дівчинка прийшла додому, молодшого брата вже не було, але в каструлі плавали білі жирні шматки м'яса, у плити валялися кістки. Через декілька днів батько знову налив води в каструлю, а потім покликав дочку. Дівчинка злякалася і голосно заплакала за дверима: «Тато, не їж мене, я тобі зберу трави, підпалю її, а якщо з'їси мене, нікому буде для тебе працювати». (Нариси письменника Шацин «Смутний Дадівань»). Невідомо, скільки відбувалося таких трагедій. Але ми знаємо, що головний винуватець, що породив незліченні лиха, компартія Китаю, створила хвалебні пісні про те, як компартія керувала народом, щоб дати відсіч «стихійним лихам», і продовжувала заявляти, що партія «велика, світла, правильна».

У 1959 році на зборах, що проходили на горі Лушань, Пен Дехуей9, який заради народу подав мирну апеляцію, був ліквідований. Велика кількість кадрових працівників, які посміли висловити правду, були звільнені та арештовані. Коли був «великий голод», ніхто не смів сказати правду, майже всі заради своєї кар'єри приховували істину про те, що люди вмирали з голоду. Навіть коли провінція Шаньсі добровільно запропонувала допомогти провінції Ганьсу зерновими, провінція Ганьсу відмовилася від цього під приводом того, що у них так багато зерна, що вони не можуть його з'їсти.

Цей «великий голод» був кадровою перевіркою, проведеною китайською компартією. За принципами КПК ці кадри звичайно «відповідали нормам», оскільки вважали за краще дивитися на те, як велике число людей вмирає з голоду, але не говорити правду, отже, у них більше не існувало ніяких людських почуттів і небесних принципів, що заважають їм слідувати за компартією. Після «великого неврожаю» кадрові працівники на рівні провінцій тільки формально виступали з самокритикою. Секретаря адміністрації провінції Сичуань Лі Цзінчуань, через якого в Сичуань декілька мільйонів чоловік загинули з голоду, пізніше підвищили, призначивши на посаду першого секретаря бюро південно-західного району.

Культурна революція, події «Четвертого червня» 1989 р. і Фалуньгун

Культурна революція офіційно почалася 16.05.1966 р. Китайська компартія сама назвала пізніше цей період «10-річчям страшних лих». Пізніше Ху Яобан сказав журналістам з Югославії: «Той час торкнувся близько 100 мільйонів чоловік, що складає 1/10 частину китайського населення». У доповіді Комітету з вивчення історії ЦК КПК під назвою «Висновки про історичні політичні рухи після створення КНР» написано: «У травні 1984 року ЦК КПК шляхом розслідувань, які продовжувалися 2 роки 7 місяців, були отримані нові статистичні дані, пов'язані з культурною революцією: 4 млн. 200 тис. чоловік було арештовано; більше 1 728 000 чоловік померли неприродною смертю; більше 135 000 чоловік як реакціонери були засуджені до смертної страти;

у озброєній боротьбі загинуло більше 237 000 чоловік, більше 7 030 000 чоловік паралізовано; більше 71 200 сімей повністю розпалися». Вчені на підставі статистики літописців провінцій зробили висновки, що під час «Великої Культурної революції» померлих неприродною смертю було не менше 7 730 000 чоловік. Окрім вбивств людей на початку культурної революції в Китаї був пік самогубств. Багато відомих інтелігентів, наприклад, Лао Ше, Фе Лей, Цзянь Боцзань, У Хань, Чжу Анпін та інші на початку культурної революції покінчили життя самогубством. Можна сказати, що культурна революція – це найскаженніший період «лівого ухильництва» в Китаї. У той час вбивства людей значною мірою були показником «революційності», тому «класових ворогів» вбивали дуже жорстоко, по-звірячому. Проте «реформа і відвертість» привели до широкого розповсюдження інформації, завдяки якому багато журналістів за межами Китаю особисто побачили криваві події 04 червня 1989 року в Пекіні. За межами Китаю по телебаченню передали відеозаписи про те, як танки ганялися за студентами і давили їх. Через 10 років Цзян Цземінь 20 липня 1999 р. розв'язав репресії відносно Фалуньгун. В кінці 2002 року за інформацією внутрішніх каналів Китаю більше 7000 тисяч чоловік утримувалися у відділяннях ув'язнення, в трудових таборах, в'язницях і психіатричних лікарнях, де їх піддавали тортурам до смерті. В середньому здійснюється вбивство 7 чоловік в день. Зараз кількість вбивств людей китайською компартією, здавалося б, значно менша, ніж раніше, коли здійснювалося вбивство мільйона або 10 мільйонів чоловік. Насправді тут існують дві причини: по-перше, люди під впливом зміненої культури КПК стали більш слухняними; по-друге, внаслідок величезних сум хабарів і розкрадань державної скарбниці утворилася економіка «переливання крові»: іноземні капітали стали грати важливу роль в підтримці економічного розвитку і суспільної стабільності. КПК чітко пам'ятає економічні санкції після 4 червня, добре розуміє, що внаслідок відвертих вбивств людей може позбутися іноземного капіталу, і це підірве її владу. Проте китайська компартія таємно продовжує звичні дії, лише прагне приховувати кров.

Украй жорстокі способи вбивства людей

Все, що робила і робить китайська компартія, здійснювалося для захоплення і підтримки влади. Вбивство людей стало важливим методом підтримки її влади. Чим жорстокішими є методи, чим більше їх застосовується, тим більше можна залякати людей. Подібне залякування сформувалося під час війни, і навіть ще раніше.

Звірства в районі Хуабей під час війни

Коли президент США Герберт Кларк Гувер запропонував всім людям прочитати твір священика Лей Чженьюаня «Внутрішні вороги», він сказав: «У цій книзі показана нічим не прикрита страшна суть комунізму. Я пропоную прочитати цю книгу всім в країні людям, які хочуть мати реальне уявлення про цю, наповнюючу весь світ, диявольську силу».

Священик Лей Чженьюань розповідав в книзі про те, як китайська компартія залякує народ. Одного разу комуністи зажадали, щоб всі люди одного села зібралися на площі. Там були діти під наглядом вчителів, щоб вони бачили, як відрізатимуть голови 13-ти молодим патріотам. Після того, як були оголошені брехливі звинувачення, комуністи примусили сполотнілих від страху вчителів, веліти дітям співати пісні про любов до Батьківщини. Під ці пісні вийшли не танцюючі артисти, а кат, який в руках тримав сталевий ніж. «Кат був злий міцний молодий солдат, у нього були достатньо сильні руки. Кат підійшов до першого хлопця, підняв великий широкий ніж, і, як блискавка, швидко змахнув їм – перша голова впала на землю, покотилася, кров бризнула фонтаном. Діти заспівали вроздріб з криками. Вчителі замахали руками, бажаючи навести лад, і серед цього галасливого безладу я почув звуки дзвону».

Кат 13 разів підряд змахнув ножем, відрізуючи 13 голів. Потім солдати разом стали розрізати животи, виймаючи серця померлих, щоб потім з'їсти їх. Всі ці звірячі вчинки здійснювалися на очах у дітей. «Діти побіліли від переляку, деяких рвало. Вчителі, лаючи їх, зібрали всіх разом, і повели в школу». Після цього священик Лей Чженьюань часто бачив, як дітей примушували дивитися на вбивства людей. Це продовжувалося аж до того, поки діти не звикли до такої кривавої ситуації, і не стали байдужими, деякі навіть могли радіти цьому.

Коли китайська компартія відчула, що вбивства людей стали недостатньо страшними, вона стала придумувати різні інші жорстокі покарання. Наприклад, людину примушували ковтати багато солі, але не давати йому пити до тих пір, поки він не вмирав від спраги. Примушували роздягнену людину кататися на гострих осколках скла. Взимку робили ополонку в замерзлій річці, і кидали в неї «злочинця», який вмирав від холоду або тонув.

«У провінції Шаньсі один комуніст придумав наступне страшне покарання. Одного разу він гуляв по місту і, зупинившись біля одного ресторану, побачив там великий чан. Він замовив декілька таких великих чанів і відвіз додому. Заарештувавши декілька селян, які заперечували проти компартії, він велів закип'ятити воду в чанах, і після суду в киплячу воду кинули трьох «злочинців», які там зварилися... У Піншань я побачив, як живцем здерли шкіру з однієї людини. Компартія примусила дивитися на виконання цього жорстокого покарання його сина, і він слухав передсмертні крики батька. Комуніст облив оцтом і якоюсь ще кислотою тіло його батька, щоб шкіру людини можна було швидко зняти. Шкіру знімали, починаючи із спини, потім до плечей, потім всю іншу; шкіра залишилася тільки на голові. Через декілька хвилин після того, як зняли шкіру, його батько помер».

Червоний терор під час «червоного серпня» і випадки людоїдства в провінції Гаунсі

 

Після захоплення влади звірячі дії китайської компартії стали зовсім нестримними, а під час культурної революції ці дії набрали ще більший розмах.

18 серпня 1966 р. Мао Цзедун на трибуні Тяньаньмень приймав представників хунвейбінів. Дочка Сун Женьцюн, Сун Біньбінь одягла Мао Цзедуну нарукавний знак «хунвейбін». Коли Мао дізнався, що її ім'я означає «пристойність», то сказав: «Потрібно воювати». Через це вона змінила ім'я на «Сун Яоу» (хочу воювати). Потім по всій країні почався бурхливий «хід війни». Молоде покоління, виховане китайською компартією на атеїзмі, нічого не боялося. Під прямим керівництвом компартії вони, вважаючи для себе нормою вказівки Мао Цзедуна, шалено і несамовито почали по всій країні бити людей і обшукувати їх домівки. У багатьох місцях відносно «п'яти типів чорних» (поміщики, заможні, реакціонери, погані, праві особи) використовували політику знищення «вирвати з коренем». У повіті Дасін виступали активніше за всіх. З 27 серпня по 1 вересня в 13 комунах, в 48 командах всього було вбито 325 чоловік, самому старшому з них було 80 років, наймолодшому – 38 днів; 22 сім'ї були знищені повністю.

«Биття людини до смерті було частим явищем. На вулиці Шантань молоді люди-хунвейбіни залізними стрічками-ременями били стару до тих пір, поки вона не перестала рухатися. Потім дівчина-хунвейбін стрибала у неї на животі до тих пір, поки стара не померла... Одного разу обшукували дім одного «поміщика» (самотньої вдови). Кожного її сусіда примусили принести по одному термосу кип'ятку, а потім стали вливати кип'яток з воронки їй в рот, доки м'язи не зварилися. Через декілька днів кинутий вдома труп покрився черв'яками... У той час людей вбивали найрізноманітнішими способами. Деякі використовували палиці, деякі різали серпами, деякі душили людей мотузками; з маленькими дітьми поступали ще більш жорстоко: придавивши ногою одну ніжку дитини, відрубували іншу, розривали живу дитину на дві частини» .

Більш звіряча подія, ніж вбивства в Дасін – це людоїдство в районі Гуансі. Чжен І виділив три стадії цього явища. Початкова стадія: страшно і похмуро. У якомусь повіті в якійсь справі була описана наступна характерна картина: пізно вночі вбивці повернулися на місце вбивства людей, щоб вийняти з розрізаючих животів серця і печінки. Помилково, по боязні і незнанню анатомії, вони вийняли і принесли легені. Навіть будучи наляканими, вони повернулися до трупа... Нарешті, зварили органи, хтось приніс з дому горілку, хтось приніс спеції. Декілька чоловік при гаснучому вогні під каструлею, мовчки і квапливо їли... Стадія підйому: бурхлива і відверта. До цього часу вже був «накопичений досвід» витягання сердець і печінки, причому, старі партизани, які вже їли людське м'ясо, передавали «досвід», що дійшов до свого роду майстерності. Наприклад, щоб вийняти нутрощі живої людини, необхідно під ребрами зробити розріз у вигляді перевернутої букви «Y» а потім ногами наступити на живіт (якщо жертва прив'язана до дерева, то ударити в живіт коліном), – в цьому випадку відразу випадають серце і внутрішні органи. Начальник забирав серце, печінку і статеві органи, а інші – інше. Розвивалися червоні прапори, звучали гасла, ситуація була урочиста... Стадія масового сказу: одним словом, масовий рух людоїдства. Наприклад, в повіті Сюаньу люди уподібнилися скаженим собакам, без розбору їли всі трупи. Часто витягували людей для «боротьби» і у кожному випадку обов'язково їли, кожного померлого обов'язково з'їдали. Як тільки людина падала, не дивлячись, помер він чи ні, люди відразу кидалися, витягували підготовлені ножі і різали... В цей час багато людей були захоплені хвилею масового психозу людоїдства. Якщо донині ще залишалися якісь залишки людяності і відчуття провини, то зараз вони були повністю знищені «дванадцятибальною бурею класової боротьби». Велика епідемія охопила землю Сюаньу. Форма спілкування, породжена на піку цієї хвилі – «банкет з людського м'яса», коли варили, смажили, пекли людські печінки, нирки, лікті, ноги... пили горілку, грали, базікали. Під час піку психозу навіть на найвищому рівні влади – в їдальні при Революційному комітеті повіту Сюаньу – варили людське м'ясо!

Не думайте, що ці «банкети» були добровільними вчинками людей. Китайська компартія, як тоталітарна організація, глибинно управляє кожною клітиною суспільства. Якби не було управління китайської компартії, то всього цього не трапилося б.

КПК часто, розхвалюючи себе, говорить, що «старе суспільство переробляло людей на бісів, а нове суспільство наново переробило біса на людину». Але приведені факти підтверджують, що КПК може переробити людину в диявола, біса, людей – в шакалів і вовків, тому що вона сама є головним злом.

Переслідування Фалуньгун

Коли китайці вступили в епоху освоєння космосу і епоху комп'ютерів, то вже могли таємно обговорювати права людини, свободу і демократію. Багато хто вважає, що ті страшні роки і крайні звірства вже пройшли, що КПК «одягло цивілізований костюм» і ось-ось приєднається до решти, світу.

Насправді це зовсім не так. Коли китайська компартія виявила, що існує організація, яка не боїться її жорстоких тортур і вбивств, вона стала використовувати ще жорстокіші способи. Такою переслідуваною організацією став Фалуньгун.

Якщо говорити про мету боротьби хунвейбінів і людоїдства в Гуансі, вона полягала лише в знищенні фізичних тіл, коли людину вбивали на протязі декількох годин або лічених хвилин. У випадку з переслідуванням практикуючих Фалуньгун мета полягає в тому, щоб примусити тих, що практикують відректися від віри в принцип «Істина-Доброта-Терпіння», тому вкрай жорстокі тортури часто тривають протягом декількох днів, декількох місяців, навіть декількох років. При цьому загинуло більше 10 тисяч послідовників Фалуньгун.

Практикуючі Фалуньгун, які дивом залишилися живі, описали більше ста видів жорстоких тортур, які застосовували до них. Нижче приведені деякі з них.

Одним з часто вживаних способів є жорстокі побої. Міліціонери, «ватажки камер» або самі б'ють послідовників Фалуньгун, або наказують злочинцям бити їх. Деякі послідовники Фалуньгун оглухли, в них відпали вушні раковини, лопнули очі, були вибиті або зламані зуби. Наслідком биття були пошкодження черепа, хребта. Практикуючим ламали ребра, руки і ноги. Деяким практикуючим довелося ампутувати ноги або руки. Деяким кати затискали статеві органи, били жінок по статевих органах. Якщо послідовники Фалуньгун не здавалися, їх продовжували мучити. Деяких били до такого ступеня, що їх не можна було впізнати. Тих, які після тортур були всі в крові, обливали водою з великою кількістю солі, били електричними палицями, внаслідок чого пахло кров'ю і паленим м'ясом, чулися моторошні крики. Під час биття на голови деяких жертв надягають поліетиленові пакети, щоб вони від страху задушення здалися.

Тортури електрикою теж є одним з часто вживаних способів. Міліціонери часто впливають електричними палицями на чутливі місця: вставляють їх в рот, притискують до голови, статевих органів, піхви і грудей послідовниць Фалуньгун, сідницям, ногам, і іншим місцям. Кати притискують до тіла жертви декілька електричних палиць, доки їх шкіра не пригорить; скрізь розповсюджується запах горілого, рани синіють. Іноді одночасно електрикою б'ють по голові і по задньому проходу. Міліціонери часто одночасно протягом тривалого часу застосовують до послідовників Фалуньгун по 10 і більш електричних палиць. Напруга звичайних електричних палиць складає десятки тисяч вольт. При безперервних електричних розрядах, з тріском випускаються сині дуги, що світяться. Коли б'ють людину, виникають опіки, як від вогню, також схожі на зміїні укуси. Біль від кожного розряду електрики схожий на укус змії. Шкіра, в місці попадання розряду, червоніє, лопається, пригорає і гноїться. При ударі електричною палицею вищої напруги у людини виникає відчуття удару молота.

Мучителі недопалками палять руки, обличчя, середини ступень, груди, спину, грудні соски і інші місця. Запальничками підпалюють руки, волосся на статевих органах. У електричній печі розжарюють залізні смуги, а потім притискують їх до ніг жертви. Прикладають розжарене вугілля до осіб послідовників Фалуньгун. Спалюють тих, серця яких ще б'ються після жорстоких мук, кажучи, що вони удалися до самоспалення.

Особливо жорстоко б'ють жінок по грудях, сосках, нижній частині тіла. Застосовують зґвалтування і групове зґвалтування. Впливають електричними палицями на соски і піхву. Соски палять запальничками, вставляють електричні палиці в піхви для нанесення ударів. Вставляють зв'язані разом чотири зубні щітки в піхві і обертають їх. Гарячими крюками чіпляють за піхву. Сковують їх руки за спиною, потім дротом сполучають їх грудні соски і б'ють електрикою. Роздягають і кидають їх в чоловічі камери, щоб чоловіки-злочинці як завгодно ображали їх.

Надягають послідовникам Фалуньгун «страшну гамівну сорочку» . Зв'язують руки учнів за спиною, потім протягають руки через плечі вперед до грудей, потім зв'язують ноги і підвішують учнів до залізних ґрат на вікнах, ноги при цьому не торкаються землі. Потім запихають у вуха навушники і примушують слухати безперервно передачу із словами наклепу на Фалуньгун, одночасно запихаючи в рот кляп. У тих, яких піддають таким тортурам, руки відразу паралізує. Кістки і сухожилля на плечах, ліктях, зап'ястях відразу рвуться. Якщо довго застосовують ці тортури, то всі кістки на спині ламаються, людина вмирає від болю.

Ще є вид тортур, який називається «водяна камера», при якій учнів по груди поміщають в брудну воду або в гнійну рідину. Ще забивають бамбукові голки під нігті, замикають в кімнаті, в якій пліснява на стелі, стінах і підлозі. Учнів прив'язують на вулиці, напускаючи на них змії і злих собак, або залишаючи для укусів скорпіонів. У психіатричних лікарнях учням Фалуньгун вводять психотропні ліки, що приводять до порушення нервової системи. Крім цього застосовуються і інші жорстокі види тортур.

Жорстока боротьба всередині компартії

Оскільки компартія є організацією, в основі якої відсутні поняття моралі і справедливості, проблема вірності керівникам вищої ланки, особливо вищих кадрів, стає вкрай важливою. Тому всередині партії також потрібно вбивати людей, потрібно створити атмосферу терору, щоб ті, що залишилися в живих бачили: якщо вищі диктатори захочуть кого-небудь переслідувати, то смерть його буде страшна. Тому, всім відома боротьба всередині компартії. Всі члени політбюро радянської комуністичної партії перших двох скликань, за винятком Леніна і Сталіна, були вбиті або наклали на себе руки. У той час були вбиті троє з 5 маршалів, троє з 5 командувачів арміями. Було вбито 10 командуючих арміями; 57 з 85 командирів, 110 з 195 командирів дивізій.

Китайська компартія завжди пропагує «жорстоку боротьбу, нещадний удар». Подібна боротьба і вбивства людей використовуються не тільки поза компартією. Коли компартія зароджувалася в Цзянсі, вона вже тоді почала знищувати «корпус АБ»12, так що, врешті-решт, тих, хто вмів воювати, майже не залишилося. Коли компартія зміцнювалася в Ян'ані, вона підняла рух «впорядкування стилю»13 Після створення КНР прибрали Гао Гана, Жао Шу Ши, Ху Фена, Пен Дехуея. Коли почалася культурна революція, майже всі старі і заслужені державні діячі були прибрані. Ні в одного Генерального секретаря китайської компартії не було хорошого кінця.

Лю Шаоци, Голова Китаю, був другою особою в державі, але в кінці свого життя він потрапив в страшне, трагічне становище. Коли йому було 70 років, Мао Цзедун і Чжоу Еньлай14 спеціально наказали Ван Дусіну передати Лю Шаоци в подарунок на день народження радіо, щоб він слухав заяву 12-го з'їзду: «назавжди звільнити з компартії зрадника, провокатора, штрейкбрехера Лю Шаоци, і розібратися з Лю Шаоци і його співучасниками відносно їх провини по зраді партії і Батьківщині!»

Це відразу зломило дух Лю Шаоци, його хворобливий стан різко погіршав. Унаслідок того, що його надовго прив'язували до ліжка, він не міг рухатися, на його шиї, спині, сідницях, п'ятах утворилися пролежні, з яких витікав гній. Коли йому було боляче, він хапав речі або інших людей за руки, не відпускаючи їх, тому йому вклали в руки по пляшці з жорсткої пластмаси. Коли він помер, дві жорсткі пластмасові пляшки придбали форму горла.

У жовтні 1969 року все тіло Лю Шаоци розкладалося і смерділо; залишилися одні кістки, життя висіло на волоску. Але уповноважений ЦК КПК не дозволив йому помитися і поміняти одяг, його просто роздягнули, загорнули в ковдру і літаком перевезли з Пекіна в місто Кайфен, де його помістили в підвал. Коли у нього підійнялася висока температура, йому не тільки не дали ліків, але і відвели всіх лікарів і медсестер. Коли Лю Шаоци вмирав, в ньому важко було впізнати людину. Довжина всклокоченого волосся була майже 2 чі (близько 70 см). Через два дні його кремували під виглядом сильної заразливої хвороби, були спалені також постільна білизна і всі інші речі. У картці про смерть написано: прізвище, ім'я – Лю Вейхуан; професія – без роботи; причина смерті – хвороба. Компартія може спокійно репресувати голову країни до смерті, причому, без жодної видимої причини.

Експорт революції, вбивство людей за межами Китаю

Крім того, що китайська компартія всіма можливими способами з готовністю вбиває в Китаї звичайних людей і своїх членів, вона здійснює експорт революції, здійснюючи, у такий спосіб, вбивства китайців за межами Китаю. «Червоні кхмери» є найхарактернішим прикладом.

Влада в Кампучії «червоних кхмерів», якими управляв Пол Пот, протрималася всього 4 роки. Проте з 1975 по 1978 рік в цій маленькій країні з населенням менше 8 мільйонів чоловік, були вбиті 2 мільйони, включаючи близько 200 тисяч китайців.

Поки не говоритимемо про провину «червоних кхмерів», але не можна не сказати про їх зв'язок з китайською компартією.

Пол Пот був абсолютним послідовником Мао Цзедуна. Після 1965 року він 4 рази був в Китаї та особисто слухав повчання Мао Цзедуна. У листопаді 1965 року Пол Пот був в Китаї три місяці. Чень Бода і Чжан Чуньцзяо говорили йому про те, що «зброя дає владу», розповідали про теорію класової боротьби, про диктатуру пролетаріату і про свій досвід. Все це слугувало йому потім основою для захоплення і зміцнення влади та управління країною. Після приїзду на Батьківщину він перейменував колишню партію в компартію Кампучії, створив революційну опорну базу, на зразок того, як китайська компартія оточила міста селами.

У 1968 році компартія Кампучії створила свою армію. На кінець 1969 року вона налічувала всього 3000 з гаком чоловік. Але в 1975 році, перед тим, як зайняти Пномпень, вона була вже достатньо розвинена, перетворившись на армію, що налічує майже 80 тисяч чоловік, яка «добре озброєна і сміливо воювала». Все це цілком залежало від підтримки китайської компартії. У «Записках про підтримку В'єтнаму для боротьби з Америкою», яку написав Ван Сяньгень, сказано, що тільки в 1970 році Китай передав Пол Поту озброєння для 30 тисяч чоловік. У квітні 1975 року Пол Пот зайняв столицю Кампучії. Через два місяці він відвідав Пекін для отримання вказівок. Можна сказати, що без ідеологічної і матеріальної підтримки китайської компартії, «червоний кхмер» не зміг би вбивати людей.

Приведемо один приклад. Коли кампучійська компартія убила двох синів принца Сіанука, Чжоу Енлай розпорядився, щоб компартія Кампучії привезла Сіанука до Пекіна. Коли компартія Кампучії вбивала людей, то не щадила навіть немовлят в утробі, щоб уникнути загрози в майбутньому. Але вимогу Чжоу Енлая було виконано Пол Потом беззастережно. Чжоу Енлай зміг врятувати Сіанука лише одним словом, проте коли кампучійська компартія вбивала більше 200 тисяч китайців, китайська компартія не вимовила ні звуку. В той час, коли китайці зверталися до китайського посольства по допомогу, посольство просто не звертало на це уваги.

У травні 1998 року в Індонезії у великих масштабах ґвалтували і вбивали китайців, але китайська компартія також мовчала. Вона не лише не допомагала, але і намагалася всіма силами приховати цю інформацію в Китаї. Життя і смерть китайців за межами Китаю начебто і не торкається китайського уряду і не доводиться розраховувати навіть на людську підтримку з його сторони.

Знищення сімей

Скільки ж чоловік в різних політичних рухах знищила китайська компартія? Вже неможливо назвати точну цифру, оскільки відсутні достатні відомості про це і існують перешкоди між регіонами, національностями і мовами. А власті Китаю тим більше не можуть вести подібну статистику, яка означала б «поховати себе». Тому китайська компартія ніколи детально не вивчає своєї історії.

Що стосується занапащених сімей, то дізнатися їх кількість ще важче. Деякі сім'ї руйнувалися через загибель одного члена. Деякі сім'ї повністю були знищені. У деяких сім'ях ніхто не загинув, але чоловіка примусили розвестися з дружиною, примусили провести чітку грань між батьками і дітьми. Переслідування людей доходило до такого ступеня, що це закінчувалося паралічем, втратою розуму; деякі внаслідок знущань важко захворіли і дуже рано померли і т.п. Все це було важкою сімейною драмою, і подібні відомості тим більше відсутні. У новинах японської газети «Думай» («Йоміурі Ньюс») в Китаї повідомлялося, що китайською компартією було репресовано більше половини китайського населення, якщо це так, тоді число зруйнованих сімей, по ідеї, складає, як мінімум, 100 мільйонів.

Нариси про Чжан Чжисінь зробили її відомою. Багато людей знають, що вона піддавалася різноманітним жорстоким тортурам, груповому зґвалтуванню і психічним знущанням. Врешті-решт, коли вона втратила розум, їй перерізали гортань і застрелили. Проте багато-хто , можливо, не знає, що існує ще жорстокіша історія про «групу злочинців, засуджених до смерті».

Дочка Чжан Чжисінь15 згадувала про історію, яка відбулася весною 1975 р. Представник суду в місті Шеньян голосно заявив: «Твоя мати – ярий реакціонер, не перевиховалася, вперта, виступає проти великого вождя голови Мао, проти думок Мао Цзедуна, які можуть перемогти все. Вона проти революційної лінії пролетаріату і голови Мао, це її велика провина, і уряд роздумує про посилення її покарання. Якщо засудити її до смертної страти, як ти до цього відносишся?...» Я заціпеніла, і не знала, як відповісти. Моє серце було розбито, але я прагнула вдавати, що спокійна, стримувала сльози. Тато сказав, що не можна плакати при інших, інакше неможливо відокремити себе від мами. Тато замість мене відповів: «Якщо це дійсно так, то уряд може поступати, як вважає потрібним». Вони запитали: «Якщо її розстріляють, ви забиратимете її труп? Чи потрібні вам речі Чжан Чжисінь?» Я опустила голову і мовчала. Тато замість мене сказав: «Нам нічого не треба»... Тато повів мене і молодшого брата з готелю повіту, під сильним вітром і снігом ми ледве-ледве прийшли додому. Не готували нічого, тато розламав єдину булочку навпіл і дав мені і молодшому брату, сказавши: «Їжте і раніше лягайте спати». Я тихо лежала на печі. Тато один сидів на маленькому табуреті, заціпеніло дивлячись на світло. Він подивився на піч, і, подумавши, що я і молодший брат заснули, потихеньку встав, тихо відкрив ящик, який ми привезли з колишнього нашого дому в Шеньяні, знайшов фотографії мами, дивився, дивився і заплакав. Я злізла з печі, кинулася до тата і голосно заплакала. Тато гладив мене і говорив: «Не можна так, не можна давати сусідам чути». Почувши плач, прокинувся молодший брат. Тато міцно притиснув мене і молодшого брата до себе. Невідомо, скільки було пролито сліз в цю ніч, але не можна було голосно плакати.

У викладача одного університету була щаслива сім'я. Але під час реабілітації «правих елементів», його сім'я потрапила в біду. Під час боротьби з «правими елементами» його дружина була закохана в людину, яку зарахували до «правих елементів» і вислали в глухі місця. Можна уявити, скільки він страждав. Дівчина не могла поїхати разом з ним, і вона вийшла заміж за іншу людину. Коли її коханий, перестраждавши, повернувся на батьківщину, вона, будучи вже матір'ю декількох дітей, не змогла пробачити свою зраду. Вона наполягала на тому, щоб розвестися з своїм нинішнім чоловіком, яким і був цей викладач. Він, будучи у віці 50-ти з гаком років, не витримав цього і втратив розум: роздягся і неприкаяний бродив по вулицях. Але дружина все-таки пішла від нього і дітей. Горе, яке доставила компартія людям, невиправне, це біль суспільства, який неможливо вилікувати.

Сім'я – основна одиниця китайського суспільства, є також останньою лінією оборони традиційної культури по відношенню до партійної «культури». Тому руйнування сімей є особливим звірством в історії вбивств людей китайською компартією.

Оскільки КПК монополізувала всі ресурси держави, коли людину оголошують об'єктом переслідування, він відразу стикається з проблемами в житті, засудженням суспільства і втратою пошани. В цьому випадку сім'я могла б стати для цих в основному безневинно звинувачених людей єдиним притулком, де вони могли б отримати втіху. Проте, внаслідок політики китайської компартії, що примушує людей до зречення від своїх родичів, рідні не сміли втішити переслідуваного, інакше самі також ставали об'єктом репресій. Чжан Чжисінь примусили розвестися. А для великої кількості людей зрада рідних, їх доноси і боротьба звичайно є останньою краплею, яка підриває дух. Багато людей внаслідок цього пішли на самогубство.

Модель вбивств і результати

Керівна теорія китайської компартії про вбивства людей

Компартія часто хвастовито заявляє, що вона талановито і творчо розвинула марксизм-ленінізм. Насправді вона творчо розвинула все зло, яке протягом всієї історії існувало в Китаї і поза ним. Вона, використовуючи комуністичну ідею про єдність світу, обдурила простий народ і інтелігенцію. Використовуючи руйнування віри технічною революцією, КПК пропагує атеїзм; використовуючи комунізм, заперечує приватну власність; використовуючи теорію і практику ленінізму про насильницьку революцію, управляє країною, одночасно продовжуючи підсилювати найзлішу частину, повністю протилежну традиціям китайської культури.

Китайська компартія, створеними нею теоріями «революції» і «перманентної революції під керівництвом диктатури пролетаріату», а також відповідною моделлю світу, намагається змінити його, щоб забезпечити свою диктатуру. Її теорія розділена на дві частини: економічний базис диктатури пролетаріату і ідеологічна надбудова. Економічний базис визначає надбудову, а надбудова в свою чергу впливає на економічний базис. Щоб укріпити надбудову, особливо владу партії, необхідно починати революцію з економічного базису. Для цього необхідно:

1) Ліквідовувати поміщиків для вирішення питання про виробничі відносини в селах.

2) Ліквідовувати капіталістів для вирішення питання про виробничі відносини в містах.

Для зміцнення надбудови вбивства людей повторюються, щоб забезпечити собі абсолютну монополію в ідеології. Для цього необхідно:

1) Вирішити питання політичної позиції інтелігенції до компартії.

Китайська компартія протягом тривалого часу неодноразово піднімає кампанії «зміни мислення інтелігентів», «критики індивідуалізму, ідеології капіталізму, геополітичних поглядів, ідеї безкласового суспільства» з метою «знищення вихованості, лібералізму» і т.д. Вона, здійснюючи «промивання мозків» інтелігенції, вбиває в ній совість, знищуючи її благородство. Деякі волелюбні думки та інші позитивні якості інтелігентів, включаючи вислови в захист правого діла піддавалися знищенню. «Не жаліючи життя, захищати справедливість», «в біді не можна зраджувати собі, при насильстві не можна здаватися, при багатстві не можна погано поводитися» (Мен-цзі), «перш за все, жити тим, чим живуть всі під небесами, потім радіти тому, чому радіє весь світ»16, «за процвітання і падіння світу повинен відповідати кожен»17, «справедлива людина, знаходячись в добробуті, повинна піклуватися про живих істот під небесами; знаходячись в тяжкому положенні, повинна слідкувати за собою» (Мен-цзі) – майже всі ці традиції знищені.

2) Заради абсолютного керівництва КПК культурою і політикою під час культурної революції здійснювалося вбивство людей.

Спочатку зсередини компартії піднімали масовий рух, потім розвивали його поза компартією і починали вбивати людей в літературних кругах, в кругах істориків, у сфері мистецтва та освіти. Спочатку всією країною вбивали декілька чоловік, наприклад, письменників з псевдонімом «Село трьох сімей»18: Лю Шаоци, У Ханя, Лао Моша, Цзянь Боцзаня і т.д. Потім вбивали «меншість усередині компартії», «меншість усередині армії». Далі вся компартія, вся армія і вся країна вбивали один одного. Озброєна боротьба знищувала тіла, культурна боротьба знищувала дух. Це був украй безладний і звірячий період під керівництвом компартії, коли в максимальному ступені прокидалася зла сторона людей, оскільки компартія забезпечила їх «виправданням». Кожна людина могла вбивати людей, як завгодно, під приводом «революції», «захисту революційної лінії компартії і голови Мао». Це було всенародне «загартовування», в якому пролетаріат знищував людяність, чого ніколи не було в історії.

3) Щоб «вирішити» питання демократії, яку вимагало суспільство після культурної революції, китайська компартія під час подій «Четвертого серпня» здійснювала розстріл людей. На цей раз армія вперше відверто вбивала людей, щоб подавити голос заперечень проти розкрадань, проти змови чиновників і бізнесменів, проти явищ розкладання, щоб подавити вимоги свободи слова, друку і зборів. З метою створення протистояння армії, щоб армія ненавиділа народ, спеціально були підстроєні підпали військових машин і вбивства солдатів. Після цього і відбулася така страшна подія, коли солдати народної армії вбивали народ.

4) Вбивство людей іншої віри. Питання віри – корінне питання китайської компартії. Щоб брехливі теорії КПК змогли обдурити людей, на початку зміцнення своєї влади китайська компартія знищувала різні релігійні напрями і віру. В даний час китайська компартія знов занесла свій ніж над вірою – практикуючими Фалуньгун. КПК користується тим, що у Фалуньгун самовдосконалюються за принципом «Істина-Доброта-Терпіння», що «Фалуньгун не може «пустити отруту», «не може підняти безлад», «не може створити коливання в суспільстві», і КПК накопичує досвід для подальшого знищення людей, що мають іншу віру. На цей раз лідер КПК Цзян Цземінь сам вийшов на сцену для управління вбивствами.

5) Вбивства людей для приховування правди. Право знати правду – це інша сторона боротьби китайської компартії, яка для приховування інформації вбиває людей. Раніше тих, хто «незаконно слухав вороже радіо», просто ув'язнювали. А зараз відносно тих, хто, використовуючи телебачення, розповсюджує правду, існує таємне розпорядження «тільки вбивати». Лю Ченцзюня, який використовуючи телебачення, розповів правду, замучили до смерті. КПК використовує «Комітет 610», що нагадує гестапо, міліцію, прокуратуру, суди і велику інтернет-систему для стеження за кожною людиною.

6) Переслідуючи свої інтереси, КПК позбавляє людей їх права на життя. Теорія китайської компартії про «перманентну революцію» насправді говорить про те, що не можна втрачати владу. Зараз розкрадання і розкладання КПК вже розвинулися до конфлікту між абсолютним правом керівництва компартії і правом людей на життя. Коли люди захищають свої права законними способами, китайська компартія використовує насильство, безперервно піднімаючи ніж на «зачинщиків». Для цього китайська компартія підготувала більше мільйона озброєних міліціонерів. В порівнянні з подіями «Четвертого серпня», коли на допомогу була покликана армія, сьогодні китайська компартія ще більше готова до вбивства людей. Коли КПК відрізала всі шляхи для народу, вона також відрізала їх і для себе. Її влада вже дійшла до такого ступеня, що «трава і чагарник приймаються за солдатів», до такого ступеня, коли вона «знаходиться під страшною загрозою».

З вищесказаного видно, що компартія, по суті, є злим духом. Не дивлячись на деякі тимчасові зміни, вона, заради абсолютної влади, вбивала людей у минулому, вбиває людей зараз, і в майбутньому продовжуватиме вбивати людей – це залишається для неї незмінним.

У різних умовах використовують різні моделі вбивств

А. Перш за все здійснюється формування громадської думки

КПК у різний час використовувала різні способи і моделі вбивств. В основному, перш за все, формувалася громадська думка. Компартія часто говорить: «Якщо не вбити, то неможливо заспокоїти гнів народу», немов компартія вбиває людей на вимогу народу. Насправді «гнів народу» розбуджує сама КПК. Наприклад, в драмі «Сива дівчина»19 народна легенда повністю фальсифікована. У творі «Лю Веньсай» придумали двір для збору орендної платні і водну в'язницю. Все це здійснювалося з тією метою, щоб шляхом «виховання» добитися ненависті людей до поміщиків. Представити «ворогів» дияволами – найбільш часто використовуваний спосіб. КПК може навіть голову держави представити дияволом. Заради розпалювання ненависті відносно Фалуньгун було інсценовано навіть «самоспалення» на площі Тяньаньмень, щоб на цій хвилі за допомогою «масового знищення» репресувати практикуючих Фалуньгун. Китайська компартія не тільки не змінила подібну модель вбивств, але і разом з розвитком інформаційних технологій удосконалила її. Якщо у минулому партія обдурювала тільки китайських громадян, то зараз обдурює людей всього світу.

Б. Підйом мас на вбивство людей

КПК не тільки своєю диктатурою вбиває людей, але і організує «підйом мас на вбивство людей». Якщо спочатку ще в якійсь мірі дотримувалися існуючих законів, то коли народ збожеволів від вбивств, стала зневажатися вже будь-яка законність. Наприклад, в кампанії «земельної реформи» кожен місцевий комітет, що проводив цю реформу, міг самостійно вирішувати питання життя або смерті поміщиків.

В. Спочатку вбити дух, потім вбити тіло

Інша модель вбивств людей – «спочатку вбити дух, потім вбити тіло». В історії Китаю навіть під час найжорстокішої династії Цинь не робили замах на дух, а китайська компартія категорично не дає людині шанс мужньо і стійко прийняти смерть. «До тих, що визнали свою провину підходити поблажливо, а до тих, що чинять опір – суворо», «Тільки опустити голову і визнати свою провину – це єдиний вихід». Партія завжди хотіла неодмінно примусити людину кинути свою віру, щоб він, як собака, помер без гідності, інакше ті, хто мужньо і стійко приймав смерть, могли надихнути інших. Тільки нікчемна і ганебна смерть може допомогти добитися мети китайської компартії в «вихованні» інших. Китайська компартія звірячо переслідує Фалуньгун, з тієї причини, що Фалуньгун вважає віру важливіше за життя. Коли китайська компартія не може загубити їх гідність, то прагне замучити їх тіла.

Г. Процес вбивства – це не тільки вбивство, але і залучення людей на свою сторону

В процесі вбивств КПК завжди використовує тактику «батога і пряника», тобто когось вбивають, а когось привертають на свій бік. Вона завжди говорить «бити меншість» або бити 5%, «більшість людей» все-таки хороші і можуть бути об'єктами виховання. Таке виховання розділене на «страшне» і «тепле». «Страшне» виховання – дати людям зрозуміти, що опір компартії не має доброго результату, що треба далеко відійти від людей, яких б'ють. «Тепле» виховання – дати людям побачити, що якщо одержиш довіру компартії, стоятимеш на стороні компартії, то така позиція не тільки безпечна, але і можна розвинути кар'єру, з тобою навіть можуть поділитися «булочкою з людською кров'ю». Лін Бяо20 сказав: «Сьогодні меншість людей, завтра меншість людей, разом буде більшість». Люди, яким повезло, які уникнули якогось руху, часто стають жертвами іншого руху.

Д. Модель вбивств людей «знищення у зародку» і «приховані протизаконні вбивства»

Зараз КПК розвинула модель вбивств людей «знищення у зародку» і «приховані протизаконні вбивства». Наприклад, в даний час в різних місцях все більше і більше виникає опір робітників і селян. КПК, діючи за принципом «знищення у зародку», завжди заарештовує «ватажків», засуджує їх до важкого покарання. Візьмемо ще один приклад. Зараз прагнення до свободи і дотримання прав людини стає загальновизнаним в світі. КПК не засуджує учнів Фалуньгун до смерті, але внаслідок підстрікань Цзян Цземіня, що заявив, «якщо забили до смерті, то не відповідатимеш», в різних місцях часто відбуваються страшні події, коли учнів Фалуньгун піддають тортурам до смерті. Наприклад, Конституція дає громадянам право на подачу мирної апеляції, але китайська компартія, використовуючи поліцейських в штатському, навіть наймаючи хуліганів, ловить людей, які подають мирну апеляцію, і садить їх в трудові табори.

Е. Модель вбивства людей «убити півня для показу мавпі»

Переслідування Чжан Чжисінь, Юй Локе, Лінь Чжао і т.д.

Ж. Показне збереження життя деяких людей для приховання вбивства інших

КПК переслідує, але не вбиває людей, відомих в міжнародному співтоваристві, щоб таємно вбивати тих, хто мало відомий, щоб народ не звертав на це уваги. Наприклад, в ході кампанії «проти реакціонерів» вищим командувачем Гоміньдана таким як Лун Юню, Фе Цзуї, Ду Імуну, було збережено життя, але були убиті командири Гоміньдана середньої і нижчої ланок. Нескінченні вбивства людей змінили дух нації, і зараз у багатьох китайців в головах засіли думки про вбивства. Коли в Америці відбулися події 11 вересня 2001 р., на сайтах Китаю навіть підняли хвалу, були пропозиції по «боротьбі, що перевищує крайність». Це дуже страшно.

Висновок

Оскільки КПК приховує інформацію, ми не можемо точно дізнатися, скільки осіб в ході її правління було репресовано до смерті. В описаних вище рухах загинуло як мінімум 50 мільйонів чоловік. Окрім цього, китайська компартія в Сіньцзяні, в Тибеті, у Внутрішній Монголії, Юньнані та в інших місцях вбиває нечисленні народи, про що ще важче знайти історичні матеріали. За даними газети «Вашингтон пост» КПК в цілому репресувала до смерті 80 мільйонів чоловік.

Окрім загиблих є ще паралізовані, такі, що втратили розум, померли від відчуття безнадійності, страху, горя. Про це ми тим більше не можемо дізнатися. Адже смерть кожної людини – гірка втрата для його сім'ї .

У новинах японської газети «Ду май» («Йоумурі Ньюс») повідомлялося, що КПК дала команду зібрати статистику в 29 провінціях країни, яка показала, що культурна революція торкнулася як мінімум 600 мільйонів чоловік, що складає близько половини населення Китаю.

Сталін сказав: «Одна людина померла – це біда, мільйон чоловік померло – це цифра». Коли Лі Цзінцюань говорив скільки чоловік в Синьчуані загинуло з голоду, він був спокійний, нібито нічого не трапилося: «У якій династії не гинули?» Мао Цзедун сказав: «Якщо боротися, то неминуче є жертви; люди гинуть, і це часто буває». Таке відношення комуністів до людських життів. Тому Сталін репресував 20 мільйонів чоловік до смерті, що складає 1/10 населення колишнього СРСР; китайська компартія згубила 80 мільйонів людей, що теж складає майже 1/10 населення; «червоні кхмери» згубили 2 мільйони чоловік, що складає 1/4 населення; в даний час в Північній Кореї більше мільйона чоловік загинуло від голоду. Все це є кривавим боргом компартії.

Єретичні релігії вбивають людей, і їх кров'ю здійснюють жертвопринесення. Компартія з моменту її появи почала безперервно вбивати людей і, коли не може вбивати інших, то вбиває своїх для того, щоб приносити жертву своєму єретичному вченню «класової боротьби», «бойової лінії»; навіть приносить до жертовника своїх генеральних секретарів, маршалів, військових командирів, міністрів.

Багато хто вважає, що китайській компартії треба дати час, щоб вона виправилася; говорять, що вона зараз вже скоротила вбивства. Поки не говоримо про те, що вбивство однієї людини, це все одно вбивство. Якщо розглядати це питання ширше, то вбивство людей – це один із способів китайської компартії в досягненні мети терористичного правління. Тоді багато убити або мало убити – можна регулювати з потреби. На перший погляд можна сказати, що «неможливо передбачити» число вбивств. Коли у людей страх терору слабкий, то збільшення числа вбивств, це посилення терору; коли у людей страх терору сильний, то навіть одиничні вбивства здатні підтримати терор; коли люди бояться ще сильніше, то КПК тільки кричить, що вбиватиме людей, і лише залякуванням також може підтримувати терор. Коли у людей, які випробували незліченні політичні рухи і вбивства, утворився умовний рефлекс терору КПК, вона вже може не говорити про вбивства людей, достатньо великою критикою в пропаганді нагадувати людям про терор.

Коли в суспільстві відношення до терору змінюється, то китайська компартія може регулювати розмах вбивств людей. Тому кількість убитих – це не мета КПК, найголовніше в тому, щоб завжди вбивати людей. У китайської компартії немає ніжності, вона тим більше не опускала ніж, і люди стали такими, що послухалися. Коли люди підіймуться на виконання якої-небудь справи і буде перевищена межа терпіння по відношенню до китайської компартії, то вона категорично не буде коливатися і з добротою відноситися до подібних явищ.

Саме через те, що потрібно підтримувати терор, вбивати людей за потребою, це і може максимально підтримувати терор. Через те, при вбивстві людей звичайно чітко не визначається об'єкт переслідування, провина і норми покарань, тому щоб уникнути вбивства, місцева адміністрація сама визначає рамки впливу руху, які виявляються іноді вже і жорсткіше, ніж визначила компартія. От чому в кожному русі люди охоче чинили все більш жорстоко; кожен рух було «посилено», тому що на кожному рівні адміністративного ділення прагнуть надійніше захистити себе. Чим нижче, тим жорсткіше. Таке загальне автоматичне збільшення терору відбувається через вбивства компартії за потребою.

У тривалій історії вбивств людей КПК перетворилася, в цьому плані, в збоченого божевільного маніяка. За допомогою вбивства задовольняється її збочене задоволення вирішувати питання життя і смерті людини, що знаходиться в її руках, в її владі. За допомогою вбивства людей зменшується страх в душі. Шляхом безперервних вбивств пригнічуються ненависть і незадоволеність, що послідували за вбивствами. У КПК вже занадто багато кривавих боргів, немає доброго результату, і вона підтримує себе до останнього моменту високим тиском і диктатурою. Іноді КПК навіть використовує модель «вбивство людей, а потім реабілітація «для введення людей в оману», але її кривава суть ніколи не змінювалася, і в майбутньому, тим більше, не зміниться.