• Коментар 2. Походження компартії Китаю

  • Вівторок, 27 вересня 2011 року

Перейти до попереднього коментаря (першого).


Передмова

Згідно з книгою «Пояснення простих та аналіз складних ієрогліфів», що написана Сюй Шенєм [близько 147 року н. е. — прим. пер.], традиційний китайський ієрогліф «партія» складається з двох коренів чи основ, що означають «просувати» або «захищати» і «темне» або «чорне». Відповідно, цей ієрогліф має загальне значення «просувати темне». Ієрогліф «партія» або «член партії» має зневажливе значення. Конфуцій казав: «Шляхетна людина стримана і не бореться; вона товариська, але не приєднується до партії». У «Бесідах і судженнях» [«Лунь Юй»] Конфуцій так характеризує партію: «Люди, що об'єднуються для приховування своїх темних справ». Маленькі політичні групи в китайській історії називалися «пендан». У традиційній культурі Китаю партія — синонім «групи негідників» і асоціюється з людьми, що втягнуті в змову в корисливих цілях.

Чому в сучасному Китаї виникла комуністична партія, і чому зрештою вона захопила владу? Комуністична партія Китаю (КПК) постійно прищеплювала китайській народній свідомості, що історія обрала КПК, що народ обрав компартію, і що «без компартії не буде ніякого нового Китаю».

Це народ Китаю обрав комуністичну партію, або ж це комуністи заради своїх егоїстичних цілей створили партію і нав'язали її китайському народу? Відповідь на це питання можна знайти в історії.

Від останніх років останньої китайської династії Цін (1644—1912 рр.) до перших років Китайської республіки (1912—1949 рр.) Китай зазнав сильних зовнішніх ударів і здійснив неодноразові спроби провести внутрішню реформу. Китайське суспільство перебувало у хворобливому хаосі. Численні представники інтелігенції та люди з високими ідеалами прагнули врятувати країну та її народ, але національна криза і хаос породжували занепокоєння, яке привело їх спочатку до розчарування, а потім до повного розпачу. Як люди, що звертаються до різних лікарів у випадку хвороби, так і вони шукали виходу зі становища за межами Китаю. Випробувавши британський і французький метод оздоровлення суспільства, вони вирішили, що ті не придатні для них, і звернулися до російського. Посилено прагнучи досягти успіху, вони не погребували «найрадикальнішими ліками від хвороби» у надії, що Китай швидко одужає.

«Рух четвертого травня» 1919 року став результатом цього відчаю. Одні захищали анархізм, інші запропонували скинути доктрини Конфуція, а треті все ще пропонували впровадження західної культури.

Отже, люди відхилили традиційну китайську культуру і виступили проти ідеї серединного шляху Конфуція. У нетерпінні, прагнучи використати найкоротший шлях, ці революціонери підтримували руйнування всього традиційного. З одного боку, радикально налаштовані, вони не мали можливості служити своїй країні, а з іншого — вони твердо вірили у свої власні ідеали. Вони відчували, що світ безнадійний, і вважали, що лише вони знайшли ключ до майбутнього розвитку Китаю. Вони мали пристрасну готовність до революції і насильства.

Різне суспільне середовище змушувало людей шукати різні теорії, принципи і шляхи. Зрештою група людей зустріла представників Комуністичної партії Радянського Союзу. Ідея «використання насильницької революції з метою захоплення політичної влади», взята з теорії марксизму-ленінізму, знайшла відгук у їхніх занепокоєних серцях і співпала з їхнім бажанням врятувати країну та її людей.

З цієї миті вони почали впроваджувати комунізм, що являє собою чужу для Китаю концепцію. Всього 13 представників були присутні на першому з'їзді компартії Китаю. Пізніше дехто з них помер, дехто втік, дехто почав працювати на окупаційні сили Японії і став зрадником, а дехто вийшов з компартії Китаю (КПК), аби приєднатися до Гоміньдану (Націоналістична партія). До 1949 року, коли КПК прийшла до влади, з числа перших 13 членів партії в ній залишалися тільки Мао Цзедун і Дун Біу. Неясно, чи знали засновники китайської компартії в той час, що «божок», якого вони запозичили в Радянського Союзу, насправді був злим духом, і жаданий засіб, який вони шукали для зміцнення нації, виявився смертельною отрутою.

Всеросійська комуністична партія більшовиків (пізніше відома як КПРС), яка щойно отримала перемогу в революції, була сповнена амбіцій стосовно Китаю. У 1920 році Радянська Росія утворила в Сибіру Далекосхідний комітет — гілку Третього комуністичного інтернаціоналу, або Комінтерну. Він відповідав за заснування комуністичної партії в Китаї та в інших країнах. Незабаром після його утворення комісар Комітету представників Григорій Войтинський прибув до Пекіна й увійшов у контакт з комуністичним лідером Лі Дачжао. Лі організував у Шанхаї зустріч Войтинського з іншим комуністичним лідером Ченєм Дусю, і відтоді почалася підготовка до заснування компартії Китаю.

У червні 1921 року Чжан Тайпей приїхав до Іркутська, де виклав Далекосхідному комітету пропозицію про заснування компартії Китаю як гілки Комінтерну. 23 липня 1921 року за участі Далекосхідного комітету було офіційно сформовано КПК.

Надалі комуністичний рух запропонували Китаю як експеримент, і відтоді КПК поставила себе над усім, підкорюючи всіх на своєму шляху, таким чином, приносячи нескінченну трагедію для Китаю.

1. У процесі свого становлення компартія Китаю увібрала в себе усе китайське й іноземне зло

Це не легка справа — впровадити в Китаї, країні з п'ятитисячолітньою цивілізацією, іноземну злостиву примару, таку як комуністична партія, що абсолютно несумісна з китайськими традиціями. Компартія Китаю (КПК), використовуючи «комуністичну утопію», обдурила народ і патріотично налаштовану інтелігенцію, яка, бажаючи служити своїй країні, перебувала в безвихідному становищі; крім того, КПК ще раз спотворила комуністичну теорію, уже перекручену Леніним.

Керуючись цією теорією, КПК знищувала всі традиції і цінності китайського народу, які перешкоджали її владі. Вона винищувала всі суспільні верстви й окремих людей, які заважали зміцненню її влади. Компартія Китаю використовувала поняття «промислової революції», яка призвела до руйнування віри, а комуністичний атеїзм, принесений КПК, остаточно знищив релігійну віру. Комуністична партія принесла китайському народу теорію «скасування приватної власності», а також ленінське поняття «насильницької революції». Одночасно вона перейняла і розвинула найбільш порочні елементи панування, успадковані від китайської монархії.

Протягом усієї історії компартії Китаю, від її заснування до завоювання й утримання політичної влади, вона поступово ставала все більш злісною. У ході свого розвитку компартія використовувала дев'ять успадкованих нею рис, що властиві комуністичній примарі, надавши їм «китайського характеру», а саме: зло, обман, провокація, боротьба, грабіж, бандитизм, шпигунство, знищення та контроль. Реагуючи на безперервні кризи, компартія Китаю надалі об'єднала й підсилила свої методи і ступінь їхньої злісності, довівши їх до крайньої межі.

1.1. Перша успадкована риса — зло у вигляді деспотичної форми марксизму-ленінізму

Марксизм спершу привабив китайських комуністів своїм гаслом «використати соціальну революцію, щоб зруйнувати старий державний апарат і встановити диктатуру пролетаріату». Саме це і є коренем зла марксизму-ленінізму.

Марксистський матеріалізм засновується на вузьких економічних поняттях продуктивних сил, виробничих відносин і додаткової вартості. Беручи за основу хід розвитку ранніх стадій капіталізму, Карл Маркс зробив недалекоглядне пророкування про загибель капіталізму і перемогу пролетаріату, яке виявилося хибним. Марксистсько-ленінська насильницька революція і диктатура пролетаріату затверджують гегемонію пролетаріату і жорстку політику влади. «Маніфест комуністичної партії» пов'язав історичну і філософську основи компартії з класовими протиріччями і класовою боротьбою. Пролетаріат заради захоплення влади прагне звільнитися від традиційної моралі і соціальних відносин.

Доктрину комунізму було встановлено всупереч усім традиціям. Людська первинна природа завжди інстинктивно відкидає насильство, яке робить людей безжалісними і деспотичними. Таким чином, повсюди й у всі часи людство відхиляло теорію комуністичної партії про насильство, теорію, яка не має ніякої попередньої історії в жодній з колишніх систем мислення, філософії та традиції. Комуністична система терору прийшла на Землю немов нізвідки.

Ідеологія компартії побудована на передумові, що люди можуть завойовувати природу і перетворювати світ. Комуністична партія привабила багатьох людей своїми ідеалами «звільнення всього людства» та «світової єдності». Компартія ввела в оману багатьох людей, особливо тих, кого хвилював поточний стан людського суспільства і хто прагнув вплинути на суспільство. Відтоді ці люди забули, що існує Небо [поняття Неба в китайській культурі відіграє велике значення; під Небом часто маються на увазі вищі живі істоти, які з інших просторів стежать за вчинками людини, і якщо людина дотримується принципів моралі, то Небеса або Небо їм сприятиме — прим.пер.]. Натхненні красивими і водночас хибними уявленнями про «побудову раю на Землі», вони знехтували традиціями і дивилися зверхньо як на життя інших, так і на своє власне.

Комуністична партія видала фантазію «комуністичного раю» за правду, надихаючи народ на боротьбу заради нього: «Весь світ насильства ми зруйнуємо до кореня, а тоді — ми наш, ми новий світ збудуємо...» [1] Використовуючи таку абсолютно нездійсненну ідею, компартія роз'єднала людей з Небом, обірвала зв'язок китайців з їхніми предками і національними традиціями. Вимагаючи від людей віддавати своє життя заради комунізму, компартія підсилила свою здатність здійснювати вбивства.

1.2. Друга успадкована риса — обман: щоб постати «богом», потрібно брехати

Зло мусить брехати. З метою використання робочого класу компартія Китаю присвоїла йому такий статус — «найпередовіший клас», «самовідданий клас», «провідний клас» і «піонери пролетарської революції». Коли комуністична партія відчувала потребу в селянах, вона пообіцяла «землю селянам». Мао вітав селян, кажучи: «Без бідного селянства не було б ніякої революції; заперечувати їхню роль означає заперечувати революцію» [2].

Коли компартія потребувала допомоги класу капіталістів, вона назвала його представників «попутниками пролетарської революції» і пообіцяла їм «демократичне республіканське правління». Коли компартія Китаю (КПК) була майже повністю знищена Гоміньданом, вона гучно проголошувала: «Китайці, не воюйте з китайцями!» й обіцяла визнати своє підпорядкування Гоміньдану. Лиш тільки закінчилася війна проти Японії (1937—1945 рр.), КПК спрямувала всі свої сили проти Гоміньдану і повалила цей уряд. Аналогічно цьому компартія незабаром після взяття під свій контроль Китаю усунула клас капіталістів і зрештою перетворила селян і робітників на «бідний пролетаріат».

Поняття «об'єднаного фронту» — типовий приклад неправди, яку поширює компартія Китаю. Аби виграти громадянську війну проти Гоміньдану, КПК, відступаючи від своєї звичайної тактики, прийняла «політику тимчасового об'єднання» зі своїми класовими ворогами, серед яких поміщики і багаті селяни. 20 липня 1947 року Мао Цзедун оголосив, що «за винятком кількох реакційних елементів, ми повинні м'якше ставитися до класу заможних... з метою скоротити ворожі елементи». Після того, як комуністична партія одержала владу, поміщики та багаті селяни все ж не уникли геноциду.

Декларувати одне, а чинити по-іншому — це для комуністичної партії нормальне явище. Коли компартії потрібно було використати демократичні партії, вона проголосила, що всі сторони «борються за довгострокове співіснування, здійснюють взаємний нагляд, щирі одна з одною та розділяють честь і ганьбу». Кожного, хто не погоджувався з компартією або відмовлявся відповідати її концепціям, словам, справам чи організаціям, було усунуто. Карл Маркс, Володимир Ленін і лідери компартії казали, що комуністична партія не повинна ділити політичну владу з іншими людьми або групами.

Від самого початку комунізм однозначно ніс у собі генотип диктаторства. Це являє собою ознаку деспотизму. Компартія Китаю ніколи щиро не співіснувала з будь-якими іншими політичними партіями чи групами. І навіть упродовж так званого пом'якшеного періоду таке співіснування являло собою грандіозну виставу.

Історія навчає нас не вірити жодним обіцянкам компартії так само, як не вірити в те, що якесь із зобов'язань компартії буде виконано. Віра в слова комуністичної партії могла легко вартувати життя.

1.3. Третя успадкована риса — провокації: збудження ненависті і заклик до масової боротьби

Обман сприяє збудженню ненависті. Боротьба спирається на ненависть. Де ненависті немає, там її можна створити.

Укорінена патріархальна кланова система китайського села служила серйозною перешкодою для впровадження політичної влади компартії. Сільська громада споконвічно була гармонійною, і відносини між землевласниками та орендарями не були повністю ворожими. Землевласники пропонували селянам засіб до існування, натомість селяни підтримували землевласників.

Такі, певним чином взаємозалежні, відносини компартія Китаю назвала класовою експлуатацією і тлумачила як надзвичайний класовий антагонізм. Гармонію було перекручено і подано як ворожість, ненависть і боротьбу. Розумне було перетворено на нерозсудливе, порядок — на хаос, а республіканську систему — на деспотизм.

Комуністична партія заохочувала експропріацію приватної власності, вбивство заради грошей і знищення землевласників, багатих селян та їхніх родин. Численні селяни не бажали брати власність інших. Деякі з них повертали вночі майно, яке удень відібрали у власників, — і тоді вони зазнавали критики робочих команд компартії з питань земельної реформи — їх називали людьми, що мають «низьку класову свідомість».

З метою збудження класової ненависті компартія звела китайський театр до рівня інструмента пропаганди. Є відома театральна вистава про класовий утиск за легендою «Сива дівчина» [3], в якій насправді розповідається про жіноче безсмертя і яка не мала жодного стосунку до класових конфліктів. Але під пером військових авторів легенду було перетворено на сучасну драму, оперу та балет з метою розпалювання класової ненависті. Коли Японія вторглася до Китаю, компартія не тільки сама не давала опору, але й звинувачувала уряд Гоміньдану в зраді. Навіть у період такого всенародного лиха, як напад ворога, вона підбурювала народ супроти уряду.

Підбурювання різних груп населення одна проти одної являє собою класичний прийом компартії. Компартія Китаю створила формулу «95:5», згідно з якою 95% населення було віднесено до різних класів, яких можна схилити на свій бік, у той час як інші 5% визначалися як класові вороги. Люди в межах 95% були в безпеці, а проти тих 5% велася боротьба. Через страх і бажання захистити себе люди прагнули бути включеними в ці 95%. Це призвело в багатьох випадках до того, що люди шкодили один одному. Компартія, використовуючи підбурювання у багатьох своїх політичних кампаніях, довела цю тактику до досконалості.

1.4. Четверта успадкована риса — бандитизм: бандити і хулігани формують ряди китайської компартії

Бандитизм — це фундамент зла, і зло неодмінно його використовує. Комуністичні революції найчастіше були повстаннями хуліганів. Наприклад, Паризька комуна — це фактично вбивства, підпали і насильство, що здійснювалися покидьками суспільства. Навіть Карл Маркс дивився зверхньо на «декласований пролетаріат» [4], коли в «Маніфесті комуністичної партії» писав: «Люмпен-пролетаріат, цей пасивний продукт гниття найнижчих верств старого суспільства, що місцями втягується пролетарською революцією до руху, внаслідок свого життєвого становища набагато більш схильний продавати себе для реакційних інтриг» (с. 44, вид. 1953 р.). Селяни ж розглядалися К. Марксом і Ф. Енгельсом як такі, що не є гідними будь-якого соціального класу внаслідок їхньої так званої роздробленості і неосвіченості.

Комуністична партія Китаю й надалі розвивала темну сторону теорії К. Маркса. Мао Цзедун сказав: «Соціальна „піна“ і бандити завжди відкидалися суспільством, але вони фактично є найбільш хоробрими, найбільш надійними і найбільш стійкими в революції у сільських районах» [5]. Люмпен-пролетаріат підсилював насильницьку природу компартії і заклав основу політичної влади компартії в сільській місцевості. Слово «революція» розглядалося партією як слово з позитивним значенням, хоча два ієрогліфи цього слова буквально означають «відбирати життя» і звучать страхітливо та трагічно для всіх моральних людей. Усвідомивши, що слово «люмпен» має негативний відтінок, комуністична партія у дебатах стосовно терміну «люмпен-пролетаріат» під час Культурної революції замінила його просто на слово «пролетаріат».

Інший прояв низів суспільства — нахабство. Зазнаючи критики за диктат, партійні функціонери сміють безсоромно заявляти щось на кшталт: «Шановний пане, ви маєте рацію, ми саме такі. Китайський досвід, накопичений протягом минулих десятиліть, вимагає, щоб ми здійснювали цю владу демократичної диктатури. Ми називаємо це „демократичною диктатурою народу“».

1.5. П'ята успадкована риса — шпигунство: проникнення до ворожого тилу, підривна діяльність, роз'єднання, фальсифікація.

На додаток до обману, примусу до насильства і використання покидьків суспільства застосовувалися також шпигунство і підривна діяльність. Китайська компартія — фахівець з проникнення до ворожого тилу. Десятиліття тому три кращих таємних агенти компартії: Цянь Чжуанфей, Лі Кенун і Ху Бейфен фактично працювали на Чен Гена, начальника відділу таємних агентів №2 Центрального комітету компартії Китаю.

Коли Цянь Чжуанфей був особистим секретарем і довіреною особою Сюй Еньцзена, начальника Головного управління розслідувань Гоміньдану, він скористався фірмовим бланком Організаційного відділу Гоміньдану, щоб написати два листи, що містять секретну інформацію про перший і другий стратегічний план Гоміньдану, і доставив ці листи через Лі Кенуна особисто Чжоу Еньлаю [6]. У квітні 1930 року в північно-східній області Китаю було створено спеціальну організацію подвійних агентів розвідки, засновану Центральним розвідувальним відділенням Гоміньдану. Формально вона належала Гоміньдану і була під управлінням Цянь Чжуанфея, але фактично контролювалася КПК і керувалася Чен Геном.

Лі Kенун приєднався до штабу Збройних сил Гоміньдану як шифрувальник. Лі розшифровував термінові повідомлення, що мали стосунок до арешту і повстання директора відділу безпеки компартії Гу Шунчжана [7]. Цянь Чжуанфей негайно послав дешифроване повідомлення Чжоу Еньлаю, запобігши таким чином арештам цілої мережі агентів.

Ян Ден’ін був прокомуністичним спеціальним представником Головного управління розслідувань Гоміньдану, розташованого в Шанхаї.

Компартія Китаю дозволяла йому арештовувати і страчувати тих, кого вважала ненадійними. Високопоставлений чиновник з провінції Хенань якось образив партійного функціонера, і його власні люди використали таємні пружини, щоб запроторити чиновника до гомінданівської в'язниці на кілька років.

У ході визвольної війни [8] компартія змогла впровадити секретного агента, якому Чан Kaйши (також відомий як Цзян Цзєши) [9] дуже довіряв. Лю Пей, генерал-лейтенант і заступник міністра оборони, відповідав за оперативне управління армією Гоміньдану. Лю був фактично таємним агентом компартії. Перш ніж армія Гоміньдану дізнавалася про свій наступний маневр, інформація про заплановане місце розгортання армії вже досягала того місця в Яньані, де перебував начальник штабу компартії.

Компартія створювала відповідний план захисту. Сюн Сянхуей, секретар і довірена особа Ху Цзуннаня [10], розкрив Чжоу Еньлаю план останнього з вторгнення до Яньані. Коли Ху Цзуннань і його сили досягли Яньані, там було порожньо. Чжоу Еньлай одного разу сказав: «Голова Мао [Цзедун] знав про військові накази, що віддаються Чан Кайши, до того, як вони потрапляли до командування його армії».

1.6. Шоста успадкована риса — грабіж: пограбування і брехня стають «новим порядком»

Все, що належить компартії Китаю, отримане шляхом пограбування. Коли КПК створювала Червону армію, щоб за допомогою військової сили встановити свої порядки, вона потребувала грошей на закупівлю зброї та амуніції, їжі та одягу. Компартія здійснила «збір коштів», використовуючи головним чином бандитські методи, такі як придушення місцевих «глитаїв» і пограбування банків. Скоро ці кампанії «збору коштів» стали одним з головних завдань Червоної армії.

Наприклад, під час акції, яку очолював Лі Сяньнянь [11], один з лідерів компартії, Червона армія таємно викрадала членів найбагатших сімей у західному районі провінції Хубей. Вони викрадали людей масово, по одній особі з кожної багатої родини. Викрадених залишали живими і, обіцяючи їхнє звільнення, тривалий час вимагали гроші в родичів. Тільки після того як Червона армія була задоволена або з сімей викрадених повністю викачали всі кошти, заручники могли бути відпущені додому. Багато хто з них був на межі смерті. Над деякими знущалися настільки жахливо, що вони гинули раніше, ніж могли повернутися.

У результаті «розправи з місцевими мироїдами і конфіскації їхніх земель» комуністична партія поширила вплив брехні і насильства на все суспільство, підміняючи традиції «новим порядком». Комуністична партія здійснила різноманітні великі й малі негідні справи, не зробивши натомість абсолютно нічого доброго. Вона пропонувала кожному невеличку винагороду, підбурюючи одних людей доносити на інших. У результаті, милосердя і доброчесність зникають повністю, замінюючись боротьбою і вбивством. Значення поняття «комуністична утопія» фактично зводиться до змісту понять «насильство» і «грабіж».

1.7. Сьома успадкована риса — боротьба: руйнування традиційних цінностей і державного устрою

Обман, підбурювання, розв'язання рук покидькам суспільства і шпигунство — все це робилося заради грабежу та боротьби. Комуністична філософія заснована на боротьбі, і комуністична революція являла собою своєрідне неорганізоване побоїще, руйнування і пограбування. Партія оголосила: «Головною ціллю нападу селян є місцеве дворянство і незаконні поміщики, але вони також виступили проти всіх видів патріархальних ідей і систем, корумпованих чиновників у містах, проти поганого норову і звичаїв у сільських районах». Мао дав чітку вказівку — зруйнувати всю традиційну систему і звичаї сільського життя.

Комуністична боротьба містить у собі збройні сили і збройну боротьбу. «Революція — не званий обід і не написання есе, не створення картини чи вишивання; вона не може бути такою витонченою, такою неквапливою і ніжною, такою м'якою, доброю, чемною, стриманою і великодушною. Революція — це повстання, акт насильства, яким один клас скидає інший». Боротьба неминуча у спробі захопити державну владу силою. Кілька десятиліть потому компартія Китаю застосувала ту ж властивість боротьби, щоб у ході Великої культурної революції «навчити» наступне покоління.

1.8. Восьма успадкована риса — нищення: створення ідеологічної системи геноциду

Багато чого скоєно компартією з абсолютною жорстокістю. Компартія обіцяла інтелігенції «рай на землі». Згодом комуністична партія навісила на неї ярлик «реакціонерів» і віднесла інтелігентів поряд з поміщиками і шпигунами до ганебної дев'ятої категорії [12] людей, що переслідуються. Вона позбавила капіталістів їхньої власності, винищила багатий клас землевласників, зруйнувала ієрархію і порядок у сільській місцевості, відібрала повноваження у місцевої влади. Компартія викрадала багатих людей і вимагала в них хабарі, «промивала мізки» військовополоненим, «перетворювала» промисловців і капіталістів, пропустила через фільтр партію Гоміньдан і роздробила її; вона відокремилася від Комуністичного інтернаціоналу і зрадила його, знищила всіх дисидентів у ході успішного політичного руху після приходу до влади в 1949 році і погрожувала своїм власним членам партії.

Всі зазначені явища було засновано на теорії компартії про геноцид. Кожен її політичний рух у минулому був кампанією терору з ознаками геноциду. Компартія вже на ранній стадії становлення почала будувати свою теорію геноциду як складову частину своєї теорії про класи, революцію, боротьбу, насильство, диктатуру, політичні рухи і політичні партії. У цьому полягає весь її досвід, накопичений шляхом застосування різних методів геноциду.

Істотним виявом геноциду компартії є винищення проявів сумління та незалежної думки. Очевидно, що «панування терору» слугує фундаментальним інтересам компартії, яка знищить вас не лише, коли ви проти неї, але й коли ви за неї. Вона усуне будь-кого, кого вважає за потрібне усунути. Таким чином, кожен живе під гнітом терору і боїться компартії.

1.9. Дев'ята успадкована риса — контроль: партійні принципи націлені на управління всією партією і в подальшому — усім суспільством

Всі успадковані партією риси використовуються нею для досягнення єдиної мети — керувати народними масами за допомогою терору. Своїми найлютішими діями компартія доводить, що вона є природним ворогом усіх наявних суспільних сил. Від самого початку компартія пробивалася через кризи, що наступали одна за одною, серед яких криза виживання була найкритичнішою. Компартія існує в стані безмежного страху за своє виживання. Її основні критерії — особиста вигода, власне існування і влада. Аби підтримувати свою нестійку владу, вона змушена постійно вдосконалювати свої поверхові елементи. Користь для партії не є користю для окремого члена партії або всіх членів партії, скоріше, це вигода для партії як колективної юридичної особи в цілому. Колективність компартії відкидає будь-який прояв індивідуальності.

«Партійна культура» — найбільш ганебна особливість цього злого духу [компартії]. «Партійна культура» ламає людську природу настільки, що китайські люди більше не можуть вільно говорити чи діяти. Наприклад, Чжоу Еньлай і Сунь Бінвень були товаришами. Після того як Сунь Бінвень помер, Чжоу Еньлай удочерив його дочку Сунь Вейши. Під час Культурної революції Сунь Вейши було пред'явлено звинувачення, і пізніше вона померла в ув'язненні після того, як їй у голову забили довгого цвяха. Ордер на арешт підписав її названий батько, Чжоу Еньлай.

Одним з перших лідерів компартії був Жень Біши. Він відповідав за продаж опіуму під час війни з Японією. Опіум тоді був символом іноземного вторгнення, оскільки англійці імпортували його до Китаю, щоб послабити китайську економіку і перетворити китайців на наркоманів. Незважаючи на сильний опір поширенню опіуму з боку народу, Жень наважився вирощувати опіум у великих кількостях, ґрунтуючись на партійній культурі, ризикуючи викликати всенародний осуд. Внаслідок незаконності опіумних торгових зв'язків, компартія використовувала слово «мило» як кодову назву опіуму. Дохід від незаконної торгівлі наркотиками із сусідніми країнами став фінансовою підтримкою існування партії. У день столітнього ювілею Женя один з лідерів нового покоління високо оцінив партійні принципи Женя, стверджуючи, що «Жень був неабияким зразковим членом партії. Він також мав стійку віру в комунізм і необмежену лояльність до партії».

Іншим прикладом жертви партійних принципів був Чжан Сиде. Партія сказала, що його вбило, коли раптово обвалилася піч, але інші стверджували, що він помер під час висушування опіуму. Оскільки він був тихою людиною, служив у Центральному відділенні охорони і ніколи не просив підвищення, то про нього казали: «Його смерть набагато тяжча, ніж Тайшань» [знаменита гора в Китаї — прим. пер.] [13], маючи на увазі, що він був дуже важливою людиною.

Ще одним прикладом стійкого прихильника компартії був Лей Фен [14], відомий також як «неіржавкий ґвинтик революційної машини». Тривалий час обидва — і Лей, і Чжан — використовувалися як приклади для навчання народу лояльності щодо партії. Багато партійних героїв використовувалися як еталон «залізної волі і партійних принципів».

Після захоплення влади компартія Китаю розпочала агресивну кампанію з управління свідомістю, аби сформувати з наступних поколінь багато нових «інструментів» і «ґвинтиків», а також набір «належних думок» і стереотипної поведінки. Ці правила поведінки спершу використовувалися всередині партії, та їх швидко поширили на весь народ. Використані від імені нації ці думки і дії сприяли «промиванню мізків» людям у відповідності зі злою культурою компартії.

2. Ницість основ Комуністичної партії Китаю

Компартія Китаю претендує на блискучу історію, що веде від перемоги до перемоги. Це просто спроба прикрасити себе і прославитися в очах народу. Фактично історія «досягнень» компартії не має нічого славного. Лише використовуючи дев'ять успадкованих злісних рис, вона могла встановити і підтримувати свою владу.

2.1. Заснування компартії Китаю, що виросла на грудях Радянського Союзу

«З першим пострілом „Аврори“ під час Жовтневої революції до нас прийшов марксизм-ленінізм». Саме на такі свої витоки вказувала КПК людям. Фактично від самого початку компартія Китаю була тільки азіатською гілкою КПРС і з початку свого заснування була зрадницькою партією.

У період свого заснування компартія не володіла жодними коштами, не мала ніякої ідеології і ніякого досвіду. У неї не було жодної опори. Компартія приєдналася до Комінтерну, аби пов'язати свою долю з насильницькою революцією, яка була лише продовженням революції Леніна і Маркса. Компартія являла собою лише східну гілку Комінтерну, що виконував функцію глобального управління, аби повалити політичну владу в усьому світі. Компартія опиралася на зрілий досвід Радянського Союзу в насильницькому захопленні влади і диктатурі пролетаріату. Вона виконувала вказівки Рад щодо того, яку вести політику, як усе організувати та яка має бути ідеологія. Компартія копіювала в закордонних незаконних організацій секретні методи підпільного існування. Вона перейняла досвід Радянського Союзу зі строгого нагляду й контролю над людьми. КПРС була надійною опорою і підтримкою для китайської компартії.

Статут компартії Китаю, прийнятий на Першому з'їзді КПК, сформульований Комінтерном і заснований на марксизмі-ленінізмі, класовій боротьбі і диктатурі пролетаріату. Радянська партійна конституція забезпечила їй фундамент. Душу компартії становить ідеологія, запозичена в КПРС.

Коли Чень Дусю, один з передових представників компартії, висловив думку, що відрізнялася від думки представника Комінтерну Маріна, останній написав Ченю записку, нагадуючи, що якщо той є справжнім комуністом, то повинен чинити згідно з наказами Комінтерну. І навіть незважаючи на те, що Чень Дусю був першим з батьків-засновників компартії Китаю, він міг лише слухатися і коритися наказам. Дійсно, він і його партія були просто підлеглими компартії Радянського Союзу.

На Третьому З'їзді КПК 1923 року Чень Дусю публічно зізнався, що партія практично повністю фінансувалася Комінтерном. Через рік Комінтерн вніс більше 200 тисяч юанів до каси китайської компартії, але результати були незадовільними, і Комінтерн звинувачував її в тому, що вона недостатньо старанна у своїх зусиллях.

Згідно з неповною статистикою розсекречених партійних документів, КПК від жовтня 1921 року до червня 1922 року отримала від Комінтерну 16655 китайських юанів. У 1924 році вона отримала $1500 і 31927 юанів, а в 1927 році — 187674 юані. Щомісячний внесок Комінтерну становив у середньому близько 20 тисяч юанів. Тактика, яку зазвичай використовує компартія сьогодні, наприклад, лобіювання, таємні незаконні дії, давання хабарів і використання загроз, застосовувалася вже тоді. Комінтерн обвинувачував КПК у безперервній лобістській діяльності в боротьбі за капітал.

«Вони мають різні організації (Міжнародне інформаційне бюро, представники Комінтерну, військові організації і т. д.), щоб виплачувати гроші щоразу... кумедно, що в наших представників не йде багато часу на те, аби зрозуміти психологію радянських товаришів. Найважливіше, що вони розуміють, у якій ситуації і який товариш буде більш схильний схвалити фінансування. Якщо бачать, що вони не зможуть отримати гроші, то затримують зустрічі. Зрештою, вони використовують такі методи, як поширення чуток, буцімто головні чиновники мають конфлікт з Радянським Союзом, і що гроші даються воєначальникам замість КПК» [15].

2.2. Перший союз «Компартія Китаю — Гоміньдан». Внутрішнє шкідництво і саботаж у ході «Північної експедиції» [16]

Компартія завжди вчила китайський народ, буцімто Чан Кайши зрадив Народний революційний рух [17], примусивши партію підняти збройне повстання.

Насправді ж, саме КПК поводилася як шкідник. У своєму першому союзі з Гоміньданом вона співпрацювала з ним лише для того, щоб використати Народну революцію у своїх інтересах і розширити зону свого впливу. Більше того, компартія так сильно прагнула прискорити початок підтримуваної Радами революції і захопити владу, що її жага влади фактично зруйнувала і зрадила Народний революційний рух.

Вже на Другому Всекитайському з'їзді представників компартії в липні 1922 року більшість учасників з'їзду виступили проти союзу з Гоміньданом, тому що члени партії почали виявляти прагнення захопити владу у свої руки. Однак Комінтерн наклав вето на прийняту з'їздом резолюцію і наказав КПК приєднатися до Гоміньдану.

Під час першого союзу з Гоміньданом КПК провела в січні 1925 року свій четвертий з'їзд у Шанхаї і ще до того, як 12 березня 1925 року помер Сунь Ятсен [18], підняла питання про керівництво Китаєм. Якби Сунь Ятсен не помер тоді, то він, а не Чан Кайши, став би мішенню компартії у її прагненні захопити владу.

За підтримки Радянського Союзу і в результаті підривних дій зсередини Гоміньдану під час союзу з ним КПК легко захопила політичну владу. Відбувалося це ось як. Тан Піншань (1886—1956 рр.), один з перших керівників компартії в Гуандунському районі, став міністром Центрального відділу кадрів Гоміньдану, Фен Цзюйпо (1899—1954 рр.) — також вищий керівник компартії в Гуандун — зайняв посаду секретаря Міністерства праці з необмеженими владними повноваженнями у всіх справах, що пов'язані з робочою силою. Лінь Цзухань (1886—1960 рр.), один з найперших членів КПК, також відомий як Лінь Іоцзу, став міністром сільського господарства, в той час як Пен Пай (1896—1929 рр.), один з керівників компартії, став секретарем цього ж міністерства. Мао Цзедун зайняв посаду виконувача обов'язків міністра пропаганди Гоміньдану. Військові школи і командування збройних сил були завжди в центрі уваги компартії: Чжоу Еньлай обіймав посаду директора Політичного відділу Військової академії Хуанпу (Вампу), а Чжан Шеньфу (1893—1986 рр.), також відомий як Чжан Суннянь, один із засновників компартії, який рекомендував Чжоу Еньлаю вступити до партії, був заступником ректора цієї академії. Чжоу Еньлай був також главою Секції військових прокурорів, і саме він «запускав» військових радників Росії в різні установи країни. Багато комуністів обіймали посади політруків та належали до категорії професорів та викладачів у військових школах Гоміньдану. Члени компартії також були партійними представниками Гоміньдану на різних рівнях Народної революційної армії [19]. Було також передбачено, що без підпису представника компартії жоден армійський наказ не вважався дійсним. У результаті такого паразитичного приєднання до Народного революційного руху, кількість членів компартії в цьому русі різко збільшилася від тисячі чоловік у 1925 році до 30 тисяч у 1928 році.

В лютому 1926 року почалася «Північна експедиція». Від жовтня 1926 року до березня 1927 року комуністична партія організувала три збройних повстання в Шанхаї. Пізніше вона здійснила напад на штаб збройних сил «Північної експедиції», але тоді зазнала поразки. У період загальних страйків у провінції Гуандун робітничі пікети щодня вступали в запеклі сутички з міліцією. Ці повстання послужили Гоміньдану приводом для проведення «чистки» компартії 12 квітня 1927 року.

У серпні 1927 року члени КПК, що служили в рядах революційної армії Гоміньдану, організували «Повстання Наньчан», яке було швидко придушено. У вересні з метою нападу на Чанша компартія організувала ще одне повстання — «Період осіннього врожаю», але й воно було придушене. Тоді компартія, за допомогою встановлення армійських партійних відділів на рівні роти, взялася за здійснення системи контролю в армії («Партійні відділи в армії встановлені на рівні роти»). КПК відступила до гірського району Цзіньганшань [20]. По ходу свого просування компартія встановлювала свою владу в цій сільській місцевості.

2.3. Селянські повстання в Хунані. Підбурювання покидьків суспільства на повстання

Під час «Північної експедиції», коли армія перебувала в стані конфлікту зі своїми воєначальниками, компартія, намагаючись захопити владу, почала провокувати селян на повстання.

Селянське повстання в Хунані у 1927 році було повстанням таких самих покидьків суспільства, як і під час Паризької комуни 1871 року — першого комуністичного повстання. На той час у Парижі, як свідчать і французи, й іноземці, Паризька комуна була групою бродяг без будь-яких ідеалів. Поселившись у красивих будинках і великих особняках, поїдаючи незвичну для них смачну їжу, вони піклувалися тільки про насолоду миттєвим щастям і не замислювалися про майбутнє. Під час повстання французькі комунари наклали цензуру на пресу.

Вони взяли в заручники і пізніше розстріляли архієпископа Парижа і сповідника короля Жоржа Дарбуа. Просто заради свого особистого задоволення вони безжалісно вбили 64 священнослужителів, підпалювали палаци, руйнували урядові установи, приватні будинки та історичні пам'ятники. Багатство і краса французької столиці не мали собі рівних у Європі. Однак під час повстання Паризької комуни будівлі було спалено дотла, а людей убивали. Такі злочини і жорстокість рідко зустрічалися в історії.

Говорячи про селянські комітети, Мао Цзедун визнавав: «Це вірно, що селяни в певному сенсі некеровані. Заволодівши вищими повноваженнями, селянські комітети позбавляють землевласників права голосу і влади. Їх втоптують у бруд і не дають їм вибратися звідти. Селяни погрожують: „Ми занесемо вас до чорного списку [списку реакціонерів]!“. Вони накладають на місцевих «глитаїв» і поміщиків штрафи, вимагають від них пожертвувань і вщент розбивають їхні паланкіни.

Люди товпляться біля будинків тих місцевих багатіїв і поміщиків, які чинять спротив утворенню селянських комітетів; вирізають свиней поміщиків і відбирають їхнє зерно. Вони сміють навіть вкладатись на інкрустовані слоновою кісткою ліжка, що належать молодим дівчатам цих сімей. За найменшої провокації вони арештовують, «коронують» заарештованих високими паперовими ковпаками і виставляють їх напоказ цілому селу, примовляючи: «Ви, брудні поміщики, знайте тепер, хто ми!» Діючи безконтрольно, перевертаючи все догори дригом, вони створюють певного ґатунку терор у сільській місцевості».

Проте Mao надав усім цим «безконтрольним» діям повне схвалення: «Відверто кажучи, необхідно створити терор на певний час у кожному сільському районі, інакше буде неможливо придушити дії контрреволюціонерів і повалити владу поміщиків. Для того щоб відновити справедливість, доводиться переступати межі порядності, а інакше справедливість неможливо відновити... Багато вчинків, зроблених селянськими комітетами в період революції, вважалися крайніми, але фактично революція відчувала в них найбільш гостру необхідність». Комуністична революція породжує систему терору.

2.4. «Антияпонська» північна операція — втеча переможеного

Китайська компартія назвала північну антияпонську операцію «Далекий похід». Вона розрекламувала «Далекий похід» як китайську революційну казку. Компартія стверджувала, що «Далекий похід» був «маніфестом», «пропагандистською бригадою», «сіячем», а закінчився перемогою компартії і поразкою її ворогів.

Аби приховати свою поразку, КПК сфабрикувала абсолютно очевидну брехню про похід на північ задля боротьби з японцями. Починаючи жовтнем 1933 року та закінчуючи січнем 1934 року, комуністична партія зазнала повної поразки в боях з Гоміньданом. Під час п'ятої операції Гоміньдану, який прагнув оточити і знищити КПК, компартія втратила одну за одною всі свої сільські укріплені позиції. Оскільки райони її базування безупинно звужувалися, головні сили Червоної армії повинні були рятуватися втечею. У цьому й полягала справжня причина «Далекого походу».

Фактично метою «Далекого походу» було вийти з оточення і прямувати до Зовнішньої Монголії та Радянського Союзу по дузі, що спочатку йшла на захід, а потім на північ. Дійшовши туди, КПК у разі своєї поразки могла би втекти до Радянського Союзу. На своєму шляху до Зовнішньої Монголії компартія зіткнулася з великими труднощами. Вона вибрала шлях через Шаньсі і Суйюань, бо, з одного боку, йдучи через ці північні провінції, вона могла стверджувати, що була «проти японців» і таким чином завоювати серця людей. З іншого боку, ці області були безпечні, оскільки там взагалі не було японських військ. Японська армія в цей час утримувала окуповану територію, що йде уздовж Великої китайської стіни. Рік по тому, коли КПК нарешті досягла Шаньбея (північна частина провінції Шаньсі), головні сили Центральної червоної армії скоротились з 80000 до 6000 осіб.

2.5. Інцидент у Сіані. Компартія успішно сіє розбрат і захоплює Гоміньдан удруге

У грудні 1936 року Чжан Сюелян і Ян Хучен — два генерали Гоміньдану — викрали Чан Кайши в Сіані. Відтоді ця подія називається «інцидентом у Сіані».

Відповідно до історії, представленої в підручниках компартії, інцидент у Сіані був «військовим переворотом», розпочатим Чжаном і Яном, які висунули Чан Кайши ультиматум — життя або смерть. Нібито лише тоді Чан Кайши був змушений зайняти позицію проти японських загарбників. У підручниках йдеться, що Чжоу Еньлая було запрошено до Сіаня як представника компартії, щоб допомогти домовитися про мирне вирішення цього інциденту. А завдяки посередництву різних китайських угруповань інцидент було вирішено мирним шляхом, завершивши таким чином громадянську війну, що тривала вже десять років, і почавши створення об'єднаного народного союзу проти японців. Книги з історії компартії стверджують, що цей інцидент був критичним поворотним моментом для Китаю в його кризовій ситуації, і відображають КПК як патріотичну партію, яка бере до уваги інтереси всієї нації.

Однак з'являється все більше й більше таких документів, які підтверджують, що насправді ще до інциденту в Сіані Ян Хучен і Чжан Сюелян мали у своєму оточенні безліч шпигунів компартії. Одним з них був Лю Дін, таємний член компартії. Він був представлений Чжан Сюеляну Сун Цінлін, дружиною Сунь Ятсена. Вже після Сіаньського інциденту Mao Цзедун похвалив Лю за видатні заслуги під час проведення операції в Сіані. Серед тих, хто працював на стороні Ян Хучена, була його власна дружина Сє Баочжень, член компартії і працівник політичного відділу армії. Сє вийшла заміж за Ян Хучена в січні 1928 року зі схвалення компартії. Крім того, член компартії Ван Біннань був у той час почесним гостем у домі Яна. Пізніше Ван став заступником міністра закордонних справ компартії. Саме ці члени компартії, що перебували в оточенні Яна і Чжана, виступили головними підбурювачами військового перевороту.

На початку інциденту лідери компартії хотіли вбити Чан Кайши, щоб помститися йому за спробу придушити компартію. Однак тоді партія мала дуже слабку базу в Шанбеї, і якби там трапився бій, вона могла б бути винищеною вщент. Тоді КПК, використовуючи усі набуті навики обману, спровокувала Чжана і Яна на повстання, аби придушити японців і перешкодити їм у нападі на Радянський Союз. Й. Сталін особисто написав у Центральний комітет компартії листа з проханням не вбивати Чан Кайши, а вдруге почати співпрацювати з ним. Мао Цзедун і Чжоу Еньлай розуміли, що вони не могли знищити Гоміньдан обмеженими на той час силами компартії; навіть якби вони вбили Чан Кайши, то армія Гоміньдану через помсту легко могла б завдати їм поразки і навіть повністю їх знищити. У цих обставинах компартія змінила свій тон. Вдруге вона змусила Чан Кайши погодитися на співпрацю з КПК під приводом спільної боротьби проти японців.

Компартія спершу спровокувала повстання, спрямувавши зброю на Чан Кайши, а потім розвернулася на сто вісімдесят градусів і, діючи як герой у виставі, змусила його знову прийняти умови компартії. Таким чином, вона не тільки уникнула кризи, що закінчилася б розпадом, але й отримала можливість зміцнитися в уряді Гоміньдану вдруге. Незабаром Червону армію було перетворено на більш потужну Восьму армію. Можна тільки дивуватися неперевершеності мистецтва обману компартії.

2.6. Війна з Японією. Компартія міцніє, здійснюючи вбивства запозиченою зброєю

Коли розпочалася війна з Японією, Гоміньдан мав більше 1,7 мільйона озброєних солдатів, кораблі загальною водотоннажністю 110 тисяч тонн і приблизно 600 літаків-винищувачів різних видів. Для порівняння: чисельність усієї армії компартії, яка включала Нову четверту армію, щойно сформовану в листопаді 1937 року, не перевищувала 70 тисяч осіб. До того ж, вона була дуже ослаблена внутрішньою фракційною боротьбою. Найменший бій міг призвести до її повного знищення. КПК знала, що, якби їй довелося боротися з японцями, то вона не була б здатна завдати поразки навіть одній дивізії японської армії. З точки зору компартії, головним сенсом її заклику до «національної єдності» було утримання своєї власної влади, а не порятунок нації. Тому, співпрацюючи з Гоміньданом, КПК здійснювала «відому партійному складу внутрішньопартійну політику надання переваги боротьбі за політичну владу».

Після того, як японці зайняли місто Шеньян 18 вересня 1931 року і цим розширили свій контроль над великими територіями в північно-східному Китаї, компартія фактично воювала пліч-о-пліч з японськими загарбниками, з метою перемогти Гоміньдан. У декларації, написаній у відповідь на японську окупацію, компартія закликала людей, які проживають у керованих Гоміньданом областях, до заколоту і підбурювала «робітників влаштовувати страйки, селян — чинити заворушення, студентів — бойкотувати заняття, бідних людей — кидати роботу, солдат — повставати». Все це робилося з метою повалення націоналістичного уряду Гоміньдану.

Хоча компартія Китаю і закликала до опору Японії, сама вона мала армійські підрозділи лише в окремих районах і партизанські загони, розташовані у віддалених від лінії фронту таборах. За винятком кількох боїв, між яких битва біля гірського проходу Пінсін-Гуань (північно-східна частина Шаньсі), КПК не зробила великого внеску у війну проти Японії. Разом з тим, вона доклала усіх зусиль для того, аби розширити власну політичну базу. Коли японці здалися, компартія вписала солдат, які здалися, до числа військовослужбовців своєї армії, стверджуючи, що армія збільшилася майже до 900 тисяч кадрових солдат на додаток до двох мільйонів бійців-міліціонерів. У війні з японцями армія Гоміньдану, по суті, опинилася на лінії фронту сам-на-сам з ворогом і втратила у війні більше 200 генералів. Командири з боку компартії не понесли майже ніяких втрат. Одначе усі підручники компартії завжди стверджували, що Гоміньдан не чинив належного опору японцям, і що саме КПК привела китайський народ до великої перемоги у війні з Японією.

2.7. «Перевиховання» в Яньані. Створення найбільш страхітливих методів переслідування

Закликаючи народ піднятися на боротьбу з японцями, китайська компартія заманила безліч патріотичної молоді до Яньані, а потім, використовуючи рух «Перевиховання в Яньані», репресувала їх десятками тисяч. Від моменту захоплення влади і встановлення контролю над Китаєм КПК зображувала Яньань як революційну «святу землю», але ніколи не згадувала про злочини, які вона зробила в ході цього так званого «перевиховання».

Рух «Перевиховання в Яньані» був наймасштабнішою, найтемнішою і найлютішою політичною грою за всю історію людства. Під приводом «очищення» країни від «отрути» дрібної буржуазії партія «розмила» всі уявлення людей про моральність, незалежність думки, свободу дій, терпимість і гідність. Перший крок «перевиховання» полягав у створенні «Досьє персональних справ» на кожного товариша, яке включало: особисту заяву; історію участі в політичному житті; відомості про сімейне і соціальне походження та зв'язки; автобіографію і самооцінку ідеологічної перебудови; характеристику властивостей гідного члена партії.

У «Досьє персональних справ» кожна людина повинна була згадати всіх своїх знайомих від дня свого народження, всі важливі події свого життя, час і місце, де вони сталися. Людей примушували багаторазово писати для Досьє про одне й те саме, і будь-які розбіжності відзначалися, як ознаки «нечистоти». Кожен повинен був писати про усі види громадської діяльності, у якій він коли-небудь брав участь, особливо пов'язані з його вступом до партії. Акцент ставився на хід думок людини в процесі цієї громадської діяльності.

Оцінка своєї особистості як гідного члена партії була ще важливішою, і кожен повинен був зізнатися в наявності будь-яких антипартійних думок у свідомості, у словах, у ставленні до роботи, у щоденному житті і в громадській діяльності. Наприклад, кожна людина була зобов'язана самокритично і ретельно проаналізувати, чи не ставила вона особисті інтереси понад громадські, чи не використовувала вона партійну роботу для досягнення особистих цілей, чи не похитнулася її віра в революційне майбутнє, чи не боялася вона смерті під час боїв і чи не сумувала без членів своєї сім'ї або дружини, вступивши до партії чи армії. При цьому не існувало жодних об'єктивних критеріїв для оцінки особистості, тому майже в кожного було виявлено недоліки.

Для отримання «зізнань» від кадрових політичних працівників, які перевірялися з метою виявлення «прихованих зрадників», використовувався примус, що призвело до незліченних вигадок і безпідставних обвинувачень. У результаті цього велика кількість партійних працівників зазнала переслідувань. «Перевиховання в Яньані» називали «чисткою людської природи». Одного разу спеціальна робоча група прибула до Університету військово-політичної підготовки і впродовж двох місяців своєї роботи з перевірки особистих справ персоналу вчиняла там «червоний терор».

Для отримання зізнань використовувалися різні методи, зокрема «імпровізовані» визнання, «показові» визнання, «групові переконання», «п'ятихвилинні переконання», приватні бесіди, звіти зборів і виявлення «редисок» (червоних зовні і білих усередині). Використовувалося і «фотографування» — шикування всіх у лінію на сцені для перевірки. Тих, хто здавався стурбованим, було ідентифіковано як підозрюваних і як об'єктів для подальшого розслідування.

Навіть представники Комінтерну були вражені методами, що використовувалися у процесі «перевиховання», відзначаючи, що атмосфера в Яньані була гнітючою. Люди не сміли спілкуватися один з одним. У кожного були свої особисті цілі, і кожен був стривожений і наляканий. Ніхто не насмілювався казати правду або захищати несправедливо покараних друзів, оскільки кожен намагався врятувати власне життя. Порочні люди — ті, хто лестив, брехав і ображав інших — просувалися по службі; приниження стало способом життя в Яньані. Доводилося або принижуватися самим, або принижувати інших. Вимушені втратити гідність, честь, сором і любов один до одного, заради порятунку свого життя і службового становища люди дійшли до межі божевілля. Вони перестали висловлювати свою власну думку і лише переказували статті партійних вождів.

Точнісінько така ж система морального гніту використовувалася в усіх політичних рухах компартії від моменту захоплення нею влади в Китаї.

2.8. Три роки громадянської війни. Зрада країни заради захоплення влади

Російська буржуазно-демократична революція, що відбулася в лютому 1917 року, була за своїми масштабами досить помірним повстанням. Проте російський цар поставив інтереси країни на перше місце і прийняв рішення відректися від трону. У цей час В. Ленін спішно повернувся до Росії з Німеччини і організував там другий переворот. Згодом під приводом соціалістичної революції він убив революціонерів, які хоч і скинули царя, але належали до класу капіталістів, і таким чином задавив буржуазну революцію в Росії. Китайська компартія, як і В. Ленін, скористалася плодами народної революції. Після того, як завершилася антияпонська війна, КПК задля того, аби скинути уряд Гоміньдану, розв'язала так звану «Визвольну війну» (1946—1949 рр.) і, таким чином, знову принесла китайському народу лихо та страждання.

Компартія широко відома своєю «стратегією великого натовпу» — принесенням у жертву величезної кількості життів заради власної перемоги. У кількох битвах з Гоміньданом, зокрема битвах, проведених у Ляосі-Шеньяні, Пекіні-Тяньцзіні і Хуай-Хай, комуністична партія використовувала найбільш примітивну, варварську й антигуманну тактику, в результаті якої було принесено в жертву величезну кількість бійців компартії. Під час облоги міста Чанчунь у області Цзілінь у північно-східному Китаї, щоб виснажити харчові запаси в місті, компартія наказала Народно-визвольній армії (НВА) не випускати людей з міста. Протягом двох місяців облоги Чанчуня майже 200 тисяч людей померли від голоду і холоду. Але НВА не дозволила людям виїхати з міста. Після завершення битви КПК безсоромно стверджувала, що армія «визволила Чанчунь без єдиного пострілу».

У 1947—48 рр. китайська компартія підписала з Радянським Союзом дві угоди («Харбінську» та «Московську»), в результаті яких Китай віддавав своє національне майно і ресурси північного сходу країни в обмін на повну підтримку Радянським Союзом Китаю в його закордонних і військових справах. У відповідності з цими угодами, Радянський Союз зобов'язався надати для компартії Китаю 50 літаків; у розстрочку, в два прийоми, віддати компартії зброю, що була залишена японцями після капітуляції; за низькими цінами продати компартії контрольовану Союзом амуніцію та боєприпаси, що були на північному сході Китаю.

За умовами договору у випадку, якби Гоміньдан розпочав висадку десанту на північному сході країни, Радянський Союз був зобов'язаний таємно підтримати армію компартії. Крім того, Радянський Союз взяв на себе зобов'язання допомогти китайській компартії узяти під контроль Сіньцзян у північно-західному Китаї. У відповідності з цими угодами компартія Китаю і Радянський Союз також зобов'язалися сформувати союзницькі повітряні сили; СРСР зобов'язався допомогти оснастити 11 підрозділів армії КПК.

Щоб отримати радянську підтримку, КПК обіцяла Радянському Союзу певні наземні і повітряні транспортні привілеї на північному сході країни; запропонувала СРСР інформацію про дії як уряду Гоміньдану, так і американських збройних сил; надала Союзу боєприпаси та продукти, вироблені на північному сході країни (бавовну, сою) в обмін на передову зброю; надала СРСР пільгові права на ведення гірничих розробок у Китаї; дозволила Союзу розмістити свої війська на північному сході й у Сіньцзяні; а також сформувати далекосхідне Управління КДБ у Китаї. На випадок війни в Європі КПК зобов'язалася послати експедиційну армію чисельністю 100 тисяч чоловік плюс 2 мільйони чорноробів на підтримку СРСР. Крім того, за необхідності КПК обіцяла об'єднати певні області в провінції Ляонін з Північною Кореєю.

3. Прояв злих якостей сутності компартії

3.1. Історію компартії характеризує вічний страх

Найбільш помітна характерна риса китайської компартії — це її вічний страх. Від моменту свого виникнення компартія була стурбована лише ідеєю самозбереження. Ця заклопотаність допомогла їй приховати страх, який і надалі криється під її мінливим зовнішнім виглядом. Компартія нагадує ракову клітину, що поширюється і пронизує кожну частину тіла, вбиває навколо себе здорові клітини і нестримно, безконтрольно розростається. Нині суспільство не здатне знищити такий фактор-мутант як КПК, і не має жодної альтернативи, окрім як дозволити йому вільно поширюватися. Цей мутант настільки сильний, що ніщо в межах рівня і діапазону його поширення не здатне зупинити його. Значну частину суспільства зіпсовано ним, і все більше ділянок земної кулі наводнюються комунізмом або комуністичними елементами. Ці елементи безперервно посилюються й експлуатуються компартією і в результаті призводять до занепаду суспільної моралі.

Партія не вірить у загальновизнані критерії моральності і справедливості. Усі її принципи переслідують виключно її власний інтерес. Вона егоїстична у своїй основі, і не існує жодних принципів, які могли б обмежити або контролювати її наміри [про безпринципність комуністичної партії читайте «Дев’ятий коментар» — прим.ред.]. Опираючись на свої власні принципи, партія змушена постійно змінювати свою личину, щоразу змінюючись до невпізнання. Так, наприклад, на ранніх етапах свого розвитку, коли виживання компартії було під загрозою, вона приєднувалася до компартії Радянського Союзу, до Гоміньдану, до уряду Гоміньдану і до народної революції. Після завоювання влади вона проникла в різні форми опортунізму, в розум і почуття людей, у соціальні та управлінські структури — у що завгодно, аби на це можна було «накласти свою руку». Китайська компартія використовувала кожну кризу як можливість захопити ще більше влади і підсилити свої засоби контролю.

3.2. Ретельне слідування злу — «чарівна зброя» компартії

Компартія Китаю стверджує, що революційна перемога обумовлюється трьома видами «чарівної зброї»: політичним устроєм партії, збройною боротьбою та об'єднанням фронтів. Урок з Гоміньданом додав компартії іще два види такої «зброї»: пропаганду і шпигунство. Будь-яка «чарівна зброя» партії містила дев'ять успадкованих рис компартії: зло, обман, провокації, бандитизм, шпигунство, грабіж, боротьба, знищення та контроль.

Марксизм-ленінізм є за своєю природою порочним. Як не дивно, китайські комуністи насправді не розуміють марксизму-ленінізму. Лінь Бяо [21] казав, що насправді дуже небагато членів компартії дійсно читали роботи Маркса і Леніна. Суспільство вважало Цюй Цюбая [22] ідеологом, але він зізнавався, що прочитав дуже мало праць з теорії марксизму-ленінізму. Ідеологія Мао Цзедуна — це сільська версія марксизму-ленінізму, що пропагує селянське повстання. Теорія Ден Сяопіна про первинну стадію соціалізму має капіталістичне забарвлення. «Потрійне представництво» Цзян Цземіня [23] буквально складене зі шматочків з нічого. КПК дійсно ніколи не розуміла, що таке марксизм-ленінізм, але успадкувала від нього всі його найбільш злісні аспекти, до яких приєднала і свій власний, ще більш порочний досвід.

Об'єднаний фронт компартії — це використання обману і короткострокових підкупів одночасно. Метою Об'єднаного фронту було посилити владу компартії, допомогти їй з одинака перетворитися на величезний клан і змінити співвідношення між її друзями і ворогами. Єдність вимагала проникливості — відрізняти ворогів від друзів; розуміти, хто був ліворуч, хто — посередині, хто — справа; з ким і коли необхідно дружити, хто і коли має стати об’єктом нападу. Компартія легко перетворювала своїх колишніх ворогів на друзів, а потім знову на ворогів. Наприклад, у період демократичної революції партія об'єдналася з капіталістами; а в ході соціалістичної революції вона капіталістів знищила. Ще одним прикладом є випадок, коли таких лідерів демократичних партій, як Чжан Боцзюнь [24] і Ло Лунцзі [25], співзасновників Китайського демократичного союзу, компартія використовувала як своїх прихильників протягом періоду захоплення державної влади, але пізніше вони зазнали гонінь як «реакціонери».

3.3. Комуністична партія — це банда досвідчених професіоналів

Комуністична партія використовувала двосторонню стратегію: м'якість і гнучкість з одного боку, а з іншого — твердість і жорсткість. Її більш м'які методи включають пропаганду, об'єднаний фронт, сіяння розбрату, шпигунство, підбурювання до повстання, лицемірство, зазіхання на особистість, «промивання мізків», брехню та обман, приховування правди, моральний тиск і створення атмосфери жаху. Втілюючи все це в життя, китайська компартія вирощує синдром страху в народних серцях, який згодом призводить до того, що люди легко забувають проступки партії. Ці методи сприяють викоріненню в людях їхньої людської природи і вихованню в них зловмисності. Жорсткі методи компартії включають насильство, збройну боротьбу, переслідування, політичні кампанії, вбивство свідків, викрадення, придушення інакомислення, збройні напади, періодичне придушення опору тощо. Ці агресивні методи породжують і зміцнюють страх.

Компартія використовує м'які і жорсткі методи одночасно. Так у певних випадках може бути використано послаблення, водночас в інших посилення суворого режиму; або вживані методи можуть бути пом'якшені зовні і водночас посилені внутрішньо. Так у період послаблення КПК заохочувала свободу слова і самовираження, але, немов виманюючи змію з її нори, стала негайно переслідувати всіх тих, хто дійсно відкрито висловив свою думку, в наступному за послабленням періоді суворого контролю.

Компартія Китаю часто використовувала демократію, кидаючи виклик Гоміньдану, але коли інтелігенція у контрольованих КПК областях не погоджувалася з партією, її представників катували і навіть відтинали їм голови. Як приклад можемо розглянути ганебний випадок «диких лілій». Мислитель того часу Ван Шивей (1906—1947 рр.) написав есе «Дикі лілії», в якому висловив свої ідеали рівності, демократії і гуманізму. За це комуністи піддали його «чистці» у період руху «Перевиховання в Яньані» і зарубали його сокирами у 1947 році.

Старий чиновник, який переніс неймовірні муки в період кампанії «Перевиховання в Яньані», згадував, що коли його схопили і під шаленим тиском примушували зізнатися у зраді, єдине, що він міг зробити, — це зрадити власну совість і надати фальшиві свідчення. Спершу йому було соромно за те, що він оббрехав своїх товаришів. Він зненавидів себе настільки, що волів накласти на себе руки. Одного разу все так співпало, що у приміщенні, де він перебував, на столі залишився пістолет. Він схопив його, приставив до голови і натиснув на курок. У пістолеті не виявилося куль! У цю ж мить увійшов до приміщення слідчий по його справі, і сказав: «Добре, що Ви визнали свій вчинок хибним. Політика партії поблажлива. Комуністична партія знала, що ви дійшли до межі, і знала, що ви були „лояльні“ до партії, отож ви пройшли випробування». КПК завжди спершу ставить людині смертельну пастку, а потім насолоджується її болем і приниженням. Коли людина досягає вже крайньої межі і бажає лише смерті, в цю мить з'являється «великодушна» партія і показує людині, як треба жити. Як кажуть, «краще живий боягуз, аніж мертвий герой». У результаті, людина стає безмежно вдячною партії і ставиться до неї як до рятівника. Через роки цей чиновник дізнався про Фалуньгун, практику вдосконалення, що зародилася в Китаї. Він відчув, що Фалуньгун несе добро. Одначе, коли розпочалося переслідування Фалуньгун у 1999 році, болісні спогади про минуле знову виринули в його свідомості, і він більше не насмілювався говорити, що Фалуньгун несе добро.

Пережите останнім імператором Китаю Пуї [26] подібне до життєвого досвіду цього чиновника. Потрапивши з волі компартії до в'язниці і ставши свідком численних убивств, які відбувалися у нього на очах, він думав, що скоро вб'ють і його. Щоб вижити, він повністю зрадив своїм переконанням і в подальшому співпрацював з тюремними охоронцями. Пізніше він написав автобіографію під назвою «Перша половина мого життя», яку використовувала компартія як успішний приклад ідеологічного «перевиховання» людини.

Сучасні медичні дослідження доводять, що багато людей, які стали жертвами інтенсивного насильства та ізоляції, набувають «стокгольмського синдрому» — патологічного відчуття залежності від своїх гнобителів. У таких випадках настрій жертви — щастя чи гнів, радість чи горе — продиктовані настроєм цих гнобителів. Найменша люб'язність до жертви сприймається нею з глибокою вдячністю. Описані випадки, коли в жертви розвивається «любов» до гнобителів. Це психічне явище давно й успішно застосовувалося КПК і проти своїх ворогів, і у прагненні контролювати та змінювати уми громадян Китаю.

3.4. Найбільше зло — це сама партія

Більшість генеральних секретарів китайської компартії було затавровано як антипартійців. Очевидно, що КПК має своє власне життя і своє власне незалежне тіло. Компартія управляє чиновниками, а не навпаки. У «радянських районах» провінції Цзянсі, в той час як компартія була оточена військами Гоміньдану і ледь виживала, вона і далі проводила чистки у своїх рядах під приводом розправи з «антибільшовицьким корпусом»: ночами страчувала власних солдатів або, щоб заощадити кулі, забивала їх до смерті камінням. У північній області провінції Шаньсі, тоді як КПК було затиснуто між японцями і Гоміньданом, вона почала рух «Перевиховання в Яньані» — масові чистки і численні вбивства людей.

Однак цей образ компартії (невгамовного вбивці в масових масштабах) не перешкоджав їй у розширенні своєї влади і згодом у пануванні над усім Китаєм. Навіть більше, КПК поширила цей «зразок» внутрішнього суперництва і вбивства один одного від невеликих «радянських районів» на цілу націю. Компартія схожа на злоякісну пухлину: від надто стрімкого розвитку центр пухлини уже помер, проте вона далі поширюється на здорові органи. Коли ракові клітини проникають до різних органів, починають рости нові пухлини. Незалежно від того, наскільки хорошою чи поганою є людина від початку, після приєднання до компартії вона стає частиною її руйнівної сили. Чим чеснішою є людина, тим більш несамовитою стає, якщо починає руйнувати. Безсумнівно, пухлина КПК буде рости доти, доки не залишиться нічого, чим вона може підживлюватися. Тоді рак, звичайно ж, загине.

Засновник компартії Чень Дусю був інтелігентом, лідером студентського руху «Четвертого травня». Він проявив себе як прихильник ненасильницьких методів і попереджав членів партії, що якщо вони спробують навернути Гоміньдан у комуністичну віру або будуть виявляти надмірний інтерес до влади, це, безсумнівно, призведе до напружених відносин у їхніх рядах. Як один з найактивніших представників свого покоління, що брали участь у студентському русі «Четвертого травня», Чень був також і терпимою людиною. Однак він виявився першим, кого затаврували як «правого опортуніста».

Інший лідер компартії Цюй Цюбай вважав, що члени компартії повинні брати участь у битвах і боротьбі, організовувати повстання, скидати владу і використовувати надзвичайні заходи, щоб повернути китайське суспільство до його нормального існування. Однак перед своєю смертю він зізнався: «Я не хочу померти як революціонер. Я віддавна облишив ваш рух. Що ж, історія зіграла жарт, привівши мене, інтелектуала, на політичну арену революції і протримавши мене там багато років. І все ж я не зміг подолати свої дворянські поняття. Я так і не зміг стати бійцем пролетаріату» [27].

Лідер компартії Ван Мін за порадою Комінтерну наводив докази на користь об'єднання з Гоміньданом у війні проти японців замість того, щоб розширювати зайняті КПК території. На партійних зборах Мао Цзедун і Чжан Веньтянь [28] не могли ані змінити переконання свого товариша щодо необхідності об'єднання з Гоміньданом, ані розкрити йому правду про реальну ситуацію: через обмежені військові сили Червоної армії вони самостійно не спроможні були протистояти навіть одній дивізії японців.

Якби, всупереч здоровому глузду, КПК прийняла рішення воювати з Японією, тоді історія Китаю, звичайно, була б іншою. Мао Цзедун змушений був мовчати на зборах. Згодом Ван Мін виявився спершу вигнаним за відхилення в бік «лівого крила», а згодом його затаврували як опортуніста і прихильника ідеології «правого крила».

Ху Яобан, другий секретар партії, який був змушений піти у відставку в січні 1987 року, свого часу повернув собі підтримку китайського народу, коли реабілітував багатьох невинних жертв компартії, названих злочинцями у період Культурної революції. Однак згодом його вигнали із займаної ним посади.

Чжао Цзиян, останній з повалених генсеків компартії [29], хотів допомогти компартії втілити в життя партійну реформу, але його дії дорого йому коштували. Тож чого міг досягти кожен новий лідер компартії? Насправді перетворення компартії рівнозначне її смерті, тому вона завжди швидко відбирала владу у будь-яких реформаторів. Існують певні межі того, що членам КПК дозволяється робити, якщо вони хочуть перетворити партійну систему. Отже, немає ані найменшого шансу на те, що колись станеться перетворення компартії.

Якщо всі голови партії перетворилися на «непридатних», то яким чином КПК змогла поширювати революцію? У багатьох випадках, коли КПК була на висоті, тобто найлютішою, її найвищі функціонери втрачали займані посади. Це відбувалося тому, що їхній ступінь злостивості не відповідав високому стандарту партії, яка багато разів вибирала лише найбільш жорстоких. Багато партійних керівників закінчували свою політичну кар'єру дуже трагічно, але КПК завжди виживала. Не ті лідери компартії, котрі мали вплив на партію, а ті, котрі були здатні зрозуміти її злі наміри і дотримуватися їх, утримувалися на своїх постах. Саме вони посилювали здатність компартії до виживання під час криз і повністю віддали себе партії. Не дивно, що ці члени партії, які могли битися з Небесами, воювати з Землею, боротися проти людей [гармонія між Небесами, Землею і людьми є важливим поняттям у китайській культурі — прим.ред.], ніколи не могли суперечити партії. Саме вони є покірним знаряддям у руках партії, тобто пов'язані з партією нерозривною спорідненістю.

Безсоромність стала приголомшливою якістю сучасної компартії Китаю. Як стверджує партія, всі її помилки сталися через дії окремих партійних лідерів, наприклад таких, як Чжан Готао [30] або «Банда чотирьох» [31].

Мао Цзедун, за оцінкою партії, зробив три помилки і мав сім досягнень, тоді як Ден Сяопін вважав, що зробив чотири помилки і мав шість досягнень, але сама партія ніколи не помилялася. І навіть якщо партія була колись не права, то що з того? — Сама партія і виправила ці помилки. Тому партія велить своїм членам «дивитися вперед» і «не застрявати в спогадах про минуле».

З плином часу багато що може змінюватися: комуністичний рай уже перетворений на невибагливу мету соціалістичного забезпечення їжею і житлом; марксизм-ленінізм замінений «Потрійним представництвом». Можна навіть не дивуватися, якщо КПК раптом почне підтримувати демократію, надасть народу свободу віросповідання, раптово відмовиться від Цзян Цземіня або реабілітує Фалуньгун: компартія зробить все, якщо їй це буде необхідно для утримання влади. Тільки одне залишається незмінним у сутності компартії — переслідування цілей партії, цілей виживання, утримання влади і контролю.

Компартія змішала все — насильство, терор і насильницьку ідеологічну обробку — з метою сформулювати свою теоретичну основу, яка згодом перетворилася на сутність партії, на її вищі принципи, стала духом її лідерів, налагодженим механізмом всієї партії, а також критерієм оцінки дій усіх членів компартії. Комуністична партія тверда, як сталь, і її дисципліна настільки ж тверда. Наміри всіх членів партії повинні бути єдині, а їхні дії повинні повністю відповідати політичним завданням партії.

Висновок

Чому історія віддала перевагу комуністичній партії, а не будь-якій іншій політичній силі в Китаї? Як відомо, у світі існує два вибори, дві сили. Одна сила стара і зла, і її мета полягає в тому, аби вчиняти зло та йти поганим шляхом. Інша сила справедлива і позитивна, вона вибирає правильний і добрий шлях. Компартію обрали старі сили саме тому, що вона увібрала в себе все зло світу: китайське й іноземне, минуле і сьогоденне. Вона є типовим представником злих сил. Компартія повною мірою скористалася народною природженою чистотою та доброчесністю задля того, щоб обдурити людей, а потім крок за кроком проявити свою сьогоднішню здатність до руйнування.

Що мала на увазі компартія, коли стверджувала, що «не буде жодного нового Китаю без комуністичної партії»? Події, що відбулися в період від 1921 року, коли було засновано КПК, до 1949 року, коли вона захопила політичну владу, свідчать про те, що без обману і насильства компартія не опинилася б за кермом влади. КПК відрізняється від усіх інших типів організацій тим, що узгоджується зі збоченою ідеологією марксизму-ленінізму і не має жодних стримувальних факторів. Все, що вона робить, пояснює високими теоріями і хитро пов'язує їх з подіями, що відбуваються у певних верствах народних мас, і, таким чином «виправдовує» свої дії. Щоденно вона поширює пропаганду, прикрашаючи свою стратегію різними принципами та теоріями й доводячи свою «вічну правоту».

Розвиток компартії — це безславний процес накопичення зла. Історія компартії точно вказує на її незаконність. Китайський народ не обирав КПК з власної волі; навпаки, використовуючи свої жорстокі риси, успадковані від Комуністичної партії Радянського Союзу (зло, обман, провокації, бандитизм, шпигунство, грабіж, боротьбу, знищення та контроль), КПК нав'язала китайському народу комунізм — цю чужорідну злостиву примару.


Читайте далі:
Коментар 3. Тиранія Комуністичної партії Китаю

------------------------------------

1 — Слова з «Інтернаціоналу» — гімну компартії.

2 — Зі статті Мао «Звіт про розслідування селянського руху в Хунані» (1927 р.).

3 — Китайська легенда «Сива дівчина» — історія про безсмертну жінку, що жила в печері. У неї були надприродні здатності нагороджувати за чесноти та осуджувати за прогріхи, підтримувати праведність і карати зло. Проте в сучасній [китайській] драматургії розповідається, що вона змушена була ховатися в печері після того, як її батька забили до смерті за відмову видати її заміж за старого землевласника. Вона посивіла від голоду і страждань. Тема стала однією з найпопулярніших у Китаї, викликаючи класову ненависть до землевласників.

4 — Люмпен-пролетаріат (від нім. lumpen — лахміття) — декласована частина суспільства, мешканці нетрів. Ця група включає жебраків, повій, бандитів, шахраїв, дрібних злодіїв, бродяг, викинутих промисловістю великих міст. Термін було уведено Марксом у роботі «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 роки».

5 — Зі статті Мао «Звіт про розслідування селянського руху в Хунані» (1927 р.).

6 — Чжоу Еньлай (1898—1976 рр.) — друга після Мао людина в КПК. Був головою Китайської Народної Республіки від 1949 року і до самої смерті.

7 — Гу Шуньчжан — один з керівників спеціальної системи агентів китайської компартії. У 1931 році він був заарештований Гоміньданом і під примусом видав багато секретів компартії. Усіх 8 членів сім'ї Гу було вбито. Див. «Історія вбивств компартії Китаю» для більш детальної інформації.

8 — Війна між КПК і Гоміньданом у червні 1946 р. Війна відома трьома успішними операціями: Ляосі, Хуай—Хай і Пекін—Тяньцзінь, після яких компартія захопила всю владу в Китаї, що призвело до створення 1 жовтня 1949 року КНР.

9 — Чан Кайши був головою режиму Гоміньдану з 1927 р.; вигнаний у 1949 році з материкового Китаю він став правителем Тайваню.

10 — Ху Цзуннань (1896—1962 рр.) був командувачем Південно-західного військового округу та начальником Адміністративного штабу Гоміньдану.

11 — Лі Сяньнянь (1909—1992 рр.) — один з найстаріших лідерів КПК. Він був керівником Китаю в 1983 р. Відігравав важливу роль у наданні допомоги Ден Сяопіну після його повернення до влади в жовтні 1976 р., наприкінці Культурної революції.

12 — Коли КПК почала проводити реформу, вона розділила людей на категорії. Серед класів, названих ворогами, інтелігенція значилася під №9 після приватних власників, реакціонерів, шпигунів і т.д.

13 — У поемі Сима Цяня (бл. 145—135 рр. — 87 р. до н.е.) історика і вченого династії Західна Хань ідеться: «Кожен має померти; кожен помирає або важчим, ніж гора Тайшань, або легшим за перо».

14 — Лей Фен, китайський солдат, який прославився самовідданою вірністю Мао Цзедуну. Його придавило на смерть телеграфним стовпом, коли він охороняв склад. У нього була можливість відскочити убік, але він загинув, дотримуючись інструкції — не сходити з місця. Мао Цзедун висунув гасло: «Вчитися у товариша Лей Фена!», і до смерті Мао він був у китайському суспільстві поміж найшанованіших.

15 — Ян Куйсун: «Коротке повідомлення про фінансову допомогу Москви КПК з 1920-х до 1940-х років. (1)», номер 27, видання 21-го ст. (30 червня 2004 р.). Ян Куйсун — професор кафедри історії Пекінського університету і Східного китайського університету.

16 — «Північна експедиція» — успішна військова кампанія на чолі з Чан Кайши у 1927 р. для об'єднання Китаю під владою Гоміньдану. У ході «Північної експедиції» КПК була в союзі з Гоміньданом.

17 — Революційний рух під час союзу КПК—Гоміньдан, у період «Північної експедиції».

18 — Сунь Ятсен (1866—1925 рр.) — засновник Гоміньдану, перший президент Китайської Республіки.

19 — Народна революційна армія, якою керував Гоміньдан. У період союзу КПК—Гоміньдан вона включала членів КПК.

20 — Цзіньганшань — гірський район, вважається першою сільською базою КПК і тому відомий як «колиска Червоної армії».

21 — Лінь Бяо (1907—1971 рр.) — один зі старших лідерів КПК, член Політбюро КПК за Мао Цзедуна, заст. голови ЦК КПК (1958 р.) і міністр оборони (1959 р.). Ліна вважають архітектором Великої культурної революції. Лін був наступником Мао в 1966 р., але його вигнали в 1970 р. Відчуваючи свою поразку, Лін, за повідомленнями, був залучений до спроби перевороту і намагався втекти до СРСР на літаку. Літак зазнав аварії в Монголії, і Лін загинув.

22 — Цюй Цюбай (Цюй Цюбо) (1899—1935 рр.) — один з ранніх лідерів КПК і один з відомих лівих письменників. Він був захоплений Гоміньданом 23 лютого 1935 року і помер 18 червня того ж року.

23 — «Потрійне представництво» було вперше згадане у промові Цзян Цземіня в лютому 2000 року. Згідно з цією доктриною, партія повинна завжди підтримувати розвиток передових продуктивних сил Китаю, орієнтацію на передову культуру і фундаментальні інтереси переважної більшості китайського народу.

24 — Чжан Боцзюнь (1895—1969 рр.) — один із засновників Китайського демократичного союзу — демократичної партії Китаю. У 1957 р. Мао Цзедун назвав його «реакціонером номер один»; він є одним з небагатьох, кого не реабілітували після Культурної революції.

25 — Ло Лунцзі (1898—1965 рр.) — один із засновників Китайського демократичного союзу. Названий Мао Цзедуном «реакціонером номер один» у 1958 р.

26 — Пуї (1906—1967 рр.) — останній імператор (1908—1912) Китаю. Він залишався титулованим імператором до 1924 року. Після 1925 р. жив у японській концесії в Тяньцзіні. У 1934 р. став імператором японської маріонеткової держави Маньчжоу-го або Маньчжурії. Був захоплений радянськими військами в 1945 р. і ув'язнений. У 1950 році переданий китайським комуністам і до 1959 р. перебував у в'язниці, поки Мао Цзедун не надав йому амністію.

27 — З книги Цюй Цюбая «Ще кілька слів» 23 травня 1935 року перед його смертю 18 червня 1935 року.

28 — Чжан Веньтянь (1900—1976 рр.) — один з лідерів КПК 1930-х років, заступник міністра закордонних справ Китаю від 1954 до 1960 рр. Його репресовано до смерті в 1976 р. під час Культурної революції. Реабілітований у 1979 р.

29 — Останній з десяти генсеків КПК, якого було відсторонено через його незгоду щодо застосування сили для придушення студентських виступів на площі Тяньаньмень у 1989 р.

30 — Чжан Готао (1897—1979 рр.) — один із засновників КПК, виключений з партії у квітні 1938 р. У 1948 р. переїхав до Тайваню, потім до Гонконгу. Іммігрував до Канади у 1968 році.

31 — «Банда чотирьох» сформована дружиною Мао Цзедуна Цзян Цін (1913—1991 рр.), працівником шанхайського відділу пропаганди Чжан Чуньцяо, літературним критиком Яо Веньюанєм і шанхайським охоронцем Ван Хонвенєм. Вони прийшли до влади під час Великої культурної революції і керували політикою країни до 1970-х років.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...