«Ратоборці» — не тільки гра

Фестиваль Мамокабо цього літа зібрав кілька тисяч людей на території Етносвіту. Пробираючись лісовими стежками, ми випадково забрели на Буянов Двір, і ніби потрапили в інший світ, в інший вимір.

На майданчику була розгорнута польова кузня та гончарна майстерня, які в точності відтворюють архітектуру Давньої Русі, і в яких кожен міг спробувати себе в ролі стародавнього майстра. Поселенці були одягнені в одяг і озброєння жителів того часу.

Що це? Гра? Інсценування? Як виявилося, це «ратоборці» побудували реконструкцію поселення давніх слов'ян. Завдяки тривалій дослідницькій роботі та технічних експериментів їм вдалося відтворити максимально достовірну копію житлового дружинного комплексу 9—11 століть.

Ми попросили руську дівчину на ім'я Марина розповісти про життя поселенців.

— Марино, як ви прийшли в громаду? Чи було це для вас розвагою?

М.: «Ратоборці» створювалися, як агентство старовинних розваг задовго до мого народження. Цей рух досить численний. Я думаю, в ньому беруть участь більше тисячі чоловік у всій Росії і навіть за кордоном є такі поселення.

Чому я тут? Мені подобається стикатися з тим часом. Ми погано знаємо свою історію. Дуже важко збирати матеріал, буквально по крихтах, щось черпаємо в етнографії. Адже важливо зрозуміти ще яким був дух цього часу.

Реконструкція — це, перш за все, відтворення побуту, способу життя, мислення. Наприклад, у нас у громаді панує чоловік. Він готує спорядження, ходить на війну, будує житло. А ми, жінки, готуємо їжу, шиємо одяг. У нас вже підростає нове покоління маленьких реконструкторів, які народилися в громаді.

— Що приваблює вас у тому часі і як це поєднується з сучасним життям?

М.: У світі ми живемо як звичайні люди, вчимося, працюємо, а тут проводимо весь вільний час. Можна сказати, що це захоплення, так, але без цього вже не можемо жити. Якщо на роботі є вільна хвилина, я вивчаю стародавні книги, знаходжу першоджерела. У цьому році отримала диплом дизайнера інтер'єру, а працюю я в Москві. Батьки спочатку скептично дивилися на моє захоплення. Але зрозуміли, що мій інтерес — не гра. Розумієте, тут чистий простір, відносини між людьми ясні і прості. Для багатьох це можливість піти від суєти, зупинитися, подумати про своє життя.

— Як, на вашу думку, що нас розділяє, крім часу та побуту? Яка віра була у цих людей?

М.: X—XI століття — це межа язичництва. Першим правителем на Русі, який прийняв християнство, була Ольга, після неї був Святослав — язичник, потім був Володимир, який і охрестив Русь. Я сама християнка, хрещена, але в нас тут немає релігійних обрядів. Люди в ті часи жили дуже важко. Мені цікаво реконструювати різні ремесла. Ось, наприклад, мені подобається займатися ткацтвом на дощечках. Цей пояс я виткала і вишила сама. У нас тут скоро буде колодязь, будується баня. А ось електрики в нас немає.

— А що ви робите вечорами?

М.: Ми співаємо пісні біля багаття.

— А які пісні, теж давні?

М.: Не зовсім давні, російські народні пісні.

— Можете наспівати що-небудь?

М.: Так.

І Марина заспівала. Вона співала високим, добре поставленим грудним голосом. І була в тій пісні своя таємниця, зміст якої дуже простий і нехитрий, в словах криється глибока народна мудрість. Мелодія пісні збудила в мені щось давно забуте, але рідне й близьке. З великим небажанням попрощалася я з цією чудовою дівчиною. Її неземна краса зворушила мене до самого серця. Так і хотілося сказати їй навздогін: «Краса ненаглядна».