• Коментар 1. Що таке комуністична партія

  • Вівторок, 27 вересня 2011 року

Вступ до книги «Дев’ять коментарів»


Передмова

Більше п'яти тисяч років китайський народ створював на землі квітучу цивілізацію, виплекану ріками Янцзи і Хуанхе. За цей тривалий період приходили і зникали династії, а китайська культура то розцвітала, то згасала. Великі і приголомшливі події розігрувалися на історичній сцені Китаю.

1840 рік, який історики зазвичай розглядають як початок сучасної епохи Китаю, став початком руху Китаю від традиційного життя до модернізації. Китайська цивілізація пережила чотири визначальні події, які кинули їй виклики і вимагали пошуку відповідей. Перші три події включають вторгнення до Пекіна на початку 1860-х років англо-французьких союзницьких сил, китайсько-японську війну 1894 року і російсько-японську війну 1905 року [1] на північному сході Китаю. На ці три «виклики» Китай відповів рухом вестернізації, який був відзначений ввезенням до Китаю сучасних товарів і зброї, реформами інститутів [влади] під час «руху реформ 1898 року» [2] і спробою наприкінці останньої династії Цін встановити конституційне правління, а пізніше — демократичною революцією 1911 року [3].

Наприкінці Першої світової війни Китай, хоча і був серед переможців, але не потрапив до кола сильних держав того часу. Чимало китайців вважали, що спроби «відповідей» на перші три події провалилися. «Рух четвертого травня» [4] став четвертою спробою дати відповідь на попередні «виклики» і став апогеєм вестернізації китайської культури за допомогою комуністичного руху та його радикальної революції.

Ця стаття розглядає цю останню подію, результатом якої стало зародження комуністичного руху і створення комуністичної партії. Після 160 років, протягом яких загинули насильницькою смертю близько ста мільйонів людей і було майже повністю знищено традиційну китайську культуру і цивілізацію, давайте проаналізуємо вибір, який зробив Китай, або те, що, можливо, було нав'язано Китаю.

1. Опора на насильство і терор для завоювання й утримання влади

«Комуністи вважають ганебною справою приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їхні цілі можна досягти лише шляхом насильницького повалення всього заведеного суспільного ладу». Цю цитату взято з останнього розділу «Маніфесту комуністичної партії» — основного документу партії. Насильство — це той єдиний засіб, використовуючи який комуністична партія одержала владу. Цю характерну рису було передано всім наступним формаціям партії, що з’явилися після її народження.

Фактично, першу у світі комуністичну партію було засновано через багато років після смерті Карла Маркса. Наступного року після Жовтневої революції 1917 року народилася Всеросійська комуністична партія (більшовиків), пізніше відома як Комуністична партія Радянського Союзу. Ця партія росла за рахунок застосування насильства проти «класових ворогів» і підтримувалася за допомогою насильства над членами партії і звичайними громадянами. У період сталінських чисток 30-х років компартія Радянського Союзу знищила більше 20 мільйонів так званих шпигунів, зрадників та інакодумців.

Комуністичну партію Китаю (КПК) було засновано в Третьому комуністичному інтернаціоналі як частину Комуністичної партії Радянського Союзу, тому вона природно успадкувала готовність убивати. У першу громадянську війну в Китаї між комуністами і Гоміньданом [5] з 1927 по 1936 рр. населення у провінції Цзянсі скоротилося з 20 до 10 мільйонів. Про шкоду, заподіяну насильством, можна судити вже із цих цифр.

Використання насильства може бути неминучим у спробі захопити політичну владу, але в історії ніколи не було режиму, який настільки жадав би вбивати, як компартія, особливо в мирний час. З 1949 року кількість смертей, викликаних насильством КПК, перевищила кількість загиблих у війнах 1927—1949 років.

Переконливим прикладом використання насильства компартією Китаю є її підтримка кампучійських «червоних кхмерів». Під час правління «червоних кхмерів» чверть населення Кампучії (нинішньої Камбоджі — прим. ред.), зокрема більшість китайських іммігрантів та їхніх нащадків, було вбито. Компартія Китаю досі перешкоджає міжнародному співтовариству засудити «червоних кхмерів», щоб приховати сумнозвісну роль КПК у геноциді.

Усі найбільш жорстокі революційні збройні формування і деспотичні режими у світі підтримують тісні зв’язки з компартією Китаю. Крім «червоних кхмерів», сюди входять комуністичні партії в Індонезії, на Філіппінах, у Малайзії, В'єтнамі, Бірмі, Лаосі і Непалі. Всіх їх підтримує компартія Китаю. Багато лідерів у цих комуністичних партіях — китайці; деякі з них і нині переховуються в Китаї.

Серед інших комуністичних партій маоїстського взірця — «Світлий шлях» у Південній Америці та японська Червона армія, злочини яких засудила світова спільнота.

Одна з теорій, яку використовують комуністи, — соціальний дарвінізм. Комуністична партія використовує теорію міжвидової боротьби, описану Дарвіном, для пояснення людських відносин і людської історії, стверджуючи, що класова боротьба є єдиною рушійною силою суспільного розвитку. Таким чином, «боротьба» стала основною «вірою» комуністичної партії, знаряддям у досягненні й утриманні політичного контролю. Відомі слова Мао явно виказують цю логіку «природного відбору»: «Чи можуть існувати 800 мільйонів людей без боротьби?».

В іншому висловлюванні Мао, також відомому, стверджується, що Культурну революцію [6] треба проводити «кожні сім чи вісім років». Систематичне використання сили є для компартії Китаю важливим засобом підтримки власного правління у країні. Мета використання сили — насадження страху. Кожна боротьба і рух служили своєрідним тренуванням у терорі, щоб китайці тремтіли всім серцем від страху, підкорилися страхові і поступово стали підконтрольними партії.

Сьогодні тероризм став головним ворогом цивілізованого і вільного світу. Використання жорстокого терору КПК, що покладається на державний апарат, стало набагато масштабнішим, тривалішим, а його результати — більш руйнівними. Сьогодні, в XXI сторіччі, ми не повинні забувати про цей успадкований характер комуністичної партії, оскільки це неодмінно зіграє вирішальну роль у визначенні долі КПК в майбутньому.

2. Використання брехні для виправдання насильства

Рівень цивілізованості режиму можна виміряти ступенем використання насильства цим режимом. Вдаючись до насильства, комуністичні режими, безперечно, роблять величезний крок назад у розвитку людської цивілізації. На жаль, комуністична партія розглядалася як прогресивна тими, хто вірив, що насильство — природний і неминучий рушій суспільного розвитку.

Це прийняття насильства слід розглядати як продовження неперевершеного і вмілого використання комуністичною партією обману і брехні, що стало другою рисою, яку успадкувала компартія Китаю.

«З молодих років ми вважали США привабливою країною. На наш погляд, це викликано тим, що США ніколи не окуповували Китай і не нападали на нього. Суттєвішим є те, що китайські громадяни мають гарну думку про США завдяки демократичному і відкритому характеру її народу».

Це витяг з редакційної статті офіційної газети компартії «Сіньхуа Жибао» від 4 липня 1947 року. Всього три роки потому компартія Китаю послала солдатів боротися з американськими військами в Північній Кореї, описуючи американців як найбільш злісних імперіалістів у світі. Кожен китаєць континентального Китаю здивувався би, прочитавши цю редакційну статтю, написану більше 50 років тому. КПК заборонила всі публікації, що цитують подібні ранні висловлювання і опублікувала варіанти, переписані заново.

З часу приходу до влади компартія Китаю використовувала подібні махінації в кожному новому «русі», зокрема: «викорінення контрреволюції» (1950—1953 рр.), «співпраці державних і приватних підприємств» (1954—1957 рр.), «проти правих елементів» (1957 р.), Культурній революції (1966—1976 рр.), бійні на площі Тяньаньмень [7] (1989 р.) і зовсім недавно з 1999 р. — у переслідуванні Фалуньгун. Найганебнішим інцидентом було переслідування інтелігенції в 1957 році. Компартія Китаю звернулася до інтелігенції з пропозицією висловити свої думки, а потім репресувала їх як «реакціонерів», використовуючи їхні власні слова як свідчення «злочинів». Коли деякі розкритикували переслідування як змову чи «темну змову», Мао публічно заявив: «Це не темна змова, а відкрита стратегія».

Обман і брехня відігравали дуже важливу роль у захопленні й утриманні контролю з боку КПК. Китай має найдовшу і найповнішу історію у світі, і китайці, особливо китайська інтелігенція, з покоління в покоління використовували історичний досвід для оцінки дійсності і навіть для особистого духовного росту. Для того, щоб історія служила режимові, компартія Китаю ввела практику змінення та приховування історичної правди. Компартія у своїх пропагандистських матеріалах і публікаціях переписала історію багатьох періодів, починаючи з «Весни й Осені» (770—476 рр. до н. е.) і «Періоду міжцарської війни» (475—221 рр. до н. е.) до Культурної революції. Подібні зміни історії тривали протягом більш ніж 50 років (з 1949 р.), а всі спроби відновити історичну правду зупиняла КПК.

Коли насильство стає занадто слабким, щоб утримувати контроль, КПК вдається до обману і брехні, які служать виправданням і маскуванням силових дій влади.

Треба визнати, що обман і брехню винайшла не комуністична партія, але вони були старим огидним методом, який компартія безсоромно використовувала. Компартія Китаю обіцяла землю селянам, фабрики — робітникам, свободу і демократію — інтелігенції і мир — усім. Жодну з цих обіцянок не було виконано. Одне покоління китайців померло обманутим, а інше покоління й далі обманюють. Це найбільше нещастя всього китайського народу.

3. Визначальні принципи, що безперервно змінюються

У 2004 році під час теледебатів у передвиборній президентській кампанії США один з кандидатів сказав, що людина може змінювати свою оцінку чого-небудь, але не повинна міняти «віру або основні цінності», інакше такій людині не можна довіряти. Це висловлювання має глибоку основу.

Комуністична партія якраз і є яскравим прикладом політичного хамелеона. Наприклад, за минулі 80 років з часу свого заснування партія провела 16 Усекитайських з'їздів КПК і 16 разів змінювала Статут партії. Протягом п'яти десятиліть свого правління компартія внесла п'ять великих поправок у Конституцію КНР.

Ідеал комуністичної партії — соціальна рівність, яка веде до комуністичного суспільства. Однак керований комуністами Китай став нацією, що має найбільш серйозну економічну нерівність. У той час, коли численні члени компартії насолоджуються багатством, 800 мільйонів людей у Китаї живуть за межею бідності.

Керівна теорія КПК бере свій початок від марксизму-ленінізму, до якого було додано маоїзм, а тепер — ідеї Дена і «потрійне представництво» Цзяна. Марксизм-ленінізм і маоїзм не сумісні з теоріями Дена та ідеологією Цзяна, вони, по суті, суперечать їм. Така суміш комуністичних теорій, яку використовує КПК, — справді рідкість у людській історії.

Принципи компартії Китаю дуже суперечать один одному, починаючи від ідеї глобальної інтеграції, що виходить за рамки етнічної держави, до сьогоднішнього крайнього націоналізму; від повного скасування приватної власності й усіх експлуататорських класів до нинішнього заохочення вступу капіталістів у партію. Вчорашні принципи повністю перевернулися у сьогоднішній політиці, і завтра очікуються подальші зміни. Незалежно від того, скільки разів КПК змінить свої принципи, її мета залишається ясною: одержання й утримання влади, а також підтримання абсолютного контролю над суспільством.

В історії компартії Китаю було більше десятка рухів, які ознаменувалися боротьбою «не на життя, а на смерть». Насправді, вся ця боротьба збігалася з переданням влади після чергових змін основних принципів партії. Кожна зміна принципів відбувалася через неминучу кризу, з якою стикалася компартія Китаю, і яка погрожувала її легітимності і виживанню. Чи було це співпрацею з партією Гоміньдан, проамериканською зовнішньою політикою, економічними реформами, розширенням ринку або посиленням націоналізму — кожне з цих рішень було прийнято в момент кризи, і всі вони були пов'язані із захопленням або зміцненням влади. Кожен виток переслідування якоїсь групи і наступного скасування переслідування був пов'язаний зі змінами основних принципів КПК.

На Заході кажуть, що істина живе довго, а брехня мінлива. У цьому висловлюванні є своя мудрість.

4. Як партійна сутність підміняє і знищує природу людини

Компартія Китаю взяла за зразок режим ленінського типу. З початку появи партії було встановлено три основні напрямки її діяльності: ідеологічна, політична та організаційна лінії. Ідеологічна лінія виробляє філософську основу комуністичної партії. Політична лінія ставить цілі. Організаційна лінія вказує, як досягаються цілі в жорстких організаційних рамках.

Початкова вимога до членів партії і тих, хто перебуває під владою КПК, — це беззаперечна покора. Так діє організаційна лінія.

У Китаї більшість людей знає про нещирість членів компартії. В особистому житті члени КПК, як і звичайні люди, відчувають щастя, гнів, горе і радість. Вони можуть мати гарний характер, а також недоліки звичайних людей. Вони можуть бути батьками, чоловіком і дружиною або друзями. Але партійні принципи вищі за людську природу і почуття. Вони, згідно з вимогами комуністичної партії, перевищують людське. Таким чином, людське стає відносним і нестійким, тоді як принципи партії стають абсолютними, безсумнівними і беззаперечними.

У роки Культурної революції батько і син катували один одного, чоловік і дружина боролися між собою, мати та дочка одна на одну зводили наклепи, а студенти та викладачі ставилися один до одного як вороги. Партійна сутність провокувала конфлікти і ненависть. У ранній період правління компартії Китаю деякі її високопосадовці не могли нічого вдіяти, коли членів їхніх родин оголошували класовими ворогами. Це знову ж виходило із сутності партії.

Влада партійної сутності над особистістю базується на безперервній ідеологічній обробці компартією протягом усього життя. Вона починається в дитячому садку, де затверджені партією відповіді на питання заохочуються, навіть якщо вони не відповідають здоровому глуздові або природному сприйняттю дитини. Від початкової школи до університету учні отримують політичну освіту. Вони навчаються давати затверджені партією відповіді, інакше їм не дозволяється складати іспити й отримувати вищу освіту.

Член партії, незалежно від його особистих думок, у розмові з іншими зобов'язаний дотримуватися лінії партії. Організаційна структура компартії Китаю — гігантська піраміда з центральною владою на вершині, що контролює всю ієрархію. Ця унікальна структура — одна з найважливіших особливостей режиму КПК, що сприяє досягненню абсолютної однодумності.

Сьогодні компартія Китаю повністю перетворилася на політичний орган, що бореться за підтримання власних інтересів. Вона вже не переслідує жодної з високих цілей комунізму. Організаційно партійна структура залишилася попередньою, та її вимога до одностайності не змінилася. Ця партія, ставлячи себе вище за людство і людську природу, позбувається будь-яких організацій чи людей, яких вважає загрозою для власної влади, чи то звичайні громадяни, чи високопосадовці КПК.

5. Злий дух суперечить природності та людяності

Всі явища у світі проходять життєвий цикл народження, зрілості, розпаду і смерті.

На відміну від комуністичного режиму, некомуністичні суспільства, навіть ті, які страждають від жорсткого тоталітарного правління і диктатури, часто дозволяють до деякої міри самоорганізацію і самовизначення. Давнє китайське суспільство фактично управлялося відповідно до дворівневої структури. У сільських районах громади були центрами незалежної громадської організації, в той час як організація життя в містах засновувалася на гільдіях. Вертикальне управління не простягалося нижче рівня округу.

Нацистський режим, можливо, найбільш жорстокий з некомуністичних режимів, усе ж залишав право на приватну власність. Комуністичні режими знищили всі форми громадського управління, незалежні від партії, замінивши їх жорсткими централізованими структурами влади.

Якщо налагоджені знизу-вгору соціальні структури, що формуються природно, беруть до уваги можливість самовизначення особистості або групи, то комуністичний режим протистоїть цьому за своєю суттю.

Комуністична партія не дотримується загальноприйнятих стандартів людяності. Довільно трактуються поняття добра і зла, так само, як всі закони і правила. Комуністи не дозволяють убивство, за винятком тих, хто визнаний ворогом компартії. Синівське благочестя вітається, якщо тільки батьки не вважаються класовими ворогами. Доброта, праведність, помірність, мудрість і вірність хороші, але не прийнятні, коли партія не бажає і не хоче визнавати ці традиційні чесноти. Комуністична партія повністю відкинула універсальні стандарти людяності і засновується на принципах, що суперечать природі людини.

Некомуністичні суспільства, в цілому, визнають двоїсту природу людини — добру і злу; вони спираються на заведений суспільний договір для підтримки рівноваги в суспільстві. За комуністичних режимів саме поняття людської природи заперечується, і не визнаються ані добро, ані зло. Усунення понять добра і зла, згідно з К. Марксом, дозволяє повністю змінити старий суспільний лад.

Компартія не вірить у Бога і навіть не поважає фізичну природу. «Життя, прожите в битві з Небесами, битві із Землею, боротьбі з людьми, сповнене радості» — таким був девіз КПК у період Культурної революції. Величезне страждання було заподіяно китайському народові і його землі.

Китайці традиційно вірять у єдність Неба і людини. Лаоцзи казав у «Даодецзіні» [8]: «Людина підпорядковується Землі, Земля — Небу, Небо — Дао, а Дао — природності». Люди і природа існують тільки за гармонійних відносин з грандіозним Усесвітом.

Комуністична партія дійсно є своєрідною живою сутністю. Однак вона виступає проти Природи, Неба, Землі і людей. Це злий дух, що протилежний природі Всесвіту.

6. Деякі риси одержимості злим духом

Керівні органи комуністичної партії безпосередньо ніколи не беруть участь у виробничій чи творчій діяльності. Тільки-но вони захоплюють владу, то проникають у маси, керуючи і маніпулюючи ними. Через побоювання втратити контроль вони поширюють свою владу аж до базових одиниць суспільства. Вони монополізують засоби виробництва і вилучають багатства суспільства.

У Китаї влада організацій компартії простягається всюди і керує всім, але ніхто не бачив фінансових звітів КПК, ураховуються лише звіти держави, місцевих органів влади і підприємств. Від центрального уряду до сільських комітетів державні посадовці завжди стоять нижче партійних функціонерів. Витрати партії забезпечуються державою і оплачуються з державної скарбниці.

Організація компартії діє як гігантський злий привид, який долучився до кожної одиниці й осередку китайського суспільства так само тісно, як тінь невідступна від людини. Вона глибоко проникла в кожен капіляр, кожну клітину суспільства своїми найдрібнішими кровососними щупальцями і з їх допомогою контролює і маніпулює суспільством.

Така специфічна система одержимості злим духом мала місце в людській історії в минулому, але лише частково або тимчасово. Ніколи вона не існувала так довго і не керувала суспільством так безроздільно, як під керівництвом компартії.

З цієї причини китайські селяни живуть у бідності і тяжкій праці. Вони повинні забезпечувати не тільки традиційне чиновництво міст, але й таку ж, або навіть більшу за чисельністю, номенклатуру партійних функціонерів.

З цієї причини китайські робітники масово втрачають роботу. Всюдисущі кровососні щупальця панівної компартії протягом багатьох років витягують кошти з виробничих підприємств.

З цієї причини китайській інтелігенції так важко знайти інтелектуальну свободу. Поряд з прямим керівництвом, усюди присутня тінь партії, що не займається нічим іншим, окрім контролю над людьми.

Нечистий дух повинен повністю контролювати того, хто ним одержимий, щоб висмоктувати енергію для свого існування.

Відповідно до сучасної політології, влада черпає силу з трьох головних джерел: сила, багатство і знання. Комуністична партія ніколи не вагалася перед використанням одноосібного контролю і насильства, щоб забрати в людей їхню власність. Та більше того, вона позбавила людей свободи слова і друку. Вона піддала насиллю дух народу, аби отримати повний контроль над ним. З цієї точки зору, лиховісне панування компартії контролює суспільство настільки жорстко, що це навряд чи можна порівняти з будь-яким іншим режимом у світі.

7. Заглянути в себе і позбутися одержимості КПК

У «Маніфесті комуністичної партії», першому програмному документі компартії, К. Маркс проголосив: «1848 рік. Привид бродить Європою — привид комунізму». Через сто років він уже більше ніж просто привид. Він знайшов конкретне матеріальне тіло. Він поширився по всьому світові подібно до епідемії, знищив десятки мільйонів життів, відібрав у сотень мільйонів власність, вільну свідомість і дух.

Основний принцип комуністичної партії — знищити всю приватну власність, щоб ліквідувати експлуататорський клас. Приватна власність — основа всіх соціальних прав і часто несе в собі риси національної культури. Люди, у яких відбирають приватну власність, позбавляються також свободи думки і духу. Вони можуть також втратити право на отримання соціальних і політичних свобод.

Зіткнувшись з кризою виживання, компартія була змушена у 80-ті роки реформувати економіку Китаю. Деякі з прав на приватну власність було відновлено. Це створило пробоїну в масивному механізмі твердого контролю компартії. Ця пробоїна стала збільшуватися, оскільки члени КПК кинулися нагромаджувати особисті багатства.

Компартія Китаю, будучи злісним привидом-паразитом, спираючись на силу, обман і безперервну зміну фасадів і образів, тепер демонструє ознаки розпаду, болісно реагуючи на будь-яку незначну перешкоду. Вона намагається вижити, накопичуючи все більші багатства і посилюючи контроль, але ці дії тільки збільшують розмах кризи.

Нині здається, що Китай процвітає, але соціальні конфлікти в країні розгорілися до небачених масштабів. Використовуючи політичні інтриги минулого, китайська компартія може зробити спробу відступу, реабілітувавши жертв бійні на площі Тяньаньмень або Фалуньгун, або обрати іншу групу як ворога, й надалі керуючи таким чином за допомогою терору.

На «виклики» попередніх ста років китайська нація відповідала імпортом зброї, перетворенням системи і проведенням жорстоких революцій. Було загублено безліч життів, і значною мірою було втрачено надбання традиційної китайської культури. Виявилося, що ці «відповіді» зазнавали невдач. Коли свідомість китайців охопило хвилювання і занепокоєння, компартія скористалася можливістю, щоб вийти на сцену, і відтоді керує цією найдавнішою у світі цивілізацією.

У майбутніх випробуваннях китайський народ неминуче знову постане перед вибором. Незалежно від того, яким буде вибір, кожен китайський громадянин має усвідомити, що найменше сподівання на компартію тільки збільшить шкоду, завдану китайській нації, і тільки додасть нової енергії зловісній одержимості КПК.

Ми повинні залишити всі ілюзії і ретельно проаналізувати самих себе, не піддаючись ані ненависті, ані жадібності, ані пристрасті. Тільки тоді ми зможемо позбутися жахливого контролю порочної примари компартії останніх 50 років. Заради свободи нації ми можемо відновити китайську цивілізацію, засновану на повазі до людської природи і загальному співчутті.


Читайте далі:
Коментар 2. Походження комуністичної партії Китаю

------------------------------------

1 — Російсько-японська війна тривала з 1904 по 1905 роки.

2 — «Сто днів реформ» — період з 11 червня по 21 вересня 1898 р., коли імператор Айсіньгьоро Цзайтянь (Гуансюй) (правління 1875—1908 рр.) останньої династії Цін (маньчжурська династія, 1616—1911 рр.) зробив спробу втілити серію ліберальних реформ у Китаї. Консервативні вищі кола знаті й імператриця Цисі виступили проти реформ і, організувавши змову, скинули Гуансюя. При владі опинилася Цисі.

3 — Сіньхайска революція (1911—1913 рр.) призвела до повалення династії Цін і створення Китайської республіки, що проіснувала до 1949 р.

4 — «Рух четвертого травня». Масовий антиімперіалістичний рух у Китаї в травні-червні 1919 року.

5 — Гоміньдан — партія, створена в 1912 р. прихильниками Сунь Ятсена, першого президента Китайської республіки. З 1927 по 1949 рр. Гоміньдан (Націоналістична партія Китаю) керує Китаєм. Пов’язана з іноземним капіталом. Після 1949 р. існувала як тайванський Гоміньдан.

6 — Велика культурна революція (1966—1976 рр.), ініційована Мао Цзедуном, як акція червоного терору. Завершилася в рік смерті Мао.

7 — «Інцидент четвертого червня» 1989 року став результатом серії протестів молоді та студентів, які виступали за демократичні перетворення. Центром протестів стала площа Тяньаньмень у Пекіні. Масові мирні виступи молоді і студентів було жорстоко придушено із застосуванням танків, що призвело до численних людських жертв. За приблизними оцінками, кількість жертв коливається від 400—800 чоловік («Нью-Йорк Таймс») до 2600 осіб (китайський «Червоний хрест»), а число потерпілих — від 7000 до 10000 чоловік.

8 — «Даодецзін» («Книга шляху і чесноти») є одним із найбільш важливих канонів даосизму. Написаний Лаоцзи (Поважний учитель). Лаоцзи жив у VI столітті до н.е. в державі Чу. Він був придворним архіваріусом і консультував Конфуція з питань ритуалів. Переказ свідчить, що в старості Лаоцзи попрямував на Захід. На кордоні Китаю його зупинив вартовий, попросивши викласти його вчення. Тоді Лаоцзи написав працю з 5000 ієрогліфів, відому як «Даодецзін». Закінчивши її, Лаоцзи пішов далі на Захід, і більше про нього не було згадок.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...