Кількість тепла, яке надходить від сонця, постійно зменшується

Фото: NASA/Getty Images

Незважаючи на потепління клімату, яке ми спостерігаємо сьогодні, потік тепла, що надходить до Землі від Сонця, в останні п'ять років повільно зменшується. Про це свідчать спостереження попелястого світла Місяця, які уже майже десять років проводяться в Сонячній обсерваторії Big Bear у Каліфорнії.

Попелясте світло — це слабке світіння неосвітленої Сонцем сторони Місяця. Звичайно, воно теж спричинене сонячним світлом, але це світло, яке відбивається від Землі. У середньому Земля відбиває в космос біля третини випромінювання, яке на неї потрапляє. Астрономи говорять, що альбедо Землі складає близько 0,3. Однак альбедо не залишається незмінним. На його значення впливають зміни у покривах хмар та снігу.

Для кліматичних досліджень важливим є середнє значення альбедо за тривалий проміжок часу, наприклад за рік. Щоб його визначити, потрібно постійно стежити за станом усього покриву хмар Землі і вимірювати потоки світла і тепла, які йдуть від планети. Сучасні супутникові системи дозволяють це робити, однак значно простіше і дешевше — спостерігати із Землі за попелястим світлом Місяця. Чим воно яскравіше —тим більше сонячного світла розсіює Земля в навколишній простір.

Попелясте світло можна побачити навіть неозброєним оком. У Сонячній обсерваторії Big Bear для вимірів пристосували невеличкий 6-дюймовий сонячний телескоп, який все одно простоював уночі. Ще одна перевага полягає в тому, що Місяць знаходиться досить далеко від Землі і з нього видно майже половину земної кулі. Причому, коли настає молодий місяць, це майже вся освітлена сонцем частина Землі. А тому відразу можна одержати інтегральну оцінку випромінювання, яке розсіюється від земної кулі.

Утім, недоліків в описаному методі теж багато. Головний з них полягає в тому, що поверхня Землі по-різному відбиває світло в різних напрямках. Найбільше світла, яке потрапляє на Місяць, надходить з центра земного диска, тобто з екваторіальних районів Землі. Вплив хмарності і сніжного покриву у високих широтах важко оцінити, базуючись на вимірах попелястого світла. Крім того, попелясте світло неможливо спостерігати постійно. В міру наближення до повного місяця, спостерігати його стає усе важче, а охоплення поверхні Землі стає усе гіршим. Також Місяць недоступний для спостереження безпосередньо під час молодика. Нарешті, частина днів пропадає через похмуру погоду в районі обсерваторії. Усе це не дозволяє одержувати однорідні безперервні ряди спостережень попелястого світла. Проте на основі досить великого масиву даних можна зробити цікаві висновки.

Як не дивно, систематичні спостереження попелястого світла до останнього часу не проводилося. Група під керівництвом Філіпа Гуді (Philip Goode) і Стівена Куніна (Steven Koonin) почала спостереження в 1997 році. В перші роки вони відзначали, що альбедо Землі поступово зменшується. Тоді це пояснювали ростом сонячної активності і намагалися пов'язати з потеплінням клімату. Однак, починаючи з 2000 року спостереження попелястого світла вказує на те що, альбедо Землі стало поступово збільшуватися, а виходить, Земля отримує від Сонця менше тепла. На тлі потепління клімату, яке зараз відбувається, це виглядає трохи дивно, говориться в прес-релізі Технологічного інституту штату Нью-Джерсі (NJIT).

Утім, про збільшення альбедо Землі говорять і супутникові дані. У листопаді були опубліковані результати моніторингу хмар у рамках проекту ISCCP. База даних, складена за спостереженнями метеорологічних супутників, охоплює 20-річний період, починаючи з 1983 року. Протягом перших 15 років різниця в площі, охопленій низькими і високими хмарами, залишалася постійною на рівні 7-8%. Однак в останні 5 років ця різниця збільшилася майже вдвічі і тепер складає близько 13%. При цьому загальна площа хмар теж зросла.

На думку Філіпа Гуді ці розбіжності між низькими і високими хмарами компенсують охолодження через збільшення площі хмар, оскільки високі хмари дають більш істотний внесок у парниковий ефект, коли вони загороджені від земної поверхні низькими хмарами.

У прес-релізі також відзначається, що, за даними наземних радіометрів, подібна зміна напрямку змін земного альбедо могла мати місце між 1960-ми і серединою 80-х років. Так що не можна виключати, що ми спостерігаємо регулярне коливання альбедо з періодом близько 10 років. Про це повідомляють "Елементи".

Написати перший коментар

Додавання коментарю
Будь ласка, дотримуйтеся теми статті! Особиста переписка, ненормативна лексика та образи будуть вилучені. Адміністрація сайту залишає за собою право вилучати будь які коментарі, що не відповідають інтересам та іміджу Великої Епохи. Не використовуйте коментарі для розкручування Інтернет ресурсів та будь якої реклами. Такий матеріал буде видалено.
Ім я:
BBCode:
Коментар:
Код:*

Powered by AkoComment Tweaked Special Edition