• Наша людина в Індії

  • Понеділок, 15 жовтня 2007 року

Обожнюю читати щоденники людей, які живуть в далекій-далекій країні та розповідають про неї всю правду. Без купюр. А тепер уявіть, що ця країна - Індія.

«20 хвилин тому, продираючись крізь хащі джунглів в сторону парковки, я зустрів місцевого жителя. Він був зовсім чорний і в білому, але брудному одязі. Поки я прямував йому назустріч, він не зводив з мене очей, а як тільки я підійшов, він промовив:

- Дабл ю дабл ю дабл ю дот ком...

Я здивувався таким знанням місцевого жителя.

- Дабл ю дабл ю дабл ю дот ком! - вже голосніше та впевненіше сказав він.

Я зрозумів, що ця фраза, яку він вочевидь підчепив з реклами, була єдиним, що він міг вимовити англійською.

Якщо ви зустрінете на півдні Індії людину, яка вигукує Інтернет-адреси, не дивуйтесь, будь ласка. І передайте йому привіт.

Ганг

Я плив найсвятішою та найбруднішою в світі рікою Ганг і спостерігав за величезним театром людських пристрастей під відкритим небом. Сотні, тисячі людей молилися, милися, купалися, прали одяг і, нарешті, просто пили з великої ріки. А поруч були навалені купи золи - прямо коло води конвеєром спалювали тіла померлих, щоб потім відправити попіл в останнє плавання священними водами.

Сотні тисяч, мільйони людей живуть з мрією померти в місті Варанасі та бути розвіяним над цим тягучим потоком, хвилями якого, іноді пропливає чиєсь недопалене вухо. Мабуть, більшого усвідомлення тієї глибини культурної прірви, яка відокремлює одні народи від інших, я не відчував ніколи.

В Індії мільйон богів. Можливо, навіть більше. Розібратися навіть в головному пантеоні - хто чиє відображення - страшенно важко. А що вже говорити про «дрібних богів», які живуть ледь не на кожному дереві. Недивно, що найбільш ходовий в країні товар - це спеціальні помаранчеві гірлянди для богослужінь.

Я стояв по коліно в Бенгальській затоці, і мене трусило від холоду. «Та що з тобою? - дивувався мій напарник Микита. - Вода ж тепла». «Ти з Чорним морем порівнюєш, - похмуро відповідав я, - а я з Південно-Китайським». Дійсно, в останній раз я купався саме в Сіамській затоці в Камбоджі більше півроку тому.

Проте, тремтів я не від холоду води, а від ознобу. Той, хто відвідував Індію, знає, що я маю на увазі. Рано чи пізно, це чекає на всіх. Чи отруєння, чи тепловий удар, чи все разом, але симптоми однакові - стрибок температури, нестерпна слабкість, повна нездатність до прийняття їжі і дуже швидка втрата ваги. 

Храм Сонця

Ми задумали оглянути храми. Але тільки-но ступивши на розпечену землю міста Бубанішвар, я гостро зрозумів, що ніякі храми або таємничі піраміди не змусять мене залишитися в цьому покритому пилом та жаркому місті жодної секунди. Мені потрібна була нора, в яку я міг би заповзти та відлежатися. Зализати рани, так би мовити. Спасіння прийшло у вигляді стоячого під парами поїзда до Делі. Я стрибнув всередину, навіть не доклавши зусиль купити білет.

І дивна справа, ледве поїзд тронувся, як я моментально відновив душевну рівновагу і навіть став почувати себе краще. І вже спокійно, з зацікавленістю мандрівника дивився на випалені поля Центральної Індії.

Я стояв у храмі Сонця в містечку Канарак. Палюче сонце щедро заливало власний храм пекучими променями, але мені було вже все одно. Я слабко відчував своє тіло - певно, саме так входять у стан нірвани та досягають просвітлення.

Шимла

Шимла була облюбована британцями, які почали використовувати її в якості літньої резиденції з цілком зрозумілих причин. Перечікувати літню спеку в Делі при наявності прохолодних гір у відносній близькості - витончений варіант самокатування. Тому тут з'явилася де-факто літня столиця Індії, британці ломилися сюди з Калькутти.

Єдина проблема - вслід за колоністами, що відійшли у минуле, про різницю спеки та прохолоди зрозуміли і самі мешканці Делі. Тому навколишні схили рябіють бетоном. Шимла залишається приємним містечком з шалеподібними будинками, цілком альпійським вокзалом та помпезним палацом віце-короля Індії.

Мантри

Я безупинно читав мантри. Фізично, звичайно, я цього не робив, але ж мантри читаються автоматично, якщо проходиш поруч з написаними на «молитовних гірляндах» текстами. Або якщо обертаєш молитовний барабан.

Дхармсала - притулок Далай-лами та тибетців, які добровільно пішли за ним на заслання, - найкраще місце в Індії в середині травня.

Рай на землі. Ну, принаймні, близькі до нього підступи.

Палаткове містечко

На підступах до Раю... я знайшов Шамбалу. Це виявився вид на Гімалаї з табору Тріунд (2827 м). Палатки та коні, які пасуться на фоні величезних сніжних гір. Що ще потрібно для курсу медитації?

А ще потрібна прогулянка до табору гірською стежкою, через язики льодовиків серед приголомшливих краєвидів.

На обкладинці мого кишенькового атласу світу (ну, знаєте, така брошурка з м'якою палітуркою) зображені Кремль, піраміда Хеопса, Ейфелева вежа і Тадж-Махал. В цей день я доторкнувся рукою до останнього з вищезгаданих об'єктів.

- Можливо, варто на цьому заспокоїтися? - боязно спитав голос розуму всередині моєї голови, - згідно з обкладинкою атласу, весь світ ти вже передивився.

- Nice try, loser.

Так чому ж рік потому я з відчаєм хочу повернутися туди? Я точно знаю, що зроблю в першу чергу, потрапивши в Делі. Я поїду до найкрасивішого мінарету в світі - Кутб Мінару, сховаюся в тіні столітніх колон та буду дивитися на індійських дівчат в сарі найяскравіших в світі фарб та відтінків.

Мені в Москві давно вже не вистачає яскравих фарб».

 
 
 
 
 
 
 
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...