• Коментар 9. Про злочинну сутність КПК

  • Понеділок, 26 вересня 2011 року

Перейти до попереднього коментаря (восьмого). Повернутися до початку.

Передмова

За століття свого існування гучноголосий комуністичний рух приніс людству лише війни, злигодні, жорстокість і тиранію. З падінням Радянського Союзу та східно-європейських комуністичних партій наприкінці минулого століття ця руйнівна й абсурдна драма, нарешті, підійшла до свого фіналу. Не зосталося жодної людини, від простого громадянина до генерального секретаря партії, яка б вірила в комуністичний міф.

Цей комуністичний режим виник не «за мандатом Бога» [1] і не в результаті демократичного вибору. Сьогодні законність панування цього режиму з його руйнівною ідеологією викликає у всіх сумніви.

Компартія Китаю, не підкоряючись історії, досі опирається тому, щоб піти зі сцени. Навпаки, вона використовує всі найбільш вульгарні, жорстокі способи, накопичені в політичних кампаніях за кілька десятиліть, аби спробувати відновити шалену боротьбу за свою законність і реанімувати свій втрачений статус.

Політичний курс компартії Китаю, спрямований на реформи і відкритість, лише маскує її відчайдушні спроби зберегти тоталітарну владу й інтереси своєї групи. Економічні успіхи, досягнуті, незважаючи на жорсткі обмеження, важкою працею китайського народу за останні двадцять років, не переконали компартію Китаю відкласти в бік свій «ніж м'ясника». Навпаки, компартія витягла для себе вигоду з цих досягнень і використовувала їх для зміцнення свого панування, роблячи свою завжди безпринципну поведінку ще більш підступною і брехливою. Найстрашніше полягає в тому, що компартія робить усе, щоб зруйнувати фундаментальні моральні основи нації, прагнучи перетворити кожного китайського громадянина на різної міри прожектера, щоб створити сприятливе середовище для власного «поступового просування».

У цей історичний момент для всіх нас особливо важливо ясно зрозуміти, що компартія Китаю діє, як банда негідників. Необхідно розкрити її шкідливу сутність, щоб китайський народ зміг забезпечити собі міцну стабільність і мир і якнайшвидше вступити до епохи, вільної від компартії, почати будувати оновлене, прекрасне майбутнє.

1. Безпринципність компартії ніколи не змінювалася

1.1. Заради кого робилися реформи компартії?

Впродовж історії за кожної своєї кризи компартія Китаю намагалася продемонструвати будь-які незначні зміни на краще, що створювало чергові ілюзії для людей. Всі ці ілюзії, без жодного винятку, розбивалися одна за одною. Сьогодні компартія Китаю в гонитві за короткостроковими вигодами, діючи колишніми методами, намагається створити враження економічного процвітання, в черговий раз намагається змусити людей повірити ілюзіям про неї.

Однак явне протистояння ідейних інтересів компартії та всієї нації підтверджує, що це процвітання довго не триватиме. Реформа, обіцяна компартією Китаю, має єдину мету: продовжити своє панування. Це відмовка, а не реформа. Вона демонструє лише поверхневу зміну, а по суті нічого не міняє. У надрах цього спотвореного розвитку зріє соціальна криза. Коли вона вибухне, вся нація і кожна людина знову постраждають.

Зі зміною керівництва країни новому поколінню керівників компартії Китаю, яке не має комуністичних, революційних заслуг, все важче утримувати престиж і домагатися довіри народу для управління нацією. З кризою законності існування, з якою зіткнулася компартія, чим далі, тим чіткіше видно, що захист інтересів компартії є єдиною гарантією особистої вигоди керівництва. Природа партії егоїстична, і партія ніким не контрольована. Сподіватися, що така партія мирним шляхом присвятить себе необхідності розвитку країни — це чергова ілюзія.

Заглянемо в статтю від 12 липня 2004 року на першій сторінці «Женьмінь жибао» — щоденної офіційної газети компартії Китаю. Там сказано: «Історична діалектика навчила членів компартії наступному: те, що потрібно змінити, має бути змінено, інакше станеться погіршення; те, що не повинно бути змінено, повинно залишатися без змін, інакше це призведе до саморуйнування».

Що ж не повинно бути змінено? «Женьмінь жибао» пояснює: «Керівна лінія партії — цей «один центр на двох точках опори» повинен протягом цілого століття залишатися непохитним» [2].

Люди не обов'язково добре розуміють, що означає «один центр» і «дві точки опори», але всі знають, що партія із завзятістю маніяка захищає свої колективістські інтереси і диктатуру, і це ніколи не зміниться. Комунізм зазнав поразки на всій земній кулі і приречений на загибель. Завжди, чим далі щось розкладається, тим більш руйнівна його сила агонії. Вести діалог з компартією Китаю на тему демократичних перетворень — це все одно, що просити тигра замінити шкуру.

1.2. Як Китаю жити без компартії?

У той час як компартія Китаю вже рухається до повного краху, народ несподівано помітив, що огидний привид партії найбільш жахливими методами впровадив свої злісні елементи в усі аспекти життя звичайних людей.

Стільки китайців гірко плакали перед портретом померлого Мао, плакали і мучились питанням: «Як жити Китаю без очільника Мао?». За іронією долі через 20 років, коли компартія Китаю все більше втрачає свою легітимність, вона новою хвилею пропаганди примусила китайців з тривогою запитувати: «Як жити Китаю без компартії?».

Насправді всюдисущий контроль компартії Китаю так увійшов у китайську культуру і свідомість китайців, що народ навіть для оцінки компартії використовує критерії, які йому дала сама партія. Якщо раніше компартія контролювала людей, впроваджуючи свої ідеї в їхню свідомість, то тепер вона «збирає врожай» того, що було «посіяно», оскільки всі речі, впроваджені в уми людей, сьогодні засвоєні і увібрані кожною їхньою клітинкою. Люди міркують за логікою компартії Китаю і навіть ставлять себе на місце компартії, щоб відрізнити хороше від поганого. Що стосується розправи над студентами, які протестували на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року, то деякі кажуть: «Якби я був на місці Ден Сяопіна, то теж застосував би танки, щоб покінчити з протестувальниками». У період переслідування Фалуньгун, деякі кажуть: «Якби я був на місці Цзян Цземіня, я би теж знищував Фалуньгун». Що стосується заборони на свободу слова, то деякі кажуть: «Якби я був на місці компартії, то діяв би так само». Правда і совість втрачені, залишилася тільки логіка компартії. Це наслідок дії підступних і надзвичайно грубих методів, застосовуваних безпринципною компартією. Наскільки довго отруєна мораль, впроваджена в свідомість китайського народу компартією Китаю, залишатиметься в їхніх серцях, настільки довго вона й далі накопичуватиме енергію для підтримання свого жахливого й огидного життя.

«Як Китаю жити без компартії?». Такий спосіб мислення повністю збігається з бажанням компартії, щоб люди керувалися її логікою.

Народ Китаю вже прожив більше п'яти тисяч років без компартії. І дійсно, у світі ще не було країни, яка б зупинилася у своєму соціальному розвитку через падіння якого-небудь режиму, яким би він не був. Однак після лише кількох десятиліть правління компартії Китаю люди більше не в змозі усвідомити цей факт. Посилена пропаганда призвела до того, що люди думають про партію, як про рідну матір. Всюдисуща політика компартії Китаю довела людей до того, що вони не здатні почати нове життя без партії.

Без Мао Цзедуна Китай не завалився. Хіба він загине без компартії?

1.3. У чому справжня причина хаосу?

Багато людей знають істинний образ компартії, правильно оцінюють її віроломство, відчувають відразу до її боротьби за своє існування і до її брехні. Але одночасно вони побоюються політичних кроків компартії і заворушень, які за ними слідують; вони бояться, що в Китаї знову утвориться хаос. Саме тому, коли компартія загрожує людям «заворушеннями», вони мовчазно діють за її вказівкою! Вони відчувають своє безсилля перед деспотичною владою.

Насправді, разом з багатомільйонною армією і воєнізованою міліцією компартія сама ж і є істинним джерелом заворушень. Звичайні громадяни не мають ні причин, ні можливостей для влаштування заворушень. Саме компартія, перебуваючи на межі свого падіння, за навіть найменшого натяку на переворот безвідповідально приводить націю до безладів. «Стабільність — понад усе» і «Знищити в зародку всі нестабільні елементи» — ці гасла стали теоретичною основою компартії Китаю для придушення громадян. Хто ж насправді несе основну відповідальність за нестабільність у Китаї? Чи не компартія це, що спеціалізується на тиранії? Компартія сама провокує безлад, а потім використовує створений нею безлад, щоб вершити насильство над людьми. Це і є звичайна поведінка лиходія.

2. Компартія Китаю жертвує економічним розвитком країни

2.1. Досягнення, зароблені важкою працею народу, ставляться в заслугу компартії Китаю

Претендування компартії Китаю на власну легітимність базується на економічному розвитку останніх 20 років. Насправді ж, поступове зростання економіки було досягнуто китайським народом лише після того, як пута компартії були трохи ослаблені. Ці результати ніяк не пов'язані із заслугами партії. Але компартія не тільки видає ці економічні успіхи за свої, а й вимагає від народу вдячності за це, як ніби ці досягнення були б неможливі без неї. Всім відомо, що некомуністичні країни вже давно досягли ще більшого економічного зростання.

Якщо спортсмени отримують золоті медалі, потрібно дякувати компартії Китаю. Партія, не вагаючись, голосно прославляє себе як творця «великої спортивної нації». Китай сильно постраждав від атипової пневмонії, але «Женьмінь жибао» повідомила, що Китай переміг вірус, «спираючись на основну теорію і генеральну лінію партії, основні партійні принципи та досвід». Запуск Китаєм космічного корабля Шеньчжоу-5, здійснений зусиллями фахівців космонавтики і техніки, компартія використовувала як додатковий доказ того, що саме під її керівництвом Китай зміг увійти до категорії потужних світових держав. Що ж стосується права на проведення в Китаї Олімпіади-2008, то насправді західні країни вручили Китаю «оливкову гілку», щоб стимулювати покращення справ у сфері прав людини, а компартія використала цей факт, щоб зміцнити законність своєї влади і створити привід для ще більшого гноблення китайського народу. «Величезний ринковий потенціал», який настільки привабливий для іноземних інвесторів, — це результат купівельної спроможності 1,3 мільярда китайців. Однак компартія не тільки узурпувала заслуги в цьому потенціалі, а й перетворила їх на зброю для протистояння західним країнам, щоб змусити їх співпрацювати з китайським урядом.

Компартія приписує все негативне реакційним силам і таємним задумам окремих особистостей, а всі успіхи зараховує до заслуг партії. Компартія використовує щонайменше досягнення для підтвердження законності своєї влади. Навіть правопорушення вона вміє використовувати у своїх цілях і перетворює їх у щось вигідне для себе. Наприклад, коли партія вже не могла більше приховувати факту розповсюдження СНІДу, вона підготувала короткометражний фільм, над яким ретельно попрацювала пропагандистська машина. У ньому були задіяні всі відомі актори, а також секретаріат партії, щоб з головного винного — партії, створити образ благодійниці всіх хворих, образ знищувача вірусу, переможниці хвороби. Маючи справу з такою серйозною ситуацією, коли люди перебувають на межі життя і смерті, вона не знайшла нічого кращого, аніж ще раз звеличити себе. Тільки настільки порочні маніпулятори, як компартія, здатні бути такими безжальними і нахабними, щоб нишком отримувати користь для себе і проявляти повну байдужість до людського життя.

2.2. Економічні втрати як наслідок політичної недалекоглядності

Поставши перед серйозною «кризою законності своєї влади», у 80-і роки компартія ініціювала політику реформ і відкритості з метою утримання влади. Її прагнення домогтися швидкого успіху поставило Китай у невигідне становище, що називається економістами «синдромом спізненого».

Концепція «синдрому спізненого» або «переваги спізненого», як називають це деякі вчені, має на увазі той факт, що країни, які розвиваються і які пізно встали на шлях розвитку, можуть у багатьох аспектах наслідувати досвід розвинених країн. Використання цього досвіду може прийняти дві форми: імітація соціальної системи або імітація технологічних і промислових моделей. Слідувати соціальній моделі важко, адже реформа системи може загрожувати інтересам деяких політичних або суспільних груп, тому країни, що розвиваються, частіше використовують технології розвинених країн. Хоча використання технологій і сприяє короткостроковому економічному зростанню, в результаті воно може призвести до численних прихованих небезпек або навіть у перспективі до занепаду.

Компартія слідує саме шляхом «синдрому спізненого», шляхом, який веде до поразки. За останні два десятиліття «використання технологій» принесло Китаю деякі успіхи, чим відразу ж скористалася компартія, щоб затвердити своє право на законність і надалі чинити опір політичним реформам, які обмежили б її власні інтереси. Так було принесено в жертву довгострокові інтереси нації.

2.3. Болісний удар по економічному розвитку країни

Компартія Китаю невпинно нахвалює себе за економічний прогрес, але насправді нинішнє економічне становище Китаю в світі гірше, ніж під час царювання Цяньлуна (1711—1799 рр.) династії Цін. Під час правління Цяньлуна валовий внутрішній продукт (ВВП) Китаю становив 51% від світового рівня. Коли д-р Сунь Ятсен заснував Китайську Республіку (Гоміньдан) у 1911 році, ВВП становив 27% від світового рівня. До 1923 року він знизився, але усе ще був досить високим — 12%. У 1949 році, коли владу захопила компартія Китаю, він уже став 5,7%, а в 2003 році навіть не досяг 4%. Але на відміну від занепаду періоду правління партії Гоміньдан, коли зниження ВВП було наслідком багаторічних воєн, у період правління компартії зниження ВВП відбувається у мирний час.

Сьогодні заради збереження законності свого правління компартія Китаю прагне продемонструвати швидкі успіхи та миттєві прибутки. Переслідуючи лише свої власні інтереси, компартія Китаю почала впроваджувати абсолютно недієздатну економічну реформу, яка обійдеться країні дуже дорого. Прискорені темпи економічного розвитку за останні 20 років були наслідком надмірного розбазарювання ресурсів країни і отримані ціною руйнування навколишнього середовища. Досягнення значної частини ВВП є результатом принесення в жертву добробуту майбутніх поколінь. Коли в 2003 році внесок Китаю до світової економіки становив менше 4%, її споживання сталі, цементу та інших матеріалів становило третину від загальносвітового рівня [3].

У Китаї за період з 1980 по 1990 рік збільшилося запустіння земель, практично з трохи більше 1000 до 2460 кв. кілометрів. Розмір сільськогосподарських земель на душу населення зменшився з 2 му в 1980 році до 1,43 му до 2003 року. Поширений процес вилучення громадських земель для підготовки та розкриття родовищ призвів до того, що Китай всього за кілька минулих років втратив 666667 га сільськогосподарських угідь. До того ж фактично тільки 43% конфіскованих земель використовується за новим призначенням. Наразі в Китаї допустима норма стічних вод — 43950 млн тонн, що вже перевищує відповідні санітарні норми на 82%. У 7 великих річкових системах Китаю близько 40,9% води вже непридатні для пиття не тільки людиною, а й худобою. 75% озерних вод вражені різним ступенем мінералізації [4]. Ніколи конфлікт між природою і людиною в Китаї не був настільки гострим, як сьогодні. Ні Китай, ні решта країн світу не можуть миритися з таким згубним для природи процесом її експлуатації. Народ Китаю, обдурений зовнішнім блиском висотних будівель і багатих особняків, не усвідомлює неминучої загрози екологічної кризи. Обов'язково прийде час, і природа помститься людям. Наслідки кризи будуть руйнівними для китайського народу.

Для порівняння: Індія, що за поняттями китайців є країною бідняків і міжетнічних конфліктів, за час економічних реформ, розпочатих у 1991 році, добилася швидкого зростання і досягла економічного розвитку в 7—8% річних. В Індії існує порівняно досконала законодавча система ринкової економіки, здорова фінансова структура, добре розвинена демократична система і стабільна суспільна свідомість. Міжнародне співтовариство визнає Індію країною, котра володіє величезним потенціалом розвитку.

На противагу цьому, компартія Китаю займається тільки економічною реформою, залишивши осторонь реформу політичну. Оманливий вигляд стрімкого зростання економіки є гальмом для природного соціального розвитку суспільства. Саме ця однобока реформа є причиною того, що дисбаланс у розвитку китайського суспільства все більшає і веде до загострення соціальних конфліктів. Люди, які отримали доходи в результаті важкої праці, не захищені стабільними соціальними структурами. Більше того, комуністи, які перебувають при владі, скористалися процесом приватизації державної власності, щоб набити свої власні кишені.

2.4. Компартія в черговий раз обманює селянство

Компартія в Китаї захопила владу, спираючись на селян. Сільські жителі з районів, контрольованих компартією, в початковий період її існування віддали партії все, що мали. Отримавши контроль над країною, компартія піддала тих же селян суворій дискримінації.

Після встановлення влади компартія ввела дуже несправедливу систему реєстрації за місцем проживання. Весь народ країни було насильно розділено на дві частини: сільське і несільське населення, що створило нічим необґрунтоване розмежування і опозицію всередині країни. Селяни не мають медичного страхування, позбавлені допомоги з безробіття і пенсії, не можуть отримати кредит у банку. Селяни не тільки становлять найбідніший прошарок суспільства, а й несуть найбільший податковий тягар. Вони повинні платити внески і податки в громадські фонди, до фонду соціального забезпечення, до фонду адміністративного управління, додаткові внески на освіту, на контроль за дітонародженням, на підготовку народного ополчення та його навчання, податок на будівництво доріг та ін. Крім того, вони зобов'язані продавати державі частину виробленого зерна за встановленою ціною і платити сільськогосподарський податок, податки на землю, на вирощування певних місцевих рослин, на забій худоби та багато іншого. У той же час, міська частина населення не оподатковується.

На початку 2004 року китайський прем'єр-міністр Вень Цзябао опублікував урядову доповідь «Документ №1», в якому заявив, що сільські райони перебувають у найскрутнішому становищі з часів економічних реформ 1978 року. Доходи більшості селян не тільки не збільшилися, а навіть скоротилися. Селянство стає все біднішим, і різниця в доходах міського і сільського населення зростає й далі.

Лісівницькому господарству у східному районі провінції Сичуань вища влада виділила 500 тисяч юанів (близько $60500) на лісопосадки. Керівництво лісгоспу привласнило 200 тисяч юанів для особистого користування, решту 300 тисяч асигнували на посадки лісу. На кожній наступній сходинці влади гроші також присвоювалися, і коли дійшло до селян, які повинні були садити дерева, вже майже нічого не залишилося. Адміністрацію не хвилювало, що селяни відмовляться садити дерева через брак грошей. Селяни були настільки бідні, що вони б працювали і за дрібницю. Однією з причин того, що товари, вироблені в Китаї, такі дешеві, є саме те, що в Китаї дуже дешева робоча сила.

2.5. Використання економічної зацікавленості для здійснення тиску на західні країни

Багато хто вважає, що розвиток торговельних відносин з Китаєм сприятиме поліпшенню становища в галузі прав людини, свободи слова і демократичних реформ у цій країні. Але час показав, що це нездійсненне бажання. Навіть найпростіший приклад може продемонструвати відмінність між методами ведення справ західними і китайськими бізнесменами. Чесність і прозорість у бізнесі, характерні для Заходу, в Китаї підмінені особистими зв'язками, корупцією і обманом. Багато великих західних кампаній несуть відповідальність за посилення корупції в Китаї. Деякі з них навіть сприяють компартії в приховуванні порушень прав людини і в переслідуванні власного народу.

Компартія Китаю діє подібно до мафії, розігруючи економічну карту в дипломатичних відносинах. Отримають замовлення на виробництво літаків США чи Франція, залежить від того, яка з цих країн замовчуватиме питання про права людини. Багато західних бізнесменів і політиків керуються у своїх діях економічними вигодами, одержуваними від бізнесу з Китаєм. Деякі північноамериканські компанії у сфері інформаційних технологій постачають для компартії Китаю спеціальне обладнання, щоб блокувати інтернет. Деякі сайти інтернету, щоб отримати доступ на ринок Китаю, пішли на самоцензуру та відфільтровують інформацію, яка не подобається компартії.

За даними міністерства торгівлі Китаю, на кінець квітня 2004 року Китай отримав за різними контрактами іноземні інвестиції на суму понад 990 млрд доларів США. Це очевидне, «величезне вливання крові» в економіку компартії. Але процес інвестування капіталу жодним чином не сприяв демократизації, свободі слова та встановленню прав людини як фундаментальних принципів для китайського народу. Комуністична партія використовує активний процес вкладення капіталу окремими іноземними інвесторами і навіть деякими урядами для внутрішньої пропаганди. Отримуючи вигоду з поверхневого процвітання китайської економіки, партійні функціонери навчилися вміло вести справи в змові з бізнесом задля захоплення державних багатств і блокування політичних реформ.

3. Грубі методи «промивання мізків» перетворюються на «витончені»

Часто можна почути: «Я знаю, що компартія в минулому багато брехала, але на цей раз вона каже правду». За іронією долі щоразу, коли компартія робила грубі помилки, люди так і казали. Це гарна демонстрація того, наскільки удосконалилася за ці десятиліття здатність компартії обманювати власний народ.

У людей уже виробився імунітет до «великих казок» компартії, тому вона робить свої хитросплетіння і пропаганду більш «витонченими» і «професійними», ніж у минулому, коли починала з пропагандистських гасел. Зокрема, в умовах інформаційної блокади Китаю, яку організує компартія, для введення народу в оману події, що відбуваються, представляють у вигляді напівправди, що ще шкідливіше, ніж повна брехня.

Журнал «China Scope», який виходить англійською мовою, у жовтні 2004 року опублікував статтю, де було проаналізовано випадки використання компартією все більш тонких методів фальсифікації інформації з метою приховування правди. Під час спалаху в континентальному Китаї в 2003 році атипової пневмонії, зовнішній світ підозрював, що Китай приховує дані про епідемію, але компартія неодноразово відмовлялася це визнавати. Щоб проаналізувати достовірність інформації, яку надавала світові компартія, автор, який написав цю статтю, прочитав більше 400 статей, опублікованих на офіційному урядовому сайті «Сіньхуа» з початку квітня 2003 року.

У цьому звіті було сказано, що «з появою перших ознак атипової пневмонії всі центральні та місцеві органи управління направили фахівців для забезпечення своєчасного лікування хворих, що забезпечило їхнє одужання». Далі автор пише: «У відповідь на підбурювання баламутів, які закликають громадян запасатися продуктами для того, аби не виходити на вулицю в разі, якщо хвороба почне поширюватися, уряд не втрачав даремно часу і почав боротися з розповсюджувачами чуток. Він зробив відповідні кроки і, таким чином, забезпечив підтримку порядку в країні. Хоча невелика частина антикитайськи налаштованих сил небезпідставно підозрювала, що китайський уряд приховував правду про епідемію, більшість країн і народів не вірили цим чуткам. В той час з усього світу з’їхалися організації і брали активну участь у Міжнародному торговому ярмарку в Гуанчжоу. Іноземні туристи запевняли, що поїздки до Китаю не викликали в них ніякої стурбованості. Навіть фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я були обдурені компартією і публічно заявили, що китайський уряд проявив бажання співпрацювати в питаннях атипової пневмонії і вжив всі необхідні заходи для боротьби з епідемією». Кінець кінцем (із затримкою на 20 днів) експерти дали «зелене світло» на обстеження провінції Гуандун.

Після прочитання цих чотирьохсот статей у автора склалося враження, що компартія проявила повну відкритість протягом цих 4-х місяців, що нічого не було приховано від народу, і що вона діяла дуже відповідально в інтересах захисту здоров'я населення. Однак 20 квітня 2003 року Інформаційний відділ Держради оголосив на прес-конференції, що в Китаї вибухнула атипова пневмонія і тим самим побічно визнав, що уряд приховував епідемію. Тільки тоді автор побачив правду і зрозумів, якими негідними, жорстокими і брехливими методами діє компартія, яка «так покращилася з часом».

Що стосується виборів президента Тайваню, то компартія таким же чином, використовуючи підступний і витончений метод, запевняла китайський народ у тому, що президентські вибори призведуть до катастрофи, тобто до збільшення кількості самогубств, руйнування фондового ринку, збільшення «дивних хвороб», психічних захворювань, до еміграції жителів острова, до сімейної ворожнечі, байдужості до життя, до придушення ринку, до огульної вуличної стрілянини, протестів і демонстрацій, облоги урядової будівлі, до соціальних заворушень, політичного фарсу і тому подібного. Компартія щодня наповнювала голови людей, що проживають у Китаї, думками, які допомогли б їм самим зробити висновок, що всі такого роду події є жалюгідним результатом виборів, і що Китай не повинен допустити проведення демократичних виборів у своїй країні.

Що стосується Фалуньгун, то компартія проявила вищу майстерність у створенні наклепу, щоб хибно його звинуватити. Дуже правдоподібні живі сцени розігрувалися одна за одною. Не дивно, що багато китайців були обдурені цим. Злісна пропаганда компартії настільки брехлива, що жертви її неправди зі своєї доброї волі вірять у цей обман і думають, що їм кажуть правду.

«Промивання мізків» за допомогою пропаганди та обману, яке компартія проводила в ці минулі десятиліття, стало більш витонченим і підступним, що так природно доповнює її безпринципну природу.

4. Лицемірне ставлення до прав людини

4.1. Від узурпації демократії з метою захоплення влади до симуляції демократії з метою утримання цієї деспотичної влади

«У демократичній державі верховна влада повинна бути в руках народу, що відповідає принципам Неба і Землі. Якщо держава претендує на демократію, але її верховна влада не спирається на народ, то це — хибний шлях, який може розглядатися тільки як відхилення, а держава — як не демократична... Якщо не припиниться партійне керівництво, якщо не буде народних виборів, хіба можлива демократія? Поверніть народу його права!».

Ви думаєте, що наведені слова — це цитата з якої-небудь статті, написаної «іноземними ворогами» з наміром нокаутувати компартію? Насправді ж, це цитата зі статті агентства «Сіньхуа», офіційного рупора компартії, від 27 вересня 1945 року.

Компартія, що колись сурмила про «народні вибори» і вимагала «повернути народу його права», наклала табу на «загальне виборче право» з моменту захоплення влади. Народ, який нібито став «господарем і володарем своєї країни», абсолютно не має ніяких прав і не приймає жодних рішень. Немає таких слів, які могли б описати безпринципну природу компартії.

Якщо ви думаєте: «що зроблено, те зроблено», і що злочинний культ компартії, який любить убивати і керує нацією за допомогою обману, почне змінюватися, стане доброзичливим і дійсно побажає «віддати народу свої права», то ви помиляєтеся. Давайте згадаємо, що писала «Женьмінь жибао», газета компартії, 23 листопада 2004 року, тобто через 60 років після публічної заяви, процитованої вище: «Повний ідеологічний контроль — це політична та ідеологічна основа для зміцнення влади партії».

Нещодавно партія запропонувала так звані нові «Три принципи „ні“» [5]. Перший з них проголошує необхідність «розвиватися і не вдаватися до суперечок». Розвиток — це «пустушка», а «відсутність суперечок», що підкреслює «одноголосне рішення зборів», і є справжньою метою компартії.

У відповідь на запитання в 2000 році відомого кореспондента «Сі-Бі-Ес» Майка Валласа, чому в Китаї не проводяться народні вибори, Цзян Цземінь відповів: «Китайський народ вкрай мало освічений».

Проте ще 25 лютого 1939 року компартія протрубила в «Сіньхуа»: «Вони [Гоміньдан] думають, що демократичну політику в Китаї можна буде проводити тільки через кілька років. Вони вважали, що демократична політика стане можливою, коли рівень освіти народу підніметься до рівня представників демократичної буржуазії в Європі та Америці... але саме за демократичного ладу людям буде легше отримати освіту та професійні навички».

Лицемірна відмінність між тим, про що писало «Сіньхуа» в 1939 році, і тим, що сказав Цзян Цземінь у 2000-му і є реальним відображенням непривабливої суті компартії.

Після бійні на площі Тяньаньмень у 1989 році компартія повернулася на світову арену з жалюгідною репутацією в питанні прав людини. Історія дала компартії можливість зробити вибір: або вона навчиться поважати свій народ і справді поліпшить становище з правами людини в країні; або вона й далі здійснюватиме зловживання, і в той же самий час з метою недопущення міжнародного засудження, буде удавано заявляти зовнішньому світу, що вона поважає права людини.

На нещастя, компартія відповідно до власної деспотичної природи без коливань вибрала другий шлях. Вона зібрала і об'єднала велику кількість безпринципних, але відомих діячів з наукових і релігійних кіл, поставивши перед ними особливе завдання: опублікувати за кордоном брехливу пропаганду і поширити всюди придумані історії про прогрес у питанні прав людини. Компартія підготувала серію хибних аргументів у сфері таких прав людини, як наприклад, «право єдиного спадкоємця», або «право на житло і харчування». Дискусія велася навколо питання про те, чи мають люди право на свободу слова, якщо вони голодують. Навіть якщо голодний не в змозі говорити, чи дозволяється ситим говорити за голодних? Компартія навіть намагалася обдурити китайський народ і західні демократичні держави, маніпулюючи, як завжди, грою в слова про права людини і мала сміливість брехливо заявити: «Сучасний період — найкращий у сфері прав людини в Китаї».

35-та стаття Конституції Китаю проголошує, що громадяни Китайської Народної Республіки мають право на свободу слова, публікацій, зборів, асоціацій, вираження протесту і демонстрацій. Компартія просто грає словами. За її правління безліч людей позбавлені права на свободу віросповідання, свободу слова, публікацій, зборів і юридичного захисту. Партія навіть заявила, що апеляції окремих груп громадян є незаконними. Не один раз у 2004 році групи громадян просили дозволу на проведення маніфестацій у Пекіні. Уряд замість дозволу заарештовував прохачів. Політика «одна країна — дві системи», підтримувана Конституцією Китаю в Гонконзі, — це теж пастка. Компартія весь час стверджує, що в Гонконзі все залишається незмінним протягом ось уже 50-ти років, а насправді вже через п'ять років після повернення Гонконгу Китаю, компартія спробувала провести тиранічне законодавство — 23-ту статтю Основного закону Гонконгу з метою змінити подвійну систему на одну [6].

Нова похмура змова компартії полягає в тому, щоб використовувати фальшиве «послаблення в галузі свободи слова» для прикриття справжніх розмірів масових стежень і контролю. Сьогодні китайці явно можуть більш вільно висловлювати свою думку і, завдяки інтернету, набагато швидше дізнаються новини. Що ж робить компартія в цій ситуації? Вона заявляє, що тепер вона дозволяє свободу слова, і багато людей цьому вірять. Але це тільки обман. Це не означає, що компартія стала більш добросердою, а скоріше, партія просто не може перешкодити соціальному розвитку і технологічним нововведенням. Поглянемо на роль, яку відіграє компартія в питаннях, що стосуються інтернету. Вона блокує веб-сайти, фільтрує інформацію та електронну пошту, інкримінує злочин тим, хто користується інтернетом. Все, що робить компартія, носить регресивний характер. Сьогодні, завдяки допомозі деяких західних підприємців, які зневажливо ставляться до дотримання прав людини і свободи совісті, міліцейські служби компартії забезпечені високотехнологічним обладнанням, яке дозволяє їм відслідковувати кожен рух користувачів інтернету з патрульних машин. Коли ми бачимо виродження компартії, що виявляється в її мерзенних діях, як можна розраховувати на те, що вона просунеться у сфері прав людини, в глобальному русі до демократичних свобод? Компартія сама робить висновок: «Партія стає вільнішою щодо зовнішнього, але стискається всередині». Безпринципна природа компартії не змінюється.

У 2004 році на засіданні Комісії ООН з прав людини, щоб справити гарне враження на присутніх, компартія представила безліч випадків суворого покарання порушників у сфері прав людини. Все це було призначене лише для очей іноземців і не несло в собі нічого суттєвого. Причина в тому, що основним порушником прав людини є сама компартія, зокрема, її колишній генсек Цзян Цземінь, колишній секретар Політико-юридичного комітету Ло Гань, міністр громадської безпеки Чжоу Юнкан і заступник міністра громадської безпеки Лю Цзін. Розіграна ними вистава про покарання порушників у сфері прав людини нагадує крик злодія: «Лови злодія!».

Можна провести аналогію з серійним ґвалтівником, який, коли його ніхто не бачив, щодня ґвалтував 10 дівчаток. Коли ж навколо з'являлися люди, він ґвалтував лише одну дівчинку, але на очах у всього натовпу. Чи можна в такій ситуації сказати, що ґвалтівник змінився на краще? Те, що раніше він потай нападав на своїх жертв, а тепер ґвалтує їх відкрито, на публіці, тільки доводить, що фактично цей ґвалтівник став ще більш низьким і безсоромним. Сутність же цього серійного ґвалтівника абсолютно не змінилася. Змінилася лише ситуація, за якої йому не так легко здійснювати свої злочини.

Компартія вчиняє, як цей серійний ґвалтівник. Її диктаторська сутність і інстинктивний страх втрати влади визначають її неповагу до прав людини. Кількість людських сил, матеріальних і фінансових коштів, витрачених компартією на приховування порушень у сфері прав людини, далеко перевищує її зусилля, спрямовані на дійсне поліпшення в цій сфері. Потурання компартії безглуздим звірячим вбивствам і переслідуванням по всьому Китаю — це найбільше нещастя для всього китайського народу.

4.2. Вчинення злочинів під прикриттям законів

Для захисту приватних інтересів певних груп, у яких компартія особливо зацікавлена, вона, з одного боку, відмовляється від первинних завдань, повністю забувши про працівників, про весь народ, а з іншого боку, звеличує негідні і низькі засоби, що використовуються цими групами для досягнення своїх цілей. І все це відбувається на тлі скоєння все більш тяжких порушень прав людини, що постають перед світовим співтовариством. Компартія використовує такі популярні слова, як «законне управління», «ринок», «для людей», «реформа», щоб посіяти сумніви серед людей. Але вона не може змінити своєї аморальної природи, хоча й одягає «костюм західного фасону». Такий вигляд ще більш оманливий і фальшивий, ніж компартія в «костюмі Мао». У сатиричному есе Д. Оруелла «Скотохутір» (1945) свині навчилися стояти і ходити на двох ногах. Ця нова здатність надала їм інший зовнішній вигляд, але ніяк не змінила їхню свинячу сутність.

А. Створення законів і статутів, що порушують китайську Конституцію

Неконституційні закони і статути компартії передаються згори персоналу адміністративної влади різних рівнів (міліція, прокуратура) з метою «узаконити» дії, які підривають зусилля людей у боротьбі проти переслідувань, боротьбі за отримання свободи та підтримки прав людини.

Б. Проблеми неполітичного характеру вирішуються політичними методами

Якась звичайна соціальна проблема часто роздувається до рівня нібито великої загрози і тоді вживаються такі слова, як «битися з партією за маси», «бути причиною загибелі партії та країни», «повстання», «ворожі сили». Неполітичні проблеми навмисно політизуються, щоб компартія могла використовувати політичні кампанії як пропагандистську машину для збудження в людях ненависті.

В. Політичні проблеми вирішуються неполітичними методами

Останній виверт компартії, спрямований на демократично налаштованих громадян і інтелігенцію з незалежним мисленням, — розставляння пасток з метою ув’язнення. До подібних пасток належить звинувачення в таких цивільних правопорушеннях, як проституція і ухилення від податків. Обвинувачі поводяться досить тихо, щоб уникнути звинувачень зі сторони. Подібних звинувачень цілком достатньо, щоб підірвати репутацію обвинувачених, але вони також використовуються і для публічних образ і приниження жертв. Якщо і відбулася яка-небудь зміна в безпринципній суті компартії, то лише в тому, що вона стала ще більш безчесною і нелюдською.

4.3. Компартія утримує більше мільярда людей заручниками своєї брехливої логіки

Уявімо собі, що невиправний злочинець вдирається до будинку самотньої жінки і здійснює над нею насильство. На суді ґвалтівник як аргумент захисту, каже, що він же не вбив жертву, а тільки зґвалтував. Оскільки вбивство — більш тяжкий злочин, ніж насильство, він доводить, що не винен і його слід негайно звільнити. Ґвалтівник заявляє, що люди повинні дякувати йому за те, що він тільки зґвалтував, а не вбив.

Ця логіка є абсурдною. Однак логіка виправдання компартії перед розправою над студентами на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року саме така, як у згаданого злочинця. Партія аргументувала свої дії тим, що саме завдяки «придушенню студентів», вдалося уникнути можливих «внутрішніх заворушень» у Китаї. Таким чином, запобігання «внутрішнім заворушенням» виявилося достатнім виправданням для «розправи над студентами».

«Що ж краще: убити або зґвалтувати?». Якщо злочинець ставить таке питання судді, то очевидно, що він зовсім утратив совість. Точно так само у питанні про криваву розправу на площі Тяньаньмень компартія Китаю і її кліка навіть не замислюються, винні вони чи ні. Замість цього вони запитують у міжнародного співтовариства, що краще: «Репресії студентів або внутрішній безлад, який може призвести до громадянської війни?».

Компартія Китаю контролює цілий державний апарат і засоби пропаганди, тому можна стверджувати, що 1,3 мільярда китайців є заручниками компартії. Якщо в компартії в руках 1,3 мільярда заручників, то вона весь час може наводити аргумент «теорії заручників»: якщо не репресувати деякі групи населення, тоді країна перебуватиме в стані внутрішнього хаосу і небезпеки. З цієї причини компартія може переслідувати будь-яку людину і будь-які групи людей, коли завгодно і де завгодно, причому репресії завжди будуть виправдані. Судячи з таких оманливих аргументів і помилкових міркувань, хіба у світі існує більш безсоромний злочинець, ніж компартія?

4.4. Батогом і пряником. Від проголошення свободи до посилення репресій

Багатьом китайцям здається, що тепер вони користуються більшими «свободами», ніж раніше, і тому вони зберігають надію на «покращення» компартії в майбутньому. Насправді ж рівень свободи, який «надають» китайцям, залежить від того, наскільки компартія передчуває настання кризи. Вона робить все можливе, щоб уберегти колективні партійні інтереси, зокрема надання людям так званої демократії, свободи або прав людини.

У будь-якому разі, ця так звана надана компартією свобода ніяк не захищена законом. Така «свобода» — це лише (за наявної міжнародної тенденції до демократії) інструмент для обману та контролю над громадянами своєї країни. В основному, ця «свобода» перебуває в непримиренному конфлікті з диктатурою компартії. Як тільки такий конфлікт перевищує рівень толерантності компартії, вона може негайно забрати назад всі ці «свободи». В історії компартії було кілька періодів, коли вона допускала деяку свободу слова, але за всіма цими періодами слідував більш жорсткий контроль. В історії компартії таких циклів досить багато, що є ще одним свідченням її дволикості.

У період сьогоднішньої ери інтернету, якщо ви відвідаєте сайт «Сіньхуа» чи газети «Женьмінь жибао», то побачите, що там насправді є деяка кількість матеріалів з негативною інформацією про Китай. Насамперед, це пояснюється тим, що зараз у Китаї циркулює дуже велика кількість негативних новин, і агентства повинні про них повідомляти, щоб зберегти до себе довіру. З іншого боку, це збігається з партійною точкою зору, яка стверджує: «Трішки критики приносить велику користь». Погані новини завжди приписуються певним людям, які не мають до партії ніякого стосунку, а заслуги за вирішення всіх проблем приписуються керівникам компартії. Партія вміло контролює, що потрібно повідомляти, а що ні, до якої міри повідомляти, і хто повинен робити ці повідомлення: китайські засоби інформації або контрольовані компартією закордонні ЗМІ.

Комуністична партія — фахівець у переробці поганих новин на щось, що дозволяє досягти мети завоювання людських сердець. Багато молодих китайців упевнені, що партія надає хороший рівень свободи слова, і в результаті сподіваються на партію і вірять у неї. Вони жертви «витонченої» стратегії брехливих ЗМІ, керованих компартією. Більш того, компартія створює в країні хаос, а потім використовує ЗМІ для його освітлення. Після цього вона переконує народ, що тільки її влада може тримати під контролем суспільство, що перебуває в стані хаосу. В результаті, компартія маніпулює свідомістю людей для того, аби вони підтримували її владу.

Навіть якщо ми спостерігаємо деякі ознаки поліпшення в сфері прав людини, було б помилково думати, що компартія змінилася за власної волі. В історії, коли компартія боролася за переворот уряду Гоміньдану, вона прикидалася, що бореться за демократію. Злодійська сутність компартії така, що ніякі її обіцянки не варті довіри.

5. Різні аспекти безпринципної суті компартії

5.1. Розпродаж народних земель через марнославство. Зрада країни під виглядом «національної єдності»

«Звільнити Тайвань» та «Об'єднати Тайвань» — такі пропагандистські гасла компартії Китаю (КПК) кількох останніх десятиліть. За допомогою цієї пропаганди компартія діє одночасно як націоналіст і як патріот. Чи справді компартія піклується про цілісність своєї території? Абсолютно ні! Тайвань — це всього тільки історична проблема, що з'явилася в результаті боротьби між КПК і Гоміньданом. Компартія користується нею, щоб нападати на своїх опонентів і домагатися підтримки народу.

У перші роки, коли в період правління партії Гоміньдан компартія створила гасло «Радянський Китай», 14-я стаття її Конституції стверджувала, що всі «етнічні групи і всі провінції на території Китаю можуть заявити про свою незалежність». Для того, щоб діяти згідно з настановами Радянського Союзу, гаслом компартії в той час було «Захистити СРСР». Під час антияпонської війни мета компартії була не в перемозі над японськими агресорами, а в розширенні своїх територій. У 1945 році радянська Червона армія увійшла до північно-східних районів Китаю, здійснюючи пограбування, вбивства та насильство, але це не викликало ні слова протесту компартії. Так само, коли Радянський Союз підтримав Зовнішню Монголію в її прагненні стати незалежною від Китаю державою, компартія знову промовчала.

Наприкінці 1999 року компартія Китаю (КПК) і Росія підписали китайсько-російський договір про прикордонний нагляд, у якому КПК визнала всі нерівноправні угоди, прийняті ще між династією Цін і Росією більше 100 років тому. Компартія також погодилася продати Росії більше одного мільйона квадратних кілометрів землі — територію розміром у кілька десятків Тайванів. У 2004 році компартія Китаю і Росія підписали додатковий китайсько-російський Східно-прикордонний договір, у результаті якого Китай передав Росії половину острова Хейсяцзи Хейлунцзянського району.

Що стосується інших спірних прикордонних питань, таких як, наприклад, острови Наньша та Дяоюй, то вони не турбують компартію, адже вони не мають ніякого значення для її влади. Компартія піднімає великий шум з питання про возз'єднання з Тайванєм, що є лише ширмою і хитрим прийомом, використовуваним для підтримки сліпого патріотизму та відволіканням уваги суспільства від внутрішніх проблем.

5.2. Політичні злочинці, позбавлені моралі. Підступна політика, позбавлена моралі

Уряд завжди має перебувати під контролем. У демократичних країнах саме поділ влади, наявність свободи слова та преси є гарними механізмами контролю. Крім того, релігійні вірування забезпечують додаткове моральне самообмеження.

Компартія просуває атеїзм, і, як наслідок, божественні норми більше не сприяють зміцненню моралі. Компартія — це диктатура, отже відсутній закон, який би обмежував її владу політичними засобами. В результаті, компартія діє абсолютно безвідповідально і безконтрольно, демонструючи свою тиранічну і жорстоку сутність. На думку компартії, хто може її контролювати? Тільки сама компартія. Цим гаслом компартія дурила народ протягом десятиліть. Спочатку це називалося «самокритика», потім — «самонагляд» і «вдосконалення здібностей партійного керівництва», а тепер — «самопосилення дієздатності партійного управління». Компартія підкреслює наявність у себе незрівнянної здатності до «самопокращення». Компартія не просто вимовляє слова, але робить реальні кроки, такі як створення «Центрального комітету дисциплінарних розслідувань», «Бюро звернень» та інших подібних організацій. Ці організації — просто привабливі, але непотрібні «квіткові вази», які лише бентежать і обманюють людей.

«Самовдосконалення» компартії без моральних та юридичних обмежень схоже на китайську приказку «Демони з'являються з власної душі». Подібні заяви компартії — відмовка, яка використовується, щоб уникнути зовнішнього контролю і зберегти заборону на свободу преси та утворення вільних політичних партій. Політичні негідники використовують цей обман, щоб остаточно обдурити народ і захистити владу компартії, а також інтереси її панівної верхівки.

Комуністична партія — фахівець з політичних інтриг. «Диктатура народної демократії», «демократичний централізм», «політична консультація» тощо — це лише брехливий зовнішній вигляд. Дійсним є: «Диктатура, все інше — брехня».

5.3. Використання хитрощів. Від брехливого опору японським загарбникам до удаваного антитероризму

Комуністична партія завжди стверджувала, що вела китайський народ на боротьбу з японськими загарбниками. Але численні історичні архівні дані говорять про те, що компартія завжди намагалася уникнути прямих зіткнень у китайсько-японській війні і, навпаки, тільки гальмувала військові дії для того, щоб використовувати скрутне становище, в якому опинився Гоміньдан, і посилити свою владу.

Великі битви, в яких брала участь компартія, — це лише битва в ущелині Пінсін і «битва ста загонів». Але навіть у битві в ущелині Пінсін компартія не була головною рушійною силою серед тих, хто брав участь і керував боєм. Насправді, загони компартії просто заманювали в засідку японські резервні підрозділи. Що стосується «битви ста загонів», то в надрах партії вважали, що участь у цій битві порушила стратегічні цілі Центрального комітету. Після цих двох битв Мао і його армія більше не брали участь у великих битвах, і з її лав не вийшли такі герої, як Дун Цюньжуй під час війни в 1948 році проти Гоміньдану і Хуан Цзігуан у корейську війну [7]. Всього лише кілька вищих військових командирів компартії загинули на полі бою в китайсько-японську війну. Компартія Китаю досі не наважується опублікувати число поранених у боях проти японців. Рідко можна зустріти на великих територіях Китаю меморіальні пам'ятники героям китайсько-японської війни.

У той час компартія створила уряд прикордонної зони в провінціях Шаньсі, Ганьсу і Нінся, далеких від полів битв. Використовуючи сучасну термінологію, компартія проводила в Китаї політику «однієї країни — двох систем» або «двох Китаїв». Це не означає, що у воєначальників компартії було відсутнє прагнення до опору японцям, просто вищі партійні функціонери не були щирі в боротьбі проти японських загарбників. Вони використовували війну для збереження своїх ресурсів, а також як можливість зміцнити своє становище. Коли Китай і Японія відновили дипломатичні відносини в 1972 році, Мао Цзедун у розмові з японським прем'єр-міністром К. Танакою проговорився, сказавши, що компартія дякує Японії, адже без китайсько-японської війни компартія не прийшла б до влади в Китаї.

Такою є правда про фальшиві зазіхання компартії на керівництво народом, який брав участь у війні проти Японії протягом восьми років і врешті-решт переміг у цій війні.

Через півстоліття, після нападу терористів на США, весь світ постав проти терору. Компартія Китаю знову вдалася до стратегії брехливої політики, подібної до тієї, що застосовувалася в китайсько-японській війні. Вона використовує контртероризм як привід, щоб навісити численні ярлики терористів на вірян, дисидентів та групи, залучені в національні та територіальні конфлікти. Під виглядом приєднання до міжнародних антитерористичних сил компартія розв'язує жорстокі репресії у своїй країні.

27 вересня 2004 року агентство «Сіньхуа» процитувало газету «Сіньцзін», яка повідомляла, що в Пекіні, можливо, буде відкрито перше в усій країні Управління з питань боротьби з тероризмом. Деякі міжнародні пропартійні ЗМІ великими літерами оповістили, що «Комітет 610» приєднується до зусиль, спрямованих на контртерористичні дії» і заявляє, що метою його роботи буде боротьба з «терористичними організаціями», зокрема Фалуньгун.

Компартія навісила ярлик «терористи» на людей, які ніколи не брали в руки зброю, ніколи не відповідають ударом на удар, коли їх б'ють або ображають; які лише мирним способом закликають дати людині право на свободу віри. Компартія Китаю, користуючись сприятливим антитерористичним кліматом, мобілізувала спеціальні озброєні до зубів сили для проведення прискорених репресій беззахисних мирних людей. Більше того, компартія скористалася приводом боротьби з тероризмом, щоб уникнути міжнародної уваги й осуду за переслідування Фалуньгун. Всі методи обману, що використовуються сьогодні компартією, не відрізняються від тих, які застосовувалися в китайсько-японську війну. В цьому випадку це абсолютно ганебно, тому що мова йде про міжнародні антитерористичні дії.

5.4. Прикидатися щирим, публічно погоджуватися, а насправді бути в опозиції

Сама компартія не вірить у свої доктрини, але змушує вірити в них інших. Це один з найвитонченіших методів, використовуваних культом компартії. Компартія знає, що всі її доктрини фальшиві, що брехлива ідея соціалізму виявилася недієздатною, і тому не вірить у ці доктрини, але змушує інших людей у них вірити. Вона переслідує тих, хто не вірить у неї. Компартія Китаю безсоромно внесла настільки брехливу ідеологію до Конституції, зробивши її основою китайської держави..

У реальному житті є один цікавий феномен. Багато високих партійних функціонерів через корупцію втрачають свої пости в боротьбі за владу на політичній арені Китаю. Виступаючи на масових зібраннях, вони закликають до чесності і безкорисливості, а закулісно займаються підкупом, корупцією та іншими брудними справами. Саме таким чином низько впали так звані слуги народу, зокрема, Лі Цзятін, колишній губернатор провінції Юньнань, Лю Фанжень, секретар партії провінції Гуйчжоу, Чен Вейгао, секретар партії провінції Хебей, Тянь Феншань, міністр земель і ресурсів, і Ван Хуайчжун, помічник губернатора провінції Аньхуей. Однак якщо ознайомимося з їхніми промовами, то побачимо, що всі вони без винятку підтримували антикорупційну кампанію і постійно вимагали чесності від своїх підлеглих, тоді як самі отримували хабарі й зазіхали на суспільне надбання.

Хоча компартія сприяє просуванню багатьох шановних людей і часто привертає ідеалістів і трудівників до своїх лав, але це робиться тільки для того, аби посилити образ партії — «підзолотити партійний герб». Для всіх очевидно, в якому жахливому стані перебувають моральні основи в Китаї. Чому ж пропаганда компартії, що претендує на «духовну цивілізацію», нічого не зробила, щоб виправити цей стан?

Насправді, коли партійні керівники піднімають гасло «Служити людям» або проголошують «моральні якості комуністів», самі вони не надають їм ваги. Невідповідність між словами і діями комуністичних лідерів простежується аж до засновника компартії Карла Маркса. У К. Маркса був незаконнонароджений син. В. Ленін заразився сифілісом від повії. Й. Сталіна засуджували за те, що він примушував співачку до сексуальних стосунків. Мао Цзедун віддавався похоті. Цзян Цземінь нерозбірливий у зв'язках. Комуністичний лідер Румунії Чаушеску зробив так, аби вся його сім'я купалася в розкоші. Кубинський комуністичний лідер Ф. Кастро зберігає сотні мільйонів доларів в іноземних банках. Лідер Північної Кореї Кім Ір Сен і його діти ведуть порочне і марнотратне життя.

Звичайні китайці ненавидять пустопорожні політичні семінари. Все частіше вони ухиляються від них, тому що всі вже знають, що все це — брехливі ігри. Але ніхто на цих політичних зборах — ні оратори, ні слухачі — не кажуть відкрито, що все це неправда. Це секрет Полішинеля [таємниця, яка всім відома, — прим. ред.]. Люди називають це «щирим прикиданням». Гучні гасла компартії, які висувалися в різні часи, такі як «Три представництва», «Удосконалювати методи керівництва», «Три серця: обігріти, заспокоїти і завоювати серця людей» — абсолютно безглузді. Яка партія, що стоїть при владі, не хотіла б представляти інтереси народу? Яка партія, що стоїть при владі, не дбала б про свою керівну здібність? Яка партія, що стоїть при владі, не хотіла б завоювати серця людей? Будь-яка партія, що не піклується про своїх підопічних, швидко покидає політичну сцену. Але компартія ставиться до всіх своїх численних гасел, як до складної і глибокої теорії, і примушує всю країну їх вивчати.

Коли обман стає партійною культурою і поступово формує мислення і звички мільйонів людей, то все суспільство стає фальшивим, претензійним і безглуздим. Суспільство без честі і довіри — це кризове суспільство. Чому компартія створила таку ситуацію? Раніше це було заради ідеології, а тепер — задля власної вигоди. Члени партії знають, що обманюють, але й далі це роблять. Якби партія не висувала подібного роду гасел і формалізму, то їй було б нічим залякувати народ. Компартія Китаю не змогла б змусити людей іти за нею і боятися її.

5.5. Жити без совісті і жертвувати справедливістю в інтересах партії

Лю Шаоці у своїй книзі «Про розвиток партійної моралі» пояснює, чому «всім членам партії необхідно підпорядкувати особисті інтереси партійним». У числі членів компартії ніколи не бракувало людей прямих, які присвятили себе країні і народу, ніколи не бракувало чесних партійних працівників, які діяли в інтересах народу. Але вони не можуть брати участь у махінаціях заради власних вигід компартії. Під постійним тиском гасла «Підпорядкувати свої людські якості вимогам партії» вони часто починають розуміти, що не можуть так далі. Тоді вони або ризикують втратити свою посаду, або, що набагато гірше, входять до числа корупціонерів.

Китайський народ набув великого особистого досвіду і на собі глибоко відчув жорстокий режим компартії, тому в нього виник глибокий страх перед її силою. Саме тому люди не сміють вставати на захист справедливості і більше не вірять у небесні закони. Спочатку вони підпорядковуються партійній владі, потім поступово втрачають почуття і стають байдужими до всього, що не стосується їх особисто. Навіть логіку їхнього мислення партія свідомо сформувала для підпорядкування своїй владі. Ось до яких результатів призводить мафіозна природа компартії.

5.6. Компартія Китаю маніпулює патріотичними почуттями для підбурювання народу

Компартія Китаю використовує такі поняття, як «патріотизм» і «націоналізм», для підбурювання людей до певних дій. Це не тільки партійні заклики до об'єднання, але й часто оголошувані накази і перевірена часом стратегія. Читаючи націоналістичні пропагандистські матеріали в іноземних виданнях «Женьмінь жибао», розумієш, що китайські емігранти, які десятиліттями не повертаються жити до Китаю, стають більшими націоналістами, ніж китайці, що живуть у Китаї. Керований компартією китайський народ, який не насмілюється сказати «ні» політиці партії, достатньо «сміливий», щоб піти на облогу посольства і консульства США в Китаї, кидаючи яйця і каміння, підпалюючи автомобілі та американські прапори. Все це робиться під прапором «патріотизму».

Щоразу, коли компартія стикається з серйозним питанням, у якому вимагається повне підпорядкування народу, для швидкої його мобілізації вона користується закликами до народного «патріотизму» і «націоналізму». У всіх випадках, пов'язаних з Тайванєм, Гонконгом, Фалуньгун, зіткненням американського літака-шпигуна і військового літака Китаю, компартія користується комбінованими методами натиску терору і колективного «промивання мізків», схиляючи людей до думки про те, що вони перебувають на межі війни. Ці методи аналогічні тим, які застосовувалися німецькими фашистами.

Блокуючи будь-яку інформацію, компартія дуже успішно здійснює «промивання мізків». Китайський народ, незважаючи на нелюбов до компартії, має деформовану партією свідомість. Наприклад, під час війни американців в Іраку багато хто був приголомшений щоденними повідомленнями Центрального телебачення (ССTV) [8]. Вони відчували гнів, бажання мстити і битися, але в той же самий час проклинали цю війну.

5.7. Безсоромно ставити партію вище країни і змушувати людей приймати ворога за рідного батька

Одна з найбільш часто вживаних фраз, яку використовує компартія для залякування людей, — «загибель партії та країни». Слово партія стоїть на першому місці перед словом країна. Принцип засновників Китаю: «Немає нового Китаю без компартії». З дитячих років китайців навчають, що потрібно «слухатися партію», що потрібно «чинити, як хороші діти партії». Вони співають, вихваляючи партію: «Партія — моя мати, партія — моя рідна мати», «Рятівна милість партії глибша за океан», «Любов до партії сильніша, ніж до матері та батька», «Іди і бийся там, куди посилає партія» [9]. Коли стаються катастрофи, держава надає допомогу, але люди дякують партії та уряду, причому спочатку партії, а потім уряду. Військовий девіз звучить так: «Партія командує рушницею». Навіть коли китайські фахівці створювали спеціальну форму одягу для суддів, вони пришили чотири золоті ґудзики до коміра зверху вниз, символізуючи, таким чином партію, народ, закон і країну. Це вказує на те, що, якщо ви навіть є суддею, партія завжди вища за закон, народ і країну.

Партія стала понад усе в Китаї, країна ж підпорядковується партії. Країна існує для партії, а партія розглядається як втілення народу і символ країни. Поняття любові до партії, її керівників та країни змішалися і, в результаті, поняття патріотизму в Китаї деформувалося.

Під непомітним, але наполегливим впливом компартії в системі освіти та пропаганди в багатьох людей (партійні вони чи безпартійні, усвідомлюють вони це чи ні) почали плутатися поняття партії та країни. Вони вже погодилися, що «інтереси партії понад усе», і підтримують ідею «інтереси партії — це те ж саме, що інтереси країни і народу». В результаті такої ідеологічної обробки партія сформувала клімат зради національних інтересів.

5.8. Грати в «оновлення» і називати злочини «Великими досягненнями»

Партія допустила багато помилок в історії, але завжди перекладала відповідальність за це на окремих людей або групи шляхом «виправлення та реабілітації». Це не тільки робило жертву нескінченно вдячною компартії, а й дозволяло партії повністю заперечувати всіляку відповідальність за свої злочинні дії. Компартія Китаю заявляє, що вона не тільки «не боїться, що може зробити помилки, але й вміє добре їх виправляти» [10], і це також стало «чарівним напоєм», який допомагає компартії уникнути відповідальності, тому партія завжди залишається «великою, славною і справедливою».

А що як одного разу партія визнала б свої злочини під час розправи на площі Тяньаньмень і відновила б репутацію Фалуньгун? Але й тоді це були б лише одвічні хитрощі, які компартія застосовує в безнадійній спробі відтягнути кінець свого існування. У партії ніколи не вистачало мужності подивитися всередину себе, відкрито визнати свої злочини і розрахуватися за свої помилки.

6. Комуністична партія проявляє агресивну сутність, використовуючи державний тероризм у спробах знищення істини, доброти, терпіння

Фальсифікацію самоспалення на площі Тяньаньмень, інсценовану культом компартії, можна розглядати як брехню століття. З метою придушення Фалуньгун, уряд діяв настільки підступно, що зміг спокусити п'ять чоловік, які заявляли, що вони послідовники Фалуньгун, і з їхньою допомогою інсценувати самоспалення на площі Тяньаньмень. П'ятеро людей, які взяли участь у цьому задумі, ненавмисно підписали свій власний смертний вирок: вони були або забиті до смерті на місці подій, або вбиті після інциденту. Уповільнений перегляд відеозапису CCTV показує, не викликаючи і тіні сумніву, що Лю Чуньлін, одна з п'ятьох «самоспаленців», загинула на місці подій від удару, завданого їй офіцером міліції. Записи також демонструють такі неузгодження: у Ван Цзіндуна, що сидів на площі з пластиковою пляшкою між ніг (нібито наповненою бензином), ця пляшка виявилася недоторканою після погашення полум'я; або, наприклад, розмова лікаря з Лю Сиїн, наймолодшою з жертв, і присутність камер, готових до зйомок на місці. Ці та деякі інші факти служать, поза всяким сумнівом, доказом того, що випадок із «самоспаленням» був зловмисним обманом, підготовленим злісним режимом Цзян Цземіня для того, аби хибно звинуватити Фалуньгун [11].

Компартія Китаю використовувала неймовірно жорстокі методи у проведеній нею кампанії з викорінення Фалуньгун. Компартія узурпувала національні фінансові ресурси країни, накопичені за останні двадцять років реформ і відкритості; мобілізувала партію, уряд, війська, міліцію, таємних агентів, іноземних дипломатів, урядові та неурядові організації; вона маніпулювала усіма світовими ЗМІ, встановивши строгу інформаційну блокаду з використанням індивідуального підслуховування і підслуховування за допомогою високих технологій. І це все з єдиною метою — переслідувати групу мирних людей, що займаються Фалуньгун (китайською традиційною практикою цігун) для вдосконалення тіла, душі та підвищення моральності у відповідності з принципами істина, доброта й терпіння». Це звіряче переслідування невинних людей за їхні вірування ще раз демонструє деморалізовану сутність компартії.

Ніякі інші лиходії не брехали так безсоромно і так проникливо, як Цзян Цземінь і компартія. Вони використовують різні форми обману, маніпулюючи різними поняттями та ідеями, щоб було легше обдурити людей і щоб вони повірили брехні і відчували ненависть до Фалуньгун. Ви вірите в науку? Компартія Китаю каже вам, що Фалуньгун — забобони. Ви думаєте, що політика огидна? Комуністична партія каже вам, що Фалуньгун займається політикою. Ви заздрите багатіям у Китаї і за кордоном? Компартія каже вам, що Фалуньгун накопичує багатство. Ви проти створення організацій? Компартія Китаю каже вам, що Фалуньгун — це таємна організація. Ви втомилися від культу особи, який триває в Китаї цілі десятиліття? Комуністична партія стверджує, що Фалуньгун контролює свідомість. Ви прихильник патріотизму? Партія каже, що Фалуньгун — ворог Китаю. Ви боїтеся хаосу? Партія каже, що він створює нестабільність. Ви сумнівається в тому, чи дотримується Фалуньгун принципу істина-доброта-терпіння? Компартія Китаю запевняє, що [послідовники] Фалуньгун не дотримуються істини, не добросерді і не проявляють терпимості. У компартії деформована логіка. Компартія заявляє, що доброта може викликати бажання вбивати.

Думаєте, уряд не займається фабрикацією брехні? Компартія фабрикує ще більшу і приголомшливу неправду — від самогубств до самоспалення, від вбивства рідних до серійних убивств. Брехні стільки, що важко не почати вірити в неї. Вам подобається Фалуньгун? Компартія пов'язуватиме оцінку вашого рівня політичної свідомості з переслідуванням Фалуньгун, а потім або знизить вас на посаді, або звільнить. Вона може позбавити вас премії, якщо послідовники Фалуньгун, за яких ви відповідаєте, відправляються до Пекіну для подання звернення. Таким чином, вас змусять стати ворогом Фалуньгун.

Компартія таємно схопила безліч послідовників Фалуньгун і відправила їх до класів з «промивання мізків», сподіваючись таким чином змусити їх відмовитися від віри і дати обіцянку припинити займатися Фалуньгун. Комуністична партія використовує різні брудні прийоми, щоб чинити тиск на послідовників Фалуньгун, застосовує до них різні види жорстоких тортур і навіть карає членів їхніх сімей та колег. Комуністична партія використовує їхніх родичів, кар'єру і освіту, щоб переконати цих людей залишити Фалуньгун. Компартія використовує послідовників Фалуньгун, які «успішно» зазнали «промивання мізків», щоб мучити і «промивати мізки» іншим. Порочна компартія наполегливо прагне перетворити хороших людей на демонів і змусити їх іти безнадійним шляхом до кінця їхнього життя.

7. Мінливий соціалізм з «китайськими характерними рисами»

Термін «з китайськими характерними рисами» використовується компартією для приховування своїх злочинів. Компартія завжди заявляла, що успіх китайської революції став можливим завдяки «з'єднанню марксизму-ленінізму з конкретними реаліями китайської революції». Комуністична партія часто зловживала терміном «характерні риси» для ідеологічної підтримки своєї нестійкої і шкідливої політики.

7.1. Непостійні і брехливі засоби

Ця оманлива видимість «китайських характерних рис» лише привела компартію до абсурду.

Метою компартії в революції було забезпечити суспільство засобами виробництва. Комуністична партія обманним шляхом, закликаючи молодь слідувати ідеалам комунізму і єдності, привабила велику її кількість до своїх лав. Багато хто з них навіть зрадив свою сім'ю, передавши компартії сімейні статки. Але через 83 роки існування компартії знову з'явився капіталізм, і тепер уже як невід'ємна частина партії, хоча раніше [протягом десятків років] вона закликала до рівності.

Сьогодні новими великими капіталістами стали багато дітей і родичів керівників компартії, а багато членів партії прагнуть приєднатися до цієї групи нуворишів. Свого часу компартія знищила великих землевласників і капіталістів заради революції і привласнила їхнє майно. Тепер же за допомогою обману і корупції нова «еліта» компартії перетворилася на ще більш багатих капіталістів. Ті, хто слідував за партією на початку революції, тепер зітхають: «Якби я знав, що так трапиться, я б не пішов за нею». А нині, витративши кілька десятиліть свого життя на виснажливу працю і боротьбу, вони зрозуміли, що просто віддали власність своїх братів і батьків, як, втім, і своє життя, культу компартії.

Комуністична партія каже, що «матеріальний базис визначає надбудову» [12]. Насправді ж, бюрократична матеріальна база корумпованих партійних функціонерів визначає «надбудову високого тиску» — надбудову, яка покладається на те, що завжди буде підтримуватися високий тиск. Таким чином, гноблення нації стало основою політики компартії.

Інша мерзенна риса компартії проявляється в тому, що вона змінює визначення концепцій культури, а потім використовує ці змінені визначення для критики і контролю населення. Концепція «партія» — один з таких прикладів. Раніше партії створювалися і в Китаї, і за кордоном, але тільки компартія перевищила межі влади будь-якого партійного колективу. Якщо ви вступаєте до партії, вона контролює всі аспекти вашого життя, зокрема вашу свідомість, засоби існування і особисте життя. Коли компартія володіє політичною владою, вона здійснює контроль над суспільством, державою і державним апаратом. Вона диктує свою волю в таких питаннях, як, хто повинен керувати країною або бути міністром оборони, які правила і статути необхідно ввести. Партія навіть виносить рішення щодо таких дрібних питань як, де людина повинна жити, з ким одружуватися і скільки дітей може мати. Комуністична партія використовує всі наявні методи контролю.

В ім'я діалектики компартія повністю зруйнувала цілісне мислення, здатність наводити аргументи і пізнавальний дух філософії. У той час як компартія проголошує принцип «кожному — за працею», процес «дозволу деяким людям стати багатими» проходить за принципом «кожному — залежно від рівня влади». Комуністична партія прикривається гаслом «служіння людям від щирого серця», аби обманути тих, хто вірить у ці ідеали, а потім «промиває їм мізки», контролює їх і поступово перетворює на слухняний інструмент, на «щиросердого слугу партії», який не сміє стати на захист прав людини.

7.2. Зрадлива партія з «китайськими характерними рисами»

Комуністична партія, використовуючи принцип, згідно з яким, інтереси партії — понад усе, деформувала китайське суспільство своїм демонічним культом, створивши по-справжньому потворну форму існування людства. Ця форма існування відрізняється від форми будь-якої іншої держави, країни або організації. Її принцип — не мати ніяких принципів; за її посмішкою зовсім немає щирості, тому добросерді люди не можуть зрозуміти компартію і, дотримуючись загальноприйнятих норм моралі, не можуть собі й уявити, що настільки злісна істота може представляти їхню країну. Пояснюючи все «китайськими рисами», компартія ввела в оману інші нації. «Китайські риси» — це просто більш м'який вираз злочинницьких рис компартії.

7.3. Китайська нація перед безпрецедентною моральною кризою

На початку 1990-х років у Китаї поширювалася приказка: «Нехай я негідник, зате нікого не боюся». Ця приказка — сумний наслідок кількох десятиліть шкідливого панування компартії, яка зуміла [морально] розкласти націю. Існує видимість економічного процвітання, але вона супроводжується швидким розкладанням моралі у всіх сферах суспільства.

Депутати Зборів народних представників часто обговорюють тему «чесності та довіри» на своїх з'їздах. На вступних іспитах до університету потрібно, щоб студенти писали роботу за темою «чесність і довіра». Все це свідчить про відсутність чесності та довіри, і що падіння моралі стало невидимим, але всюдисущим елементом кризи китайського суспільства. Корупція, привласнення чужого майна, виробництво підробок, обман, лихі наміри та розкладання норм моралі охопили все суспільство. Між людьми немає щонайменшої довіри.

Ті, хто заявляє, що задоволені підвищенням життєвого рівня в країні, хіба не думають, перш за все, про стабільність свого життя? Що є найголовнішим чинником соціальної стабільності? Це — мораль. Суспільство, мораль якого розкладається, не здатне забезпечити свій народ упевненістю в завтрашньому дні.

Сьогодні компартія Китаю зруйнувала майже всі традиційні релігії та похитнула всю традиційну систему цінностей китайського народу. Те, як безсоромно компартія захоплює багатства і обманює людей, насправді має рикошетний ефект на все суспільство, розкладає його і штовхає народ на безчестя. Компартія, що править аморальними методами, може існувати тільки в корумпованому суспільстві. Саме тому вона робить все можливе, аби знизити людей до свого рівня, намагаючись перетворити їх на різного ступеня прожектерів. Саме так зрадлива сутність компартії підриває моральні основи китайського народу, що підтримували його впродовж тривалого часу.

Висновок

«Легше змінити річки і гори, ніж людську природу» [13]. Історія доводить, що кожен раз, коли компартія послаблює кабалу і ланцюги, вона ніколи не має наміру їх скинути. Після Великого голоду 1960-х, з метою відновлення сільськогосподарського виробництва, компартія прийняла програму «Три свободи і один договір» (Сань Цзи І Бао) [14]. Однак вона не скасувала статус «раба» для китайських селян. Ні «економічна реформа», ні «лібералізація», що проходили в 1980-х роках, не зупинили комуністичну партію, яка підняла у 1989 році «ніж м'ясника» на свій народ. І в майбутньому компартія, як і раніше, підновлюватиме свій «фасад», але ніколи не змінить своєї аморальної природи.

Дехто може подумати, що минуле — це минуле, що ситуація змінилася, і комуністична партія сьогодні не та, що була раніше. Може бути, хтось задоволений цією помилковою картиною і навіть помилково повірив, що компартія змінюється на краще, перебуває у процесі реформ або має намір змінитися на краще. Таким чином, вони намагаються забути тривожні спогади про минуле. Завдяки таким думкам вони лише дають можливість банді злочинців вижити і загрожувати людству й надалі.

Компартія вживає всіляких заходів, щоб змусити людей забути минуле. Однак труднощі боротьби всього китайського народу за своє існування — це нагадування про несправедливість, якої він зазнав, будучи під владою компартії. Насправді, історія комуністичної партії — це історія, яка «відрізає людям пам'ять»; це історія, в якій діти не мають уявлення про те, що пережили їхні батьки; історія, в якій сотні мільйонів громадян переживають конфлікт між відразою до кривавого минулого компартії і надією на майбутнє компартії.

Коли злий привид комунізму виник у світі людей, компартія випустила на волю всіх покидьків суспільства і скористалася повстанням хуліганів для того, щоб захопити і встановити свою політичну владу. За допомогою крові і тиранії вона встановила і тепер підтримує деспотизм у формі «власності партії». Застосовуючи так звану ідеологію боротьби, яка суперечить природі, законам Неба, людській природі і Всесвіту, вона руйнує людську свідомість, доброту і руйнує без упину традиційну культуру і моральність. Компартія використовує криваві розправи і насильницьке «промивання мізків» для встановлення злочинного культу комунізму. Компартія формує народ зі спотвореною свідомістю для того, щоб і надалі правити країною.

В історії компартії були жорстокі періоди, коли червоний терор досягав свого апогею. Були й дивні періоди, коли партія ледь-ледь утримувалася від повного розвалу. Кожен раз, щоб вийти з кризи, партія вдавалася до хитрощів, але кожного разу це був крок до нового витка насильства та обману китайського народу.

Коли люди зможуть розпізнати підлу природу компартії і дійсно чинитимуть опір цим фальшивим образам, ось тоді прийде кінець компартії та її безпринципній сутності.

* * *

55 років правління компартії — це лише мить у п'ятитисячолітній історії Китаю. До виникнення компартії Китай створив найвеличнішу цивілізацію в історії людства. Комуністична партія, вхопившись за внутрішні заворушення та іноземне вторгнення, занурила в хаос весь китайський народ. Знищено десятки мільйонів життів, зруйновано незліченну кількість сімей, принесено в жертву екологічні ресурси, від яких залежить життєздатність Китаю. Що може бути спустошливішим за варварське, майже повне знищення основ китайської моралі та безцінних культурних традицій?

Яке майбутнє чекає Китай? Який напрямок розвитку обере Китай? Ці питання занадто серйозні, щоб обговорювати їх поспіхом. У будь-якому разі, ясно одне: якщо не буде відновлено мораль народу, якщо не відбудеться повернення до гармонійних відносин між людьми і природою, між Небом і Землею, якщо не буде віри, і якщо не буде створено культуру мирного співіснування людей, то світле майбутнє для китайської нації стане неможливим.

За десятиліття «промивання мізків» і репресій комуністична партія нав’язала китайцям свій спосіб мислення, свої стандарти оцінювання добра і зла. Це призвело до того, що люди прийняли і до деякої міри почали виправдовувати перекручену і брехливу природу компартії, стали частиною цієї брехні, тим самим забезпечуючи ідеологічну основу для існування комуністичної партії.

Щоб знищити в людях перекручену доктрину, впроваджену компартією, почати розрізняти її абсолютно безпринципну природу і відродити нашу людську природу і свідомість, необхідно зробити дуже важливий перший крок — крок на шляху до плавного переходу до суспільства, вільного від компартії.

Наскільки спокійно і мирно може здійснитися цей перехід, залежить від серця кожного китайця. Незважаючи на те, що компартія, здається, володіє всім національним багатством і всіма механізмами насильства в країні, якщо кожен громадянин повірить у силу правди і рятівну силу моралі, злий привид компартії позбудеться основи свого існування. Всі багатства тут же повернуться в правильні руки. Ось тоді-то і станеться відродження Китаю.

Тільки без компартії відродиться новий Китай.

Тільки без компартії в Китаю з'явиться надія.

Без китайської компартії добрий і справедливий китайський народ відродить історичну велич Китаю.

___________________

1 — Традиційна ідея конфуціанства полягає в тому, що імператори та інші володарі управляють «за мандатом Неба». Щоб отримати таку владу, треба володіти моральними якостями, які відповідають відповідальності найвищого ступеня. Подібні висловлювання є в працях філософа Менцзи. У вірші «Хто дає владу монархові?» на запитання, хто дарував землю і владу правителям, Менцзи відповідає: «Все йде від Неба». Ідея божественності влади є так само і в християнській традиції. У Біблії сказано («Послання до римлян 13:1»): «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога; та влада, що існує, встановлена від Бога».

2 — Центр залежить від економічного розвитку, а дві опорних точки — це підтримка чотирьох базових принципів (соціалістичний шлях, диктатура пролетаріату, влада компартії Китаю та ідеологія марксизму-ленінізму-маоїзму) і продовження політики реформ і відкритості.

3 — Дані звіту «Сіньхуа ньюс» від 4.03.2004 р.

4 — Дані агентства «Сіньхуа ньюс» від 29.02.2004 р.

5 — «Три „ні“» — продукт минулого. У 1979 році Ден Сяопін запропонував «Три „ні“», щоб стимулювати людей висловлювати свою думку: не вимагати етикету, не нападати, не відзначати помилок. Це нагадувало аналогічні заклики Мао в 1950 році, за якими пішли грубі репресії тих, хто наважився говорити. Теперішні нові пропозиції «Три „ні“» — це «розвиватися й не вдаватися до суперечок, робити покращення і не боротися, прогресувати і не задовольнятися відставанням».

6 — Стаття 23 Основного закону Гонконгу запропонована урядом Гонконгу під тиском Пекіна. Ця стаття становила собою спробу серйозного замаху на свободи і права людини в Гонконзі, порушуючи політику «одна країна — дві системи», запропоновану компартією. Стаття 23 отримала повну незгоду народу, і питання про неї було закрито у 2003 році.

7 — Лю Шаоці, другий глава ЦК КПК з 1959 по 1968 рік, розглядався як спадкоємець Мао Цзедуна. Під час Культурної революції його переслідували як зрадника, шпигуна і ренегата. Він помер у 1969 році, зазнавши мук в ув'язненні.

8 — CCTV — Центральне китайське телебачення, компанія, що належить центральному уряду. Офіційний рупор Китаю.

9 — Цитує назви пісень, які виконувалися в період правління Мао в 1960—70-х роках.

10 — Мао сказав, що «ми не боїмося робити помилки, а намагаємося їх виправити».

11 — Для повного ознайомлення з відеоматеріалами про «самоспалення» зверніться до статті «Фальсифікація „самоспалення“ на площі Тяньаньмень».

12 — Надбудова в контексті марксистської теорії — сукупність ідеологічних відносин у суб'єктивній діяльності людини, яка формується матеріальним базисом суспільства.

13 — Інша китайська приказка того ж змісту: «Лисиця може змінити шкуру, але не звички».

14 — Політику економічних реформ запропонував другий глава ЦК КПК Лю Шаоці в програмі «Три свободи і один договір». Програма проголошувала використання землі приватними особами, вільний ринок, відповідальність підприємств за виробництво і прибуток, фіксовану продуктивність сільського господарства.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...