Перейти до попереднього коментаря (другого). Повернутися до початку.
Коли мова йде про тиранію, китайці часто згадують жорстоку політику імператора династії Цінь (Цінь Шихуанді [1] , 259—210 рр. до н.е.), про те, як він спалював книги і закопував живцем послідовників Конфуція. Цінь Шихуанді «доклав усіх сил, використовував усі можливості і засоби для утримання своєї влади» [2]. Ця жорстока політика виявлялася у різних сферах життя: безмежні побори і непомірні податки; надмірна трудова повинність народу заради численних пишних церемоній; суворі жорстокі форми кримінальних покарань, навіть стосовно громадян сусідніх держав; обмеження свободи переконань; спалення книг і закопування живцем учених. За часів династії Цінь населення Китаю налічувало 10 мільйонів чоловік. Цінь Шихуанді піддав 2 мільйони з них суворій трудовій повинності. Засновник династії Цінь ввів жорстокі форми покарань за світогляд, обмежуючи свободу переконань, і в результаті знищив більше тисячі послідовників конфуціанства, які не погоджувалися з його політикою та засуджували її.
Тиранія компартії значно перевершує жорстокість династії Цінь. Всім відомо, що філософія компартії — це філософія боротьби. Влада компартії заснована послідовно на зовнішній і внутрішній боротьбі: класовій, політичній та ідеологічній. Мао Цзедун у свій час, не соромлячись своєї відвертості, сказав: «Ким же ж був перший імператор династії Цінь? Він знищив 460 послідовників Конфуція, ми ж репресували 46 тисяч інтелігентів. Певні особи називають нас диктаторами, говорячи, що компартія — „сучасний Цінь Шихуанді“. Це — факт, ми повністю його визнаємо. Шкода лише, що їхня оцінка занижена, варто би було її підсилити» [3].
Розглянемо важкі для комуністичної партії перші 55 років її правління. Оскільки в основі діяльності компартії лежить теорія класової боротьби, після захоплення влади вона доклала безліч зусиль, щоб здійснити геноцид над тими чи іншими класами, і впровадила тиранічне правління шляхом жорстокої революції. Вона, вбиваючи людей і знищуючи їхню людську природу, а також репресуючи будь-яку віру, окрім віри в компартію, розпочала політичний рух, що спрямований на утвердження компартії в Китаї як божества. Спираючись на теорію класової боротьби і вчення про революційне насильство, вона безупинно знищувала групи чужорідних їй елементів у різних сферах. Одночасно використовуючи засоби боротьби й обману заради свого тиранічного панування, вона застосовувала насильство до населення всієї країни.
Через три місяці після заснування нової держави компартія розпочала повсюдну земельну реформу. Використовуючи гасло «Земля тим, хто її обробляє», вона агітувала тих селян, у кого немає землі, боротися з тими, хто її має; спонукала їх до цього, не звертаючи уваги на моральність і потураючи егоїстичній, жадібній до влади та багатства стороні людини. Водночас, у процесі проведення генеральної лінії земельної реформи було оголошено про ліквідацію класу поміщиків. У селах широко впроваджувався класовий поділ, визначався соціальний стан, і на 20 мільйонів чоловік по всій країні навісили ярлики: «поміщик», «куркуль», «ворог», «злодій», позбавляючи їх громадянських прав і таким чином встановлюючи в китайському суспільстві дискримінацію і насильство. Хвиля земельної реформи докотилася і до віддалених районів, зачепивши і національні меншини. Кліка компартії стрімко розширювалася, розростаючись до партійних комітетів та осередків у сільській місцевості. Керівники осередків передавали вказівки партії, і на перший план ними часто висувалися питання класової боротьби, що пробуджували в селян бажання боротьби з поміщиками, яких, таким чином, було знищено 100 тисяч. Були навіть райони, в яких щодо поміщиків проводилася політика конфіскації та винищення цілих сімей; навіть жінки та діти не могли уникнути цього, аж до повної ліквідації поміщиків як класу.
У цей час компартія розгорнула по всіх селах першу хвилю гасел: «Мао Цзедун — визволитель народу», «Тільки компартія може врятувати Китай». У процесі земельної реформи селяни отримали вигоди за рахунок політики компартії, яка дозволяла отримувати нетрудові доходи завдяки широкому розмаху насильницького загарбання; тому з’явилось чимало щиро вдячних компартії бідних селян, котрі вважали, що компартія піклується про народ.
Добробут селян, які отримали землю шляхом розподілу, зберігався недовго. Не минуло і двох років, як китайська компартія вдалася до ряду насильницьких дій над селянами, організувавши бригади взаємодопомоги, первинні спілки, вищі спілки та народні комуни. З року в рік наростала критика «повільних кроків», примушуючи селян «швидкими темпами, щільними рядами входити до соціалізму». По всій країні здійснювалася централізація закупівель і збуту зерна, ватників, олії. Весь оборот найважливішої сільськогосподарської продукції країни було витіснено з ринку введенням державної монополії. Ще більш посилився режим реєстрації за місцем проживання, який не дозволяв селянам проживати та працювати в місті. Жителям із сільською пропискою було заборонено приходити до державних продовольчих магазинів за хлібом; їхні діти не могли вчитися в містах. Діти селян могли бути тільки селянами. Відтоді 300 мільйонів людей, прописаних у селах, стали другим сортом китайського суспільства.
У результаті реформи «Частина людей повинна розбагатіти» протягом перших п'яти років після заміни народних комун сімейними підрядами 900 мільйонів селян отримали певне підвищення доходів і помітно поліпшили своє становище в суспільстві, але потому сталося різке падіння цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, і вони знову загрузли в злиднях. Розбіжність між мешканцями міст і сіл стрімко зростала, виник великий розрив між бідними та багатими; у селах знову з'явилися люди, що стали новими поміщиками, новими кулаками. Відповідно до даних агентства «Сіньхуа», до 1997 року «головні продовольчі райони і більшість селянських дворів опинилися у тривалому застої, і було навіть помітно зменшення доходів». Таким чином, доходи селян від сільського господарства не зростали, або навіть спадали. Різниця між прибутками жителів міст та сіл у 80-і роки збільшилася від співвідношення 1,8:1 до 3,1:1.
Ще одним класом, який компартія прагнула знищити, був клас міської та сільської національної буржуазії. У процесі реконструкції промисловості й торгівлі компартія заявила, що клас буржуазії і клас робітників мають різну сутність, а саме: перші являють собою експлуататорський клас, а другі нікого не експлуатують і є класом, який протистоїть експлуататорам. Поняття «буржуазна експлуатація» з'явилося разом з появою компартії і існуватиме до самої її смерті; можна тільки знищити саму партію, проте неможливо її реформувати. Таке ставлення до капіталістів і торгівців у процесі впроваджуваних реформ призводило до зростання числа вбивств людей і до знищення людської природи. У компартії були й такі гасла, як «Процвітання — однодумцям, загибель — супротивникам». Якщо ти віддав своє майно державі і висловив підтримку компартії, то будеш вважатися просто незначною перешкодою для народу. Але якщо ти проти компартії, якщо відчуваєш або висловлюєш невдоволення, то ти йдеш проти революції і будеш затаврований як реакціонер, ставши мішенню драконівської диктатури компартії.
В умовах панування терору, що супроводжував ці реформи промисловості і торгівлі, капіталісти і великі власники віддавали свій капітал компартії. Серед них було чимало й таких, котрі неспроможні були винести принижень і вчиняли самогубство. У той час у Шанхаї партробітники на посадах голів міських виконкомів щодня запитували: «Скільки парашутистів сьогодні стрибнуло?» — маючи на увазі капіталістів, які викинулися за день з вікна, щоб позбавити себе життя. Таким чином, за кілька років компартія в широких масштабах по всьому Китаю знищила власників фабрик і заводів.
Під час земельної реформи та реформування промисловості й торгівлі компартія провела безліч політичних кампаній: «Ліквідація контрреволюції», «Реформування ідеології», «Завдання удару по групі Гао Ган та Жао Шуши, що протистоїть партії», «Очищення від контрреволюційних кіл» (однодумців Ху Фена) [4], «Проти трьох» (проти бюрократизму, проти хабарництва, проти корупції); «Проти п’яти» (проти хабарів, проти ухилення від податків, проти грабежів державного майна, проти шахрайства у виробництві, проти грабежу державної економічної інформації), «Виявлення та вилучення чужорідних контрреволюційних елементів, які ховаються серед народу». Таким чином, по всій країні у величезному масштабі викорінювався цілий ряд супротивників революції. У цих рухах компартія щоразу використовувала всі механізми влади, які вона утримувала у своїх руках: парткоми — головні партійні об'єднання, рядові осередки — групи мінімум з трьох осіб, прирівняні до військових. Ці осередки були і на кожній сільській вулиці, і в кожній провінції. Ця форма мережевої структури контролю, яку було запозичено з військових часів (осередки створювалися в армії), відігравала ключову роль у проведенні цілого ряду політичних заходів.
Ще одним явищем, яке з'явилося в початковий період формування держави, було жорстоке придушення релігій. У 1950 році компартія видала директиву для представників влади у всіх районах і провінціях, вимагаючи, щоб вони наклали заборону на релігійні організації, місцеві релігії та громадські формування. У документах йшлося, буцімто члени «феодальних релігійних організацій» є шпигунами Гоміньдану, контрольованими поміщиками, багатіями й інструментами контрреволюції. У процесі поширення цієї інформації в сільських населених пунктах країни уряд мобілізував усіх, кого КПК визнала опорним класом, для викриття членів релігійних організацій і подальшого завдання ударів по них. Влада усіх рівнів брала участь у розформуванні так званих «забобонних організацій», до яких, наприклад, відносили християн, даосів (особливо ігуандао), буддистів та інших, вимагаючи від вірян цих конфесій і напрямків зареєструватися, покаятися і стати «новими людьми». Якщо організації вчасно не реєструвалися, то після виявлення порушення їх піддавали суворому покаранню. У 1951 році було поширено строгі установки уряду стосовно тих, хто й далі вів релігійну діяльність, і останні опинялися перед загрозою смертної кари або довічного ув'язнення.
Ця кампанія була спрямована проти великої кількості простих людей, які вірять у Бога, в доброту і дотримуються обрядів та закону. На підставі неповної статистики відомо, що всього було схоплено і вбито не менше 3 мільйонів вірян і членів громад. З небувало широким розмахом у містах та сільській місцевості зазнавали допитів і обшуків майже усі сім’ї; навіть статуї Цзао-вана, одного з найбільш шанованих у народі святих — покровителя домашнього вогнища, — розбивали й знищували. Одночасно з убивствами людей, ці дії були кроком у затвердженні єдино вірної лінії мислення — партійної, і затвердженні єдиної законної віри — віри в комунізм. З цього моменту з'явилися так звані «віряни, що люблять батьківщину». Тільки «віряни, що люблять батьківщину» могли отримати державний конституційний захист. Насправді, незалежно від того, у що вірив простий народ, існував тільки один критерій: дії кожного повинні бути спрямовані на виконання наказів і команд партії; кожен мусить визнавати, що компартія є найвищим з усіх храмів. Ти християнин, але саме компартія є Богом над усіма Богами; ти буддист, але компартія є Буддою понад Буддами; ти говориш про іслам, але компартія є істинним Аллахом з істинних Аллахів; ти говориш про живих Будд, але саме компартія повинна затвердити, хто може бути живим Буддою. Зрештою, якщо компартії потрібно, щоб ти говорив певним чином, то ти і повинен говорити саме таким чином; якщо компартії потрібно, щоб ти діяв певним чином, то ти і повинен діяти саме таким чином. Віряни могли вірувати, але мали у своїй вірі керуватися партійними вказівками. Хто не відповідав цьому критерію, той ставав об'єктом переслідування і нападок влади.
Більш ніж 20 тисяч послідовників християнства у 22 провінціях Китаю, а також 560 тисяч селянських родин у 207 малих і великих містах були викликані для допиту і опинилися під слідством. Підтверджено, що 130 тисяч вірян перебували під слідством. Крім того, до 1957 року більш ніж 11 тисяч вірян позбавили життя, значну кількість незаконно заарештували або оштрафували.
У підсумку, компартія знищила клас куркулів, клас буржуазії, репресувала в широкому масштабі тих, хто вірив у Бога, і законослухняних людей, заклавши тим самим фундамент єдиної та неповторної з усіх вір та релігій — віри в компартію.
У 1956 році угорська інтелігенція підняла повстання, яке було придушено Радянською армією і згодом названо «угорськими подіями». Мао Цзедун виніс з цього потрібний урок. У 1957 році компартія Китаю, використовуючи гасло «Хай розцвітають сто квітів, хай змагаються сто шкіл» [5], закликала китайську інтелігенцію та інших людей «допомогти компартії поліпшити стиль роботи». Метою цього було виявити серед них тих, хто був «проти компартії». Мао Цзедун у 1957 році задля того, щоб «виманити змію з печери», у листах до секретарів партійних осередків усіх провінцій висловив побажання, щоб вони організували рух за поліпшення стилю роботи партії.
У той час побутувало кілька гасел, які обіцяли, що за критику не буде жодного покарання. Це робилося задля того, щоб заохочувати людей висловлювати свою думку про компартію. Але насправді в результаті кампанії «Проти правих» «виявили» 550 тисяч правих елементів, 270 тисяч чоловік втратили роботу і 230 тисяч визнали ядром правих елементів та супротивниками компартії і соціалізму. Узагальнивши політику компартії за цей період, можна виділити чотири принципи: «виманювання змії з печери», «звинувачення і раптовий напад, одна фраза вирішує все», «зовнішня турбота про людей, а насправді нещадні нападки», «примус людей до перебільшеної самокритики».
У чому ж, зрештою, полягає «реакційність висловлювань» виявленої великої кількості правих елементів і антипартійних осередків, які на наступні тридцять років було заслано до далеких, холодних й важких для життя районів? У той час праві елементи випустили «десять тисяч стріл щільної критики» — три великі «реакційні теорії», висловлені Ло Лунцзі, Чжан Боцзюнь і Чу Анпін, які багаторазово обговорювалися на різних конференціях. Ло Лунцзі запропонував створити комісію, в якій компартія разом з демократичними партіями повинна була би розслідувати відхилення в кампанії «Проти трьох» (з боку працівників компартії та урядових установ, які виступають проти бюрократизму, хабарництва і корупції), і в кампанії «Проти п'яти» (з боку приватних підприємців, які виступають проти хабарів, ухилення від податків, розкрадання державного майна, проти шахрайства на виробництві й викрадення державної економічної інформації). Крім цього, пропонувалося вести роботу з виявлення та вилучення чужорідних контрреволюційних елементів.
Для оприлюднення своєї позиції Держрада зазвичай випускала постанови, використовуючи механізми Політичного консультативного комітету (ПКК) Китаю і Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП). Чжан Боцзюнь запропонував членам ПКК Китаю та ВЗНП максимально включитися до політичного процесу формування державних рішень. Чу Анпін висловив думку, що, незважаючи на те, що безпартійні також мали свої погляди, почуття власної гідності й відповідальність, по всій країні у великих і дрібних робітничих колективах, у кожному відділі й у кожній бригаді — скрізь керівниками повинні бути члени партії, які вирішують, що добре, а що погано. Таким чином, усе повинно здійснюватися тільки за вказівкою членів партії. Ці троє (Ло Лунцзі, Чжан Боцзюнь і Чу Анпін) ясно висловили своє бажання йти за компартією, і висловлені ними думки також не виходили за рамки викладеного [відомим китайським письменником 20 століття] Лу Сюнєм: «Пане, твій халат забруднився, будь ласка, зніми — я його виперу».
Серед правих елементів не було жодного, хто би хотів висловити протест компартії, була тільки здорова критика та пропозиції. Саме ця критика та пропозиції призвели до того, що 100 тис. людей втратили свободу, постраждали мільйони сімей. Слідом за цим з'явилися ще рухи проти правих елементів, такі як «Віддані серцем компартії», «Усунути білий прапор», «Нова кампанія проти трьох», «Засланців — на роботу» та «Виявити праві елементи, які вислизнули від покарання». У кого були зауваження стосовно свого керівництва на роботі, а особливо стосовно секретарів партійних осередків, той вважався супротивником партії. У кращому разі їх безперервно піддавали критиці, а в гіршому — трудовому вихованню або переселенню всією родиною до села. Ці люди і навіть їхні діти не могли вступити до вищих навчальних закладів, не допускалися до служби в армії, і їм неможливо було знайти роботу в повітових містах. Тому вони втрачали право на соціальне страхування, державне медичне обслуговування, поповнювали ряди селян, перетворювалися на другосортних громадян.
Після цих подій певна частина учнівської молоді стала лукавими людьми без твердих переконань. Вони дружно йшли слідом за «Червоним Сонцем», стали партійною «придворною інтелігенцією» і не могли самостійно робити вибір. Інші люди, шляхетні, що відійшли від політики, не сміли й рота розкрити. Китайська ж інтелігенція, що традиційно відчувала глибоку відповідальність за долю нації, відтоді мовчала.
Після руху «Проти правих елементів» у Китаї люди почали боятися правди. Стало звичайною справою погоджуватися з неправдою, брехливо свідчити, фальсифікувати історичні чи спотворювати реальні факти. «Великий стрибок» — це колективне створення обману по всій країні. Люди під керівництвом злого духу компартії зробили багато нерозумних справ. Ті, хто брехав, обманювали себе так само, як обманювали й інших. У цій брехні і безглуздому фарсі компартія насильно насаджувала в духовний світ китайського народу жорстокість і єресь. Люди голосно співали пісні про «великий стрибок»: «Я — Нефритовий Імператор, і я — Повелитель Драконів. Я наказую трьом горам і п'яти ущелинам відступитися — я прийшов» [6]. Вони намагалися здійснити фантастичний план: «На землі площею один му (1 га = 15 му) треба виростити п'ять тонн зерна; виробництво треба збільшити у два рази; за десять років перевершити Англію, за п'ятнадцять — США». Все це було грандіозно і тривало багато років, поки великий неврожай не охопив Китай, і по всій країні мільйони людей не стали гинути від голоду.
Хто з учасників восьмого пленуму ЦК КПК, що проходив у Лушані в 1959 році, не поділяв думки генерального секретаря Пен Дехуая [7], що «Великий стрибок» Мао Цзедуна був безглуздим і необдуманим? Проте думка «за Мао Цзедуна або проти» було гранню між «вірністю» і «невірністю», між життям і смертю. У китайській історії [глава євнухів при дворі династії Цінь] Чжао Гао [8] назвав оленя конем не тому, що не міг відрізнити оленя від коня, а заради контролю над громадською думкою, уникнення дискусій і розширення своєї влади. Зрештою, самому Пен Дехуаю довелося супроти совісті підписатися під рішенням про свою власну відставку. Це схоже на те, як Ден Сяопін в останній період Культурної революції неохоче обіцяв не виступати проти рішення уряду про свою відставку.
Людське суспільство усвідомлює світ і розширює своє мислення на підставі отриманого досвіду. Компартія ж дозволяє людям пізнавати досвід і уроки всього суспільства малими порціями, причому офіційні ЗМІ приховують правдиву інформацію. Через слабку обізнаність у людей знижується здатність об'єктивно оцінювати достовірність отримуваної інформації. Наступні покоління зовсім не знають думок, ідеалів та досвіду видатних людей попередніх поколінь; вони тільки за деякими уривками можуть дізнаватися про історію й оцінювати нові події. Те, що вони вважають правильним, насправді, можливо, зовсім неправильно. Політика обдурювання народу компартією здійснюється саме таким способом.
Культурна революція — це яскравий прояв одержимості всього Китаю злим духом компартії. У 1966 році по всьому Китаю прокотилася широка хвиля звірств і жорстокості. «Бурхливий вітер червоного терору ричав, як божевільний злий дракон, нестримно трясучи гори і збурюючи ріки». Письменник Цінь Му так описав Культурну революцію в Китаї:
«Це насправді страшне лихо, якого ще ніколи не було в історії. Постраждали мільйони: скільки мільйонів людей померло, терплячи несправедливість, скільки сімей розпалося, скільки дітей і підлітків стали хуліганами, скільки книг водночас спалили, скільки історичних пам'яток по-звірячому зруйнували, скільки могил колишніх доброчесних людей розкопали, скільки злочинів скоєно під приводом революції».
За попередніми підрахунками фахівців, під час Культурної революції загинуло 7,73 млн чоловік.
Людям часто помилково здається, що насильство і вбивства під час Культурної революції відбулися через анархічний бунт, що вбивцями в основному були хунвейбіни [9], «ті, хто піднімав бунт». Та згідно з офіційно виданими в Китаї історичними записами про кілька тисяч повітів, за період Культурної революції найбільше людей загинуло не наприкінці 1966 року, коли урядові органи різних рівнів перебували в паралізованому стані; і також не в 1967 році, коли боротьба учасників бунту була найсильнішою, а в 1968 році, коли було створено «революційні комітети» на різних рівнях, і коли Мао Цзедун відновив всебічне управління державою. У відомих на цілу країну кривавих подіях застосовували насильство і вбивства в основному війська, озброєна міліція та члени компартії всіх рівнів влади.
З наведених нижче кількох прикладів видно, що жорстокі дії в період Культурної революції — це результат не окремих крайніх дій хунвейбінів та інших учасників бунту, а саме рішень компартії на місцевому рівні. Компартія приховувала пряме підбурювання та участь у насильстві партійних лідерів і державних службовців.
У серпні 1966 року хунвейбіни Пекіна під приводом «репатріації» насильно виселили до сіл жителів Пекіна, попередньо затаврованих як «поміщики, багатії, реакціонери, ненадійні, праві елементи». За неповними статистичними даними в той час 33695 сімей було піддано обшуку і 85196 чоловік виселено з Пекіна на колишнє місце проживання. Цей рух швидко охопив усю країну, і в результаті 400 тисяч городян були змушені переселитися до сіл. Навіть тих, чиї батьки були у вищому керівництві компартії, але походили з поміщиків, також було вислано.
Насправді така репатріація була влаштована китайською компартією до Культурної революції. Коли Пен Чжень був очільником виконавчої влади Пекіна, він сказав, що населення Пекіна має бути ідеологічно чистим, як «кришталь», тобто треба вигнати з Пекіна всіх жителів непролетарського походження. У травні 1966 року Мао Цзедун дав команду «захищати столицю», і відразу було створено столичну робочу групу, на чолі якої стояли Е Цзяньін, Ян Чен У і Сє Фучжи. У завдання цієї групи входило, використовуючи міліцію, в широких масштабах виселити мешканців з «чужим походженням». Таким чином, неважко зрозуміти, чому уряд не перешкоджав хунвейбінам, а міські та районні відділення міліції навіть підтримували їх, коли вони проводили обшуки більш ніж у двох відсотків жителів Пекіна і висилали їх з міста.
У той час міністр внутрішніх справ Сє Фучжи вимагав від міліціонерів, щоб вони не тільки не перешкоджали хунвейбінам, а й стали для них «радниками» і надавали їм інформацію. Хунвейбінів влада просто використовувала. Наприкінці 1966 року вони стали не потрібні компартії; багатьох з них назвали «попутниками» і посадили до в'язниці, інших хунвейбінів разом з міською молоддю відправили до сіл для участі в «перетворенні» мислення молоді. У той час «за особистого піклування» керівників компартії було створено організацію хунвейбінів району Січен, яка вела «рух виселення». Написаний ними циркуляр був навіть відкоректований першим секретарем Державної ради і опублікований.
Після того як з Пекіна виселили до сіл вихідців з поміщицьких сімей і представників багатих верств, у селах почалося нове переслідування класу шкідливих елементів. 26 серпня 1966 року на зборах міліції повіту Дасін [10], підпорядкованої Пекіну, було проголошено промову міністра внутрішніх справ Сє Фучжи. У цій промові йшлося, що міліціонери мають бути радниками хунвейбінів, повинні надати інформацію стосовно п'яти чорних категорій жителів (поміщиків, багатіїв, реакціонерів, шкідливих і правих елементів), сприяти обшукам у їхніх будинках. Вбивства в повіті Дасін відбувалися безпосередньо під командою місцевої міліції. Організаторами вбивств були начальник міліції та секретар партійного комітету міліції. Ті, хто безпосередньо вбивав людей, в основному, були солдатами в цивільному, котрі не щадили навіть дітей.
Під час Культурної революції багато людей прийняли до компартії завдяки тому, що, беручи участь у здійсненні вбивств, вони «добре поводилися». За неповними статистичними даними, в провінції Гуансі під час Культурної революції більше 9 тисяч чоловік вступили до компартії після вбивств, понад 20 тисяч осіб були задіяні у вбивства після вступу до компартії, і ще понад 19 тисяч осіб також були пов'язані з убивствами людей. Тільки в одній цій провінції майже 50 тисяч комуністів брали участь у вбивствах.
У період Культурної революції під час «придушення людей» теж керувалися теорією класової боротьби: «Якщо хороші люди били поганих — так їм і треба; погані люди били поганих — слава і честь; хороші люди били хороших — непорозуміння». Ці слова Мао Цзедуна були дуже популярні в надзвичайно жорстокому русі хунвейбінів. Заохочення до насильства над «класовими ворогами» призводило до того, що насильство і вбивства здійснювалися всюди.
Від 13 серпня до 7 жовтня 1967 року озброєні солдати в цивільному одязі з Управління народного ополчення повіту Дао провінції Хунань убивали членів організації «Сян Цзян Фенлей» і приналежних до «п'яти чорних категорій». Це тривало 66 днів і торкнулося 10 районів, 36 комун, 468 команд, 2778 родин — загалом 4519 осіб. Усього в 10 повітах загинуло 9093 людини, серед яких «поміщики, багаті, реакціонери, шкідливі» становили 38%, діти поміщиків і багатих — 44%. Серед загиблих найстаршій людині було 78 років, наймолодшій — 10 днів. З-посеред звірячих справ Культурної революції це усього тільки один епізод в одному районі. Після того, як на початку 1968 року було створено «революційні комітети», в русі чищення класових рядів у Внутрішній Монголії ліквідували «Народну революційну партію Внутрішньої Монголії», убивши більше 350 тисяч чоловік. У 1968 році в провінції Гуансі кілька десятків тисяч чоловік брали участь у масових вбивствах членів бунтівної організації «422», і тоді загинуло 110 тисяч осіб.
З цього випливає, що до масштабних жорстоких убивств у ході Культурної революції підбурювали лідери КПК. Вони заохочували насильство, щоб переслідувати і вбивати громадян.
Керувала вбивствами і виконувала їх переважно армія, міліція, озброєні солдати в цивільному і передові члени компартії та комсомолу. Під час земельної реформи, спираючись на селян, убивали поміщиків, щоб заволодіти землею. А в ході реформи промисловості й торгівлі, спираючись на робітників, убивали капіталістів, аби націоналізувати капітал. Якщо виступи проти правих елементів служили тому, щоб затикати рота інтелігенції, то якою була мета убивств під час Культурної революції? КПК нацьковувала одну групу людей на вбивство іншої, і не існувало жодного класу, на який можна було би покластися. Навіть якщо в робітників і селян, на яких завжди спиралася компартія, були відмінні від партії думки, то їхнє життя теж було в небезпеці. Тоді, зрештою, заради чого все це?
Метою цього було створення становища, за якого компартія як єдина релігія керувала б не тільки країною, але й думками кожної людини. У ході Культурної революції культ КПК і особисто Мао Цзедуна досяг апогею. Теорія Мао Цзедуна панувала над усіма, впроваджуючи думки однієї людини у свідомість десятків мільйонів чоловік. В історії ще ніколи не було нічого схожого на часи Культурної революції: було не зрозуміло, що робити не дозволяється, але було відомо, «які справи і як потрібно робити; крім них, нічого не можна було робити, і ні про що не можна було думати». У період Культурної революції по всій країні народ наче молився перед фотографією Мао — «вранці просив вказівки, а ввечері доповідав». Кожна людина кілька разів на день з повагою бажала Мао довгого життя і двічі на день, вранці і ввечері, вимовляла політичну молитву. Майже всі, хто знав ієрогліфи, писали самокритичні статті та доповідали про свої думки. Звичайна бесіда супроводжувалася посиланням на слова Мао: «Непримиренно боротися з кожною егоїстичною думкою», «Виконувати накази незалежно від того, розумієш чи ні, — у процесі виконання поглибиш розуміння». У Культурній революції дозволялося поклонятися тільки одному «богу» (Мао), читати тільки один «канон» — записи промов голови Мао. Якщо ти не вивчив напам'ять цитатника промов, вітав Мао без належної поваги, то тобі не можна було навіть купити їжі в їдальні. Купуючи щось, користуючись транспортом або телефонуючи, обов'язково треба було вимовити напам'ять одну із фраз цитатника, яка навіть анітрохи не стосується справи. Коли люди робили це, то були фанатичними або байдужими — вони повністю були одержимі єретичним духом компартії. Вигадувати брехню, терпіти брехню і спиратися на брехню — це стало способом життя китайців.
«Безневинні душі ширяли над кривавою Культурною революцією» — це був час втрати совісті, заміни білого чорним. Після неї «змінювали прапори», компартія і підпорядкований їй уряд за 20 з гаком років поміняли шість поколінь керівників. До Китаю повернулася приватна власність, виросла прірва між містом і селом, розширилися пустелі і перестали текти ріки, почала процвітати проституція і торгівля наркотиками. Все «зло та злочинство», які компартія Китаю пропонувала ліквідувати, наразі заручилося її підтримкою.
Вовче серце компартії, її сутність змії і скорпіона, її демонічні дії приносять країні все більшу шкоду. Під час подій 1989 року на площі Тяньаньмень армія з танками розстріляла студентів. А звірське переслідування послідовників Фалуньгун — ще більш жорстока кампанія. У жовтні 2004 року, щоб забрати землі селян для промислового використання, уряд міста Юйлінь провінції Шаньсі направив понад 1600 міліціонерів, які заарештували і поранили більше півсотні селян. Сьогодні політична влада в Китаї також заснована на партійній філософії боротьби і насильства, лише маскується нині вона майстерніше.
Оскільки компартія постійно створює протистояння в суспільстві і велику кількість людей віднесла до реакціонерів, антисоціалістичних елементів, шкідників або сектантів, тому виникли гострі протиріччя між диктатурою компартії та різними громадськими організаціями. Компартія під прапором «захисту порядку та стабілізації суспільства» безупинно змінює конституцію, закони і постанови, переслідуючи кожного, хто не згоден з її владою.
У липні 1999 року, незважаючи на заперечення більшості членів Політбюро, Цзян Цземінь особисто вирішив, що за три місяці треба знищити Фалуньгун, і відразу наклепи та брехня розповсюдилися по всій країні. Після того, як Цзян Цземінь в інтерв'ю французькій газеті «Фігаро» заявив про те, що Фалуньгун — «єретична релігія», китайська офіційна пропаганда поспішила опублікувати статті, тиснучи на всю країну і налаштовуючи народ проти Фалуньгун. Цзян Цземінь змусив ВЗНП прийняти безрозсудне рішення про знищення «єретичної релігії», а Верховний суд і прокуратура опублікували потім «роз'яснення» цього «рішення».
22 липня 1999 року агентство «Сіньхуа» опублікувало промови відповідальних осіб Відділу кадрів та пропаганди при ЦК КПК, які відверто підтримували Цзян Цземіня у переслідуванні Фалуньгун. Увесь китайський народ було залучено до цих переслідувань, оскільки таким було рішення партії. Люди могли лише коритися наказам і не сміли якимось чином заперечувати. За п'ять років держава витратила чверть фінансових ресурсів на репресії Фалуньгун. Кожній людині в Китаї треба було пройти випробування: тих, хто зізнавався у вдосконалюванні за Фалуньгун і не відмовлявся від нього, звільняли з роботи, відправляли до виправно-трудових таборів. Вони не порушували законів, не зрадили батьківщину і не були проти уряду, просто вірили в істину, доброту і терпіння, і за це їх запроторювали до в'язниці. Хоча компартія Китаю посилено приховує інформацію, але завдяки даним, отриманим від членів сімей, відомо, що більш ніж 1100 чоловік замучені до смерті [на 29 січня 2016 р. сайт «Мінхуей» зафіксував 3925 випадків смерті послідовників Фалуньгун у результаті репресій — прим. ред.]. Справжня кількість загиблих набагато більша.
За повідомленнями гонконгської газети «Венвейпао» від 15.10.2004 року, 20-й китайський дослідницький супутник під час приземлення зруйнував будинок Хо Цзіюй з волості Пенлай повіту Даін провінції Сичуань. У повідомленні цитували слова секретаря уряду повіту Даін Ай Юйціня: «Ця чорна гиря — дійсно кабіна супутника». Ай Юйцін також є заступником керівника, що відповідає за місце посадки супутника. Але на сайті агентства «Сіньхуа» повідомлялося тільки про час падіння цього супутника і взагалі нічого не говорилося про руйнування житлового будинку. Такий метод — повідомляти тільки хорошу інформацію і не передавати поганої, завжди використовується ЗМІ за вказівкою компартії. У різних політичних рухах газети і телебачення підкладають дров до багаття, створюють і поширюють неправду, допомагаючи цим компартії в здійсненні її політики. Тільки-но компартія дає команду, ЗМІ всієї країни відразу її виконують. Коли компартія виступала проти правих елементів, по всій країні передавали про їхні «злочини». Коли компартія організувала народні комуни, газети по всій країні відразу взялися розхвалювати їхні переваги. У перший місяць після початку репресій Фалуньгун ЗМІ щодня в «годину пік» раз за разом «промивали мізки» населенню всієї країни. Після цього Цзян Цземінь, використовуючи всі ЗМІ, безупинно створює і передає брехню про «самогубства», «вбивства людей» та іншу вигадану інформацію, аби люди ненавиділи Фалуньгун. Міжнародна організація з розвитку освіти ООН викрила неправду про «самоспалення на площі Тяньаньмень», підкресливши, що уряд обманює народ. За останні п'ять років жодна газета і телепередача на материковому Китаї не повідомляла правди про Фалуньгун.
Люди звикли, що ЗМІ передають брехню. Досвідчений журналіст агентства «Сіньхуа» сказав: «Як можна вірити передачам агентства „Сіньхуа?“». Народ узагалі називає китайські ЗМІ «собакою компартії». Є така народна пісня: «Вони (ЗМІ) — собака компартії, що сидить під її дверима. Кого партія накаже вкусити, того і вкусить; скільки треба, стільки й кусатиме».
Освіта — це ще одні кайдани для контролювання народу. Мета освіти — створення інтелігенції, а ієрогліф «чжи-ши» (знання) складається з поняття «знання» і «усвідомлення». «Знання» — це інформація, матеріали, відомості про традиційну культуру та поточні події. «Усвідомлення» — це аналіз, вивчення, обговорення, створення нових «знань», тобто процес духовного розвитку. Ті, в кого є знання, але немає усвідомлення, є книжниками, а не справжніми інтелігентами з громадянською совістю. Ось чому в Китаї завжди більш шанували «людей з усвідомленням», а не «людей зі знаннями». Під управлінням компартії серед китайських інтелігентів багато таких, у котрих є знання, але відсутнє усвідомлення; вони набули знань, але не мають усвідомлення. У школах дітей готують лише до слухняності, щоб вони робили тільки те, що їм наказали робити. В останні роки в навчальних закладах уведено предмети з політики та партійної історії, що вивчаються за строго розробленими підручниками. Викладачі не вірять цим підручникам, але, підкоряючись дисципліні, всупереч совісті викладають написане в них. Учні також не вірять змісту підручників і тому, про що говорять викладачі, але все одно вивчають тексти напам'ять, щоб скласти іспити. У кінці семестру на шкільних іспитах, а також на вступних іспитах до коледжів та вишів було включено теми з критики Фалуньгун. Якщо учні не знали стандартної відповіді, то не могли отримати високу оцінку і вступити до хорошого вишу. Якщо учні казали правду, то їх відразу виключали з навчальних закладів або позбавляли права на вступ до них.
У народній освіті через вплив газет та урядових документів часто повторюються гасла, які знають усі, наприклад: «Те, проти чого виступають вороги, ми обов'язково підтримуємо, і ми обов'язково проти того, що підтримують вороги». Широке розповсюдження таких висловлювань під прапором істини непомітно отруїло серця людей, підмінивши доброту і миролюбність. У 2004 році китайський Дорадчий центр проаналізував дослідження, яке провів китайський сайт «Сіньна». Результати дослідження виявили, що 82,6% китайської молоді допускає застосування під час війни жорстоких катувань жінок, дітей і полонених. Цей результат був приголомшливим. Але він також відобразив стан моральності китайського народу, особливо молоді, якій не вистачає людяності та мінімальних знань про гуманність традиційної культури. 11 вересня 2004 року один божевільний зарубав 28 дітей у місті Сучжоу. 20 вересня того ж року інша людина з провінції Шаньдун у будівлі школи поранила 25 школярів. В одній з початкових шкіл заради «заробляння грошей» вчителі змушували учнів виготовляти хлопавки. У результаті стався вибух, і кілька школярів загинуло.
Втілення в життя політики компартії зазвичай відбувається із застосуванням насильства та залякування. Одним з таких способів є використання політичних гасел. Компартія завжди вважала розклеювання гасел критерієм оцінки політичних досягнень. Під час Культурної революції Пекін за одну ніч став «червоним морем». Скрізь було розклеєно плакати «Всередині партії повалити тих можновладців, які йдуть дорогою капіталізму». За іронією, в селах текст було скорочено: «Скинути тих, хто стоїть при владі».
Останнім часом, щоб пропагувати «Закон про ліси», різні інстанції при Управлінні лісовими ресурсами та природоохоронні комітети видали норми, які необхідно було розклеювати як гасла, в іншому випадку це могло б означати невиконання завдання. Як наслідок, організації низьких рівнів розклеїли багато гасел, наприклад таких, як «Хто підпалив гору, того посадять у в'язницю». В останні роки в Китаї в ході руху «Планування народжуваності» розклеїли велику кількість моторошних гасел, таких як: «Якщо одна людина порушила закон (народила понад норму), то всі жителі села будуть стерилізовані», «Краще додати одну могилу, аніж додати одну людину», «Якщо чоловік повинен бути стерилізований, але не зробив цього, то його будинок буде зруйновано; якщо жінка повинна зробити штучний аборт, але не зробила, то її корову і землю буде конфісковано». Ось іще приклади гасел, які порушують права людини і Конституцію: «Якщо сьогодні не сплатиш податки, то завтра спатимеш у в'язниці». Гасла, по суті, є видом інформації. Вони відзначаються наочністю і добре запам’ятовуються, тому китайська влада часто використовує їх для вираження своїх політичних ідей, волі й закликів. Гасла також можуть розглядатися як звернення уряду до народу. Однак у таких гаслах, поряд з політичною пропагандою, неважко помітити тенденцію до насильства і жорстокості.
Найсильніший інструмент жорстокого управління компартії Китаю — системний контроль. Ієрархія партійної організації породжує цинічне ставлення до людини як особистості. Їй байдуже, що вона суперечить сама собі; вона може сказати і одразу ж відступитися від своїх слів; для неї найважливіша саме мережа організацій, аби відняти в людини право бути людиною, що надається їй від народження. Всюди є урядові органи управління. Незалежно від того, місто це чи село, народ повинен контролюватися дільничною або сільською адміністрацією. В останні роки навіть одруження, розлучення і народження дітей — все має бути узгоджено з нею. Партійна ідеологія, спосіб мислення, громадські структури, механізм пропаганди й адміністративні системи — все слугує лиш її диктаторським цілям. Компартія, користуючись владою, керує думками і вчинками кожної людини.
Жорстокість партійного контролю проявляється не у фізичних стражданнях, а в тому, що непомітно робить людину нездатною думати самостійно, боягузливою, малодушною, такою, що не сміє мати своєї власної думки. Мета цього контролю — «промивати мізки» людям; щоб вони думали і розмовляли, як компартія; робили те, до чого вона заохочує.
Кажуть, що «політика компартії схожа на місяць: першого числа він такий, а п'ятнадцятого — інший». Проте, незважаючи на те, як змінюється компартія, народ усієї країни повинен дружно йти за нею. Коли тебе використовують як опорну силу компартії, щоб бити інших, ти повинен дякувати компартії за те, що «користуєшся її благоволінням». Коли тебе б'ють, ти повинен дякувати компартії за «виховання». Коли ти дізнався, що тебе вдарили помилково, і що тебе реабілітували, ти повинен дякувати компартії за те, що «у неї широка душа, що вона може виправляти свої помилки». Компартія здійснює свою тиранію шляхом безперервних циклів придушення та подальших реабілітацій.
55-річна тиранія компартії Китаю обмежила свідомість нації, вмістивши її в дозволені компартією рамки. Той, хто мислить поза цими рамками, відразу стає винним. Внаслідок безперервної боротьби тупість стали називати розумом, а безпринципність стала способом існування. У сучасному суспільстві, де інтернет став головним засобом обміну інформацією, компартія вимагає від людей контролювати себе і не читати новини з-за кордону, не відвідувати сайтів із заголовками, що містять слова «Права людини» і «Демократія».
Діяльність компартії «з промивання мізків» є абсурдною, жорстокою, підлою і повсюдною. Вона змінила шкалу цінностей китайського суспільства, змінила моральність, повністю змінила норми поведінки і спосіб життя нації. Причому компартія й далі використовує психічні та фізичні катування людей задля зміцнення свого абсолютного авторитету як релігії, що єдиновладно править країною.
Чому компартії потрібно безупинно боротися, щоб утримати свою владу? Чому вона вірить у те, що поки життя триває, боротьба не припиниться? Хіба не заради того, щоб досягти цієї мети, компартія безжально порушує екологічне середовище, не жаліє більшості міських жителів і селян, що живуть у бідності?
Це заради комуністичного ідеалу? Ні. Один з принципів комунізму — знищення приватної власності, тому що вважається, що приватна власність — корінь усіх злочинів і зла. На початку завоювання влади компартія Китаю намагалася повністю знищити приватну власність. Однак після введення курсу економічних реформ у 1980 році приватна власність знову повернулася до Китаю і була захищена Конституцією. Якщо не зазнавати впливу «трюку компартії для відводу очей», то люди зможуть ясно побачити, що компартія протягом 55 років правління просто влаштувала якийсь фарс із розподілу майна, який повторювався кілька разів і зрештою завершився приватною власністю компартії. Інший принцип компартії — демонстрація того, що вона є «авангардом робітничого класу», що її завдання — знищення класу капіталістів. Однак зараз у партійному статуті чітко визначено, що капіталістам можна вступати до компартії. Усередині самої компартії ніхто вже не вірить у комунізм. Від неї залишилася лише порожня оболонка її уявної сутності.
І вся ця довготривала боротьба тільки для того, щоб зберегти чистоту рядів компартії? Ні. Сьогодні, після 55-річного правління компартії, її кадри всюди беруть хабарі, порушують закони, завдають шкоди народу і країні, і кількість таких випадків зростає. В останні роки стало відомо, що з 20 мільйонів державних службовців у Китаї 8 мільйонів були засуджені за корупцію. У Китаї проти чиновників за статтею про корупцію щорічно розглядають близько мільйона судових позовів, які не розслідуються. 9 січня 2004 року китайське державне валютне управління перевірило 35 банків і 41 підприємство на предмет використання валюти і з'ясувало, що 120 мільйонів доларів США було використано не за призначенням. За статистикою, за останні роки не менше 4 тисяч партійних працівників втекли за кордон, прихопивши із собою великі суми грошей, які обчислюються кількома десятками мільярдів доларів США.
Тоді, можливо, вся ця боротьба — за підвищення моральності людини, а також її свідомості — заради турботи про справи держави? Також ні. У нинішньому Китаї прагнення до матеріального добробуту різко посилилося, і люди втратили традиційне розуміння честі. Стало звичним обманювати родичів і друзів. Багато китайців не в курсі важливих проблем країни і не обговорюють їх; а той, хто знає правду, не говорить про неї, оскільки це небезпечно.
Разом з тим, за вигаданими причинами раз по раз розпалюються націоналістичні настрої. Китайці можуть за потурання уряду кидати каміння в американське посольство в Китаї, підпалювати державний прапор США. Можна бути або «слухняним громадянином», або «жорстоким громадянином», але не можна бути просто громадянином, що має права людини. Культурне виховання — основа підвищення морального рівня народу. Принципи Конфуція та ідеї Менцзи підтримували моральні цінності і правила протягом тисяч років. «Якщо люди не звертають уваги на норми поведінки, то можуть втратити головне і вже не зможуть відрізнити добро від зла. Вони можуть втратити свій напрямок... і Дао може бути зруйнований» [11].
Метою класової боротьби для компартії є створення безперервного хаосу для утвердження себе єдиною керівною партією і релігією Китаю, використовуючи партійну ідеологію для контролю над китайським народом. Урядові органи, армія і ЗМІ є інструментами компартії для підтримання диктатури. Збитки, що компартія завдала Китаю, неможливо виміряти. Сама вона вже стоїть на межі загибелі і її розпад неминучий.
Деякі люди вважають, що падіння влади компартії приведе суспільство до великого хаосу, турбуються про те, що замість компартії нікому буде керувати країною. У п'ятитисячолітній історії Китаю 55-річне правління компартії — минуще. На нещастя, однак, за ці короткі 55 років компартія зруйнувала традиційну віру і правила. Було зруйновано колишні уявлення про мораль і громадські структури; турботу, любов і гармонію між людьми підмінено боротьбою й ненавистю; повагу і турботу про Небо, Землю та природу замінено самозвеличуванням: «Люди обов'язково переможуть Небо». Здійснюючи один за одним ці акти руйнування, компартія спустошила соціальні, моральні й екологічні системи, привівши китайську націю до глибокої кризи.
Озираючись на китайську історію, ми бачимо, що в усіх династіях такі принципи, як «любов до народу», «робити народ багатим», «виховання народу», вважалися основним обов'язком правителів. Інстинктивно люди тягнуться до доброти, і обов’язок влади — допомагати задовольняти цю природну властивість народу. Менцзи залишив настанови правителю: «Якщо в народу є постійний прибуток, то він буде спокійний; ті ж, у кого немає постійного прибутку, не будуть спокійними» [12]. Неможливо виховувати народ, якщо він бідний. Не любити свій народ і вбивати невинних — це називається тиранією. В п'ятитисячолітній історії було багато особистостей, що здійснювали гуманне правління: в стародавні часи — імператори Яо і Шунь; за династії Чжоу — імператори Вень та У; за династії Хань — імператори Вень та Цзін; за династії Тан — імператор Тайцзун; за династії Цін був так званий період гармонії «Канцянь» [час процвітання Китаю з 1684 до 1799 рр., від імператора Кансі до Юнчжена і Цяньлуна — прим.ред.]. Ці династії процвітали завдяки тому, що їхні правителі «слідували небесному Дао», «дотримувались золотої середини», «прагнули до рівноваги». Особливістю гуманного правління було наступне: вибирати здібних, моральних людей; дозволяти вільно виступати з промовами; прагнути до дружби і миру; жертвувати собою заради народу і допомагати йому. Завдяки цьому народ дотримуватиметься законів і моральності, життя буде щасливим, а праця — плідною.
З точки зору історії, хіба можуть розквіт і загибель чийогось правління відбуватися без причини? Коли не стане компартії, Китай віднайде мир і гармонію. Люди повернуться до правди, доброти, скромності і терпіння; держава знову піклуватиметься про потреби народу, і всі професії процвітатимуть.
Читайте далі:
Коментар 4. Компартія є силою, що виступає проти Всесвіту
------------------------------------
1 — Імператор Цінь Шихуанді (259—210 рр. до н.е.), справжнє ім’я Ін Чжен, залишив у спадщину два знаменитих пам'ятники: Велику китайську стіну і «Теракотову армію». Будучи першим імператором Китаю, він дійсно зробив величезний вплив на його історію та культуру.
2 — «Літопис історії династії Хань».
3 — Цянь Бочен «Східна культура». 4-е видання 2000 рік.
4 — Гао Ган і Жао Шуши — члени ЦК КПК. У 1954 році після невдалої спроби боротьби за владу були звинувачені у змові і виключені з КПК. Ху Фен — знавець і літературний критик, виключений з КПК і засуджений на 14 років у 1955 році.
5 — Гасло «Нехай розцвітають сто квітів, хай змагаються сто шкіл» був свого часу висунутий Цінь Шихуаном, що об'єднав Китай приблизно в 200 році до н.е.
6 — Нефритовий Імператор і Повелитель Драконів — китайські міфологічні персонажі. Вважається, що Нефритовий Імператор є правителем Небес і перебуває серед найважливіших богів китайського пантеону Дао. Повелитель Драконів — божественний правитель одного з чотирьох морів. Кожним морем управляє один Повелитель Драконів, кожному морю відповідає одне певне призначення. Крім управління водним життям, Повелителі Драконів управляють хмарами і дощем.
7 — Пен Дехуай (1898—1974 рр.) — командувач збройними силами, головком під час війни в Кореї, міністр оборони в 1954—1959 рр. Відправлений у відставку в результаті дій лівих елементів у оточенні Мао.
8 — Чжао Гао (помер близько 210 р. до н.е.) — глава євнухів при дворі Цінь. Після смерті імператора сфабрикував разом з його другим сином Ху Хаєм два заповіти, змусивши спадкоємця престолу Фу Су накласти на себе руки.
9 — Хунвейбіни («червоні охоронці») — загони молоді та підлітків у часи Великої культурної революції, що використовувалися для боротьби із «супротивниками» Мао Цзедуна.
10 — «Дасінська різанина» сталася в серпні 1966 року. Йшов процес зміни партійного керівництва в Пекіні. Міністр громадської безпеки Сє Фучжи виступив з промовою на зустрічі в Управлінні громадської безпеки Пекіна про те, щоб заохочувати не втручатися в дії хунвейбінів проти «п'яти чорних класів». Цю промову швидко було передано на засідання Постійної комісії Громадського управління безпеки Дасін. Після засідання Громадське управління безпеки Дасін негайно вжило заходів з формування плану для підбурювання народу до знищення «п'яти чорних класів» в Дасінському окрузі.
11 — Висловлювання китайського вченого Кан Ювея (1858—1927), «Збірник політичних творів. Чжунхуа Чжуцзю». Кан Ювей був відомим натхненником реформ останніх років династії Цін.
12 — Висловлювання Менцзи в розділі «Тенський Вень-гун».