• Арабська казка Анталії з рисами модерну (фотоогляд)

  • Субота, 16 червня 2007 року
Арабський світ завжди був для нас загадкою, яку хочеться розгадувати знову та знову. Інша мова, інша культура, інший менталітет, інші звичаї, традиції та клімат - все це хочеться пізнати, побачити зсередини й відчути на собі. А Туреччина, у свою чергу, радісно відкриває перед туристами свої арабські таємниці й не припиняє вражати багатством своєї культури та пишнотою пейзажів.

Наша подорож почалася зі старого району Анталії. Хочу поділитися, що від краєвиду, який відкривається з узбережжя, просто дух перехоплює. З одного боку піднімаються гори з білосніжними вершинами, які врізаються у води Середземного моря, а на тлі всього цього - арабські мечеті й вузенькі брущаті вулички; у певний час (п'ять разів на день) лунає чоловічий голос, що зазиває на молитву.



У самому центрі старого міста здіймається 80-метрова мечеть, у якій постійно проходять молитви. Кожному, хто туди входить, необхідно пройти церемонію "абтес" - омивання, яка складається з того, що потрібно вимити руки, ноги, шию й голову в спеціальній ємкості, яка стоїть біля входу в мечеть. Взуття обов'язково потрібно знімати. Для представниць слабкої статі там відводиться  спеціальне приміщення на другому поверсі або на балконах, але жінки, переважно моляться вдома, - кажуть, обмиватися незручно.

Далі ми зайшли до релігійної школи, яка тепер служить музеєм історії. Тут всі експонати - ляльки в національних костюмах, що представляють різні періоди розвитку турецької культури. Особливо мальовничо зображені обличчя ляльок. На них чи віддзеркалення важкого кочового життя турків, чи ж просте бачення скульптора - я так і не зрозуміла.

У самому музеї нас пригостили справжнім турецьким щербетом. Думаєте, це солодощі? Помиляєтеся! Щербет - це найсмачніший напій. Готують його з води, гвоздики, каркаде, імбиру, кориці, меду й подають холодним.

Мандруючи вузькими вуличками, ми вийшли до набережної на невеликий анталійський причал, де нам відразу ж запропонували покататися на одній із яхт. Причому вартість однієї години прогулянки просто кумедна - 4 EURO.

Шоппінг у Туреччині - це окрема тема. За цим заняттям можна провести цілий день, накупивши при цьому цілю купу незрозумілих, але безперечно дуже «корисних» речей. У крамницях і на базарах можна залишити всі свої гроші, про що анітрохи не шкодуєш, тому що скуповуватися у турків - одне задоволення. Вони вас і зустрінуть, і посадять, і, сподіваємося, напоять. Головне в цей час не втрачати пильність і запекло торгуватися. Ціну, не соромлячись, можна збивати відразу вдвічі, а то й втричі, а після цього уважно перевіряти здачу. У туристичних містах у вжитку застосовуються відразу три грошові одиниці - долар, євро й ліри - чим багато турків вдало користуються.

В цілому росіян-туристів у Туреччині досить багато, що й пояснює багатомовність магазинних вивісок, часом з досить кумедними граматичними помилками.

У центрі міста всі будинки невеликі, білі, чисті, на дахах встановлені сонячні батареї - відмінний спосіб заощадити на електроенергії, тому що сонце світить там 350 днів на рік. Ще в кожному будинку вбудований димохід, щоб навіть у квартирі можна було приготувати барбекю, та й самі квартири там не в приклад нашим малометражкам - хоч у гольф грай. І вартість житлоплощі на порядок нижча.

Заїхали ми й в помаранчового кольору торговий центр Діпо. Усе, що я для себе там відкрила, так це те, що кожна країна має свою унікальну культуру, але торгові центри - скрізь однакові.

Спробувавши всі спокуси Анталії, ми вирушили в Сіде. Це ще більш туристичне невелике містечко біля моря. Мешкають там переважно німці, англійці й голландці, тому все у місті орієнтовано на західного споживача, включаючи й космічні ціни. Крім готелів там є ще дуже багато ресторанчиків біля моря, величезна кількість крамничок, і руїни стародавнього міста Сіде.

У самому центрі встановлений пам'ятник вождю турків, якого з любовью називають "ата тюрк" (батько турків). Корінні жителі його дуже шанують і щиро вважають, що своїм добробутом вони зобов'язані саме йому, тому що він у свій час скасував обов’язок носити традиційні величезні головні убори й заборонив багатожонство.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...