• Коментар 7. Історія вбивств Комуністичної партії Китаю

  • Вівторок, 27 вересня 2011 року

Перейти до попереднього коментаря (шостого). Повернутися до початку.

Передмова

55-річна історія КПК з моменту її створення писалася кров'ю та брехнею. Ця кривава історія страшна, але мало хто про неї знає. Коли китайці свого часу втратили від 60 до 80 мільйонів безневинних життів, і дуже багато сімей було розбито, багато хто замислився: «Чому КПК вбиває людей?». Сьогодні КПК вбиває послідовників Фалуньгун, а на початку листопада 2004 року в місті Ханьюань стріляли в людей, які висловлювали невдоволення урядом. Люди також думають: «Чи зможе КПК коли-небудь перестати вбивати людей, навчитися говорити мовою, а не зброєю?».

Даючи оцінку Культурній революції, Мао Цзедун сказав: «У Піднебесній з'являється безлад, за допомогою якого у Піднебесній встановлюється порядок, і через 7—8 років знову це повторимо» [1]. Простіше кажучи, через 7—8 років знову піднімемо новий рух і знову вбиватимемо людей.

Вбивство людей компартією виходить з комуністичної ідеології і є для неї реальною необхідністю.

Теоретично КПК вірить у «диктатуру пролетаріату» і «перманентну революцію під керівництвом диктатури пролетаріату». Тому після захоплення влади вона, використовуючи «ліквідацію великих землевласників», вирішувала питання про виробничі відносини на селі, а «ліквідувавши капіталістів» — про виробничі відносини в місті. Після ліквідації цих двох класових ворогів питання з економічним базисом було майже вирішене. Питання про ідеологічну надбудову [2] також потрібно було вирішувати за допомогою вбивства людей. Цій меті служило придушення групи Ху Фена, що виступала проти партіі [3], і рух «Проти реакціонерів» для ліквідації інтелігенції. Вбивствами християн, даосів, буддистів і членів популярних громадських груп вирішувалося питання, пов'язане з релігіями. Подібними масовими вбивствами в період Культурної революції було встановлено абсолютний диктат керівництва КПК у культурі й політиці. В результаті бійні на площі Тяньаньмень вдалося уникнути політичної кризи, і було «вирішено» питання про демократичні свободи; шляхом «переслідувань Фалуньгун» у народі винищується віра і прагнення до моральності і духовної досконалості. Такими заходами КПК намагається посилити свої позиції, і її неминуча реакція в процесі підтримки влади така — безперервно вирішувати кризи: економічну (після захоплення влади ціни на товари різко підскочили, а після Культурної революції економіка майже розвалилася), політичну кризу (багато верств суспільства не підкорялося партії, бажаючи розділити з нею політичну владу), ідеологічну (розпад СРСР, різкі зміни в Східній Європі, переслідування практики Фалуньгун).

Класова боротьба, переслідування і знищення різних політичних рухів давали потужний імпульс злій суті КПК, дозволяючи їй проявляти «бойовий, революційний дух», що також було організаційною перевіркою членів партії: комуністів, які не відповідали вимогам партії, було відсіяно. Компартія вбиває людей, оскільки це є для неї реальною необхідністю. КПК свого часу піднялася завдяки розбою і вбивствам. Почавши вбивства, не можна зупинятися, необхідно безперервно здійснювати терор, щоб залякати народ, щоб народ у цьому процесі визнав факт наявності сильного противника і підкорився.

На перший погляд може здатися, що в багатьох випадках КПК «була змушена вбивати людей», і начебто «випадкові події» в суспільстві «випадково» зачіпали злий дух КПК і її механізми вбивств. Насправді ці інциденти служать маскуванню потреби КПК у вбивствах — компартії періодично потрібно вбивати. Якщо протягом кількох років не вбивати людей, то люди будуть помилково вважати, що КПК змінилася, вони навіть можуть піднятися з вимогою демократії, як молодь, що вірила в ідеали, у 1989 році. Тому через кожні 7—8 років партія вбиває людей, що допомагає їй оновити пам'ять людей про терор і також може служити попередженням молодому поколінню: хто чинить опір КПК, хто сміє викликати на бій абсолютну владу компартії, хто намагається відновити справжню історію — той буде змушений спробувати «залізний кулак диктатури пролетаріату».

Для компартії вбивства людей стали одним з найнеобхідніших методів підтримки своєї влади. У ситуації, коли кривавих злочинів стає все більше і більше, зупинити ножа для вбивств означає віддати себе народу на розправу. Тому КПК необхідно вбивати людей у таких масштабах, щоб земля була всіяна трупами, а кров текла рікою, причому, використовуючи дуже жорстокі способи (особливо під час захоплення влади), інакше вона не змогла б залякати народ.

У різних політичних рухах КПК завжди використовує політику геноциду. Візьмемо як приклад «Придушення контрреволюції». Репресії КПК спрямовані не на самі дії «контрреволюції», а на «контрреволюціонерів». Якщо виявлялося, що схоплена людина кілька днів служила в гоміньданівській армії, але після захоплення влади КПК мирно трудилася, її все одно вбивали, оскільки вона належала до «числа історичних контрреволюціонерів». У процесі земельної реформи КПК використовувала спосіб знищення під девізом «Вирвати траву з коренем», за якого вбивали не тільки самого поміщика, але і всіх членів його сім'ї.

Після 1949 року більше половини населення Китаю зазнало репресій з боку КПК. Від 60 до 80 мільйонів чоловік загинуло насильницькою смертю, що перевищує загальну кількість загиблих у двох світових війнах.

Як і в інших комуністичних країнах, КПК не тільки здійснює масові вбивства населення, а й проводить криваві внутрішні чистки, в яких використовуються вкрай жорстокі методи з метою знищення тих, у кого «людяність» перевищила «партійність». Їй потрібно не тільки залякати народ, але і залякати своїх, щоб утворилися «непорушні бойові фортеці».

У нормальному суспільстві культура наповнена турботою і любов'ю, повагою до життя людей і шануванням Бога. На Сході кажуть: «Не роби іншим того, що не подобається тобі» [4]. На Заході люди кажуть: «Полюби ближнього свого, як самого себе» [5]. Лише одна компартія вважає, що «історія людства — це історія класової боротьби» [6]. Для підтримки «боротьби» їй необхідно розпалювати в людях ненависть. КПК не тільки вбиває, але й провокує людей на вбивства, щоб вони в процесі безперервних вбивств навчилися байдуже ставитися до болю і горя інших; щоб люди звикли до нелюдських і жорстоких вчинків; щоб вони раділи тому, що уникли жорстоких покарань; щоб влада КПК існувала, спираючись на жорстокі репресії.

Вбиваючи людей протягом кількох десятків років, КПК не тільки занапастила незліченні життя, а й згубила дух китайської нації. В багатьох людей у жорстокій боротьбі утворився відповідний умовний рефлекс: як тільки КПК піднімає ніж для розправи, вони відразу забувають всі принципи і зі страху здаються. У якомусь сенсі їхній дух уже загинув. Це набагато страшніше, ніж фізична смерть.

1. Вбивства, що вселяють жах

До захоплення влади Мао Цзедун в одній зі своїх статей сказав: «Ми категорично не приймаємо політику терпимості щодо підривних дій реакціонерів і реакційного класу». Іншими словами, до того як КПК увійшла до Пекіна, вона вже вирішила здійснювати «тиранію», прикриваючись красивою назвою «диктатура народної демократії». Нижче для ілюстрації цієї тези наведено деякі політичні кампанії КПК.

1.1. Придушення реакціонерів і земельна реформа

У березні 1950 року КПК видала «Указ про суворе придушення реакціонерів», який в історії називають кампанією «Придушення реакціонерів» [7].

На відміну від всіх імператорів, які після отримання влади оголошували загальну амністію, КПК відразу після приходу до влади підняла меч ката. Мао в одному з партійних документів зазначив: «У багатьох місцях всього бояться і не сміють у широких масштабах вбивати реакціонерів». У лютому 1951 року Центральний комітет КПК (ЦК КПК) вказав, що, крім провінції Чжецзян і півдня провінції Аньхой, «в інших місцях, де недостатньо вбивали, особливо у великих і середніх містах, треба далі сміливо ловити і, піймавши групу, вбивати в ній усіх; не можна передчасно зупинятися». Мао Цзедун навіть зробив спеціальну вказівку: «У селах треба вбивати реакціонерів, кількість яких, як правило, повинна перевищувати одну тисячну чисельності населення ... У містах зазвичай повинно бути менше однієї тисячної» [8]. У той час чисельність населення Китаю становила 600 мільйонів чоловік. Звідси випливає, що внаслідок одного «найвищого рескрипту» Мао було вбито, щонайменше, 600 тисяч чоловік. Звідки з'явилася ця «одна тисячна», нікому невідомо. Можливо, Мао з власної примхи вирішив, що 600 тисяч загублених життів закладуть основу для формування страху в народу, і тому визначив таку норму.

КПК не переймалася роздумами над питанням, кого вбивати. У 1951 році було опубліковано «Інструкції щодо покарання реакціонерів КНР», де вказано, що люди за «поширення чуток» можуть бути «негайно страчені».

Разом із бурхливим рухом «Придушення реакціонерів» проходив такий же бурхливий рух «Земельної реформи». Фактично «Земельна реформа» була розпочата КПК на зайнятих нею територіях наприкінці 20-х років минулого століття. Зовні вона подавалася як реалізація мрії про «мирне небесне царство» [9] і про «спільну обробку землі», а насправді була приводом для вбивства людей. Тао Чжу, який був четвертим за значимістю в КПК, запропонував гасло: «У кожному селі тече кров, у кожній родині йде боротьба», тобто в кожному селі треба вбивати поміщиків.

Земельна реформа, можливо, могла бути реалізована і без убивств. Можна було б скористатися методом тайваньського уряду, який здійснив свою земельну реформу шляхом придбання власності в землевласників. Однак КПК, що має розбійницьке походження, розуміє тільки слово «відібрати». Вона, відбираючи в людей власність, боїться, що її будуть ненавидіти, тому прямо «викорінює джерело неприємності».

У земельній реформі способом убивства людей найчастіше були «збори для боротьби». З цією метою для багатьох селян вигадувалась якась вина, а потім перед натовпом ставили питання: «Що робити?». Серед присутніх заздалегідь було впроваджено комуністів або активістів, які кричали: «Треба вбити!» і поміщиків та багатих селян відразу на місці вбивали. У той час тих, у кого в селах були землі, називали «гегемонами». Тих, хто ображав народ, називали «злими гегемонами»; тих, хто будував мости, ремонтував дороги, підтримував навчальні заклади, надавав допомогу постраждалим від стихійних нещасть, називали «добрими гегемонами»; тих, хто нічого не робив, називали «бездіяльними гегемонами». Такі визначення, по суті, нічого не значили, бо, незважаючи на тип «гегемона», результат зазвичай був один — всіх вбивали на місці.

КПК опублікувала дані, згідно з якими, до кінця 1952 року було знищено більше 2,4 млн реакціонерів. Насправді тих, хто загинув, від начальників повіту до місцевих службовців, було більше 5 мільйонів чоловік.

«Придушення реакціонерів» і «Земельна реформа» мали три наслідки. По-перше, раніше в Китаї нижчі органи управління, в основному, належали до числа родового самоврядування, знать села керувала повітами. В результаті придушення реакціонерів і проведення земельної реформи було вбито всіх осіб колишньої системи управління з метою повного контролю над селом за принципом: у кожному селі керує осередок партійного комітету. По-друге, шляхом придушення реакціонерів та земельної реформи було вилучено велику кількість грошей і майна. По-третє, звірячими розправами над поміщиками і багатими селянами КПК досягла мети залякування народу.

1.2. Кампанії «Боротьба проти трьох» і «Боротьба проти п'яти»

Якщо придушення реакціонерів і земельну реформу в основному було спрямовано на села, то кампанії «Боротьба проти трьох» і «Боротьба проти п'яти», «Три заперечення» і «П'ять заперечень», організовані згодом, призвели до вбивств у містах.

Кампанія «Боротьба проти трьох» почалася в грудні 1951 року і була спрямована на «морально нестійких» партійних працівників. Це «боротьба проти розкрадань, проти марнотратства, проти бюрократизму». В ході цього руху позбавлялися від аморальних кадрів, але потім КПК вирішила, що кадри стали такими, оскільки були завербовані капіталістами. Внаслідок цього в січні 1952 року виникла кампанія «Боротьба проти п'яти», тобто боротьба проти підкупу, ухилення від сплати податків, розкрадання державного майна, несумлінного виконання державних підрядів і замовлень, крадіжки державної економічної інформації.

Кампанія «Боротьба проти п'яти» насправді була відбиранням капіталу в буржуазії і, більше того, вбивством з метою пограбування. У той час глава адміністрації Шанхаю Чень І кожен вечір, сидячи на дивані з чашкою чаю в руках і вислуховуючи доповідь, спокійно питав: «Скільки парашутистів було сьогодні?» — що насправді означало: «Скільки капіталістів викинулося з висотних будівель». Жоден капіталіст не міг уникнути кампанії «Боротьба проти п'яти». Так звана боротьба проти несплати податків вела свій рахунок з часів імператора Гуансюй династії Цін, коли Шанхай ще тільки почали будувати. Капіталісти навіть всім своїм майном не могли розрахуватися з такими «податками». Якщо людина хотіла вчинити самогубство, то не могла навіть втопитися в річці Хуанпу, бо тоді сказали б, що вона «попливла до Гонконгу», і членам її сім'ї все одно довелося б платити податки, тому викидалися з високих поверхів, щоб КПК бачила труп. Кажуть, що в той час близько висотних будівель Шанхая боялися ходити, адже хтось несподівано міг викинутися з будівлі і задавити перехожого.

Згідно з документом «Факти політичної кампанії після заснування Китайської Народної Республіки», відредагованим у 1996 році чотирма організаціями, серед яких Дослідницький центр історії КПК, у ході кампаній «Боротьба проти трьох» і «Боротьба проти п'яти» було заарештовано більше 323100 чоловік, а понад 280 осіб вчинили самогубство або пропали безвісти; кампанія «Проти Ху Фана» в 1955 році торкнулася майже 5 тисяч осіб, близько 500 з них було заарештовано, 60 осіб позбавили себе життя, 12 осіб померли насильницькою смертю. У наступному русі під назвою «Знищення реакціонерів» було страчено майже 21300 осіб, більше 4300 осіб позбавили себе життя або пропали безвісти.

1.3. Великий голод

Після створення КНР під час великого неврожаю зернових і внаслідок руху «Великого стрибка» [10] загинуло людей більше, ніж у всіх інших кампаніях. У лютому 1994 року видавництво «Червоний прапор» випустило книгу під назвою «Історичні записи про КНР», в якій сказано: «... з 1959 року по 1961 рік число людських втрат від зниження народжуваності та неприродних смертей становило близько 40 мільйонів чоловік. Населення Китаю зменшилося на 40 мільйонів, що, мабуть, стало „найбільшим неврожаєм у світі“ в цьому столітті» [11].

Великий голод [12] виправдовувався КПК «трирічним стихійним лихом». Насправді протягом цих трьох років були найсприятливіші природні умови, оскільки жодного разу не було у великому масштабі серйозних паводків, посухи, ураганів, цунамі, землетрусів, морозів, граду, нашестя сарани та інших стихійних нещасть. Неврожай трапився виключно з вини людини. Заради «Великого стрибка вперед» весь народ зобов'язали займатися виплавлянням сталі, змушуючи селян залишати більшу частину врожаю гнити в полі. Незважаючи на це чиновники в кожній провінції збільшували норми здачі сільгосппродукції. Хе Іжань, перший секретар партійного комітету округу Лючжоу, сфабрикував приголомшливу новину про те, що в повіті Хуаньцзян урожай рису з одного му (1 га = 15 му) становив 6,5 тонн. Якраз після «зборів у Лушані» китайська компартія по всій країні підняла рух під назвою «Боротьба проти правих ухильників». Щоб показати «одвічну безпомилковість» компартії, по всій країні за невиправданими нормами експропріювали зерно, в результаті чого в селян забрали все продовольство, зокрема зерно, призначене для посіву та корму. Коли вилученого не вистачало, то селян звинувачували в тому, що вони ховали зерно.

Хе Іжань сказав: «Не важливо, скільки людей у Лючжоу загине від голоду, все одно треба намагатися посісти перше місце!». У деяких селян вдома залишалося тільки трохи рису, який ховали в нічному горщику. Щоб селяни не могли з'їсти і це зерно, комітет району Сюньле повіту Хуаньцзян дав команду «загасити всі вогні і закрити всі каструлі». Солдати народного ополчення вночі несли патрульну службу: якщо бачили вогонь, то перевіряли і хапали «винних». Багато селян не сміли навіть варити траву, кору дерев і гинули від голоду.

В історії, коли траплявся неврожай, правителі завжди відкривали склади і видавали голодним людям зерно, і, крім того, їм дозволялося йти з голодних районів. Але КПК, очевидно, вважала, що наявність біженців знижує авторитет партії, і наказувала, щоб міліція блокувала дороги, не даючи голодняку тікати. А коли голодні люди не витримували і йшли до зернових складів, щоб взяти зерно, давали команду стріляти в них і потім зводили наклепи, що вбиті були контрреволюційними елементами. Велика кількість селян померла від голоду в таких провінціях, як Ганьсу, Шаньдун, Хенань, Аньхой, Хубей, Хунань, Сичуань і Гуансі. Селян, що голодували, змушували з останніх сил працювати на будівництві гідротехнічних споруд та «збільшувати виплавляння сталі». Багато людей, знесилені голодом, падали і не могли більше встати. У тих, хто залишився в живих, не було сил, аби закопати померлих. Багато сіл вимерли повністю — сім'ї, голодуючи, вмирали одна за одною.

В історії Китаю, ще до КПК, під час найсильнішого голоду, були випадки, коли «обмінювалися дітьми, аби їх з'їсти», але ніхто ніколи не їв своїх власних дітей. Але під владою КПК люди були змушені з'їдати померлих і вбивали втікачів з інших провінцій, і навіть вбивали та з'їдали своїх дітей. «В одному селі була така голодна сім'я, в якій у живих залишився тільки батько і двоє дітей: хлопчик і дівчинка. У них зовсім не залишилося їжі. Одного разу батько відправив дівчинку на вулицю. Коли дівчинка повернулася додому, вона не могла знайти молодшого брата, але в каструлі плавали білі жирні шматки м'яса, а біля плити валялася купа кісток. Через кілька днів батько знову налив води в каструлю, а потім покликав дочку. Дівчинка злякалася й голосно заплакала за дверима: «Тату, не їж мене, я тобі зберу трави, підпалю її, а якщо з'їси мене, нікому буде для тебе це зробити» (Нариси письменника Шаціна «Смутний Дадівань»).

Невідомо, скільки відбулося таких трагедій. Але ми знаємо, що головний винуватець, який породив незліченні біди, — компартія Китаю, що створює хвалебні пісні про те, як відважно вона керувала народом, аби дати відсіч «стихійним нещастям», і заявляє, що партія «велика, світла, правильна».

У 1959 році після пленуму ЦК, що проходив у Лушані, генерала Пен Дехуая [13], що відверто висловився на підтримку народу, було зміщено з посади. Велику кількість кадрових працівників, які говорили правду, було звільнено чи заарештовано. Після цього ніхто не наважувався казати правду. Під час Великого голоду ніхто не наважувався говорити правду, майже всі заради своєї кар'єри приховували справжню причину загибелі людей. Навіть коли провінція Шаньсі добровільно запропонувала допомогти провінції Ганьсу зерном, остання відмовилася від допомоги, запевняючи, що в них теж великий надлишок зерна.

Цей Великий голод був кадровою перевіркою, проведеною китайською компартією. За критеріями КПК, ці кадри «відповідали нормам», оскільки вважали за краще дивитися на те, як десятки мільйонів людей помирають від голоду, і не надавати цьому значення, отже в них більше не залишилося ніяких людських почуттів і совісті, що заважають їм дотримуватися лінії КПК. Після «великого неврожаю» кадрові працівники на рівні провінцій виступали із самокритикою лише формально. Секретаря КПК провінції Сичуань Лі Цзінчуаня, через якого в Сичуані кілька мільйонів людей загинули від голоду, пізніше підвищили, призначивши на посаду першого секретаря Виконкому південно-західного району КПК.

1.4. Від Культурної революції і бійні на Тяньаньмень до репресій Фалуньгун

Культурна революція офіційно почалася 16 травня 1966 року і тривала до 1976 року. Китайська компартія згодом сама назвала цей період «Десятирічною катастрофою». Пізніше в інтерв'ю югославському журналісту Ху Яобан, колишній партійний секретар, сказав: «У той час це торкнулося близько 100 мільйонів людей, що становить десяту частину населення Китаю».

У доповіді Комітету з вивчення історії ЦК КПК під назвою «Висновки про історичні політичні рухи в період існування КНР» повідомлялося: «У травні 1984 року ЦК КПК у результаті розслідувань, які проводилися протягом 2,5 років, отримав нові статистичні дані, пов'язані з Культурною революцією: 4200 тис. людей було арештовано; понад 1728 тис. людей померло неприродною смертю; понад 135 тис. реакціонерів було засуджено до смертної кари; у збройній боротьбі загинуло понад 237 тис. людей, понад 7030 тис. людей паралізовано; понад 71200 сімей розпалося». Вчені на підставі статистичних даних провінцій дійшли висновків, що під час Великої культурної революції тих, хто помер неприродною смертю, було не менше 7730 тис. осіб.

Крім репресій, на початку Культурної революції виникла також хвиля самогубств. Багато відомих представників інтелігенції (наприклад, Лао Ше, Фу Лей, Цзянь Боцзань, У Хань і Чжу Анпін) у початковій стадії Культурної революції наклали на себе руки.

Культурна революція була в Китаї періодом найлютішої боротьби з лівим ухильництвом. У той час вбивства людей значною мірою були показником «революційності», тому «класових ворогів» вбивали вкрай жорстоко.

Політика курсу реформ і відкритості привела до широкого поширення інформації, що дозволило багатьом іноземним журналістам засвідчити криваві події на площі Тяньаньмень у 1989 році, наприклад, було випущено репортажі, які показували, як танки ганялися за студентами і розчавлювали їх на смерть.

Через 10 років, 20 липня 1999 року, Цзян Цземінь розв'язав репресії проти Фалуньгун. В кінці 2002 року, за інформацією внутрішніх каналів Китаю, відзначено понад 7000 випадків смерті в місцях ув'язнення: у виправно-трудових таборах, в'язницях і психіатричних лікарнях. У середньому здійснювалися вбивства семи людей на день.

Зараз кількість убивств людей китайською компартією, здавалося б, набагато менша, ніж раніше, коли відбувалося вбивство мільйонів чи десятків мільйонів людей. Насправді тут існують дві причини: по-перше, люди під впливом деформованої культури КПК стали більш покірними і цинічними; по-друге, внаслідок величезних хабарів і розкрадань державної скарбниці китайська економіка заради соціальної стабільності перетворена на свого роду «економіку переливання» і залежить від іноземного капіталу.

Проте КПК ніколи не припиняла таємні вбивства, і сьогоднішня компартія не шкодує зусиль для приховування своїх кривавих діянь.

2. Вкрай жорстокі способи вбивств

Все, що робила і робить китайська компартія, здійснювалося для захоплення і підтримки своєї влади. Вбивство людей стало важливим методом підтримки її влади. Чим більш жорстокими були способи вбивств, тим більше їх застосовували для залякування людей. Такий терор було розпочато уже після японсько-китайської війни.

2.1. Звірства в Північному Китаї під час японсько-китайської війни

Коли президент США Герберт Кларк Гувер запропонував усім прочитати твір священика Лей Чженьюаня «Внутрішні вороги», він сказав: «У цій книзі показано нічим не прикриту страшну суть комунізму. Я пропоную прочитати цю книгу всім, хто хотів би мати реальне уявлення про цю диявольську силу, що наповнює весь світ».

Священик Лей Чженьюань розповідав у книзі про те, як китайська компартія залякує народ. Наприклад, одного разу комуністи зажадали, щоб усі жителі одного села зібралися на площі, на якій мали стратити 13 молодих патріотів. На площу було приведено під наглядом учителів навіть дітей, щоб вони бачили, як будуть убивати. Після того як було оголошено звинувачення, комуністи примусили зблідлих від страху вчителів веліти дітям співати пісні. Під ці пісні вийшли не артисти-танцюристи, а кат, який у руках тримав сталевого ножа. «Кат був здоровим молодим солдатом, і в нього були досить міцні руки. Він підійшов до першого парубка, підняв великий ніж і, мов блискавка, швидко їм змахнув — перша голова впала на землю і покотилася, кров бризнула фонтаном. Пісні дітей перетворилися на хаотичні, істеричні крики. Вчителі намагалися навести лад, аби діти й далі співали; серед цього хаосу знову й знову було чутно дзенькіт дзвонів.

Кат 13 разів підряд змахнув ножем, відрізавши 13 голів. Потім солдати почали розрізати животи померлих, виймаючи серця, аби потім їх з'їсти. Всі ці звірячі вчинки здійснювалися на очах у дітей. «Діти побіліли від переляку, деяких знудило. Вчителі, проклинаючи солдатів, зібрали дітей і повели їх до школи. Після цього священик Лей Чженьюань часто бачив, як дітей примушували дивитися на вбивства людей. Діти звикли до таких кривавих сцен і стали байдужими, деякі навіть навчилися радіти цьому.

Коли китайська компартія відчула, що вбивства людей стали недостатньо страшними, вона почала вигадувати більш витончені тортури. Наприклад, людину примушували ковтати багато солі, але не давали пити, поки вона не вмирала від спраги. Або змушували роздягнену людину качатися на гострих уламках скла. Взимку робили ополонку в замерзлій річці і кидали в неї «злочинця», який вмирав від холоду чи тонув.

Священик Лей Чженьюань описує, як один член партії з провінції Шаньсі вигадав страшні тортури. Одного разу він гуляв містом і, зупинившись біля ресторану, побачив, як кипить великий чан. Згодом він купив кілька таких великих чанів. Заарештувавши трьох селян, які виступали проти компартії, він підвів їх до цих чанів, де вирував окріп. Жертв роздягли догола й кинули у воду, і вони там зварилися... Лей Чженьюань бачив, як у Піншані з однієї людини заживо здерли шкіру. Комуністи змусили дивитися на виконання цього жорстокого покарання сина жертви, якому довелося слухати передсмертні крики свого батька. Кати облили оцтом і кислотою тіло чоловіка, аби його шкіру можна було швидко зняти. Шкіру знімали, починаючи знизу зі спини і до плечей, потім решту. Шкіра залишилася лише на голові. Син бачив, як через кілька хвилин після зняття шкіри його батько помер.

2.2. Червоний терор під час «червоного серпня» і людоїдство у провінції Гуансі

Навіть після захоплення абсолютної влади КПК не припинила насильства. Під час Культурної революції це насильство набуло ще більшого розмаху.

18 серпня 1966 року Мао Цзедун на трибуні на площі Тяньаньмень приймав представників хунвейбінів («червоних охоронців»). Дочка комуністичного лідера Сун Женьцюна, Сун Біньбінь, вдягнула Мао Цзедуну нарукавний знак «червоних охоронців». Коли Мао дізнався, що її ім'я означає «ніжна і культурна», він сказав: «Нам потрібна боротьба». Після цього вона змінила ім'я на Сун Яо-у (буквально «хочу боротися»).

Потім по всій країні почалися масові збройні напади. Молоде покоління, виховане китайською компартією на базі атеїзму, нічого не боялося. Під безпосереднім керівництвом компартії і відповідно до принципів Мао Цзедуна, хунвейбіни в повному безумстві почали по всій країні бити людей і проводити обшуки в домівках. У багатьох місцях проти «п'яти чорних» (поміщики, заможні, реакціонери, погані елементи, праві) та їхніх сімей застосовувалося фізичне знищення відповідно до політики геноциду. Найактивнішими були в повіті Дасін близько Пекіна. З 27 серпня до 1 вересня в 13 народних комунах і в 48 бригадах було вбито 325 людей, найстаршому з яких було 80 років, наймолодшому — 38 днів; 22 сім'ї було знищено повністю.

«Поширеним явищем було побиття людини до смерті. На вулиці Шантань група хунвейбінів залізними смугами била стареньку жінку доти, доки вона не перестала ворушитися. Потім одна хунвейбінка почала стрибати на її животі, доки стара не померла. Одного разу проводили обшук у будинку однієї «поміщиці» (самотньої вдови). Кожного її сусіда примусили принести по одному термосу окропу, а потім стали вливати цей окріп їй за комір, поки її тіло не ошпарилось. Через кілька днів залишений у будинку труп покрився черв'яками... У той час людей вбивали найрізноманітнішими способами. Одні використовували палиці, інші різали серпами, треті душили людей мотузками. З маленькими дітьми вчиняли ще жорстокіше: вставши ногою на ніжку дитини, розривали живу дитину на дві частини» [14].

Ще більш звіряче явище, ніж вбивства в Дасін, — людоїдство в окрузі Гуансі. Чжен І виділив у розвитку цього явища три стадіі [15]. У першій, початковій, стадії терор був прихованим і похмурим. Для неї була характерна наступна картина, що трапилася в одному повіті: «Глибокої ночі вбивці ходили навшпиньках, аби знайти свою жертву, зарізали її і витягали серце і печінку. Оскільки вони були недосвідчені і перелякані, то помилково взяли легені і мали повернутися знову на місце вбивства. Нарешті зварили органи, хтось приніс з дому горілку, хтось приніс спеції... Потім кілька людей мовчки й поспіхом їли...».

Друга стадія терору — бурхлива і відверта. На той час у старих убивць був «накопичений досвід» витягнення сердець і печінки, поки жертва ще жива, причому вони передавали досвід іншим, доводячи його до «досконалої майстерності». Наприклад, аби вийняти нутрощі живої людини, необхідно було під ребрами зробити розріз у вигляді перевернутої букви «Y», потім ногами наступити на живіт (якщо жертва прив'язана до дерева, то вдарити в живіт коліном), — в цьому випадку відразу випадають серце і внутрішні органи. Головний убивця забирав серце, печінку і статеві органи, а інші — решту. Всі ці жахливі сцени було прикрашено червоними прапорами і гаслами...

Третя стадія — це масовий психоз. Траплялися сцени масового канібалізму. Наприклад, у повіті Усюань люди, подібно до скажених собак, їли без розбору всі трупи. Людей заарештовували для «боротьби», вбивали їх і потім мертвих обов'язково з'їдали. Бувало й так: щойно людина падала, вбивці відразу на неї накидалися, не чекаючи, доки вона помре, витягали підготовлені ножі і різали... Населення було охоплено хвилею масового психозу людоїдства. Ураган «класової боротьби» знищив будь-які залишки людської природи і почуття провини. Небувала епідемія канібалізму захопила розум людей, і люди насолоджувалися людожерськими бенкетами. Кожна частина людського тіла вважалася їстівною, зокрема, серце, м'ясо, печінка, нирки, лікті, ноги і сухожилля... Страви з людських органів готувалися різними способами: їх варили, смажили, запікали... Куштуючи людське м’ясо, вбивці пили лікер або вино, грали, розмовляли. У період цього руху навіть у кафе найвищої урядової організації Комітету революційного повіту Усюань пропонували страви з людського м'яса.

Читачі помилково можуть вирішити, що такі «бенкети людожерства» були виключно безконтрольними вчинками людей. Китайська компартія була тоталітарною організацією, і вона управляла кожним осередком суспільства. Якби КПК не прийшла до влади, нічого цього не могло б статися.

КПК часто каже, розхвалюючи себе, що «старе суспільство [16] перетворило людей на чортів, а нове суспільство заново перетворило чорта на людину». Але наведені факти підтверджують, що КПК може перетворити людину на монстра чи демона, адже вона сама ще жорстокіша, ніж будь-який монстр чи демон.

2.3. Переслідування Фалуньгун

Коли китайці вступили в епоху освоєння космосу та комп'ютерів, вони вже могли, хоча б між собою, обговорювати права людини, свободу і демократію, і багато хто став вважати, що ті страшні роки і крайні звірства вже в минулому, що КПК «вдягла цивілізований костюм» і ось-ось приєднається до всього світу.

Насправді це зовсім не так. Коли компартія Китаю виявила, що існує група людей, яка не боїться її жорстоких тортур і вбивств, вона почала застосовувати ще жорстокіші засоби придушення. Такою переслідуваною групою став Фалуньгун.

Якщо говорити про мету боротьби хунвейбінів і людоїдства в Гуансі, то вона полягала лише в знищенні фізичних тіл, коли людину вбивали протягом кількох годин чи лічених хвилин. У випадку з переслідуванням послідовників Фалуньгун мета полягає в тому, аби змусити їх відректися від їхньої віри у принцип «Істина-Доброта-Терпіння», тому вкрай жорстокі тортури часто тривають протягом кількох днів, місяців, навіть років. Від таких жорстоких тортур померло понад 10 тисяч послідовників Фалуньгун.

Послідовники Фалуньгун, які дивом залишилися живі, описують понад сто видів жорстоких катувань, які вони перенесли. Нижче наведені деякі з них.

Одним із часто застосовуваних способів є жорстокі побої. Міліціонери та «ватажки камер» самі б'ють послідовників Фалуньгун або ж наказують це робити злочинцям, які перебувають в ув'язненні в тому ж місці. Деякі послідовники Фалуньгун втратили слух від нелюдських побоїв. У них порвані вушні раковини, розчавлені очні яблука, вибиті чи зламані зуби; їхні черепи, хребет, ключиці, тазові кістки та ноги розбиті чи зламані. Деяким практикувальникам через завдане каліцтво довелося ампутувати ноги чи руки. Деяким послідовникам Фалуньгун чоловічої статі кати розчавлювали яєчка, а жінок били по статевих органах. Якщо послідовники Фалуньгун не здавалися, їх і далі мучили доти, доки не розривалися м'язові тканини і не ставало видно нутрощі. Деяких били до такої міри, що їх потім було неможливо впізнати. Тих, хто після тортур був у крові, обливали пересоленою водою і далі били електричними кийками. Стояв запах крові і паленого м'яса, було чутно моторошні крики. Під час побиття на голови деяких жертв надягають поліетиленові пакети, щоб вони, боячись задихнутися, здалися. Тортури електрикою теж є одним із часто вживаних методів катувань. Міліціонери часто вражають електричними палицями чутливі місця: вставляють їх у рот, притискають до голови, статевих органів, піхви, грудей, сідниць, ніг та інших місць у послідовниць Фалуньгун. Кати притискують до тіла жертви кілька електричних палиць, доки її шкіра не пригорить; всюди поширюється запах горілого, рани синіють. Іноді одночасно електрикою б'ють по голові і по задньому проходу. Міліціонери часто протягом тривалого часу застосовують до послідовників Фалуньгун по десять і більше електричних палиць. Напруга звичайних електричних палиць становить десятки тисяч вольт. Під час безперервних електричних розрядів з тріском випускаються сині сяйні дуги. Коли б'ють людину, виникають опіки, як від вогню, схожі також на зміїні укуси. Біль від кожного розряду електрики схожий на укус отруйної змії. Шкіра в місці потрапляння розряду червоніє, лопається, пригорає і гноїться. Під час удару електричною палицею більш високої напруги в людини виникає відчуття удару молотом.

Кати недокурками палять руки, обличчя, середини ступень, груди, спину, соски та інші місця. Запальничками підпалюють руки, волосся на статевих органах. В електричній печі розжарюють залізні прути, а потім притискають їх до ніг жертви. Прикладають розпечені вуглини до обличчя. Міліціонери спалюють тих, чиї серця ще б'ються після жорстоких тортур, кажучи, що ті вчинили самоспалення.

Особливо жорстоко б'ють жінок по грудях, сосках, нижній частині тіла. Вчиняють зґвалтування, і навіть групове. Вражають електричними палицями соски та піхву. Соски палять запальничками, вставляють електричні палиці в піхву для завдання ударів. Вставляють зв'язані разом чотири зубні щітки в піхву і обертають їх. Гарячими крюками чіпляють за піхву. Зав’язують руки жінок за спиною, а потім кабелем з'єднують їхні соски і вмикають електрострум. Жінок роздягають і кидають до чоловічих камер, аби чоловіки-злочинці всіляко з них знущалися.

На послідовниць Фалуньгун надягають так звану «страшну гамівну сорочку» [17]. Зв'язують руки жертви за спиною, потім протягують руки через плечі вперед, водночас зв'язують ноги і підвішують послідовниць до залізних решіток на вікнах так, аби їхні ноги не торкалися землі. Потім запихають у рот кляп, у вуха — навушники і примушують безперервно слухати передачу з наклепом на Фалуньгун. У тих, кого піддають такому катуванню, відразу настає параліч рук. Кістки вивертаються, а сухожилля на плечах, ліктях, зап'ястях розриваються. Якщо довго застосовують це катування, то всі ребра на спині ламаються, людина вмирає від болю.

Ще є катування, яке називається «водяна камера», у якій послідовників Фалуньгун по груди занурюють у брудну воду чи в гноярку. Також забивають бамбукові голки під нігті, замикають у кімнаті, в якій пліснява на стелі, стінах і підлозі. Послідовників прив'язують на вулиці, напускаючи на них змій і злих собак, або залишаючи, аби їх кусали скорпіони. У психіатричних лікарнях послідовникам Фалуньгун вводять психотропні ліки, що призводять до порушення нервової системи. Крім цих, застосовуються й інші жорстокі види тортур.

3. Жорстока боротьба всередині компартії

Оскільки КПК об'єднує своїх членів партійною культурою, а не людською мораллю і справедливістю, проблема вірності керівникам вищої ланки, особливо головним посадовим особам та голові партії, стає вкрай важливою. Тому всередині партії створюється атмосфера терору, щоб ті, що залишилися серед живих, бачили: якщо вищі диктатори захочуть кого-небудь покарати, то смерть його буде страшною.

Боротьба всередині компартії відома усім. Всі члени Політбюро компартії Радянського Союзу перших двох скликань, за винятком В. Леніна і Й. Сталіна, були вбиті або наклали на себе руки. У той час було вбито трьох з п'яти маршалів, трьох з п'яти командувачів військових округів. Було вбито 10 командувачів арміями; 57 з 85 командирів корпусів, 110 зі 195 командирів дивізій.

Китайська компартія завжди пропагує «жорстоку боротьбу і нещадні напади». Така тактика використовується не тільки поза компартією. У революційний період у повіті Цзянси КПК почала знищення корпусу-АБ [18], і врешті-решт, тих, хто вмів воювати, майже не залишилося. Коли компартія зміцнювалася в Ян'ані, вона підняла рух «Виправлення» [19]. Після створення КНР «прибрали» Гао Гана, Жао Шуши, Ху Фена, Пен Дехуая. Коли почалася Культурна революція, майже всіх старих членів партії було ліквідовано. Жоден генеральний секретар КПК не пішов з життя з гідністю.

Лю Шаоці, колишній глава Китаю, друга особа в державі, помер жахливою смертю. В день його 70-річчя Мао Цзедун і Чжоу Еньлай [20] спеціально звеліли Ван Дусіну передати Лю Шаоці в подарунок радіо, щоб він чув офіційне повідомлення Восьмої Пленарної сесії 12-го скликання ЦК КПК, де було сказано: «Назавжди виключити з компартії зрадника, провокатора і віровідступника Лю Шаоці. Розібратися з Лю Шаоці і його співучасниками відповідно до їхньої провини в зраді партії і Батьківщини!».

Це відразу зломило дух Лю Шаоці, і його хворобливий стан різко погіршився. Внаслідок того, що його надовго прив'язували до ліжка і він не міг рухатися, на його шиї, спині, сідницях, п'ятах гноїлися пролежні. Коли він відчував сильний біль, то хапався за речі або за руки інших людей, не відпускаючи їх, тому йому вклали в руки по пляшці з твердої пластмаси. Коли він помер, дві пластмасові пляшки за формою стали нагадувати горлянки.

У жовтні 1969 року все тіло Лю Шаоці стало розкладатися і смердіти. У нього залишилися шкіра та кістки, життя висіло на волосині. Але уповноважений ЦК КПК не дозволяв йому вмитися і змінити одяг, його просто роздягнули, загорнули в ковдру і літаком перевезли з Пекіна до міста Кайфена, де помістили до підвалу. Коли в нього піднялася висока температура, йому не тільки не дали ліки, а й вигнали всіх лікарів і медсестер. Коли Лю Шаоці помер, у ньому важко було впізнати людину. Довжина його скуйовдженого волосся становила майже 2 чи (близько 70 см). Два дні потому його кремували, під приводом небезпеки від інфекції було спалено постільну білизну та всі інші речі. У свідоцтві про його смерть написано: прізвище та ім'я — Лю Вейхуан; професія — безробітний; причина смерті — хвороба. Компартія може спокійно знищити керівника країни, причому без жодної видимої причини.

4. Експорт революції, вбивство людей за межами Китаю

Крім того, що китайська компартія всіма можливими способами з готовністю вбиває звичайних людей і своїх членів у Китаї, вона організовує експорт революції, здійснюючи тим самим убивства людей, між них і китайців за межами Китаю. «Червоні кхмери» є характерним прикладом.

У Кампучії влада «червоних кхмерів», якими управляв Пол Пот, протрималася всього чотири роки. Однак з 1975 по 1978 роки в цій маленькій країні, з населенням менше 8 мільйонів чоловік, було вбито два мільйони, серед яких близько 200 тисяч китайців.

Ми тут не говоритимемо про провину «червоних кхмерів», але не можна оминути їхній зв'язок з китайською компартією.

Пол Пот був вірним послідовником Мао Цзедуна. Після 1965 року він чотири рази був у Китаї і вислуховував особисті настанови Мао Цзедуна. З листопада 1965 року Пол Пот провів у Китаї три місяці. Чень Бода і Чжан Чуньцзяо говорили йому про те, що «зброя дає владу», розповідали про теорію класової боротьби, про диктатуру пролетаріату і про свій «революційний досвід». Усе це послужило йому потім основою для захоплення і зміцнення влади та управління країною. Після приїзду на батьківщину він перейменував свою партію на компартію Кампучії, створив революційну опорну базу, на зразок того, як китайська компартія оточувала міста селами.

У 1968 році компартія Кампучії створила свою армію. На кінець 1969 року вона налічувала трохи більше трьох тисяч членів, але в 1975 році перед тим, як зайняти Пномпень, вона була вже досить розвиненою, перетворилася на добре озброєну і відважну армію з майже 80 тисяч осіб. Все це цілком залежало від підтримки китайської компартії. У «Записках про підтримку В'єтнаму в боротьбі з Америкою» [21], які написав Ван Сяньгень, сказано, що тільки в 1970 році Китай передав Пол Поту озброєння для 30 тисяч чоловік. У квітні 1975 року Пол Пот зайняв столицю Кампучії. Через два місяці він відвідав Пекін для отримання вказівок. Можна сказати, що без ідеологічної та матеріальної підтримки китайської компартії «червоний кхмер» не зміг би організувати настільки масштабні вбивства людей.

Наведемо один приклад. Коли компартія Кампучії вбила двох синів принца Сіанука, Чжоу Еньлай розпорядився, щоб Сіанука доставили до Пекіна. Коли компартія Кампучії вбивала людей, то не щадила навіть немовлят в утробі, щоб уникнути загрози в майбутньому. Але вимогу Чжоу Еньлая Пол Пот виконав беззастережно. Чжоу Енлай зміг врятувати Сіанука лише одним словом, однак, коли компартія Кампучії вбивала більше 200 тисяч китайців, китайська компартія стояла осторонь. У той час, коли китайці зверталися до китайського посольства по допомогу, воно просто не звертало на них уваги.

У травні 1998 року в Індонезії у великих масштабах ґвалтували і вбивали китайців, але китайська компартія також мовчала. Вона не тільки не допомагала, а й усіма силами приховувала цю інформацію в Китаї. Життя і смерть китайців за межами Китаю немов би не цікавить китайський уряд, і на людську підтримку з його боку розраховувати не доводиться.

5. Руйнування сімей

Скільки ж людей у різних політичних рухах знищила китайська компартія? У нас немає можливості це підрахувати. Немає ніякого реального способу, щоб провести статистичний огляд, оскільки існує інформаційна блокада та перепони в різних областях, етнічних групах і народностях. Керівники КПК не сміють вести подібну статистику, яка означала б «рити власну могилу», тому китайська компартія вважає за краще замовчувати деякі деталі своєї історії.

Що стосується числа зруйнованих сімей, то дізнатися його ще важче. Деякі сім'ї розпадалися через загибель одного її члена. Деяких було повністю знищено. У деяких сім'ях ніхто не загинув, проте подружжя змушували розлучитися. Батька і сина, матір і доньку змушували відректися від родинних відносин. Переслідування людей доходило до такого ступеня, що це закінчувалося для них паралічем, втратою розуму; деякі, внаслідок знущань, важко хворіли і дуже рано помирали і т.п. Повний список усіх цих сімейних трагедій відсутній.

Одного разу в новинах японської газети «Йоміурі Ньюс» повідомлялося, що КПК репресувала більше половини населення Китаю. Відповідно до цієї оцінки, число зруйнованих сімей, цілком ймовірно, становить, як мінімум, 100 мільйонів.

Завдяки повідомленням преси кожній родині стала відома трагічна історія Чжан Чжисінь. Багато людей знають, що її піддавали різноманітним жорстоким тортурам, груповим зґвалтуванням і психічним знущанням. Врешті-решт, коли жінка втратила розум, їй перед тим, як убити, вирізали язик. Однак багато хто, можливо, не знає, що існує й інша жорстока історія, що стоїть за цією трагедією: члени її сім'ї повинні були пройти «навчання для сімей засуджених до смерті людей». Дочка Чжан Чжисінь згадувала про історію, яка сталася навесні 1975 року, так:

— Представник суду в місті Шеньян голосно заявив: «Твоя мати — затятий реакціонер, вона не перевиховалася, вперто виступає проти великого вождя Мао, проти ідей Мао Цзедуна, які можуть перемогти все. Вона проти революційної лінії пролетаріату і голови Мао, і в цьому її велика провина, тому уряд думає про посилення її покарання. Якщо її засудять до страти, як ви до цього поставитеся?». Я заціпеніла й не знала, що відповісти. Моє серце було розбите, але я намагалася робити вигляд, що спокійна, і стримувала сльози. Мій тато казав, що не можна плакати при інших, інакше неможливо буде відокремити себе від мами. Тато відповів замість мене: «Якщо це дійсно так, то уряд може вчиняти, як вважає за потрібне».

Представник суду запитав знову: «Якщо її розстріляють, ви будете забирати її тіло? Чи потрібні вам речі Чжан Чжисінь?». Я опустила голову і мовчала. Тато замість мене сказав: «Нам нічого не треба»... Тато взяв мене і мого молодшого брата за руки і вивів з повітового готелю. Похитуючись, під сильними поривами снігової бурі ми довго йшли додому. Ми нічого не готували, тато лише розламав єдину булочку навпіл і дав мені і молодшому брату. Він сказав: «Поїжте і раніше лягайте спати». Я тихо лежала на печі. Тато сидів на табуреті, заціпеніло дивлячись на світло. Трохи пізніше він подивився на нас, і, вирішивши, що ми заснули, встав і тихо відкрив ящик, який ми привезли з колишнього нашого будинку в Шеньяні. Він дістав фотографії мами, дивився на них і не міг стримати сліз.

Я встала з печі, поклала голову на татові руки і голосно розридалася. Тато гладив мене і говорив: «Не можна так, не можна, щоб сусіди почули». Почувши мій плач, прокинувся молодший брат. Тато міцно притиснув мене і братика до себе. Невідомо, скільки було пролито сліз цієї ночі, але не можна було голосно плакати [22].

У викладача одного університету була щаслива сім'я. Але під час реабілітації «правих елементів» в його родині сталася біда. Багато років тому, під час боротьби з «правими елементами», його дружина була закохана в людину, яку зарахували до таких «правих елементів» і вислали в глухі місця. Можна уявити, скільки він страждав. Дівчина не могла поїхати разом з ним і вийшла заміж за іншу людину. Коли її коханий, перестраждавши, повернувся на батьківщину, вона, будучи вже матір'ю кількох дітей, не змогла пробачити собі свою зраду. Вона наполягала на тому, щоб розлучитися зі своїм чоловіком, цим викладачем, і тим спокутувати свою провину. Він, 50-річний чоловік, не витримав того, що сталося, і втратив розум. Збожеволівши, він зняв із себе весь одяг і неприкаяний бродив вулицями. Але дружина все-таки пішла від нього і дітей.

Горе, яке заподіяла компартія людям, непоправне. Це — біль суспільства, який неможливо вгамувати.

Сім'я — основа цілісності китайського суспільства. Родина також є останнім захистом традиційної культури на противагу «культурі» компартії. У зв'язку з цим руйнування сімей є особливо нелюдським актом в історії вбивств людей китайською компартією.

Оскільки КПК монополізувала всі ресурси держави, то, коли людину оголошують об'єктом переслідування, вона відразу стикається з проблемами у своєму житті, осудом суспільства і втратою поваги від оточення. У цьому випадку сім'я могла б стати для цих, як правило, невинно зганьблених людей єдиним притулком, де вони могли б отримати розраду. Однак унаслідок політики китайської компартії, що примушує людей зрікатися своїх родичів, рідні не сміли втішати переслідуваних, інакше самі також ставали об'єктом репресій. Чжан Чжисінь змусили розлучитися з чоловіком. А для більшості людей зрада рідних, їхні доноси і відступництво, як правило, є останньою краплею, яка підриває дух.

Через це багато людей наклали на себе руки.

6. Методи вбивств і наслідки

6.1. Ідеологія вбивств КПК

Компартія часто хвалькувато заявляє, що вона талановито і творчо розвинула ідею марксизму-ленінізму, але насправді вона творчо розвинула все зло, яке коли-небудь існувало в історії всього світу. Вона, використовуючи комуністичну ідею про соціальну рівність, обдурила простий народ та інтелігенцію. Використовуючи руйнування віри технічною революцією, КПК пропагує атеїзм; спираючись на комунізм, заперечує приватну власність; за допомогою теорії і практики ленінізму про насильницьку революцію керує країною. Разом з тим, компартія посилює найзліші свої сторони, повністю протилежні основам традиційної китайської культури.

Компартія Китаю за допомогою створених нею теорій «революції» і «перманентної революції під керівництвом диктатури пролетаріату», а також відповідної моделі світу, намагається змінити цей світ, щоб зміцнювати свою диктатуру. Її теорія розділена на дві частини: економічний базис диктатури пролетаріату й ідеологічна надбудова. Економічний базис визначає ідеологічну надбудову, яка, своєю чергою, впливає на економічний базис. Щоб зміцнити ідеологічну надбудову, особливо партійну владу, необхідно починати революцію з економічного базису.

Для цього було необхідно:

1. Ліквідувати поміщиків для вирішення питання про виробничі відносини [23] в селах.

2. Ліквідувати капіталістів для вирішення питання про виробничі відносини в містах.

Для посилення ідеологічної надбудови компартія проводить безперервні вбивства людей, щоб забезпечити собі абсолютну монополію в ідеології. Для цього вона робила наступні кроки.

1. Вирішення питання політичної позиції інтелігенції щодо компартії

Компартія Китаю тривалий час проводила кампанії «зміна мислення інтелігентів», «критика індивідуалізму, ідеології капіталізму, геополітичних поглядів, ідеї безкласового суспільства» з метою «знищення вихованості, лібералізму» і т.п. Здійснюючи «промивання мізків» інтелігенції, вона вбивала її совість, знищувала благородство. Багато хороших якостей представників інтелігенції, зокрема вільнодумство, здатність на сміливі висловлювання на захист правди, викорінювалися.

Традиційно в середовищі інтелігенції вчать: «Порядна людина не загрузне в розкоші, якщо навіть живе в багатстві й пошані; вона не відхилиться від своєї мети, якщо навіть буде бідною і невідомою; і ні за яких обставин, навіть коли до неї можуть застосувати силу, вона не поступиться своїми принципами» [24]; «Будь першим серед тих, хто стане на захист інтересів держави, і останнім серед тих, хто піклується про особисті інтереси»; «Кожен, навіть проста людина, мусить відчувати себе відповідальним за успіхи і невдачі своєї нації»; і «Будучи маловідомою, порядна людина прагне розвинути себе, а займаючи високе положення, прагне розвитку всієї країни» [25].

2. З метою абсолютного керівництва культурою і політикою під час Культурної революції КПК здійснювала масові вбивства представників інтелігенції

Спочатку всередині компартії зароджувався масовий рух, потім його виводили за рамки компартії і починали вбивати людей у літературних колах, у сфері мистецтва та освіти. Спочатку вбили кількох людей, наприклад, письменників, які працювали під псевдонімом «Село трьох сімей» [26]: Лю Шаоці, У Ханя, Лао Моша, Цзянь Боцзаня і т.д. Потім убивали «меншість усередині компартії», «меншість усередині армії». Далі компартія, армія і вся країна вбивали один одного. Збройна боротьба знищувала тіло, боротьба в культурі знищувала їхній дух. Це був украй нелюдський і звірячий період у житті країни, керований компартією, коли до найбільшої міри пробуджувалася темна сторона людей, оскільки компартія забезпечила їх «виправданням». Кожна людина могла вбивати людей як завгодно: під прикриттям «революції», «захисту революційної лінії компартії і голови Мао». Це можна назвати безпрецедентним загальнонаціональним знищенням людської природи.

3. Після Культурної революції КПК розстріляла студентів на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року у відповідь на їхні демократичні вимоги

Вперше армія КПК публічно вбивала цивільних людей, щоб придушити голос протесту проти розкрадань, проти змови чиновників і бізнесменів, проти корупції, щоб придушити вимоги свободи слова, друку і зібрань. З метою створення протистояння армії, щоб армія зненавиділа народ, спеціально було влаштовано підпали військових машин і вбивства солдатів.

4. Вбивства людей різних вірувань

Заволодіти вірою — корінне питання компартії Китаю. Щоб брехливі теорії КПК змогли обдурити людей, на початку зміцнення своєї влади китайська компартія знищувала різні релігійні напрямки і віру. Нині китайська компартія знову занесла свій ніж над вірою — послідовниками Фалуньгун.

5. Вбивства людей для приховування правди

Право на знання правди — це інше чутливе місце КПК, і тому, щоб приховати інформацію, вона вбиває людей.

Раніше тих, хто «незаконно слухав вороже радіо», просто саджали до в'язниці. А зараз до тих, хто, використовуючи телебачення, поширює правду, існує таємне розпорядження: «Нещадно розстрілювати на місці». Лю Ченцзюня, який за допомогою телебачення розповів про справжній стан справ, замучили до смерті. КПК використовує «Комітет 610» (організація, подібна до гестапо, спеціально створена з метою репресувати Фалуньгун), міліцію, прокуратуру, суди і велику інтернет-систему для стеження за кожною людиною.

6. Переслідуючи свої інтереси, КПК позбавляє людей права на життя

Теорія компартії Китаю про «перманентну революцію», насправді, говорить про те, що вона не має наміру втрачати владу. Нині розкрадання і розкладання КПК уже дійшли до конфлікту між абсолютним правом керівництва компартії і правом людей на життя. Коли люди намагаються захистити свої права законними способами, компартія Китаю використовує насильство, безперервно піднімаючи ніж на «ватажків». Для цієї мети компартія підготувала більше мільйона озброєних міліціонерів. У порівнянні з убивствами студентів на площі Тяньаньмень у 1989 році, куди було кинуто армію, сьогодні китайська компартія має ще більшу готовність до вбивства людей. Змушуючи своїх людей йти шляхом насильства, КПК загнала себе в глухий кут. Її влада вже дійшла до такого ступеня, що «трава і чагарник приймаються за солдатів»; до такої міри, коли вона «перебуває під страшною загрозою».

Усе вищесказане дозволяє зробити наступний висновок: компартія, по суті, є злим духом. Незалежно від зміни місця і часу вона, заради абсолютної влади, вбивала людей у минулому, вбиває їх зараз і вбиватиме в майбутньому — це залишається для неї незмінним.

6.2. У різних умовах використовуються різні методи вбивств

1. Управління пропагандою

КПК у різний час використовувала різні способи вбивств. Найчастіше серії запланованих убивств передували формуванню громадської думки. Компартія часто каже: «Тільки вбивство може заспокоїти гнів народу». Немов компартія вбиває людей за вимогою народу. Насправді «гнів народу» породжує сама КПК.

Наприклад, у драмі «Сива дівчина» [27] народну легенду повністю викривлено. У творі «Лю Веньсай» придумали двір для збору орендної плати і водну в'язницю. Все це здійснювалося з тією метою, щоб шляхом «виховання» добитися ненависті людей до поміщиків. Представити «ворогів» демонами — спосіб, який використовувався найчастіше. КПК може навіть главу держави представити демоном, як це було з Лю Шаоці. Заради розпалювання ненависті щодо Фалуньгун було інсценовано «самоспалення» на площі Тяньаньмень у січні 2001 року, завдяки чому компартія посилила репресії послідовників Фалуньгун. Компартія Китаю не тільки не змінила такого методу убивств, а й удосконалила його з розвитком інформаційних технологій. Якщо в минулому партія обманювала тільки китайських громадян, то зараз обманює людей усього світу.

2. Підйом мас на вбивства людей

Диктатура компартії не тільки вбиває людей, а й організовує «підйом мас на вбивство один одного». Якщо на початку її становлення хоч у якійсь мірі дотримувалися наявні закони, то, коли народ збожеволів від убивств, то всяка законність стала зневажатися. Наприклад, у кампанії «Земельна реформа» кожен місцевий комітет, який проводив цю реформу, міг самостійно вирішувати питання життя або смерті поміщиків.

3. Руйнування духу перед убивством фізичного тіла

Інший метод убивства спрямований на зламання духу перед знищенням фізичного тіла. В історії Китаю навіть під час найжорстокішої династії Цінь (221—207 рр. до н.е.) не зазіхали на дух людини. КПК ж не дає людині шансу мужньо і стійко прийняти смерть. «До тих, хто визнав свою провину підходити поблажливо, а до тих, хто чинить опір — строго», «Тільки опустити голову і зізнатися у своїй провині — це єдиний вихід». Партія завжди примушувала людину відмовитися від своєї віри, щоб вона, як собака, померла безславно, інакше ті, хто мужньо і стійко приймав би смерть, могли надихнути інших. Тільки коли люди вмирали в ганьбі й образі, КПК домагалася мети у «вихованні» інших, які могли захоплюватися жертвою. Китайська компартія по-звірячому переслідує Фалуньгун з тієї причини, що Фалуньгун ставить віру вище за власне життя. Коли китайська компартія не може знищити їхню гідність, вона намагається замучити їх до смерті.

4. Процес вбивства — це не тільки вбивство

У процесі вбивств КПК завжди використовує тактику «батога і пряника», тобто одних убивають, а інших перетягають на свій бік. Вона закликає «бити меншість», тобто вбивати 5%, оскільки «більшість людей» все-таки хороші і можуть бути об'єктами «виховання». Таке «виховання» розділено на «терор» і «турботу». «Терористичне виховання» — дати людям зрозуміти, що протистояння компартії нічим добрим не закінчиться, що треба триматися подалі від людей, на яких нападає КПК. «Дбайливе виховання» — дати людям побачити, що, маючи довіру компартії, стоячи на її боці, не тільки будеш у безпеці, а ще й отримаєш просування в кар’єрі та певні вигоди». Лінь Бяо [28] сказав: «Сьогодні втихомирили невелику порцію людей, завтра втихомирили невелику порцію людей, а разом буде більша їх частина». Ті, хто вижив в одному русі, часто стають жертвами іншого руху.

5. Методи вбивств людей: «знищення у зародку» і «приховані незаконні вбивства»

Зараз КПК розвинула метод убивств людей під назвою «знищення у зародку» і «приховані незаконні вбивства». Наприклад, зараз у різних місцях усе частіше виникає опір робітників і селян. КПК, діючи за принципом «знищення у зародку», заарештовує «ватажків» і жорстоко карає. Нині прагнення до свободи і дотримання прав людини стає загальновизнаним у світі, і КПК не виносить смертних вироків послідовникам Фалуньгун, але внаслідок підбурювання Цзян Цземіня, який заявив: «Забивши до смерті [послідовника Фалуньгун], не нестимеш відповідальності», — у різних місцях часто відбуваються страшні події, коли учнів Фалуньгун катують до смерті. Ще приклад: Конституція дає громадянам право на подання звернення або скарги, але китайська компартія, використовуючи агентів у цивільному, навіть наймаючи хуліганів, заарештовує людей, які подають мирне звернення, і відправляє їх до виправно-трудових таборів.

6. Убити одного, щоб дати урок багатьом

Переслідування Чжан Чжисінь, Юй Локе, Лінь Чжао [29] та інші подібні приклади.

7. Показне збереження життя одних для приховування вбивства інших

КПК іноді переслідує, але не вбиває людей, відомих у міжнародному співтоваристві, щоб у цей час таємно вбивати тих, хто мало відомий. Наприклад, у ході кампанії «Проти реакціонерів» вищим командувачам Гоміньдану (Лун Юню, Фу Цзуі і Ду Юйміну) було збережено життя, але було вбито командирів середньої та нижчої ланок. Нескінченні вбивства компартією спотворили дух китайських людей, і зараз багато китайців не відкидають можливості вбивств. Коли в Америці відбулися події 11 вересня 2001 року, на «дошках оголошень» китайського інтернету напад навіть вітався схвальними висловлюваннями. Голоси захисників «абсолютної війни» було чутно всюди.

Висновок

Оскільки КПК приховує інформацію, ми не можемо знати точно, скільки людей у часи її правління було репресовано до смерті. В описаних вище рухах загинуло щонайменше 60 мільйонів чоловік. Крім того, компартія Китаю в Сіньцзяні, Тибеті, Внутрішній Монголії, Юньнані та інших місцях знищує нечисленні народи, про що ще важче знайти достовірну інформацію. За даними газети «Вашингтон пост», КПК у цілому репресувала до смерті 80 мільйонів чоловік.

Крім загиблих, є ще паралізовані, ті, що втратили розум, або померли від безнадії, страху, горя. Про це ми тим більше не можемо дізнатися. Але смерть кожної людини — гірка втрата для її родини.

У новинах японської газети «Йоміурі Ньюс» повідомлялося, що КПК дала команду зібрати статистику в 29 провінціях країни, яка показала, що Культурна революція торкнулася щонайменше 600 мільйонів осіб, що становить майже половину населення Китаю.

Й. Сталін якось сказав: «Смерть однієї людини — трагедія, а смерть мільйона — просто статистика». Коли говорили, що багато людей у Сичуані загинуло від голоду, Лі Цзінцюань, колишній партійний секретар Сичуаньського повіту, спокійно, наче нічого не сталося, сказав: «У якій династії не вмирали люди?». Мао Цзедун констатував: «У будь-якій боротьбі є жертви, люди гинуть, і це трапляється часто». Ось як ставляться комуністи до людських життів. Не дивно, що Сталін репресував до смерті 20 мільйонів чоловік, тобто десяту частину населення колишнього СРСР. Китайська компартія вбила 80 мільйонів чоловік, що теж становило майже десяту частину населення наприкінці Культурної революції. «Червоні кхмери» знищили два мільйони чоловік, тобто чверть населення Кампучії. У Північній Кореї більше мільйона чоловік загинуло від голоду. Все це — кривавий борг компартії перед людством.

Єретичні релігії вбивають людей і людською кров'ю здійснюють жертвопринесення. Компартія з моменту її появи почала безперервно вбивати людей, а коли не може вбивати інших, вбиває своїх для того, щоб приносити жертву своєму злісному вченню «класової боротьби» і «бойової лінії»; вона приносить на жертовник навіть своїх генеральних секретарів, маршалів, воєначальників, міністрів.

Існує думка, що китайській компартії треба дати час, аби вона виправилася, що вона вже скоротила кількість убивств. Але вбивство навіть однієї людини є злочином. Для китайської компартії вбивство людей — це всього лиш один зі способів здійснення свого терористичного правління. І тоді кількість убивств можна регулювати за потребою. На перший погляд, здається, що «неможливо передбачити» число вбивств. Коли в людей страх перед терором слабкий, то для його посилення посилюється і терор; якщо страх великий, то для його підтримки достатньо поодиноких убивств, але якщо страх ще сильніший, то КПК достатньо тільки словом, за допомогою пропаганди, нагадати про терор.

Таким чином, КПК регулює розмах своїх репресій у залежності від ставлення суспільства до терору. Для КПК не важлива кількість убивств, головне — щоб цей процес не припинявся, і люди були слухняними. Можна не сумніватися, що коли раптом народ підніметься на протест, і компартія відчує загрозу своїй безпеці, то вона не завагається і застосує звичні для неї методи розправи.

Саме через те, що потрібно підтримувати терор, вибіркове вбивство людей дозволяє максимально досягати цієї мети. Завдяки тому, що під час вбивства людей звичайно чітко не визначається об'єкт переслідування, вина і норми покарань, у цілях власної безпеки місцева адміністрація сама визначає рамки впливу руху, які виявляються іноді навіть жорсткішими, ніж визначила компартія. Ось чому в кожному русі люди охоче діяли все жорстокіше. Щоб не бути втягнутими у вбивства, люди самі обмежували своє мислення, забезпечивши собі «безпечну зону». Така «безпечна зона» мислення була ще вужчою, ніж ті рамки, які мала намір ввести КПК. Саме тому люди в кожному русі мають тенденцію чинити як «лівий», а не як реакціонер. У результаті цього «розширеного» руху понад наміченого плану люди добровільно накладають на себе обмеження, щоб гарантувати власну безпеку. Така добровільна інтенсифікація терору всього суспільства відбувається завдяки вибірковим убивствам КПК.

У ході тривалої історії вбивств людей КПК перетворилася на збоченого маніяка. За допомогою вбивств задовольняється її збочена потреба по-звірячому вирішувати питання життя і смерті людей, що перебувають у її руках, у її владі, і зменшується страх невідворотності покарання в душі цього маніяка. За допомогою безперервних убивств вона намагається придушити ненависть і невдоволення, викликані терором. Сьогодні за КПК уже занадто багато кривавих боргів, тому, загубивши можливість позитивного результату, вона підтримує себе до свого останнього подиху терором і диктатом. Хоча вона іноді діє за формулою «спочатку вбити, а потім реабілітувати», щоб увести людей в оману, але кровожерна суть КПК ніколи не зміниться.


Читайте далі:
Коментар 8. Чому Комуністична партія Китаю — злий культ

------------------------------------

1 — З листа Мао Цзедуна своїй дружині Цзян Цін (1966 року).

2 — Базис і надбудова — поняття марксистсько-ленінської філософії, «розкривають зв'язок економічних і суспільних відносин, а також усіх ін. відносин цього суспільства». Філософський словник. — М.: Вид. політичної літ-ри, 1975.

3 — Ху Фен — ерудит, літературний критик і противник теорії партійної літератури. За свої ідеї засуджений до 14 років ув'язнення.

4 — Конфуцій, «Бесіди і судження».

5 — Третя Книга Мойсеєва. Левіт 19:18.

6 — К.Маркс і Ф.Енгельс, Маніфест комуністичної партії (1848 р.).

7 — Мао Цзедун, Диктатура народної демократії (1949 р.).

8 — Мао Цзедун: «Ми мусимо так активно просувати [придушення реакціонерів], щоб кожна сім'я була про це поінформована», 30 березня 1951 р.

9 — «Небесна держава Великого Спокою» (1851—1864 рр.) — назва групи за проголошеною нею ідеєю. Ця група розв'язала відоме Тайпінське повстання, одне з найкривавіших конфліктів у китайській історії. Натхненником повстання був містик на ім’я Хун Сюцюань, який був також новоспеченим християнином. Вважають, що в цьому зіткненні повсталих із силами імперського Китаю загинуло, принаймні, 30 мільйонів чоловік.

10 — «Великий стрибок» (1958—1960 рр.) — кампанія КПК з розширення промисловості Китаю, особливо сталеливарної промисловості. Це розглядалося як головне економічне лихо.

11 — Опублікована в лютому 1994 року Видавничим домом «Червоний прапор». Цитата — у редакції перекладача.

12 — Великий голод 1959—1961 років у Китаї був найсильнішим голодом в історії людства. Приблизне число загиблих «неприродною смертю» становить від 18 до 43 мільйонів чоловік.

13 — Пен Дехуай (1898—1974), головнокомандувач збройними силами під час війни в Кореї, міністр оборони в 1954—59 рр. Відправлений у відставку в результаті дій лівацьких елементів в оточенні Мао.

14 — «Розслідування вбивств у Дасін», Юй Ловень.

15 — Чжен І. Червоний меморіал. — Тайбей: Вид. китайського телебачення, 1993 р. Ця книга також перекладена англійською мовою — Червоний меморіал: розповіді про людоїдство в сучасному Китаї, Чжена І, книга перекладена і відредагована TP Sym (Boulder, Колорадо: Westview Press, 1998.)

16 — «Стара громада», як називає це КПК, належить періоду до 1949 року, а «нове суспільство» — після 1949 року, коли КПК стала контролювати країну.

17 — «Гамівна сорочка» — один з видів катувань. Руки жертви зав’язують за спиною мотузками, після чого людину підвішують у гамівній сорочці за руки. Внаслідок такого жорстокого катування ламаються кістки в плечах, ліктях, зап’ястях, і жертва помирає від нестерпного болю. Від цього катування загинуло кілька послідовників Фалуньгун. Для отримання більш детальної інформації, відвідайте сайти: китайською мовою, англійською мовою, російською мовою.

18 — Антибільшовицький корпус.

19 — Рух за виправлення стилю роботи

20 — Чжоу Еньлай (1898—1976) був після Мао другою за популярністю людиною в історії КПК. З 1949 року до своєї смерті він був ключовою фігурою в КПК і уряді КНР. Обіймав посаду прем'єр-міністра КНР.

21 — Ван Сяньгень. Документальний фільм про підтримку В'єтнаму в боротьбі з Америкою. — Пекін: Міжнародне видавництво культури, 1990.

22 — З Фонду дослідження Лаогай, повідомлення від 12 жовтня 2004 р.

23 — Один з трьох інструментів (засоби виробництва, способи виробництва і виробничі відносини), які Маркс використовував для характеристики соціальних груп — класів. Основою виробничих відносин є відносини власності на засоби виробництва.

24 — Менцзи. Книга 3. Серія Класики Пінгвін, перекладено DC Lau.

25 — Менцзи. Книга 7. Серія Класики Пінгвін, перекладено DC Lau.

26 — «Село трьох сімей» — літературний псевдонім трьох письменників у 1960-х рр.: Ден Ко, У Ханя і Ляо Моша. У був автором п'єси «Хай Жуй звільнений», яку Мао вважав політичною сатирою на його відносини з генералом Пен Дехуаєм.

27 — Твір «Сива дівчина» класичної китайської літератури насправді розповідав про безсмертну дівчину і не мав жодного стосунку до класової боротьби. Однак під пером письменників КПК він перетворився на «сучасну» драму, оперу і балет, які використовувалися для розпалювання класової ненависті.

28 — Лінь Бяо (1907—1971), один з головних лідерів КПК. Був за Мао Цзедуна членом Політбюро, заступником голови країни (1958), міністром оборони (1959). Лінь вважається ідеологом Великої культурної революції Китаю. Лінь розглядався як наступник Мао в 1966 році, але впав у немилість у 1970 році. Усвідомлюючи своє відсторонення від влади, Лінь, як повідомлялося, взяв участь у невдалому перевороті і, коли його змову розкрили, намагався вилетіти до СРСР. Його літак розбився на території Монголії, а сам Лінь Бяо загинув.

29 — Юй Локе — мислитель і борець за права людини. Вбитий КПК під час Культурної революції. Його важливий нарис «На сімейному тлі», написаний у 1967 р., отримав широке поширення за свої антикомуністичні думки під час Культурної революції. Лінь Чжао, студентку факультету журналістики Пекінського університету, названо реакціонеркою в 1957 році за незалежне мислення і відверту критику комуністичного руху. Звинувачено у вигаданій змові з «повалення народної демократичної диктатури», засуджено до 20 років ув'язнення, а у 1968 році вбито.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...